18 липня 2017 р.

Загальна географія: від поверхневого до глибинного. Інформаційно-організаційна природа геохолонів=геооргів та геохолархії


Ковальов О. («Номад»)
Коли випадок переможений, виникає смисл – внутрішня цінність Космосу, що збільшується з кожним кроком розвитку.
   Кен Уїлбер, Історія всього

Вступ. У цій статті я хочу повернутися до питання, яке останнім часом проявляється як чи не головне у сучасній географії: чим має займатися географія, яка область її дослідження? В роботі «Ontology of Common Sense Geographic Phenomena: ...» автори акцентують увагу на моментах, на які слід звертати увагу при визначенні об’єктів, що мають відношення до географії:
1) a kind of geographic feature
2) a kind of geographic object
3) something geographic
4) a geographic concept
5) or something that could be portrayed on a map,
та зауважують: «Each also was asked for the negation of the same phrase, such as "a kind of non-geographic feature" or "something that could not be portrayed on a map."» [Mark, Smith, Tversky, 1999: 32]. Маємо широкий діапазон поглядів на особливості області дослідження географії - від «наївної географії»: «Naive Geography is the body of knowledge that people have about the surrounding geographic world» [Egenhofer, Mark, 1995: 3], до холонічної географії – географічне середовище як холархічна організація (гео)холонів=оргів, множина яких формується шляхом накладання хвиль організації, що веде до виникнення певної структури. Але організацію можна розглядати у різних ракурсах, тож проблема коректного визначення цього поняття залишається актуальною. К. Уїлбер вважає, що вона є, так би мовити, вертикальним виміром світу [Уилбер, 1996]. Тоді географам варто замислитись над тим, що сучасна наука поступово рухається в напрямку заглиблення саме у цей вимір – організаційний. Нажаль, сьогодні публікації географів наповнені таким висловом, як «просторова організація», яка до справжньої організації відношення не має, бо пов’язується авторами тільки з розподіленням об’єктів на поверхні. Нас же цікавить організація, що з’єднує всі частини цілого у єдність, яку, однак, не можна відчути на дотик, побачити чи почути, а також питання, як вона може виникати і підтримуватись. Як зазначають Б. Хітворс та М. Заік ...., «To design and evaluate an advanced information system it must be viewedin toto”» [Hitworth, Zaic, 2003: 259]. Спроби впровадити протягом останніх кількох десятиліть традиційний системний підхід у географічні дослідження, виявили певні обмеження, пов’язані, в першу чергу, з тим, що таке бачення вимагає розгляду систем з чітко вираженими межами як стосовно їх середовища, чого немає у природі, так і дослідника, якому відводилась роль пасивного фіксатора даних про них.