16 грудня 2011 р.

Landscape As Itself And For Men


Abstract for book of Alexander Kovalyov, "Landscape As Itself And ForMen". Kha008
Two last decades were known for that in Geography and landscape-knowing deep changes were marked, connected with the growth of view instability not only in some separate terms and conceptions, but in general conceptions about structure and function of Geosphere, and also the perception structure that is to depict it. Of course such crisis in science are normal. Moreover they can’t take place, as science is an evolving system with a viscosity. That behaves as a non-liner dissipate system. In landscape knowing during almost the whole XX century a parallel development of two epistem took place, that are connected with two different conceptions. The first one was based on the etymology of the word “Landscape” that appeared in the Renaissance ages and that’s why is more natural, strengthened in its habitual landscape understanding as a picture of locality; the second one that is connected with L.S. Berg’s works and further taken and developed first of all in the ranges of Soviet physical geography and landscape knowing geocomplex. The given work is an attempt to give a systematical description of the first one, in the ranges of which the landscape is looked upon as a daylight surface picture organization. Landscape is introduced as so-called a “face” of the daylight surface – the surface where the geosystem action is reflected.

15 грудня 2011 р.

Земельне питання в Україні (і не тільки)

Я не маю жодного відношення до політики, тому те, що тут написано, не переслідує ніякої політичної мети. Це – думка вченого і громадянина України і Світу, яку я вважаю об’єктивною. Йтиметься про так званий закон «Про ринок землі» і земельну реформу взагалі. Я не збирався нічого писати, бо розраховував на те, що у Верховній Раді знайдеться достатньо відповідальних і розумних людей, яким вистачить волі зупини цей «закон» ще на стадії обговорення, але цього не сталося. Відповідальних і розумних виявилося замало. Більше того, мене вразили висловлювання деяких чиновників, які заявляли, що ті, хто проти переводу сільськогосподарських земель у приватну власність та їх ринок, просто не розуміють… Такі висловлювання я розглядаю як приниження гідності мільйонів незгодних з тим, що Влада намагається зробити із землею (наступними будуть закони „Про ринок повітря”, „Про ринок річок” тощо). Думаю, ті, хто справді розуміє, складають велику небезпеку для чиновників. Думаю, тут мають місце особисті інтереси. Отже, почну з посилання на Брукса Адамса (Уилсон, 1998):

Нова книга про ландшафт як імпульс до плідної дискусії

Рецензія В. Андрійчука на монографію О. Ковальова "Ландшафт сам по себе и для человека".

13 грудня 2011 р.

Холістичний погляд на Геосвіт


There is another world, but it is in this one.
Paul Eluard

Постановка проблеми. На протязі кількох століть геосередовище, яке нас безпосередньо оточує, намагалися описувати з точки зору механіцизму, який вважався ледве не єдиним вірним підходом. Саме це свого часу призвело до появи так званої фізичної географії як такої стандартної форми відображення, основу якого складали тіла та енергетична взаємодія між ними. Зрозуміло, що в його основу було покладено вимірювання різних показників, що, однак, аж ніяк не давало повноцінної картини функціонування цього середовища як саме географічного, а виведення людини з нього, що робило її стороннім спостережником (яким він не є), спочатку призвело до появи антропогеографії, а зрештою, і до таких редукованих напрямків, як економічна та соціальна географії та їх різновидів. Отже, з одного боку заявлялося, що геосередовище є цілісним, розглядали його як єдину географічну оболонку, а з іншого - довільно розділяли його, утворюючи, на підтримку ідеї його диференційованості, різні «географічні» напрямки, що вело до редукції географії, перетворення її на сумативну дисципліну, що, начебто, пов’язана з просторовим аспектом. Саме цей сумативізм, з позиції якого розглядалася цілісність, і привів до протиріччя, яке не можна було вирішити, не змінивши парадигму. Проблема залишається і сьогодні. Нова парадигма має базуватися на уявленні про цілісність геосередовища, якому відповідає образ Геосвіту як найбільш складної частину Світу в цілому. Його особливостями є гетерогенність, неподільність і, в той же час, відносна подільність, мінливість, наявність плинної та нечіткої ієрархічності, до якої краще підходить термін «гетерархія», чи, можливо, «ризома», розмитість структури, життєздатність, емерджентність, складність, багаторівневість тощо. А ще – наявність кількох рівнів організаційної складності, які буквально занурені один у інший, причому утворення більшої складності є більш локалізованими, бо попередні рівні слугують їм умовами існування. Так, після мінерального рівню йде біотизований (біосфера) з кількома внутрішніми підрівнями, далі – антропізований також з кількома підрівнями. На сьогодні географічне середовище вже сприймається не як щось пасивне, що перетворюється із-зовні (перш за все людиною), а як субстанція, що має внутрішній потенціал для становлення все більш складних шарів, а дії людини входять до його складу. Вся ця нероздільна складність певним чином організована у знов-таки тимчасово цілісні утворення, що вимагає розвитку відповідних уявлень, основою яких пропонується вважати парадигму холізму, що базується на уявленні про холархічну архітектуру природи, яка забезпечує континуальність її еволюції. Спробуємо розглянути головні моменти цього підходу.

4 грудня 2011 р.

Слово "Landschaft" и проблема научной терминологии

Version of article: 1.0. Статья находится на стадии доработки, переведено около 50% текста. Все, кому не безразлична географическая наука, могут помочь мне перевести очень сложный немецкий текст. Пишите на e-mail: max.shevchenko@ngc.com.ua, и вам будет выслан оригинал текста. Максим Шевченко.


В географической литературе слово «ландшафт» используется уже более полутора столетий в привычном сегодня значении. Но его значение не всегда было однозначным. Часто существовали разные и порой противоречивые мнения относительно понятия «ландшафт». Было много трудностей в развитии географических представлений о ландшафте, - так само слово играло роль спорного и нередко вводящую в заблуждение понятия. Интересным является соответствие языковой структуры слова «ландшафт» и общенаучного понятия «ландшафт». Для этого стоит кратко рассмотреть происхождение и значение слова, и его использование в различных областях, а также изменение его значения на пред-научном языке.

22 листопада 2011 р.

Холизм и основы холистической географии

Статья от 19.10.11. Обновлена (version 2) 22.11.11.
Holism, whether old or new, is essentially a great idea and, like all great ideas, it will once it has appeared on the horizon move of its own momentum and reach its own fruition.
J. C. Smuts, February, 1927
Вступление. На протяжении многих десятилетий географы искали ответ на вопрос о структуре той части Мира - Геомира, - которую призвана изучать география. Наряду с попыткой выявить дифференциацию и осуществить его редукцию, преобразовав его в исключительно сложный объект исследования, имело место явное стремление к формированию холистического взгляда на него. От чисто поверхностных – физиографических - описаний дневной поверхности, которыми наполнены периодические издания 19-го – начала 20-го столетий, переход сначала был совершён к так называемым географическим комплексам, целостность которых, однако, только подразумевалась, затем – к представлению о географической оболочке и единому физико-географическому процессу как некоторому функциональному режиму, далее – к геосистеме (в результате проникновения в географию системных идей). Представление о геосистеме также эволюционировало, пока не сложилось в образ пакета отобранных элементарных процессов со своим синтаксисом (порядком следования составляющих), сочетающихся в режим [Ковалёв, 2009]: из множества случайных процессов буквально вылавливаются выработанными динамикой «правилами игры» (синтаксисом) те, которые оказываются комплементарными ключевому процессу. Все предшествующие варианты были ментальными картами, представлявшими собой, в основном, дань редукционизму, основу которого составляет разбиение целого на части. Более того, такое разбиение вводилось как раз и навсегда данное, отражающее реально присутствующую в природе дифференциацию. Думаю, именно по этой причине географы не заметили сначала идею холизма Дж. Сматса [Smuts, 1926], а затем Артура Кёслера, который в 1967 году ввёл понятие о холоне. В самом общем плане, холон видится как опознаваемая/узнаваемая часть среды со всеми качествами, в том числе своей эстетичностью, сакральностью и пр., которые представляют для нас ценность. И именно географическая среда, отличающаяся наибольшей сложностью, нечёткой и запутанной структурой, изменчивой и размытой иерархией, в наибольшей степени требует холистического подхода, предполагающего существование относительно самостоятельных, сложно сочетающихся, динамичных, самоорганизующихся единиц/форм разных уровней организации – холонов, в основе которых - сочетание части и целого. Философским основанием такого видения выступает философия симбиоза. Такой подход уже нашёл своё применение в целом ряде научно-практических дисциплин, включая такое близкое к географии направление, как архитектура (примером являются работы К. Курокавы, К. Александера и других авторов). Речь идёт о холистическом видении окружения, при котором выделятся целостные феномены. Это, так сказать, иная система координат для построения ментальной карты Геомира, его иной срез. Основной вопрос, которому посвящена статья, связан с холонной организацией Геомира: существует ли она и как это проявляется.

Постфактум: след Всероссийской научно-практической конференции «Ландшафтное планирование» Москва, МГУ, 13 – 15 октября 2011 г.

Последняя версия была опубликована 9.11.11. Статья обновлена (v_2) 21.11.11.

В связи с этим, не правы ли те, кто проводит эти явления по ведомству выразительных, физиогномических и т. д. знаков, короче, не поддающихся измерению и нерегулируемых кодом, представляющим собой систему различий и оппозиций? К. Ясперс
В этом небольшом обзоре я не преследую цель рассмотреть все выступления и статьи (это невозможно) в сборнике Материалов конференции. Моя задача состоит в том, чтобы выбрать наиболее важные, с моей точки зрения, моменты, которые выглядят проблемными и решение которых может существенно улучшить состояние дел в сложной сфере ландшафтного планирования и ландшафтоведении в целом.

4 листопада 2011 р.

Район ХТЗ. Мир рухнувших надежд футуристов


В послевоенное время Харьков был одним из самых больших индустриальных центров Советского государства. В этой стране гордились заводами. Визитной заводской карточкой города, наряду с Танковым заводом им. Малышева и ХАРТРОНом, был Тракторный завод.
«Разговоры — ерунда. Разговоры — нуль», - говорил пролетарский поэт Маяковский. И в то время, пока политики спорили, дипломаты договоривались, простые рабочие, крестьяне и интеллигенция творили историю великой страны.


В 1930 году был заложен первый камень жилого района для рабочих завода ХТЗ. Основная цель  — обеспечить комфортную жизнь рабочих Тракторного завода. Проект был разработан с учетом всех передовых технологий в отрасли архитектуры того времени. Улицы были спроектированы так, чтобы обеспечить оптимальный микроклимат дворов. Дома строились с маленькими кухнями, так как советский рабочий должен был питаться в столовой. Много внимания было уделено озеленению района. Строили школы, детские сады, больницы, парки культуры и отдыха, кинотеатр, метро... На глазах людей происходило то, о чём мечтали футуристы!..
В условиях рыночной экономики мечты были разбиты. Продукция ХТЗ оказалась, как говорится, неконкурентоспособной. Союз коммунистов и беспартийных сменила армия гопников и безработных. Дворы и улицы утратили свой опрятный вид и пришли в запустение. В лесопарковой зоне стали прятаться наркоманы и бомжи. От строгого советского шика всё ещё остались комфортные жилые кварталы и зелёные улицы, методически истребляемые коммунальными службами и бандитской властью. Вся власть в районе ХТЗ отдана ментам, врачам и прокурорам.
Харьковский Тракторный Завод
Парк культуры и отдыха им. В.В. Маяковского.

Парк культуры и отдыха?
Дом культуры?
Победа?
Библиотека уже лет десять закрыта. Здесь книжек не читают.
Район ХТЗ - самый зелёный жилой район Харькова.
Сталинская имперская архитектура.
Товарищ Ленин мёртв. Коммунизм не построен. Мечты футуристов разбиты.

2 листопада 2011 р.

Структура Геомира и ландшафт: рождение образа местности и проблема ландшафтного планирования


Мы живём в наиболее разнообразной среде, которую в ХVІІІ столетии француз Элизе Реклю назвал географической. Поскольку она является частью Мира, её лучше именовать Геомиром, особенностью которого является исключительная сложность – такая, что до сих пор географы не могут создать его идеализированный образ – теоретический конструкт, который служил бы ориентиром представителям данной науки. Похоже, что требуется иная система понятий, которая позволила бы более адекватно отобразить эту сложность. Причём нас всё больше интересует то, что «прячется» за материальной проявленностью Геомира, а именно та организация, которую можно связать с образом его духа. Именно такую систему понятий я и хочу здесь представить.
Возможно, наиболее сложным является вопрос о структурных единицах Геомира. В своё время для его представления вводились разные понятия: геокомплекс, геосистема, ландшафт (как комплекс определённого ранга), местность, фация и т. п., причём часто эти понятия почти не отличались по смыслу. Имело место стремление построить чёткую линейно-иерархическую структуру, в которой структурные единицы нижних рангов входили в состав единиц более высоких рангов… При этом считалось, что эта структура реально существует и не может не быть выявленной. Но, как замечательно отметил Анри Пуанкаре [1], все хотели бы втиснуть природу в определённую форму, но является ли она достаточно гибкой для этого?

1 листопада 2011 р.

Особливості урбопроцесу при переході від індустріальної до постіндустріальної епохи (на прикладі м. Суми)


Постановка проблеми. На певному етапі становлення антропосфери відбулися події, які призвели до порушення симетрії агропростору. Йдеться про виникнення перших протоміст, що слід розглядати як своєрідний фазовий перехід від сільських поселень до міст. Так почалося становлення нового режиму геосистеми – урборежиму. Це - приклад вираженої нелінійності у динаміці поселень, тобто місто виникало, так би мовити, зненацька, стрибкоподібно. Внаслідок поступового розгортання, цей режим все більше демонстрував свою приналежність до атрактивних режимів, стаючи все більш сталим. Більше того, саме міста стали «еволюційними точками», місцями становлення культури, а пізніше - місцями зосередження промисловості, політики, мистецтва тощо. Отже, на протязі кількох тисячоліть урбопроцес розвивався як єдиний процес становлення і ускладнення все нових форм міської організації. Але найбільш швидкий розвиток міст спостерігався у ХХ столітті. Сьогодні міста концентрують в собі близько 45% населення планети і утворюють цілу ієрархію міських поселень різних рангів.

21 жовтня 2011 р.

Функціональна організація річкової долини (на прикладі долини р. Вовча)



     Вступ. Останнім часом в Україні спостерігається значне зниження впливу людської діяльності на природу, що сприяє певному відновленню природного середовища. Зміна співвідношення між природними складовими та людською діяльністю веде до зміни структури денної поверхні. Рослинний покрив є відображенням умов, створюваних процесами мінерального рівню (тобто хімічного складу ґрунтів, морфології поверхні тощо). Завдяки цьому під час дослідження структури і динаміки рослинного покриву ми можемо «розшифрувати» ті режими, що утворюють структуру денної поверхні. Це допоможе нам підійди ближче до вирішення проблеми прогнозування розвитку геоморфологічних процесів на схилах.

11 вересня 2011 р.

Структура геомира и ландшафт: рождение образа местности и проблема ландшафтного планирования


Мы живём в наиболее разнообразной среде, которую в ХVІІІ столетии француз Элизе Реклю назвал географической. Поскольку она является частью Мира, её лучше именовать Геомиром, особенностью которого является исключительная сложность – такая, что до сих пор географы не могут создать его идеализированный образ – теоретический конструкт, который служил бы ориентиром представителям данной науки. Похоже, что требуется иная система понятий, которая позволила бы более адекватно отобразить эту сложность. Причём нас всё больше интересует то, что «прячется» за материальной проявленностью Геомира, а именно та организация, которую можно связать с образом его духа. Именно такую систему понятий я и хочу здесь представить.

4 серпня 2011 р.

Ландшафт культурний і безкультурний



Останнім часом з’являється все більше статей, у яких обговорюється питання про так звані культурні ландшафти. Пишуть і про культурну географію взагалі. Питання це є достатньо загальним: воно стосується відображення нашого оточення географією. Йдеться про Геосвіт.

2 серпня 2011 р.

Діяльність як комунікація: відображення у структурі денної поверхні


У цьому виступі мені хотілося б розглянути питання, пов’язані з феноменом комунікації, бо ландшафт, який ми формуємо як патерн місцевості, несе комунікативну функцію. Тільки у другій половині ХХ століття на феномен комунікації звернули увагу, зрозумівши, що це - один з тих феноменів, без яких побудувати адекватну картину світу не можна. Найбільш яскраво вона проявляється у людському суспільстві, яке саме завдяки їй формує і розвиває культуру – незриме середовище свого існування, яке візуалізується у вигляді антропогенної організації денної поверхні.

31 липня 2011 р.

Що відбувається з географією?

Істина - дочка часу, а не Авторитета.
Френсіс Бекон

Проблема. На протязі довгого часу всім здавалося, що географія є системою знань загального користування, квазі-науковою дисципліною, яка має за мету наповнення довідників конкретними фактами про розташування різноманітних об’єктів, які начебто важливо знати. Але таких фактів надто багато, а самі по собі вони не носять географічного характеру. Отже, якщо подивитися на географію (як науковий напрямок) зі сторони, не важко помітити, що вона перетерплює кризу. Це проявляється, перш за все, у втраті того головного стрижню, який утримує наукову дисципліну у певних, більш-менш чітких межах. Спостерігається якесь оторопіння перед неочікуваною складністю, яка, на диво, не зменшується при збільшенні зусиль дослідників, а, навпаки, збільшується, горизонт пізнання віддаляється і стає все менш диференційованим і зрозумілим. Виходить так, що географ має перетнути дві межі (в дусі Джорджа Спенсера Брауна), перша з який пов’язана з відчуттям географії (а йдеться саме про відчуття, а не якесь логічне обґрунтування), друга – з потраплянням в область теоретичної географії, якщо про таку можна говорити. Як виявляється, географи були не готові до такого ходу подій. Спробуємо розібратися у тому, що сталося, про яку складність взагалі йдеться.

28 липня 2011 р.

Применение ГИС-технологий в исследованиях структуры дневной поверхности (на примере долины р. Волчья)




Рисунок 1 -  Дифференциация поверхности склона на дивергентные и 
конвергентные участки (правый берег долины р. Волчья)


Шевченко М.В. Применение ГИС-технологий в исследованиях структуры дневной поверхности (на примере долины р. Волчья) // Материалы Второй международной научно-практической конференции "Географические проблемы сбалансированного развития староосвоенных регионов"    - Брянск, "Издательство Курсив", 2010 г. - С.263-267.

27 липня 2011 р.

Где начинается и где заканчивается география?


Введение. География как дисциплина, связанная с описанием природы земной поверхности, подошла к началу ХХІ-го столетия в несколько растерявшемся состоянии. Сегодня она состоит из огромного количества направлений, исследующих множество разнообразных процессов, которые, однако, не имеют отношения к географии. Эти псевдогеографии размывают географию. Но, как это ни странно, нет ни общей, ни теоретической географии, что уж никак не свидетельствует о её развитости. Возникает вопрос: почему одно из наиболее древних научных направлений с, казалось бы, ясным и хорошо выраженным полем исследования, на сегодня выглядит так, будто оно только начинает свой путь? И этот вопрос совсем не надуманный, он требует анализа, так сказать, изнутри. Есть все основания предполагать, что сегодня география оказалась в точке бифуркации. Наблюдается переход от традиционной описательной географии, пусть даже с некоторыми элементами теоретизирования и моделирования, к новой географии сложного Геомира (Geography of complexity Geoworld). Этой публикацией я хочу начать дискуссию по поставленному вопросу.

12 червня 2011 р.

Ландшафт як слід історії становлення території: діахронічна стріла часу


Нас буде цікавити особливий аспект, пов’язаний з тим, що структура денної поверхні може містити складові, присутність яких відображує історію становлення місцевості як простору прояву ландшафту. Серед публікацій цього напрямку слід відмітити відому роботу [5], що стосується діахронічності річкових долин, А.Н. Шилкина, у якій автор розглядає діахронічні ряди земної поверхні [8], Є.В. Глушко [3], присвячена історико-географічному дослідженню території Західного Іраку, С.І. Романчука [7], що містить опис діахроніки агроландшафтів, зумовленої становленням землеробства у Середньому Подніпров’ї та багато інших. Отже, метою роботи є обговорення причин цього феномену, способів виявлення таких складових та побудови діахронічних схем. Отже, почну з загальних положень.

По сторінках книги М.Д. Гродзинського «Пізнання ландшафту: місце і простір»


Чимось великим і важковловлюваним 
здається топос - тобто місце-простір
Аристотель
У зв’язку з виходом у світ монографії М.Д. Гродзинського «Пізнання ландшафту: місце і простір» хотілося б розглянути деякі питання, підняті ним. Дуже цінним у плані проблеми, що розглядається є огляд поглядів, зроблений М.Д. Гродзинським, хоча його не можна назвати повним. Серед них – ландшафт як система, причому автор робить справедливий висновок про те, що “системний рух, який охопив ландшафтознавство, є не більше, ніж термінологічним переоформленням давно розроблених положень” (це - одне з рідких критичних зауважень у цій роботі) [1, с. 21]. Термін “ПТК”, наприклад, був замінений на “геосистему”, “морфологія” – на “структуру”, “таксономічний ряд ПТК” – на “ієрархію” і т. п. Однак тут не все так просто, бо вже у 70-х роках з’явилися роботи, автори яких, завдяки такому “термінологічному переоформленню”, інакше уявляли дослідницьку ситуацію. Щоб нові терміни почали функціонувати як поняття, необхідний час. Використання нових понять веде до зміни відносин між поняттями, що вже існують, до перетворення всієї понятійної мережі і зміни акцентів. Так, “ПТК”*) - це, насправді, не геосистема, а те, що утворюється її дією: він входить у геосистему як її апаратурна реалізація – морфологічно виражена і закріплена складова, що детермінує функціональний режим. Крім того, система – це не сам об’єкт, а тільки його ідеалізований образ, заснований на характері відношень між елементами, що її складають і об’єднанням яких ми приписуємо певні функції, так що йдеться не про реальні природні утворення, а тільки про уявлення про них. У природі систем немає, це ми самі виділяємо системи, керуючись тією чи іншою дослідницькою метою і нашими уявленнями.

5 червня 2011 р.

Геомир: коммуникация и информация


Введение. В любой научной дисциплине одновременно присутствует стремление следовать традициям, и реакция на поток инноваций, которые непрерывно атакуют кажущуюся незыблемой систему представлений. География не является исключением. А поскольку колоссальная сложность её объекта исследования – Геомира – не имеет аналогов, то противоречие между традиционным и приходящим видением здесь проявляется особенно остро. Одним из наиболее интересных и сложных аспектов, связанных с описанием Геомира, является вопрос: имеют ли отношение феномены коммуникации и информации к географии, т. е. в какой степени они присутствуют в Геомире и какую функцию выполняют. Попробуем разобрать эти вопросы.

Геомир: регионализация в свете теории акторных сетей


Введение. В этой статье я касаюсь вопроса о части Геомира, которую можно назвать очеловеченной. Мы именуем её антропосферой. Она уже прошла достаточно сложный путь становления и продолжает своё развитие, один из вариантов которого здесь рассматривается.

27 квітня 2011 р.

Геомир: связь сложности и комплексности


Вступление. География издавна занималась описанием того, что связано с областью, в пределах которой процессы жизнедеятельности человечества протекают наиболее активно. Это – дневная поверхность, действием организованной совокупности процессов. Но любое научное направление может считаться самостоятельным только в том случае, если оно способно сформировать систему понятий, позволяющую более-менее адекватно отображать «свой» объект и достаточно эффективно использовать это знание во взаимодействии с ним. В ХІХ веке Элизе Реклю назвал эту область Мира географической средой. Но среда – это нечто неорганизованное, что может стать, а может и не стать организованным. Поскольку среда имеет отношение к Миру (Универсуму) вообще, и выделяется нами на основе определённых критериев, её следует именовать Геомиром.

24 квітня 2011 р.

География как наука о Геомире и проблема его теоретического отображения


Любая теория при своем появлении производит шок и заставляет самоопределяться и перестраивать ряды, иерархии и кланы.
  А. Левинтов
Люди часто пользуются словами «география», «культура», «ландшафт», но редко задумаются над их глубинным смыслом. В повседневной жизни культуру обычно сводят к «культурному поведению», а география вообще оказалась редуцированной к некоему обывательскому знанию того, где и что расположено, в научной же сфере явно выражена её редукция к пространственному аспекту. С термином «ландшафт» дело вообще обстоит сложно. В последнее время появились работы, в которых эти слова используются в связке: «культурная география» («география культуры»), «культурный ландшафт», - и эти связки, независимо от того, в какой степени они семантически корректны, отражают сдвиг в сознании общества. Похоже, что ситуация, возникшая в последние десятилетия, требует для своего отображения иного категориального аппарата, новой системы понятий. Становится понятным, что должна существовать некая дисциплина, которая способна охватить всё разнообразие той среды, в которой живёт человечество. На роль такой дисциплины претендует география, которая для этого, во-первых, должна представлять собой единое целое, а не массу «самостоятельных» направлений, изучающих отдельные явления, во-вторых, создать своё теоретическое «тело». Речь, таким образом, идёт о двух границах (в духе Джорджа Спенсера Брауна), пересечение первой из которых позволяет «заметить» географию как некое отличие от других направлений науки, особую форму знания, а пересечение второй (уже внутри географии) – почувствовать теоретическую географию. Заметная роль в решении этой проблемы принадлежит интереснейшему географу Борису Борисовичу Родоману – автору смелому, глубокому аналитику. С его взглядами можно не соглашаться, с ним можно спорить, но невозможно исключить.

21 квітня 2011 р.

Феномен комунікації та функціонування геосистеми


Не то, что мните вы, природа.
Не слепок, не бездушный лик.
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
Ф.И. Тютчев
Постановка проблеми. Світ, у якому ми живемо, не виглядає випадковим. Навпаки, всюди ми бачимо певну організацію, що робить можливим пізнання, бо досліджувати випадковість не має сенсу. В той же час ми бачимо значне різноманіття на самих різних масштабних рівнях, і це різноманіття виявляється якимсь чином узгодженим, тобто є континуумом, який складається з частин, що весь час сполучаються між собою. Все нове, що виникає, через етапи неузгодженості, зрештою стають узгодженими з вже існуючим. І така еволюція є ознакою когнітивності. Складається враження, що є такий універсальний механізм, який забезпечує/реалізує, робить можливою цю узгодженість, виступаючи емпіричною ознакою когнітивності. Припускається, що таким механізмом є комунікація, основою якої є обмін сигналами та їх інтерпретація на рівні індивідуальних áкторів1-комунікантів, які, таким чином, взаємодіють між собою і корелюють свої дії, утворюючи своєрідні об’єднання – áкторні мережі, що дозволяє їм формувати операційно-замкнені системи - холони2. Більше того, комунікація виступає як спосіб виявлення розташування акторів у загальній мережі, визначення меж такої мережі та її змін. Можливою вона стає тільки в тому разі, якщо мовні простори комунікантів хоча б частково перетинаються.

19 квітня 2011 р.

Человек, феномен ландшафта и туризм

Введение. Рассматривая вопрос о среде, в которой реализуется рекреация вообще и туризм в частности, мы оказываемся в точке схождения двух сложнейших проблем – феномена человека и феномена ландшафта, понимание которых само по себе носит проблемный характер в силу их исключительной сложности, тем более когда речь идёт о их совместном рассмотрении. Это требует исследования сначала каждого из них в отдельности с попыткой ответить на вопросы: что есть Человек, затем – что есть феномен ландшафта, после чего попробовать свести их в некую интегральную форму с учётом того, что речь идёт о человеке, который вовлечён в туристический режим. Может оказаться, что мы с самого начала вынуждены будем исходить из их нераздельности. Попробуем проанализировать те поверхности пересечения феноменов человека и ландшафта, которые позволяют воспринимать ландшафт с совершенно разных точек зрения, что становится особенно важным в ходе туристической деятельности.

27 березня 2011 р.

Територія як область дії ключового процесу

І разом з тим по всій периферії нещодавно утвореної земної кулі починає зростати напруження внутрішньої свободи.


Тейяр де Шарден

Вступ. Предметом обговорення у цій статті виступає феномен території. Термін, що знаходиться у відповідності до нього, використовують дуже часто і у різних контекстах як фахівці, так і пересічні люди. Всі начебто знають, що це таке, але коли справа доходить до більш-менш чіткого визначення чи просто позначення, виявляється, сказати щось таке, що дозволило б зрозуміти, з чим пов'язаний цей термін, якому феномену він поставлений у відповідність, виходить далеко не у кожного і не завжди. Ось ця невизначеність і примусила автора розпочати дискусію з приводу розуміння слова «територія», тим більше, що територія багатьма географами розглядається як чи не головний об’єкт дослідження. Отже, мета цієї статті - дати оригінальне трактування цього терміну.

20 лютого 2011 р.

Природа сакральності ландшафту

-->
      Вступ. Як основну проблему автор розглядає природу сакральності – один з найважливіших аспектів сприйняття навколишньої дійсності, у тому числі її відношення до геосвіту, образ якого не може бути редукований виключно до наукоморфного об’єкту, бо містить такі ментальні складові як естетичний, сакральний тощо. У такій постановці проблеми вона стає географічною, оскільки образ географічної реальності включає все різноманіття аспектів. Тому є підстави для існування такого напрямку, як сакральна географія або сакральне ландшафтознавство.

12 лютого 2011 р.

Landscape and Relief in Geography


Some words are used in everyday life so often that peoples don’t ponder about their initial meaning conditioned by their etymology. We say that it is trivial, naïve about such pattern of the World. But forming the scientific pattern it has been treated to terms/notions meaning more accurate since it makes the principal “salience”, embossment of the semantic space. The same time the sharp deviation of the scientific notions from their worldly/etymological senses that impart its eidetic nature is not permitted. In the scientific variants these terms became the notions. Such terms (for different languages) are “landscape(“scenery”, “paysage”, “panorama”, “crayobraz” so on), “relief, “terrain(“pays”, “luogo”), “faciesand others that are the terms of general use including the art. So geographers have neglected the nature of landscape for a long time. Here I want to state some views about landscape phenomenon (relief is often interpreted as landscape) as a geographical appearance first of all. In the base of this the view of A. Humboldt, F. Ratcel, many Russian geography-travellers of 19th – beginning of 20th century and modern science as an ordinary interpretation of such word as “landscape”, “relief”, “terrainand so on.

Территориальность как отражение самоорганизации геосистем и основа формирования стратегии регионального развития

27 січня 2011 р.

На пути к сосуществованию человека и живой природы: туризм как форма геокультуры

Введение. Начало ХХІ столетия ставит перед географами и политиками целый ряд сложных вопросов, решение которых упирается в необходимость разобраться в сложнейшей ситуации, возникшей в результате развития человеческого общества и того конфликта с природной средой, который это развитие вызвало за последние два-три столетия. Географов, экологов, социологов, политиков интересует эта проблема, как и те варианты, которые позволяют её решить. И здесь мы находим интересную связь между становлением Человека, которое ещё продолжается, и той формой связи с миром, которую он реализует в виде культуры и цивилизации. Мы теперь понимаем, что Человек, оказавшись в эволюционной точке, стал не только «пастухом бытия», определяя направленность бытийного потока, но и в такой же степени должен взять ответственность за решения, которые он делает. В рамках этого контекста туризм начинает смотреться как некая особая форма сращивания, развёртывания коммуникации, наращивания сродства как внутри человеческого общества, так и, прежде всего, в рамках единого организма Геи.