Загальна географія: До питань організації географічного середовища, його елементарних одиниць та когнітивності

Ковальов О., Яровий М.

... відданість загальноприйнятим точкам зору може бути всього тільки ширмою марного розуму.

  Ентоні Гідденс

Everywhere we look in nature we see nothing but wholes

Ken Wilber

Вступ: У цій статті ми робимо спробу віднайти те, завдяки чому виникає процес формування одиниць географічної організації, що формують архітектуру географічного середовища. Головною ідеєю є те, що організація, як процес[1], супроводжується не тільки нарощуванням фізичної потужності (йдеться, перш за все, про принцип максимуму дисипації енергії), але, що більш важливо, зростанням внутрішньої комунікації та прояву когнітивності у напрямку від більш простих (абіотичних), до все більш складних (біотизованих і антропізованих) форм, що забезпечує їх сталість і виживання у складному середовищі. Ми також враховуємо, що не тільки середовище є, образно кажучи, «непрозорим» чи слабко-прозорим для спостереження, але й те, що самі утворення виникають і існують, базуючись на спонтанних зв’язках, що суттєво збільшує кількість варіантів подальшого руху та ускладнює задачу їх відображення. Це так звані складні об’єднання (complex unities), названі так А.Н. Уайтхедом, уява про які формується як на конкретному досвіді, так і на основі абстракції: з одного боку, ми намагаємось виявити організаційні утворення як конкретні речі, що відзначаються чіткою визначеністю, з іншого, застосувати до них наші категорії, моделі, які використовуємо для відображення середовища, і, як пише Б. Латур, «Realists, empiricists, idealists, and assorted rationalists have fought ceaselessly among themselves around this bipolar model. Phenomena, however, are not found at the meeting point between things and the forms of the human mind; phenomena are what circulates all along the reversible chain of transformations, at each step losing some properties to gain others that render them compatible with already-established centres of calculation» [Latour, 1999: 71]. Як зазначає Т. Хернес, «The relationship between the models and the world is a tangled one» [Hernes, 2008: 6]. А це суттєво збільшує вагу когнітивної функції, в першу чергу – людського розуму, здатного формувати проекти реальності (моделі) як результат відношень з оточенням, які враховують і особливості самих дослідників.

Хоча ідея розглядати географічне середовище як процес [Ковалёв, 1990, Ковальов, 1997, Ковальов, 2005, Ковалёв, 2009, Ковалёв, 2012, 2012 (а), 2012 (б), Ковалёв, 2013, Ковальов, 2014 та інші], що проходить стадії від абіотичної до біотизованої і далі до антропізованої, була запропонована незалежно від ідей А.Н. Уайтхеда, вона повністю узгоджується з його поглядами. Цей рух інтегрується у понятті про геопроцес, основу якого складає геогенез [Ковальов, 2014]. І тут важливим є питання утворення не індивідуальних холонів, а їх складних об’єднань з характерною для них розподіленою дією, які, згідно з введеним Б. Демпстером терміном «sympoietic» [Dempster], варто іменувати симпоетичними: для них характерна симпоетична організація. Він наводить приклади аутопоетичних та симпоетичних утворень (табл. 1) та дає наступні відмінності між ними: «1) autopoietic systems have self-defined boundaries, sympoietic systems do not; 2) autopoietic systems are self-produced, sympoietic systems are collectively-produced; and, 3) autopoietic systems are organizationally closed, sympoietic systems are organizationally ajar» [Dempster: 2]. Ясно, що таке бачення суттєво впливає на загальну картину, включаючи когнітивну функцію як втілену активність таких утворень – акцент уваги має бути наданий розподіленим у просторі варіантам. В роботі [Dempster, 1998] Б. Демпстер наводить своє бачення стану рівноваги аутопоетичних та симпоетичних систем (рис. 1).

  

Табл. 1. Приклади аутопоетичних та симпоетичних систем [Dempster: 15].

        

Рис. 1. Стан рівноваги аутопоетичних та симпоетичних систем [Dempster, 1998: 38]

Відзначимо, що наші публікації не дають відповіді на питання, вони є запрошенням до мислення у іншому, нетрадиційному для географів напрямі, пов’язаному з явищем організації/інформації як основи Універсуму, бо саме це забезпечує єдність науки та бачення географії як її складової. Певною мірою це є протистоянням обскурантизму тих, хто приспаний успіхами окремих методів, призначених для вирішення спеціальних задач, тих, хто не стурбований необхідністю створення єдиної картини дійсності, яка б включала систему людських цінностей, що тільки й може придати цінність окремим ідеям. Питання у тому, що досі географи сторонилися проблем складності та організації середовища, не намагалися провести їх розслідування з метою пошуку відповіді на питання: як це виникає та працює? Отже, цю статтю слід розглядати як канву можливостей, необхідну для розгортання дискусії стосовно дослідження організації, її природи та становлення, як натяк на можливий варіант мислення та формування образу географічно-організованого середовища у майбутньому при спробі досягти максимальної конвенційності різноманітних уявлень у середовищі географів. Підставою для цього може стати ідея «логіки в реальності», запропонована Дж. Е. Бреннером у 2008 році в роботі «Logic in Reality»[2] [Brenner, 2011], з якою географам слід познайомитись.      

З якими проблемами ми маємо справу?

It is interesting that the words "whole" and "health" come from the same root (the Old English hal, as in "hale and hearty").

                                         Peter M. Senge

Anything that flows, the animate, the inanimate and our social dynamics is subject to this law and, for that matter, to any other law of physics.

         Adrian Bejan

Тепер, коли ми вже розуміємо, що географія пов’язана з дослідженням природних (включаючи антропізовані) утворень (entities), головною особливістю яких є їх організація як специфічна та у кожному конкретному випадку унікальна форма з’єднання складових у цілісність, орієнтовану на певну мету, досяжну тільки за умови наявності відповідних структури та функцій, слід розглянути питання елементарних форм географічної організації та прояву когнітивної функції. Саме виникнення елементарних одиниць організації вводить дискретність у початковий стан середовища. Їх варто розглядати з позиції гіпотези «кінцевої природи» («Finite Nature») Е. Фредкіна [Fredkin, 1992], суть якої наступна: «The hypothesis that all things are discrete rather than continuous; "grainy" rather than "smooth"; step-wise rather than flowing». Слід також враховувати точку зору Ф. Джексона, що «…the uncomfortable idea that we may know next to nothing about the intrinsic nature of the world. We know only its causal cum relational nature (Jackson (1998), 23 - 24)» (за роботою [Esfeld, Lam, 2010: 2]).

Такі утворення можна ідентифікувати як мінімальні організаційні одиниці (minimal organizational units). Вони рухаються вздовж осі «маси» організації у напрямку її зростання до більш крупних та складних утворень, що формують глобальну мета-мережу, яка, у свою чергу, забезпечує формування необхідних умов для їх довгочасного збереження й еволюції. Йдеться про своєрідні організаційні «атоми», подібні до клітин організмів, а напрям можна розглядати як організаційний атомізм, у тому числі в географії, основою якого є органіцизм. Причому робити це слід, зважаючи на неперервність середовища, у якому виникають організаційні форми, яке, що важливо, складається з величезної кількості модулів і зв’язків між ними та може бути гранульоване різними способами (це ставить під сумнів відому таксономічну схему, що складається з фацій, урочищ, місцевостей та ландшафтів[3], яка свого часу вважалася такою, що адекватно та однозначно відображає диференціацію довкілля), але важливим стає розробка уявлень про вкладені орги - «організація в організації, в організації ...», що дозволяє відмовитись від мікро-, мезо- та макрорівнів, бо ми маємо наскрізну організацію, яке на певних рівнях проявляється більш чітко. Отже, ми маємо дискретність і безперервність водночас: утворення занурені у неперервне організаційне поле, а оператором виступає інформація.

У активному середовищі постійно виникають зародки організації, більшість з яких з часом зникає, розчиняючись у середовищі, що підштовхує до проведення досліджень з позиції концепції креативної деструкції. Скажемо так: організація є наслідком порушення симетрії безликої матерії, саме вона формує «обличчя» утворення, робить його суб’єктом у широкому сенсі слова, який можна впізнати і з існуванням якого слід рахуватися. Дії виниклих утворень змінюють середовище, і ці зміни мають також відстежуватись ними, що відображено на рис. 2. Отже, виникає питання: якими мають бути структура і набори функцій, щоб таке утворення могло проявитися як організована сутність, спроможна відтворювати свою форму в умовах руйнуючого тиску оточення? Це складне питання, як і питання наявності у різних форм організації географічного середовища когнітивних властивостей, що робить їх суб’єктами.

Рис. 2. Стандартна модель посилення дослідження/обстеження [Kaelbling, Littman, Moore, 1996: 238]. На кожному кроці взаємодії агент отримує вхідні, i, дані про поточний стан, s, середовища; далі агент вибирає деяку дію, a, що генерує вихід. Дія змінює стан середовища і оцінка/значимість цієї зміни стану передається знову до агента через скалярне посилення сигналу, r. Поведінка агента, B, пов’язана з вибором дій, що ведуть до зростання суми довгочасних оцінок посиленого сигналу.

Такі утворення будуються на комплементарності конкуренції та кооперації, співвідношення яких дає багато варіантів структури й динаміки. Слід шукати такі з них, які, виникнувши, спроможні вижити та пройти свій життєвий цикл як суб’єкти. І тут ми стикаємось із ситуацією, коли те, що ми намагаємось аналізувати, виявляється значно складнішим, ніж це виглядає на основі емпіричних досліджень та теоретичних розробок, що заперечує можливість його скільки-небудь повного розуміння та передбачення. Ясно, що відображення таких утворень неможна звести тільки до багато-вимірності, вони багатоаспектні, полі-дисциплінарні та полі-масштабні, занадто складні (tangled), що вимагає залучення нових уявлень, нових підходів з відповідною складністю. Цікавою у цьому плані є точка зору К. Гершенсона та Ф. Хейлігхена, які базуються на поняттях «абсолютне буття» («absolute being») та «відносне буття» («relative being»): «The absolute being (abs-being) refers to what the thing actually is, independently of the observer (Kant’s “Ding-an-sich”). The relative being (rel-being) refers to the properties of the thing as distinguished by an observer within a context. Since the observer is finite and cannot gather complete information, rel-beings are limited, whereas abs-beings have an unlimited number of features. Therefore, there exists an infinity of potential rel-beings for any abs-being» [Gershenson, Heylighen: 4].

  

Рис. 3. Сфера з чорною і білою сторонами, яку різні спостережники  сприймають по-різному, в залежності від їх позиції по відношенню до неї [Gershenson, Heylighen: 4].

Ця позиція ілюструється за допомогою сфери, білої з однієї сторони та чорної з іншої (рис. 3). Автори зазначають: «For some, the sphere will (rel)be white, for others it will (rel)be black, for others it will (rel)be half black and half white, and so on. How can we decide of which colour the sphere (abs) is? Taking an average does not suffice, since it could be the case that more than ninety percent of people see the sphere white, and we would conclude that it is mostly white, while it actually (abs)is half white and half black. The best we can do is to indicate the perspective (context) for which the sphere (rel)is of a particular colour. With real systems, we will never reach their abs-being, because there are always more properties (dimensions) than we are aware of. This task would be like determining the colour of an infinite-dimensional sphere when you can only see one two-dimensional projection at a time.

With simple systems such as the 3-dimensional sphere, the number of rel-beings is limited. However, complex systems have so many types of components and connections that observers can have rel-beings that are so different that it may appear impossible to recognize them as aspects of the same thing» [Gershenson, Heylighen: 4]. Так вводиться спостережник: організація як така є організацією з точки зору спостережника (у широкому сенсі слова), якщо він її сприймає, тобто внаслідок сприйняття його свідомість має перейти у певний стан (у будь-якому разі він будує свою поведінку, базуючись на своїх уявленнях, що виникають на основі сприйнятого), і це впливає на подальше буття організації через його впровадження у дію (спостереження завжди відбувається з певною метою). Не слід забувати, що спостереження оточення – це, у тому числі, спостереження самого себе, бо відбирається те, що є значимим. У випадку дослідника концепт «організація» виступає як міждисциплінарний контекст для спостережника і дослідника. Тому для різних спостережників, які по-різному налаштовані на сприйняття таких утворень, вони виглядатимуть дещо по-різному, хоча основа сприйняття є сталою, але кожний варіант є агентоцентричним (agent-centric). Це саме стосується і зміни стану утворення.

Надзвичайно важливим стає семантичний аспект. Тепер ми починаємо відчувати, що те, що робилося раніше в рамках бачення географії у контексті простір-орієнтованої науки (spatial-oriented science), внаслідок чого простір розглядався як просто вмістилище, контейнер, було проявом раціоналізму (у вигляді структуралізму, емпіризму, позитивізму), хоча в природі чіткі межі є рідкістю. Більше того, з ХVII-го століття наука була обмежена дослідженням окремих матеріальних речей з простим розміщенням у просторі та часі, що піддаються незмінним правилам руху – законам. Але таке бачення не враховує внутрішніх взаємозв’язків єдиної конфігурації матерії з минулим і майбутнім [Уайтхед, 1990]. Слід зважати на те, що географічні уявлення не є простір-орієнтованими, вони є організаціє-орієнтованими, тобто на перший план виходить феномен організації, що проступає у вигляді патерну (структурного й поведінкового).

Є ще один нюанс, який зазвичай не враховується. Сучасна наука базується на вимірюваннях, тобто у розгляд включається тільки те, що можна виміряти, що надає кількісні дані, між якими встановлюються відношення, і це багатьма вважається достатнім для того, щоб описати те чи інше утворення як об’єкт дослідження. Але це не так. Ще А. Пуанкаре в роботі «Про науку» писав, що далеко не все можна виміряти. Такий підхід є обмеженням, бо завжди є інший бік – якість, яка не піддається аналізу. Це форма, колір, текстура утворення і, головне – організація (схема, програма, спосіб з’єднання тощо), яка є такою тільки як цілісність, і це – інший шлях відображення. Взяті разом, вони формують образ холону=оргу як організаційної єдності, що має бути достатньо автономним і, у той же час, не мати чітких меж (його тіло розчиняється по краях у оточенні). Це утворення з нечіткими межами, разом вони формують холархію. Важливим стає пошук тієї межі (а вона є мінливою), що роз’єднує організовані одиниці та «неорганізоване» середовище, яке є нічим іншим, як мережею áкторів, тільки менш організованою: це важливо розуміти – так зване «середовище» не є просто контекстом, воно, образно кажучи, живе, активне, спроможне породжувати суб’єктів дії: суб’єктність має місце тоді, коли утворення діє не тільки під впливом зовнішніх факторів.

Не менш гостро стоїть питання й стосовно традиційного системного бачення, тобто розгляду утворень у контексті системного підходу, який вже набуває рис ортодоксальності (хоча це тільки контекст). Дивно, що з радянських часів термін «геосистема» використовують замість термінів «геокомплекс» та, ще гірше, «ландшафт», хоча геосистема (прагматично-логічна схема) – це сукупність сталих зв’язків між структурними одиницями (вони мають бути толерантними), що детермінують певний режим функціонування (прикладом може бути рис. 4). При цьому мало хто звертає увагу на те, що ми виділяємо елементи, навіть не ставлячи питання, як саме утворення розділяє їх всередині себе (йдеться про його самовідчуття). А це – проблема аналізу, який, з ростом складності, стає все більш ускладненим: «... the complexity of a system increases with the number of distinct components, the number of connections between them, the complexities of the components, and the complexities of the connections» [Gershenson, Heylighen: 3]. До цього варто додати існування не тільки внутрішніх, але й зовнішніх зворотних зв’язків, як це показано на рис. 5 [Skyttner, 2005]. Ми постійно натикаємось на те, що світ, у який ми занурені, не можна розділити на чітко обмежені області (домени, компартменти, гранули), та розглядати їх як ізольовані системи (які ігнорують інші системи), між ними немає чітких меж і ми починаємо розуміти, що так зване системне бачення є своєрідним способом спрощення, моделювання (підхід, подібний до редукціонізму), без чого важко описати структурованість оточення, але межі систем ми визначаємо самі, базуючись на виявлених зв’язках та наших уявленнях. У цьому плані цікавою є думка С.Н. Солсе, який, наголошуючи на одній з причин виникнення складності, пише: «I have argued that one source of complexity in nature is the fact that more than a single system generally occupies any locale» [Salthe, 1996: 2]. Цей автор бачить системи як реально існуючі утворення, чого не може бути, бо система – це абстрактний об’єкт, що представляє певний клас явищ. Що стосується складності, вона сама є причиною введення багатьох аспектів і, відповідно, потреби у побудові різних системних моделей.

  

Рис. 4. Зворотний зв'язок між формою і процесом, що є результатом безперервної еволюції форми каналу (based on Ashworth and Ferguson, 1986; and Richards, 1988) [The SAGE Handbook of Geomorphology]. Цей процес можна розглядати як рух до так званого фітнес-стану.

Рис. 5. Системи зі зворотними зв’язками, що діють ззовні (ліворуч) та всередині системи (праворуч) [Skyttner, 2005: 53]

Отже, досліджувані феномени утворюють зі своїм оточенням континуум, тобто у безперервному середовищі слід шукати області з більшою концентрацією організації. Крім того, складні явища вимагають побудови не однієї, а різних системних моделей з різним ступенем системності з певними відносинами між ними, але в традиційних системах не передбачений такий спільний рівень, на якому системи з’єднувались би між собою (хоча й є такий клас систем, як вкладені (nested systems)): побудову моделі такої ситуації свого часу здійснив С. Бір [Бир, 1972]. Варіант вкладених різномасштабних утворень для географічного середовища є взагалі поширеним. На рис. 6 [Santelmann and all, 2012] маємо приклад ієрархії вкладених утворень у випадку річкового басейну (водозбір, суб-басейн, річковий басейн), але ця схема може бути придатною і для біотизованих (елементарні (індивідуальні) біотизовані комплекси (екоїди), тесери, парцели, біогеоценози, біогеоми, біосфера в цілому) так і для антропізованих утворень (елементарні (індивідуальні) антропізовані одиниці, фермерські господарства, міста, регіони різних масштабів, антропосфера в цілому). У фізіографічному плані їм відповідають вкладені місцевості різних масштабів (про що писалося ще у роботі [Ковальов, 2005], приклад є у роботі [Ковалёв, 2011]).

 Рис. 6. Вкладена ієрархія пов’язаних між собою адаптивних циклів річкового басейну [Santelmann, McDonnell, Bolte, Chan, Morzillo, Hulse, 2012: 578].

Для географії це питання є особливо гострим, бо вона має справу з утвореннями різних форм та рівнів організації, втіленими (embody) одна у іншу, сплетеними (interlacement) між собою, які охоплюють кілька масштабних рівнів, причому на кожному з них проявляються різні сутності. Важливою є й проблема мінливості. Адепти системного бачення виходять з того, що системи змінюють свої стани, але ці зміни викликані змінами характеру відносин між складовими, тобто на місце однієї системи приходить інша, тому стоїть питання їх тотожності, що вимагає само-ідентифікації. Виходить, що кожного разу слід визначати систему заново, але близькі, толерантні варіанти в природі не розрізнюються. Виходить, що ми аж ніяк не можемо представити наше оточення у вигляді чітко визначених систем – далеко не все, що нас оточує, відображується за допомогою системних моделей. Таке бачення припускає можливість виділення фрагменту середовища, який розглядається як система, та проведення його лабораторного дослідження, що в географії неможливо: об’єкти дослідження географії, не є лабораторними принципово. Ще складніше уявити ситуацію, коли має місце ієрархія – системи повинні бути на її кожному рівні. Для порятунку ситуації вводять ієрархію систем, але на кожному наступному рівні ієрархії для кожного такого модулю все оточення сприймається як середовище.

Отже, у світі все поєднано, «окремі» організаційні утворення не існують самі по собі, вони інтегровані у більшу цілісність, виконуючи у ньому певну функцію (їх значення має сенс тільки у сполученні з іншими утвореннями), та складаються з утворень меншого масштабу, в той час, як системне бачення базується на автономності (спроможності до самоконтролю, саморегуляції, самоуправлінні) систем, що створює певну проблему.

Важливою є й проблема складності. Більшість звикла працювати в системі понять «причина - наслідок», в той час, як у складному середовищі часто неможливо виявити однозначно, що є причиною, а що – наслідком, бо йдеться про взаємодію багатьох замкнених циклів різних рівнів та взаємозв’язки усіх з усіма. Спроба виявити причинно-наслідкові зв’язки у таких ситуаціях вимагає виділення певних фрагментів середовища (що вже порушує його цілісність) та штучного обмеження контексту. В результаті ми отримуємо штучний об’єкт дослідження.

В той же час є цілий ряд питань, які зручно розглядати саме з системної позиції. Одним з них є принцип максимуму енергії або потужності (Maximum Power Principle), згідно з яким процес організації йде у напрямі створення все більш потужних генерацій, спроможних утилізувати все більшу кількість енергії. Це має супроводжуватись стисненням «тіл» утворень та зростанням внутрішньої активності складових: з ростом рівня організації відповідні утворення все більше локалізуються. При цьому індивідуальні одиниці організації у своєму життєвому циклі залишаються незмінними. Можливо, середовище саме й поділяється на області, у яких відбувається підвищена конвергенція енергії та її утилізація, та області, від яких енергія відтікає, і це може бути критерієм виділення організаційних форм. 

Це означає, що варто спробувати подивитися на світ через інші «окуляри», хоча сформулювати ці «окуляри» доволі важко. Йдеться про формування дещо іншого, на відміну від поширеного сьогодні, погляду на теорію географічно-організованого середовища як сукупності концептуальних схем, бо існує щось, подібне до реальної географії як джерела, сховища досвіду, знань про складне середовище, у якому ми живемо. Спробуємо просунутись ще трохи у напрямку розуміння того, з чим географи мають справу.

Отже, організація

In any case, applying process thinking to seemingly obvious organizational phenomena can inspire some new ideas about how things are and how they become.

  Tor Hernes, Understanding Organization as Process

When we try to pick out anything by itself, we find it hitched to everything else in the Universe.

  John Muir

Будемо виходити з того, що організація – це феномен, що об’єднує всі наукові напрями, і наука досліджує саме прояви різних форм організації - біотичної, соціальної, хімічної ... та географічної, бо вона є головним атрибутом цілого, а ціле, за А.Н. Уайтхедом, це потік, що змінюється у часі – тотальність, що відкривається спостережнику як єдиний комплекс речей. Саме організація забезпечує виживання утворень. По суті справи, організація – це перетворене активне середовище, яке не залишається назовні, воно присутнє всередині утворень. Матеріальна сторона відходить у бік, на перший план виходить інформація, її виробництво, відбір та фіксація. Її виникнення вимагає наявності організаційного потенціалу як атрибуту поля організації, який може бути реалізований, в залежності від контексту, у різний спосіб. Мені імпонує ось ця позиція: «Organization takes place in what may appropriately be described as a tangled world, a world where there are discernable elements, but ones which are twisted together, entwined in ways that add up to an untidy mass. The mass has contours which may have names, but it is a matter of definition as to where and when one contour stops and another begins. The mass twists and unfolds continuously, which is why practitioners experience it as an unfolding process, a flow of possibilities, and a conjunction of events and open-ended interactions occurring in time (Tsoukas, Chia, 2002: 572)»[4]. І далі: «Still, in this mass, we can identify and give names to separate strands in the form of processes, such as a sequence of actions, a set of rules, a collection of narratives or a flow of resources. We know to a lesser extent, however, how the different strands interact and influence one another. Over time and space, strands mesh with other strands and produce together something that we may sense the contours of, but not the full contents. Such a tangled mass may be what we see as an organization, knowing that it is under continuous modification and reproduction» [Hernes, 2008: XIV].

Організація – це дух утворення, вона завжди пов’язана з порушенням симетрії у мережі áкторів шляхом виникнення їх консорціумів, альянсів, це набір інваріантних характеристик, з’єднаних у єдиний інформаційний пул. Саме з нею слід пов’язувати інтенцію, прагнення до якогось більш досконалого стану, присутності мети, але вона не є чимось чітко визначеним: «Most students of organization will recognize that organization studies is an ever expanding field of abstractions, which opens questions about how abstractions emerge, how they are reproduced and how they become embedded in social discourse» [Hernes, 2008: XХ]. Її пов’язують із самоорганізацією як спонтанним виникненням з випадкових початкових умов організаційних структур, поведінок, патернів: йдеться про своєрідну еволюцію порядку у напрямі від його відсутності чи ледь помітного прояву до чітких проявів. При цьому будь-який патерн організації може бути представлений різними структурами. Тому, як зазначає Т. Хернес, «Organizing implies attempts at creating a meaningful and predictable order out of a tangled world. It implies bringing together strands of a tangled whole according to some coherent model of expectations. Programmes of actions, for example, may be connected to achieve an innovation or a brand. As these models enter the mass of a tangled world, they change and produce new realities in turn» [Hernes, 2008: XIV]. Причому порядок ніколи не буває повним і, під дією зовнішнього середовища, може бути зруйнований. Це ускладнює дослідження організації: «How do we analyse something that is as elusive as an organization?» - питає Т. Хернес і відповідає: «Let us first be honest with ourselves: we cannot analyse any organization in its entirety. The statement is trivial but the implications are not, because it means that we have to make choices about what to see and, more importantly, what not to see. Furthermore, we have to make choices about the importance of what we choose to see and not to see» [Hernes, 2008: 7]. Організація проявляється як спроможність складових, елементів (завдяки чому вони тільки й стають такими, бо самі по собі вони такими не є) діяти разом шляхом породження структури та функцій, що веде до кооперативного ефекту – спільного руху до мети через розвиток комунікації, відповідальної за комлементарність складових, як наслідку входження у конвергентний динамічний режим (басейн атрактору), що робить її операційно закритою. Йдеться про зростання координації всередині популяції áкторів, що слід розглядати як їх соціалізацію: соціалізуються навіть піщинки під час руху піщаної маси. В той же час на структурному рівні утворення має бути відкритим, мати зв'язок із середовищем. Як зазначають К. Гершенсон та Ф. Хейлігхен, «Our definition as structure with function does include the apparently “mental” property of goal-directedness», і далі: «... there is no strict boundary between the “material” and the “mental” components ...» [Gershenson, Heylighen: 9]. Сукупність атракторів є формою репрезентації різних подій (змін) у оточенні (між оточенням і динамкою встановлюються певні відповідності), тобто це спосіб класифікації станів зовнішнього середовища. Кількість елементів (змінних) визначає розмір простору станів, який може бути дуже великим. Комунікація забезпечує симбіоз складових, їх когерентну поведінку, а коли йдеться про неї, на перший план виходить семіотичний аспект. Основою комунікації є сигнали, які, як хвилі, весь час пересуваються у середовищі áкторів, а самі áктори вже стають носіями сигналів, їх середовищем. Там, де áктори виявляються спроможними зреагувати на той чи інший сигнал, формуються їх асоціації, кількість особин у яких може змінюватись: вони виробляють спільні функціональні режими як відображення особливостей оточення, які вони спроможні розрізнити. Так вони стають архітекторами середовища. Якщо сигнал співпадає з потребами асоціації, він посилюється через зворотні зв’язки.

Організацію можна визначати і як множину взаємопов’язаних поведінок áкторів як суб’єктів дії (у цьому випадку середовище áкторів виступає як контекст дії), інтегрованих у цілісне утворення задля вирішення певних задач, пов’язаних з досягненням спільної мети. Причому ці варіанти поведінок конкурують між собою. Нарешті, її можна розглядати як програму, завдяки якій формується певна схема – відносно самодостатня організаційна структура (згадаємо «схему тіла» М. Мерло-Понті). У своїй важливій статті Дж. Коласа і С. Піккетт розглядають організацію як «... the mode of dynamic perpetuation of structure. Organization includes the interactions and connections among structural elements that allow the static structure to persist» [Kolasa, Pickett, 1989: 8838]. Є й погляд на організацію як певний інструмент. Б. Абрахамссон має наступну точку зору: «The organization is viewed as an instrument, i.e., a rationally designed means for the realization of explicit goals of a particular group of people. The organizational structure is regarded as a tool, and alterations of the organizational structure are seen as instruments for improving efficiency» [Abrahamsson, 1993: 71]. В цих випадках проступає зв’язок зі смислами, семантикою, організаційне утворення виступає як семантико-семіотичне згущення - наслідок відбору смислів. Слід взагалі розглядати організацію разом із семіозисом, що вимагає тісного зв’язку з оточенням, без чого вона просто зникає. Саме це дозволяє відповісти на питання: чому вона виникла і навіщо існує? Тоді організація – це ще й процес («машина») виробництва інформації, направлений на створення такої внутрішньої форми, яка максимізує ймовірність досягнення мети. Тут саме і проступає інформація як результат реакції на сигнал, повідомлення. Це відповідає відомому визначенню інформації А.М. Колмогоровим як будь-якого оператора, який змінює розподіл ймовірностей у даному розташуванні подій. А це означає, що прояв інформації можливий тільки у разі наявності у репертуарі реципієнта різних варіантів реагування, що дає можливість робити вибір.

Єдиного шляху виникнення організаційних утворень не існує, бо кожна організація формується у своєму контексті та своїм особливим шляхом, тобто є контекстно-залежною. Більше того, організація може перебувати у потайному стані та несподівано проявитися при виникненні сприятливих умов. Вважають, що процеси самоорганізації виникають поблизу зони «кромки хаосу» («edge of chaos») як головної умови (у таких умовах утворення знаходяться у критичному стані) завдяки надсенсетивності хаосу по відношенню до змін параметрів. Це забезпечує багатоваріантність руху та, відповідно, потреби здійснювати вибір, що можливе тільки при віддаленості від рівноваги. Вийшовши на певний упорядкований режим, що репрезентує умови, утворення стабілізує його. Можна уявити область, у якій хаотично розміщені áктори (агенти) – образ утворення будь-якої природи, автономно діючого у середовищі, - які внаслідок комунікації починають відчувати один одного, що збільшує когерентність їх рухів, стягуючи до одного вектора дії. Так виникає ансамбль áкторів, що дозволяє говорити про його стан на макрорівні та поведінку як цілого. Тут слід враховувати наступне: «Individuals and organizations have at any time a number of possibilities for engaging with a world of different factors, in which connections may be made in different ways. Over time, what the organization becomes is a result of how it brings external realities into its realm. It ‘is’ in many ways all the various connections it makes, internal as well as external. Thus, organizations are a result of how events have evolved over time, and therefore they ‘are’ the processes that have shaped them» [Hernes, 2008: 3].

Оскільки вся сукупність утворень формує мережу, то кожна її складова є, по суті, своєрідним комп’ютером, що здійснює обчислення сигналів, які надходять як ззовні, так і зсередини. Тоді стан всієї мережі визначається на рівні локальних інформаційних змін (вироблення інформації). Організація проявляється тоді, коли на макрорівні на фоні мікростанів проступає патерн у вигляді структури, набору функцій та поведінки: щоб організація могла проявитися на фоні середовища, вона повинна мати структуру (як композицію складових, упорядкований спосіб їх зв’язку, інваріантний стосовно деяких перетворень), відповідальну за певний набір функцій, сукупність яких саме й забезпечує її прояв у вигляді поведінки цілого, причому провідним процесом виступає вироблення інформації (результат дії інформаційної машини), а саме - когнітивна функція. Е. Гідденс констатує, що протистояння «мікро» та «макро» варто переосмислити з позиції того, яким чином взаємодія в умовах взаємодії «лице до лиця» структурно вбудована у систему просторих просторово-часових утворень, тобто як подібні системи охоплюють великі сектори простору-часу [Гидденс, 2005]. Структуру будемо розуміти як множину відносин між áкторами, завдяки яким має місце безперервне відтворення різних форм групової поведінки на рівні «тіла» утворення, про неї можна говорити у випадку, коли ці відносини є достатньо сталими. Існує ще й механізм, пов'язаний із співвідношенням структури та функції: «... 1) processes that occur at levels of organization lower than that of functions; and 2) as detailed events with many steps involved» [Lira, Gardne, 2016: 270].

Будь-яка організація повинна мати внутрішню репрезентацію, яка, однак, буде сильно відрізнятися в абіотичних, біотизованих та антропізованих формах (тут áкторами стають технології). Це залежить від розвиненості внутрішньої активної поверхні: чим вона більш розвинена, тим складнішими будуть форми репрезентації. Найбільш складними формами репрезентації відзначається людський розум.

Одним з найважливіших питань є прояв різних організаційних утворень як когнітивних, що, у свою чергу, слід поєднувати з автономністю, яку можна вважати головною властивістю організації у географічно-організованому середовищі. Тільки автономне утворення може мати певну мету, яка формується внаслідок оцінки ситуації. В цьому плані важливим є наступне зауваження: «... the challenge is to reconstruct the spatio-temporal dimensions of the environment of the agent not from the point of view of the observer scientist or the modeler, but from the frame of reference of the agent itself» [Barandiaran, Di Paolo, Rohde, 2009: 10]. Мета досягається шляхом коадаптації в процесі взаємодії з середовищем - шляхом само-конструювання. Це – контекстно-чула адаптивна поведінка (context-sensitive adaptive behaviour) як послідовність дій, направлених на досягнення атрактивного стану. Такі утворення формуються на основі відносно слабких зв’язків, що зумовлює їх мінливість та можливість адаптивних змін. Подібні зв’язки є підставою для виникнення нелінійної динаміки та так званого історичного виміру (як послідовності подій), як і наявності багатьох шляхів руху. Ще більш слабкі зв’язки забезпечують можливість здійснювати обстеження середовища (пошукова, функція намацування), прояви чого є на всіх рівнях організації геосередовища – абіотичному, біотизованому, антропізованому.

Ми також маємо говорити про єдиний процес формування даної організації, який веде до виникнення відповідної цілісності. Це має відбуватися шляхом коадаптації учасників (що вимагає від них певної пластичності), посилення кореляцій. Для географічних утворень це, наприклад, басейно-формуючий, долино-формуючий процеси; процес формування біогеоценозу та його окремих різномасштабних складових (елементарних біотизованих одиниць, тесер, парцел), біосфери в цілому (існує численна література з питань екосистем, біосфери в плані їх самоорганізації та складності); місто-формуючий, регіон-формуючий процеси тощо та процес формування антропосфери в цілому. На глобальному рівні це – глобальний геопроцес. Кожний з таких процесів складається з множини конкретних процесів. Утворення, що виникають під дією цих процесів, не можна розкласти на частини без втрати ними сутності, і в цьому плані вони подібні до біологічної клітини. Як зазначають В. Кристіансен і К. Хукер,  «... autonomous systems are actively self-generating systems constituted in complex processes that are sustained by open cycles of interaction, internally and with the environment. This means that the cohesion conditions of autonomous systems: (1) tend to rely on relatively shallow energy wells, (2) are nonstationary, with the dynamical conditions underpinning cohesion being characteristically oscillatory or chaotic in nature, (3) rely essentially on self-generated dynamical conditions, and (4) achieve dynamical self-generation through the possession of an internal organisation of interactions which perform work to direct energy fluxes from the environment into these same cohesion-generating processes. Condition 3 identifies autonomous systems as being types of positive feedback systems, typically with stabilising negative feedback as well. Condition 4 specifies that the generation of organisation in autonomous systems is substantially internal (see further below). Condition 4 distinguishes genuinely autonomous systems from other kinds of phase-separated positive feedback systems; in principle from systems, such as candle flames, which exercise no self-regenerative regulation (whence the determination of system features lie outside of whatever organisation there is), and in degree from systems, such as populations of viral parasites, where relatively little (but not no) regulation of regeneration resides within the system. We refer to the organisation of interactions satisfying conditions 3 and 4 as the system’s directive organisation» [Christensen, Hooker, 1999: 136 - 137].

Нарешті, складним питанням є виділення організації із середовища, бо часто ми маємо справу з аморфними утвореннями (amorphous entities). Це відбувається завдяки її відчуттю, схопленню, а суб’єктивні форми відчування детермінують формування організації як об’єкта, тобто це – творчий процес. 

Елементарні одиниці організації: з’єднання структури та функції

The two fundamental concepts in this definition are autonomy and open-ended evolution.

                            Kepa Ruiz-Mirazo, Alvaro Moreno.

Autonomy in evolution: from minimal to complex life

The major problems in the world are the result of the difference between how nature works and the way people think.

   Gregory Bateson

Ще у 17-му столітті для пояснення як матеріального, так і внутрішнього – духовного – світу Г. Лейбніц ввів поняття про «монаду» - неподільну одиницю. Її основою є організація, вона є оргом – утворенням, що базується на внутрішній організації. Знову згадаємо А.Н. Уайтхеда, який розглядав конкретні стабільні сутності (entities) як організми, які саме і дозволяють сформувати образи простору і часу, а структура цілого впливає на різні залежні організми, що входять до його складу[5]. Це означає, що утворення діє самостійно згідно з певною метою у межах особливого середовища. Таке може бути тільки, якщо організаційна одиниця не є незавершеною і спроможна долати свої власні обмеження. Це «ChoroChronoOrg» або «TopoChronoOrg» (у розвиток ідеї М. Бахтіна про «chronotope») – рухливий просторово-часово-організаційний домен, що проявляється як цілісність. Саме тут виникають внутрішні відносини, та синтезується подія (occasion, entity), що об’єднує в собі їх множину. А сприйняття події є ні чим іншим, як інформацією, яку не можна визначити за допомогою понять простору і часу – скоріше, навпаки (згадаємо роботу [Forget Space-Time …, 2015]). І якщо на абіотичному рівні ці складові збігаються, то з виникненням біоти вони уособлюються, а головним напрямом еволюції стає ріст когнітивних властивостей, що переростають у інтелект і свідомість. Головна їх функція, згідно з Т. Метцингером, полягає у максимізації гнучкості в контексті чуттєвості [Метцингер, 2011].

Спробуємо уявити таке утворення, яке відповідає уяві про елементарну одиницю організації (elementary org), орієнтовану на виживання. Його компоненти мають бути комплементарними і гетерогенними, формувати гнучку множину зв’язків. «Complementarity is the capacity of entities to remain components of the minimum interactive structure of an entity by acting as functional supplements to one another, or being functionally dependent upon each other» [Kolasa, Pickett, 1989: 8838]. І далі: «Two other properties of organization, coordination and information, can be viewed as mechanisms of achieving and maintaining complementarity» та «Coordination is an action of one element of minimum interactive structure in response to behavior of another (others) such that they remain complementary» [Kolasa, Pickett, 1989: 8839]. Елементарна одинця організації – це маленьке уособлення у полі взаємодії (частинка і хвилька водночас), що має своє генеративне поле, агент, який має свій домен – область дії, індивідуалізований орг. Він з’єднаний з іншими оргами, популяція яких формує мережу, завдяки чому він орієнтується у напрямку збільшення ефективності своєї активності та виживання. Його межі інколи важко (якщо взагалі можливо: «lacking boundaries») визначити внаслідок постійної зміни характеру зв’язків з іншими одиницями та конфігурації поля діяльності (ландшафту активності). Він є власником (owner) своїх меж, які можуть бути різними, але, схоже, чим вище рівень організації, тим чіткішими є кордони.

Згідно з С.А. Кауфманом, елементарною одиницею організації (організацією першого порядку) є колективна авто-каталітична послідовність (автономний агент), що включає робочий цикл [Kauffman, 1996: 2]. Це вузол, організаційне згущення, спроможне виробляти інформацію, яке, однак, не існує само по собі, воно входить у мережу, сформовану багатьма подібними утвореннями, що сприймається нами як особливий патерн - організаційний ландшафт. Незалежно від природи складових, організація є наслідком їх взаємодії, ущільнення комунікації, узгодження їх рухів, що веде до їх розподілення по функціях (спеціалізація) та появи структури, що проступає у вигляді розміщення «органів» у домені/тілі утворення, тобто це – соціальний (у широкому сенсі слова) феномен. Швидкість формування зв’язків у комунікативній мережі – один з важливих показників. Вона є функцією щільності мережі (рис. 7). Структуру слід розуміти як множину відносин перетворення, організованих як властивості відповідних утворень, це, згідно з Е. Гідденсом [Гидденс, 2005], «набори» правил та ресурсів що постійно відтворюються, які існують за межами простору та часу, а правила виробляють сенси. Зовнішнім проявом організації є порядок (упорядкованість), показником якого є ентропія, і як зазначає К. Гершенсон, «a state is defined by an observer, being the conjunction of the values for all the variables or attributes that the observer considers relevant for the phenomenon being modeled. Therefore, we can have different degrees of order or “entropies” for different models or levels of observation of the same entity» [Gershenson, 2007: 25]. Поряд з внутрішньою упорядкованістю слід поставити і спроможність утворення сприймати середовище, вивчати його (це потребує пам’яті), порівнювати стани, використовувати «знання» та змінюватись у відповідності до його змін. Це вимагає наявності сенсорного апарату та «органу» обробки сигналів, що надходять ззовні. Слід врахувати і внутрішню інституцію – сукупність норм, які забезпечують сталість та само-тотожність у часі. Самоорганізація - ні що інше, ніж вихід на певну сукупність норм, їх вироблення.

Рис. 7. Співвідношення між щільністю мережі комунікації та зміною швидкості формування інтерорганізаційних зв’язків [Kenis P.N., Knoke, 2002: 280].

Будь-яке елементарне утворення є таким, що не може бути поділене на ще менші частини без втрати своєї суті. Тоді що, у нашому випадку, може бути елементарною одиницею організації? Зробимо припущення, що це така мінімальна відносно автономна структура, що може сформувати внутрішню модель самої себе й оточення (про що вона може й не знати), яка сприймає сигнали ззовні та зсередини, обробляє їх, формуючи поведінку, що забезпечує виживання у складному середовищі, тобто в умовах невизначеності, хоча саме структура відповідальна за інерцію. Якщо утворення демонструє такі особливості, воно є елементарною організаційною одиницею. Автономність є надзвичайно важливою особливістю, вона базується на само-детермінації. «By ‘autonomy’ we mean the property of a system that builds and actively maintains the rules that define itself, as well as the way it behaves in the world. So autonomy covers the main properties shown by any living system at the individual level: (i) self-construction (i.e., the fact that life is continuously building, through cellular metabolisms, the components which are directly responsible for its behavior) and (ii) functional action on and through the environment (i.e., the fact that organisms are agents, because they necessarily modify their boundary conditions in order to ensure their own maintenance as far-from-equilibrium, dissipative systems). 5 Open-ended evolution, in turn, covers the properties of life as a collective-historical phenomenon, i.e., as an intricate network of interacting individuals (organisms), bringing about other similar individuals, and undergoing a long-term process of change which allows for an indefinite increase in their complexity (always under the constraints of a finite physical-chemical world)

... a process of open-ended evolution cannot occur except in the context of a population of autonomous systems. And, conversely, the unfolding of autonomous systems and their long-term maintenance depend on their insertion in an open-ended evolutionary route» [Ruiz-Mirazo, Moreno, 2011: 7]. Рух в режимі незавершеності (open-ended) є іншою найважливішою особливістю. Ще фон Нейман у 1966 році висловив думку, що існує поріг складності, нижче якого складність дегенерує, а вище – зростає у режимі незавершеності.   

До речі, чим складніше утворення, тим більше розбіжностей воно розрізнює у середовищі, на які змушене відповідати збільшенням своєї складності, тобто складність середовища є відносною. Йдеться про утворення, що демонструє життєздатність (життєвість). А це означає, що воно має функціонувати як інформаційна машина, що весь час порівнює наявний стан з обстановкою на вході (сигнали), орієнтуючи структуру у бік більш узгодженого та, відповідно, ефективного стану (фітнес-стану). Така машина може не бути свідомою, але вона має бути когнітивною (хоча утворення може не знати про наявність у неї когнітивних властивостей), якщо має справу з кількома параметрами.

Елементарна організаційна одиниця – орг – повинна мати метаболічний блок, когнітивний блок і містити дещо спільне з іншими оргами даного масштабного рівню, що забезпечує взаємопроникнення, завдяки чому вона може поєднуватись з ними у цілісність шляхом комунікації. Для нас важливе бачення фахівцями когнітивності та її властивостей. Розбираючи питання мінімальної когнітивності, Л. Біч і А. Морено пишуть: «One of the essential aspects of cognition, which can be analysed at the basic level, is that cognitive agents should be able to distinguish between some specific features of their interaction with the environment and to act accordingly, in such a way as to maintain their viability» [Bich, Moreno, 2016: 2]. «... to say that a system is cognitive is to say something general about how the system does something, not only what it does seen from the outside» [Vakarelov, 2011: 3]. Елементарний орг – це утворення, що має можливість відображати всередині себе (Innenwelt) свій особливий навколишній світ (Umwelt) як власний семіотичний досвід, отже слід розбиратися, що у ньому є власним, а що – своєрідним імпринтом оточення, та чи формує організаційна одиниця це оточення. «Actually, in those conditions, the environment becomes a world full of significance, an umwelt» [Ruiz-Mirazo, Moreno, 2011: 8]. Має бути наступне: утворення, отримуючи сигнали ззовні, формує внутрішню структуру-карту, розділяючи сигнали, і така внутрішня карта стає «призмою», через яку воно сприймає оточення. Це породжує певну невизначеність на вході, бо структурна повнота не може бути абсолютною (це означало би повністю адекватне відображення середовища як реальності), вона завжди відносна, що і вимагає дії інформаційної машини задля її зменшення. Отже, чому поведінка складних утворень непередбачувана? Одна з причин полягає у тому, що сигнали, які надходять ззовні чи розповсюджуються всередині, обробляються, проходячи через структуру утворення, кожного разу змінюючи її, змінюється і контекст, тому відгук ніколи не повторюється, він завжди інший - однакові впливи можуть мати різні наслідки. Це також суттєво залежить від спроможності утворення розрізнювати впливи, бо невеличка різниця у їх інтенсивності може привести до значних наслідків. Це називається чуттєвістю до початкових умов, що визначає життєздатність утворення.

Життєздатні утворення (viable entity) є особливим класом організаційних структур, спроможних підтримувати своє автономне існування у даному середовищі завдяки спроможності адаптуватися до його змін. У 1972-му році у роботі «Мозок фірми» С. Бір запропонував модель такого утворення (дивіться рисунок на сайті «Модель жизнеспособной системы. Материал из Википедии»). І хоча ці погляди стосуються фірм, вони можуть допомогти нам зрозуміти, що таке життєздатне утворення. Бір виділяє Систему оперативної діяльності («тут і зараз») і Систему, пов’язану з «там і тоді» - стратегічною відповіддю на вплив зовнішніх сучасних і майбутніх викликів оточення. Є Система, що відповідає за рівновагу між «тут і зараз» та «там і тоді», щоб сформувати директивні вказівки, які забезпечать життєздатність утворення.

Життєздатність означає спроможність виживати у мінливому середовищі, тобто передавати у часі свою організацію. Це вимагає від утворення бути  відкритим по відношенню до зовнішнього середовища, впливи якого можуть бути непередбачуваними, і реагувати на зміни у ньому змінами зворотних зв’язків всередині себе. Чим складніше утворення, тим складнішим є його зовнішнє середовище, що вимагає від утворень все більше проявляти ментальні якості. Саме це вимагає розгляду питання когнітивності та тих механізмів, які ведуть до неї.  

Агент і когнітивність 

Произнесите вслух следующие два предложения - какое из них звучит более естественно?

У меня есть мозг.

Я - это мозг.

Даглас Р. Хофштадтер, Дэниел К. Деннет

     «Глаз разума».

At a minimum, intelligence requires the ability to sense the environment, to make decisions, and to control action.

     Albus J.S., On Intelligence and its Dimensions

Major innovations in evolution involve the appearance of new types of agents displaying cooperation while limiting conflict

Maynard-Smith J., Szathmary E.

Когнітивність - надзвичайно складне явище природи, яке, зазвичай, пов’язують з вищими тваринами, особливо з людиною, але її корені знаходяться у абіотичному світі. Її слід розглядати як здатність здійснювати вибір в умовах невизначеності, здатність навчатись, адаптуватись до мінливого середовища. Можна бути когнітивним, не знаючи про це. Йдеться про утворення (агентів), що діють (є джерелом дії) у напрямі підтримки само-тотожності та удосконалення (згідно з принципом найменших витрат), сприймаючи оточення як невід’ємну частину своєї активності. Утворення демонструє активність по відношенню до оточення, виступаючи суб’єктом дії та «причиною», «джерелом» певних подій, що вимагає наявності енергії. Отже, важливою є спроможність стабілізувати надходження енергії та певної речовини. Це вимагає постійної само-ідентифікації - надзвичайно важливого феномену. Йдеться про спроможність природних утворень, як організаційних згущень, виявляти свою цілісність і, відповідно, відтворюватись у часі, що саме і свідчить про наявність організації. Але ця організація є відбитком (imprinting) тих умов, при яких дане утворення виникало.  

Агент розглядається як автономне утворення, що діє у активному середовищі. Так, Т. Бурман, Е. Ді Пауло та інші бачать агента як: «an autonomous organization capable of adaptively regulating its coupling with the environment according to the norms established by its own viability conditions» [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 12]. Саме з агентом пов'язують когнітивність хоча б у мінімальному її прояві, функція якої полягає у збільшенні ефективності та гнучкості взаємодії з середовищем: «The cognitive system is the set of mechanisms of an autonomous agent that: (1) allow increase of the correlation and integration between the environment and the information system of the agent, i.e., allow lowering of the conditional information entropy of selected important informational sources in the environment on the information medium in the agent, (2) so that the agent can improve the selection of actions and thereby produce more successful behavior in light of its goal(s)» [Vakarelov, 2011: 15]. О. Вакарелов пов’язує появу нових опцій з ростом внутрішньої складності (хоча збільшення складності залежить від нових опцій). Виникає питання: за якого рівню складності з’являється потреба у функції когнітивності з відповідною агентною архітектурою та властивостями? Це вимагає наявності наступних властивостей:

- autonomy - автономність (наприклад, автопоезність) «... a system autonomous if (1) it can be described as having a goal that it "tries" to achieve, and (2) the control mechanisms of the system that veer it towards that goal are part of the system. In autopoiesis the goal is persistence and the control mechanism is derived from the processes in the closure set» [Vakarelov, 2011: 6].

- активність у взаємодії з середовищем, що потребує функції контролю взаємодії з ним, яка має складатися з двох частин - control inputs (з боку середовища до утворення) та control outputs, пов’язану з контролем взаємодії з середовищем відповідно до цілі (в найпростішому варіанті – можливість залишатись в межах толерантності, життєвості). «The simplest way of doing this is through implementing a triggering relation between control inputs and control outputs - a fixed action pattern. Autonomous systems that operate in this way can be described as reactive systems» [Vakarelov, 2011: 7]. У таких умовах стає необхідною система контролю (control system) - своєрідний сенсомоторний блок.

- goal-directed control - здатність співвідносити наслідок певної дії системи контролю (сенсомоторного блоку) з метою, у найпростішому варіанті йдеться про відповідність зоні життєвості. «If the environment changes sufficiently, the same fixed action patterns may have a detrimental effect. The problem is that the response function need not be sensitive to the success of its operation, so that it can be adjusted based on the relation of the organism to the goal» [Vakarelov, 2011: 8].

Система, що включає в себе такі властивості (автономною, функціонально локалізованою/замкненою, ціле-відповідною та чутливою до середовища), сприймається системою контролю як інформаційна система, а утворення (організм), що частково керується даною системою, є когнітивним агентом [Vakarelov, 2011: 9].

Близькі за змістом властивості, які повинно мати утворення, щоб бути агентом, наводять  Х. Барандіаран із співавторами: «(i) there is a system as a distinguishable entity that is different from its environment, (ii) this system is doing something by itself in that environment and (iii) it does so according to a certain goal or norm» [Barandiaran et al., 2009: 2]. Ці автори дають цікаву схему агента (рис. 8).

  

Рис. 8. Образ агента, як автономного організаційного утворення, що адаптивно регулює свої взаємодії з середовищем відповідно до необхідності залишатися у своїй зоні життєвості. [Barandiaran et al. 2009: 7].

Розглянемо наведені властивості агента детальніше:

- Індивідуальність (individuality/identity) - здатність виокремлюватись, само-ідентифіковуватись, тобто, виявляти свою цілісність та відтворювати її, бути автономним. «Self-constitution of a system undergoing energetic and material exchange with its environment. The system’s activity defines its own boundary conditions, which may or may not involve an actual physical boundary (such as a semi-permeable membrane)» [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 9]. (рис. 9 А). Найчастіше під автономними утвореннями розуміються такі, що мають організаційно замкнуту метаболічну мережу - є аутопоезними, але Х. Барандіаран та співавтори тримаються іншої думки: «we do not restrict or reduce autonomy to the domain of metabolism or biological organization. Our definition of autonomy (much in the line of Varela 1979) can be applied to other domains. For instance, networked interdependent processes can be chemical reactions, molecular structures, physiological structures (like tissues or organs), neurodynamic patterns at the large scale, sensorimotor loops, social habits, etc.» [Barandiaran et al. 2009: 8]. Сюди відносяться і процеси які є твірними для геохолонів, наприклад: басейно-формуючий, процес формування біогеоценозу, регіон-формуючий, кожен з яких можна розглянути як мережу взаємозалежних процесів (networked interdependent processes), що проявляється в певному домені, де кожен процес залежить хоча б від одного, іншого, а в ізольованому варіанті згасає (рис. 10). Таке бачення індивідуальності є близьким до розглянутого вище уявлення про симпоетичну організацію.

Рис. 9. А - індивідуальність. В - асиметрія взаємодії, модифікація на вході та виході потоку енергії та речовини, що пропускає утворення показано зеленою стрілкою (адаптовано з роботи [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015]).

  

Рис. 10.  Відкрита автономна мережа взаємозалежних процесів, що позначена чорним кольором, сірим позначено зовнішні процеси, а зеленими стрілками взаємодія з ними мережі. [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 14]

- асиметрія взаємодії (interactional asymmetry) здатність контролювати структурну зв’язаність (structural coupling) із середовищем (рис. 9 В). «... an agent as a whole drives itself, breaking the symmetry of its coupling with the environment so as to modulate it from within» [Barandiaran et al. 2009: 3]. Отже, утворення має виступати джерелом дії - модифікувати певним чином зовнішні потоки енергії та речовини для того, щоб залишатися в межах зони життєвості, що пов'язано з нормативністю. Так, у флювіальному басейні таким механізмом активної дії та «пошуку» нових напрямків самовідтворення басейну у часі з метою забезпечення постійного потоку є процес меандрування (наприклад, [Ковалёв, 2009]).

- нормативність (normativity/intrinsic) - наявність внутрішніх норм, що проявляються як потреба у підтримці утворення в межах зони життєвості та слугують за певну мету, відповідно до якої необхідно модифікувати взаємодії з середовищем на вході та виході. Таким чином, модифікації стають регуляторами взаємодій, що вимагає відповідності певним нормам. «When systems actively modulate their interactions with respect to norms, we speak of regulations of their coupling. Such regulations introduce a normative dimension» [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 11].

Якщо утворення має означені вище властивості, це свідчить про відповідну внутрішню організацію з певними функціональними блоками, як, наприклад, сенсомоторний та регуляторний блоки, ключовий процес, що відтворюється мережею взаємозалежних процесів, в основі якої лежить дисипативний процес з функцією відтворення дисипативної структури (Рис. 11) [Jørgensen, Sven Erik et al, 1999].

Рис. 11. Концептуальна модель системи, що само організується, як дисипативної структури [Jørgensen, Sven Erik et al, 1999: 19].

Зробимо висновок: агентом у мінімальному прояві може бути утворення, що проявляється як автономна мережа взаємозалежних процесів, яка само-виділяється з множини інших процесів, само-відтворюється, регулює потоки речовини та енергії (які сприймаються як певні виділені різності) на вході та виході з метою підтримки свого стану в межах зони життєвості. На рис. 12 дана схема організації агента, на якій зображені основні функціональні блоки: сенсомоторний, мережа взаємозалежних процесів (в основі якої лежить дисипативна структура), та регуляторний (регуляція відповідно до виживання як мети), кожен з яких виконує свою функцію у цілому, а це потребує формування умвелту (Umwelt) як певної семіотичної ніші. 

  

Рис. 12. Організація агента.

Поряд з наведеними вище властивостями, наявність яких є необхідною для віднесення утворення до агентів, важливими є наступні аспекти: когнітивність (як здатність адаптивно взаємодіяти з середовищем) та семіотичність - можливість розрізняти певні впливи/сигнали, інтерпретувати їх та відповідно реагувати на них (дані питання розглядаються в роботах [Cariani, 1998; Emmeche, Duijn, 2011]); ріст когнітивності (як збільшення ступенів свободи у взаємодії з середовищем шляхом виділення сенсомоторного блоку); формування «глобального» агента з «локальних», що є важливим питанням при дослідженні геосередовища.

Когнітивність. З питаннями когнітивності з багатьма її дискусійними моментами можна ознайомитись у відповідних публікаціях (наприклад, [Maturana, 2002; Brocklesby, Mingers, 1999; Marc van Duijn, Keijzer, 2006; Vakarelov, 2011]). Як зазначає У. Матурана «... ‘knowing’ occurs when an organism’s ... is adapted to its medium. This means that when an amoeba, responding - through its structure determinism - to changes in the chemical constitution of the liquid that surrounds it, encircles a particle of food, we can speak of cognition» [Brocklesby, Mingers, 1999]. Розглянемо когнітивність (у мінімальному прояві) разом з конструктом агента, як його невід’ємної опції [Vakarelov, 2011: 15; Bich, Moreno, 2016: 47] - як здатність адаптивно взаємодіяти з середовищем, постійно вдосконалюватись, ставати ефективнішим та набувати нових якісних властивостей з метою виживання; вона виникає коли утворення досягає достатнього рівня складності і може бути представлена як агент з відповідною внутрішню організацію, тобто, має для цього необхідні функціональні блоки (рис. 12). Іншими словами, вона проявляється при наявності тиску з боку середовища, що вимагає адаптивної взаємодії з ним.

Рис. 13. Семіотична (знакова) система взаємодіючого з середовищем актора [Cariani, 1998: 3].

Цікавим є розгляд О. Вакареловим функції когнітивності у разі потреби зменшення інформаційних обмежень (information limitation)[6], які виникають через невідповідність між розбіжностями, які агент спроможний виділити у середовищі, та здатністю контролюючої системи вибірково реагувати на них: агент має бути спроможним виділяти у середовищі важливі впливи/сигнали (при наявності свідомості вони сприймаються як знаки) та використовувати їх для саморегуляції [Bich, Moreno, 2016: 2]. Це потребує наявності семіотичності. П. Каріані наводить роль знаку у функціонуванні áктору: «A sign can have rule-governed relations to other signs in the system (syntactics), it can have linkages to the world outside the system (semantics), and through its use advance or retard the purposes of those who use it (pragmatics)» [Cariani, 1998: 3] (рис. 13). Дії на основі знаків відбуваються як на рівні сенсомоторного блоку (семантика), так і регуляторного (прагматика) блоку, що робить семіотичність важливою у взаємодії з оточенням та підтримці життєвості агента. Сигнали/впливи не трансформуються однозначно у певний сенс, завжди лишається невизначеність, спричинена особливостями когнітивних механізмів та складністю середовища. Вироблення інформації саме й є призначене для приборкання невизначеності. Можливість діяти в таких умовах (бути когнітивним), з одного боку, дозволяє зменшити витрати на побудову однозначної моделі, з іншого - невизначеність виступає джерелом породження нових сенсів (цікавими в даному плані є роботи з розпізнання образів (pattern recognition)). 

Когнітивний агент здатний частково корегувати свої взаємодії з середовищем (змінювати свій умвелт), що дає можливість долати інформаційні обмеження, підвищуючи здатність до виживання. Це відбувається шляхом зміни вхідних та вихідних взаємодій функції контролю (шляхом визначення, які сигнали сприймати та як на них реагувати), що вимагає наявності стратегії зменшення інформаційних обмежень. Виділяється широкий репертуар таких стратегій, зокрема О. Вакарелов наводить наступні:

- очікування (anticipation) - передбачає наявність в репертуарі більшої кількості варіантів взаємодії з середовищем (здатність виділяти більше розбіжностей) шляхом «запам’ятовування» взаємодій та співставлення їх з поточним станом.

- ретельний «контроль» взаємодії з середовищем, максимальне засвоєння даних, що надходять через доступні інформаційні канали.

- зміна джерела даних шляхом фокусування (близька до попередньої, але передбачає наявність більшої роздільної здатності) [Vakarelov, 2011: 13].

Навчання, моделювання також розглядаються як відповідні стратегії, що дозволяють зменшити інформаційні обмеження, але вимагають більш розвинутої когнітивності та, відповідно, внутрішньої складності - наявності нервової системи, мозку та ін.

Огляд формування подібних стратегій як проявів когнітивності на рослинному рівні, наводить К. Карелло зі співавторами. Йдеться про наступні здатності рослин (які можна розглянути як стратегії у зазначеному вище сенсі: «Plant-as-agent has to show the ability to be forward-looking, changing its behavior in anticipation of what will be, reflective of what has been, and with options as to how it can behave to accomplish its end. In other words, we are looking for evidence of prospectivity, retrospectivity, and flexibility in examples of plant behaviors» [Carello, Vaz 2012: 7]. Прикладами подібних стратегій є:

- «The pea plant develops roots in such a way to avoid future competition with itself while increasing competition with neighbors» (проспективність);

- «... the poplar exudes its volatiles with a different latency depending on its history» (ретроспективність);   

- «... the poplar leaf coordinates current control of its volatiles to bring about the arrival of a vespid posse» (еластичність - flexibility) [Carello, Vaz, 2012].

При умові обмеженої рухливості (у порівнянні з бактеріями і тваринами) та відсутності виділеної нервової системи, описані дії пов'язані, в першу чергу, зі зміною конфігурації (важливою є можливість розгортання конфігурації зв'язків між складовими, що формують відповідну структуру в залежності від ситуації), накопиченням та виділенням певних речовин, та рухливістю в межах доступних ступенів свободи. Подібне властиве геоутворенням з їх уповільненими рухами. Так у флювіальних басейнах проспективна стратегія реалізується завдяки механізму меандрування, що дозволяє відшукувати можливості для відтворення та розвитку басейну (наприклад, [Ковалёв, 2009]); для біоценозів характерні алелопатичні взаємодії у вигляді накопичення токсичних для певних видів речовин. Виявлення подібних когнітивних стратегій та механізмів, втілених у внутрішню організацію геоутворень, є важливою задачею географії, бо дає можливість не лише повніше сформувати уявлення про них, а й відкриває можливості для конструктивного напрямку - своєрідного «навчання» геооргів шляхом комунікації з ними через доступні їм канали сприйняття. І не слід забувати, що людина є частиною середовища та ключовим агентом, тому впливи на геоутворення не є зовнішніми, вони включаються у цикл, повертаються, пливаючи на людське суспільство.

В утвореннях, що розглядаються як мінімальні агенти (куди відносяться майже всі геохолони крім деяких антропізованих) механізми, що стоять за когнітивністю нероздільні з фізичною структурою, з речовинним та енергетичним обміном. Так сенсомоторний блок, що відповідає за сприйняття сигналів та реакцію на них, спряжений з речовинно-енергетичним обміном із середовищем і включений у механізм фізичної підтримки організації. Регуляторний блок є невід’ємною складовою дисипативної структури. Тому сприйняття зовнішніх сигналів та реакція на них відбувається шляхом зміни фізичної структури. В дусі У. Матурани, агент структурно спрягається з середовищем, є структурно детермінованим [Maturana, 2002]. У такій ситуації фізична структура агента стає своєрідним відображенням середовища, його відображенням.

При розглянутому вище способі взаємодії з середовищем, коли сенсомоторний та регуляторний блоки є фізично нероздільними з дисипативною структурою, виникають значні обмеження ступенів свободи взаємодії з оточенням (йдеться про різновиди сигналів, що можуть бути сприйняті), кожна реакція вимагає задіяння ключового процесу, а кожна невірна інтерпретація сигналу ставить під загрозу існування агента  [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 18]. Підтримка та реплікація такої інфраструктури потребує значних витрат, що веде до пошуку компромісу між можливістю більш вільно діяти в умовах невизначеності, та витратами на це [Luís, Solé, 2017: 1].

Рух у напрямку росту ефективності взаємодії з середовищем з метою збільшення ймовірності виживання в поточних умовах та зайняття більш вигідної позиції (нової ніші) можна розглядати як рух у фітнес-ландшафті, який потребує певних змін у внутрішній організації агентів. Це досягається, у тому числі, шляхом посилення автономності сенсомоторного блоку.

Ріст когнітивності як нарощування ступенів свободи у взаємодії з середовищем. З ростом складності утворень задля забезпечення більшої гнучкості у взаємодії з середовищем сенсомоторне коло відділяється від речовинно-енергетичного обміну (у випадку біологічних організмів - метаболізму) в окремий модуль (рис. 14 вгорі). Як зазначається у роботі Л. Біка та А. Морено:  «... what is required for achieving effective regulatory control is a subsystem ‘that is sufficiently independent of the dynamics of the controlled processes, and which can be varied without disrupting these processes, but it is still able to be linked to parts of the mechanism controlled system (the regulated subsystem) so as to be able to modulate their operations’» [Bich, Moreno, 2016: 5]. Близька позиція також наводиться Т. Бурманом, Е. Ді Пауло та співавторами: «In contrast to adaptivity based on the regulation of internal processes, however, here what is regulated is not the material or energetic exchange with the environment underlying self-production, but the more indirect sensorimotor loop of agent-environment interactions (which in turn might then influence the primary cycle of self-constitution)» [Buhrmann, Di Paolo, Barandiaran, De Jaegher, 2015: 19].

Рис. 14. Різні форми регульованого (два верхні зображення) та нерегульованого (нижнє зображення) хемотаксису [Bich, Moreno 2016, 10].

Свого часу це відкрило шлях для розвитку нервової системи біологічних організмів та формування інтелекту людини. У випадку геоорганізації подібне проявляється з виникненням людини та формуванням антропізованих геохолонів. Особливо це стає помітним з появою ІТ та Інтернету, що веде до формування віртуального світу, відділеного від фізичної складової, який, однак, поступово стає визначальним фактором (Інтернет речей, оцифрування різноманітних галузей, штучний інтелект, роботизація стали вже знайомі багатьом). Відбувається своєрідна цефалізація (багато цікавих розробок у цьому напрямі здійснено Інститутом глобального мозку (The Global Brain Institute). Ф. Хейлігхен наводить відповідності між функціями нервової системи тварин та суспільства (табл. 2). Зазначимо, що важливо не лише виявити внутрішню організацію та механізми, що дозволяють геоутворенням діяти в режимі когнітивного агента, а й їх генез через адаптації та трансформації, ускладнення внутрішньої організації, породження механізмів які дозволяють взаємодіяти з середовищем більш ефективно та займати більш вигідну нішу в більшому цілому, в тому числі формуючи її.

Табл. 2. Відповідності між функціями нервової системи тварин та у суспільстві [Heylighen 2000: 11].

Формування «глобального» агента з «локальних». Поряд з визначенням основних критеріїв агентності та когнітивності, важливим є питання: як з автономних агентів формується більша цілісність, яка в процесі розгортання може стати виразнішою за агентів, що її формують, тобто, у разі необхідності сама стати агентом? К. Руіз-Міразо та А. Морено висловлюють наступну думку: «When or how would it be possible to discern whether a group of autonomous cells is just gathering together to improve their overall fitness or becoming part of a higher-order autonomous entity? The key is in the comparative degree of cohesion and agency of the cell with regard to the collection of cells.» та «... in multicellular organisms higher-level, global fitness is significantly decoupled from the fitness of the constitutive cells» [Ruiz-Mirazo, Moreno, 2011: 17]. Існує певний градієнт когезії (зв'язності/згуртованості), що змінюється залежно від необхідності (наприклад, необхідності збільшити здатність до виживання, більшої сталості шляхом об’єднання, як це має місце під час урбаністичної революції чи зайняття ніші в більшому цілому, як це відбувається у соціальних комах в екосистемі).  Менш зв’язні утворення можна розглядати як прояв симпоетичної організації, а більш зв'язні, у яких фітнес цілого домінує над фітнесом складових - як прояв аутопоезної організації. Так, в активному біологічному середовищі є більш зв'язні та концентровані утворення (біологічні агенти в виразному прояві аутопоезної організації), спільноти з внутрішньою організацією, ближчою до симпоетичної, що є скупченням автономних агентів (колонії бактерій (рис. 15), biofilms), та перехідні типи, наприклад: Physarum polycephalum, що залежно від умов можуть діяти як єдиний організм, чи як окремі організми; Portuguese man o’ war є гетерогенним утворенням, що складається з чотирьох різних мікроорганізмів. [Ruiz-Mirazo, Moreno, 2011: 21]. Еволюційний рух від спільноти мікроорганізмів до цільного організму добре відомий у біології, наприклад виникнення еукаріотів шляхом симбіогенезу, що описано Л. Маргуліс. Еволюція соціальних комах також демонструє перехід комах від рою до соціального організму, який сам діє як високоорганізований агент у екосистемі: «When the group becomes the primary unit of selection, the interactions among group members become like the interactions among the parts of an individual organism. The social dance becomes as coordinated as the physiological dance. The members of the group become like organs, and the group becomes like an organism in its own right—a super-organism» [Wilson, 2011]. Таких агентів підпадають під категорію розподілених когнітивних систем (distributed cognitive system) [Heylighen et al., 2004] з механізмом координації стрімерджі – «stigmergy is a consensus social network mechanism of indirect coordination, through the environment, between agents or actions» [дані з wikipedia.org].

Рис. 15. Модульна організація Paenibacillus vortex бактерії. А. Колонія бактерій. В. Організація вихору (сукупності бактерій), що формують колонію. С. Бактерія [Ben-Jacob, 2009: 83].

З подібними варіантами стикаються і географи. Дж. Португалі наводить приклад формування «глобальної» урбанізованої мережі з малих відносно автономних аграрних поселень як крок у напрямку підвищення їх стійкості до змін у середовищі, причиною яких вони самі часто й були: «The internal stability of the local regional system and the stability of global interregional system thus became inter-dependent, with the consequence that the system as a whole could now absorb shocks so fatal in the pre-urban era» [Portugali, 1997: 355] (рис. 16 та 17). Вихід на триваліші періоди стабільності та виникнення глобальної мережі відкрило шлях для розвитку складніших форм соціальної організації - урбогеохолонів. Цей рух характеризувався наявністю режимів, у яких періоди стабільності змінювалися етапами деструкції, що у доурбаністичний період спричиняло міграції та поширення агрокультури, а в період урбаністичної революції - урбанізму (в широкому сенсі від ремесел до соціальних форм взаємодії та індивідуальних цінностей). Вихід на більш стабільний режим функціонування потребує нарощування внутрішньої складності та розгортання внутрішньої «архітектури» агентного типу, що дає можливість більш ефективно взаємодіяти з середовищем з метою виживання.

Рис. 16. Перехід від аграрного суспільства до урбаністичного. A) Відносно малі аграрні поселення, вразливі до змін у середовищі, тому схильні до частих деструкцій. В) Малі аграрні поселення стають субсистемою «глобальної» урбанізованої системи, що дає можливість «гасити» деструкції, що мали фатальне значення для всієї мережі поселень у доурбаністичний період. С) Загальна динаміка «глобальної» урбанізованої системи [Portugali, 1997: 356].

 

Рис. 17. Верхнє зображення - ієрархія поселень у доурбаністичних суспільствах, нижнє зображення - первинних урбаністичних суспільствах. [Portugali, 2000: 328]

Маємо самозбірку агентів з неорганізованої когорти, які з часом самі можуть стати учасниками менш організованої спільноти, що може еволюціонувати у напрямку цілісного організму, як це мало місце у випадку еукаріотів, що стали основою багатоклітинних організмів. Тут наявність менш організованих та більш організованих спільнот є різними стадіями одного процесу - генезу, який може проявлятися на різних рівнях холархії. З одного боку, він дозволяє породжувати нове з менш організованого, але креативного бульйону, з іншого - відтворювати більш сталі форми. Це збільшує ефективність та є основою для виникнення нових якостей, що знову потребує деструкції та проходження через менш організовану стадію (подібна ситуація описується, наприклад, теорією динаміки екосистем Panarchy, розроблена К. Холлінгом, Л. Гундсерсоном зі співавторами). Середовище можна розглянути як холархію, складену з більш та менш організованих доменів, що знаходяться в постійному русі у пошуках кращого фітнес-стану, постійно формуються нові зародки організації з різними ступенями зв'язності, а старі розпадаються, причому це відбувається на різних рівнях холархії [Mella, 2009; Ковальов, 2014; Ковальов, 2015].

Отже, навіть при першому наближенні явища, що проявляються у геосредовищі можна інтерпретувати як прояви поведінки когнітивного агента. Те саме стосується й наявності певної відповідності між внутрішньою організацією геоутворень та притаманною когнітивним агентам. Але формування уявлення про елементарну одиницю геоорганізації як когнітивного агента вимагає: (1) виявлення поведінки, що може інтерпретуватися як когнітивна та потребує наявності відповідних механізмів взаємодії з середовищем, семіотичних здатностей; (2) відповідності вище згаданим критеріям агентності (автономність, асиметричність у взаємодії середовищем, нормативність) та (3) наявності відповідної внутрішньої організації, що близька до показаної на рис. 12. Також слід враховувати різну ступінь зв'язності організаційних одиниць у геосередовищі та його холархічну будову.

Завершення

Ми зробили огляд тих головних проблем, які задля подальшого розвитку географії як наукової галузі, на нашу думку, слід вирішувати найближчим часом. Головним моментом виступає переорієнтація географів з простір-орієнтованого на організаціє-орієнтований напрям, а головним аспектом уваги має бути різноманіття форм організації так званого географічного середовища, яке формується під дією різних áкторів, в першу чергу, біотичних та антропічних, що і дозволяє говорити про біотизацію та антропізацію середовища. А це означає, що нічого стабільного не існує, все міняється, що спростовує бачення довкілля, як складеного зі сталих складових (як це представляли собі у минулому столітті). Ми маємо складну холон-холархічну організацію, у якій немає чітких кордонів та чітких масштабних рівнів. Кожна організаційна одиниця є ні чим іншим, як згущенням організації, яке є динамічним, і це є основою сприйняття оточення як організаційного ландшафту. При цьому кожна організаційна одиниця може бути представлена як своєрідна інформаційна машина, що, будучи пов’язаною з іншими утвореннями, сприймає і переробляє впливи/сигнали, проявляючи щось, подібне до когнітивної діяльності, причому чим складнішим стає середовище, тим більшою є її вага. Такі утворення стають агентами, головною властивістю яких є когнітивність, що буквально примушує вважати їх суб’єктами дії. І це не тільки антропізовані утворення - агрогеохолони, урбогеохолони, але й флювіальні басейни та різноманітні біотизовані форми, що демонструють спроможність виживати у мінливих умовах, відроджуватись після катаклізмів. Ми маємо справу з таким явищем, як складність, і географія тепер бачиться, як наука про складність географічно-організованого середовища. А це означає, що головним у географічних дослідженнях має бути не речовинно-енергетичний обмін, а вироблення інформації, що лежить в основі поведінки організаційних утворень. Тому ми й називаємо цей напрям географії інформаційно-організаційним і вважаємо, що найближчим часом він стане провідним.       

As evolution proceeded on the surface of the earth, there has been a progressive increase in size and complexity.

J.T. Bonner, Evolution of Complexity

Посилання:

Latour B. Pandora’s Hope – Essays on the Reality of Science Studies. 1999 -

https://monoskop.org/images/c/c1/Latour_Bruno_Pandoras_Hope_Essays_on_the_Reality_of_Science_Studies.pdf

Hernes T. Understanding Organization as Process Theory for a tangled world. – London and New York: Routledge, 2008. – 173 p. – http://www.untag-smd.ac.id/files/Perpustakaan_Digital_2/ORGANIZATION%20Understanding%20organization%20as%20process%20theory%20for%20a%20tangled%20world.pdf

Ковалёв А.П., Географический процесс: теоретические представления и выход в практику  Физическая география и геоморфология. Вып. 37.– Киев: Выща школа, 1990, – С. 3 – 10.

Ковальов О.П. Географічний процес: що стоїть за цим поняттям? // Український географічний журнал, 1997, №4. – С. 45 – 51.

Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.

Ковалёв А.П. Геопроцесс: рождение Геомира. Часть 1. Геосреда и геопроцесс: проявление через события. Fundamental tasks of geography, 2012 - http://www.geography.pp.ua/2012/06/geosreda-and-geoprocess.html

Ковалёв А.П. Геопроцесс: рождение Геомира. Часть 2. Evo-Devo-GeoUniverse (EDGU)/ Fundamental tasks of geography, 2012 (a) -

http://www.geography.pp.ua/2012/06/2-evo-devo-geouniverse-edgu.html

Ковалёв А.П. Геопроцесс: рождение Геомира. EVO-DEVO Geouniverce (EDGU). Материалы Международной молодёжной конференции «Измерения, моделирование и информационные системы для изучения окружающей среды (Воронеж, 3 июля 2012 г.). – Воронеж: Издательско-полиграфический центр «Научная книга», 2012. – С. 49 – 55, 2012 (б).

Ковалёв О. Общая география: геосреда как процесс, 2013 -

http://www.geography.pp.ua/2013/08/blog-post_31.html

Ковальов О. Загальна географія: Геогенез та структура геосередовища. Fundamental Tasks of Geography, 2014. –

http://www.geography.pp.ua/2014/04/blog-post_15.html

Dempster B. Sympoetic and autopoietic systems: a new distinction for self-organizing systems. –

https://pdfs.semanticscholar.org/4429/9317a20afcd33b0a11d3b2bf4fc196088d45.pdf

Dempster B. A self-organizing systems perspective on planning for sustainability. A thesis presented to the University of Waterloo in fulfillment of the thesis requirement for the degree of Master of Environmental Studies in Planning, Waterloo, Ontario, Canada, 1998. – 180 p. - http://www.bethd.ca/pubs/mesthe.pdf

Brenner J.E. Information in Reality: Logic and Metaphysics. tripleC 9(2): 332-341, 2011 – https://www.triple-c.at/index.php/tripleC/article/view/.../301

Fredkin, E.  Finite Nature. – Boston, Boston  University, 1992 -

http://52.7.130.124/wp-content/uploads/2015/07/finite_nature.pdf

Esfeld M. & Lam V. Holism and structural realism. Published in Robrecht Vanderbeeken and Bart D’Hooghe (eds.): Worldviews, science and us. Studies of analytical metaphysics. A selection of topics from a methodological perspective. Singapore: World Scientific 2010, pp. 10–31. –

https://serval.unil.ch/resource/serval:BIB_DAEA7AF6EB7A.P001/REF

Kaelbling L.P., Littman M.L., Moore A.W. Reinforcement Learning: A Survey // Journal of Artificial Intelligence Research 4 (1996) 237-285. –

https://www.jair.org/media/301/live-301-1562-jair.pdf

Gershenson C., Heylighen F. How can we think the complex? –

https://arxiv.org/ftp/nlin/papers/0402/0402023.pdf

Уайтхед А.Н. Наука и современный мир // Избранные работы по философии. - М., 1990. - С. 107.

Skyttner L. General Systems Theory: An Introduction. Houndmills, Basingstoke, Hampshire RG21 6XS and London: MACMILLAN PRESS LTD, 1996. –

http://bookzz.org/book/2672005/46822a

Salthe S.N. The natural philosophy of ecology: developmental systems ecology. Ecological Complexity 2 (2005) 1–19. –

http://izt.ciens.ucv.ve/ecologia/Archivos/ECO_POB_2005/ECOPO1_2005/Salthe%202005.pdf

The SAGE Handbook of Geomorphology, Edited by Kenneth J. Gregory and Andrew S. Goudie. SAGE Publications Ltd, - London - Thousand Oaks - New Delhi – Singapore, 2011. – 610 р. - https://goo.gl/QBWJvL

Santelmann M., McDonnell J., Bolte J., Chan S., Morzillo A.T., Hulse D. Willamette water 2100: river basins as complex social-ecological systems. WIT Transactions on Ecology and The Environment, Vol. 155, © 2012 WIT Press. – Pp. 575 – 586. - https://www.witpress.com/Secure/elibrary/papers/SC12/SC12048FU1.pdf

Ковальов О.П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний і феноменологічний аспекти. - Харків: Екограф, 2005. - 388 с.

Ковалёв А. Структура геомира и ландшафт: рождение образа местности и проблема ландшафтного планирования. Презентация, Всероссийская научно-практическая конференция «Ландшафтное планирование», Москва, МГУ, 2011 –

http://www.geography.pp.ua/2011/10/blog-post.html

Kolasa J., Pickett S.T.A. Ecological systems and the concept of biological organization. Proc. Natl. Acad. Sci. USA Vol. 86, pp. 8837-8841, November 1989. –

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC298385/pdf/pnas00289-0252.pdf

Abrahamsson B. The Logic of Organizations, Published by Newbury Park: 1993. - 166 р. 71 – https://goo.gl/2Y2yka

Lira M.E., Gardner S.M. Structure-function relations in physiology education: Where’s the mechanism? // Advances in Physiology Education, 41, 2016: 270 – 278 – http://advan.physiology.org/

Barandiaran X., Di Paolo E., Rohde M. Defining Agency, individuality, normativity, asymmetry and spatio-temporality in action // Adaptive Behavior Journal, 13 p., 2009. –

http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.161.4725&rep=rep1&type=pdf

Christensen W.D., Hooker C.A. Autonomy and the emergence of intelligence: Organised interactive construction // Communication and Cognition - Artificial Intelligence vol. 17 no. 3-4, 2000,  pp. 133 - 157 -

https://www.academia.edu/21854655/Autonomy_and_the_emergence_of_intelligence_Organised_interactive_construction

Forget Space-Time: Information May Create the Cosmos, Posted Sun, 2015-05-24 07:45 by Admin. –

http://in-space.info/en/news/forget-space-time-information-may-create-cosmos

Метцингер Т. Туннель Эго (Metzinger T. The Ego Tunnel. The Science of the Mind and the Myth of the Self). Пер. с английского: Вячеслав Михайлов - https://www.litmir.me/bd/?b=280691

Kauffman S.A. Lecture 6. The indefinite hierarchy of agents, functions trouve' and the furniture of the Universe, downward causation, the failure of reductionism, the actual and the adjacent possible, the kinetic trapping of the Universe, and A Generalization of the Candidate 4th Law: Self-Organized Critical Expansion into the Adjacent Possible. -

https://epistemex.files.wordpress.com/2012/10/kauffman-stuart_investigations-lect-061996.pdf

Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. - 2-е изд. - М.: Академический Проект, 2005. - 528 с. - («Концепции»). ISBN 5-8291-0629-9 – http://yanko.lib.ru/books/sociology/giddens-ustroen_objestva-a.htm

Gershenson C. Design and Control of Self-organizing Systems. - Mexico City Boston Viçosa Madrid Cuernavaca Beijing: CopIt ArXives, 2007 – 175 p. -

http://scifunam.fisica.unam.mx/mir/copit/TS0002EN/TS0002EN.pdf

Kenis P.N., Knoke D. How Organizational Field Networks shape Interorganizational Tie-formation Rates. Academy of Management Review, 2002, 27(2), 275 - 293. - https://pure.uvt.nl/ws/files/474112/how.pdf

Ruiz-Mirazo K., Moreno A. Autonomy in evolution: from minimal to complex life // Springer Science+Business Media B.V. 2011. –

https://ai2-s2-pdfs.s3.amazonaws.com/1a5c/e668755b1f6f2a12258bd82b04806a574423.pdf

Vakarelov O. The Cognitive Agent: Overcoming informational limits, 2011. –

https://www.academia.edu/1115244/The_cognitive_agent_Overcoming_informational_limits

Бир «Мозг фирмы», Allen Lane, 1972

Bich L., Moreno A. The role of regulation in the origin and synthetic modelling of minimal cognition // Bio Systems, October 2016 –

https://www.researchgate.net/profile/Leonardo_Bich2/publication/281166601_The_role_of_regulation_in_the_origin_and_synthetic_modeling_of_minimal_cognition/links/5a27ab37aca2727dd883c435/The-role-of-regulation-in-the-origin-and-synthetic-modeling-of-minimal-cognition.pdf

Buhrmann Th., Di Paolo E., Barandiaran X., De Jaegher H. Agency and eSMCs, 2015. – https://ezequieldipaolo.files.wordpress.com/2011/10/deliverable-1-6-agency-and-esmcs.pdf

Ruiz-Mirazo K., Moreno A. Autonomy in evolution: from minimal to complex life // Springer Science+Business Media B.V. 2011. – https://ai2-s2-pdfs.s3.amazonaws.com/1a5c/e668755b1f6f2a12258bd82b04806a574423.pdf

Von Neumann J. The Theory of Self-Reproducing Automata. University of Illinois Press, 1966.

Ashworth P.J., Ferguson R.I. () Interrelationships of channel processes, changes and sediments in a proglacial braided river. Geografiska Annaler, Series A 68, 1986: 361–371.

Cariani P. Towards an evolutionary semiotics: the emergence of new sign-functions in organisms and devices // In: Van der Vijver G, Salthe S, Delpos M (eds) Evolutionary systems. Kluwer, Dordretch, 1998, pp. 359–376 - http://www.genlingnw.ru/Staff/Psycholinguistics/Semiotics.pdf

Emmeche Claus, Kull Kalevi. Towards a Semiotic Biology: Life is the Action of Signs. // World Scientific, 2011 - Science - 304 p - https://goo.gl/eKQq3m

Marc van Duijn, Fred Keijzer, Daan Franken. Principles of Minimal Cognition: Casting Cognition as Sensorimotor Coordination. 2006 - https://www.researchgate.net/publication/30494047_Principles_of_Minimal_Cognition_Casting_Cognition_as_Sensorimotor_Coordination

Brocklesby, J. &  Mingers, J. The Cognitive Limits on Organisational Reframing: A Systems Perspective Based on the Theory of Autopoiesis // Paper presented at the International System Dynamics Conference, Wellington, August 1999 - https://www.systemdynamics.org/assets/conferences/1999/PAPERS/PLEN4.PDF

Maturana, H. R. Autopoiesis, structural coupling and cognition: A history of these and other notions in the biology of cognition // Cybernetics & Human Knowing, 9, 5–34, 2002 - https://pdfs.semanticscholar.org/7881/d48deaffe4c8dc07200b9b5932a7ef74d783.pdf

Carello Claudia, Vaz Daniela, Blau Julia J. C., Petrusz Stephanie. Unnerving Intelligence // 241-264 pp., Published online: 20 Aug 2012 - http://web9.uits.uconn.edu/lundquis/Unnerving%20Intelligence.pdf

Wilson David Sloan. The Neighborhood Project: Using Evolution to Improve My City, One Block at a Time // Little, Brown and Company, 448 p., 2011 - https://goo.gl/nVw4rT

Jørgensen, Sven Erik, Felix Mueller and James J. Kay. “Ecosystems as Self-organizing Holarchic Open Systems : Narratives and theSecond Law of Thermodynamics”, 1999 - https://goo.gl/55CV4G

Luís F. Seoane and Solé Ricard V. “Information theory, predictability and the emergence of complex life.” // Royal Society open science, 2018 - https://www.semanticscholar.org/paper/Information-theory%2C-predictability-and-the-of-life-Seoane-Sol%C3%A9/1e0ec1b27e44b648a2c2cb4958533b8a39fda06a/read

Portugali J. Self-organizing cities // Futures, 29, 4/5, 1997, 353-380 pp.

Heylighen Francis. «The Global Superorganism: an evolutionary-cybernetic model of the emerging network society», 2000 - https://www.researchgate.net/publication/2458402_The_Global_Superorganism_an_evolutionary-cybernetic_model_of_the_emerging_network_society

Heylighen Francis, Heath Margeret, Van Frank. The Emergence of Distributed Cognition: a conceptual framework. 2004 - http://pespmc1.vub.ac.be/Papers/Distr.CognitionFramework.pdf

Ковальов О. Загальна географія: зародження холістично-холонічної географії. Fundamental Tasks of Geography, 2015. – http://www.geography.pp.ua/2015/03/blog-post_73.html

Mella Piero. The Holonic Revolution Holons, Holarchies and Holonic Networks. The Ghost in the Production Machine // Pavia University Press, 132 p., 2009 - https://goo.gl/tocwXQ

Ben-Jacob E. Learning from bacteria about natural information processing. // Annals of the New York Academy of Sciences, 1178 (Natural Genetic Engineering and Natural Genome Editing): 78-90 pp., 2009 - https://pdfs.semanticscholar.org/b307/84697ab45dcba157750f2acf9e677ea741cc.pdf

Portugali, J. Self-Organization and the City // Berlin, Springer, 352 p, 2000 - https://goo.gl/g7mVe1

---

[1] Це питання цікаво обговорюється у важливій публікації Т. Хернеса (Tor Hernes) «Understanding Organization as Process Theory for a tangled world».

[2] Brenner, J.E. Logic in Reality; Springer: Dordrecht, The Netherlands, 2008

[3] Абсолютно вигадана таксономічна схема, яка була розроблена шляхом зміни смислу таких термінів, як «фація», «урочище», «місцевість» і «ландшафт», що було показано в роботі [Ковалёв, 2009]. Якщо навіть припустити можливість такої таксономії, вона не може бути єдиним можливим варіантом.

[4] Варто познайомитись з роботою цих авторів «On Organizational Becoming: Rethinking Organizational Change». - https://www.htsoukas.com/wp-content/uploads/2014/05/2002-R.-Chia-On-organizational-becoming.pdf

[5] А.Н. Уайтхеда слід розглядати як одного з засновників холізму.

[6] Йдеться про можливість отримання інформації, використовуючи потік сигналів, що надходить до поверхні утворення.