3 жовтня 2017 р.

УКРАЇНА — МАЙБУТНЄ: Андрій Ілларіонов ставить крапки над «І»: «Украине нужно на время забыть о России»

У цьому матеріалі, взятому з газети «Харьковская неделя», №5, вересень 2017, с.12, ми наводимо точку зору відомого економіста та реформатора, співробітника Вашингтонського Інституту Катона, який висловив її під час зустрічі у Харкові. Ця позиція багато у чому збігається з нашими спостереженнями та висновками і є важливою для українців.

О провале экономической политики
Одна из важнейших проблем сегодняшней Украины – низкий уровень экономической свободы. Это – главная причина тяжёлого, длительного и бесперспективного пока что экономического кризиса.

В 2014 году украинская экономика провалилась на 6%, это в большей степени связано с войной. Но в 2015 году, когда уровень военной агрессии снизился, экономика провалилась ещё больше. В 2016 году экономический рост якобы восстановился. Ожидалось, что будет хотя бы 5%, но ничего такого нет: в конце 2016-го это было 4%, а в начале 2017 года он снова упал на 2,5%. Темпы роста не только низкие, они продолжают падать (наш коментар: але «Рошен» квітне!). Даже сейчас, находясь на дне, Украина не демонстрирует признаков роста. В чём причина? Да, есть военная агрессия, но мы видим, что новых крупномасштабных действий нет, зато есть крупномасштабные деструктивные действия украинских властей.
Наибольший вклад в разрушение экономики внёс Нацбанк: девальвация, использование валютных резервов, увеличение госдолга, ведение агрессивной валютной политики и – главное – уничтожение банковского сектора под лозунгом очистки (наш коментар: і робилося це паном Порошенко, але руками Гонтаревої, яка прислуговувала Януковичу - відправляла в офшори його гроші!). 90 банков уничтожено, уничтожены сотни миллиардов гривен депозитов (наш коментар: а ці гроші могли працювати на економіку країни, так що це, як не шкідництво!). В 1998 году, когда грянул кризис, о России горько шутили: «Мы думали, они упали на дно, но они продолжают копать дальше». То же сейчас происходит и в Украине (наш коментар: бачите, йдеться не про падіння, а про те, що вже давно копають, штучно знижуючи економічний рівень, і робить це - влада!).
         
О налогах    
Размер украинского государства в экономике – абсолютно недопустимый. Государственные расходы по отношению к ВВП составляют 41% (наш коментар: а їм здається цього мало – збираються збільшувати витрати на адміністрацію президента, на прокуратуру, МВС, СБУ – на всякий випадок!). Это значит, что из каждых 100 заработанных гривен 41-у человек ил компания отдаёт в бюджет в виде налогов. Но они ещё хотят увеличить расходы до 46%. Действия ваших властей вызывает изумление (наш коментар: так це що, некомпетентність влади, чи щось інше?). Для стран такого уровня экономического развития, как Россия и Украина, предельным для экономического роста является размер государства в 23% ВВП. Этого достаточно для работы государства, включая социальное обеспечение и армию. Представьте, кто-то бежит с рюкзаком весом в 17 кг, а у кого-то есть рюкзак размером в 41 кг. Кто из них быстрее побежит? А ваши товарищи (наш коментар: шановний Андрію, які ж вони наші товариши, ми – на різних полюсах і нас не помічають – ми, з їх точки зору - дрібнота!) говорят: 41 – мало, давайте повесим 46 (наш коментар: але ж вони не на себе вішають – на людей!).
Есть страна, которая 60 лет назад была в три с половиной раза беднее сегодняшней Украины. Это Гонконг (наш коментар: ну, це далеко, краще візьмемо післявоєнну Швецію або Японію ...). Они установили уровень государственных расходов в 17%. В течение 60 лет это привело к тому, что рост экономики составил 6 – 14% ежегодно (наш коментар: а в Швеції після війни вважалося аморальним їздити на дорогих закордонних іномарках, але ж це – в Швеції!). Из рыбацкой деревушки Гонконг вырос в мировой финансовый центр.

О реформах  
В 2014 году в рамках Чрезвычайного экономического саммита в Киев приехала команда реформаторов. Приезжало много достойных людей, которые делали реформы в Грузии, Польше, Эстонии, Словакии, России. Приезжал в том числе Каха Бендукидзе, лучший реформатор последних лет. Был колоссальный интерес со стороны общественности  нулевой интерес со стороны власти (наш коментар: ну, це пояснюється просто – влада цінує не фахівців, а лояльних до неї, що є особливо характерним для київського пацючника!). У нас была одна встреча с премьер-министром Арсением Яценюком (наш коментар: ну, шановний Андрію, Ви знайшли, з ким зустрічатися, у цей час Яценюк думав про паркан та як на цьому можна заробити, а ще - як сісти у президентське крісло!). 15 минут мы слушали, что он говорил нам, а времени сказать что-то ему у нас уже не осталось – у премьера нашлись другие дела (наш коментар: а це і є стиль української влади, який характеризується скейлінгом – проявляється на всіх рівнях, я це спостерігав, наприклад, у Каразінському університеті, так робив ректор В.С. Бакіров. Але ж це є ознакою низької культури!).  
Каха Бендукидзе жил 8 месяцев в Киеве, провёл огромное количество встреч с общественностью, из правительства до декабря 2014 года так никто и не встретился с ним (наш коментар: так це і є стиль представників київського пацючника – вони найрозумніші!). Результат мы видим. Если бы советы Бендукидзе, которые он давал в марте 2014 года, были осуществлены, темпы экономического роста Украины были бы 8 – 10% ежегодно.
         
Об МВФ
Я не вижу причин, по которым вам нужно пользоваться услугами Международного валютного фонда. К сожалению, МВФ часто даёт неправильные советы. Кризис 1998 года в России произошёл главным образом из-за того, что МВФ в течение трёх с половиной лет настаивал на катастрофической политике. Я тогда спорил с Гайдаром и Чубайсом, которые полностью следовали рекомендациям МВФ (наш коментар: а що робити, якщо свого розуму мало!), и говорил, что эти советы приведут к катастрофе. Так и произошло. Политические последствия этого кризиса мы расхлёбываем последние 18 лет. Его результаты – наше нынешнее политическое руководство (наш коментар: А у нас – наше!).
С МВФ Украине надо уважительно расстаться (наш коментар: так це ж джерело грошенят, які влада краде, де воне ще їх візьмуть – відмовитись не можна!). Им нужно пожать руки, хорошо покормить, тобі они не расстраивались, сводить на прогулку по киевским (наш коментар: Андрію, а чому тільки по київських, є ж і інші міста?) бульварам – и на самолёт. Понимаете, МВФ финансируется за счёт предоставления средств странам-заёмщикам. На проценты можно хорошо жить, это приличная сумма. В Вашингтоне у них прекрасная штаб-квартира, отличная столовая – и очень недорого. Во всём этом есть доля средств, полученных из стран, где МВФ борется с бедностью – в том числе из России и Украины. Если у МВФ перестанут брать эти деньги, кушать будет нечего и придётся сокращать штат. В период, когда мир развивался успешно, МВФ переживал кризис. Поэтому их интересы совершенно понятны: Украина – это стабильный источник доходов.

Об откате к 2013 году
То, что произошло сей час в Украине, поразительно напоминает то, что происходило здесь же в 2013 году. Были те же заимствования в три миллиарда долларов, был такой же катастрофически низкий уровень доверия к власти, были преследования политических оппонентов. Я думал, что последний раз я слышал слово «титушки» весной в 2014 год, но сейчас в Киеве снова слышу о каких-то «титушках», которые мобилизованы – и это такое дежавю.
Одним из главных тезисов революции достоинства был «Украина – это Европа». То, что происходит сейчас, увы, это не Европа. Если политический оппонент лишается гражданства – это не Европа, если мобилизуются «титушки» - это не Европа. В Швейцарии нет «тишушек». Когда к участникам митинга в Черновцах приходит СБУ – это не Европа. Ко всем проблемам в последнее время у вас добавилась задача сохранения политической демократии. У власти сейчас возникает огромное желание использовать недемократические методы, силовые.

О России
Украина ждёт, корда мимо проплывёт труп врага – когда санкции задушат российскую экономику и там всё упадёт. Забудьте, этого не будет. Объективный анализ показывает, что российская экономика очень устойчива. Да, современная экономическая политика России никуда не годна, нов 2000-х в России был рост ВВП на 7% в течение 7 лет подряд. Сейчас 7% экономического роста не будет, но не будет и большого спада, может быть на 1 – 2%.
Украине нужно на время забыть о России. Когда Россия напала на Грузию, она была для Грузии куда более важным партнёром, чем сейчас для Украины. Каха Бендукидзе тогда сказал: «Давайте представим, что Ледовитый океан начинается не где-то там, а здесь у нас, по Кавказскому хребту. Представим, что нет никакой России». Они забыли, что есть этот рынок, вычеркнули из списка живущих. В 2007 году Россия была партнёром № 1 по экспорту и импорту, а в 2011-2012 годах Россия стала шестым-седьмым партнёром.
В Украине даже никто этого не формулирует (наш коментар: зрозуміло, бо українські олігархи не бажають втрачати свій бізнес в Росії!). Россия по-прежнему – главный экономический партнёр для Украины. Забудьте о ней – там больная страна, ей нужен карантин на время. Когда-нибудь возьмутся за голову, придут и поросятся назад.    
         
Наш коментар
Ось така позиція відомого спеціаліста. Вона вказує на те, що, як і у минулі роки, найбільшою проблемою країни-України є влада, яка залізла на наші голови і намагається створити враження, що діє на користь України. Так, саме створити враження. Ще у лютому 2014-го, за тиждень до того, як Янукович втік з України, в одному з виступів я написав, що українцям варто відмовитись від інституту президентства, бо кожний наступний красавець гірший за попередніх. Так сталося і тепер. Проблема у тому, що до так званої влади давно лізуть підлі, пронирливі й цинічно-лицемірні властолюбці, які не перебирають способами досягнення своєї мети. Ми весь час бачимо на телеекранах, з дозволу сказати, перших осіб та їх перших дам. Йде жахливий спектакль. Оскільки досягнень немає, вже дійшло до того, що пан Порошенко прийняв участь у відкритті школи під Харковом! У якій країні ще могло таке статися? Все, що має позитивний відтінок, проектується на перших осіб, наче це сталося завдяки саме їх зусиллям. Ці особи не тільки не сприймають критику, відкидаючи її, а починають переслідувати критиків. Причому це відбувається на всіх рівнях і у всіх сферах. Чудовий приклад – так званий Укроборонпром, який прикривається секретністю, наче у сьогоднішньому світі щось може бути секретним (пам’ятаю, як один спеціаліст в області підслуховування сказав, що за 100$ в Україні можна купити будь-який секрет). Наслідком є втрата сотень мільйонів гривен тих коштів.
Близька ситуація й у науковій сфері, де панують своєрідні пахани, перш за все – київські (це те, що ми маємо, наприклад, в географії). А за цим неприємним туманом ми бачимо, як Україна здає свої позиції. Брехня на брехні, відсутність серйозного аналізу, відсутність пошуку альтернативних шляхів ... і все більший розрив між владниками (включаючи олігархів) і простими громадянами, завдяки котрим Україна поки що тримається. На жаль, реалізується жахливо-політиканська схема державності: з дозволу сказати, еліта живе своїм життям, яке відокремлене від народних мас. Замість професійних менеджерів високі посади заповнюються своїми людьми, лояльними до перших осіб. А це й веде до того, що Україна, маючи величезний потенціал, не може піднятися, і на сьогодні випереджає тільки Молдову. Спеціалісти покидають країну, бо тут фаховість не в ціні. Владники перетворили Україну на одну з найбідніших країн у світі, а це веде до того, що люди відкидають всі моральні, культурні цінності, вироблені минулими поколіннями, починають панувати кугутство, баришництво, політиканство, вандалізм по відношенню до природи ... . Достатньо згадати про бурштин, ліс, ще страшніше – землю, яку ці красавці намагаються почати продавати (наче й земля виробляється на заводах пана Порошенка!). Вони вигадують все нові способи відміни мораторію на продаж землі, вже навіть підрахували, скільки можна за це отримати — справжнє торгашество. Йдеться, начебто, про землі сільськогосподарського використання, але ніхто не вважає потрібним подумати про те, що
ці землі не існують, як щось відокремлене від Природи, що їх використання слід узгоджувати зі структурою земель, що мають формувати країну-Біосферу, без якої ніякий «sustainable development» відбутися не може, бо «sustainability» - це сталість у сенсі людино-суспільної діяльності, завдяки якій кожен індивід, територіальні спільноти та суспільство в цілому можуть задовольняти свої потреби без нанесення шкоди Природі, її функціям. І не варто забувати, що Україна не існує сама по собі, вона входить у цілісність більшого масштабу.
Вони кричать, що нам потрібні інвестиції, а самі знищили банківську систему, вивівши з обігу близько 400 млрд. гривен! Тепер ми чуємо заяви, що якщо Верховна Рада не відмінить мораторій на продаж землі, то це буде зроблено через Конституційний суд! Ось як! Тоді може взагалі прибрати Верховну Раду і все вирішувати через кишеньковий (і він, схоже, таким і буде) Конституційний суд? І при цьому ми весь час чуємо про рух до Європи.
Ми маємо катастрофу в області культури, науки й освіти. При цьому владники «забувають» (насправді, їм байдуже), що
у боротьбі з агресором перемагає не стільки зброя, скільки культура, що те зіткнення, яке ми маємо сьогодні з Росією – відбувається, перш за все, у культурній царині. Перемагає країна, яка має міцну, і в той же час, гнучку культуру, що тисне назовні своєю привабливістю. А тіло культури ніколи не співпадає з державними кордонами, тому справжній фронт проходить в інших місцях, в тому числі – у концертних залах, в учбових аудиторіях, на вулицях, за межами території країни тощо. Якщо це тіло рихле, то розраховувати на успіх важко!
Українській культурі було важко відстоювати себе, бо область її поширення весь час піддавалася агресії з боку сусідів, в першу чергу – Росії. А це означає, що саме культурі слід було приділяти головну увагу всі попередні роки, в першу чергу, мові, освіті й науці. А у нас пройшло 3,5 роки після приходу до влади пана Порошенка, поки нарешті почали робити перші кроки у напрямі захисту української мови, і то тільки в межах державних кордонів. До того Порошенко боявся втратити привабливість в очах російськомовних мешканців. А слід максимізувати контакти з діаспорами, відкрити шлях молоді, що живе за межами України, до українських вузів при умові знання української мови (хоча ще треба нормалізувати стан самих вузів).
Про освіту і науку взагалі годі й говорити – тут маємо повний провал. Люди, які, проживаючи в Україні, займаються наукою, скоро забудуть про існування такої держави, як Україна, бо результати, які вони отримують, досягаються всупереч тим умовам, які створює держава. На державному рівні все зводиться до дурних звітів (чистої води радянщина!). Виживають здебільшого ті, хто отримує гранти з-за кордону, але абсолютна більшість їх осідає у Києві.
Не можу не підняти у черговий раз питання про особливий статус Києва (і це також питання культури), прірва між яким та іншими крупними містами невпинно зростає, що суперечить заявам про децентралізацію. І взагалі, вкрай серйозне питання децентралізації зробили, як завжди, ширмою. Все звели до передачі влади і відносно невеликих сум грошей до регіонів, (а має бути навпаки: це територіальні громади мають передавати частку фінансів і повноваження знизу вгору!) хоча децентралізація – це дещо інше.
Децентралізація – це вирівнювання можливостей та відповідальності, права приймати участь у виробленні та прийнятті рішень, у тому числі на державному рівні, зменшення тиску влади, повсюдний розвиток культури. Не може сформуватися активний громадянин-áктор в умовах, коли над ним нависає влада - вона блокує становлення вільної людини-громадянина! Децентралізація – це деконцетрація можливостей, їх вирівнювання у межах всієї країни, це, врешті решт, роздержавлення: люди мають жити в землях-регіонах.  
Факт застарілості державної форми організації суспільства, про що я писав ще 20 років тому, вже підтверджується: на фоні глобалізації маємо виразний рух окремих етнічних спільнот до автономного існування (баски, курди, шотландці тощо). Ми маємо низку референдумів ..., але
кримський «референдум» ніяким чином не пов'язаний з ними, бо в Криму руська складова була штучно сформована за часів СРСР, а сам «референдум» проходив тоді, коли вже сталася окупація Криму, тобто це – звичайне свинство.
Кожний громадянин повинен мати можливість долучатися до вирішення питань самого різного рівню, включаючи загальнодержавні. Але це вимагає відповідної підготовки, і саме цього боїться влада, бо активна освічена людина, що досягла певного рівню розуміння того, що відбувається, стає для неї загрозою (це було і в СРСР).
Влада – це такий собі соціо-паразит, що існує за рахунок суспільства, має свою субкультуру – схемну культуру, яку передає від покоління (попередників) до покоління – сучасників та майбутників. Найбільшої концентрації ця структура досягає там, де сходяться фінансові потоки. Тому нема сенсу перезавантажувати владу, міняючи обличчя, вона буде залишатися такою, якою й була, бо це — єдина популяція чинушек. 
Тому влада в Україні й намагається нейтралізувати всіх, хто висвічує негативні сторони її діяльності. Нещодавно тиснули на канал «Інтер», тепер, схоже, вже тиснуть на 1-й національний. А пам’ятаєте, як Порошенко під час Майдану малювався демократом? Тепер ми чуємо від нього фрази на кшталт «моя країна, мій народ»! Те саме свого часу кидав у ефір В. Ющенко. Про що це каже? Невже ці особи дійсно бачать себе властителями країни та українського народу? Цікаво, що обидва прийшли до президентства на хвилях Майданів.
Українці, ми маємо один варіант вирішення проблем: слід покінчити з київським пацючником, метастази якого розповсюдились по всій країні! Треба суттєво зменшити чисельність популяції чинушек!
Надзвичайно цікава пропозиція Андрія Ілларіонова – на час забути про Росію. На жаль, це зробити дуже важко. І не тому, що Росія анексувала Крим, який ніколи їй не належав і не може належати в принципі – це область проживання, в першу чергу, кримчаків, які сформували свою культуру, і українців, що дуже давно займалися землеробством на півночі півострова, як і східні райони Донщини і Луганщини. Питання у тому, що на нинішній території Росії проживає багато етнічних українців (думаю, більше 20 млн.), які й досі є носіями, нехай й понівеченої, але української культури. І про це ніколи не можна забувати, хоча українські владники від цього питання відвернулися. Але те, що сталося, саме й є наслідком недолугої та безвідповідальної політики на державному рівні.
Подякуємо пану Андрію Ілларіонову за надзвичайно фаховий, цікавий і корисний виступ. Жаль тільки, що до владників такі виступи не доходять, бо вони живуть, створивши замкнену систему. Бачите – Яценюк прийшов, сказав і пішов собі ... – дуже «культурно»!

Олекса Ковальов «Номад»

1 коментар:

  1. Олекса Ковальов "Номад"9 жовтня 2017 р. о 18:11

    Те, що відбувалося у ВР в останні дні минулого тижня, свідчить про недолугість влади. Звісно, законодавча база, що стосується окупованих і анексованих територій, є вкрай складною. І замість того, щоб попрацювати з членами ВР, Порошенко знову скористався улюбленою тактикою - ламанням людей через коліно. Неприпустимим виглядає виступ Турчинова на адресу тих, хто не погоджувався з запропонованим документом. Таке протягування законів не може не викликати подив.

    ВідповістиВидалити