Олекса Ковальов
… the power of nature is the power of creation,
and it’s entirely encapsulated within the mystery of open-endedness
Stanley, K. O., Lehman, J., & Soros, L. (2017)
Вступ. Протягом багатьох десятиліть географію у школах і вузах викладали як дисципліну субстанційну, що досліджує множину усталених об’єктів, які можна чітко виявити під час спостережень і нанести на карту, визначивши їх «географічні» (насправді, земні) координати, а такі карти чомусь називалися географічними. Достатньо було визначити певні характеристики таких об’єктів і так досягалася мета дослідження. Чудовий приклад – виділення фацій, урочищ, місцевостей, ландшафтів як природних комплексів, що, як було показано [Ковалёв, 2009], не відповідало дійсності. При цьому питанням минулого і, тим більше, майбутнього, як і питанням становлення та природи складного – такого, чим можна було «керувати», приділялося мало уваги. Такою була ментальна «система координат», яку намагаються зберегти і сьогодні, вважаючи її офіційною (наче офіційність забезпечує коректність), але яка має змінитися. У тих, хто закінчив університет і вважає, що став географом, бо добре вивчив матеріали підручників, складається враження, що наука статична, бо у підручниках різних років написано те саме, а дехто взагалі заявляє, що треба йти шляхом, визначеним видатними (назавжди) географами минулого, не звертаючи уваги на те, що наука – це постійний рух думок, їх конкуренція[1] та комунікація. Тому життя вимагає іншого розуміння ситуації та нового бачення. Сучасні наукові знання, отримані на основі дослідження розмаїття природи на Землі, дозволяють нам поставити питання: що є необхідним в їхній організації, і таким чином досягти повнішої, або конгруентної характеристики явища Геосвіту в його загальному розумінні. Нам важливо зрозуміти, як пов’язані між собою його безперервність, що сягає мільярдів років, та дискретність, виділеність в різній мірі автономних доменів з різними формами організації, які ми тепер називаємо геохолонами≈геооргами[2], які виникають, існують та зникають, розчиняються у середовищі, поступаючись іншим утворенням. Є, якщо можна так сказати, колективний вимір Геосвіту, з яким ми пов’язуємо уявлення про геопроцес та ціле. Прояв першого можна помітити тільки, спостерігаючи зміни структур, що проявляються протягом тривалого часу, він розгортається завдяки своєрідній колективно-історичній мережі геохолонів≈геооргів як «окремих» утворень, у доменах котрих протікають складні процеси зв’язування абіоти з біотою, а тепер вже й з антропотою. Мета цієї статті - показати, що краще розуміння географічної організації має величезний потенціал в плані формування нового уявлення про середовище, яке не просто оточує людство, а у яке воно включене як активна складова, що робить некоректними спроби виділяти різні напрямки географії як окремі, бо всі складові включені у єдиний процес, який ми називаємо географічним.
