Сьогодні
по обласному радію я почув, що знову
ставлять питання про продаж „Атоммашу”
(заводу „Турбоатом”) ДК „Росатом”. У
мене відразу виникла низка запитань і
коментарів до них:
1.
Чи була це ініціатива
колективу цього успішного підприємства?
Якщо ні, то на яких підставах ініціюється
це питання? „Атоммаш” – одне з найбільш
успішним підприємств не тільки Харкова,
але й всієї України, то ж навіщо його
продавати? Що за цим стоїть, чиї інтереси?
Втрачає місто, втрачає Україна і чи
виграють робітники! В такому разі, хто
матиме від цього зиск?
2.
З якою метою „Росатом”
хоче придбати „Атоммаш”? Не думаю, що
метою є модернізація цього потужного
підприємства – це і так весь час
здійснюється на „Атоммаші”. Отже,
мета, скоріше за все – прибрати
конкурента. Це – доволі поширена
практика.
3.
Що внаслідок продажу
„Атоммашу” отримають завод, Харків і
що - Україна? Харків не отримає нічого,
а Україна - одноразовий внесок у бюджет,
який швидко розчиниться… у кишенях
чиновників.
4.
Які підприємства Харкова
ще цікавлять росіян, щоб повністю
контролювати виробничу сферу Харкова?
Може це „Хартрон”? Чи завод «Комунар»,
«Фед», пов’язані з космічною сферою,
авіаційний, тракторний, КБ ім. Морозова…,
щоб прибрати до своїх рук новітні
розробки двигунів і танків? Цікаво,
чому вони не пропонують придбати завод
ім. Шевченка, чи Харківський зоопарк.
5.
Ось питання до ініціаторів
постановки цього питання: а чи не варто
поставити питання про продаж росіянам
всього Харкова разом з його напівзруйнованими
НІІ (з їх вченими), проектними інститутами,
УФТІ (дивним чином ця історична
абревіатура перекочувала до Києва)? Бо
Харків за радянських часів був третім
містом за виробничим і науково-навчальним
потенціалом у великій країні, а сьогодні
– здається, тільки шостий серед
українських регіонів.
6.
Цікаво, а чому «Атоммаш» не ставить
питання про придбання відповідних
підприємств на території Росії?
7.
У мене контрпропозиція:
давайте продамо росіянам їх Чорноморський
флот, щоб вони отримали можливість
вивезти його з Криму, а ще краще –
айсберг (це ж територія!), встановивши
перед цим прапор України.
Отже,
тільки запитання. Ось чому у «Зверненні...»
я поставив питання про повну відкритість
режиму прийняття всіх важливих рішень.
Рішення не повинні йти зверху – там
немає безкорисних, рішення мають
підніматися знизу. Причому для їх
відстеження і інтегрування мають бути
задіяні відповідні комп’ютерні програми.
Так можна взагалі позбутися владних
нашарувань у суспільстві.