Andrew S. Goudie The integration of Human and Physical Geography revisited
Проблема структурування географії існує багато десятиліть і пов’язана, на мою думку, з не зовсім чітким розумінням області її дослідження. У низці своїх статей та виступів на конференціях я намагався відстоювати точку зору на географію як цілісну дисципліну, областю дослідження якої є так зване географічне середовище (географічно організоване гетерогенне середовище), у якому взаємодіють між собою абіотичний, біотизований та антропізований рівні, так що, якщо так можна висловитись, Людосвіт є складовою Геосвіту, що дозволяє припустити наступну структуру географії: Географія абіосфери, Біогеографія та Антропогеографія. Це було чітко показано в монографії «Ландшафт сам по себе и для человека» [Ковалёв, 2009]. Таке бачення виключає існування фізичної, економічної, соціальної географії та інших варіантів, пов’язаних з соціумом (політичної, культурної тощо). Так звана фізична географія – це, як було показано мною у роботі [Ковальов, 2001], розгляд географічного середовища з позиції фізики незалежно від того, йдеться про абіотичний, біотизований чи антропізований рівні (вона вводилася у 19-му столітті як напрям, пов'язаний з вивченням того, що підлягає вимірюванню). Тому мене зацікавила робота канадського географа Ендрю С. Гуді «The integration of Human and Physical Geography revisited», який висловив свою точку зору на питання інтеграції двох напрямів географії – «Людської» - «Human Geography» (я використовую термін «Антропогеографія») та Фізичної. Пройдемось сторінками статті.
Вже в анотації Е.С. Гуді пише: Незважаючи на те, що між антропогеографами та фізикогеографами все ще існують розбіжності, за останні три десятиліття зріс інтерес до цілого ряду тісно та нерозривно пов’язаних сфер, які лежать на стику між людьми та їхнім середовищем.
Виникає питання: так люди відокремлені від «їх» середовища, чи вони є його органічною складовою?
Мій коментар: На жаль, Е.С. Гуді не дає визначення області дослідження географії, що ускладнює аналіз його тексту. Що стосується виділення людини, це припускає її неприродне походження, хоча людина є продуктом еволюції, а її виробнича діяльність базується на законах Природи. Більше того, саме внаслідок виокремлення людства виник антропоцентризм, який сьогодні заважає вирішенню багатьох важливих проблем!
Далі Е.С. Гуді наводить сім тісно переплетених тем, що лежать на стику, та робить висновок: (1) дослідження небезпек і катастроф, а також стійкості та вразливості; (2) глобальні зміни та їх причини, пом’якшення та адаптація; (3) Наука про систему Землі; (4) вплив людини; (5) антропоцен; (6) історія навколишнього середовища та вплив навколишнього середовища на історію та передісторію людства, включаючи міграцію та залишення поселень; і (7) вивчення та оцінка ландшафту. Ці області можуть виступати в якості центрів для більш єдиної та цінної географії.
Мій коментар: З деякими пунктами можна погодитись, але у пункті (6)
варто робити акцент не на вплив навколишнього середовища, а на рух єдиного геосредовища (з людством включно) у так званому процесі його незавершеної еволюції (evolutionary developmental geography, geo-evo-devo). Що стосується пункту (7), то, схоже, Е.С. Гуді тримається точки зору, що ландшафт є матеріальною сутністю, з чим я погодитись не можу: такою є структура денної поверхні, яка описується фізіографією і може розглядатися як своєрідний природний «текст», а ландшафт є його загальним смислом, що формується у нашій свідомості при огляді місцевості. Географи починають дослідження саме з читання структури денної (видимої) поверхні. Важливим питанням, яке не помітив Е.С. Гуді, є проблема інтегрування людства у природні режими функціонування Біосфери. Саме це спонукало мене свого часу висунути ідею країни «Біосфера» як особливої територіальної організації, що забезпечує її стале функціонування. Сьогодні ця концепція використовується для створення екологічних каркасів (без посилання на мої публікації).
Вступ
Е.С. Гуді пише, про свою статтю 1986-го року, у якій він зауважив, що деякі авторитетні та суворі геоморфологи (наприклад, Уорслі 1979) вважали, що їхню субдисципліну краще розмістити в межах Geosciences, і що інші вважали, що фізична географія зіткнулася з дилемою, що фізичне середовище стає все менш і менш важливим … для людської діяльності (наприклад, Chorley 1971).
Мій коментар: Думаю, Е.С. Гуді не вловив інше – ту кризу, у яку потрапила вся географія з причини нечіткого визначення області дослідження та критеріїв географічності. Середовище, що включає в себе і всю людську діяльність, не могло і не може стати менш важливим, бо людство не може вийти за його межі! До речі, для мене це було однією з важливих підстав почати говорити про геохолони≈геоорги, головним у яких є організація, що базується на комунікації та виробництві інформації! І сам Е.С. Гуді пише: Дійсно, географія залишається дисципліною з відмінними або різноманітними компонентами: більшість фізичних географів не публікуються у основних географічних журналах; … у Британії деякі шкільні програми в минулому, як правило, пропонували мізерну кількість фізичної географії; деякі кафедри географії тепер розділені на дві; значна частина людської географії сприймається як тип соціології; Фізична географія, як правило, є кількісною, тоді як значна частина антропогеографії стала в основному якісною; використовувана мова може бути дуже різною (Viles 2005); розмежування між фізичною та людською сторонами дисципліни почало зростати, «коли антропогеографія дедалі більше розчаровувалась у кількісних, позитивістських методологіях протягом 1970-х років» (Rhoads 2004, 749); і, скажімо, геоморфолог, який займається редукціоністським дослідженням переносу дна в лотку, має дуже мало спільного з антропогеографом, який вивчає дивні ідентичності. Демерітт (2009, 5) обговорює ці проблеми і також зазначає, що гетерогенність географії означає, що звичний розрив між людиною та фізичним не є єдиним, який потребує подолання. Він стверджує, що ця дисципліна «не розділена між двома протиборчими таборами, де дослідження навколишнього середовища є єдиною ланкою з протилежним берегом, оскільки це архіпелаг спеціалізацій, пов’язаних один з одним і, що не менш важливо, з іншими місцями в незліченна кількість способів, які метафора бінарного мосту не вловлює».
Мій коментар: Це важливі зауваження для географів! А все тому, що географія була штучно розділена на ці два напрями. І гетерогенність (тільки не географії, а геосередовища) не означає, що є розрив між людиною та «фізичним», який вимагає подолання (такий розрив свого часу мав місце і між біотою та абіотою при появі аеробів), цей розрив є наслідком недосконалості уявлень географів та, на жаль, зацікавленості деяких з них у його існуванні (це стосується, в першу чергу, так званих економ- та соц-географів). Подивіться, як визначається поле дослідження антропогеографії [Wikipedia, 2024] з посиланням на Р. Джонстона з співавторами: Human geography or anthropogeography is the branch of geography which studies spatial relationships between human communities, cultures, economies, and their interactions with the environment, examples of which include urban sprawl and urban redevelopment [Johnston et al., 2000]: виникає питання:
і де тут географія?
Питання у тому, що для того, щоб провести дослідження антропізованого (олюдненого) геосередовища, треба розібратися у тому, як воно функціонує на абіотичному та біотизованому рівнях! І, звісно, задача антропогеографів не полягає у вивченні «дивних ідентичностей», як і просторових взаємозв’язків між людськими спільнотами, культурами, економіками та їхню взаємодію з навколишнім середовищем, прикладами якої є розповсюдження та реконструкція міст - це питання антропологів та культурологів. Ми маємо підніматися від абіотичного рівня до біотизованого, а від нього - до антропізованого, у такому разі всі розриви зникають і наперед проступає цілісність.
Далі Е.С. Гуді пише про певне переосмислення своєї позиції, але знову заявляє про ряд тісно та нерозривно пов’язаних сфер, які лежать на стику між людьми та їх середовищем. Він пише, що географи переоцінюють зв’язок між суспільством і природою та досліджують наслідки, які це має для дисципліни (Lorimer 2015). І далі: Виникла культурна екологія - галузь, що займається взаємодією культурних практик і екологічних або біогеофізичних змін (Zimmerer 2007). Як Lave та ін. (2014, 1-2) стверджували: «Віра в те, що фізикогеографи та антропогеографи об’єднані історичною інерцією, а не будь-яким потенціалом або фактична інтелектуальна синергія залишається загальною як всередині, так і поза дисципліною, і її важливо спростувати». Вони стверджують, що «існують великі взаємні вигоди від активної інтеграції фізичної географії та критичної антропогеографії, як показано в роботах географів, які поєднують критичну увагу до відносин соціальної влади з глибоким знанням конкретної галузі біофізичної науки або технології в службі соціальної та екологічної трансформації». Вони називають цю інтегративну інтелектуальну практику критичною фізичною географією (CPG). Його центральне правило полягає в тому, що «ми не можемо покладатися лише на пояснення, засновані лише на фізичній географії чи критичній антропогеографії, бо соціально-біофізичні ландшафти є продуктом нерівних відносин влади, історії колоніалізму, расової та гендерної нерівності, як і гідрології, екології та змін клімату» (Lave et al. 2014, 2). Зараз точаться дебати щодо цінності та природи CPG (див., наприклад, Tadaki et al. 2015). Інші бажані дебати виникли між антропогеографами та фізикогеографами щодо способів мислення про простір і час (див. Lane 2001; Massey 2001). Також очевидно, що … зниження кількості статей з фізичної географії в основних географічних журналах, таких як Annals of the Association of American Geographers, є фальшивкою (Aspinall 2010). Як стверджував Вайлз (2005), аж ніяк не ясно, що географія «непоправно розділена».
Мій коментар: «Культурна екологія», як і «культурна географія» - це нормально, це негативні мутації на шляху еволюції географії, які не матимуть перспектив і з часом зникнуть, як і економічна, соціальна, політична, медична і т. і. напрями. Що стосується цитати з роботи Р. Лейва з співавторами стосовно соціально-біофізичних ландшафтів, то це загальна проблема трактування поняття «ландшафт». Ніяких соціально-біофізичних ландшафтів не існує, є абіотичні, біотизовані та антропізовані структури денної поверхні, які є основою для їх відповідних образів – ландшафтів.
Далі Е.С. Гуді розглядає наведені ним сім тем.
Небезпеки та катастрофи
Вивчення небезпек стає все більш важливою галуззю в прикладній географії (Montz and Tobin 2011), і існує багато типів, наприклад, геоморфологічних небезпек, які мають наслідки для розвитку (Brunsden et al. 1982) і для управління навколишнім середовищем (Cooke and Doornkamp 1990), навіть у містах (Cooke 1984). Піонерські дослідження Уайта (1974) показали важливість людського сприйняття небезпек. Згодом увага була спрямована на те, як уразливість до небезпеки пов’язана з такими факторами, як бідність і безсилля (див. Fuchs та ін. 2011; Hewett 2014), а також до розгляду стійкості до таких небезпек, як посуха (Watts 2015). Одночасно фізикогеографи були стурбовані причинами, частотою, величиною, передбачуваністю та можливим майбутнім зростанням небезпечних подій (наприклад, Alc antara-Ayala та Goudie 2010; Smith 2013). Прикладні геоморфологи можуть сприяти зменшенню геоморфологічної небезпеки та пом’якшенню антропогенного впливу на ландшафт шляхом картографування небезпечних зон; побудова історії виникнення минулих небезпечних подій; встановлення їх частоти та величини; передбачення настання та місця майбутніх подій; моніторинг геоморфологічних змін; використання знань про динаміку геоморфологічних процесів для надання порад щодо відповідних стратегій пом’якшення (Cooke 1992; Goudie 2001). Нещодавні дослідження небезпек, які включають розгляд їх людських причин і наслідків, включають дослідження пилових бур (Goudie і Middleton 2006), узбережжя (Viles і Spencer 2005), зсувів (Glade et al. 2005) і соляного розвивання (Goudie). і Viles 1997). Можна також додати сюди медичну географію та епідеміологію, оскільки фізичне середовище може мати значний вплив на розповсюдження та спалах деяких основних захворювань, включаючи лихоманку рифтової долини (Hightower та ін. 2012) та шистосомоз людини (Brooker 2007). Це сфера, де необхідно враховувати небезпечні події (наприклад, Goudie 2014; Kennedy et al. 2014), а також майбутні зміни клімату (Papworth et al. 2015).
Мій коментар: Дещо засмучує присутність у тексті Е.С. Гуді якоїсь «медичної географії». Можна вигадати десятки напрямів, як то географія торгівлі, географія послуг, у нас інколи можна почути про географію обстрілів …, але все це шкодить географії.
Глобальні зміни
Широке використання терміну «Глобальна зміна» з’явилося в 1970-х роках і стосувалося головним чином, хоча й не завжди, змін у міжнародних соціальних, економічних і політичних системах. Він включав такі проблеми, як розповсюдження ядерної зброї, зростання населення, інфляція, міжнародна незахищеність і зниження якості життя. Однак з початку 1980-х років ця концепція набула більш геоцентричного значення. Це стало очевидним у створенні Міжнародної геосферно-біосферної програми «для опису та розуміння взаємодіючих фізичних, хімічних і біологічних процесів, які регулюють всю систему Землі, унікальне середовище, яке вона забезпечує для життя, зміни, які відбуваються в цій системі, і те, як на них впливає діяльність людини» (CIESIN, n. d.). Термін «глобальна зміна навколишнього середовища» має багато значень використовуватися як синонім більш геоцентричного використання «глобальних змін». Оцінка важливості питань глобальних змін для географії була оцінена ще в 1992 році Куком, а нещодавно Кастрі (2015b).
Люди відіграють важливу роль у глобальних змінах, частково через зміну світового клімату, а також через зміни ґрунтового покриву та землекористування (Slaymaker та ін. 2009). Ці дві тенденції тісно пов’язані, оскільки останні є ключовими зворотними зв’язками до зміни клімату. Глобальне потепління є не єдиним основним фактором майбутніх геоморфологічних змін. Також величезне, а часто й більш безпосереднє значення, мають інші аспекти глобальних змін, особливо ті, що спричинені змінами землекористування та ґрунтового покриву (Pelletier та ін. 2015). Незважаючи на зростаючі темпи індустріалізації та урбанізації, саме оранка та скотарство створюють багато наших найсерйозніших екологічних проблем і наймасштабніші зміни ландшафту, як це було протягом більшої частини голоцену. Зміна ґрунтового покриву може спричинити регіональні кліматичні зміни порівнянного розміру з тими, що передбачаються внаслідок глобального потепління (Avila та ін. 2012); зміни стоку та навантаження наносами, викликані зміною ґрунтового покриву або будівництвом дамби можуть перевищувати ті, що викликані майбутніми змінами кількості опадів (Ericson та ін. 2006); втрата прибережних водно-болотних угідь через безпосередню діяльність людини може перевищити втрату, спричинену підвищенням рівня моря (Nicholls et al. 1999); активність зсувів може зумовлюватися більше людською діяльністю, ніж кліматичними змінами (Crozier 2010); і надмірна експлуатація ґрунтових вод у прибережних районах може бути більш серйозною причиною проникнення солоної води та можливого збільшення кількості розвіювання солі, ніж підвищення рівня моря, спричинене глобальним потеплінням (Ferguson and Gleeson 2012).
Більш загально, Adger et al. (2013) зазначили, що реакція суспільства на глобальну зміну клімату опосередковується культурою, і вони показали, що зміна клімату загрожує культурним вимірам життя та засобів до існування, які включають матеріальні та життєві аспекти культури, ідентичності, згуртованості спільноти та відчуття місця. Не менш важливо те, що вони виявили важливі культурні аспекти того, як суспільства реагують на кліматичні ризики та намагаються їх пом’якшити та адаптуватися до них. Як показали звіти Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), вплив на суспільство, адаптація та пом’якшення є такими ж центральними для розгляду, як і самі кліматичні зміни (див. IPCC 2013, 2014). Існує величезний потенціал для антропогеографів, щоб зробити внесок у науку про глобальні зміни, коли вона вступає в стадію формування (O'Brien 2010) і брати участь у розробці політики (Liverman 1999), але, як зазначив Кастрі (2015a, 1), «це Потенціал можна буде використати, лише якщо певні географи людини та довкілля, які не звикли залучати світ геонауки та екологічної політики, змінять свій спосіб роботи». Така перевага вже використовується, і, як зауважив Кастрі (2015b), багато географів уже є частиною міждисциплінарних міжнародних дослідницьких мереж, які намагаються змусити політики та інші серйозніше сприймати глобальні екологічні зміни.
Мій коментар: Тут мене найбільше зацікавила фраза «реакція суспільства на глобальну зміну клімату опосередковується культурою, і вони показали, що зміна клімату загрожує культурним вимірам життя та засобів до існування, які включають матеріальні та життєві аспекти культури …». В тому й справа, що людство має адаптуватися до змін середовища, викликаних його діяльністю, саме шляхом зміни культурних устоїв … Тому й було запропоновано перехід до так званої геокультури, яка має забезпечити формування так званої людино-природної органіки та людини нової генерації (див. [Ковалёв, 2009]).
Наука про систему Землі
Наука про систему Землі, сучасний прояв глобальних змін, яка зосереджена на моделюванні, розглядає Землю як інтегровану систему та прагне глибшого розуміння взаємодії фізичних, хімічних, біологічні та людських процесів, які визначають минулі, поточні та майбутні стани літосфери, гідросфери (включаючи кріосферу), біосфери та атмосфери Землі. Хоча вона має своїх попередників в роботах таких людей, як Гумбольдт (див. Stott 2016), але стала популярною в останні два десятиліття 20 століття. Вона з’явилася у відповідь на (1) усвідомлення того, що біогеохімічні системи діють глобально, і (2) зростаючого усвідомлення того, що Земля є єдиною системою. Вона включає суспільні виміри та визнання того, що людство відіграє дедалі зростаючу роль у глобальних змінах. Вона представляє людство як внутрішньої компоненти земної системи, а не лише як зовнішній «примусовий агент». Наслідки цього для географії були переконливо та прозорливо висловлені Слеймейкером та Спенсером (1998), тоді як Пітман (2005) стверджував, що географи повинні використати свої здібності до синтезу в науку про систему Землі, як вони, власне, і зробили з визначним синтезом під редакцією Штеффена та ін. (2004). Як пояснили Ліверман і Куеста (2008), взаємодія людини з Земною системою є надзвичайно важливою проблемою. …
Вплив людини
У той час як дослідження глобальних змін і науки про систему Землі, як правило, зосереджені на впливах людини на планетарному чи континентальному рівнях, фізикогеографи також багато писали в останні десятиліття про вплив людини на навколишнє середовище в більш локальних масштабах (наприклад, Turner et al. 1990). ; Goudie 2013) і ґрунтувалися на чудовій спадщині Марша (1864). Антропогеоморфологія, термін, винайдений Голомбом і Едером (1964), розвинулася як галузь геоморфології, яка описує роль людини у створенні форм рельєфу та модифікації роботи геоморфологічних процесів, а також нещодавнє дослідження Сабо та ін. (2010) дає родзинку цьому твору. Це також сфера, над якою мають працювати як геоморфологи, так і історико-географи, і регіональне дослідження Трімбла (2012) про історію ерозії ґрунту в Сполучених Штатах є чудовим прикладом такого типу роботи, у якому він використовував архіви, щоб реконструювати історію ландшафту у відповідь на сільськогосподарську діяльність людини. Харден (2014) та Чін та ін. (2014) запропонували, однак, нам потрібно вийти за рамки односпрямованої причини та наслідку (вплив людини) і розглянути взаємодії та зворотні зв’язки, які, як зазначено вище, є однією з характеристик науки про систему Землі.
Мій коментар: Не думаю, що термін (і напрям) «антропогеоморфологія» щось додає, всі давно розуміють значення людської діяльності у формуванні сучасних геоморфологічних процесів. Цілком достатньою є антропогеографія. Повністю згоден з тим, що «нам потрібно вийти за рамки односпрямованої причини та наслідку (вплив людини) і розглянути взаємодії та зворотні зв’язки, які, як зазначено вище, є однією з характеристик науки про систему Землі».
Антропоцен
Вплив людини настільки важливий, що на початку тисячоліття Крутцен та його колеги (наприклад, Крутцен 2002; Рокстром та ін. 2009) запровадили термін антропоцен як назву для нового епохи в історії Землі — епоха, коли людська діяльність «стала настільки глибокою та всеосяжною, що конкурує з великими силами Природи або перевершує їх у впливі на функціонування Земної системи» (Steffen 2010, 444). Вони припустили, що за останні 300 років ми перейшли від голоцену до антропоцену.
Проте точаться великі дискусії щодо того, коли почався антропоцен, і це залучило внески археологів та історичних географів. Ранні люди спричинили значні зміни в навколишньому середовищі за допомогою таких процесів, як використання вогню та полювання на диких тварин. Було звернуто увагу на глибоку історію широкого впливу людини (Ruddiman et al. 2015).
Якщо погодитися з точкою зору Рокстрома (2015), що «антропоцен є нагорі з геліоцентричністю Коперника чи теорією еволюції Дарвіна як одним із найглибших змін у світогляді, які виникли в результаті наукових зусиль», то це важливо для географічного внеску в антропоген, що буде більш повно розвинений. …
Історія навколишнього середовища та його вплив на історію та передісторію людства
Історія навколишнього середовища - це ще одна галузь, що розвивається, що спонукало до продуктивної роботи за участю істориків, лісівників, історико-географів і геоморфологів. …
Як показав Оффен (2014), історико-географи останнім часом розвинули великий інтерес до кліматичних впливів на здоров’я людини, міграцію, залишення поселень тощо. Певна міра екологічного детермінізму, яку колись підтримували такі люди, як Хантінгтон, і яка так довго викликала скептицизм і навіть ворожість, повернулася (Лівінгстон 2012) і була експертно критикована Халмом (2011), який пише про «кліматичний редукціонізм», форму «неоекологічного детермінізму» і справедливо обережно ставиться до деяких його більш екстремальних проявів. Однією зі сфер, у якій вплив навколишнього середовища став значним, є розгляд минулих, теперішніх і майбутніх міграцій, оскільки, як зазначають Блек та ін. (2011) зазначили, що вплив навколишнього середовища необхідно враховувати разом із соціальними, демографічними, політичними та економічними факторами. Подібним чином МакЛеман (2011) провів комплексне дослідження покинутих поселень і вивчив прогресування від вразливості до зменшення чисельності населення та покинутості.
Дослідження геоморфології та четвертинного періоду призвели до співпраці між геоморфологами та археологами, …
Зміни клімату також могли вплинути на ранні людські суспільства, коли плювіали епохи плейстоцену дозволили людям мігрувати через Сахару (Drake та ін. 2011) і «з Африки». Навіть еволюція людини могла бути пов’язана з появою африканських саван (Cerling et al. 2011). Існує багато прикладів впливу зміни клімату (наприклад, посушливий період 8200 років тому) на людські суспільства під час голоцену (Staubwasser and Weiss 2006). Інтенсифікація сільського господарства та одомашнення на Близькому Сході, можливо, були стимульовані епізодами посилення посушливості (Sherratt 1997), і в середині голоцену існував зв’язок між висиханням і зростанням соціальної складності в центральній Сахарі та Єгипті (Brooks 2006). Навпаки, «озеленення Сахари» у вологому ранньому та середньому голоцені могло призвести до вибуху активності неолітичних народів (Drake та ін. 2011). Малий льодовиковий період також мав наслідки для людських суспільств у гірських регіонах, як чудово проілюстрував Дж. М. Гроув (2013).
Ландшафт (пейзаж)
Ландшафт вже давно є головною проблемою багатьох географів. Я погоджуюся з Вулдріджем (1949, 14–15), який висловив таке зауваження:
У світі є не лише фабрики, ферми, залізничні колії, ринкові площі тощо, а й блакитні пагорби на горизонті, звивисті долини, що їх перетинають, вкриті рудим папоротником схили, вересові узлісся та постійно змінювані довгі та різноманітні події. берегові лінії.
Подібним чином для Дарбі (1953) аксіомою було те, що метою географії було пояснення ландшафту і що розуміння ландшафту утворювало безперечну частину географічного вивчення. Як зазначив Вільямс (1989, 92), «він навіть зайшов настільки далеко, що припустив, що історична географія, дослідження формування людського ландшафту, і геоморфологія, дослідження матеріального фізичного ландшафту, разом становлять «основи» географічного дослідження» (Williams 1989). Історико-географи та археологи (наприклад, Wilkinson 2003) були стурбовані еволюцією палімпсесту земної поверхні, тоді як серед інших географів існує давня традиція намагатися зрозуміти ландшафти, а не просто конкретні шматки території, але також як багатий культурний репертуар для представлення землі та нашого місця на ній, чи то у вигляді «тексту, декорацій, суттєвого державного устрою чи емоційної особистої участі» (Demeritt 2009, 6). Біогеографи поділяють подібний інтерес до ландшафтів та їх збереження, а геоморфологи також широко використовують термін «ландшафт» і займаються ідентифікацією, описом, поясненням і збереженням чудових форм рельєфу (див. Мігон 2010). Нещодавно також відбувся розвиток того, що називається «культурною геоморфологією» (Gregory 2006) (див. Goudie and Viles 2010, Розділ 8), яка охоплює культурні реакції та сприйняття ландшафту, включаючи естетику (Goudie 2002), і те, як ці повинні розглядатися геоморфологами, особливо з точки зору вдосконалення природокористування…
Мій коментар: Питання у тому, що ландшафт є тільки образом, патерном місцевості, що формується у нашій свідомості при її огляді, тому всі перетворення стосуються не ландшафтів, а структури земної поверхні місцевостей самих різних масштабів. Це було чітко показано в моїй роботі «Ландшафт сам по себе и для человека» [Ковалёв, 2009].
Висновки
Незважаючи на те, що між окремими компонентами дисципліни обов’язково існує велика прірва через величезну різноманітність її предметів, географія не розділена безповоротно. Однак інтерес до питань людини/довкілля не обмежується географами, як людьми, так і фізичними особами, тому, окрім спільної роботи один з одним, географи повинні охоплювати інші дисципліни, брати безпосередню участь у таких питаннях, як формулювання політики, та брати участь у великих міжнародних програмах.
Мій коментар:
Тут мою увагу привернув наступний погляд Е.С. Гуді: «… між окремими компонентами дисципліни обов’язково існує велика прірва через величезну різноманітність її предметів, географія не розділена безповоротно». Ні, вся географія має єдиний фундамент, це організація геосередовища у вигляді вкладених одна в іншу абіосфери, біосфери та антропосфери. Кожна наступна формувалася всередині попередніх і існувати без них не може. Це зумовлює цілісність географії та необхідність вирішувати проблему людства саме як географічну.
Олекса Ковальов
Посилання:
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. Харьков, Бурун-книга, 2009.
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору? // Український геогр. журнал, 2001, № 1(33). - С. 57 - 62.
Goudie A.S. The integration of Human and Physical Geography revisited. School of Geography and the Environment, University of Oxford. The Canadian Geographer / Le Geographe canadien 2017, 61(1): 19–27. –
Human geography. Wikipedia®, 2024. –
Johnston R. "Human Geography". In Johnston R.; Gregory D.; Pratt G.; et al. (eds.). The Dictionary of Human Geography. Oxford: Blackwell., 2000. - pp. 353–360. –
https://s3.amazonaws.com/arena-attachments/293183/0e6f92cc7302976ef7c9f27cb6604b3f.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар