Як
громадянин України і Світу, я вважаю за
потрібне висловити деякі побажання
Верховній раді 7-го скликання. Зазначу,
що діяльність Верховної ради попереднього
скликання залишила у мене жахливе
враження. Отже, висловлю наступні
зауваження, акценти і пропозиції:
1.
Проблема Влади,
її структура. Не
можна весь час вести розмову про Владу.
Політики всі сили витрачають на боротьбу
за Владу, забуваючи про країну і народ.
Прагнення Влади – це той біологічний
початок, що зберігся у людині. Влада –
це завжди насилля, пригноблення, знищення
особистості. Не може бути Влади народу
– це демагогія, Влада – це завжди Влада
над іншими. Єдине, про що можна говорити,
так це про Владу над собою. Країні
потрібні не владні і лицемірні держиморди,
а спеціалісти-менеджери дуже широкого
профілю і високої кваліфікації, а це –
зовсім інші люди.
Пропоную
розглянути варіант заміни інституту
президентства Радою
старійшин, яка має
складатися з невеликої кількості
найбільш порядних, моральних людей
(Любомир Гузар та йому подібні). Їх
функція – стеження за дотриманням
Конституції та моральності. Це вирішить
проблему концентрації Влади в одних
руках і суттєво зменшить витрати на
утримання її носіїв.
Прийняття
рішень у країні має здійснюватись не
однією людиною, і не групою, рішення
проступає через горизонтальні контакти
на «нижчому» рівні, думки відстежуються
та інтегрується на більш високих рівнях
і реалізуються у вигляді програм та
конкретних дій, а не просто спускається
по адміністративних ланцюгах, у яких
бюрократи є просто передаточними
ланками. Тільки так можна підняти
авторитет людини, зробивши її активною.
Це стимулює і зростання відповідальності.
Отже, слід розробити
такі форми моніторингу суспільної
думки, які дозволили зробити членів
суспільства активними.
2.
Уряд.
Уряд не повинен формуватись на партійній
основі, уряд – це фахівці, а не політики,
а менеджмент має бути поза політикою.
Всі члени уряду мають бути безпартійними.
Всі важливі документи законодавчого
статусу, що готуються у парламентських
комісіях чи в уряді, за два тижні до
винесення їх на обговорення у Верховній
Раді слід виносити
на обговорення в Інтернеті:
в Україні багато добре підготовлених
фахівців і просто розумних і порядних
людей, які можуть дати попередню оцінку
і внести пропозиції щодо певних змін
(із збереженням авторства пропозицій
і важливих зауважень). Так можуть
підбиратися кадри для державного
управління. Слід максимально зменшити
бюрократичний апарат шляхом формування
електронного уряду (прикладом може
бути Естонія).
3.
Мова.
Треба припинити будь-які розмови про
другі, треті і т. і. державні мови. Не
варто взагалі говорити про державну
мову – держава тут ні до чого. Слід
говорити про національну мову, яка для
даної країни (не держави) має бути одна,
бо ця країна називається Україна.
Володіння іншими мовами, в тому числі
російською, є ознакою культури. Дітей
треба виховувати у дусі національних
традицій, прищеплюючи їм повагу до
історії і мови свого народу.
4.
Відношення
до природного середовища.
Це питання є чи не головним. Слід
докорінно змінити відношення до
природного середовища, припинити
розглядати його як ресурс: Природа –
це та матка, з якої вийшла людина, їй
має бути наданий статус суб’єкта, з
яким слід домовлятися. Це вимагає зміни
ментальності. Природне середовище не
є сировинним
придатком
і це – не екологічне середовище (теж
редукований варіант його розуміння),
це – ми самі, наш початок і наше
продовження. Політика (на глобальному
рівні – геополітика
- саме в такому сенсі слід розглядати
цей термін, на відміну від глобальної
політики),
яку слід вести відносно Природи, має
бути природо-центричною (з часом це має
привести до режиму самоорганізації в
системі «природа - суспільство»).
Біосфера не може бути представлена
різного роду заповідниками, заказниками
тощо, тобто резерватами, це не відповідає
сучасному розумінню того, чим є біосфера.
Необхідно стати на шлях розвитку
геокультури
– культури майбутнього, культури
дивосфери. У виробничій сфері акцент
має бути зроблений на так званому
зеленому
виробництві
(Green
Production).
Ці принципи закладені у стратегії
узгодженого розвитку.
На перше місце виходить духовний зв'язок
людини з Природою (йдеться про так звану
філософію
природи).
Відповідно,
не можуть знаходитись у приватній
власності ресурси надр і земля. Не слід
забувати, що так звані лісонасадження
не є лісами, це – штучний деревостій.
Слід припинити варварське полювання
на тварин (жахливе враження залишили
кадри, на яких пан Червоненко був оточений
численними тушами вбитих ним кабанів
– це ганьбить Україну) і знищення
природного рослинного покриву: рослини
і тварини – це живі організми, знищення
яких слід розглядати як кримінальний
злочин. Такі форми «господарювання» не
відповідають ніяким моральним нормам.
Треба припинити вільний
продаж мисливської зброї, вона має бути
у розпорядженні тільки спеціальних
мисливських структур,
що здійснюють спостереження за популяціями
тварин, в першу чергу – хижаків (на
науковій основі). Всі
живі істоти повинні отримати такі ж
права на життя, як і люди.
Вбивство тварини –
це кримінальний злочин!
5.
Земля.
Слід припинити будь-які розмови про
продаж землі. Земля не є товаром і не
може бути приватною власністю, бо не
вироблена людиною. Земля не належить
народу, вона належить виключно
Матінці-природі, це і є сама Природа.
Відповідно, приватною власністю не
можуть бути ліси, озера і будь-які інші
природні об’єкти (Природа не поділяється
на об’єкти, вона цілісна). Слід повернути
лісопаркові зони у режим спільного
користування міськими громадами,
прибравши котеджі (за рахунок самих
забудовників).
6.
Відношення між
державою і регіонами.
Держава і регіони входять у протиріччя.
Регіони повинні мати можливість
розвиватися у режимі самоорганізації,
бо саме ця форма є гнучкою і саме вона
з часом прийде на зміну державній формі
організації суспільства. До 80% фінансів
має залишатися у регіонах. У своїй
основі регіон має регіональну
спільноту/громаду, що формує регіональний
функціонально-насичений
соціально-господарський організм. Його
основу має складати рециркуляція
технофільної речовини і максимальна
енергетична незалежність. Територіальна
структура регіону має бути узгоджена
зі структурою країни «Біосфера». Регіон
– це одиниця самоорганізації спільноти,
що виникає на основі горизонтальних
зв’язків (на відміну від переважно
вертикальних у адміністративно керованих
організаціях державного типу). Регіони
– це форма майбутнього світового
устрою, яка закладається у надрах
держав, і це треба враховувати вже
сьогодні (наприклад, Харківський
(Слобожанський) регіон охоплює значні
території в межах нинішніх України і
Росії і не співпадає з межами Харківської
області). Така форма організації є
значно гнучкішою і більш адаптивною.
Регіональний центр (місто) – це згущення
організації, що здійснює обробку
сигналів, що йдуть з оточення, в першу
чергу, від сусідніх регіонів та глобальної
соціально-економічної системи, це вузол
мережі світової господарської системи.
Тому не може мати місця штучне визначення
ролі того чи іншого регіону – все має
бути відпущено у вільне плавання –
режим самоорганізації.
Це
тягне за собою проблему столиці та так
званої периферії. В Україні з її колись
потужними містами ця проблема стала
вкрай актуальною. При тому, що податки
платяться всіма однаково, різниця між
рівнем оплати праці і комфортністю
життя у Києві та в інших містах безперервно
зростає. Київ став містом для еліти,
причому, доволі сумнівної, та офісного
планктону, все більше проявляється його
паразитизм. Все це веде до прояву так
званого столичного расизму, що є особливо
помітним у науковій і освітній сферах,
хоча насправді переваги фахівців, що
працюють у київських вузах і наукових
інститутах є доволі сумнівними. Нажаль,
ще більшою є різниця між містами та
селами, що слід виправляти: податки
платять всі однаково, а саме село є
витоком національної культури.
7.
Проблема моралі.
В Україні честь, мораль, гідність
втратили будь-яку цінність, а такі
цінності самі по собі не відновлюються.
Перевагу отримують наглі, безцеремонні
діляги-просуванці, причому у всіх сферах
життя. Рівень корупції жахає. Вражають
хами-депутати – лицеміри-депутати. Вже
у раді 7-го скликання з’явилися так
звані тушки, які всій країні демонструють,
як треба діяти: треба бути кидалами.
Таким не місце у парламенті, а ті партійні
групи, які таких приймають, стають
осередками парт-сміття.
У
буття легко проникають різні форми
розбещення молоді. Я був вражений, коли
в новинах показали, що у Києві є нічні
клуби з чоловічим стриптизом: невже ця
«робота» (роздягатися і трясти сідницями
перед публікою) гідна справжніх чоловіків?
Це – ознака падіння моралі, розбещення
суспільства. До речі, думаю, заробіток
цих «чоловіків» значно перевищує
заробіток шахтарів, що працюють у
копанках на Луганщині, чи науковців. Це
– сором для цивілізованої країни.
8.
Наука та освіта.
Стан розвитку науки і освіти є показником
прогресивності і сучасності країни,
бо вони забезпечують її прогрес. Але
саме ці галузі в Україні виглядають як
ледве не зайві. Їх фінансування не
відповідає ніяким нормам, причому ці
кошти розподіляються вкрай нерівномірно
– левова частина залишається у Києві.
І мені незрозуміло, чому викладачі
однакових за рівнем акредитації вузів
мають оклади, що різняться вдвічі. Але
справа не тільки у фінансах. Жахливо
виглядає зниження вимогливості до
рівню кандидатських і докторських
дисертацій. Чи не головними факторами
стали відповідність поглядів претендентів
на наукові звання положенням так званої
офіційної науки, на сторожі яких стоять
адміністратори від науки, в першу чергу
– столичні, хоча розвиток науки базується
саме на різноманітті поглядів та їх
конкуренції. Це – ознака застою. Ті,
чиї погляди не відповідають штучно
встановленим вимогам, піддаються
цькуванню, у вузах їх відстороняють
від викладацької роботи. Дивно виглядає
те, що звання членів-кореспондентів та
академіків отримують переважно ті, що
займають високі адміністративні посади
– ректори та проректори вузів, директори
наукових інститутів тощо, хоча їх
адміністративна діяльність вимагає
великого напруження сил і не залишає
часу на ведення наукової роботи. Це –
адмін-академіки! В Україні є тричі
доктори, двічі члени-кореспонденти і
т. і. Важко зрозуміти, коли докторами
наук стають люди, які не мають відповідної
для даної наукової області освіти.
У
сфері освіти ми маємо незвичну для нас
Болонську систему. Нам кажуть, що ця
система була введена для того, щоб
випускники вузів могли легше адаптуватися
до роботи у зарубіжних країнах. Це просто
сором! Замість того, щоб створювати
умови для роботи підготовлених фахівців
в Україні, їх відразу готують до виїзду
за кордон. При цьому, наскільки мені
відомо, більшість викладачів вузів
негативно ставиться до болонської
системи, віддаючи перевагу системі, що
сформувалася за радянських часів –
вона є більш гнучкою і менш автомато-морфною.
Я теж вважаю цю систему кращою. Різні
культури формують різні системи
підготовки, що веде до їх конкуренції,
і це – нормально. Не слід все робити
уніфікованим. Питання не у системі, а у
якості підготовки, якості викладання,
оснащеності лабораторій, у фінансах,
що виділяються на одного фахівця і
одного студента. У порівнянні з західними
країнами ці показники в Україні є
приголомшливо низькими, як і оклади
викладачів та наукових працівників.
Але науковці – це мозок країни, а мозок,
як відомо, є найбільш цінною частиною
організму: на його функціонування
витрачається від 25% його енергії. Так
чи не є недофінансування науки і освіти
цілеспрямованою політикою, направленою
на знищення інтелектуалів? Таке ми вже
проходили.
Неприємно,
але факт: серед ректорів вузів є потенційні
Йосипи Віссаріоновичі. Такі зростають
у своїх очах, мріючи про пам’ятники на
великих площах, в той час, як університети
під ними руйнуються, з них видаляються
навіть доктори наук і члени-кореспонденти
(як це сталося, наприклад, у Каразінському
університеті у Харкові, у якому посаду
ректора обіймає Бакіров, що поважає
тільки підлеглість та згідливість, при
якому університет перетворився на
фарисейсько-лицемірне болото).
Висококваліфіковані викладачі з високим
рейтингом замінюються значно менш
кваліфікованими, але згідливими: у такий
спосіб формується сприятливе середовище
особисто для ректора і його оточення.
9.
Виробнича сфера.
Я не є фахівцем з цих питань, тому
зупинюсь на найбільш загальних моментах.
Виробництво – це ні що інше, як
трансформована Природа, організація
відібраних та особливо налаштованих
режимів, а стратегія узгодженого
розвитку базується на мінімізації
такої трансформації (йдеться про
стиснення антропосфери). Тому головною
стратегією має бути максимальне
стиснення виробничої сфери за рахунок
втілення новітніх технологій у всіх
сферах господарювання. Це вимагає
замикання виробничо-споживацьких
циклів у регіонах, ліквідації всіх
зайвих ланок і надлишкових функцій -
як посередницьких, так і бюрократичних.
Основу має складати аграрний сектор,
без сталого функціонування якого не
може стало відтворюватись і промисловий
сектор.
Найважливішими
питаннями є максимально повна переробка
відходів (тут ми маємо критичну ситуацію),
втілення новітніх технологій (в Україні
багато талантів, але їх розробки нікого
не цікавлять, що треба змінювати),
зростання культури праці і поваги до
працівників, незалежно від професії.
10.
Медицина.
Вона забезпечує здоров’я людей, але
як цього можна досягти, якщо вартість
лікування у медичних закладах захмарна.
Не викликає захвату і зарплата медичних
працівників. Має місце суттєва різниця
у забезпеченні спеціальним устаткуванням
столичних медичних закладів і подібних
закладів у інших містах, про сільську
медицину годі й говорити. Подив викликає
«Феофанія». Вважаю, що у нормальній
країні всі громадяни повинні мати
однаковий рівень медичного обслуговування.
«Феофанія» ганьбить Україну. Цей
супер-медичний заклад треба перепрофілювати
для лікування хворих з вкрай важкими
хворобами, в першу чергу – дітей. Соромно
чути, як у християнських передачах весь
час пропонують збирати гроші для
лікування важко хворих діток всією
країною.
11.
Правоохоронні
органи і суди. У мене
до їх працівників тільки одне запитання:
невже їм байдуже, про них думають люди?
Думаю, що тут слід зробити те, що зробив
Саакашвілі у Грузії. Молодець!
Я готовий
спілкуватися по цих та інших питаннях,
бо без дискусії не можна знайти вірний
шлях. Свого часу Ульянов-Ленін такий
шлях вже знаходив. Що з цього вийшло, ми
знаємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар