24 листопада 2021 р.

Чи можна ставити питання про присутність ефектів когнітивності в утвореннях, що формують геосередовище?

Олекса Ковальов

 

Thoughts and emotions originate in the brain; that seems obvious. However, could it be possible that we also think and feel with our bodies? That idea is known as embodied cognition.                                                                                           Amanda Smith, Embodied cognition:  thinking with your body

Вступ        

Ми живемо в епоху серйозних змін, які відбуваються у спробах людства зрозуміти Природу і створити її коректні моделі. І тут виявляється, що поділ наукової сфери на окремі предметні напрями відчутно гальмує цей рух, бо Природа не поділяється на фізику, хімію, біологію, географію, соціологію і т. і., це неподільна цілісність, а виділення окремих напрямів є всього тільки наслідком величезної складності її моделювання. Схоже, що з часом границі між науковими напрямами будуть стиратися, формуючи спочатку більш крупні області пізнання, які згодом можуть перетворитися на суцільну область, що базується на подібностях та загальних принципах. Думаю, що такі принципи повинні бути пов’язані з поняттями «організація» та «інформація». Це певною мірою лежить в руслі поглядів Г. Лейбніца, який вважав, що існують первинні елементи, які мають специфічну активність, що у світі природи присутня єдність і безперервність. Однією з таких укрупнених областей пізнання може стати географія, яка має справу з унікальною областю дослідження – геоcередовищем поки що у межах нашої планети. Але й сама географія має перетерпіти певні зміни. В першу чергу це стосується некоректного виділення напрямів на кшталт фізичної (як її здебільшого трактують сьогодні), економічної, соціальної, політичної географії та низки інших, що мало місце у минулі десятиліття і лишається сьогодні. Ми маємо зрозуміти, що геосередовище є цілісним утворенням з єдиним ходом еволюції, під час якої додавалися все складніші шари організації, які інтегрувалися у попередні, а це означає, що й сама географія має бути цілісним організмом, що зумовлено пов’язаністю її частин. У випадку геотично-організованих[1] утворень ми маємо справу з так званими просторово розподіленими утвореннями абіотичного, біотизованого та антропізованого рівнів, що суттєво ускладнює відповідь на питання, але нам треба шукати підстави, що їх поєднують. Доволі складним моментом є те, що в природі дивним чином поєднуються відносна сталість організаційних утворень та еволюційний рух. У цьому короткому виступі я хочу звернути увагу географів на коректність розгляду питання наявності когнітивності (decision”-making) у геотично-організованих утвореннях. Це питання є одним з найскладніших. «The question, then, could be addressed as follows: How do we draw the boundaries between cognitive and non-cognitive dynamical systems? If we are not to believe in rigid boundaries still... what specifies the gradient towards the cognitive? How can we specify cognition as a natural phenomenon which is distinct from those that surround it, underlay it and precede it?» [Barandiaran, Moreno, 2006: 5]. Зазвичай когнітивність пов’язують з живими організмами, головним чином, з тваринами. Важливим є й те, що такі процеси неможливо спостерігати безпосередньо та об’єктивно вимірювати, що виводить їх за межі фізичних явищ. Але, думаю, когнітивність не виникла з нічого і зненацька, вона має бути глибоко укоріненою у Природі з самого початку. Тому ця властивість має розповсюджуватись на всю сукупність процесів, які лежать в основі отримання, збереження, обробки та використання інформації на будь-якому рівні організації. Пов’язано це з тим, що фундаментом Всесвіту є інформація[2], її виробництво, без чого неможлива еволюція. Тому, досліджуючи процеси, треба шукати відповідь на питання: чи пов’язано з ними виробництво інформації, і якщо так, то як це проявляється та яким чином відбувається? Без сумніву це слід розглядати з позиції концепції «EvoDevo»[3], яка отримала розвиток в рамках еволюційної біології, але, схоже, може бути використана і в інших наукових напрямах як загальнонауковий підхід при вивченні явищ, у яких мають місце одночасні процеси розвитку та еволюції. Справа у тому, що «EvoDevo» у якості головного аспекту розглядає структурно-функціональні особливості, пов’язані зі способами побудови частин тіл. Спробуємо розглянути ці питання. 

      

Когнітивність, суб’єктність та організація. 

If nature were really dead, of course, it would make no sense to speak of waging such a war — the ‘enemy’ would already have been killed and conquered; but then again, with nature dead, there wouldn’t be any of ‘us’ alive to wage such a war in the first place.

   Ronnie Hawkins. Our War Against Nature

Когніція (from Latin cognoscere - “to get to know, recognize”) – складне явище: припускається, що реакція на ту чи іншу подію є результатом серії етапів і операцій, що поєднуються у єдиний акт пізнання. Це означає, що когніція завжди пов’язана з дією. Згідно з «Merriam-Webster Dictionary», ефект когнітивності дорівнює буттю, ставленню до чогось ..., це діяльність, направлена на пізнання, розуміння, на дослідження [Merriam-Webster Dictionary, 2021]. Цю властивість пов’язують з пізнанням довкілля задля орієнтації у ньому з метою збільшення імовірності виживання у складному оточенні. Вкрай складне питання: щось, будучи утвореним з матеріалу середовища, у якому перебуває (яким чином?), починає шукати варіанти виживання у ньому ...! Виникнувши, утворення починає відокремлюватись. Наявність такої властивості свідчить про його прояв як суб’єкта, без чого немає потреби у когніції, а це означає виділення й об’єкта. І це при тому, що фізичних об’єктів, як таких, не існує, вони проявляються тільки при взаємодії з іншими утвореннями, що виявляє їх властивості, тобто це - результат відносин: все є відносним у павутинні взаємодій. Всередині середовища має виникнути розбіжність, втрата симетрії, що формує домен-утворення, а це можливо тільки шляхом певної організації. Тоді утворення – це згущення організації, яке, використовуючи потоки сигналів, спроможне виробляти інформацію задля підтвердження своєї суб’єктності, як то загальна форма, структура, функції та поведінка. Організація – це спосіб, який дозволяє виділитися у загальному середовищі у вигляді суб’єкта. Для цього слід стати організаційно замкнутим утворенням певної форми і витрачати здобуту енергію на підтримку цієї організації шляхом скидання у середовище невпорядкованості, бо організація сама собою не зберігається і не відновлюється. Для цього потрібне тіло, через яке утворення пов’язується з оточенням (згідно з М. Мерло-Понті, тіло є провідником у світ). Важливим моментом стає морфогенез, пов'язаний з так званою позиційною інформацією. Т. Лекуїт зазначає: «Two radically different mechanisms for producing positional information can be distinguished. Genetic information can be directed by a few “conductor” genes that define, in space and time, the order of activation and suppression of all genes in each cell. Like project managers, these genes execute the construction plan and the recipe for the creation of forms. Inversely, forms can emerge spontaneously from local, stochastic interactions between all cells, although without the cells being orchestrated or directed by a few cells or singular genes. It is according to this principle that social insect hives, such as those of termites, organize themselves without a plan or an orchestrator. Morphogenesis simply emerges from local interaction rules, whether in the case of animals – like in this example –, cells, or molecules. Developmental information borrows from orchestration and self-organization strategies, like Gaudi’s cathedral and termite cathedrals» [Lecuit, 2017] (рис. 1). Можливо, саме з цього і починається когнітивність – з пошуку своєї форми, створення нового домену зі своєю внутрішньою організацією та злагодженістю, що характеризується самозбереженням та самодостатньою єдністю. І чи не є прикладами цього мегаполіси мурах і термітів, які вражають своєю організацією!

 


Рис. 1. Як і людська конструкція, морфогенетичні процеси можуть бути організовані генами-регуляторами, які ієрархічно контролюють генетичну регуляцію та рішення клітини. Вони також можуть йти за маршрутом самоорганізації, який керується локальними взаємодіями механічного та хімічного характеру, що ілюструється утворенням термітного пагорба. Ліворуч — Саграда Сімейства Антоніо Гауді; праворуч, фотографія мурашника (Квінсленд, Австралія) [Lecuit, 2017]. 

Кожен з нас також є утворенням, що знаходиться у взаємодії з множиною інших утворень самої різної природи, тому у кожного свій варіант оточення, що зумовлює виникнення власних точок зору. Я би визначив когніцію як спроможність виробляти інформацію, що вимагає наявності відповідної структури та динаміки, направленої на сприйняття та обробку сигналів, як і відкритості по відношенню до оточення, завдяки чому відбувається адаптація. Особливий інтерес викликає концепція втіленого пізнання (Embodied cognition[4]): «Embodied Cognition is a wide-ranging research program drawing from and inspiring work in psychology, neuroscience, ethology, philosophy, linguistics, robotics, and artificial intelligence. Whereas traditional cognitive science also encompasses these disciplines, it finds common purpose in a conception of mind wedded to computationalism: mental processes are computational processes; the brain, qua computer, is the seat of cognition. In contrast, embodied cognition variously rejects or reformulates the computational commitments of cognitive science, emphasizing the significance of an agent’s physical body in cognitive abilities. Unifying investigators of embodied cognition is the idea that the body or the body’s interactions with the environment constitute or contribute to cognition in ways that require a new framework for its investigation. Mental processes are not, or not only, computational processes. The brain is not a computer, or not the seat of cognition» [Shapiro, Lawrence and Shannon Spaulding, The Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2021]. Близьким варіантом є феноменологічний розум (The phenomenological mind). Суть полягає у тому, що розум слід пов’язувати з фізичним тілом, яке в свою чергу взаємодіє з навколишнім середовищем, що є особливо важливим у випадку геоти. Такий напрям розглядається як когнитивізм. Цей ефект досягається тільки за умови само-виділення утворення, що вказує на відчуття себе як цілісності, у тому числі без обов’язкового усвідомлення цього факту, що є можливим тільки, якщо утворення є автономним, виділяється у загальному середовищі завдяки своїй власній унікальній організації, але поєднано з ним процесами обміну. Згідно з Ф. Варелою, це дозволяє розглядати їх як автономні організаційно замкнуті системи, тобто «their organization is characterized by processes such that (1) the processes are related as a network, so that they recursively depend on each other in the generation and realization of the processes themselves, and (2) they constitute the system as a unity recognizable in the space (domain) in which the processes exist» [Varela, 1979: 55]. Тільки зауважу, що не «recognizable in the space (domain) in which the processes exist», а ці домени і простір (як і час) проявляються у нашій свідомості тільки завдяки існуванню процесів, тобто саме процеси є первинними (цим і пояснюється, що сучасне містить у собі минуле і майбутнє). Якщо сукупність пов’язаних між собою процесів є сталою, формується тіло, яке утримує в собі відповідну організацію та посилює автономність, основу якої складає нормативність [Barandiaran, Moreno, 2006].

Будь-яке утворення формується з частини середовища, відділяючись завдяки виникненню своєрідної «шкіри», через яку здійснюється обмін, що сприяє його виживанню. Це забезпечується завдяки організації, що веде до виникнення різниці між утворенням та середовищем, і саме впливи останнього визначають те, яким воно має бути. Між діями утворення та його організацією виникає зв'язок: дії (акти діяльності) водночас породжують і посилюють організацію та є її наслідком, що також є основою адаптації до внутрішніх і зовнішніх збурень. Можна сказати й так:

організація використовує тіло утворення для свого самоствердження, у тому числі шляхом його адаптації до особливостей середовища та їх змін, вона формує такий структурно-функціональний потенціал, який дозволяють тілу «читати» середовище та його зміни. Спроможність формувати достатню і необхідну структуру і функції називається структурно-функціональною повнотою: чим складнішим є середовище, тим більш складною має бути структурно-функціональна повнота. На певному етапі еволюції виникає потреба у формуванні особливого органу відображення – мозку, який, на біологічному рівні, досягає максимуму у людини, але далі посилюється завдяки розвитку обчислювальної  техніки.    

«Adaptive systems have the capacity of distinguishing and transforming the trajectories of their essential variables (those defining the viability constraints of the system) so that tendencies toward outside the boundaries of viability are compensated. The good or bad functioning of the system is objective (since the very system would cease to exist otherwise), and it is objective for the system because it is detected and compensated by the system, in an effective, functionally integrated way. Thus, adaptive autonomous systems are an instance of explicit teleology since in addition to having an intrinsic goal (due to their basic autonomous organization) they also act according to this goal generating global constraints, over their minimal basic organization, so that a metaregulatory process emerges» [Barandiaran, Moreno, 2006: 14]. Як зазначає Л.Б. Сміз, «The embodiment hypothesis is the idea that intelligence emerges in the interaction of an organism with an environment and as a result of sensory-motor activity» [Smith, 2005: 278]. Це важливо для утворень, які досліджує географія. Більше того, «The idea of emergence - the temporary but coherent coming into existence of new forms through ongoing intrinsic processes - is fundamental to the idea of dynamic systems. Complex systems composed of very many individual elements embedded within, and open to, a complex environment can exhibit coherent behavior: the parts are coordinated without an executive agent, plan, or program. Coherence is generated solely in the relationships between the components and the constraints and opportunities offered by the environment. This self-organization means that no single element has causal priority. When such complex systems self-organize, they are characterized by the relative stability or instability of their states» [Smith, 2005: 278]. Йдеться про нестаціонарні системи. Будемо виходити з того, що спроможність здійснювати когніцію є результатом взаємодії утворень з середовищем, наслідком сенсорно-моторної активності. Це вимагає від утворення бути відчувалищем – сприймати сигнали, які дозволяють підтримувати організацію та адаптувати її до змін середовища.

Процес пізнання є ні чим іншим, як організацією потоку сигналів, що йдуть з боку зовнішнього середовища та з середини, що проявляється у їх каналюванні та обробці, що може відбуватися у кілька етапів. Це здійснюється на різних рівнях – від чисто фізичного до образного (в першу чергу, у людини), яке дає можливість проектувати майбутні стани і реалізовувати їх. Звісно, якщо йдеться, наприклад, про водний потік, що формує структуру каналів стоку (гідро-мережу), то ніякого образу цієї структури він не має, але існує структура, яка є найбільш ефективною (своєрідний фітнес-стан), що виступає в ролі атрактора.

Та чи притаманна когнітивність утворенням геотичного масштабу складності, які є просторово розподіленими, у яких тілесність не є чітко вираженою і має місце ієрархія як форма організації? Здавалося б, відповідь має бути негативною, але ... розробка концепції втіленого пізнання дозволяє інакше підійти до вирішення цього питання. Ще Дж. фон Уексюль показав, що оточення слід розглядати як "умвелт", як втілений світ, складений зі структурних зв'язків (інтерактивних процесів) між агентом та його оточенням, оскільки вони інтегровані у поточні процеси самозбереження та його побудови [von Uexküll, 1982]. Можна сказати так: тіло переробляє впливи середовища у свою структуру, свою схему та особливості функціонування, що є варіантом пізнання. Головні положення цієї концепції даються в роботі [Wilson, 2002: 626]. 

1. Cognition is situated. Cognitive activity takes place in the context of a real-world environment, and it inherently involves perception and action.

2. Cognition is time pressured. We are “mind on the hoof” (Clark, 1997), and cognition must be understood in terms of how it functions under the pressures of real-time interaction with the environment.

3. We off-load cognitive work onto the environment.

Because of limits on our information-processing abilities (e.g., limits on attention and working memory), we exploit the environment to reduce the cognitive workload. We make the environment hold or even manipulate information for us, and we harvest that information only on a need-toknow basis.

4. The environment is part of the cognitive system.

The information flow between mind and world is so dense and continuous that, for scientists studying the nature of cognitive activity, the mind alone is not a meaningful unit of analysis.

5. Cognition is for action. The function of the mind is to guide action, and cognitive mechanisms such as perception and memory must be understood in terms of their ultimate contribution to situation-appropriate behavior.

6. Off-line cognition is body based. Even when decoupled from the environment, the activity of the mind is grounded in mechanisms that evolved for interaction with the environment - that is, mechanisms of sensory processing and motor control.

Непрості положення. 1. Пізнання втілене в утворенні, структура і динаміка якого формуються у контексті оточення і проявляється у вигляді сприйняття і дії. Отже, у будь-якому разі дії узгоджуються з контекстом середовища, але ця узгодженість не є повною. 2. Пізнання здійснюється в умовах тиску процесів, викликаних взаємодією утворення із середовищем. Йдеться про необхідність встигнути відреагувати на впливи, бо затримка може привести до загибелі. 3. З цим пунктом я не можу погодитись. Ці твердження мають відношення тільки до людської когниції, а середовище, яке використовується, стає додатком до людини, що здійснює когницію. Ми надто концентруємось на людській когниції, інколи розглядаючи її як ледве не єдиний прояв пізнання, але це не так. Крім того, йдеться про обробку не інформації, а потоку сигналів, що і веде до виробництва інформації (у різних її проявах). Можна погодитись, що «we harvest that information only on a need-toknow basis», тому пізнання не дає повноцінного відображення. 4. Це твердження акцентує увагу на тому факті, що за відсутності середовища процес пізнання не реалізується, в той же час воно зайве: немає середовища – немає й того, що слід пізнавати. 5. Це твердження є загальновідомим. 6. Важливе твердження.

Головний висновок є наступним: все тіло бере участь у сприйняті сигналів, їх обробці, формуванні образу оточення (мисленні) і реакції на зовнішні впливи. А як же мозок? А мозок мав утворитися як орган, що піднімає цю функцію на більш високий рівень, концентруючи її у невеличкому об’ємі, але він є частиною тіла. Близький варіант – мисляче тіло (Thinking Body).

 

Інформаційна машина (когнітивність) на різних рівнях організації.

«Do you often find yourself talking to things that can’t respond?  What about not wanting to throw things away because you’ll hurt their feelings?  Do you give inanimate objects personalities? If you answered yes to any of these questions, you anthropomorphize!  Also, your amygdala is probably fine and you probably aren’t autistic» [Coane, 2017]. Так, коли йдеться про когнітивність, інформацію, пізнання, у більшості випадків люди пов’язують їх з людиною. Але чи так це? І якщо поширити їх на біоту, та ще й на абіотичні явища, чи слід вважати це антропоморфізмом? Думаю, що ні. Насправді все це властиве всій Природі, всім речам, які відзначаються чутливістю – від елементарних частинок до Всесвіту в цілому. Це люди, отримавши від Природи таку властивість, тепер дивляться на оточення, так би мовити, згори.   

Ви замислювались над тим, що відбувається, коли ви чуєте розмову, звернення до вас? У цьому випадку ви включаєтесь у процес пізнання. Так, коли ми чуємо мову, оглядаємо поверхню чи проводимо по ній рукою ... ми входимо у режим пізнання – перетворюємо сигнали на інформацію. Те саме відбувається з усіма складними утвореннями: для того, щоб вижити, слід постійно «читати» сигнали, пізнавати, розпізнавати, оцінювати, зіставляти і виробляти відповідь, а це і є інформація. Про інформацію можна говорити у тому випадку, коли існує, невизначеність, багато варіантів, з яких відбувається вибір одного, причому цей вибір здійснюється як випадковий: виробництво інформації – це розв’язання невизначеності.

Варто також зупинитися на питанні адаптивності, бо цей ефект тісно пов'язаний з конітивністю. Х. Барандіаран та А. Морено зазначють: «This generic idea of adaptivity obscures two important philosophical and scientific questions: the presupposed distinction between system and environment and the fact that the idea of “adjustment” (and consequently of adaptivity) implies an irreducible normative dimension» [Barandiaran, Moreno, 2010: 325]. Ці автори розбирають питання поведінки автономних утворень (систем) при зростанні складності їх організації від просто автономної системи до адаптивної системи, від неї до адаптивного агента[5] (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Концептуальні схеми все більш складних організацій. (а) Діаграма конститутивних процесів в основних автономних системах; Конструктивний цикл вимагає потоку матерії та енергії, який активно стримується системою, породжуючи інтерактивні процеси і таким чином створюючи мінімальну форму агентства. (b) Адаптивні системи демонструють частково відокремлений механізм, який регулює інтерактивні та конструктивні процеси, налаштовуючи та перемикаючись між різними альтернативами відповідно до зовнішніх збурень та умов. (c) Адаптивні агенти з'являються, коли інтерактивні процеси стають циклом [Barandiaran, Moreno, 2010: 328]. (Copyright © 2007 Xabier Barandiaran under a CreativeCommons Attribution – Share Alike license: http://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0.).

Приклад флювіального потоку. Розглянемо водний потік. Вода є найбільш цікавою речовиною, бо вона може знаходитись у різних агрегатних та динамічних станах.  Водний потік – це величезна кількість молекул води (áкторів), пов’язаних водневими зв’язками, що веде до соціалізації молекул (а вони відчувають одна іншу, є сенсоріумами, відповідно, координують свій рух відповідно до загального потоку) та утворення єдиного тіла потоку: все відбувається саме на рівні молекул. Під час руху це тіло буквально промацує поверхню ґрунту, якою просувається (це те саме, що і проводити рукою по рельєфній поверхні), обстежуючи його та, завдяки електромагнітним зв’язкам з молекулами наступного шару молекул передають сигнали про характер поверхні вглибину тіла, що завершується вибором напряму руху та режиму течії (маємо перколяційну мережу, через яку йдуть сигнали). Це схоже на читання тексту, написаного рельєфно-тактильним шрифтом Брайля, тільки відбувається це відразу по всій поверхні руху води. Сигнали від передових молекул обробляються наступними шарами молекул, і так визначається напрям руху в межах кожного локусу, за чим слідує узагальнення. Причому схоплюється весь «текст» поверхні, так що визначити місце, де саме виробляється інформація, неможливо (йдеться про вироблення інформації у вигляді режиму потоку та його напряму, тобто дію інформаційної машини). При досягненні критичної глибини і швидкості виникає турбулентність, що також є механізмом підбору оптимального режиму просування водного тіла: у цьому випадку інформаційна машина охоплює все тіло водного потоку. Отже, йдеться дійсно про просторово розподілене тіло-мозок. Якщо взяти передовий фронт потоку, він також діє у режимі інформаційної машини – може багатократно утворювати біфуркації. Дія інформаційних машин є ні чим іншим, як когніцією, а все тіло-мозок виробляє «знання» у вигляді певного режиму та напряму руху (справжній суб’єкт). Причому адаптується не тільки сам потік, але він змінює й характер поверхні: десь зрізає, а десь відкладає задля утворення оптимального режиму стоку. Отже, когніція (пізнання) – це вироблення норм, обмежень, що роблять рух більш ефективним. Такий потік, за відомих умов, формує систему ерозійних каналів, що фіксує рух води, переводить його з площинного у лінійний. Канали стоку мінімізують витрати енергії потоку і є рішенням задачі ефективного виведення води зі схилу. Це дуже нагадує зовнішній скелет. Виходить, що потік та його ложа утворюють цілісність. Загальні уявлення питань, пов’язаних з водними потоками дає робота [Nelson, 2015]. Варто відзначити, що не можна жорстко розділяти водний потік і середовище, у якому він просувається, на певному етапі вони формують єдність.

 

Біотизація географічного середовища, біосоціальні утворення та біосфера. У роботі «The Dynamics of Living Systems» Т. Лекуїт зазначає: «In The Logic of Life, François Jacob concludes with the following: “today, the world is messages, codes and information”. These words are highly relevant at a time when the nature and logic of morphogenetic information are increasingly studied. Whether it operates according to a remote orchestration principle or according to local self-organization rules, this information fulfils three main functions: a regionalization function characterized by the definition of territories via progressive subdivision; a polarization function, through the orientation of dynamic cellular processes; and last of all, a temporalization function, through which the temporal order of processes is established» [Lecuit, 2017] (рис. 3). Але думаю, що темпоралізація задається саме процесом, його направленістю від минулого до майбутнього.

Рис. 3. Позиційна інформація виконує три основні функції під час морфогенезу: 1) регіоналізація, тобто поділ простору на окремі території; 2) поляризація простору шляхом орієнтування клітинних процесів (поділ, рухливість, диференціація тощо); і 3) упорядкування процесів у часі (наприклад, через циклічні процеси, пульсаційні процеси тощо) [Lecuit, 2017]. 

З появою живих організмів біота поступово стала глобальним організаціє-утворюючим áктором, почалося формування біотизованих геотичних утворень, у яких біота і абіотичне середовище утворюють єдність і для яких виробництво інформації вже виходить на передній план – еволюція стає передовим феноменом. Цей процес мав логічне завершення – виникнення земної біосфери як цілісного організму. Звісно, перед веде біота, більше того – гени: саме вони через організми формують оптимальне середовище для власної пролонгації та розповсюдження, у якому живі організми є частиною цього середовища. Але й на рівні кожного індивіда чітко проявляється дія інформаційної машини. Варто згадати хоча б відому роботу Ч. Дарвіна та Ф. Дарвіна «The Power of Movement of Plants» [Darwin CR. (assisted by Darwin F.), 1880], у якій автори висунули так звану гіпотезу «корінь-мозок» (‘Root-BrainHypothesis). На цьому рівні ситуація значно складніша. Тут також є як зовнішні (при просуванні біогеоценозів та їх контакті з іншими біогеоценозами), так і внутрішні фронти. Різні біосоціальні утворення знаходячись у контакті, взаємодіють між собою, формуючи складну систему кордонів між доменами, які до того ж проявляються у різних масштабах та з різним ступенем виразності. «Ecological boundaries have been described as being multiscalar or hierarchical entities. However, the concept of the ecological boundary has not been explicitly examined in the context of hierarchy theory. We explore how ecological boundaries might be envisioned as constituents of scalar hierarchical systems. Boundaries may be represented by the surfaces of constituents or as constituents themselves. Where surfaces would correspond to abrupt transition zones, boundary systems might be quite varied depending on hierarchical context. We conclude that hierarchy theory is compatible with a functional vision of ecological boundaries where functions can be largely represented as the processing or filtering of ecological signals. Furthermore, we postulate that emergent ecological boundaries that arise on a new hierarchical level may contribute to the overconnectedness of mature ecosystems. Nevertheless, a thermodynamic approach to the emergence and development of boundary systems does indicate that in many situations, ecological boundaries would persist in time by contributing to the energy production of higher hierarchical levels» [Yarrow, Salthe, 2008: 233]. Більше того, біологічні сполучення як сукупності популяцій, що у різний спосіб взаємодіють між собою, часто важко визначити взагалі, що стосується і біотизованих утворень. Тут варто говорити не стільки про виробництво енергії, скільки про виробництво інформації. Сама ієрархія є наслідком цього процесу: «Each hierarchical level has a characteristic behavioral frequency that is inversely related to its position in the hierarchy» [Yarrow, Salthe, 2008: 236] (але те саме ми маємо і у випадку флювільних мереж та антропізованих утворень). На рис. 4. дається схема такої ієрархії, а на рис. 5 показаний кордон як підсистема на фокальному рівні вкладеної системи.

 


Рис. 4. Схема вкладеної ієрархії. На будь-якому ієрархічному рівні зустрічається ряд дискретних складових. Обмеження позначені суцільними стрілками; початкові умови або біологічний потенціал позначені пунктирними стрілками [Yarrow, Salthe, 2008: 237].

 

Рис. 5. Кордон як підсистема на фокальному рівні вкладеної системи; (а) як проста концептуальна модель; (b) як ієрархічна модель. Поверхні, які забезпечують максимальну фільтрацію сигналів, зображені заштрихованими прямокутниками [Yarrow, Salthe, 2008: 238]. 

Узагальнюючий висновок стосовно інформаційних процесів в еволюції, розвитку та становленні інтелекту зробив М. Конрад, який зазначив, що   біологічні системи розглядаються як перколяційні мережі, в яких беруть участь процеси на всіх масштабах. Макроскопічні вхідні дані перетворюються на мікрофізичні події через перемежовану ієрархію структур і процесів, а мікрофізичні події посилюються для контролю макроскопічних структур і функцій. Цілісність і адаптація досягаються завдяки динаміці самоузгодженості, що діє на всіх рівнях організації. [Conrad, 1996].

Оскільки існування доменів пов’язане з процесами, можна вважати, що кожний з них має своєрідну стрілу часу (історичний вимір), направлену по нормалі до базової поверхні, тобто денна поверхня (структура) є поперечним зрізом потоку. Під дією внутрішніх і зовнішніх факторів домени змінюють свою конфігурацію. Це можна уявити як зміну контурів доменів (нелокальних утворень) у площині, як площинний зріз складного потоку «рідин» з різними властивостями, що взаємодіють між собою. Виникає так звана проблема вільних кордонів (free boundary problem): «Many applied problems result in particle interactions in various forms. Such problems, driven by exterior or interior forces, chemical reactions or population growth, have been studied to some extent within applied sciences. When particles move (e.g. cell growth, crystallization, discrete flows) randomly and occupy regions, they interact with other particles in their environment. Such interaction can be of various forms: they can be annihilated, or annihilate other particles; they can also freeze or vaporize and behave in many other ways» [Chen, Shahgholian, Vazquez, 2015: 3]. Вільні кордони – це умова дії інформаційної машини. Оскільки біогеоценози мають складну морфо-таксономічну структуру з виразною ієрархією як формою організації (екоїди, тесери, парцели, біогеоценози, біогеоми), вони розділені кордонами з різними рівнями напруженості, де саме і відбувається виробництво інформації. Але процес цей доволі повільний, бо базується на метаболізмі, хоча це також інформаційна машина, дія якої починається з розповсюдження насіння і спор (у різний спосіб), та вегетативним способом (вусики, корені – кореневідросткові рослини). Так рослини, не маючи можливості пересуватися, «обстежують», «промацують» навколишнє середовище в плані можливості розповсюдження водночас у багатьох напрямах (без усвідомлення цього), а слідом можуть просувати і цілі біоценози. Але існує й низка механізмів комунікації між рослинами, описані, наприклад, Е.Д. Бреннером зі співавторами [Brenner, Stahlberg, Mancuso, Vivanco, Balusˇka, Van Volkenburgh, 2006], а також між рослинами та тваринами. Не менш цікавим є і спосіб обстеження (пізнання) середовища, що реалізують соціальні комахи. Отже, можна припустити існування у біогеоценозах комунікативних полів. Але ще більш важливим в плані когніції є механізм конструктивно-деструкційних (послаблення-посилення організації) циклів, які постійно діють у біогеоценозах. Справа у тому, що уявлення про термінальний стан біогеоценозів, як стабільний, незмінний, не зовсім відповідає дійсності: стійкий стан є доволі динамічним завдяки постійним порушенням і відтворенням структури, в першу чергу, на рівнях складових малих масштабів – стійкість цілого досягається за рахунок нестійкості частин. Саме такі коливання дають змогу біогеоценозам адаптуватися до змін, бо на ділянки з послабленою організацією легше проникають інвазійні види та встановлюється нова структура. Візьмемо лісостеп: лісові і степові та лугові біогеоценози є добре вираженими геохолонами, складеними меншими геохолонами, але їх поєднання також є геохолоном більшого масштабу, який, до того ж, доволі сталий. Як показано в роботі [Erdős,  Ambarl,  Anenkhonov,  Bátori, Cserhalmi and other, 2018], лісостеп слід вважати біомом, а це означає, що межа між ними добре моделюється схематичним зображенням на рис. 4. І варто зазначити, що ні ліс, ні степ, як і луг неможливо посадити, бо це складні утворення зі своєю історією становлення: ліс – це не деревостій одного віку, а степ і луг – не купа трав’янистих рослин (пшеничне поле – не степ, трав’яний покрив футбольного поля – не луг), це складні процеси – лісо-твірний, степо-твірний, луго-твірний, і ці процеси є конітивними. Це стосується будь-якого біотизованого утворення.

 

Антропізація географічного середовища, антропосоціальні утворення та антропосфера. Провідним áктором на цьому рівні виступає Людина. Відразу зазначу, що Людина - це продукт Природи, результат природного відбору, тому все, що вона містить у собі, присутнє і в Природі:

Людина – якість Природи наслідок довгого процесу природного відбору.

А це означає, що феномен когніції присутній в Природі з самого початку, просто в Людині він проявляється найбільш виразно. З появою Людини і розгортанням господарської діяльності антропота поступово стає організаціє-утворюючим áктором, провідну роль у чому відіграє суттєве збільшення щільності та темпу комунікації, відбувається формування антропізованих утворень, вся сукупність яких формує антропосферу як складову загально-земного геосередовища. Згідно з С.Е. Манахан, «The anthrosphere may be defined as that part of the environment made or modified by humans and used for their activities» [Manahan, 2000: 41]. Я би не робив акцент на терміні «використання», а визначив би антропосферу як модифіковану людською діяльністю частину геосередовища, де людська діяльність є однією зі складових і вплетена у організацію природних процесів. І тут ми маємо те саме – організаційні утворення – антропізовані геохолони=геоорги, що контактують, конкурують, формують фронти і породжують інформацію (такими, на думку автора, є не держави, а регіони, які також організовані ієрархічно). Тільки на цьому рівні все виглядає складніше, бо додаються нові виміри, пов’язані, в першу чергу, з виробництвом. Так Т. Шілхад і Г.Л. Есбенсен запитують: «To what extent are cognitive processes rooted in “simple” body-environment interactions, and the situation in which they take place? And to what extent does the body-environment interaction depend on socio-cultural processes?» [Schilhab, Esbensen, 2019]. Це добре показано у роботі «Development Decision Making and the Content of International Development Law» при розгляді питання сучасного погляду на розвиток: «The modern view of development ... posits that the economic aspects of development cannot be separated from its social, political, environmental, and cultural aspects and that development should be seen as a holistic, integrated process. From this perspective, development projects and policies should be treated not so much as discrete economic events but as episodes of social, economic, and environmental transformation that are part of an ongoing process of change. This means, for example, that to fully assess the desirability of a particular project proposal it is necessary to account for all the ways that the project or policy will affect its social and physical environment and how these impacts will evolve over the life cycle of the project» [Bradlow, 2004]. Суттєвого значення набуває спроможність прогнозувати наслідки дій, бо вони можуть виявитись доволі негативними, що прискорює вихід до фітнес-стану. Мене дещо дивують схеми, на яких так звані сфери показуються відокремлено, а стрілками позначаються зв’язки між ними (наприклад, рис. 6). З позиції географа атмосфера, гідросфера і літосфера утворюють єдине абіотичне середовище - абіосферу, у «надрах» якого свого часу сформувалася біосфера як перетворене абіотичне середовище (воно є вкладеним), а згодом у «надрах» вже біотизованого середовища почала формуватися антропосфера, яка поки що знаходиться у стані становлення. 


Рис. 6. Відношення між літосферою, гідросферою, атмосферою, біосферою та антропосферою згідно з К.Дж. Донахью [Donahue, 2014: 598]. 

Отже, біосфера і антропосфера вбудовані, вкладені у абіотичну сферу, є наслідком її модифікації, і цей процес пов'язаний з виробництвом інформації. У цікавій роботі «The Past and the Future of the Developmental State» А.К. Багчі пише: «Like most human institutions - the family, the village, the city, the state, customs, laws, the nation - the developmental state was born long before anybody thought of naming it. There are debates about when it was born, whether all developmental states (as they are usually characterized) are properly labeled, and whether there have been developmental states overlooked literature» [Bagchi, 2000: 2]. У якості складових антропосфери цей автор використовує термін «industrial ecosystem», акцентуючи увагу на тому, що «An industrial ecosystem consists of a variety of enterprises linked together by transportation and communications systems and processing materials in a manner that maximizes the efficient utilization of materials and minimizes wastes» [Bagchi, 2000: 20]. «An essential key to the success of an industrial ecosystem is the facile exchange of materials and information in the system. Because of the central importance of materials exchange, industrial ecosystems tend to be clustered in relatively small geographic areas. Furthermore, they are often centered around a transportation system, such as a navigable river, a railroad line, or an interstate highway network. For high-value goods that can be shipped economically by air, a major airport is essential, and the constituents of the industrial ecosystem may be separated by great distances. Usually, several, or even all, of the constituents of a transportation system mentioned above are utilized in a functional industrial ecosystem.

In the modern “information age,” information is an increasingly valuable commodity. Therefore, the facile exchange of information among the constituents of an industrial ecosystem is essential for it to function properly. At the present time industrial ecosystems are developing in which information is the major commodity involved. Such systems are aided by modern developments in high-speed data transmission and computers. Industrial ecosystems based on information can be geographically highly dispersed with a scope that is truly worldwide» [Bagchi, 2000: 21]. Але такий погляд є помилковим, бо антропосфера не зводиться до індустріальних екосистем, вона включає всі напрями людської діяльності, а вислів «can be geographically highly dispersed» є некоректним, бо йдеться про територіальну дисперсію, а не географічну. В той же час варто звернути увагу на те, що автор надає велику вагу інформації, що вказує на першорядність когнітивної функції. І це дійсно так: можна припустити, що головною «метою» антропосфери є формування максимально щільної і швидкої комунікації між людьми як носіями мозків, що має привести до цефалізації планети (загально-земного мозку) як інструмента самопізнання Природи.

Але виникає питання: чи може людство рухатись до такої мети, розглядаючи природне середовище тільки як ресурс для економічного зростання, а не як «гніздечко», без якого воно не може існувати? У важливій роботі «The Future is Now» [The Future is Now, 2019] автори наводять цікаві діаграми – «Box 1-8» з поясненнями (рис. 7). Я не є прихильником перекладу вислову «sustainable development» як «сталий розвиток» (як це трактується у нас), більш коректним є переклад «обґрунтований розвиток», при цьому вважаю, що слід говорити про узгоджений розвиток. Там же наводяться типи проблем стійкості, як їх бачать автори (рис. 8). Цей процес має завершитись становленням людино-природної органіки, що має базуватися на основі концепції країни «Біосфера» [Ковалёв, 2009], запропонованої ще у 1996-му році. Відзначу, що створення так званих «гарячих точок» (hotspots) – територій зі значним видовим різноманіттям, які отримують особливий природоохоронний статус, є тільки першим етапом на шляху формування країни «Біосфера». Вирішення цього питання буде проявом справжньої когніції. Слід вийти на режим самообмеження, що досягається шляхом стиснення антропосфери. Важливі думки у цьому аспекті містяться в роботі «From planetary to societal boundaries: an argument for collectively defined self-limitation» [Brand, Muraca and other, 2021]. Саме це вимагає від людини розуміння свого місця у Природі – розуміння того, що ми – люди – є її невід’ємною частиною, якій належить вкрай важлива функція, яка полягає у тому, що ми є носіями її мозку. 

 


Рис. 7. Глобальна рамка сталого розвитку для перетворення на основі знань у напрямку сталого розвитку [The Future is Now, 2019: 24]:

«Progress in human well-being is closely connected to the state of the natural environment, and vice versa. The space for moving to a sustainable development trajectory lies at the interface between these two components of the Earth System (panel A). Currently, however, the world is not set on a trajectory that lies within this space.

The 2030 Agenda for Sustainable Development defines a political space within which United Nations Member States have committed themselves to managing both the relationships among human beings and between human activities and the planet. That space is delineated by a set of social targets that define human wellbeing and capabilities, as well as environmental targets to secure nature and the global commons (panel B).

As those social and environmental targets are intractably linked, it is not possible to carry out one intervention without influencing another. Therefore, choices need to be made with respect to balancing the gains and tradeoffs of all activities. The overarching objectives provide essential guidance for making choices (panel C).

Achieving more equitable and balanced development within the political space of the 2030 Agenda is possible only by engaging with the systems that connect people and nature to their guiding goals (panel D)».

 

Рис. 8. Взаємодія між соціально-політичною домовленістю та фактичною визначеністю впливає на те, як ми ставимося до проблем сталого розвитку та який простір для політичних дій ми бачимо. Ліворуч показані різні типи проблем сталого розвитку, а праворуч – відповідні приклади сфер політики [The Future is Now, 2019: 112]. 

Так у чому проявляються ефекти когнітивної функції у людському суспільстві? Когнітивна функція включає в себе такі операції, як сприйняття, пам'ять, створення образів і мислення, прийняття рішень, передбачення тощо. С. Гейс зазначає: «Humans are animals that specialize in thinking and knowing, and our extraordinary cognitive abilities have transformed every aspect of our lives. In contrast to our chimpanzee cousins and Stone Age ancestors, we are complex political, economic, scientific and artistic creatures, living in a vast range of habitats, many of which are our own creation. Research on the evolution of human cognition asks what types of thinking make us such peculiar animals, and how they have been generated by evolutionary processes» [Heyes, 2012: 2091], причому вирішальна роль у розвитку цієї функції вона відводить культурній еволюції, техніко-соціальній коеволюції та коеволюції генів і культури. Людські спільноти створили життєве середовище, яке суттєво відрізняється від середовищ інших тварин наявністю багатьох штучних речей, причому деякі з них суттєво посилюють когнітивну функцію. Але це стосується тільки людей, та чи має розповсюджуватись і на ті геохолони=орги, у яких відбувається життєдіяльність, розвиток та еволюція людини як виду та людських спільнот? Думаю, саме так. В той же час виникає питання: абсолютна більшість сучасних людей живе у державах, а ця форма організації веде до поширення патерналізму, який суттєво зменшує необхідність осмислювати ситуацію, як це відбивається на людській когніції? Схоже, що негативно. Ще одне питання: куди може привести сучасна діджиталізація, яка відбувається останніми десятиліттями шаленими темпами? Чого варта тільки JPS-навігація! Немає потреби вибирати напрям руху на основі оцінки середовища! Вже є дані, що свідчать про зменшення об’єму людського мозку з причини підвищення комфортності життя та наявності Інтернет, який суттєво зменшує потребу вирішувати самостійно багато питань. Чи не призведе це до зупинки подальшої еволюції людини на планеті? Вже є дані про зменшення IQ жителів розвинутих країн. Яку роль у цих умовах може відіграти перебування жителів міст у природному середовищі? Мої власні спостереження свідчать про те, що, потрапивши у квазіприродне середовище, жителі крупних міст дуже швидко втрачають орієнтацію, бо звикли перебувати у чітко організованому міському середовищі. Що може більше сприяти росту когнітивності у сучасному світі з його прихованими викликами? Схоже, що людство тільки зараз починає намацувати той новий напрям руху, який має привести до його виживання і розвитку у майбутньому, і цей шлях пов'язаний з виникненням людино-природної органіки – особливої організації, у якій провідну роль буде відігравати біосферо-центричний погляд на земний світ.      

Заключні зауваження.

Because truths we don’t suspect have a hard time making themselves felt, as when thirteen species of whiptail lizards, composed entirely of females stay undiscovered due to bias against such things existing, we have to meet the universe halfway. Nothing will unfold for us unless we move toward what Looks to us like nothing: faith is a cascade.

Karen Barad, Meeting the Universe Halfway: Quantum Physics and the Entanglement of Matter and Meaning, pp. 397 - 98. 

Спробуємо узагальнити те, що про що йдеться. Перше питання: чи є когнітивність загально-природним явищем? Схоже, що так. Але якщо утворення демонструє наявність когнітивності, воно є суб’єктом. У чому суть цього явища? Можна припустити, що найбільш яскравим його проявом є само-створення шляхом пізнання оточення, відображенню його життєво важливих особливостей. Піднімаючись по еволюційних сходинках, утворення змушені розгортати нові виміри, нарощуючи розмірність, відкривають для собі нові форми комунікації, без чого їх виживання є сумнівним. Але наша Природа є креативною з самого свого зародження, а креативність є проявом конітивності. Еволюція йшла у бік збільшення «маси» когніції та нарощування її якості та локалізації. Але як бути з утвореннями, які ми ідентифікуємо як геотичні (що формують геосередовище)? Вони мають ряд особливостей, перш за все є гетерогенними та полімасштабними (має місце ієрархія як форма організації). Їх особливості варто шукати в їх внутрішній динаміці, що розгортається у різних формах організації – абіотичних, біотизованих та антропізованих - та на різних масштабних рівнях. Два останні рівні є результатом модифікації абіосфери, що відбувається у єдиному потоці, який ми називаємо геопроцесом. Це веде до утворення та співіснування доменів різних масштабів, які взаємодіють між собою, обмінюючись сигналами, і цей обмін, схоже, має перколяційну природу. Саме цей обмін зумовлює поєднання окремих áкторів у цілісні утворення – такі, що відзначаються тотальністю та повнотою. Комунікація виконує роль клею. Це має місце на рівні флювіального потоку, який відчуває своє середовище і змінює його задля зростання ефективності руху. Поверхня, якою потік рухається – це своєрідний текст, написаний морфолого-літологічно, а «прочитавши», починає формувати свій текст, виходячи на певний режим руху і змінюючи поверхню. Ще більш яскраво це проявляється на рівні біотизованих утворень, які також відчувають середовище, «читають» його та змінюють (у який спосіб?), формуючи ґрунти та внутрішній мікроклімат. Що стосується антропізованих утворень, ця складова геосередовища знаходиться на стадії становлення, а тексти, які приходиться «читати» на цьому рівні, суттєво складніші за попередні. Отже, маємо явні прояви когнітивності на всіх трьох рівнях організації геосередовища, і це те, що відрізняє геохолони=геоорги від геокомплексів і геосистем: вони демонструють якості агентів.   

Посилання:

Barandiaran X., Moreno A. On What Makes Certain Dynamical Systems Cognitive: a minimally cognitive organization program. On What Makes Certain Dynamical Systems Cognitive. June 2006; Adaptive Behavior 14(2):171-185.

https://www.researchgate.net/publication/230806779_On_What_Makes_Certain_Dynamical_Systems_Cognitive_A_Minimally_Cognitive_Organization_Program

Merriam-Webster.com Dictionary, Merriam-Webster, Accessed 27 Sep. 2021. https://www.merriam-webster.com/dictionary/cognition.

“Evo-devo.” Merriam-Webster.com Dictionary, Merriam-Webster –

https://www.merriam-webster.com/dictionary/evo-devo. Accessed 14 Nov. 2021.

Lecuit T. The Dynamics of Living Systems. Inaugural lecture given on Thursday 27 April 2017. – https://books.openedition.org/cdf/10409

Embodied cognition. From Wikipedia, the free encyclopedia. - 4 October 2021 - https://en.wikipedia.org/wiki/Embodied_cognition

Shapiro, Lawrence and Shannon Spaulding, "Embodied Cognition", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Winter 2021 Edition), Edward N. Zalta (ed.), forthcoming URL = https://plato.stanford.edu/archives/win2021/entries/embodied-cognition/.

Varela, F. (). Principles of Biologicall Autonomy. North-Holland, New York, 1979. –

http://mechanism.ucsd.edu/teaching/f17/phil204A/readings/Varela%201979%20Principles%20of%20Biological%20Autonomy.part1.pdf

Smith L.B. Cognition as a dynamic system: Principles from embodiment // Developmental Review 25, 2005. – Рр. 278 298.

https://cogdev.sitehost.iu.edu/labwork/Smith_dynamicsystem_2005.pdf

von Uexküll, J. (1982). The theory of meaning. Semiotica, 42(1):25–82. From the journal. - http://www.codebiology.org/pdf/von%20Uexk%C3%83%C2%BCll%20J%20(1940)%20The%20Theory%20of%20Meaning.pdf

Wilson M. Six views of embodied cognition (англ.) // Psychonomic Bulletin & Review. - 2002-12-01. - Vol. 9iss. 4- P. 625–636- ISSN 1531-5320 - https://philpapers.org/archive/ADAEC-2.pdf

Coane J. Everything has Feelings – Anthropomorphize with Me Now. CogBlog, 2017. -

https://web.colby.edu/cogblog/2017/04/17/everything-has-feelings-anthropomorphize-with-me-now/

Barandiaran X., Moreno A. Adaptivity: From Metabolism to Behavior // Copyright © 2008 International Society for Adaptive Behavior, (2008), Vol 16(5): 325 – 344. –

https://www.researchgate.net/publication/230806781_Adaptivity_From_Metabolism_to_Behavior

Nelson S.A. Streams and Drainage Systems. Tulane University, 2015.

https://www.tulane.edu/~sanelson/eens1110/streams.htm

Darwin CR. (assisted by Darwin F.) The Power of Movements in Plants. - John Murray, London. - 1880 - http://darwin-online.org.uk/

Yarrow M.M., Salthe S.N. Ecological boundaries in the context of hierarchy theory // BioSystems 92 (2008) 233 – 244. –

https://repositorio.uchile.cl/bitstream/handle/2250/119009/Yarrowa_Matthew_M.pdf?sequence=1&isAllowed=y

Conrad M. Cross-scale information processing in evolution, development and intelligence // Biosystems. Volume 38, Issues 2–3, 1996, Pages 97 - 109. – https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/0303264795015795

Chen G-Q, Shahgholian H, Vazquez J-L. Free boundary problems: the forefront of current and future developments. Phil. Trans. R. Soc. A 373: 20140285, 2015. - https://royalsocietypublishing.org/doi/pdf/10.1098/rsta.2014.0285

Brenner E.D., Stahlberg R., Mancuso S., Vivanco J., Balusˇka F., Van Volkenburgh E. Plant neurobiology: an integrated view of plant signaling // TRENDS in Plant Science Vol.11 No.8, 2006. – 413 – 419. –

https://www.academia.edu/2878068/Plant_neurobiology_an_integrated_view_of_plant_signaling

Erdős L., Ambarl D., Anenkhonov O.A., Bátori Z., Cserhalmi D., Kiss M., Kröel-Dulay G., Liu H., Magnes M., Molnár Z., Naqinezhad A., Semenishchenkov Y.A., Tölgyesi C., Török P. The edge of two worlds: A new review and synthesis on Eurasian forest-steppes // Appl Veg Sci. 2018; 21: 345 362. –

https://onlinelibrary.wiley.com/doi/epdf/10.1111/avsc.12382

Manahan S.E. Environmental Chemistry, 7th Edition, Boca Raton: CRC Press LLC, 2000 - 876 р. –

https://bhupalaka.files.wordpress.com/2010/03/s-e-manahan-environmental-chemistry-7th-edition.pdf

Schilhab T., Esbensen G.L. Socio-Cultural Influences on Situated Cognition in Nature // Front. Psychol., 03 May 2019. –

https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fpsyg.2019.00980/full

Bradlow D.D. Development Decision Making and the Content of International Development Law // Boston College International and Comparative Law Review. Vol. 27, No, 2, p. 195. –

https://www.bc.edu/content/dam/files/schools/law/lawreviews/journals/bciclr/27_2/02_TXT.htm

Donahue C.J. The Anthroposphere, Material Flow Analysis, and Chemical Education // J. Chem. Educ. 2015, 92, 598 600. –

https://pubs.acs.org/doi/pdf/10.1021/ed500510j

Bagchi A.K. The Past and the Future of the Developmental State // journal of world-systems research, vi, 2, summer/fall 2000, 398 – 442. Special Issue: Festchrift for Immanuel Wallerstein – Part I. –

file:///C:/Users/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80/Downloads/The_Past_and_the_Future_of_the_Developmental_State.pdf

The Future is Now – Science for Achieving Sustainable Development. Independent Group of Scientists appointed by the Secretary-General, Global Sustainable Development Report 2019. United Nations, New York, 2019. –

https://sustainabledevelopment.un.org/content/documents/24797GSDR_report_2019.pdf

Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.

Brand U., Muraca B., Pineault É., Sahakian M., Schaffartzik A., Novy A., Streissler Ch., Haberl H. and other. From planetary to societal boundaries: an argument for collectively defined self-limitation // Sustainability: Science, Practice and Policy, 2021, VOL. 17, NO. 1, 265–292. – https://doi.org/10.1080/15487733.2021.1940754

Heyes C. New thinking: the evolution of human cognition // Phil. Trans. R. Soc. B (2012) 367, 2091 – 2096. –

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3385676/pdf/rstb20120111.pdf




[1] Термін «геота» вводиться за аналогією з такими термінами, як «біота», «антропота» - це сукупність утворень з відповідною формою організації, які досліджуються географією. Йдеться про таку область природного оточення, яка онтологічно (за своїми властивостями та сутністю) відповідає критеріям географічності.

[2] Відразу зауважу, що інформація – це не повідомлення, сигнали чи дані, це наслідок їх обробки реципієнтом, закріплений випадковий вибір у вигляді структури, функції, поведінки. Інформація не передається, вона виробляється локально кожним реципієнтом. 

[3] Згідно з Merriam-Webster Dictionary, Evo-devo визначається так: «Advances in the new science of evolutionary developmental biology - dubbed "evo-devo" for short - have enabled biologists to see beyond the external beauty of organic forms into the mechanisms that shape their diversity» [Merriam-Webster.com Dictionary, Merriam-Webster, 2021].

[4] «Embodied cognition is the theory that many features of cognition, whether human or otherwise, are shaped by aspects of the entire body of the organism. The features of cognition include high level mental constructs (such as concepts and categories) and performance on various cognitive tasks (such as reasoning or judgment). The aspects of the body include the motor system, the perceptual system, bodily interactions with the environment (situatedness), and the assumptions about the world that are built into the structure of the organism» [Embodied cognition. From Wikipedia, the free encyclopedia].

[5] Хочу звернути увагу географів на теорію агентного реалізму Карена Барада (Karen Barad. Meeting the Universe Halfway: Quantum Physics and the Entanglement of Matter and Meaning. Durham: Duke UP, 2007), згідно з якою Всесвіт складається з феноменів, які є «онтологічною нероздільністю всередині діючих агентів». Інтра-дія, неологізм, введений Барадом, є важливим викликом індивідуалістичної метафізики.

Немає коментарів:

Дописати коментар