Олекса Ковальов
Nature is nothing other than the ratio of a certain art, namely, the
divine, inscribed in things, by which things themselves move to a determinate
end: just as if the master shipbuilder could impart to the wood something from
which it could move itself to taking on the form of the ship.
Thomas Aquinas, Octo Libros Physicorum
Aristotelis Expositio
Вступ: Офіційна
географія як складова офіційної науки
Схоже, що серед географів досі панують уявлення про те, що колись працювали
видатні географи, які намітили напрямок руху, яким всі прийдешні покоління
мають слідувати. Це не моя вигадка, так свого часу під час однієї з конференцій
мені було сказано. Більше того, є негласна вимога не ставити під сумнів їх постулати.
При цьому носії такої думки (а це представники так званої офіційної науки і,
відповідно, найбільш формально рейтингові) не вважають за потрібне дати
відповідь на питання: якщо знання вже є сформованим у минулому, то чи є сенс
сьогодні відносити географію до наукової сфери, головною функцією якої є
критичний розбір вже існуючих уявлень та формування нових поглядів на область
дослідження географії? Якщо певна галузь науки замикається в собі та
авторитарно наполягає на своїй істинності, вона перестає бути наукою, бо відкидає
критику. Так склалося, що в радянський період була узаконена система поглядів,
яка базувалася на концепції географічного комплексу, пізніше – геосистеми (хоча
це не єдиний момент). Але з часом виявилося, що перший концепт – географічний
комплекс – мав у своїй основі статичне розміщення так званих компонентів і
цінність його була незначною (така собі інертна структура), другий концепт –
геосистема – вже був значно цікавішим, але зводився до виявлення тих зв’язків,
які забезпечували стале функціонування певних географічних утворень (щось,
подібне до машини, що відтворює стале функціонування).