10 жовтня 2016 р.

Чи існує географічна форма руху матерії? На це питання вигадує «відповідь» ще один нафталіновий автор – Б.О. Чернов.

ЗНОВУ ЗАПАХЛО НАФТАЛІНОМ!
Чи існує географічна форма руху матерії? На це питання вигадує «відповідь» ще один нафталіновий автор – Б.О. Чернов.

Як виявилося, стаття О.Г. Топчієва в УГЖ № 1 за 2016 рік викликала інтерес не тільки у мене. На неї звернув увагу й Б.О. Чернов з Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету. В УГЖ № 2 за 2016 рік опублікована його стаття «До питання про принципову модернізацію вітчизняної географії» (с. 64 – 69). На жаль, я з паном Б.О. Черновим не знайомий, тим цікавіше мені було ознайомитись з його позицією, хоча я так і не зрозумів, що таке «принципова модернізація». У мене склалося подвійне враження від прочитаного. Перше, що я виявив – гарне знання історії (тільки радянського періоду) становлення термінологічного апарату в області географії та тієї дисципліни, яка в Україні і в Росії йде під назвою «Ландшафтознавство». Складається враження, що автор статті весь цей період (а це, як він сам вказує, 50 років) приймав участь у дискусіях на високому рівні. Найбільше його, до речі, як і мене, турбує те, що «дедалі частіше географи декларують повну заміну її (географії – О.К.) на ландшафтознавство» (с. 64), хоча підстави для такого турбування у нас різні. Автор пише: «Наразі це питання стає особливо актуальним, особливо коли йдеться про саме існування географії як науки, наукової дисципліни, її «приховування» у загальному понятті «науки про Землю»» (с. 64). З іншого боку, склалося враження, що автор свого часу потрапив у ту саму понятійно-термінологічну западню, з якої географи (не тільки українські) й досі не можуть вилізти. Також видно, що Б.О. Чернов у своїх посиланнях на інших авторів явно проігнорував позиції сучасних авторів, які докорінно відрізняються від поглядів минулих часів, що не дозволяє вважати його дискусію повноцінною та такою, що відповідає принципу науковості. Не можу не зупинитись і на назві статті. Географія, як і будь-яка інша галузь науки, по-перше, не є вітчизняною, вітчизняними є тільки географи, по-друге, вона має постійно перетерплювати зміни, бо наука – це фронт між пізнаним/осягненим і непізнаним/неосягненим. Друге означає, що ідеї, концепції минулих десятиліть не можуть залишатися вічно, вони є всього тільки проміжним етапом, інтелектуальним продуктом минулих часів.

Подивимось «Виклад основного матеріалу».
Б.О. Чернов зауважує, що О.Г. Топчієв  починає виклад основного матеріалу з «найбільш складних і актуальних методологічних питань», першим з яких є «співвідношення та розмежування галузевих та інтегрованих підходів у сучасному визначенні предмета географічної науки» (с. 64). Я не розумію, про які найбільш складні та актуальні питання йдеться, бо О.Г. Топчієв обговорює питання, як слід називати те, що досліджує географія – «географічна оболонка» чи «ландшафтна оболонка». Розумієте, все зводиться до гри слів, яка нікому не потрібна. Географів має цікавити не те, як називати те, що вони мають вивчати, а те, чим є те, що вони мають вивчати та як його розпізнати. І тут не може бути ніяких обговорень: географи мають вивчати географічне і тільки таке! А далі слід ставити питання: а що означає «географічне», яким воно має бути, щоб географія мала свій виразний домен серед доменів інших наукових напрямів. На жаль, ні О.Г. Топчієв, ні Б.О. Чернов цього, дійсно найважливішого, питання не торкаються. Слід вести мову про відповідні критерії, про що всі мовчать, бо це складно. А ми читаємо: «Аналіз розвитку ландшафтознавства як науки одразу висвітив кілька проблем, серед яких найголовнішою є проблема «розмежування об’єкта дослідження фізичної географії і ландшафтознавства»» (с. 64) – я так розумію, що у лапках дається текст зі статті О.Г. Топчієва.
Мій коментар: Шановний пан Б.О. Чернов, ніякої проблеми розмежування об’єктів дослідження цих двох напрямів не існує, бо географія – це географія, а ландшафтознавство – це ландшафтознавство: це різні наукові напрями. До речі, поняттям про ландшафт користуються представники дуже різних напрямів – фізики, космологи, економісти, соціологи ... (звісно, у вигляді метафори), архітектори, дизайнери, як і географи (вже у прямому сенсі). Все зводиться до визначення феномену ландшафту. Якщо йти шляхом вигадок та докорінної трансформації сенсу терміна «ландшафт» (у порівнянні з його первісним варіантом), яким свого часу пішли Л.С. Берг та його послідовники, у тому числі і Ю.К. Єфремов, то і виникає штучна, вигадана проблема розмежування. А якщо ландшафт визначати так, як це поняття було введене з самого початку у середні віки (а є дані, що воно прийшло з Китаю, хоча в Європі його шлях починається зі Скандинавії) – як образ місцевості, не має значення, йдеться про його чисто науковий аспект (який виник пізніше), художній бік, чи як основу для керування діяльністю громади в межах певної території тощо, то всі надумані проблеми самі собою відпадають. І тоді маємо: географам - географічне, ландшафтознавцям – ландшафтне. Чи є «область», де вони перекриваються та взаємодіють? Так, є – це те, що ми називаємо «географічний ландшафт» - патерн денної поверхні (онтоландшафт), який, будучи інтуїтивно схоплений, організується синтетичною діяльністю нашого мозку у вигляді ландшафту місцевості, тобто це - результат перцептивної організації рисунку денної поверхні. А далі ми пояснюємо, що цей самий рисунок денної поверхні виникає під дією складних режимів, що, в залежності від масштабу, тривають від часів і днів до мільйонів років.  Розумієте, наскільки все стає простим! Проблема відразу зникає, бо вона - штучна.
Отже, ніякою дочірньою наукою ландшафтознавство по відношенню до фізичної географії не було, не є і не може бути – таке бачення є вигадкою та анахронізмом. А всі ці назви, які свого часу пропонувалися, в першу чергу, московськими географами – це всього тільки гра слів, часто з метою привернути до себе увагу, показати свою значимість. Так було і з «ідеєю» Ю.К. Єфремова. І позиція Ф.М. Мількова (тобто, Мілько) про ландшафт як особливу зону прямого зіткнення і активної взаємодії була абсолютно штучною. Якщо йдеться про насиченість життям, цілком достатньо поняття про біосферу. Розумієте, термінологічна говорильня не має відношення до науки, слід розібратися в іншому: чим є те, що мають вивчати географи: а це - складне географічно-організоване середовище, частиною якого є ми самі – ті, хто його формує, ось у чому складність, а як це називати – питання другорядне – «географічна оболонка», «геосфера», «геопростір» (найгірший варіант), «геобасейн», «геотіло» ... . Його межі визначаються високими значеннями градієнта складності та проявами організації (ефект емердженції).
Продовжимо огляд статті. Далі Б.О. Чернов посилається на погляди А.Г. Ісаченка стосовно двох аспектів (чисто вигадане розмежування), згідно з якими географічну оболонку як ціле має вивчати загальне землезнавство, а окремі структурні частини – географічні комплекси - ландшафтознавство. Причому ніхто не хоче помічати, що це веде до звичайного дурного ускладнення! До речі, я вже висловлювався з приводу того, що дисципліна «Загальне землезнавство» не має відношення до географії – це область планетології, і предметом вивчення там є вся планета Земля. Не менше дивує і посилання на погляди В.С. Преображенського стосовно того, що «... Виділяти окремо в самостійні науки фізичну географію і ландшафтознавство примушує тільки традиція (?) ...» (с. 65). Перепрошую, В.С. Преображенський був людиною свого часу, представником глибоко одержавленої, орієнтованої на «вирішення проблем народного господарства» догматичної «науки», це – минуле століття, який сенс сьогодні посилатися на цього автора!
Виходить, що Б.О. Чернов тисне на сучасних географів ідеями давно минулих часів. Читаємо: «Отже, фізична географія залишилася оголеною, оскільки її об’єкт – «географічна оболонка» став оголеним і нежиттєздатним, бо жива речовина, яка й створила географічну оболонку, «перейшла» до ландшафтної оболонки ...» (с. 65).
Мій коментар: Вже багато років існує холістично-холонічний погляд на географічне середовище, про який Б.О. Чернов чи то не знає, чи навмисно ігнорує з причини негласної заборони (і в Україні, і в Росії) посилатися на мої розробки. Пане, не смішіть людей!
Читаємо: «Тим більше стає тривожно, що О.Г. Топчієв пише як про вже здійснений факт: «Термін «ландшафтна оболонка» вже набув поширення у вітчизняній географії ...»» (с. 65).
Мій коментар: Та не це тривожно, пане Б.О. Чернов, а те, що серед тих, хто в Україні називає себе географом, не знайшлося хоча б одного, хто прямо сказав би: досить пороти маячню, досить терти язик об зуби у нікому непотрібній псевдо-дискусії про ландшафтну оболонку, ландшафтну сферу чи ландшафтні комплекси! Скільки можна прислухатися до тих, хто принципово не може відмовитись від догм географії радянських часів, які нав’язувалися з Москви.
Читаємо: «За М.Д. Гродзинським, вже наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.. спільним для німецьких географів було розуміння ландшафту як території, в межах якої специфічно взаємодіють нежива природа, біота та людське населення ...» (с. 65).
Мій коментар: Перепрошую, а причому тут «за М.Д. Гродзинським», це було відомо задовго до нього, по-друге, це не відповідає дійсності, бо не всі німецькі географи трималися такої точки зору. Візьміть книгу Ф. Ратцеля «Земля и жизнь», і побачите зовсім інше розуміння ландшафту. Пану Б.О. Чернову, перш, ніж вступати у такі дискусії, слід було познайомитися із значно ширшим списком публікацій.
Читаємо: «Щодо твердження О.Г. Топчієва про те, що «в системі географічних наук ще немає напряму чи дисципліни, які б розглядали ландшафтну оболонку як цілісний об’єкт» (с. 66), це не відповідає дійсності. Є фундаментальна монографія у двох томах М.Д. Гродзинського. Т. 1. «Пізнання ландшафту: місце і простір»; Т. 2. «Пізнання ландшафту: зміни» (2006)».
Мій коментар: Ні, я не проти М.Д. Гродзинського (гравець високого класу, представник близько-наукової політичної сфери – справжній киянин), який у цій монографії все заплутав, бо, коли писав, не мав власної позиції стосовно феномену ландшафту (мій огляд цієї «фундаментальної» монографії дається в роботі «По сторінках книги М.Д. Гродзинського «Пізнання ландшафту: місце і простір»», яку, до речі, не опублікували в УНЖ без пояснень, продемонструвавши, що є такі автори, критика робіт яких під забороною). Ми бачимо, що Б.О. Чернов вибірково ставиться до авторів і хоче сподобатись М.Д. Гродзинському (прилад підлабузництва), а якщо з’ясується, що пан Гродзинський знав про цю статтю до її публікації, то це - певною мірою, корупція, отримання неправомірної вигоди у вигляді розкручування рейтингу (для Гродзинського) і підстава для підтримки Гродзинським пана Чернова.
Читаємо: «Отже, з ландшафтознавством стає все зрозуміло – нова наука. Але, «що буде з фізичною географією? Що сьогодні є об’єктом дослідження фізичної географії? І, взагалі, про яку фізичну географію ми говоримо, якої вже немає? ...»
Вважаємо, що ні. Фізична географія займала і займає почесне місце в колі географічних наук» (с. 66).
І далі Б.О. Чернов пропонує сучасним географам повернутися до ідеї форм руху матерії, в тому числі – географічної (В.С. Лямін), які, начебто, лежать в основі класифікації наук. І всі ці тельбухи голосно іменуються теоретико-методологічним обґрунтуванням. Б.О. Чернов розчаровано пише: «... на жаль, не всі навіть провідні географи відчули її революційне значення для розвитку географії ...» (с. 66).
Мій коментар:  Пане Б.О. Чернов, так може тому і не відчули, що відчувати не було що! У мене є книга В.С. Ляміна, я її свого часу проглянув і більше до неї не повертався! Я не є прибічником поглядів О.І. Шаблія, але у цьому питанні повністю з ним погоджуюсь. Вся частина статті, що базується на цій ідеології, є просто пудренням мозків. Про яку теорію й методологію йдеться? Їх тут немає і близько. Це дійсно справжній анахронізм! І посилання на позицію Гродзинського М.Д. стосовно діалектичного матеріалізму є абсолютно недоречним – там же не йдеться про форми руху матерії! До речі, сьогодні вже існує інший варіант – поняття «організація»: біологічна, соціальна, економічна, політична тощо, в тому числі вже й поняття «географічно-організоване середовище», якщо хочете – географічна організація, що відповідає рівню сьогодення, але Б.О. Чернов про це нічого не знає.  
Читаємо: «Не зовсім коректно вважати, що (далі йде посилання на текст О.Г. Топчієва) «із зародженням життя (близько 3,5 млрд. років тому) абіотичний розвиток Землі змінюється біотичним, у складі геосфер (яких?) формується біосфера» (с. 66). Насправді біосфера почала формуватися у складі тільки гідросфери ...» (с. 66).
Мій коментар: Стосовно цих заяв О.Г. Топчієва я дав коментар у своєму огляді його статті. Але йдеться про цілісність географічного середовища, яка зумовлена дією єдиного геопроцесу (цю концепцію я висунув ще у середині 90-х років), згідно з якою біосфера проростає з абіотичного середовища, що веде до його певної зміни, а згодом всередині біотизованого середовища виникає й антропосфера, що робить їх вкладеними одна в іншу і дуже тісно пов’язаними величезною кількістю зв’язків. Отже, ніякої зупинки розвиту абіоти не мало місця. Концепція геопроцесу, яка базується на холізмі, пояснює, чому певна частина нашої планети може розглядатися як макроорганізм (від Дж. Лавлока до К. Уілбера з його книгою «...» та Дж. де Роснея з його книгою «The symbiotic man: a new understanding of life and a vision of the future»), і чому ми сьогодні вже можемо говорити про цілісне геотіло. Але пан Б.О. Чернов, як і інші географи, чомусь принципово не звертають на це увагу, продовжуючи жувати давно пережоване (матеріал саме для нинішнього рівню УГЖ). До речі, саме цілісність географічного середовища заперечує поділ географії на існуючі сьогодні напрями, які, як показує практика, є доволі штучними, а намагання їх утримати вже давно виглядає політичною акцією – це комусь вигідно! Не може існувати і двох «центрів географічної науки» - це повна маячня, бо це означало би, що мають місце дві незалежні форми географічної організації середовища. 
До речі, складність географічного середовища робить проблемним і його моделювання (у традиційному сенсі), про що писав У.І. Мересте. Тут географи дійсно мають проблему, бо вона пов’язана з питанням моделювання так званих складних адаптивних систем. Над цим треба працювати, а не писати про трофогеографію, географію адаптивного чи спортивного туризму, географію обстрілів у зоні АТО і т. п. А шановний пан Б.О. Чернов вирішив покритикувати й погляди У.І. Мересте стосовно того, що «об’єктом географічних досліджень повинні бути не речі (матеріальні субстанції), не системи речей, а відношення та системи відношень (с. 67)» (с. 67). Пану Б.О. Чернову це не сподобалось і він пише: «То для чого потрібно було посилатися на У.І. Мересте, який здійснив абстрактне «методологічне обґрунтування цілісної земної оболонки»» (с. 67).
Мій коментар: Уявлення пана Чернова, судячи з усього, дуже далекі від того, як здійснюється науковий пошук. У.І. Мересте тут ні до чого. Ще Анрі Пуанкаре у своїй дійсно фундаментальній роботі «Про науку» писав, що наука займається не речами, а відношеннями між ними. Наведу й висловлювання Кена Уілбера (A Brief History of Everything, 1996) – у перекладі руською згідно з виданням 2007 року: «Да, плоскоземьем я называю представления, согласно которым помимо эмпирического, чувственно-воспринимаемого материального мира ничего больше нет. Так, у человека нет никаких высших или глубинных возможностей, вроде дальнейших стадий эволюции сознания. Есть только то, что мы можем увидеть глазами или потрогать руками. Это мир, начисто лишенный каких-либо Восходящих энергий, полностью свободный от какой-либо запредельности. А любая попытка Восхождения или выхода за пределы чувственного опыта рассматривается обитающими здесь Нисхожденцами как в лучшем случае заблуждение, а в худшем случае – зло.» Географія тут не є виключенням, час зрозуміти, що географія – абстрактна наука. До речі, поняття про географічний комплекс, геосистему і т. і. – це абстракції. Але ніхто не заперечує необхідності проведення емпіричних досліджень – це основа.
Висновок. Отже, чи несе щось нове публікація Б.О. Чернова? Несе! Ми отримали можливість познайомитись з його поглядами, від яких, як і від поглядів О.Г. Топчієва, місцями несе нафталіном. Автор, не проробивши сучасну літературу, вирішив повернути всіх у часи форм руху матерії та викривлених школою нафталінового радянського «ландшафтознавства» уявлень про ландшафт як комплекс. А що стосується долі фізичної географії, яка так «турбує» пана Чернова, то я ще у 2001-му році показав, що така географія – це ні що інше, як погляд на область дослідження географії з точки зору фізики, перепрошую, інших варіантів для існування такої географії просто немає. Географія – це єдина наукова гілка, як не потребує розділу на якісь додаткові гілки, і це обґрунтовується тим, що географічно-організоване середовище, яке все більше набуває рис геотіла, є цілісним утворенням, хоча не все виникає відразу як цілісність, до неї веде складний рух у так званому фітнес-ландшафті. Дивними виглядають посилання на роботи М.Д. Гродзинського, який не є відомим автором з обговорюваних питань. Не може не турбувати те, що такі статті, від яких несе нафталіном, публікуються в Українському географічному журналі. Нічого, це нормально для його рівню.

Доктор географічних наук                               О.П. Ковальов

4 коментарі:

  1. Вже немає сумнівів, що українська географія заблукала у тупиковій гілці розвитку науки. Такі статті в УГЖ та хлам авторефератів тому беззаперечне підтвердження.
    Мені цікаво, чи в цьому токсичному перегної може зародитись щось нове? Останнім часом все більше схиляюсь до думки, що навряд чи. В першу чергу через внутрішню кризу української географії, а в другу- через майже повну відсутність необхідності науки для України як соціального утворення. Потрібно виходити за межі відомих схем і створювати щось нове....

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов "Номад"11 жовтня 2016 р. о 14:17

    Так, це абсолютно слушна думка. Але проблема у тому, що все зайнято нікудишками-хамами. І це не просто нікудишки, вони свідомо наносять шкоду географії й країні тільки тому, що їх влаштовує така ситуація, коли з боку держави немає ніякого контролю. Тому й проходять "докторські" бакалаврського рівню, причому у, з дозволу сказати, головних учбових центрах і наукових установах на кшталт Інституту географії АН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Львівського національного університету ім. Івана Франка тощо. Це і є ХАМСТВО. а ще - страшна корупція. Ось у цій статті пан Чернов превозносить монографію М.Д. Гродзинського, щоб записати собі "+", бо, схоже, думає вилазити на захист зі своєю історією псевдоландшафтознавства. І пролізе, бо ... . І ніхто навіть не замислюється, що якби не ряд обставин (вони всім відомі), Михайло Дмитрович був би зовсім непомітний. Але біда навіть не в цьому, біда у тому, що такий нікудишній матеріал не соромляться публікувати у журналі Інституту географії. Про що говорити - подивіться, хто є головним редактором цього журналу! Один з головних нікудишек, адмінакадемік Л.Г. Руденко, який на конференції у МДУ (2011 рік) примудрився заявити, що в Україні немає ландшафтознавців! І що ж ми бачимо - "докторську" Маруняк, не дивлячись на колосальну критику, спокійно тягнуть через спектакль під назвою "захист". Чи це не корупція? А де ж міністерство, чому цей інститут не виконує свою функцію? А навіщо, там сидять чинушки, на їх рівні все гаразд.

    ВідповістиВидалити
  3. Да, дежавю! Кто бы мог подумать, что тема моей дипломной работы, которую я защитил в ХГУ в далеком 1989 году, реинкарнирует в УГЖ да еще и под соусом "модернизации" (!)? Что ж, в те годы это вполне укладывалось (хотя и не бесспорно) в научные классификации, основанные на принципах диалектического материализма. В процессе подготовки работы мы много спорили по этому поводу на студенческих семинарах, проводившихся как на нашем факультете, так и на тех, которые были организованы университетской кафедрой философии. Однозначного вывода у меня и тогда не было, а уж потом, когда, не без помощи тогда еще доцента Харьковского пединститута А. Ковалева, я познакомился с трудами Пригожина и др. идеями относительно организации материального мира, я уж совсем утратил к геоформе какой-либо интерес - наука, в т.ч. географическая, не стоит на месте. Ну право, не знаю умиляться ли этими воспоминаниями молодости или восхищаться любознательностью "учОного" из Переяслава-Хмельницкого, откопавшего чудесные архивные материалы?

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов "Номад"26 жовтня 2016 р. о 15:26

    Дмитре, дякуємо за підтримку нашої позиції стосовно архаїки у "сучасній" географії в Україні. Не можемо не погодитись. Виникає питання: як подібні псевдонаукові статті можуть потрапляти на сторінки УГЖ?!? Натомість, для новацій місце не знаходиться. І всіх це влаштовує. Про що говорити, достатньо подивитися на ті "дисертації", які пишуться і захищаються в Інституті географії НАНУ! І всіх влаштовує, що керує інститутом вушла бездарь - адмінакадемік Л.Г. Руденко. Ще і ще раз: тому і Україна опинилася у такому стані, бо на відповідальних посадах сидять адмінакадеміки - що у Києві, що у Харкові ... В науково-освітній сфері України ми маємо катастрофічне падіння моралі, що викликало вимивання найбільш кваліфікованих, думаючих працівників - їх просто винищують. Яка мета статті пана Чернова - штучно підтягнути рейтинг Михайла Гродзинського, більше нічого, але зробив він це настільки недолуго ...!

    ВідповістиВидалити