Олекса Ковальов
The Integration of Physical Geography
Andrew S. Goudie, University of Oxford, 2000
https://www.researchgate.net/publication/276016549_The_integration_of_physical_geography
Мене зацікавила стаття Ендрю С. Гуді з такою назвою, бо історія географії є доволі складною, у різні часи область її дослідження бачили по-різному. Будучи одним з найдавніших наукових напрямків, географія і в наші дні залишається дещо туманною з нечітко визначеною областю дослідження. Чому так? Бо вона пов’язана з дуже складним утворенням – географічно організованим середовищем. Тому будь-яка думка у напрямку виявлення цієї області, її особливостей та підходів до її вивчення є важливою. Значну частину тексту Е.С. Гуді присвячує історії питання, що вже цікаво.
Е.С. Гуді починає статтю з наступної заяви: Мета цієї статті полягає в тому, щоб припустити, що, з одного боку, фізична географія є широкомасштабною дисципліною, яка повинна об’єднувати дослідження різних компонентів, які складають навколишнє середовище, а з іншого боку, вона може інтегрувати себе більш чітко в ширшу галузь географії, демонструючи її актуальність для розуміння минулих, теперішніх і майбутніх змін у суспільстві та показуючи її корисність для людства [Goudie, 2000: 163].
Мій коментар: Це важливе зауваження. Виникає питання: якщо географія має вивчати різні компоненти, що складають навколишнє середовище, то яка дисципліна має вивчати це середовище як ціле? Назва статті починається зі слова «integration», яке означає наступне: (від лат. integratio – поповнення, відновлення) – об’єднання будь-яких елементів в одне ціле, а також поєднання та координація дій різних частин цілісної системи; процес взаємозближення і взаємодії окремих структур [Інтеграція, 2024][1]. Отже, має йтися про формування цілісного напряму «фізична географія».
Автор посилається на Б.О. Бауера, який зазначив, що «Інтелектуальний простір, що розділяє фізичний та людський двійників географії, стає ширшим. Основні міждисциплінарні розмови стають помітно мовчазними на перехресті географії» [Bauer, 1999: 677].
Мій коментар: У тому й справа, що географія має досліджувати не компоненти середовища (для цього є інші дисципліни – гідрологія, атмологія, ґрунтознавство, біологія, кріологія, соціологія тощо), які не є складовими географії, а виключно географічно організоване середовище як цілісність, що складається з утворень різних масштабів. Стосовно позиції Б.О. Бауера напишу наступне: фізичну географію та антропогеографію інтелектуальний простір взагалі не повинен розділяти, другий з них, що почав формуватися наприкінці 19-го століття, був виокремлений штучно, що було пов'язано з некоректним уявленням області дослідження географії та відокремленням людського суспільства від геосередовища.
Цікавим є посилання на Мері Сомервіль: «Фізична географія - це опис землі, моря та повітря з їхніми мешканцями, тваринами та рослинами, розподілу цих організованих істот і причин цього розподілу. Сама людина розглядається як співмешканець земної кулі поряд з іншими створеними сутностями, що певною мірою впливають на неї своїми діями та впливає у відповідь. Вплив цієї інтелектуальної переваги на нижчих тварин, і навіть за його власного стану, через підпорядкування її волі деяких із найпотужніших чинників природи, разом з іншими причинами, які мали найбільший вплив на його фізичний і моральний стан, є одними з найважливіших предметів цієї науки» [Goudie, 2000: 163].
Мій коментар: Варто зазначити, що у 19-му столітті фізичну географію пов’язували з дослідженням того, що може бути виміряне, тому значна увага приділялася метеорології, кліматології та геоморфології, яка на той час сприймалася як саме фізична географія. Це цікаво, бо геоморфологію (земні форми) дійсно можна розглядати як значно ширшу дисципліну у порівнянні з її сучасним баченням.
Е.С. Гуді цитує Д.Р. Стоддарта: «у дослідницькій діяльності … «фізична географія» означала геоморфологію: бо хоча певна увага приділялася метеорології, кліматології та певною мірою педології та біогеографії, це було на рівні початкових курсів для студентів, а не як внесок у нові знання» (Stoddart, D.R.,1987)[2]. Він також вказує, що у 20-х роках минулого століття підручники з фізичної географії дедалі більше ігнорували вплив людини та навколишнього середовища, і цитує П. Біро (1966), який розглядав фізичну географію як науку про «видиму поверхню природних ландшафтів, як вони виглядали б неозброєним оком спостерігача, який подорожував земною кулею до взаємодії з людством»[3].
Мій коментар: Цікавим виразом є «видима поверхня природних ландшафтів». Виникає питання: а що таке, у такому разі, сам ландшафт?
Далі Е.С. Гуді пише, що рання спроба переглянути тенденції була зроблена в середині 1980-х Грегорі (1985)[4]. За період з 1950 по 1970 рік він визначив п'ять основних тем, що розвиваються: кількісна оцінка, четвертинні дослідження, дослідження процесу, дослідження, які визнають важливість людської діяльності, системний підхід. Для періоду з 1970 по 1980 рік він вибрав ще дві тенденції: стурбованість часом, яка включала такі проблеми, як пороги та складні реакції; і зростаюча тенденція до застосування фізичної географії для вирішення екологічних проблем. Крім того, наприкінці 1980-х років він звернув увагу на зростаючу роль дистанційного зондування та інформаційних технологій. З тих пір, як Грегорі писав, є багато ознак того, що фізична географія ставала все більше стурбованою певними ключовими темами: вплив людини, природні зміни навколишнього середовища, застосування фізичної географії, управління навколишнім середовищем та інтеграція різних елементів фізичної географії та їх зв’язок із соціальними силами [Goudie, 2000: 164]. Тут під соціальними силами треба розуміти процеси у людському суспільстві, але соціуми формуються не тільки людьми. У третьому розділі «The human impact» Е.С. Гуді зазначає: як предмет, що охоплює екотон людини та довкілля, географія повинна активно займатися впливом людини, її історією та управлінням, і що зростає бажання встановити відносну важливість людських дій і природних процесів у спричиненні змін навколишнього середовища, таких як утворення ярів [Goudie, 2000: 164].
Мій коментар: Я не думаю, що географія охоплює тільки екотон між олюдненим і незайманим довкіллям. Такі екотони є тільки одним з напрямів дослідження.
У ІV-му розділі «Natural environmental change and its consequences» Е.С. Гуді дає короткий огляд проблеми природних змін середовища та їх наслідків для людей, наводячи деякі приклади – малий льодовиковий період, пізній дріас, історія Сахари.
У V-му розділі «The application of Physical Geography to societal needs» Е.С. Гуді пише, що управління навколишнім середовищем стало основною областю в багатьох галузях фізичної географії (O'Riordan 1995), включаючи управління водними ресурсами (Beaumont 1988; Jones 1997), забруднення води (Burt та ін. 1993) і узбережжя (Viles & Spencer). 1995; Bird 1996). Також було зроблено багато внесків у дослідження небезпек для навколишнього середовища (Jones 1993; Smith 1992) і катастроф (Alexander 1993). У деяких випадках це включало розгляд суспільних проблем, включаючи вразливість (наприклад, Chester 1993) [Goudie, 2000: 165].
Мій коментар: Це трохи дивує, бо виникає питання: а чи може людина управляти навколишнім середовищем? Е.С. Гуді його не обговорює. Людське суспільство в цілому і територіальні людські громади з точки зору географа є частинами географічного середовища відповідного масштабу, то чи може частина управляти цілим? Управляти людство може тільки власною діяльністю, щоб це «навколишнє середовище» не виходило за межі більш-менш сталого функціонування, бо це може призвести до втрати суспільством основи свого існування!
VІ-й розділ «Integration and conclusion» присвячений інтеграції і містить завершення статті. Автор зазначає: Незважаючи на те, що фізична географія, як і багато інших наук, має тенденцію рухатися до дедалі більшого редукціонізму та спеціалізації, вона, як це не парадоксально, також демонструє зростаючу тенденцію намагатися інтегрувати свої різні компоненти. Це може бути або через навмисне прийняття системного мислення (Chorley & Kennedy 1971), яке за своєю природою зосереджується на взаємозв’язках, або це може бути частково результатом зростаючої занепокоєності екологічними підходами, або через усвідомлення того, що багато з найбільш корисних і складних інтелектуальних досягнень стаються, коли, наприклад, вчені-геологісти та вчені-біологи збираються разом, або, справді, геоморфологи та біогеографи (Viles 1988; Thornes 1990). Є, як Bauer et al. (1999: 778) вказує на напругу між інтегративними та редукціоністськими тенденціями, яка часто нерозривно пов’язана з проблемами масштабу. З одного боку, більшість фізико-географів мали «десятирічну пристрасть до редукціонізму», а з іншого «такий редукціонізм суперечить нашим географічним традиціям і корінням» [Goudie, 2000: 165 - 166].
Мій коментар: Цікаво, а які компоненти фізичної географії існують? Не зовсім зрозумілими є й словосполучення «вчені-геологісти» та «вчені-біологи» …, правда, далі з’ясовується, що перші – це геоморфологи, другі – біогеографи. І якщо геоморфологія дійсно тісно пов’язана з геологією (хоча геоморфолог≠геолог), то біогеографію аж ніяк не можна виводи з біології, як і антропогеографію з соціології чи антропології. У всіх трьох випадках йдеться про особливі форми організації географічного середовища на абіотичному, біотизованому та антропізованому рівнях.
Далі Е.С. Гуді пише наступне: Однак, мабуть, основною причиною інтеграційних тенденцій стало відродження біогеографії, яка надто довго разом із кліматологією була однією з менш активних частин дисципліни. Зараз ми бачимо низку текстів, які намагаються дати цілісне уявлення про такі різноманітні типи ландшафтів, як океанські острови (Nunn 1994), печери (Gillieson 1996) і тропічні ліси (Millington et al. 1995), тоді як інші досліджують цілі континенти (напр. Адамс та інші 1996). Подібним чином, захоплюючі зміни відбуваються в нашому розумінні біомів саван через зростаюче занепокоєння такими силами, як лісові пожежі (природні та спричинені людиною), травоїдні тварини, характеристики ґрунту та історія землекористування (див., наприклад, Fairhead & Leach 1997). Один із головних поштовхів до інтеграції прийшов з європейського континенту у формі геоекології та ландшафтної екології. Перший намагається приділити більше уваги абіотичним компонентам, ніж останній, але, як зазначає Хаггетт (1995), вони по суті однакові. Термін «Ландшафтна екологія» був розроблений Троллем (1939, 1971), і, як писали Наве та Ліберман (1984:3), «Ландшафтна екологія - це молода галузь сучасної екології, яка займається взаємозв’язком між людиною та її відкритими та забудованими ландшафтами... ландшафтна екологія розвинулася в Центральній Європі в результаті цілісного підходу, прийнятого географами. екологів, ландшафтних планувальників, дизайнерів і менеджерів у їхніх спробах подолати прірву між природним і сільськогосподарським. людина та міські системи» [Goudie, 2000: 166].
Мій коментар: З біогеографією все ясно, це дійсно один з виразних розділів географії, що вивчає біотизовані географічні утворення, але до чого тут кліматологія? Ця дисципліна пов’язана з вивченням особливостей клімату (а це збірний образ) в різних частинах планети, має стосунок до земної атмосфери! Раніше випускали навіть книжки під назвою «Географія клімату», що є абсолютно некоректною назвою, але якщо йшлося про «географію», то клімат точно не є географічним явищем. Є питання і до так званої ландшафтної екології. По-перше, екологія не є складовою географії, це розділ біології, що розглядає взаємостосунки між живими організмами та їх середовищем, тому цей напрям є біоцентричним (організмоцентричним). По-друге, ландшафт (а це загальний образ місцевості, що формується на основі певної організації розбіжностей у різних частинах денної поверхні) з точки зору ландшафтних екологів – це сполучення так званих «плям» - однорідних частин малюнку денної поверхні, а при такому баченні його розуміння не виходить за межі бачення ландшафту адекватними ландшафтознавцями.
Далі читаємо: Подібним чином Вінк (1983:2) бачив це як «дослідження взаємозв'язку між явищами та процесами в ландшафті або геосфері, включаючи спільноти рослин, тварин і людини», тоді як Форман і Годрон (1986: 595) бачили це як «дослідження структури, функції та зміни в гетерогенній території, що складається з взаємодіючих екосистем» [Goudie, 2000: 166].
Мій коментар: Знову маємо термінологічну катавасію: у А.П.А. Вінка процеси в ландшафті або геосфері … ??? Яка, за А.П.А. Вінком, різниця між цими двома утвореннями?
Е.С. Гуді продовжує: Дистанційне зондування та ГІС дозволяють збирати та аналізувати просторові дані, що стосуються ландшафтів та їх компонентів (Haines-Young et al. 1993), а ландшафтна екологія має великий внесок у розвиток охорони природи та біогеографії (Kupfer 1995). ..., Слеймейкер і Спенсер (1998: 7) запропонували перевизначення фізичної географії таким чином, щоб відбулася зміна з акценту на «попурі інформації про Землю та її атмосферу на цілісну інтегруючу тему про глобальні екологічні зміни» [Goudie, 2000: 166].
Мій коментар: Дивно, що у Р. Хейнс-Янга, Д.Р. Гріна, С.Х. Казінса є якісь компоненти ландшафту, який є цілісним образом – патерном - місцевості! Що стосується пропозиції Р.О. Слеймейка і Т. Спенсера, то, по-перше, атмосфера сама по собі не є предметом дослідження географії, по-друге, зміни у географічному середовищі, які мають досліджуватись географами, є географічними, а не екологічними.
І далі: Вони вважають, що для досягнення цієї мети фізична географія повинна займатися трьома найважливішими темами: виявленням, описом і аналізом розподілу біогеохімічних елементів у середовищі; інтерпретацією екологічних систем у всіх масштабах, як просторових, так і часових, на межі між атмосферою, біосферою, гідросферою, літосферою та суспільством; визначенням стійкості таких систем у відповідь на збурення, включаючи діяльність людини. Вони також стверджують, що відданість розумінню зв’язків між людиною та навколишнім середовищем має вирішальне значення для сталого розвитку нашої планети, і що це має бути мандатом для фізичної географії в 21 столітті. Глобальні зміни дійсно є важливою сферою для географічних зусиль, і географи повинні визначити ймовірний вплив змін на екосистеми, визначити особливо чутливі місця або «гарячі точки» (Goudie 1996), і оцінити найбільш прийнятні засоби управління навколишнім середовищем у світі, що постійно змінюється [Goudie, 2000: 166].
Мій коментар: 1. Мені здається, що біогеохімічними є не елементи, а речовини.
2. Дещо дивно виглядає «інтерпретація екологічних систем у всіх масштабах, як просторових, так і часових, на межі між атмосферою, біосферою, гідросферою, літосферою та суспільством». Інтерпретують не системи, а дані з метою створення моделей у вигляді систем. Далі, біосфера – це біотизована область в межах атмосфери, гідросфери та літосфери, де саме й діють екосистеми (в термінології екологів), і ця область не може бути між цими сферами, а діяльність суспільства сформувала антропізовану частину географічного середовища.
3. Знову зверну увагу на те, що не можна говорити про управління навколишнім середовищем (це антропоцентризм), слід вести мову про управління діяльністю самого людського суспільства, інакше нічого не вийде.
Враження від статті
Враження подвійне. З одного боку автор дає цікаві факти з історії питання, посилаючись на багатьох дослідників, з іншого – я не побачив, у чому полягає інтеграція фізичної географії, хоча варто було обговорювати більш широке питання – інтеграцію географії взагалі. У чому суть так званої фізичної географії? Це було показано у моїй статті 2001-го року «Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору?» [Ковальов, 2001] (на той час під геопростором я розумів географічне середовище): фізична географія – це розгляд географічних явищ з точки зору фізики незалежно від того, це абіотичний, біотизований чи антропізований рівні. Отже, маємо один з варіантів редукції географії, її фізикалізація. Саме у такому варіанті вона й формувалася десь всередині 19-го століття. Згодом її почали розглядати як напрям, пов'язаний з дослідженням тільки природного середовища. Чи здійснили географи минулого прорив у формуванні фізичного зрізу географії? Ні! Чому? Бо область дослідження географії виявилася доволі складною: тезаурус фізики не дозволив сформувати більш-менш повну картину геосередовища.
Вважається, що ще у 19-му столітті від географії відмежувалися деякі напрями – гідрологія, метеорологія та кліматологія, ґрунтознавство, кріологія тощо, але це аж ніяк не свідчило про її занепад. Питання у тому, що на той час географи не змогли знайти ту генеральну схему, яка дозволяла би дати інтегральну картину геосередовища як цілого. У подальшому такі спроби привели до появи так званої геокомплексної парадигми, далі – геосистемної, кожна з яких була кроком вперед у розумінні геосередовища, але і вони виявилися недостатніми для формування інтегральної географії. Певну плутанину вніс такий напрям, як ландшафтознавство, провідним поняттям якого став ландшафт, який, з незрозумілих причин, почали розглядати як геокомплекс. Більше того, ввели у вжиток ландшафтну сферу як складову географічної оболонки, причому і ландшафт, і ландшафтна сфера стали ледве не провідними термінами фізичної географії. Не звертали увагу навіть на етимологію слова «ландшафт» - земле-упорядкованість, де землі – це морфо-типи денної (видимої) поверхні (саме вони формують так звані плями). Тому на сьогодні межа між географією та ландшафтознавством виявилася майже стертою.
Яку ж парадигму варто прийняти, щоб дійсно вийти на шлях, що веде до інтегральної географії? Це організаційна парадигма, основними поняттями якої є організація (у всіх варіантах її прояву) та інформація. Сама організація має найбільший потенціал інтеграції складових у цілісність. Причому ця цілісність є доволі складною, бо вона, будучи сама суб’єктом, складається з багатьох утворень – геохолонів≈геооргів самих різних масштабів, які також є суб’єктами, тобто такими, що виробляють інформацію та формують свій життєвий шлях. Пошук у цьому напрямку продовжується.
Посилання:
Goudie A.S. The Integration of Physical Geography. University of Oxford, 2000. –
https://www.researchgate.net/publication/276016549_The_integration_of_physical_geography
Інтеграція. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024. – https://esu.com.ua/article-12384#:~:text=%D0%86%D0%9D%D0%A2%D0%95%D0%93%D0%A0%D0%90%CC%81%D0%A6%D0%86%D0%AF%20(%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BB%D0%B0%D1%82.,%D0%B2%D0%B7%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%20%D0%B2%D0%B7%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D1%96%D1%97%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80.
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору? // Український геогр. журнал, 2001, № 1(33). - С. 57 – 62, 2001.
[1] Інтеграція екологічна (І. е.) – процес упорядкування, узгодження та об’єднання структур і функцій, властивий живим системам на кожному рівні їхньої організації живим системам на кожному рівні їхньої організації. Наприклад, на рівнях популяцій, видів, угруповань, біоценозів І. е. проявляється у їхньому взаємозумовленому еволюційному розвитку в напрямі посилення адаптації до умов довкілля і взаємоузгодженості екологічних ніш. У процесі І. е. в екосистемах збільшується кількість та зростає інтенсивність взаємозв’язків, взаємозалежностей і взаємовпливів між окремими частинами й елементами… [Інтеграція, 2024].
[2] Е.С. Гуді посилається на роботу: Stoddart, D.R. (1987): Geographers and geomorphology in Britain between the wars. - In: R.W. Steel (ed.): British Geography 1918 - 45. - London: Institute of British Geographers: 156 - 176.
[3] Е.С. Гуді посилається на роботу: Birot Р. : General Physical Geography. - London: Harrap, 1966.
[4] Е.С. Гуді посилається на роботу: Gregory, K.J. The nature of physical geography. London: Edward Arnold, 1985.
Немає коментарів:
Дописати коментар