13 лютого 2017 р.

Загальна географія: рух до єдиної географії та її інтегруюча функція

Ковальов О. («Номад»)
But is the world a neat and tidy place, at least always and everywhere? In a connected world, how can we draw such precise boundaries through reality? And where is there scope for change, beyond a dynamic return to equilibrium?
   William L. Bland, Michael M. Bell

The real voyage of discovery consists not in seeking new landscapes but in having new eyes.
   Marcel Proust

Вступ. Вже ні для кого не секрет, що сучасна географія опинилась перед далеко непростим викликом: вона має бути орієнтована не на спрощений та однозначний опис просторового розміщення чи змін будь-чого, як це стало модним робити останнім часом, а на відображення надзвичайно складного, динамічного, мінливого географічно-організованого (що вимагає визначення) середовища, складовою і організуючим початком якого на сьогодні є людські спільноти, у тому числі географи. Причому йдеться не про середовище, що впливає чи може впливати на певні об’єкти, які розглядаються як системи, а про те, з чого може виникати будь що організоване, помітне на фоні менш організованого чи організованого  іншим чином. Нами середовище розглядається як потенційна можливість виникнення та розвитку утворень, характер організації яких заздалегідь невідомий. Географ починає з того, що, опинившись за межами приміщення, зіштовхується з багатьма речами (хоча в природі вони речами не є - це хвилі сигналів, що йдуть від певних доменів оточення та захоплюють наші органи відчуття, які ми диференціюємо, накладаємо на них наші визначення та даємо імена, що вказують на певні смисли), які виглядають дійсно існуючими (поля, ліси, річкові долини, гори, як і птахи, дерева тощо). Такий контакт з оточенням націлює на всеохоплюючий натуралізм. Але далі настає черга серйозного формального дослідження з метою виявлення зв’язків між цими речами й процесами, що ведуть до виникнення складно організованих ансамблів, які діють на кількох масштабних рівнях водночас. Оригінальність бачення кожним дослідником складних ансамблів-утворень ставить серйозне питання стосовно можливих варіантів відображення. «There is an observer in the system; only by knowing the location and activities of the observer can we avoid self-deception and start to make ecology a predictive science» - зауважують Т. Аллен та Т. Гоекстра [Allen, Hoekstra, 2015: 21], обговорюючи проблему масштабу в екології. Без врахування особливостей спостерігача не можна рухатись далі. Отже: 

складність утворення + індивідуальність бачення = розмаїття відображень

Насправді, ми маємо справу не стільки з пізнанням, скільки з інтерпретацією отриманих результатів, тобто не може бути однієї точки зору, як це мало місце і вважалося нормою раніше, бо йдеться саме про інтерпретації, які містять в собі таку складову, як позиції дослідників, що саме і перетворює факти і дані на інформацію, яка є особистісним баченням, що суттєво змінює нашу уяву про так зване «тіло знання» (body of knowledge). «The interpretation is a model, and all models have symbols with meaning, and that is more than just a sign» [Allen, Hoekstra, 2015: 24]. Можна створити величезну кількість моделей-інтерпретацій шляхом розгляду багатьох можливих сценаріїв, але на різних етапах вони базуються на різних ідеологемах, зміна яких відображає еволюцію суспільства та уявлень людства про навколишній світ. У такій ситуації актуальною стає точка зору А. Пуанкаре стосовно ролі конвенціоналізму в науці.
Але це не ставить під сумнів досягнення минулих десятиліть, які базувалися, спочатку, на концепції географічного комплексу, а згодом на уявленнях про геосистеми, які бачилися ледве не реально існуючими об’єктами (хоча йшлося тільки про моделі), просто на той час вийти на інші варіанти уявлень було неможливо. Маємо чисто онтологічне[1] питання: що існує таке, що ми можемо віднести до класу географічних явищ, що їх підстилає, на що вони схожі, і якщо такі існують, як вони виглядають та як їх можна відобразити? Ясно, що географ стикається з величезною кількістю процесів і структур, перш, ніж розпочати рух до створення більш абстрактних відображень. Такий підхід є процесо-орієнтованим. Задача географа – виявити зв’язки між процесами та структурами, які б дозволили дати відповідь на питання: чому і як дана форма організації виникла у даному місці і у даний час. Задача дуже складна, бо ми маємо незупинний рух, що змінює і процеси, і структури, і з цього потоку слід виокремити такі форми, які виглядають більш-менш сталими утвореннями. Ми розглядаємо ці домени як речі. Але кожна, окремо взята річ повинна мати свою поверхню, через яку дана цілісність комунікатує з рештою світу. Ця поверхня відділяє режим внутрішнього функціонування утворення від зовнішнього світу. Є ще один момент: оскільки під час самоорганізації утворення, що організується, проходить ряд біфуркацій, його минуле стає не відновлювальним.
У цій статті робиться спроба більш докладно розібрати питання необхідності зміни парадигми в послідовності «комплекс» → «система» → «холон≡орг», сконцентрувавшись, головним чином, на останньому переході, та висвітити інтегруючу функцію географії, що дає підстави говорити про єдину географію без її поділу на гілки. Загальна географія в такому варіанті бачиться ядром, яке стягує всі її відгалуження у єдиний напрям. Саме тому свого часу був започаткований проект «Загальна географія». Зрештою, і сама географія є інтегруючою дисципліною, бо вона зводить у цілісність доробки інших наукових напрямів. В її рамках такої географії нас цікавить питання: чи можемо ми говорити, що областю її дослідження є, цілісне особливо організоване середовище, що складається зі складних утворень, які проявляють життєвість і мають певною мірою виражену тілесність?[2] Яке місце у відображенні цих утворень займає сам дослідник з його індивідуальними особливостями сприйняття таких утворень, що вимагає врахування цих фактів? Як той чи інший дослідник визначає область дослідження у суцільному потоці даних? Яка функція людини як складової географічно-організованих утворень, вона задана апріорі, чи формується безпосередньо зараз, нашими діями, керованими нашою думкою, весь час змінюючись, просуваючись у майбутнє у вигляді ментального фронту, створюючи фронт організації, що обмежує значення знання, отриманого у минулому? Є й інші питання, на які прийшов час відповідати. Якщо йдеться про наявність у географічних утворень таких атрибутів, як тілесність і життєвість, слід говорити про їх вітографію (як це подає С.В. Чебанов [Чебанов, 2005]), що суттєво міняє суть дослідження. Йдеться про ступінь наповнення таких утворень життєвістю, що має проявлятися у частоті порушення регулярностей, які вони генерують (життєвості притаманна творчість, це - áктор). А можна говорити і про таку якість, як ментальність (когнітивність), яку також у різній мірі містять ці утворення, що знову-таки змінює акценти. Ми стоїмо на порозі суттєвих змін: географії все більше проявляється, як дійсно інтегральна та інтегруюча дисципліна, в області дослідження якої сплітаються якості, про які раніше навіть не мислили. Відповідно, й центр ваги у географічних моделях має переміщуватись від фізико(механіко)-центризму й позитивізму з їх установкою, що має місце повна відповідність між реальністю та її відображенням, до віта-центризму, органо-центризму та ментало-центризму: це зовсім нові «площини» відображення, які, у свою чергу, слід об’єднувати у єдиний образ географічного середовища, яке протягом довгого часу формувалося біотою, а останні тисячоліття - людиною.
Це визначає і зміни у методології: відчувається поступове зменшення «ваги» механіцизму та позитивізму, що панували у свідомості науковців минулих часів, та посилення ролі феномену організації як наслідку вільної взаємодії áкторів різної природи, що формують складні утворення шляхом вироблення інформації. До речі, схоже, що зміна цих парадигм є, певною мірою, наслідком соціальних змін у суспільстві, пов’язаних зі звільненням людини від надмірного панування держави (апарату чиновників): міняється суспільство й людина, змінюється й світ, який є таким, яким ми його собі уявляємо, а людина стає все більш незалежною. У своїх уявленнях науковці рухаються, образно кажучи, від думки, закутої у строгі закони механіки (свого часу в географії також «відкривали» «закони»), до думки-органіки, що спирається на поняття інформації як наслідку спонтанно здійсненого вибору, та організації, позбавленої матеріальної суті, бо це – множина правил з’єднання, сумісної дії. Організація бачиться як характер з’єднання, зв’язку частин, що проявляється у вигляді патерну. Здавалося б, з часом потреба у польових спостереженнях має ставати все меншою, але, як зазначають Т. Аллен та Т. Хоекстра, «ease of observation makes the study harder» [Allen, Hoekstra, 2015: 4] та «Things may exist in the world, but they do not exist in the world as things. We createfresh breezes”, although nature makes the wind. The thing behind the names comes from human decisions that carve out a piece of the continuous experience stream so as to freeze some of nature into a thing» [Allen, Hoekstra, 2015: 5]. І не варто забувати, що виміряне не є реальністю. Географ має намагатися піднятися над тими даними, які вдається отримати у польових умовах, бо розуміння того, що відбувається, має будуватися на узгодженні даних та наших моделей. Думаю, все більше значення буде мати і конструктивізм, якому у географії найбільше відповідає так звана конструктивна географія. Це питання ми розглянемо далі.

Парадигми геокомплексу та геосистеми.

science can only begin when there are at least two meters available, which give rise to two descriptions that may be compared with one another.
Robert Rosen, Anticipatory Systems: Philosophical, Mathematical and Methodological Foundations
У чому полягала особливість уявлень про географічний (природний, як його також називали) комплекс як об’єкт дослідження географії? У нормативному виданні «Краткая географическая энциклопедия» за 1961 рік читаємо: «Комплекс природный … - исторически сложившееся и развивающееся сочетание природных объектов и явлений географической оболочки или любой её части» (с. 335). Тут маємо ряд непорозумінь. Не кажучи вже про те, що у такий комплекс не були включені людські спільноти з їх господарською діяльністю (це був окремий комплекс), дивним виглядає, що те, що «історично склалося» (сполучення природних об’єктів і явищ), тобто дещо стабільне, бо вже склалося, в той же час розвивається, причому без будь-яких пояснень, у чому цей «розвиток» полягає. Сполучення є сполучення, воно не може розвиватися, може тільки дещо змінюватись, варіювати. Не менш дивним є й вислів «природных объектов и явлений географической оболочки», у такому варіанті ця географічна оболонка стає вмістилищем об’єктів і явищ, хоча об’єкти самі по собі в природі не існують, вони виділяються нами задля проведення досліджень (причому ми самі фрагментуємо це середовище, виокремлюючи те, що збираємось досліджувати, та його оточення), а явища – це феномени, які є результатом нашого сприйняття складного довкілля. Нарешті, «любой её части», що ставить питання: про які частини йдеться, чи є межа поділу географічної оболонки на частини, чи мають вони відповідати критеріям географічності та які це критерії? Тому і зводилося все до опису так званих компонентів природних комплексів та їх сполучень (традиція, яка, нажаль, і зараз продовжується), що створювало статичну картину довкілля, а на картах відображали їх ареали, наче йшлося про незмінні у часі об’єкти. Але варто зазначити, що це була перша спроба віднайти те, з чим можна було пов’язати географію, тобто це була певна визначеність, яка давала можливість розпочати дослідження.
Перехід до геосистемного бачення був стимульований швидким поширенням системних поглядів, в першу чергу, в області біології, розвитком кібернетики, термодинаміки, а пізніше – загальної теорії систем. Цей підхід вбирав у себе бачення природних утворень, як комплексів, додаючи, перш за все, функціонування утворень як цілісностей. Найбільш важливими положеннями цього підходу були наступні: 1) система є сукупністю взаємопов’язаних елементів, взаємодія яких формує певний порядок, що виділяє її на фоні менш організованої частини середовища; 2) зв’язки між елементами направлені на підтримання певного порядку (стану), що вимагає наявності чітких меж між системою та її середовищем, як і виведення за її межі ентропії (невпорядкованості) задля утримання цього порядку; 3) система здійснює обмін енергією та речовиною з оточенням і має живитись впорядкованістю (позиція Е. Шредінгера). Важливим тут є суцільний зв'язок та поділ на систему (порядок) та середовище: перша демонструвала рух до впорядкованості та її відтворення, друга - до максимізації невпорядкованості згідно з другим початком термодинаміки. Десь має проходити межа між організацією, що тривалий час підтримується, та дезорганізацією. Питання у тому, що середовище системи розглядається як та ресурсна область, де можна щось брати і куди можна щось скидати (відходи) – щось, подібне до ресурсо-стату (нескінченного джерела ресурсів) та відходо-стату – величезного басейну, що практично не змінюється (наприклад, океан). Життя показало хибність такої позиції. Але такому баченню добре відповідають штучні технічні та лабораторні об’єкти, які, з причини своєї конструкції, не можуть породжувати інформацію (вони не можуть діяти у довільному режимі, а хаос для них руйнівний), і вже точно не складні природні утворення. Виходить, застосування системної концепції для останніх є доволі обмеженим, якщо не сказати проблематичним. Принциповим моментом системної парадигми є розуміння довкілля як цілісності, що виникає внаслідок всеохоплюючого зв’язку, що, однак, веде до проблеми границь та змін. Такі зв’язки, зазвичай, уявлялися, як сталі (бо система має бути сталою), тобто дослідник був орієнтованим, в першу чергу, на сталість досліджуваних утворень, хоча система має розглядатись як процес. «The notion of system itself is no longer tied to a specific spatial or spatio-temporal structure nor to a changing configuration of particular components, nor to sets of internal or external relations. Rather, a system now appears as a set of coherent, evolving, interactive processes which temporarily manifest in globally stable structures that have nothing to do with the equilibrium and the solidity of technological structures» - зауважував Е. Янч [Jantsch, 1980: 6]. В природі все постійно змінюється, бо кожний елемент (складова, частина), який є динамічною індивідуальністю, знаходиться у потоці сигналів, частину яких сприймає, перетворюючи на інформацію, що і є зміною: на перший план виходить не сталість і статичність, а мінливість, чому відповідає образ потоку станів та переходів між ними. А це вимагає постійного пере-визначення системи (до цього слід додати, що кожний, мислячий системно, формує своє бачення її). Але цьому відповідає образ складної адаптивної системи – такої, всі складові якої постійно змінюються, налаштовуючись до змін інших, тобто ми у будь-якому разі маємо відійти від традиційного бачення системи. Згідно з Л. Скайттнером [Skyttner, 1996: 66], складні системи
«. have a large number of elements
. have many interactions between the elements
. attributes of the elements are not predetermined
. interaction between elements is loosely organized
. are probabilistic in their behavior
. evolve over time
. are subject to behavioral influences
. a have subsystems that are purposeful and generate their own goals
. are largely open to the environment».
На рис. 1 дається схематичне зображення складної адаптивної системи, як її уявляє А. Швандт [Schwandt, 2009].
  

Рис. 1. Характеристики складної адаптивної системи [Schwandt, 2009: 37].

Тепер ми маємо подивитися на це питання з позиції evo-devo-концепції, яка розглядає утворення як такі, у яких водночас áктори розвиваються на індивідуальному рівні, а на макрорівні еволюціонують їх ансамблі. Таку географію можна назвати evo-devo-географією. Такий режим дає підстави для прояву особливого evo-devo-ландшафтуобразу мінливості й динамічності географічно-організованого середовища. Також, в природі ми маємо таку форму упорядкування, у відповідність якій ставимо поняття про ієрархію, яка також вимагає виходу за межі системного бачення (хоча деякі автори намагаються з’єднати системи та ієрархію). Все це не враховувалося у класичному системному підході. Ми не можемо встановити чіткі кордони між утвореннями (вони ж у природі не є речами!), які описуємо як системи, причому ці системи ми прив’язуємо до різних масштабних рівнів. Тому й винила потреба подивитися на світ з позиції холізму, холонів/оргів та холархії, хоча холонічне бачення можна розглядати як випадок, певною мірою пов'язаний зі складними системами, тобто системний підхід аж ніяк не відкидається, він входить у новий підхід, який розширює коло досліджуваних ситуацій.

Географія та екологія: коректність використання поняття «екосистема» в географії

Either way, all definitions are human devices, not parts of nature independent of human activity.
Timothy F. H. Allen and Thomas W. Hoekstra, Toward a unified ecology
Окремо варто обговорити питання використання в географії терміну «екосистема». Ніхто не каже, що його не можна використовувати. Але робити це слід з оглядкою на те, що «екосистема» є базовим терміном екології - розділу біології, яка ставить на перший план біоту у різних її варіантах. Розглянемо питання.
Як і для системи в цілому, у екосистеми є своє середовище, у яке, зазвичай, включають ґрунт, воду, атмосферу (у природному варіанті). Ось приклад (рис. 2) з роботи [Aune, Beier, Hilty, Shilling, 2011]. Дивно, що автори прив’язують екосистему до одного конкретного масштабного рівню – «Ecosystem/Community», хоча вся біосфера також може розглядатися як глобальна екосистема. Тут підхід (екосистемний) плутають з масштабованістю біосфери.


Рис. 2. Рівні біологічної організації порівняно з екологічними процесами, стратегічним мисленням та різними рівнями соціального управління. Цілі збереження можуть розглядатись як такі, що мають місце у різних масштабах - від глобального до окремих тварин. Стратегії соціального управління та збереження впливають на біологічні та екологічні процеси різних просторових масштабів [Aune, Beier, Hilty, Shilling, 2011: 13].

Вже розглядають й екосистему людства (зверніть увагу – не геосистему!), наприклад [Machlis] (рис. 3). Чи є це коректним? Можливо, але йдеться про те, що це - аналог системного бачення, коли те, що розглядається, поміщається у центр уваги, а все інше розглядається як його середовище. Так можна розглядати і «екосистему» культури, «екосистему» виробництва, «екосистему» мислення тощо (тобто «екологію» культури, виробництва, мислення тощо). Таке бачення є всього тільки певною точкою зору, що проявляє одне, приховуючи інше. Якби ця схема була названа просто «Human system», нічого не змінилося б. До речі, незрозуміло, у чому тут полягає екосистемність: екосистема – це форма упорядкування потоку енергії та біофільних речовин, що йде через спільноту організмів (метаболізм) й підтримує організацію, але на схемі цього немає. Використовується термін «ресурс», хоча він є чисто економічним. В рамках же географічного бачення всі складові знаходяться у симетричних відносинах.


Рис. 3. Екосистема людства (за роботою [Defining an Ecosystem Approach, 2003], адреса рисунку - http://www.webpages.uidaho.edu/~gmachlis/files/model.pdf)

Останнім часом екологи все частіше заходять у поле географії, а географи роблять вигляд, що нічого не відбувається. Відбувається підміна географії екологією, бо географи демонструють пасивність. Це проявляється і у введенні так званої геоекології – термінологічного гібриду, введеного К. Троллем у 1939 році для позначення напряму, що має досліджувати просторову взаємодію природних явищ та взаємовідносини між явищами у межах певної екосистеми (так причому тут географія?), який розглядав його як екологізовану географію. Навіщо географію екологізувати, зрозуміти важко. Надзвичайно поширеним це стало в Росії. Так С.П. Горшков розглядає геоекологію як науку «о современных ландшафтах (естественных, преображенных и созданных человеком), а также геологической среде, о способах и возможностях использования природных ресурсов при экологических ограничениях при социально-экономическом развитии» [Горшков, 1998: 40], що не може не дивувати, бо існує «Ландшафтознавство» - самостійний науковий напрям, який досліджує феномен ландшафту. Більше того, він заявляє, що «формирование такой широкой области знания как геоэкология весьма облегчает поиск решений в области управления различными подразделениями биосферы» [Горшков, 1998: 36], хоча давно всім відомо, що ні біосферою, ні її «различными подразделениями» управляти не можна і від цього міфу давно відмовились. У цій же роботі С.П. Горшков дає широкий огляд геоекології, який вказує на її штучний характер. Отже, геоекологія – вигаданий напрям, який варто просто відкинути.

Поняття «ландшафт» в географії та геоекології

A landscape is a cultural image, a pictorial way of representing, structuring or symbolising surroundings . . . Landscape is a social and cultural product, a way of seeing projected onto the land and having its own techniques and compositional forms; a restrictive way of seeing that diminishes alternative modes of experiencing our relations with nature.
D. Cosgrove, Social Formation and Symbolic Landscape

Прекрасное слово «ландшафт». Оно стоит где-то в одном ряду со словами «пейзаж», «вид», может быть даже «панорама». Но оно гораздо шире, объемнее, так как оно как бы включает в себя, кроме мертвой природы, живой мир во главе с самим человеком, являющимся частью ландшафта, - вместе-со своими домами, мостами, садами и цветниками.
Валентин Катаев
Ще більше дивує використання екологами терміну «ландшафт» (наче цей термін довільного використання), якому приписують структуру, функцію та, відповідно, матеріальну сутність. Наприклад, С. Пак пише: «By simply looking at the various definitions made in the evolutionary course of landscape ecology, two characteristics can be commonly found. One is the constant concerns on pattern (structure), process (function), dynamics (change) and scale» [Park, 2011: 6]. Це є близьким до бачення ландшафту як геосистеми (в рамках географії радянського періоду), якою він просто не може бути. Іншу позицію займає А. Фаріна: «For many landscape ecologists, the landscape is a large container of different processes that interact with each other to create the observed complexity. For others, this vision is metaphysical and not scientifically correct, so it is rejected. Finally, for others, the landscape is a geographic (physical) space in which many different phenomena that can be observed are formally described» [Farina, 2010: 15][3]. Не може не дивувати позиція перших, бо ландшафт аж ніяк не може бути контейнером, як таким не є й простір. Позиція третіх (ландшафт як географічний (фізичний) простір) не надто сильно відрізняється від позиції перших: якщо вже є поняття простору, навіщо вводити ще одне – «ландшафт» – з таким же смислом. Тільки позиція других виглядає, так би мовити, етимологічно.
Свого часу я вже звертав увагу на те, що бачення ландшафту як матеріального утворення було пов’язане з розвитком капіталізму (і пішло це з Німеччини), а Л.С. Берг дивним чином перетворив ландшафт на природний комплекс. Потім настав час ландшафтної екології: у 30-х роках минулого століття німецький географ К. Тролл запропонував нову дисципліну – ландшафтну екологію (нім. Landschaftsökologie)[4], метою якої мало бути вивчення екологічних відношень та патернів у просторі на так званому ландшафтному рівні (Тролл просто тролив!): що означає цей рівень, важко зрозуміти, бо ландшафти (патерни рисунків денної поверхні) можуть проявлятися на самих різних масштабних рівнях (наприклад, [Ковалёв, 2009]), у тому числі загальнопланетарному (обличчя планети). Згодом, без будь-яких підстав, його стали розглядати як геосистему, хоча це поняття має дуже давню – донаукову – історію та чітку етимологію, про що, чомусь, забувають. Ландшафт – це образ, патерн, в першу чергу, певної місцевості, у широкому розумінні слова – образ ситуації, в тому числі середовища взагалі (у широкому сенсі), його можна розглядати (в рамках холонічного бачення) як відображення організації певного утворення у структурі денної (видимої) поверхні, яке має ще бути виявленим, що припускає потребу у спроможності (здатності, готовності) реципієнта до такого акту. Ландшафт можна розглядати і як фактуру денної поверхні (daylight surface): «factura» (від лат.) - характер поверхні художнього твору, її будова, що визначається особливостями матеріалу та його обробки[5]. Саме у такому сенсі можна говорити про ландшафт як організацію. А що ми маємо у ландшафтних екологів? Тут зустрічаються різні точки зору. Ось приклад з роботи [Gobster, Nassauer, Daniel, Fry, 2007] (рис. 4), який можна вважати, у порівнянні з іншими варіантами, більш коректним. Автори розглядають зв'язок між феноменами середовища та людини. Але на схемі показано, що патерн ландшафту (вислів авторів, хоча ландшафт і є патерном) включає глобальний кліматичний, гідрогеологічний, екологічний ґрунтово-хімічний процеси, місце-розташування екосистем, організми. Для відображення процесу чи режиму, що веде до виникнення структури денної поверхні, яка сприймається нами як ландшафт (композиція, організація рисунку поверхні, композиція земель як типів поверхні), мною було введене поняття про ландшафтотвірний процес/режим (наприклад, [Ковалёв, 2009, Ковалёв, 2013]), що має під собою підґрунтя (йдеться про провідний процес, що інтегрує в собі багато процесів, які його підстилають). Людський феномен однозначно базується на біологічному началі, що не варто було показувати. І якщо, як пишуть автори, «Landscape patterns are perceptible instantiations of interrelated, interdependent, environmental phenomena. Spatial compositions of landform, water, vegetation, and human artifacts - singly or in combination ...» [Gobster, Nassauer, Daniel, Fry, 2007: 963] (композиція – це вже близьке до мого бачення ландшафту), то як взаємодія людини і середовища може відбуватися у ландшафті? Але важливим є наявність слова «perceptible», тобто те, що сприймається, інтегральний образ, патерн (а не фізичний об’єкт зі своїм тілом): ландшафт не має тіла, його не можна помацати чи пройтися по ньому! І хоча С. Даніелс заявляє про подвійність (матеріальність та ідеальність) ландшафту, він просто не враховує те, що матеріальною є денна поверхня, структуру якої досліджує фізіографія (про яку, нажаль, майже забули), а ландшафт є суто ментальним явищем. Дивно, як можна говорити про естетичну властивість ландшафту, який, згідно з авторами, складається з названих компонентів? Щоб говорити про якусь основу ландшафту, мною було введене поняття про онтоландшафт як внутрішню зв’язку структурних складових денної поверхні, яку кожен з нас сприймає індивідуально [Ковалёв, 2009]. В той же час він (як патерн місцевості чи навіть ситуації) може направляти людську діяльність у певному середовищі, виконуючи функцію контексту (як це показано, наприклад, в роботі «Природа феномену ландшафту» [Ковальов, 2013])[6], але дія не відбувається у ландшафті, вона відбувається у певному середовищі, яке ми сприймаємо і яке слугує для нас контекстом, а у цьому середовищі можна виділити багато ландшафтів.


Рис. 4. Модель взаємодії людини та середовища у ландшафті [Gobster, Nassauer, Daniel, Fry, 2007: 963].

Як помічає Л. Унт, «Landscape is accessible through active involvement; knowledge, emotions and experiences unite the discrete elements into the perceiver’s personal landscape» [Unt, 2008: 321]. Саме така позиція міститься і у моїх публікаціях [Ковальов, 2005, Ковалёв, 2009]. А на думку Р. Гіблетта маємо таке: «Landscape is one of the central devices and means by which Europeans and their settler diasporas understand and relate to land» [Giblett, 2013: 1] – ландшафт пов’язується з землею, краще - із землями (як типами поверхні), їх композицією, на що неодноразово вказувалося у моїх публікаціях. А також: «The world landscape, in English, initially referred specifically to Dutch paintings and only later denoted the broader idea of a view or prospect» [Bright, 1985: 2]. Така композиція може проявлятися на самих різних масштабних рівнях, що схоже на ситуацію з геохолонами, тому ландшафт принципово не може бути одиницею таксономічного ряду, яким його свого часу зробили. Ландшафт - це відображення композиції денної поверхні в межах місцевості, на яку накладається глибинні досвід та знання людини. Тому він найближче стоїть до географії та художньої творчості. «The dictionary's concluding definition of the word states that landscape exists in the form of images or their representation in the form of pictorial art» [Von Maltzahn, 1994: 109]. Не слід забувати і про ландшафтотвірну відстань – діапазон відстаней від поверхні, що сприймається, перебування у межах якого максимізує вірогідність прояву відповідного патерну [Ковалёв, 2009]. Отже, дискусія продовжується.

Холізм, холони/орги, холархія в географії.

Phenomena in ecology, as in science in general, are manifestations of change.
Timothy F. H. Allen and Thomas W. Hoekstra, Toward a unified ecology

Reality then consists of an explicate order in which things may appear to be fragmented and unconnected, unfolding out of a deeper implicate order which is a flowing process of unbroken wholeness.
      Patricia Shaw
Переглянувши свої публікації минулих часів, я виявив, що вже наприкінці 80-х років мої погляди мали явні сліди холізму, холархії, холонічності географічного середовища та глобальної еволюції [Ковалёв, 1989], хоча вони носили явно початковий характер. Позитивним було те, що структура Всесвіту концентрувалася навколо мозку (розуму)[7] людини як органу продукування розуму, та в цілому мала місце структура, яка в своїй основі була системою вкладень, а кожен з виділених рівнів не був самостійним, він не міг існувати без всіх інших рівнів і, відповідно, не міг бути виділеним з усього ряду. Виходило так: те, що ми розглядаємо, як оточення (в тому числі інші люди), є розширеним тілом людини, а наносячи шкоду Природі, людина, в першу чергу, наносить шкоду собі. Там же була наведена схема структури географічної оболонки, як я її собі уявляв на той час: складові одного рівню частково перекривалися (проблема кордонів) та була показана ієрархія як форма упорядкування. Це аж ніяк не співпадало з класичними поглядами, в межах яких не було місця вкладеним структурам. Це був дійсно початок, і це при тому, що на той час у головах панував механіцизм та редукціонізм, які вимагали чіткості поділу на частини. Набагато раніше Л.Г. Раменський писав: «Путь изучения отдельных частей, взятых вне святи с целым, порочен и бесплоден. Мы должны подходить к части, к отельному компоненту ценоза (биогеоценоза) от целого, от ценоза в целом. Обобщающим признаком, единым мерилом является экология, где геоботанические,  почвенные,  климатические и другие показатели должны быть обобщены, систематизированы и выражены в экологически (физиологически) значимых и сопоставимых величинах, имеющих определённое значение для жизни организмов биогеоценозов» [Раменсий, 1971].
Тепер задамося питанням: чи є складні географічно-організовані утворення завершеними, досконалими, гармонійними та урівноваженими, як це бачилося з позицій попередніх парадигм? З точки зору теорії складності, ні. Проблема у тому, що складність – це властивість світу, яка не піддається дослідженню за допомогою традиційних методів сучасної науки. Складними є випадки, коли ми маємо справу з непередбачуваністю, неспроможністю пояснити те, що спостерігаємо, хоча сам факт спостереження таких ефектів викликає певні питання, у тому числі: як можна бачити (виділити у довкіллі) дещо, не маючи його патерну, якому відповідає ім’я. Ми виявляємо дещо (воно міняється, миготить, проявляється та зникає), чого раніше не помічали (і це викликає подив!), бо наш стан зненацька виявився здатним це зробити, сприйняти, і цей факт-подія стає для нас інформацією, яка стимулює пошук пояснення. Щоб щось помітити, воно має мегаліти, «тремтіти», варіювати у певних межах, що й веде до формування у свідомості певного образу, що стягується до більш-менш сталого патерну.
Ось ця непояснювальна мінливість, яку ми виявляємо в оточенні, може мати місце тільки у разі, коли те, що ми виявляємо, є оживленим, само може робити вибір, що є проявом життєвості як спроможності «приймати рішення»: варіювання досягає критичних значень і закони зв’язку між частинами порушуються. Більше того, на сучасному етапі географа має цікавити питання, як географічні-утворення-як-ціле співвідносяться з тотальним, загальним середовищем. У таких випадках звичний для нас редукціонізм стає перепоною для побудови адекватного образу утворення, бо разом з розкладенням на конечні елементи зникають всі якості, які проявляються на рівні цілісності. Найбільш цікавим є питання: як узгоджена динамічна поведінка елементів на макроскопічному рівні формується, проступає з величезної кількості випадкових взаємодій на мікроскопічному рівні, які ми спостерігаємо? І тут редукціонізм виявляє свою обмеженість, бо йдеться про наступні фундаментальні питання: (1) як динамічні утворення функціонують як цілісності, (2) як вони продукують інформацію та визначають напрямок подальшого руху, стаючи такими, що само-направляються (self-directed), (3) як вони відгукуються на зовнішні збурення? Але чи не найважливішим є питання: Чому? Тут без холістичного погляду вже не обійтись. Сучасна географія саме й має почати шукати відповіді на питання: чому та чи інша форма організації виникла й розвинулася у даний час і у даному домені та чи є вона географічною за своїми ознаками?
Розпочинати таке дослідження слід з відповіді на питання, що стосується поняття організації, яке є доволі розмитим. Організація - результат спільної дії ансамблю (зв’язки) áкторів у межах даного контексту, який не існує апріорі, а проявляється під час їх взаємодії з іншими утвореннями, це те, що забезпечує виживання утворення з його організаційним басейном. Це не те, що можна взяти в руки й помацати, поміряти, зважити тощо, це те, що проявляється у вигляді патерну – проступає з величезної кількості дій при умові переходу через критичне значення градієнту організації та за відсутності центрального контролю: «Emergence is always some version of finding something new» [Allen, Hoekstra, 2015: 35]. Це показано на рис. 5. П. Шоу бачить різницю між організованим та неорганізованим так: «As they reflected on their experience of the way a certain open-ended quality of conversation generated purpose, meaning and innovation, the managers repeatedly referred to this as being non-organized, or not organized in advance, not designed, not managed, not driven» [Shaw, 2002: 19]. Тайєтарт та Форгю виділили шість пропозицій стосовно організації [Thietart, Forgues, 1995]:
1. Organizations are potentially chaotic.
2. Organizations move from one dynamic state to the other through a discrete bifurcation process (second-order change).
3. Forecasting is impossible, especially at a global scale and in the long term (unpredictability).
4. When in a chaotic state, organizations are attracted to an identifiable configuration (order out of randomness).
5. When in a chaotic state, similar structure patterns are found at organizational, unit, group, and individual levels (fractal nature of chaotic attractors).
6. Similar actions taken by organizations in a chaotic state will never lead to the same result.
 

Рис. 5. Демонстрація процесу утворення патерну у складній адаптивній мережевій системі [Fryer, n.d.] ( та за роботою [Thomas, 2013: 29]).

Отже, географи мають навчитися відчувати межу, знаходячись у градієнті організації – щось, подібне до поверхні, що маркує найбільші значення градієнту, пам’ятаючи, що всі речі існують, будучи виділеними з прихованого порядку, що зумовлює нероздільну цілісність на глибинному рівні (глибока ідея Д. Бома, відображена у епіграфі Патриції Шоу). Áктори співіснують, забезпечуючи функціонування на нижньому рівні, що дає спільні вигоди, а у випадку змін якоїсь частини взаємодія між ними балансується, утримуючи патерн, який діє як провідний принцип. А контекст, або середовище організації – це комбінація  внутрішніх і зовнішніх факторів та умов, що впливають на виживання та продукцію (в широкому сенсі слова) організації. Певне уявлення про контекст дає рис. 6 з роботи [White, Murray, Rohweder, 2000]. Слід мати на увазі, що будь-яка організація зі всіма її характеристиками (у тому числі і холон) проявляється тільки у межах організації більшого масштабного рівню ієрархії, при зміні стану якого має змінюватись і статус утворень, що входять до його складу, тобто все є доволі відносним. На рис. 7 показано, як взаємодіють утворення різних рівнів ієрархії.


Рис. 6. Різноманіття потреб і сервісу, що забезпечуються трав’яними угіддями  [White, Murray, Rohweder, 2000: 8].


Рис. 7. A. L is the level in question; L−1 is the next level down, and L+1 is the next level above. B. The weak connections of L−1 to the outside world beyond L become the strong connections with level L+1 [Allen, Hoekstra, 2015: 42].

Інший варіант демонстрації взаємодії, характерний для утворень, що складаються з багатьох активних складових, дає рис. 8 з роботи [Allen, Hoekstra, 2015] – спроба відобразити зв’язки між рослинами (áкторами) у спільноті, як їх уявляв Дж. Куртіс (J. Curtis), уявлення якого були передані у вербальній формі Х. Ілтісом згідно з його розумінням розповідей Дж. Куртіса. Спільнота (у загальному плані) розглядається як, скоріше, випадкове зібрання áкторів (ерозійних каналів, рослин та тварин, фермерів, науковців, фірм, селищ, міст, регіонів тощо), ніж функціональна цілісність з частинами, що взаємодіють між собою, яка, однак, шляхом намацування зв’язків, формує цілісність. Для Дж. Куртіса це дещо, схоже на мережу, вузли якої з’єднуються гумо-подібними зчіпками/натяжками, що визначають розподіл напружень. Так взаємодії виходять за межі розташувань кожного áктору. Різниця між простим зібранням та спільнотою полягає у тому, яку користь несе в собі кожен окремий áктор для всіх інших членів спільноти. У такій конфігурації зміни на рівні кожного áктора ведуть до зміни всієї спільноти, хоча вплив може бути різним (кожен áктор є інформаційною машиною).   


Рис. 8. Концепція спільноти рослин Дж. Куртіса, як її розказав колегам Х. Ілтіс.  Куртіс бачив спільноту як множину видів, пов’язаних між собою чимось, подібним до гумових натяжок. Якщо змістити один вид, напруга між іншими зміниться. «We come from only the verbal description of Iltis, not any actual figure, and have presented our conception of what Curtis meant»  [Allen, Hoekstra, 2015: 157].

Інколи організацію ототожнюють з культурою (у широкому сенсі слова – як сполученням відібраних актів, дій, режимів як прояву наявності смислів, значень, що пов’язані з комунікацією, спільних для певної групи áкторів), що, як мені здається, не зовсім вірно, хоча саме культура забезпечує сталість організації і також є результатом взаємодії áкторів. Як і організація, культура буквально проступає, піднімається (arising) з рівню локальних взаємодій áкторів, вона вбирає у себе (у випадку людського суспільства) знання, сформоване науковцями, мистецтво, віру, звичаї – образ життя загалом. Скоріше, організаційна культура ядром організації, можливо навіть так: організація презентує себе через культуру. Більше того, культура сама є організацією, і вона має своє «тіло», а можливість її ідентифікації є свідченням наявності організації у даному утворенні.
Важливо мати спосіб візуалізації організації. В цьому плані цікавими виглядають так звані організаційні карти (organizational chart), з приводу яких Б. Дейшер зазначає [Deysher, 2015: 11]:
«The organizational chart is an excellent tool to get to understand the internal environment.
• It shows, using a scheme, the structure of the organization.
• This representation shows the links of subordination and delegation of authority, but also dependencies.
• Even if the chart illustrates that no formal authority exists, based upon the links, the information flows can be deduced».
І тут також слід говорити не про інформаційні потоки, а про потоки сигналів, що перетворюються на інформацію вразі їж сприйняття.
Як підкреслюють У.Л. Бленд і М.М. Белл [Bland, Bell, 2007], холони існують в межах певного контексту. Контекст - це ніщо інше, як середовище, як його сприймає утворення, яке так чи інакше пов’язане з метою, а область цього контексту, думаю, слід вважати його басейном. Контексти формують обстановку, в межах якої холон функціонує. Холон зв’язаний багатьма контекстами, які роблять можливими безмежну кількість варіантів подальшого руху, а це означає, що він має бути мінливим, бо зв’язки між складовими постійно змінюються. Ми виявляємо дещо як окрему сутність, якщо воно хоча б трохи виділяється на фоні його контекстів, тобто у разі виникнення контрасту, що захоплює нашу увагу (ми все сприймаємо через розбіжності, які виявляємо та організуємо у патерни). Контексти нерозмірні, не порівнювальні, їх не можна зіставити між собою безпосередньо, як і виробити спільну одиницю вимірювання, що є однією з причин неможливості розрахунку оптимальної конфігурації холону (тобто версія оптимізації шляхом зовнішнього впливу відкидається). Він зв’язує множину відносно самостійних утворень, які вступають у тісні стосунки. З цього моменту рух кожного такого утворення вже перестає бути цілком самостійним: частини потребують наявності цілого, а ціле потребує наявності частин, роз’єднати їх, як цього вимагає редукціонізм, означає зруйнувати всю цілісність, яка має свої властивості (наприклад, для живого цілого це означає відокремити тіло від життя як прояву цілісності). Більше того, редукція вимагає однозначності трактування, що у випадку складних утворень позбавлене сенсу: тут слід виходити з того, що може бути багато можливих трактувань, що витікає з уявлень про ціле як частину величезної кількості взаємодіючих областей. Чи можна досліджувати такі утворення? Це можна робити шляхом переведення уваги з рівню «частина» на рівень «ціле» і навпаки, переходячи від одного масштабного рівню до іншого (вузький й широкий погляд), хоча робити це важко, бо йдеться про середовище, складене з доволі складної мережі холонів=оргів, межі яких не є чіткими. Це часто створює дилему: є це холоном=оргом, чи ні? У.Л. Бленд та М.М. Белл [Bland, Bell, 2007], розглядаючи холонічний підхід у агроекології, пишуть, що критерієм ідентифікації холону є цілеспрямованість (це проявляється завдяки кореляціям), основою якої є передбачуваність. Слушно, тільки цілеспрямованість стягує вільні áктори у спільний рух. «Active intentionalities in the world seek to maintain themselves as wholes of mutually-involved parts, and this usually requires that they also try to maintain themselves as parts involved in wholes, through their flickered imagination of themselves and their contexts. The humans in a farming enterprise try to maintain the farm as a whole amid the colliding disjunctures of each passing day, and do so in part by trying to maintain the farm as a part of markets, cultures, and ecologies that may not integrate with the farm as closely as those humans might like. They try to get along better with each other within the farm, just as they try to have the farm get along better with changing prices, values, and rainfall» [Bland, Bell, 2007: 9]. Це вимагає виявлення як внутрішнього, так і зовнішнього середовища холону. Але згідно з К. Уїлбером [Уилбер, 2007], саме організація є окремим виміром холону. Холон=орг – це множина áкторів, активність яких розповсюджується у вигляді хвиль, що веде до залучення інших áкторів (бо це мережа) з метою досягнення певної мети. Отже, маємо мінливість. Йдеться про хвилі активності, які поширюються у межах певної області середовища. Там, де вони затухають, і має проходити межа холону, який її формує і підтримує.
Будь-яку організацію можна розглядати й як поле - організаційне поле. Це показано в роботі [White, Owen-Smith, Moodym, Powell, 2004]. «We contend that organizations, which formally structure relationships among individuals and collectivities to achieve particular goals, are often characterized by differentiated cohesive groups whose overlaps can draw disparate units and activities closer together. In contrast, fields are commonly organized by more integrative, nested, and searchable topologies where different levels of cohesive embeddings represent both steps on a ladder of integration into the field and windows for search within it» - зауважують автори публікації [White, Owen-Smith, Moodym, Powell, 2004: 1 - 2]. І далі: «Fields are those networks that emerge as structured and structuring environments for organizational and individual participants. To understand organizational dynamics we need to look with equal care to the external ties of organizations within those changing environments. In short, while we treat the network instantiations of organizations and fields as distinctive for the purposes of clarity, a more realistic approach asks how intra and interorganizational relations interact dynamically to co-constitute coordination mechanisms for both organizations and fields» [White, Owen-Smith, Moodym, Powell, 2004: 2]. Отже, щоб бути причетним до організації, слід діяти у напрямку нарощення її ефективності і сталості, бути частиною цілого, діяти так, щоб організаційне поле не розбивалося на фронтальні зони.
Вже неодноразово писалося про те, що (гео)холон=орг - це Хоро-Хроно-Орг пакет, що включає не тільки домен (у просторовому плані), але й весь його життєвий цикл - історію та можливі варіанти подальшого руху, який ніколи не може бути описаний повно та, відповідно, прогнозований (як у плані майбутнього, так і минулого). У цьому плані цікавою є схема А. Фаріна [Farina, 2010] (рис. 9). Отже, (гео)холон=орг є темпоральним, протяжним у часі, зі своєю історією. Він має «хвіст» (пам'ять, історію), що орієнтує напрям руху, та «голову», яка реалізує функцію інформаційної машини, тобто пошуку варіантів у «тумані» невизначеності, перш за все, шляху інтеграції (path integral). Тут ми стикаємось з виникненням функціональної асиметрії: «хвіст», який стабілізує, має з часом «відростати», це множина внутрішніх правил взаємодії між áкторами, а «голова» здійснює функцію їх відбору, зіставляючи стан утворення та стан середовища, в той час, як «тіло» холону функціонує саме у даний час. У зв’язку з цим найважливішим є питання тренду цефалізації географічно-організованих утворень від абіотичних до антропізованих одиниць.   


Рис. 9. Сучасні процеси потребують наявності хвоста з минулого та голови з майбутнього. Це вимагає пам’яті та передбачення, які визначають межі часового вікна [Farina, 2010: 27].

Холон=орг має проявлятися через кореляції між його складовими, області з низьким рівнем кореляцій або їх відсутністю слід розглядати як міжхолонне середовище, через яке здійснюється комунікація (сигнали йдуть через поверхні холонів=оргів). Але ці кореляції можуть бути несинхронними: йдеться про кореляційні хвилі, що рухаються у певному домені. Там, де вони затухають, закінчується холон=орг. До речі, наша планета також є холоном в рамках Сонячної системи – холону космічного масштабу, який має свій час існування та басейн.

Холон як сенсоріум та обстеження оточення
У цьому розділі не йдеться про повноцінне викладення питання, тільки акцентується увага географів на ньому. Ми виходимо з того, що будь-яке організаційне утворення виділяє себе з того більш симетричного і, відповідно, більш хаотичного й непередбачуваного середовища, з якого походить, формуючи свою динамічну межу між його внутрішнім та зовнішнім середовищами, яку воно має відчувати. Отже, виникає проблема їх обстеження та оцінки з метою виживання та поширення, що потребує виявлення у ньому контексту, як це робить, наприклад, летуча миша (є й багато інших прикладів). Це здійснюється шляхом його обстеження – сканування (environmental scanning), моніторингу задля отримання даних. «Environmental scanning, as a systematic process to detect environmental signals and deal with uncertainties, is becoming critical for all types of organizations to survive and remain successful» [Zhang, Majid, Foo, 2010: 719]. Для цього слід мати певні властивості – бути сенсоріумом (відчувалищем). Контекст організації - це середовище її дії, співвідношення між внутрішніми та зовнішніми факторами, які можуть впливати на її виживання та продукцію. «Organizations scan the environment in order to understand the external forces of change so that they may develop effective responses which secure or improve their position in the future» - зазначає Ц.В. Ху [Choo, 2001]. І далі: «To the extent that an organization's ability to adapt to its outside environment is dependent on knowing and interpreting the external changes that are taking place, environmental scanning constitutes a primary mode of organizational learning.» [Choo, 2001]. Таке сканування має здійснюватись холонами всіх рівнів організації – абіотичними, біотизованими й антропізованими, хоча способи його здійснення різні, але у всіх випадках основою є безпосередня дія, що веде до певного результату. Значний вплив має спроможність утворення формувати модель майбутнього стану (йдеться про своєрідний прототип – «ідею» загального плану тіла, навколо якого відбуваються варіації), що зменшує випадковість дій, збільшуючи ефективність: вся система обстеження має бути влаштована так, щоб мінімізувати витрати на отримання необхідного результату.
Найкращі результати досягаються, при використанні фрактоїдних структур: дія величезної кількості найменших складових дозволяє провести попереднє сканування з найменшими витратами енергії, після чого сигнали, шляхом інтерференції, надходять на наступний рівень, і т. д., що дозволяє виявити регулярності на межі утворення (йдеться саме про регулярності на межі, бо утворення сприймають стан середовища своєю зовнішньою межею, тобто це стан цієї поверхні). Отже, сканування є інформаційним процесом. Згідно з Ц.В. Ху, «Environmental scanning includes both looking at information (viewing) and looking for information (searching)» [Choo, 2001], хоча автор розглядає інформацію, як те, що надходить до утворення (готовий продукт), інформація – це те, на що сигнали, повідомлення, дані перетворюються у разі їх сприйняття, що будучи сприйнятим, впливає на структуру та поведінку реципієнта, тобто слід говорити про потоки сигналів, повідомлень, даних тощо. У будь-якому разі задля просування утворення за межі зайнятої ділянки, збільшуючи свій домен у середовищі, воно повинно мати всередині себе напруження, що виштовхує його за межі зайнятої області, а це потребує несталості, наявності потенціалу, що визначається позитивним балансом продукції організації даного типу. Критерієм успішності поширення є співвідношення між ціною та успіхом, тобто спроможністю закріпитися на нових ділянках. Найбільш поширеним способом сканування є метод випадкового тику, але з розвитком інтелекту виникає можливість побудови внутрішніх моделей оточення, що є найбільш характерним для людини.
Прикладом абіотичного рівню є річковий басейн, який здійснює це за допомогою фрактоїдної[8] флювіальної мережі, що покриває всю поверхню і найбільш активно діє у зоні периферії (наприклад, [Ковальов, Хріпко, Шаповалова, 1999; Хріпко, Блінкова, Ковальов, 2001; Ковальов, Хріпко, 2013]). У такий спосіб йде сканування межі, через яку басейн живиться поверхневими водами. Річкова долина перетворює площинний стік у лінійний, що забезпечує необхідний рівень ерозії та виведення уламків гірських порід за його межі.
На біотизованому рівні маємо дуже складну будову. С.А. Левін зазначає: «Ecosystems, and indeed the global biosphere, are prototypical examples of complex adaptive systems, in which macroscopic system properties such as trophic structure, diversity–productivity relationships, and patterns of nutrient flux emerge from interactions among components, and may feed back to influence the subsequent development of those interactions» [Levin, 1998: 431]. Структура біосфери є контекстно-залежною, чуттєвою до умов, тому в різних регіонах планети біотизовані утворення досить сильно різняться між собою, але «from the environment, it is not possible to predict community composition, or vice versa» [Allen, Hoekstra, 2015: 183]. Це пояснюється, в першу чергу, тим, що спільнота формує своє унікальне внутрішнє середовище, зменшуючи залежність від зовнішнього середовища, а росини взаємодіють між собою саме через внутрішнє середовище. Це дозволяє спільнотам просуватися у просторово-часовому вимірі як цілісності. На рис. 10 показана концептуальна модель динаміки екосистеми Холлінга, що показує можливий шлях переходу від одного до іншого атрактору. Це вимагає наявності «механізму» постійного промацування можливих варіантів, що супроводжується зростанням ентропії.

 
Рис. 10. Концептуальна модель динаміки екосистеми Холлінга. Вона демонструє динамічний цикл екосистем, що включає: зростання (grows, (exploitation)), насичення (maturity (conservation)), загибель, роз’єднання (release) та оновлення (renewal), народження (birth), реконструкцію (reorganization).
Стрілки позначають швидкість потоку у екосистемному циклі. Стрілки з близьким розташуванням відображають швидкі зміни, а віддалені стрілки – більш повільні зміни. Вісь У вказує напрям збільшення витрат поживних речовин та вуглецю, а вісь Х - зростання зв’язності між змінними екосистеми (Sources: Holling, 1986; Holling et al., 1995; Kay, 1994), за роботою [Lister, 1998: 143].

Складність утворень біотизованого рівню зумовлює ускладнення способів сканування, які мають у своєму арсеналі біотизовані (гео)холони=орги, бо їх середовище набагато складніше, ніж у абіотичних утворень, а провідним процесом є біологічний метаболізм - множина зв’язаних процесів речовинно-енергетичного обміну, що організується дією живих організмів (вони самі виступають як (біо)холони=орги), які є каналами протікання й вузлами метаболічної мережі. Відповідно, кожен з них має свою систему сканування середовища. Обстеження середовища має йти шляхом відтворення сукцесії даного біогеоценозу (таке має місце і в його середині), причому цей процес є доволі чутливим до до градієнту умов. Йдеться про безперервно діючий режим деструктивно-конструктивного циклу: якщо конструктивна складова починає панувати над деструктивною, біотизований (гео)холон=орг просувається на суміжні території. В рамках всього тіла біогеоценозу система сканування є вкрай складною, і вже точно біогеоценоз, який має когнітивні властивості, не знає, що здійснює сканування.
Ще складнішим є сканування середовища антропізованими утвореннями. Найважливішою особливістю на цьому рівні виступає культура, йдеться про поширення, в першу чергу, певних культур у різних варіантах їх прояву, наприклад, мови, релігії, технологій тощо. Так свого часу представники українського етносу розширили свою територію завдяки землеробській культурі. Впровадження може здійснюватись різними способами, в першу чергу шляхом заселення носіями культури, які вступають у безпосередній контакт з місцевими жителями, що, при наявності переваг, може завершить зміною культури (хоча може статися і зворотне). Саме так відбувалося поширення європейської культури далеко за межами Європи, в тому числі шляхом утворення колоніальних імперій. Нажаль, спроби скористатися цим варіантом мають місце і сьогодні. Прикладом є агресія Росії по відношенню до суміжних країн. Великого інтелекту для цього не потрібно: все прийдеться повертати, бо культури не зіставні. Надзвичайно цікавим є процес росту міст шляхом захоплення територій з агрокультурою, висвітлений у багатьох публікаціях.
   
Конструктивізм і географія.
"Being," such as the "being" of a landscape, is something that you and I make, but we make it together with the things.
    Von Maltzahn, Kraft E. Nature As Landscape

Science in its practice is not about truth and reality; it is about organizing experience and predictive power.
Timothy F. H. Allen, Thomas W. Hoekstra, Toward a unified ecology
З чого виходили раніше? З того, що природа є такою, якою її сприймають, та ресурсом, який можна вичерпувати без врахування наслідків. Така практика - наслідок культури споживання - призвела до серйозних проблем: Природа стала розглядатися як додаток до людини. Сьогодні її слід змінювати, сприймаючи Природу не просто як партнера, з яким слід домовлятися, слід навчитися бачити ситуацію її очима, тобто людина все більше проявляється як відібрана якість Природи, вона і є самою Природою, маючи найбільш концентрований мозок та виразний розум. Я хочу сказати, що людський розум – це розум самої Природи, яка, завдяки цьому, починає конструювати саму себе, а саме – географічне середовище планети. Така позиція повністю відповідає уяві про антропізовані (гео)холони=орги, у структурі яких антропо-áктори є складовою і діють згідно з загальними правилами для всіх áкторів, незалежно від їх природи (йдеться про симетрію стосунків). Оскільки вже давно стало зрозумілим, що наша планета є, по суті, величезним оживленим організмом, в якому все, що є, виконує певні функції, необхідні для підтримання оживленості, до неї слід ставитись саме як до організму, а в організмі все залежить від всього. Тому і виникло таке поняття, як «здоров’я середовища» («environmental health»). «A fundamental scientific challenge is to understand human dependence on natural systems and determine the economic and social value of this dependence. Of particular importance is ascertaining how the interaction of human and natural processes affects the capacity of natural systems to meet human needs and support the quality of life. Natural systems provide many tangible and intangible items that people use for food, fiber, fuel, recreation, and many other purposes. Some of these services are irreplaceable. Natural systems also provide humans with a habitable environment and climate» [Complex Environmental Systems. Synthesis for Earth, Life, and Society in the 21st Century, 2003: 20]. І хоча досі говорять про масштабовану диференційованість біосфери, наявність ієрархії, вона більше цілісна, ніж розбита на утворення різних масштабних рівнів, бо жодна з частин не може існувати без біосфери в цілому, а масштабні рівні, їх кількість та ступінь виразності не є однаковими всюди. Крім того, ставиться питання про об’єднаність (coupled) утворень абіотичного, біотизованого та антропізованого рівнів: «To advance the fundamental knowledge necessary to address critical environmental challenges, the Advisory Committee for Environmental Research and Education recommends increased focus on three interrelated areas: (A) coupled human and natural systems, (B) coupled biological and physical systems, and (C) people and technology» [Complex Environmental Systems. Synthesis for Earth, Life, and Society in the 21st Century, 2003: 1]. Ось чому на сьогодні надважливим є питання про становлення відповідної культури, а саме - геокультури (наприклад [Ковалёв, 2009]). Це суттєво змінює дослідницьку ситуацію. Тепер дослідник має розглядати не тільки певний об’єкт, але й самого себе як складову (гео)холону=оргу, бо саме він конструює область свого дослідження у вигляді інтегрального образу, який й стає підставою для подальших дослідницьких дій. Йдеться про конструктивізм, який в географії має свій відповідник у вигляді конструктивної географії. Конструктивізм виходить з того, що ми сприймаємо світ завдяки нашим органам відчуття і формуємо відповідний образ, що кладеться в основу наших дій, бо саме ним ми керуємось. Це показано на рис. 11. За цим слідує так званий геодизайн – спосіб мислення, направлений на формування географічно організованого середовища, що забезпечує співіснування людей та природи: він лежить в основі об’єднання науки і практики з метою вироблення найбільш оптимальних рішень стосовно варіантів організації розташувань тих чи інших об’єктів при реалізації різномасштабних проектів, що найкраще забезпечують життєвий цикл.


Рис. 11. Суб'єкти не можуть випробовувати світ безпосередньо, а тільки завдяки сенсорним входам, через фільтр своїх почуттів, або за допомогою різних винаходів, як рН-метр. Для того, щоб мати справу зі світом, спостерігач діє, і якимось таємничим чином отримує очевидну реакцію з боку світу, яким він його собі припускає. З розумінням спостерігача, що виникає через взаємодії (іноді уявляється, як прогрес), відбуваються зміни [Allen, Hoekstra, 2015: 6].

Будь-які дії мають базуватися на оцінці ситуації як співвідношення станів утворення та середовища, та, у випадку людської діяльності, планування подальших дій. В цьому плані цікавим є бачення циклу оцінки та проектування авторами публікації [A Directory of Impact Assessment Guidelines, 1998], які у вступній частині дають наступну схему оцінки впливу на середовище і подальшого проектування (рис. 12). Надзвичайно корисними є матеріали у роботі [Environment, 2014]. Слід виходити з того стану, який є позитивним як для людського суспільства, так і для Природи. Це видно добре на рис. 13. До речі, перехід до режиму рециркуляції технофільних речовин ставився нами ще в кінці 90-х – почату 2000-х років у роботах, присвячених регіоналізації.


Рис. 12. Impact assessment and the project cycle [A Directory of Impact Assessment Guidelines, 1998: 9]


Рис. 13. Створення позитивних внесків для планети та людей через технології та діяльність [Environment, 2014: 4].

На рис. 14 дається цікава схема відношення між діловою активністю та біорізноманіттям з врахуванням землекористування. Автори розробили цю схему з метою поглиблення розуміння працівниками біорізноманіття та впливу на нього бізнесу. Вони зазначають, що схема сприяє підвищенню обізнаності представників бізнесових кіл стосовно відношення між їх бізнесовою активністю та екосистемами. 


Рис. 14. Співвідношення між діловою активністю та біорізноманіттям [Environment, 2014: 33].

Ряд питань, пов’язаних з проектуванням розглянутий у роботі Т. Торнера «City as Landscape» [Turner, 1996]. Одне з них – зонування земель відповідно до кількох характеристик: колір (рис. 15а), речовина (рис. 15с), гідрологія (рис. 15е), історичність (рис. 15b), екологія (рис. 15d), культура та етнічний аспект (рис. 15f), з яких автор виводить плюралістичне зонування (рис. 15g), вказуючи, що при плануванні слід враховувати тільки ті аспекти зонування, які впливають на даний проект (рис. 15h). Звісно, таке бачення має розповсюджуватись не тільки на міста, але на всі варіанти територіального проектування: «It is a good model for contextual planning, as shown by the 'patch' diagrams ...» [Turner, 1996: 120]. 


Рис. 15. Землі можуть бути зоновані з врахуванням (a) кольору, (b) історичних особливостей, (c) речовини (матеріалу), (d) екологічних характеристик, (e) гідрологічних особливостей, (f) культурних та етнічних особливостей. Це є основою (g) змішаного (багатоаспектного) зонування, але проектувальники мають брати до уваги тільки ті аспекти, які дійсно впливають на проект (h) [Turner, 1996: 120: 115].

Епілог
Ми живемо у період швидких змін, більшість яких пов’язана саме з людською діяльністю: міняється людина, міняється й світ. Людство на сьогодні є надзвичайно потужним áктором, від дій якого значною мірою залежить стан всього планетарного організму, а у цьому питанні ми спостерігаємо виникнення все нових ризиків. Причиною є відсутність рефлексії над своєю діяльністю, надмірне спрощення ситуації, відсутність аналізу тих можливих наслідків, до яких можуть привести ті чи інші дії. Забувають про те, що середовище, у якому ми живемо, є цілісністю, у якій все доволі тісно пов’язане, причому ця глобальна цілісність має певну структуру: вона складається з організаційних утворень різного масштабу, які, у свою чергу, формуються утвореннями ще меншого поряду і т. д. Ось цю цілісність у єдиному середовищі пропонується розглядати з позиції холархії, як множину (гео)холонів=оргів, як множину географічно-організованих утворень або згущень організації з їх доменами, які є динамічними  зі своєю історією. Вони виникають у середовищі завдяки взаємодії áкторів, формуючи його квазі-ієрархічну будову. Ці згущення організації кожен з нас виявляє по-різному, виходячи з того, як він сприймає градієнт організації. Тому важливим моментом є комунікація між суб’єктами сприйняття. Так ми приходимо до висновку, що географія є наукою про організацію, а це означає, що вона має бути цілісною і мати своє ядро у вигляді Загальної географії, задача якої – виявлення спільних особливостей таких утворень та всього географічно-організованого середовища. Незалежно від того, якого рівню (гео)холони=орги ми досліджуємо, слід шукати спільне між ними – ті основи організації, які спрацьовують на всіх рівнях складності - абіотичному, біотизованому та антропізованому.

Посилання:
Allen T.F.H., Hoekstra Th.W. Toward a unified ecology. - Second edition. New York: Columbia University Press, 2015. – 486 p. –
Чебанов С.В. Интерпретация тела и постижение жизни. В сб.: Логос живого и герменевтика телесности. М., Российский институт культурологии, 2005. –
Skyttner L. General Systems Theory: An Introduction: MACMILLAN PRESS LTD, 1996. 290 p. – http://bookzz.org/book/2672005/46
Schw
andt A. Measuring organizational complexity and its impact on organizational performance – A comprehensive conceptual model and empirical study. genehmigte Dissertation. - Berlin 2009. – LXXII p. –
Jantsch
E. The Self-organizing Universe. Scientific and Human Implications of the Emerging of Evolution. Oxford – New York – Toronto – Sydney – Paris – Frunkfurt, 1980. – 343 p. - http://bookzz.org/book/1228628/a24323
Aune K., Beier P., Hilty J., Shilling F. Assessment & Planning for Ecological Connectivity: A practical guide. The Wildlife Conservation Society, Bozeman, 2011. -
Defining an Ecosystem Approach. United Nations University Institute of Advanced Studies (UNU/IAS). UNU/IAS Report, 2003. – 22 p. –
Горшков С.П. Концептуальные основы геоэкологии. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1998. – 287 с. - http://ua.booksee.org/book/478439
Park S.H. Ecological Connectivity Assessment and Urban Dimensions: A Case of Phoenix Metropolitan Landscape. A Dissertation Presented in Partial Fulfillment of the Requirements for the Degree Doctor of Philosophy. Arizona State University, 2011. – 203 p. –
Farina A. Ecology, Cognition and Landscape. Linking Natural and Social Systems. Springer Science+Business Media B.V.
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Ковалёв А.П. Процесс – форма – ландшафт. Интернет-ресурс: «Fundamental tasks of Geography» - http://www.geography.pp.ua/2013/01/blog-post.html
Gobster P.H., Nassauer J.I., Daniel T.C. Fry G. The shared landscape: what does aesthetics have to do with ecology? // Landscape Ecol (2007) 22: 959–972. -
Ковалёв О. Природа феномена ландшафта. Fundamental tasks of Geography, -
Duncan, Nancy & James Duncan (2009) Doing Landscape Interpretation, The SAGE Handbook of Qualitative Geography. SAGE Publications Retrieved from the Internet on 6 April 2010. -
Unt L. Encounters in landscapes: Scenography, landscape and memory in Estonian open-air performances. Trames, 2008, 12(62/57), 3, 319 – 330. – Интернет-ресурс: http://www.kirj.ee/public/trames_pdf/2008/issue_3/trames-2008-3-319-330.pdf
Ковальов О.П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний та феноменологічний аспекти. - Харків: Екограф, 2005. – 388 с.
Giblett R. Nature's Fairest Forms: Landscape Aesthetics. Landscapes: the Journal of the International Centre for Landscape and Language, 2(1). –
Bright D. Of Mother Nature and Marlboro Men. An Inquiry Into the Cultural Meanings of Landscape Photography? 1985. –
Von Maltzahn K.E. Nature As Landscape: Dwelling and Understanding. Montreal & Kingston • London • Buffalo: McGill-Queen's University Press, 1994. – 149 р. -
Ковалёв А.П. Рациональное природопользование или коэволюция общества и природной среды // Физическая география и геоморфология. – Киев: Издательство при Киевском университете, вып. 36, 1989. – С. 3 – 8.   
Раменский Л.Г. Проблемы и методы изучения растительного покрова // Избранные работы. – Наука, 1971. – 334 с.
Shaw, P. Changing Conversations in Organizations: A complexity approach to change. - London and New York: Routledge, 2002. – Pp. 189. -
Fryer P. (n.d.). What are Complex Adaptive Systems? Trojanmice. Retrieved from: http://www.trojanmice.com/articles/complexadaptivesystems.htm
Thomas K. Designing Strategic Information Systems in Complexity Science Concepts. Master’s Thesis, Department of Information Processing Science: University of Oulu, 2013. – 63 р. - http://herkules.oulu.fi/thesis/nbnfioulu-201306061561.pdf
White R.P., Murray S., Rohweder M. Grassland. Pilot analysis of global ecosystems. Copyright © 2000 World Resources Institute. All rights reserved. ISBN: 1-56973-461-5. – 69 p. - http://pdf.usaid.gov/pdf_docs/PNACS567.pdf
Deysher B. Context of the Organization. Quality Support Group, 2015, 24 р. –
Bland W.L., Bell M.M. A holon approach to agroecology // International journal of agricultural sustainability, 5(4) 2007, Pages 1–15. –
Уилбер К. Краткая история всего. Перевод В. Данченко. К.: PSYLIB, 2007. По изданию: Ken Wilber. A Brief History of Everything, Boston: Shambala Publications, 1996. – http://naturalworld.ru/kniga_kratkaya-istoriya-vsego.htm
White D.R., Owen-Smith J., Moody J., Powell W.W. Networks, Fields and Organizations: Micro-Dynamics, Scale and Cohesive Embeddings. Special Issue on Mathematical representations for the analysis of social networks within and between organizations CMOT 168-AL, 2004. –
Zhang X., Majid S., Foo S. Environmental scanning: An application of information literacy skills at the workplace // Journal of Information Science, 36 (6) 2010, pp. 719 – 732. –
Choo C.W. "Environmental scanning as information seeking and organizational learning." Information Research, 7(1), 2001. [Available at: http://InformationR.net/ir/7-1/paper112.html] © the author, 2001. Updated: 24th September 2001. - http://www.informationr.net/ir/7-1/paper112
Ковальов О.П., Хріпко О.І. Морфологія флювіальних утворень та механізми відбору у флювіальному процесі. -
Ковальов О.П., Хріпко О.І., Шаповалова І.В. Чи можливо розглядати річковий басейн як інформаційну машину? // Вісник Харківського національного університету. Геологія. Географія. Екологія. 1999, № 455. – С. 100 – 103.
Хріпко О.І., Блінкова О.А., Ковальов О.П. Деякі особливості реалізації інформаційних процесів у флювіальному басейні // Вісник Харківського національного університету: Геологія – Географія – Екологія, № 521. – Харків: Основа, 2001. – С. 208 – 214.
Levin S.A. Ecosystems and the Biosphere as Complex Adaptive Systems // Ecosystems, 1998, № 1: 431–436. –
Lister Nina-Marie E. A Systems Approach to Biodiversity Consevation Planning. Environmental Monitoring and Assessment 49: 123–155: Kluwer Academic Publishers, 1998. – http://booksc.org/book/10911125
Complex Environmental Systems. Synthesis for Earth, Life, and Society in the 21st Century. A 10-Year Outlook for the National Science Foundation. NSF Advisory Committee for Environmental Research and Education, January 2003. – 69 p. –
A Directory of Impact Assessment Guidelines. Second edition, September. Compiled by Annie Donnelly, Barry Dalal-Clayton, Ross Hughes. International Institute for Environment and Development 1998. ISBN: 1 899825 11 8 –
Environment. Basic Policy and Approach to Environmental Management. Mitsubishi Electric. Changes for the Better, 2014. – 53 p. –
Ковальов О. Географія: акцент уваги на геотіло / Fundamental Tasks of Geography, 2013. - http://www.geography.pp.ua/2013/04/blog-post.html
Уилбер К. Краткая история всего. Перевод В. Данченко. К.: PSYLIB, 2007. По изданию: Ken Wilber. A Brief History of Everything, Boston: Shambala Publications, 1996 - http://naturalworld.ru/kniga_kratkaya-istoriya-vsego.htm
Complex Environmental Systems. Synthesis for Earth, Life, and Society in the 21st Century. A 10-Year Outlook for the National Science Foundation. NSF Advisory Committee for Environmental Research and Education, January 2003. – 69 p. –
Turner T. City as Landscape. A post-postmodern view of design and planning. London· Glasgow· Weinheim . New York· Tokyo· Melbourne· Madras: Published by  E &  FN Spon, 1996. – 248 p. - http://bookzz.org/book/828280/f98e5f

Ковальов О. Загальна географія: рух до єдиної географії та її інтегруюча функція. Дається огляд низки проблем, пов’язаних зі становленням Загальної географії. Головним питанням є особливості наукового домену географії, що забезпечує їй статус окремого наукового напрямку. Показано, що протягом сторіччя в географії було три головним парадигми, з позиції яких розглядалася область дослідження: як геокомплекс, як геосистема та як геохолон=геоорг. Кожна з цих парадигм і сьогодні має право на існування, але кожна наступна охоплює попередні та розширює кількість досліджуваних ситуацій. Остання - холонічна – базується на поняттях «організація» та «інформація». Припускається, що географічно-організоване середовище формується з (гео)холонів=оргів, множина яких має квазі-ієрархічну будову, а наявність особливостей їх виділення кожним суб’єктом веде до різноманіття відображень. Це ставить питання про важливість інтерпретацій. Самі (гео)холони=орги є згущеннями організації що дозволяє виділяти їх на основі організаційного градієнту, а організація розглядається як характер з’єднання, зв’язку складових, що проявляється у вигляді патерну. Просування організацій у середовищі викликає появу організаційних фронтів.
Розглядається питання коректності використання географами терміну «екосистема» та екологами терміну «ландшафт», як і введення напряму «геоекологія». Ландшафту приділено більшу увагу з причини надмірного розкиду визначень цього поняття. Вказано, що це поняття має ще донаукову історію і його визначення не може суттєво відхилятися від простонародного – виду місцевості. Науковий варіант визначення зводиться до того, що це – організація рисунку денної поверхні, її фактура, що формується ландшафтотвірним процесом/режимом та сприймається спостерігачем у вигляді патерну. Можна виділяти ландшафти місцевостей самих різних масштабних рівнів – від мікро- до маро- і глобального. Ландшафт не є матеріальним, такою є денна поверхня, що характеризується певними фізіографічними рисами. Стосовно геоеології робиться висновок про її штучний характер.
Значну увагу приділено розгляду особливостей (гео)холонів=оргів – організації, цілеспрямованості та їх сенсорним якостям, які базуються на інформації як результаті обробки сигналів. Це зумовлює темпоральний характер цих утворень та їх асиметрію – наявність «хвоста» (пам'ять, історія), що орієнтує напрям руху, та «голови», яка реалізує функцію інформаційної машини.
Окремо розглядається конструктивна географія, з якою пов’язані планування та проектування варіантів подальшої зміни організації географічного середовища. В цілому робиться висновок, що географія – це наука про організацію географічного середовища, вона є цілісною і має своє ядро - Загальної географії, задача якої – виявлення спільних особливостей утворень,що формують географічно-організоване середовище.

Ключові слова: Загальна географія, геокомплекс, геосистема, геохолон=геоорг, ландшафт, геоекологія, організація, інформація, конструктивізм.

Oleksa Kovalyov. General Geography: move to a single geography and its integrating function. The overview of a row of problems related to establishment of General Geography is given. The main issue is the domain of scientific geography features that provide it with the status of a self-contained field of science. It is shown that for the last century there were three main paradigms in geography from positions of which a research area was considered: as a geocomplex, as a geosystem and as a geoholon=geoorg. Today each of them has a right to exist, but each subsequent covers and extends the number of investigated situations. The last one - holonic - is based on the concepts of "organization" and "information". It is assumed that geographically organized environment is formed from (geo)holons=orgs, totality of which has a set of quasi-hierarchical structure, and specifics of their separation by each subject leads to diversity of reflections.

This raises the question of the importance of interpretations. (Geo)holons=orgs themselves are an organization concentration that allows to allocate them based on organizational gradient, and the organization is seen as manner of connection, association of components that appears as a pattern. Promotion of organizations in the environment triggers organizational fronts. The questions of correctness of the use of "ecosystem" term by geographers and "landscape" term by ecologists, as well as introduction of the direction of "Geoecology" are examined. Greater attention is given to landscape due to a superfluous variation of definitions of this concept. It is indicated that this concept has yet prescientific history and its definition cannot substantially deviate from the colloquial one - the view of terrain. Scientific variant of definition centres on the fact that it is an organization of earth's surface picture, its texture, formed by a landscape-generating process/regime and perceived by an observer as a pattern. It is possible to distinguish the landscapes of terrains of different scale levels – from micro- to macro- and global. A landscape is not material, such is a daylight (soil) surface that is characterized by certain physiographic traits. Concerning Geoecology, a conclusion is made about its artificial nature.
Special attention is paid to the features of (geo)holons=orgs: their organization, purposefulness and their sensor  qualities, based on information as a result of signal processing. This causes temporal nature of these entities and their asymmetry: the presence of a "tail" (memory, story) that orients the direction, and a "head" that implements the information machine function.
 Constructive Geography, associated with planning and design options for future changes in the organization of the geographical environment, is considered separately. On the whole it is inferred that Geography is the science about geographical environment organization, it is integral and has the kernel – General Geography, the problem of which is detection of common peculiarities of formations that build up geographically-organized environment.

Keywords: General Geography, geocomplex, geosystem, geoholon=geoorg, landscape, geoecology, organization, information, constructivism 




[1] Онтологія, або наука про буття, задається наступним питанням: які різновиди речей існують та у чому полягає їх сутність? Це питання ускладнюється тим, що в природі речі не існують як речі, речами вони стають для нас. Тоді виникає питання: що існує таке, що ми сприймаємо як речі, бо «речі» є результатом складного процесу обробки сигналів нашим мозком? 
[2] Питання про геотіло неодноразово порушувалося у моїх публікаціях, наприклад:
Ковалёв А. Геосреда: становление геотела / Fundamental Tasks of Geography, 2013. - http://www.geography.pp.ua/2013/02/blog-post_24.html
Ковальов О. Географія: акцент уваги на геотіло / Fundamental Tasks of Geography, 2013. - http://www.geography.pp.ua/2013/04/blog-post.html
та більш ранні роботи.
[3] Я хочу звернути увагу на факт, що А. Фаріна наводить різні точки зору стосовно ландшафту, що є ознакою наукової культури. Саме цього бракує російським й українським «знавцям» ландшафту, які ігнорують ті точки зору, які суперечать, як вони заявляють, загальноприйнятій версії, хоча у науковій сфері нічого не може мати статус загальноприйнятого.    
[4] Йдеться про роботу: Troll C. ‘Landscape ecology (geoecology) and biogeocenology: a terminological study’, GeoForum, vol. 8, 1971. - Pp. 43 – 46. 
[6] Варто навести ще точки зору деяких авторів на ландшафт:
М. Фуко: «And yet, there is really only one opening-since what I see facing me is only one continuous landscape, without partition or gap». - Michel Foucau "Le corps utopique" (1966);
Д. Мейніг: «The impressions of our senses rather than the logic of the sciences» - Donald MeinigThe Interpretation of Ordinary Landscapes: Geographical Essays”. - New York: Oxford University Press (1979);
Уї-ФуТуан: «sees landscapes as the imagination, representation or sensory perception of the land: an image, a construct of the mind, a feeling: «an image, a construct of the mind, a feeling». Yi-FuTuan (1979: 89), за роботою [Duncan N., Duncan J., 2009: 1];
Дж.Д. Портеоуз: «When we consider landscape, we are almost always concerned with a visual construct» - Porteous, J. D. “Landscapes of the Mind: Worlds of Sense and Metaphor”. Toronto: University of Toronto Press, 1990.
[7] Після моєї доповіді на Всесоюзній конференції у Звенигороді (1988 рік), під час якої я продемонстрував цю схему, мені натякнули, що замість слова «МОЗОК» варто було б поставити «РОЗУМ», з чим не можна було не погодитись, хоча мозок і є носієм розуму. Важливим є те, що Людина з часом все більше проявляється як мозок/розум Природи в цілому.
[8] Термін введений відомим харківським астрономом Ю.Г. Шуратовим.

1 коментар:

  1. Олекса Ковальов "Номад"27 лютого 2017 р. о 18:51

    Отже, чи варто використовувати термін "геоекологія" і у якому сенсі. Думаю, є тільки один варіант: вважати геоекологію дисципліною, яка не виходить з поля екології, а її областю дослідження є екологія планетарного рівню - загально-земного. Це той самий варіант, який дозволяє існувати і напрямку "геополітика", тобто не географічна політика, а глобальна, загально-земного рівню. Всі інші варіанти є надуманими.

    ВідповістиВидалити