27 квітня 2013 р.

Дневная поверхность как карта: онтология картосемиотики (карта – не местность, но местность - карта)


Преамбула к статье.
    В последнее время Александр Володченко из Дрездена (Технологический институт) и Евгений Ерёмченко (группа «Ноогеография», Протвино) ведут активную работу по организации конференций и семинаров, связанных с картосемиотикой. Это направление представляется очень важным. Оно возникло на стыке семиотики, картографии и географии. Думаю, что географам следует поддержать инициативу А. Володченко и Е. Ерёмченко, поскольку дальнейшее развитие и географии, и картографии, как и связи между ними, требует разрешения целого спектра сложных вопросов, лежащих в сфере семиотики, прежде всего – семантики. 

                                                 MAP
1. a. A representation, usually on a plane surface, of a region of the earth or heavens.
    b. Something that suggests such a representation, as in clarity of representation.
2. Mathematics: The correspondence of elements in one set to elements in the same set or another set.
3. Slang: The human face.
      The Free Dictionary
A map is not the territory it represents, but if correct, it has a similar structure to the territory, which accounts for its usefulness.
Alfred Korzybski, Science and Sanity

8 квітня 2013 р.

Українська «Географія»: приїхали!


Можна привітати росіян: проблема дисертацій у них отримала практичне рішення. На сайті http://news.rambler.ru/18398674/ розповідається, що там відбувається і що думають зробити найближчим часом, в тому числі:
-         система научных публикаций будет пересмотрена;
-         В Сети нужно публиковать все диссертации и заключение о них «антиплагиата»
-         будем лишать журналы статуса ВАК за платные публикации

-         ВАК опубликует на сайте все диссертации

7 квітня 2013 р.

Географія: акцент уваги на геотіло

… істинна, єдина мета науки – розкриття не механізму, а єдності.
  Анрі Пуанкаре

Вступ. У моїх попередніх статтях була зроблена спроба розгорнути уявлення про геосередовище як унікальне внутрішньо активне формування, що поступово набуває такої форми організації, у відповідність якій можна поставити поняття про геотіло – складне утворення, яке розгортається у напрямку все більшого прояву цілісності та самості. Отже, це вже не простір (який для «обґрунтування» самостійності географії стали називати геопростором), заповнений обездушеними речами, що рухаються у просторі і часі, спостереження за яким дає нам об’єктивну картину, незалежну від соціального контексту і індивідуальних особливостей спостережника. Більше того, на відміну від класичної науки, яка відокремила людину від Природи, розум і душу від тіла, у нашій версії людина стає складовою геосередовища, вона, являючись його частиною, формує його і себе, стаючи у наш час чи не головним архітектором геотіла. Це питання є одним з найважливіших для географії, бо розгляд її області дослідження у такому організмічно-тілесному аспекті докорінно змінює підходи до його уявлення та вивчення, орієнтуючи географів на його цілісне бачення. Отже, у наш час географія стає центральною дисципліною сьогодення, яка має сформувати інтегральну концепцію геосередовища як геотіла, в якому сполучаються різні організаційні форми і рівні – від повністю відкритої і позбавленої зовнішніх слідів свідомості (як у випадку флювіальних басейнів) до виражено замкненої (наскільки це можливо при наявності хаосу) і виражено когнітивної, як у випадку урбобасейнів з великим різноманіттям перехідних варіантів. Йдеться про вироблення уявлень про нову архітектуру (та мета-архітектуру) геосередовища як частини матеріального світу та її співставлення з архітектурою самого середовища, в яке ми занурені і діючою складовою якого є.