Олекса Ковальов
… the power of nature is the power of creation,
and it’s entirely
encapsulated within the mystery of open-endedness
Stanley, K. O., Lehman, J., & Soros, L.
(2017)
Вступ. Протягом багатьох десятиліть
географію у школах і вузах викладали як дисципліну субстанційну, що досліджує
множину усталених об’єктів, які можна чітко виявити під час спостережень і
нанести на карту, визначивши їх «географічні» (насправді, земні) координати, а
такі карти чомусь називалися географічними. Достатньо було визначити певні
характеристики таких об’єктів і так досягалася мета дослідження. Чудовий
приклад – виділення фацій, урочищ, місцевостей, ландшафтів як природних
комплексів, що, як було показано [Ковалёв, 2009], не відповідало дійсності. При
цьому питанням минулого і, тим більше, майбутнього, як і питанням становлення та
природи складного – такого, чим можна було «керувати», приділялося мало уваги.
Такою була ментальна «система координат», яку намагаються зберегти і сьогодні,
вважаючи її офіційною (наче офіційність забезпечує коректність), але яка має
змінитися. У тих, хто закінчив університет і вважає, що став географом, бо
добре вивчив матеріали підручників, складається враження, що наука статична, бо
у підручниках різних років написано те саме, а дехто взагалі заявляє, що треба
йти шляхом, визначеним видатними (назавжди) географами минулого, не звертаючи
уваги на те, що наука – це постійний рух думок, їх конкуренція
та комунікація. Тому життя вимагає іншого розуміння ситуації та нового бачення.
Сучасні наукові знання, отримані на основі дослідження розмаїття природи на
Землі, дозволяють нам поставити питання: що є необхідним в їхній організації, і
таким чином досягти повнішої, або конгруентної характеристики явища Геосвіту в
його загальному розумінні. Нам важливо зрозуміти, як пов’язані між собою його
безперервність, що сягає мільярдів років, та дискретність, виділеність в різній
мірі автономних доменів з різними формами організації, які ми тепер називаємо
геохолонами≈геооргами,
які виникають, існують та зникають, розчиняються у середовищі, поступаючись
іншим утворенням. Є, якщо можна так сказати, колективний вимір Геосвіту, з яким
ми пов’язуємо уявлення про геопроцес та ціле. Прояв першого можна помітити тільки,
спостерігаючи зміни структур, що проявляються протягом тривалого часу, він
розгортається завдяки своєрідній колективно-історичній мережі геохолонів≈геооргів
як «окремих» утворень, у доменах котрих протікають складні процеси зв’язування
абіоти з біотою, а тепер вже й з антропотою. Мета цієї статті - показати, що
краще розуміння географічної організації має величезний потенціал в плані
формування нового уявлення про середовище, яке не просто оточує людство, а у
яке воно включене як активна складова, що робить некоректними спроби виділяти
різні напрямки географії як окремі, бо всі складові включені у єдиний процес,
який ми називаємо географічним.