11 березня 2019 р.

ПРО ГЕОГРАФІЮ ЯК НАУКУ МАЙБУТНЬОГО

У цьому невеличкому есе я спробую показати перспективність географії як наукового напряму, що може забезпечити більш коректне передбачення виникнення ситуацій у майбутньому, що, однак, вимагає від неї певних змін, які стосуються бачення об’єкту дослідження та методології.
Намагаючись розібратися у складних процесах, що відбуваються навколо нас, у які ми включені, приходиш до висновку, що ми живемо у вкрай складному середовищі, яке аж ніяк не можна звести до простих моделей. Ситуація схожа на ту, що ще донедавна мала місце, коли нам розповідали про устрій Всесвіту: є пустота, у якій рухаються планети, астероїди, зірки, і все це організується у галактики, в одній з яких знаходиться і наша планета, і така структура є сталою. Але, як тепер виявляється, Всесвіт є далеко не таким простим, у ньому буквально «з нічого» можуть виникати нові утворення, які важко або взагалі неможливо було передбачити, тобто він є значно цікавішим та складнішим, а у його контенті, судячи з усього, речовина, простір і час не є головними, більш важливими є інформація (як несподіваність, непередбачуваність, фіксований з багатьох можливих варіантів) та організація. А це означає, що такий Всесвіт неможливо описати як щось таке, що має обмежений набір структур і процесів, він не є завершеним у своєму розгортанні чи становленні, він має те, що можна було б назвати інформаційним фронтом (фронтом прогресу), відповідальним за народження нового, поява якого не могла бути вирахувана, яке має базуватися на інших нормах.

Інформаційний фронт – складне утворення, контентом якого є інформаційні машини, які виробляють інформацію, визначаючи напрям подальшого руху.
Думаю, у цьому і полягає краса Всесвіту, яка є підставою для виникнення Людини як носія його Мозку і своєрідним поясненням різноманіття. Тоді ми починаємо розуміти, що не матерія, простір і час є його головними атрибутами, а інформація і організація, на основі яких слід будувати свої уявлення і моделі, тобто
простір і час мають інформаційну сутність, є наслідком породження інформації в процесі ментальної діяльності, і не більше того, причому все базується на виявленні розбіжностей, що залежить від спостережника, особливостей його сприйняття та ситуації, у який він знаходиться!
У читача може виникнути питання: яке відношення це має до географії? Відповім – безпосереднє, бо наша планета разом з особливим середовищем, яке на ній сформувалося – геосередовищем - є невід’ємною частиною Всесвіту і має відзначатися такими самим властивостями, які, можливо, тут проявляються найбільш виразно. Йдеться про те, що саме у земних умовах (а також у інших частинах Всесвіту у подібних – життєформуючих, життєпідтримуючих, життєдайних - умовах) ми маємо найбільш потужний інформаційний фронт, який призводить до формування все нових і нових утворень та їх переформування. А наукою, яка закликана досліджувати цей процес – геопроцес, який у своїй передовій частині має геофронт з великим різноманіттям його проявів, є географія. Тепер ми розуміємо, що географія пройшла складний еволюційний шлях від дисципліни описової до науки, основу якої складають поняття «інформація» та «організація», а відповідні явища лежать в основі географічно організованих оргів, і це відбувається на трьох головних еволюційних рівнях – абіотичному, біотизованому і антропізованому, причому з явним посиленням ефектів від першого до третього. Ми також розуміємо, що структура такого геосередовища нагадує ієрархічну, де ієрархія має сенс не супідрядності, а форми упорядкованості: домен у домені – у домені – знову у домені ... з доволі складними зв’язками між ними, причому вони можуть відрізнятися, так би мовити, віком, або стадіями становлення. А це означає, що вся структура є рухливою, тобто й мови не може йти про якусь сталу таксономію, яку географам нав’язували протягом десятиліть: все постійно рухається, притирається, виникає, досягає свого максимуму (якщо дозволяють умови) і зникає, звільняючи місце для нових утворень. Таке відбувається з флювіальними потоками, біотизованими формами, утвореннями, що виникають внаслідок дії людських угруповань: всюди ми бачимо, з одного боку, боротьбу за виживання шляхом захоплення ресурсів і намаганням перетворити середовище на свій лад, з іншого – прагнення досягти компліментарності, будучи інтегрованими у цілісність. Світ, позбавлений такого руху, не мав би майбутнього. А це означає, що кожне утворення має свій домен, проекція котрого на денну поверхню є територією, яку воно має відстоювати. Коли щільність утворень у середовищі стає критичною, включається відбір, відповідальний за зростання ефективності. Тепер ми розуміємо, що маємо досліджувати:
географ має досліджувати форми організації середовища і шляхи досягнення відповідними утвореннями ефективності (повноти використання ресурсів у заданих умовах), рівень якої дозволяє їм виживати, будучи включеними в утворення наступного порядку.
Звідсіля й ідея розгляду географічного середовища з позиції холонів і холархії. Замість того, щоб виділяти неіснуючі фації, урочища, місцевості, ландшафти як складові жорсткої ієрархії, що має кінцевий характер, слід зосередитись на геохолархії, складних переходах від утворень одного рівню до наступного, від нього – до ще наступного і так далі, причому вся ця організація формується без будь-якого визначаючого центру.
Візьмемо флювіацію як приклад організації абіотичного середовища. Чим більше флювіальне утворення збирає води, тим інтенсивніше воно впливає на ґрунт, утворюючи канали стоку, чим глибше потік врізається, тим більшу площу водозбору він може залучити: глибина врізання визначає крутизну схилів і, відповідно, інтенсивність схилових процесів у долинах. Зовнішня межа флювіального басейну сформована активними зонами, де діють інформаційні машини, що виявляють напрями подальшого просування. Виграє той потік, який демонструє більшу активність, тобто басейн – це домен активності, або басейн активності.
Подивимось, як влаштована діброва як приклад організації біотизованого середовища: вона складається з багатьох організмів, які народжуються, дорослішають і гинуть. Кожний з організмів має свій домен/басейн – своєрідну область активності: чим активніше організм, тим більшу область активності він залучає: так більш потужна транспірація стимулює ріст кореневої системи і розширення зони/басейну живлення. Загальна картина нагадує клітинну структуру, тільки межі «клітин»-доменів не визначені чітко, більше того, вони перекриваються, а більші домени включають менші, що робить діброву в цілому гнучкою, спроможною змінюватись відповідно до зміни зовнішніх умов. Тут немає головного дуба, який визначає правила дії. Множина таких індивідуальних доменів формує (гео)холони=орги різних масштабів.
Тепер перейдемо до антропізованих форм. Тут картина подібна до розглянутих. Кожний індивід формує свій домен – область/басейн активності, їх взаємодія веде до формування доменів більшого масштабу і так далі – аж до загально-земного рівня. На певному масштабному рівні виникають регіональні утворення, які можуть проявлятися у різних масштабах, причому більші утворення охоплюють басейни активності менших масштабів, які об’єднуються завдяки множині складних зв’язків: вся множина цих утворень пронизана зв’язками. Кожний такий регіон, за умови самодостатності, відносно самостійний а має діяти на основі рециркуляції речовини, залучаючи енергію, що ставить питання про його енергетичну незалежність. Очевидним є те, що такі регіони не мають кордонів, що чітко визначаються, отже, адміністративна система керування тут неприйнятна, вона є штучною. На певному етапі становлення суспільства виникла інша форма організації – державна, яка, однак, не охоплює всі людські угруповання, а, отже, не є універсальною. Така форма організації базується не на розподілі функцій, а на владі, чого немає в до-людській природі. Це свідчить про те, що держава є штучною формою організації і з часом має відійти у минуле. Сьогодні в Україні багато говорять про децентралізацію, але децентралізація – це регіоналізація, яка протікає разом з процесом відмирання держави – роздержавленням, тобто відмиранням державних інститутів. Децентралізація базується на вирівнюванні поля можливостей самореалізації áкторів, симетризації та демократизації. Вона може здійснюватись у повній мірі тільки разом з відходом у минуле державницьких норм (супротив буде колосальний), які давно вже гальмують становлення людини як суб’єкта думок, поглядів та дій.
Узагальнивши, маємо наступну картину: незалежно від еволюційного рівню складності, розміри басейнів активності утворень визначаються їх активністю, причому чим вище щільність та інтенсивність активності áкторів, що формують утворення, тим більшим є напруження на границі його домену/басейну: активність тисне на межі. Це нагадує мильні кульки, або гумові м’ячі, які тримають фігуру тільки завдяки активності молекул. Звісно, у випадку геосередовища утворення є набагато складнішими. Отже, ми розуміємо, що у географічно організованому середовищі присутня певна регулярність, яку і слід виявляти та дослідувати. Нас має цікавити, як áктори різної природи досягають узгодженості, які форми комунікації між ними діють та як домени/басейни активності, що формуються активністю áкторів різної природи взаємодіють між собою, формуючи цілісне географічно організоване середовище.
У описаному варіанті географія стає дисципліною, що за своєю сутністю суттєво відрізняється від того варіанту, який мав місце донедавна. Якщо вдасться побудувати коректну і достатньо повну картину геосередовища, географія стане провідною дисципліною, яка буде забезпечувати прогнозування ситуацій на різних масштабних рівнях включаючи загально земний. Головна мета – вийти на розуміння того, як має бути сформована людино-природна органіка – глобальний фітнес-стан геосередовища. 

Олекса Ковальов


P.S. У цьому додатку я хочу ще раз повернутися до питання поділу географії на напрями на кшталт фізичної, економічної, соціальної та їм подібних. Звісно, такий поділ є цілком штучним, будучи введеним, він призвів до суттєвої затримки становлення географії у минулому столітті. Географія не може ділитися на такі напрями, бо вона вся пов’язана з вивченням одного – географічно організованого середовища у межах нашої планети, а у теоретичному плані – і інших планет при наявності на них відповідних умов. Я не буду обговорювати питання існування економічної, соціальної чи соціально-економічної (вони ніяк не можуть зупинитися у вигадуванні нових варіантів) напрямів. Зупинюсь тільки на так званій фізичній географії. Свого часу я показав, що так звана «фізична географія» - це бачення об’єкту географічного дослідження з позиції сучасної фізики, тобто це – особлива методологія, а не якийсь об’єкт (дивіться: Ковальов О.П., Борзенков І.А. Деякі риси організації геопростору та її відображення у територіальній структурі: теоретичний аспект // Укр. геогр. Журнал, № 1, 1996). Але бачення з позиції фізики базується на розкладенні цілого на частини і дослідженні їх окремо одна від іншої, що і дає можливість впровадити вимірювання та розробляти фізичні моделі. Саме тут і виникає проблема: ціле, будучи розкладеним, вже не може бути повернуте до свого початку, бо зникають відповідні ступені свободи, а алгоритм виникнення цілого невідомий, отже, воно втрачає головне – свою сутність. Більше того, втрачається те, що ми пов’язуємо з нередукованістю та незворотністю, що зумовлює непередбачуваність. Зникає і сам об’єкт дослідження – географічно організоване утворення, яке замінюється складовими, які вже не є географічними, отже, зникає і сама географія. У ті роки, як і сьогодні, не хочуть зрозуміти, бо це змінює все. До речі, введене свого часу поняття «географічний комплекс» мало б орієнтувати географів на те, що слово «комплекс», по суті, означає «складність», але хто тоді думав про складність, якщо значно простіше було взяти складові, зважити, поміряти і навести результати: географічний об’єкт замінявся складовими, що перетворювало роботи на довідки про клімат, гідрологію, геологію, рельєф, рослинний покрив, тварин, людське населення складові господарської системи, тощо. Тому так звана «фізична географія» - це історія, яка канула у літа. Сьогодні ми маємо справу з іншою методологією, що має за мету дослідження організаційних утворень без їх розкладання, хоча робити це важко.   

1 коментар:

  1. Олекса Ковальов (Номад)26 лютого 2019 р. о 13:51

    Так, я звертаю увагу читачів на те, що те, що ми називаємо простором і часом, є всього тільки формами упорядкування інформації. У однорідному середовищі ми би не могли виробити уяву про простір, а якби воно було неоднорідним але незмінним, то не було б можливості виробити уяву про час. Отже, простору і часу, як таких немає, це - абстракції, що формуються у нашій свідомості внаслідок сприйняття потоку сигналів. Але ці поняття є важливими як для наукового відображення довкілля, так і у звичайному житті, ми звикли до цього.
    Що стосується особливостей географії як наукового напряму, вона має область дослідження, що відзначається колосальною складністю як у структурному плані, так і в плані динаміки. Ми звикли досліджувати локальні об'єкти, які вириваємо з цілісного середовища, тому швидко стає зрозумілим, що слід розширювати дослідження, щоб зрозуміти ту функцію, яку даний об'єкт виконує в рамках більшої цілісності. Насправді, ми тільки починаємо займатися дійсно географічними дослідженнями, як мають за мету виявлення різних форм організації геосередовища та зв'язки між ними.

    ВідповістиВидалити