12 червня 2011 р.

Ландшафт як слід історії становлення території: діахронічна стріла часу


Нас буде цікавити особливий аспект, пов’язаний з тим, що структура денної поверхні може містити складові, присутність яких відображує історію становлення місцевості як простору прояву ландшафту. Серед публікацій цього напрямку слід відмітити відому роботу [5], що стосується діахронічності річкових долин, А.Н. Шилкина, у якій автор розглядає діахронічні ряди земної поверхні [8], Є.В. Глушко [3], присвячена історико-географічному дослідженню території Західного Іраку, С.І. Романчука [7], що містить опис діахроніки агроландшафтів, зумовленої становленням землеробства у Середньому Подніпров’ї та багато інших. Отже, метою роботи є обговорення причин цього феномену, способів виявлення таких складових та побудови діахронічних схем. Отже, почну з загальних положень.

По сторінках книги М.Д. Гродзинського «Пізнання ландшафту: місце і простір»


Чимось великим і важковловлюваним 
здається топос - тобто місце-простір
Аристотель
У зв’язку з виходом у світ монографії М.Д. Гродзинського «Пізнання ландшафту: місце і простір» хотілося б розглянути деякі питання, підняті ним. Дуже цінним у плані проблеми, що розглядається є огляд поглядів, зроблений М.Д. Гродзинським, хоча його не можна назвати повним. Серед них – ландшафт як система, причому автор робить справедливий висновок про те, що “системний рух, який охопив ландшафтознавство, є не більше, ніж термінологічним переоформленням давно розроблених положень” (це - одне з рідких критичних зауважень у цій роботі) [1, с. 21]. Термін “ПТК”, наприклад, був замінений на “геосистему”, “морфологія” – на “структуру”, “таксономічний ряд ПТК” – на “ієрархію” і т. п. Однак тут не все так просто, бо вже у 70-х роках з’явилися роботи, автори яких, завдяки такому “термінологічному переоформленню”, інакше уявляли дослідницьку ситуацію. Щоб нові терміни почали функціонувати як поняття, необхідний час. Використання нових понять веде до зміни відносин між поняттями, що вже існують, до перетворення всієї понятійної мережі і зміни акцентів. Так, “ПТК”*) - це, насправді, не геосистема, а те, що утворюється її дією: він входить у геосистему як її апаратурна реалізація – морфологічно виражена і закріплена складова, що детермінує функціональний режим. Крім того, система – це не сам об’єкт, а тільки його ідеалізований образ, заснований на характері відношень між елементами, що її складають і об’єднанням яких ми приписуємо певні функції, так що йдеться не про реальні природні утворення, а тільки про уявлення про них. У природі систем немає, це ми самі виділяємо системи, керуючись тією чи іншою дослідницькою метою і нашими уявленнями.

5 червня 2011 р.

Геомир: коммуникация и информация


Введение. В любой научной дисциплине одновременно присутствует стремление следовать традициям, и реакция на поток инноваций, которые непрерывно атакуют кажущуюся незыблемой систему представлений. География не является исключением. А поскольку колоссальная сложность её объекта исследования – Геомира – не имеет аналогов, то противоречие между традиционным и приходящим видением здесь проявляется особенно остро. Одним из наиболее интересных и сложных аспектов, связанных с описанием Геомира, является вопрос: имеют ли отношение феномены коммуникации и информации к географии, т. е. в какой степени они присутствуют в Геомире и какую функцию выполняют. Попробуем разобрать эти вопросы.

Геомир: регионализация в свете теории акторных сетей


Введение. В этой статье я касаюсь вопроса о части Геомира, которую можно назвать очеловеченной. Мы именуем её антропосферой. Она уже прошла достаточно сложный путь становления и продолжает своё развитие, один из вариантов которого здесь рассматривается.