23 жовтня 2017 р.

УКРАИНА - МАЙДАН: знову протистояння між владою і народом!

Було цікаво дивитися на події, що відбувалися останніми днями у Києві, які, згідно з задумом організаторів, мали привести до третього Майдану. На жаль, знову побили людей. Висунуті вимоги були доволі коректними, бо країна зупинилася, таке враження, що все зайшло у тупик. Запропоновані і прийняті реформи виглядають як недоношені діти. Підняття пенсій, яке давно мало відбуватися у зв’язку з колосальною інфляцією, на реформу не тягне, причому науковці виявилися зайвими (а навіщо люди науки державі, якою керують вихідці з ринків!). Тому науковці і покидають Україну, вірніше — шукають нормальні умови для реалізації свого потенціалу, бо

бидловаті українські владники дивляться на науковців як
на щось зайве.  
Але цю акцію можна розглядати і як спробу перевірити, як будуть реагувати сучасні можновладці на акції протесту. Відреагували ... показавши, що готові захищати крісла під собою до кінця.
Влада у черговий раз продемонструвала свою відокремленість від простих людей, завдяки яким саме і вдалося зупинити російську навалу.
На жаль, знову ми побачили «мишачу метушню», у якій перемогли нинішні владники. Чи була потреба у цьому виступі? Була, тільки у дещо іншій формі. Надто довго розгортаються так звані реформи, від яких, як виявляється, для простих людей може бути більше проблем, ніж користі. Тепер нам навіть кажуть про якісь там канали зв’язку між владою і суспільством, що вказує на те, що влада не має відношення до нашого суспільства, вона існує сама по собі, має свої окремі цілі, а жителів України розглядає як ресурс для їх досягнення: комусь потрібен бурштин, комусь – ліс, комусь — родючий грунт, а комусь – продати цукерки «Roshen». Думаю, у цьому головна проблема. Надто багато показухи, надто багато зомбуючих політ-реклам, метою яких є замутити дії можновладців, приховати те, що діється за певною завісою, куди навіть мас-медійники не можуть дістатися. А те, що не вдається приховати, свідчить про лицемірність і непорядність тих, хто мав би бути моральним, чистим, мав би, забувши про себе, працювати на всю спільноту, на країну-Україну, хоча ховати справжні обличчя стає дедалі важче. Просто жахливо виглядають деякі рекламні ролики, які ще й супроводжуються висловами на кшталт: «держава піклується про вас!» (які допотопні іміджмейкери це роблять?). І це – на фоні все нових конфліктів, що виникають у різних регіонах країни. Але ми бачимо, що київська влада протягом багатьох років не сприймала проблеми регіонів, піклуючись виключно про Київ – місто, у якому вони живуть. І з часом ситуація не стає кращою. Тому й виникають «зненацька», проблеми, наприклад, у Закарпатті, як свого часу «несподівано» виникла проблема Донбасу. Тепер ми чуємо, що Київ не може займатися всім, що, мовляв, ці питання є проблемами місцевого рівню. Пам’ятаєте недавні проблеми Львова? І це ж тільки один приклад з багатьох тисяч, які гальмують рух України до цивілізованого світу. Варто згадати ситуацію у Харкові, у якому велика кількість потужних підприємств просто лежить, бо немає замовлень (нагадаю, що за часів СРСР Харків був третім містом у Союзі за своїм виробничим, науковим й освітнім потенціалом!). Тепер кажуть, що східні міста України вмирають. Складається враження, що не вони вмирають, а Київська влада навмисно гальмує їх розвиток, тому вони все більше відстають від Києва. Так, влітку ми знову чули про провідні вузи України, звісно, київські, хоча, насправді, різниці немає. Так приборкується здорова конкуренція між навчальними закладами. А до так званих перших осіб не доходить, що саме такі дії є джерелом сепаратизму, тобто
САМЕ ДІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВЛАДИ СПРИЧИНЯЮТЬ
СЕПАРАТИЗМ В УКРАЇНІ!
На жаль, недавні події на Донбасі нічому цих, з дозволу сказати, перших осіб не навчили. Все продовжує концентруватися у столичному Києві, у якому концентрація мажорів заскалює. І ось ми вже чуємо під час останніх подій, як якійсь особливий киянин заявив простому громадянину: «Ти ніхто»! Чому так? Бо хто може бути кимось, стоячи поряд з київським чмом. Ось у цьому одна з головних проблем, яка просто випирає на фоні так званої децентралізації –
у Києві всі – хтось, а в інших містах і селах – всі ніхто!     
Але з такими замашками країна далеко не піде. Ні, я згоден, що держава, як форма організації, призначена для прийняття рішень, має базуватися на певних принципах відбору позицій, що кладуться в основу прийняття рішень, але якщо проголосили децентралізацію, то її слід розгортати, в першу чергу, саме у такому варіанті:
всі жителі України є рівними, кожен має право і повинен мати можливість приймати участь у виробленні рішень,
а не тільки перші особи у зачинених кабінетах, тільки тоді кожний житель буде відчувати відповідальність за те, що відбувається. Децентралізація – це вирівнювання прав і можливостей, що має забезпечуватись і Конституцією, але те, що ми маємо в Україні, є дуже далеким від цього принципу! А ми чуємо, що
Президент - це гарант Конституції, хоча гарантом конституції є сама Конституція, і ніяких додаткових гарантів нам не потрібно! Слід йти шляхом зниження владності, бо влада — це пережиток минулого!
На жаль, сталося критичне розшарування і суспільства, і поселень. Має місце наступне: у Києві вводять у дію надсучасні ліцеї, а в карпатських (і не тільки) селах діти ходять в туалет, що стоїть у дворі, у Києві – надсучасні лікарні, а у Закарпатті у сільських лікарнях немає жодного комп’ютера. Про яку рівність можна говорити, якщо ця нерівність закладається з раннього дитинства через певний образ життя! Одні у нас вчаться за кордоном, ганяють на дорогих іномарках, збиваючи перехожих, а інші, з раннього дитинства, пораються у городах. Тому політика мала б бути такою:
спочатку зробити сильними регіони, а підйом столиці має бути наслідком цього процесу! Країна має розвиватися водночас у межах всього наданого простору!
Ми не повинні чути про столичні вузи, столичні лікарні, столичні вулиці і площі –
столичність має пов’язуватись виключно з тими установами, які концентрують у собі державницькі функції!
Тоді й виникне дійсно українська спільнота, згуртованість якої буде зростати не шляхом вказівок зі столичного Києва, а йти від периферії до центру (якщо такий центр взагалі потрібен). А це означає, що слід суттєво змінити всю внутрішню політику. Треба припинити виводити фінанси з регіонів, надати їм можливість розвиватися у режимі здорової конкуренції. І нічого страшного тут немає, хоча над цим питанням слід серйозно попрацювати. Для цього у кабінетах слід замінити чинушек-політиканів, для яких проста людина – ніхто, на серйозних спеціалістів-патріотів.  


Культура як основа існування української нації.
Дуже складне питання, бо й досі значна частина жителів України у її державних межах та за її межами переживають наслідки мовної агресії Росії, що продовжувалася близько 300 років. Але що робилося центральними органами влади для того, щоб зменшити цей ефект? Нічого! Про це київські владники просто забули і, відповідно, втратили так необхідну Україні підтримку.
Просто дивно: діаспора дає Україні значно більше,
ніж Україна діаспорі!
Кубанський козачий хор у вкрай складних умовах намагається зберегти залишки української культури, українські пісні на Кубанщині, а в Україні нічого не робиться, щоб підтримати цей унікальний колектив! Хто ж буде цінувати таку державу, яка навіть не згадує про своїх, що змушені жити на теренах інших держав! Тому не слід забувати про ті слова, які містяться в наших гімнах – офіційному (від Сяну до Дону) та Гімні українських націоналістів (від Сяну по Кавказ). До речі, є пропозиція:
вважати гімн українських націоналістів другим
офіційним гімном України,
який так здорово виконало це чудове дівча – Зоряна Коновалець! Слухайте це виконання:


І ще раз хочу наголосити: сила нації у її єдності, а єдність криється в її культурі. Піднімемо українську культуру, до нас потягнуться інші. Але для цього необхідні відповідні зміни. В керівництві держави мають бути не перші особи (як вони себе самі називають), які думають про те, як зберегти під собою крісла і збагатитися, а такі, що забувають про себе, віддаючи себе служінню народу, нації. А таких людей в керівних органах на сьогодні майже немає. Натомість українськими містами продовжують керувати мери, які намагалися натягнути Росію на Україну, які не знають української мови. Але Росія не вічна, це світове одоробло ляже, тому ще і ще раз:
Все визначає культура, її рівень, її потужність, її привабливість, піднімемо культуру, піднімемо й країну, всю – від Сяну по Кавказ!
І не слід цього цуратися!
Україна ще має шанс піднятися. У світовій історії є багато прикладів, коли народи, які потерпали від агресії, консолідувалися і отримували новий імпульс для свого розвитку.
СЛАВА УКРАЇНІ – ВІД СЯНУ ПО КАВКАЗ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

Олекса Ковальов «Номад»

2 коментарі:

  1. Олекса Ковальов "Номад"25 жовтня 2017 р. о 18:37

    Ось відгук про Гімн українських націоналістів у виконанні Зоряни Коновалець від українського патріота Станіслава Андрейчука з Польщі:
    Ніколи не чув цього гімну, чудовий утвір. Уявляю собі його звучання у виконані потужного хору. Думаю, що аж піджилки в колінах би дрожали, у тому числі у наших ворогів...

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов "Номад"27 жовтня 2017 р. о 19:18

    Задача українців - підняти всю країну-Україну, і коли українська держава зільється з країною-Україною, ми скажемо: тепер Україна дійсно стала соборною, а до того - ми не знаємо Бога! Але для цього слід підняти престиж нашої культури, нашої мови, щоб ніхто не міг сказати, що ми - другорядні.

    ВідповістиВидалити