Підходи до ландшафту, як їх бачить Ричард М’ю

Ковальов О. («Номад»)

Landscape, though, did not provide a banner under which all factions could unite.

      Richard Muir, Approaches to Landscape

A landscape is the visible features of an area of land, its landforms and how they integrate with natural or man-made features.

                New Oxford American Dictionary

Introduction

1 Landscape History and Landscape Heritage

На жаль при написанні своїх монографій на ландшафтну тематику я не знав про існування надзвичайно цікавої книги Ричарда М’ю «Approaches to Landscape», виданої у 1999-му році. Вона включає наступні позиції: «Landscape History and Landscape Heritage», «The Practice of Landscape History», «The Structure and Scenery Approach», «Landscapes of the Mind», «Landscape, Politics and Power», «The Evaluation of Landscape», «Symbolic Landscapes», «The Aesthetic Approach to Landscape», «Landscape and Place». Тому я вирішив зробити невеличкий огляд цієї книги, тим більше, що автор навів підходи різних авторів до бачення цього складного явища. У вступній частині він пише: «As the study of landscape has grown,  so  its branches have grown apart» [Muir, 1999: xiii]. Це суттєво відрізняється від позиції українських, російських, білоруських авторів, які у своїй масі тримаються однієї точки зору як абсолютної істини, що бере свій початок від робіт Л.С. Берга і стала джерелом стандартизації та догматизації мислення у цій сфері. Спочатку ландшафт зробили природним комплексом, потім геосистемою, що привело до втрати його етимологічного коріння. Як бачимо, у західних авторів має місце інше ставлення до ландшафтної проблематики: феномен ландшафту розглядається як ледве не загроза для науки, бо його не можна описати як фізичну сутність: 

«Landscape has many facets and there are many ways in which it can be represented» [Muir, 1999: xv]. Р. М’ю наводить цитату з роботи У. Мітчела (Mitchell, 1994: 14)[1]: «Landscape may be represented by painting, drawing or engraving; by photography, film and theatrical scenery; by writing, speech, and presumably even music and other 'sound images'. Before all these secondary representations, however, landscape is itself a physical and multisensory medium (earth, stone, vegetation, water, sky, sound and silence, light and darkness, etc.) in which cultural meanings and values are encoded, whether they are put there by the physical transformation of place in landscape gardening and architecture, or found in a place formed, as we say, 'by nature' ... Landscape is a medium in the fullest sense of the word. It is a material 'means' (to borrow Aristotle's terminology) like language or paint, embedded in a tradition of cultural signification and communication, a body of symbolic forms capable of being invoked and reshaped to express meaning and values» [Muir, 1999: xv]. Тут вже є предмет дискусії. Питання в тому, що не ландшафт може бути представлений у вигляді малюнку, креслення чи гравюри, фотографії, фільму ..., а денна поверхня з її структурою, фізіографічними особливостями (є навіть поняття «фізіографічний простір»/«physiographic space», наприклад, рис. 1 [Said]), бо він не є сам по собі «a physical and multisensory medium», і фізична трансформація стосується не ландшафту, а саме денної поверхні: ландшафти – це образи типів цієї поверхні, як ми їх сприймаємо. Тому назва надзвичайно цікавої роботи Дж.В. Томпсона та К. Сорвіга «Sustainable Landscape Construction» [Thompson, Sorvig, 2008] містить неточність, бо має йтися не про ландшафт, а про фізіографічну структуру денної поверхні. Ландшафт можна пов’язувати зі сценою, але тільки у значенні пейзажу, відображення містини, природного ландшафту (як це дається у перекладі з англійської). 

Рис. 1. Трикутник фізіографічного, соціального та внутрішнього просторів (за [Said: 3])

Р. М’ю наводить точку зору Д. Косгроу: «Landscape is not merely the world we see, it is a construction, a composition of that world. Landscape is a way of seeing the world» (Cosgrove, 1984)[2] [Muir, 1999: xvі], яка відрізняється від погляду П. Брайана (Bryan, 1958: p. 1)[3]: «Landscape, the dictionary tells us, is a portion of land or territory which the eye can comprehend at a single view including all the objects it contains» [Muir, 1999: xvі], що веде до протиріччя. Точка зору П. Брайана викликає запитання: як бути з випадком, коли місцевість не охоплюється єдиним поглядом?

Цікавим є зауваження Р. М’ю, що «Landscape, though, did not provide a banner under which all factions could unite» [Muir, 1999: xvіі]. З чим це може бути пов’язано? Думаю, причина наступна: автор не звернув увагу на те, що ландшафт формується у нашій свідомості на основі сприйняття нами структури певної поверхні, на яке впливає багато факторів, в першу чергу – наші цінності: немає ландшафту як такого, є образ, патерн (як зв'язок важливих рис), що виникає внаслідок такого сприйняття. Ось чому ми можемо, звісно, у переносному сенсі, говорити про економічний, політичний, мовний та інші варіанти, хоча похідне значення пов’язане з характером сполучення, композиції різних земель як типів денної поверхні [Ковалёв, 2009], і воно має як художній, так і прагматичний відтінки, включаючи адміністрування або діяльність взагалі: ландшафт веде до прийняття рішення стосовно того, чим на даній місцевості можна займатися, він стає фоном для когнітивної поведінки. На це орієнтує і Д.Ф. Стейнер: «Landscape is related to land use. The composite features of one part of the surface of the earth that distinguish it from another area is a landscape. It is, then, a combination of elements - fields, buildings, hills, forests, deserts, water bodies, and settlements» [Steiner, 2008: 4]. В той же час не слід забувати, що рішення приймаються на основі особистого бачення середовища, яке не збігається з реальністю. Що є цікавим у цьому підході, так це те, що ландшафти проявляються тільки у порівнянні ділянок денної поверхні з різними особливостями.

Говорячи про ландшафт, ми принципово не можемо відкинути ті психічні процеси, які відповідають за виникнення патернів у нашій свідомості. У зв’язку з цим цікавою є точка зору Д.Л. Лінтона (Linton, 1963: 68)[4]: «If 'housescape' meant the organisation of the personnel of a house, if 'township' eventually came to mean an  administrative unit, then 'landscape' could well have meant something like an organisation, a system of rural farm spaces. At all events it is clear to me that a thousand years ago the word had nothing to do with scenery or  the depiction of scenery» [Muir, 1999: 3]. В той же час К.Р. Олвіг (Olwig, 1996: 631)[5] зазначає, що на півночі Європи це поняття проявилося раніше і мало ряд значень, які не зводилися до обмеженої частки землі (a restricted piece of land), включаючи персональний, політичний аспекти та своєрідність місця [Muir, 1999: 3]. У цьому є сенс, якщо мати на увазі, що середовище, частиною якого є денна поверхні, піддається антропізації[6] (стає окультуреним) та міняє свою структуру, що, якщо зміни перевищують критичне значення, впливає на її сприйняття як ландшафту.

Цікавою є й позиція І-Фу Туана (Tuan, 1979 p. 90)[7], який писав: «Limited to the functional or utilitarian perspective, the concept of 'landscape' is redundant since the more precise terms of estate and region already exist. Limited to the aesthetic perspective, 'landscape' is again redundant since the word 'scenery' offers greater clarity» [Muir, 1999: 4]. Отже, ставиться питання про надлишковість поняття «ландшафт» як з функціональної чи утилітарної позиції, бо існують більш точні терміни «маєток» та «регіон», так і з позиції естетичної, бо є слово «вид» з більш ясним смислом - «декорація» чи «сцена». Але ландшафт не є замінником або синонімом ні маєтку чи регіону, ні декорації чи сцени, це самодостатнє поняття, що має сенс образу, патерну, у тому числі, в першу чергу, містини, маєтку, регіону, сцени тощо. І-Фу Туан зазначає (Tuan, 1979 p. 89): «Landscape, like culture, is elusive and difficult to describe in a phrase ... Landscape is ... a construct of the mind and of feeling'». Не знаючи цієї роботи, я також прийшов до близької точки зору, хоча й значно пізніше (наприклад, [Ковалёв, 2009]).

Надзвичайно важливе питання ставить Міллс (Mills, 1997: 2 - 3)[8]: «What is landscape? This important question has been answered in many radically different, and possibly mutually exclusive, ways. Is it what's out there, an empirical reality, or a representation, a framed image of some aspect of reality? No two textbooks will agree ... The two divergent schools of thought generally reflect two rival academic traditions:  that of the environmental sciences, particularly geography, and that of the humanities, particularly art history. Only recently have there been explicit attempts to integrate these once traditional approaches, partly influenced by the recognition that popular views about landscape need to be taken on board, not ignored» [Muir, 1999: 4 - 5]. Отже, ландшафт є емпіричною реальністю, чи це репрезентація, сформований образ? Тут слід виходити з етимології цього слова, а вона вказує на те, що ландшафт є відображенням земле упорядкованості, організації земель (як типів поверхні), що проявляється у малюнку денної поверхні, і ця їх схоплена нашою свідомістю цілісна композиція є ні чим іншим, як інформацією, тобто виникнення патерну у нашій свідомості є формою приборкання різноманіття. А географи спробували об’єктивізувати ландшафт, не замислюючись над тим, що він, як цілісний патерн, не піддається розкладенню, бо це призводить до втрати його сутності.

Отже, ми бачимо ландшафт як особливий зв'язок між структурою денної поверхні та людиною, що її сприймає у свій власний спосіб. П. Кунес пише (Coones, 1985: 5)[9]: «The landscape is in truth nothing less than the complex, interrelated and unified material product of the geographical environment, a seamless totality in which the immemorial processes of nature and the much more recent activities of mankind interpenetrate» [Muir, 1999: 6]. Тут же наведу важливу думку У.Дж. Хоскінса (Hoskins, 1973: 5)[10]: «Even then I felt that everything I was looking at was saying something to me if only I could recognize the language. It was a landscape written in a kind of code» [Muir, 1999: 27]. Залишається питання: чи є ландшафт матеріальним продуктом географічного середовища? Думаю, ні. Тут знову слід звернутися до аналогії між ландшафтом та обличчям (лицем): матеріальною є лицева поверхня, до неї можна доторкнутися, використати косметику, прооперувати тощо, а до лиця доторкнутися не можна – це патерн, який зводить всі важливі його риси у органічне ціле. Ландшафт проявляється у свідомості репіцієнта з його особистісними властивостями як якісна сторона фізіографічних рис певної місцевості! Тут важливим э зауваження Клаваля (Claval, 1988)[11]: «What  happened was the discovery of structural relations between elements which had initially been perceived as isolated from one [an]other» [Muir, 1999: 25]. І вже точно ландшафт не є територією чи хорологічною одиницею, тому не можна казати, що це, як у К.Р. Олвіга, «a restricted piece of land» або «area», бо важливим є характер структури поверхні, який, звісно, проявляється на обмеженій ділянці. Не є він і регіоном (як не є і місцем). Так мислить і Р. М’ю: «... landscapes and regions are not the same, although some landscapes might correspond spatially with regions, while landscapes and regions defined as ecological entities have important similarities» [Muir, 1999: 11]. Думаю, причина тут в іншому. Що таке регіон (у географічному сенсі)? Це область географічного середовища (домен), що відзначається високим рівнем функціональної зв’язаності всіх його складових, що забезпечує його відносну функціональну цілісність, тобто це дещо, подібне до організму, і вже точно він не може вводитись у просторову концепцію. Тому можна говорити про екологічний, етнічний, культурний, географічний, соціально-економічний тощо регіони. Не зовсім зрозуміло, чому Р. М’ю пише про екологічну сутність ландшафту, який має одну сутність – бути патерном.

Доволі складним є питання існування історичної географії та ландшафтної історії, яке розглядає Р. М’ю. Стосовно першого: спочатку розділили географію та історію, тепер пишуть про історичну географію (цікаво, а чому не географічну історію). Це стосується і так званої «Berkeley School» з її «historical orientation». Думаю, у цьому немає сенсу. Географія завжди містила історичний аспект, бо географічні утворення мають історію становлення, є історичними у тому сенсі, що весь час перетерплюють зміни (в тому числі на наших очах), а історія є ні що інше, як послідовність зміни режимів. Отже, так звана історична географія штучна. Що стосується ландшафтної історії – питання більш складне. Можна спитати так: чи має обличчя історію свого формування? Так, має. Зміна ландшафту аналогічна зміні обличчя. Можна говорити про своєрідний мувінг, але фізична денна поверхня дійсно нагадує палімпсест, бо процеси та режими міняються, відповідно, має мінятися й структура поверхні: на денній поверхні водночас відбувається і запис діючих процесів (вони лишають сліди), і стирання слідів. Те, що лишається, вказує на прояв історії[12]. Якщо ці складові є виразними (наприклад, морени, застиглі потоки лави, сліди фортифікаційних споруд тощо), вони включаються у загальний патерн поверхні як її важлива риса (йдеться про сліди минулого). Але треба мати особливий розум, щоб, через нашарування більш сучасних деталей, побачити патерни минулого, бо вони відтворюються на основі тільки слідів. Те, про що пише Р. М’ю стосовно зв’язку історичної географії та ландшафтної історії – «...the traditions interweave and merge like streams in a delta» [Muir, 1999: 12] – є наслідком того, що поняття «денна поверхня» (а інколи і все середовище) та «ландшафт» не розділяються. Я би сказав так: є історія денної поверхні, і кожному її стану з його особливостями відповідає свій патерн-ландшафт, який, на відміну від денної поверхні, змінюється стрибкоподібно. Саме таку послідовність патернів можна розглядати як історію ландшафту. Якщо ландшафт денної поверхні вважати відображенням (гео)холону=оргу, який є неперервним у часі, текучою сутністю, то все стає на свої місця і не треба вже говорити ні про історичну географію, ні про ландшафтну історію (чи історію ландшафту), як і робити подібний висновок: «Ultimately, the distinctions between landscape history and historical geography must be blurred, not least because each individual student of the landscape has his or her own perspective» [Muir, 1999: 12] – зайве має бути відкинуте. Але зазначу, що ці думки, особливо з посиланням на погляди К.О. Зауера, згідно з якими має місце безперервний процес, і «... historical geography may be considered as the series of changes which the cultural landscape has undergone and therefore involves the reconstruction of past cultural landscapes. (Sauer, 1927: 186)[13]» [Muir, 1999: 15], акцентують увагу на динаміці того середовища, у якому діє людина. Це був визначний внесок у розвиток уявлень про географічний процес як направлений процес зміни географічного середовища.

Р. М’ю наводить ряд важливих висловлювань А.Р.Г. Бейкера (Baker, 1988: 12) «... historical geographers have come increasingly to view the study of landscape and place as a concern not only with patterns of structures and processes of change but  also with symbolic significance and social meaning», і далі (Baker, 1988: 12 - 13) – «Individual forms within landscapes may be interpreted as social signs which combine into cultural messages of spaces and places which need to be decoded and interpreted as having varied levels of meaning: ordinary landscapes deserve and demand extraordinary interpretations, because of the individual and collective cultural significance with which they are endowed not only by those who created them but also by successive generations who have experienced them» [Muir, 1999: 36]. Це вказує на існування різних інтерпретацій як норми, що пояснюється індивідуальними особливостями сприйняття та культурними розбіжностями між різними соціальними групами, а, отже, і можливості існування різних варіантів розвитку подій. Як помічає Р. М’ю, «Diversity of approach has always been a characteristic of landscape history, but the divergences have never been so great as to prevent meaningful dialogue between the spokespersons of different perspectives. By drawing its recruits from archaeology, history and geography the subject has been refreshed by the infusion of remarkable talents» [Muir, 1999: 37].

У розділі «Landscape  and  Heritage» Р. М’ю розглядає погляд на ландшафт як історичний текст та наводить висловлювання Д. Ловенталя стосовно його потреби для відчуття національної ідентичності людських груп та сприйняття довкілля як спадщини. Д. Ловенталь зазначає (Lowenthal, 1979: 103)[14]: «Awareness of the past is essential to the maintenance of purpose in life. Without it we would lack all sense of continuity, all apprehension of causality, all knowledge of our own identity» [Muir, 1999: 37]. Сенс такий: минуле присутнє всюди, воно нікуди не зникає. Створений минулими поколіннями порядок стає тим якорем, який утримує людину і формує образ рідної землі, батьківщини, стає підґрунтям формування позитивного націоналізму. Р. М’ю наводить і точку зору на це питання і Р. Ратцеля, вказуючи, що «ever nation evolved as a symbiotic association of people and land, with the peasant peoples of Europe being shaped by the interactions with their land» [Muir, 1999: 38].

Цікавими для нас є погляди Шурмер-Сміт та Хеннема (Shurmer-Smith,  Hannam, 1994: 45)[15]: «Places in the Western world are socially constructed with a considerable intensity of nostalgia as consciously and unconsciously we create and recreate them with a sense of history. History is not just the traces of the past, but is the outcome of a dialogue between the present and the past; the present itself being many-voiced», «Different social groups strive for their interpretation of the past to be territorialised in texts of all kinds, including landscapes, 'not for disinterested reasons, but to help them get what they want or keep what they have got', namely access to economic and cultural capital» [Muir, 1999: 41]. У зв’язку з цим важливим є наступне зауваження Р. М’ю а: «... landscapes are cultural products so that their preservation and maintenance would concern the conservation of a culture rather than of a countryside» [Muir, 1999: 44]. Тут все залежить від розуміння культури. Якщо культуру пов’язувати виключно з людськими спільнотами, то виходить, що до появи людини ландшафтів не було. Але культуру можна розглядати у широкому сенсі – як організуючий початок, що веде до перетворення середовища і, відповідно, денної поверхні. Тоді можна говорити, наприклад, про культуру флювіації, культуру карсту, різноманітні біогенні культури (культури мурах, бджіл, термітів, бобрів тощо), тобто культурою є все, що формує більший чи відмінний порядок. Не варто забувати, що Людина піднімається з Природи і є її відібраною якістю.

2 The Practice of Landscape History

На початку цього розділу Р. М’ю, торкаючись питання різних підходів до ландшафту, пише: «Aesthetically, landscapes may be regarded as amounting to more than the sum of their components, but each landscape that one experiences is a totality composed of an assemblage of constituents whose origins and development can be  researched. Equally, it can be argued, every landscape is the unique product of the complex and singular interactions between its various distinctive components» [Muir, 1999: 41]. Не можу погодитись з тим, що ландшафт більше суми його компонентів, бо він є просто іншою сутністю: ландшафт не має компонентів, він є тією якістю, яка витікає з співвідношень компонентів денної поверхні. У тому й справа, що ландшафт не може бути розкладеним на компоненти, бо це – тотальний образ поверхні[16], її виділена якість. Причому ландшафт не може сформуватися у свідомості у випадках відсутності регулярностей (хаотична поверхні) чи коли структура поверхні є жорстко регулярною (наприклад, шахова дошка). Про цю тотальність пише і Р. М’ю. Знову ми стикаємось з необхідністю розділяти структуру денної поверхні, яка містить об’єкти з різною «вагою», та ландшафт. Ці об’єкти дійсно створюють мережу, яка містить вузли. Що стосується ландшафту як продукту своєрідної взаємодії його відокремлених компонентів, то ці компоненти не його. Саме для цього було введено поняття про ландшафтотвірний процес/режим [Ковалёв, 2009], дія якого веде до утворення певної організації компонентів денної поверхні, яка і слугує основою для формування відповідного патерну. Звісно, ні про який розвиток ландшафту не йдеться, це має відношення до середовища в цілому та структури денної поверхні (поява нових складових). 

Що стосується класифікації ландшафтів у функціональному плані, що веде до виділення таких категорій, як «landscapes of belief and ritual», «landscapes of conflict», «landscapes of recreation», «agricultural and industrial landscapes», які наводить Р. М’ю [Muir, 1999: 51], то перші три варіанти мають переносний сенс, тобто тут термін «ландшафт» використовується у сенсі патерну. Саме ці патерни класифікуються. Р. М’ю пише: «Each landscape is quite unique in terms of its location, physical structure, contents, climate and cultural development. It may, however, be possible to recognise broad underlying patterns of unity and difference, making it possible to classify landscape on a grand scale. Classification can be a somewhat sterile exercise ...» [Muir, 1999: 56]. Те, що кожний ландшафт/патерн є унікальним, не піддається сумніву. Але не можна погодитись з тим, що ландшафт включає «location, physical structure, contents, climate and cultural development», бо виникає питання: яка різниця між ним та середовищем? А ось наявність «broad underlying patterns of unity and difference» є важливим моментом: саме це привело мене до думки щодо існування онтоландшату [Ковалёв, 2009]. В той же час різні форми господарювання, різні культури дійсно формують різні фізіографічні структури денної поверхні, проявляючись як ландшафтотвірні процеси/режими. Автор наводить дуже цікаві приклади того, як мінялася фізіографія поверхні при зміні культур, особливо на прикладі так званих «woodland» та земель «champion».

У підрозділі «The Components of Landscape» Р. М’ю торкається питання пограничних ландшафтів. Він пише: «Border landscapes have their own distinctive characteristics, although such landscapes exist in many forms» [Muir, 1999: 76]. Це доволі складне питання: чи можна говорити про пограничні ландшафти? Та фізіографія поверхні, яка є базовою для такого ландшафту, має характеризуватися мінливістю і прив’язаністю до відносно вузьких ділянок, отже, ми маємо патерн змінності, який зв’язує два або кілька більш однорідних патернів. В той й же час я не можу погодитись з твердженням Р. М’ю, який пише: «Frontier landscapes have their own physical characteristics, which may take the form of linear defence works; forts, garrison posts and blockhouses; trading posts; roads  and  railways which approach the boundary but do not cross it; customs posts; and so on» [Muir, 1999: 77 - 78], а також: «Frontier landscapes also have their own distinct cultures» [Muir, 1999: 79]. Тут не ландшафт має характеристики, а фізіографія денної поверхні, не ландшафти мають їх культури, що різняться, а культури виступають як патерни діяльності, що зумовлюють виникнення різних фізіографічних структур як основи ландшафтів.

3 The Structure and Scenery Approach

Маємо цікавий матеріал, який стосується розвитку уявлень, починаючи з поглядів Леонардо да Вінчі, про виникнення так званого фізичного ландшафту, який Р. М’ю пов’язує з геологічними та геоморфологічними процесами. Така назва є особливістю англомовного ландшафтознавства, у нас їй відповідає абіотичний ландшафт. Він зауважує: «... the geological roots of scenery exist as a stage upon which botanical successions unfold and humans may create a sequence of cultural landscapes» [Muir, 1999: 112]. Ми бачимо спробу Р. М’ю показати послідовність стадій руху денної поверхні від абіотичної через біотизовану до антропізованої, що потребує зміни ландшафтотвірних процесів/режимів – прояву геопроцесу: «The processes of landscape modification by human agency will frequently be influenced by the character of the underlying terrain but analysis of the relationships between the natural and the human-made worlds must be pursued with caution ...» [Muir, 1999: 112], звертаючи увагу на зв'язок між характеристиками середовища, з одного боку, та розташуванням і формою населених пунктів. Р. М’ю пише: «The structure and scenery approach is a halfway-house on the road of landscape interpretation which should be visited by any researchers seeking totally to decipher a particular landscape. Explorations of cultural landscapes will be more securely rooted in place if account is taken of their topographical contexts, and in many cases relationships between terrain and cultural features will be demonstrated. Relationships will frequently be found between settlement form and factors like terrain and altitude; in Nidderdale in Yorkshire, for example, it has been shown that each physical zone of the valley has its own distinctive rural settlement forms ... . Throughout most of the Anglo-Saxon world and Europe published information on geology and geomorphology will be available to facilitate an understanding of the physical structure and configuration of a particular landscape ...» [Muir, 1999: 113]. Тут ми знову бачимо, що автор не розділяє фізичну денну поверхню, яка дійсно має свою структуру, та ландшафт. Думаю, саме ця структура денної поверхні виступає як контекст для формування цілісного образу місцевості.

4 Landscapes of the Mind

... landscape is composed of not only of what lies before our eyes but what lies within our heads.

      D.W. Meinig (1979)

З цим же питанням, у ще більш виразному варіанті, ми стикаємось у цьому розділі: «In experiencing places, we simultaneously encounter two closely related but different landscapes. The one lying beneath our feet and extending to the far horizon is a real landscape; it is composed of rock, soil, vegetation and water, is home to an abundance of creatures and has objective past and present existences. The other is the perceived landscape, consisting of sensed and remembered accounts and hypotheses about the real landscape. It is, therefore, a selective impression of what the real landscape is like. The impression might be very close to reality, or it might contain some important misconceptions» - пише Р. М’ю [Muir, 1999: 115]. Звісно, ніяких двох ландшафтів – фізичного під ногами (ми не ходимо по ландшафту) та ментального у свідомості – бути не може. Не може існувати двох явищ, що мають одне ім’я: ім’я пов’язане з визначенням, а визначення у двох феноменів мають бути різними. Ландшафт є саме ментальним явищем, яке проступає як цілісний образ відношень між речами фізичного світу. Саме на це вказує і І-Фу Туан (Tuan, 1979: 89): «Landscape ... is not to be defined by itemizing its parts. The parts are subsidiary clues to an integrated image. Landscape is such an image, a construct of the mind and of feeling» [Muir, 1999: 115]. Цього не розуміли і представники радянської школи «ландшафтознавства». І вкрай важливою у цьому плані є наступна позиція ... (Watson, 1975: 272)[17]: «Perception is not a peripheral matter, for mere academic discussion; it is basic to how men use the world, and hence to very practical issues ... the use of perception should lie behind the planning and administration of the use of space. This is particularly important where human demands are increasing and spatial resources are getting more scarce» [Muir, 1999: 115]. Отже, слід відділяти денну поверхню з її фізіографією, та ландшафт як форму її бачення. А наші «корифеї» ландшафтознавства про це не хочуть навіть згадувати, в той час, як, наприклад, В. Ватсон (Watson, 1975: 271) зауважує: «Ever since Wright's discussion of mental images as among the terra incognitae of geography, geographers have tried to explore the role of perception in the study of place» [Muir, 1999: 117 - 118].

Надзвичайно цікавими є матеріали, що стосуються поглядів У. Кірка, який був прибічником гештальт[18]-підходу до ландшафту, писав (Kirk, 1963: 361): «Landscape constitutes one of the most important documents and points of reference in geographical research, but no one could maintain that the study and interpretation of landscape contains all that  is geographical» [Muir, 1999: 119]. Р. М’ю оцінює погляди У. Кірка наступним чином: «Kirk thought that geographers should be concerned with the unified field of the geographical environment, and that within this field the true division of labour concerned the distinction between the real or phenomenal environment, consisting of natural phenomena and the physical legacies of human activities, and the perceptual or behavioural environment, comprising the ideas about the human setting which have developed in different cultural contexts and according to different socio-economic value systems and the changing human awareness of the environment. He wrote that the concept of the phenomenal environment was an expansion of the normal concept of environment to include not only natural phenomena  but environments altered and in some cases almost entirely created by man (p. 364), while 'the facts of the Phenomenal Environment will enter the Behavioural Environment  of man, but only in so far as they are perceived by human beings with motives, preferences, modes of thinking, and traditions drawn from their social, cultural context' (p. 366)» [Muir, 1999: 119]. Думаю, У. Кірк випередив свій час, причому у той період, коли вже починалася дегуманізація географії.

Користуючись думками ряду географів, перш за все Д. Косгроу (Cosgrove, 1982)[19], Р. М’ю обговорює питання ре-інтерпретації різних типів денної поверхні, вказуючи на те, що з часом погляди та оцінки людей змінюються, бо міняється їх менталітет. Він зауважує: «Not only is research into the perception of landscape relevant and revealing, it also embodies a reassertion of the humanity and individuality  of people who might otherwise be regarded in aggregate or mechanistic forms. Moreover, it brings us as close as we may ever get to that elusive yet wonderful entity, the sense of place, which creates an emotional human relationship with landscape» [Muir, 1999: 130].

5 Landscape, Politics and Power

Дуже важливий розділ, у якому Р. М’ю обговорює питання впливу політики на наше сприйняття. Він пише: «... it is plain that landscapes often exist as commentaries on the political beliefs and class relationships which surrounded their creation. Such ideas spring easily to mind in settings like that of the eighteenth-century landscape park, where every aspect of the scene seems to have been subordinated to the gratification of the wealthy and influential proprietor, but they are also relevant in the workaday countrysides of most states» [Muir, 1999: 149]. Він посилається на позицію Д. Косгроу, згідно з якою ландшафт не є об’єктом, це шлях бачення («way of seeing»), укорінений у ідеології, який демонструє шлях, що даний клас/тип презентує себе та свої властивості, як і свою історію. Він зауважує (Cosgrove, 1984: 1): «The argument here is that the landscape idea represents a way of seeing - a way in which some Europeans have represented to themselves and  to others the world about them and their relationships with it, and through which they have commented on social relations» [Muir, 1999: 149]. У цьому розділі під рубрикою «Landscape and Power» дається глибокий аналіз співвідношення ландшафту та політики у Німеччині в період нацизму, та у Великобританії.

У підрозділі «Politics and Landscape Painting» автор наводить цитату з роботи А. Бермінгема (Bermingham, 1987: 3): «there is an ideology of landscape and that in the eighteenth and nineteenth centuries a class view of landscape embodied a set of socially and, finally, economically determined values to which the painted image gave cultural expression» [Muir, 1999: 172]. Не менш важливою є й думка Мітчелла, який ставить питання (Mitchell, 1994: 9)[20]: «Is it possible that landscape, understood as the historical 'invention' of a new visual/pictorial medium, is integrally connected with imperialism?». Мені подобається вислів «visual/pictorial medium». Але ще більш глибоким є бачення денної поверхні як тексту, який читається представниками різних культур по-різному, і, як помічає У.Дж.Т. Мітчелл (Mitchell, 1994: ): «It is  clear that landscapes can be deciphered as textual systems. Natural features such as trees, stones, water, animals, and dwellings can be read as symbols in religious, psychological, or political allegories; characteristic structures and forms (elevated or closed prospects, times of day, positioning of the spectator, types of human  figures) can be linked with generic and narrative typologies such as the pastoral, the georgic, the exotic, the sublime, and the picturesque» [Muir, 1999: 175]. Знову ми натикаємось на проблему пов’язану з фізичністю/нефізичністю ландшафту, але важливим є постановка питання: як ландшафт діє як культурна практика? Це доволі важливий момент, пов'язаний з тим, що громада, яка формує свою діяльність на певній території з її особливостями, як пише А.Дж. Адамс (Adams, 1994: 35)[21], «could suddenly see, and faithfully transcribe, the land in which they found themselves» [Muir, 1999: 175]. Шляхом інтеграції із середовищем через актуалізацію його певних властивостей жителі надають землям смислів, акцентованих на діяльності, формуючи разом із землями єдність, антропізований (гео)холон=орг, що викликає певний стрес. І це дійсно так: цей процес саме і призводить до відкриття феномену ландшафту як організації якостей, властивостей земель, задіяних у практиці, хоча саме практикою він і трансформований, і характер цієї трансформації вказує на цілі практики. Більше того, як зазначає Р. М’ю, «The naturalisation of the land played an important part in the creation of changed communal identities within a nascent nation containing a high level of incomers» [Muir, 1999: 175]. І далі: «The people were intimately associated with their territory; the nation was engaged in huge reclamation and drainage projects, and the threat of devastation by flooding was always present» [Muir, 1999: 176]. А стосовно зображень місцевості художниками А. Дж. Адамс зауважує (Adams, 1994: 66): «These paintings offered a communal identity on several levels, legitimizing their themes through naturalizing and historicizing them, offering security where none in fact was to be had» [Muir, 1999: 177].

Отже, історичний аспект просто не може не бути присутнім ні у структурі денної поверхні, ні у ландшафті, бо ті процеси/режими, які формують структуру поверхні, не тільки функціонують сьогодні, вони містять сліди подій, пов’язаних з проходженням точок біфуркації. 

6 The Evaluation of Landscape

Р. М’ю відразу наводить визначення оцінки ландшафту Лур’є (Laurie,  1975: 103)[22]: «Landscape evaluation may be defined as "the comparative relationships between two or more landscapes in terms of assessments of visual quality"; in this context, assessments are the "process of recording visual quality through an observer's aesthetic appreciation of intrinsic visual qualities or characteristics within the landscape"», і додає: «Each landscape has its own particular character and qualities and viewers will tend to evaluate landscapes according to their perceived merits, which will include aesthetic and ecological considerations as well as others, like cultural characteristics. In addition to the qualitative judgements made about landscapes in an informal context, landscape evaluation has also been practised as a deliberate exercise in assessment directed towards obtaining data that might be incorporated into planning or conservation strategies» [Muir, 1999: 182]. І тут виникає питання: що ми оцінюємо, ландшафт чи те підґрунтя, з якого він проступає? А це не тільки структура денної поверхні, а ще й сама людина – те надскладне природне утворення, у якому цей патерн формується. Згідно з Д.Л. Лінтоном (Linton, 1968)[23], «Scenery is a natural resource. Scenery that charms, thrills or inspires is a potential asset to the land in which it is found. But like other natural resources it is a potential asset that becomes actual only when valued and exploited by a society that has reached a particular cultural and economic level» [Muir, 1999: 183]. Важко погодитись з твердженням, що види, пейзажі є ресурсом, яким суспільство, експлуатуючи, користується. Ресурс є економічним поняттям і Д.Л. Лінтон на той час був захоплений економічним бумом. Так можна перетворити на ресурс і красу, і емпатію, і навіть самого Бога (так релігія є глобальним бізнес-проектом). Тому вислів Е. Ньютона (Newton, 1950: 18)[24] - «Beauty is a desirable commodity» [Muir, 1999: 184] не можна сприймати серйозно – не можна споживати красу. Не слід забувати, що у свій час праця мала сакральний відтінок, і те, що створювалось, також сакралізувалося, що вже точно не може бути ресурсом. В той же час він правий стосовно того, що наші оцінки (ставлення) довкілля виявляються (для нас) при досягненні спільнотою певного культурного рівню. Якщо відкинути прагматику, на перший план проступає емоційний зріз сприйняття довкілля, і, як помічає Д. Ловентал (Lowenthal 1978: 383), «approved landscape stances have ranged from aesthetic detachment to emotional involvement, moral reflection, scientific enquiry, physical exertion and risk taking. Favoured landscape types also reflect new forms of recreation and ease of access to remote spots» [Muir, 1999: 184].

У висловлюваннях деяких авторів, на яких посилається Р. М’ю, маємо думку, що ландшафт – це патерн, наприклад, у П.Ф. Брендона (Brandon, 1979:  167)[25], який до того ж порівнює структуру поверхні, складену полями, із садом та пише про особливу місцевість або тип околу: «A pleasurable sense that much of the South East was a delicately textured pattern of field, copse and hedgerow so well gardened that it resembled a work of art thus gradually entered into the consciousness of eighteenth-century travellers. The following century saw a deeper appreciation of the soft garden-like quality in the landscape, mainly among observers with a narrower field of vision who responded to the attractions of a particular locality or type of surroundings» [Muir, 1999: 189]. Важливим бачиться зауваження Р. М: «Plainly, tastes in landscape have evolved over time, while there is good reason to believe that tastes in landscape change from place to place and from culture to culture» [Muir, 1999: 190]. І тут же наводить важливу думку Лур’є (Laurie, 1975: 107): «Differences in perceived landscape values have been found when there were significant differences between cultures (for example, differences in lifestyles and levels of economic subsistence) and their respective native landscapes (for example, from arctic to temperate and tropical landscapes) such as are found between Eskimos and Americans  or between black West Indians and white Americans. Both of these studies suggest that environmental experience and landscape familiarity can be important factors in shaping perceptions of valued landscapes» [Muir, 1999: 191].

Не можна пройти повз тонкого висловлювання Дж. Епплтона (Appleton, 1996: 63)[26] стосовно «теорії середовища»: «'Habitat theory' thus asserts that the relationship between the human observer and the perceived environment is basically the same as the relationship of a creature to its habitat. It asserts further that the satisfaction which we derive from the contemplation of this environment, and which we call 'aesthetic', arises from a spontaneous reaction to that environment as a habitat, that is to say as a place which affords the opportunity for achieving our simple biological needs. When we attain a sufficient control over our environment to render the mechanisms by which we make this spontaneous appraisal of it no longer essential to the achievement of these biological needs, the mechanisms do not immediately die out in the species but continue to be transmitted from one generation to another and may, if needed, be called upon again to discharge their primitive function» [Muir, 1999: 195]. І далі (Appleton, 1996: 66): «Habitat theory postulates that aesthetic pleasure in landscape derives from the observer experiencing an environment favourable to the satisfaction of his biological needs» [Muir, 1999: 197].

Як абсолютно вірно зазначає Р. М’ю, «In the field of landscape evaluation an opposition between the advocates of quantitative and qualitative methodologies became well established, the work of the quantifiers sometimes seeming exact but irrelevant, while that of the qualitative students could be more relevant but was supported only by intuition» [Muir, 1999: 198]. Нарешті, слід звернути увагу на позицію Д. Ловенталя (Lowenthal, 1978: 389)[27]: «Landscape evaluation studies neither ascertain landscape tastes nor assess public preferences; they tell us nothing about what landscapes the public values or why. Indeed, they are not a form of research at all but a planning tool to help determine how to use land, where to site motorways and reservoirs, when to spend money on development or protection. Landscape evaluation is not a way to learn about attachment to locales, but a practical means to a policy end» [Muir, 1999: 199]. Тут ми бачимо чисто прагматичний підхід до оцінки ландшафтів. В той же час кожен з нас здійснює свою оцінку пейзажів, керуючись далеко не прагматикою, бо споглядання місцевості, якщо вона є привабливою, приносить нам естетичне задоволення. Цікаво, що Е.К. Пеннінг-Роуселл (Penning-Rowsell, 1975)[28] пов’язує оцінку ландшафтів з їх захистом та збереженням, розглядаючи їх як ресурс. З цим важко погодитись. Звісно, для тих років (середина 70-х минулого століття) було актуальним говорити про захист і збереження природи, але це не могло стосуватися ландшафтів, бо слід було говорити про захист і збереження їх, так би мовити, підґрунтя – місцевостей з їх фізіографічною структурою, що, в свою чергу, вимагало збереження відповідних природних режимів. Сьогодні має йтися про інше. Ми маємо говорити про створення умов для сталого функціонування природних режимів на певних, достатньо значних за розмірами, територіях, де вони мають самостійно відтворюватись. Це вже не програми захисту і збереження, програми співіснування. Е.К. Пеннінг-Роуселл (Penning-Rowsell, 1975: 151) дійсне бачить ландшафт таким, який можна споживати: «... the extent to which landscape users or consumers were involved in the landscape appraisal;» [Muir, 1999: 201]. Насправді, ми живемо у певному середовищі, користуючись деякими його властивостями. Цей контекст значною мірою визначає те, як слід діяти у даному середовищі задля досягнення успіху.

Важливе для нас бачення проблеми оцінки ландшафтів дають Д.Дж. Волмслі та Г.Дж. Левіс (Walmsley and Lewis, 1993: 208)[29]: «This is no easy task. As a result researchers are far from being able to say what constitutes a good view or a beautiful landscape, nor have they found a satisfactory means by which to articulate the nature and significance  of the intimate attachments that people develop for landscape» [Muir, 1999: 204]. І ще одне зауваження: «Basically there are three elements whereby the aesthetic quality of a landscape can be assessed: unity (do the components  of the landscape cohere into a single harmonious unit?); vividness (does the landscape have features that make it distinct and striking); and variety (does the landscape have enough variety to engage human interest without so much complexity as to make it chaotic?) (Litton, 1972)[30]. (Walmsley and Lewis, 1993)» [Muir, 1999: 204]. Які тут сенси? По-перше, ландшафт не є сукупністю елементів, це їх з’єднання у гармонійне ціле (зв’язувальний патерн), по-друге, наявність таких якостей, які дозволяють уособлювати певний імідж, по-третє, різноманіття, тільки, звісно, не ландшафту, а місцевості, його підґрунтя. Не можна не звернути увагу і на зауваження Релфа (Relph, 1989: 149)[31], який критично поставився до методичного підходу до оцінки ландшафту: «Trying to investigate places and landscapes by imposing standardized methods is like studying ballet by putting the dancers in straitjackets, or judging wines by measuring their alcohol content - the information obtained may be accurate but it seriously misrepresents the subject matter» [Muir, 1999: 204 - 205]. Тут слід додати, що всі ці оцінки стосуються не ландшафтів, які є внутрішніми образами кожного, а саме денної поверхні, а це різні речі. Більше того, мало хто пише про порівняння, без чого оцінка втрачає сенс: не може бути абсолютної шкали оцінки.

Ще один цікавий автор, на погляди якого звертає увагу Р. М’ю – Е.Х. Зубе (Zube, 1984: 108)[32]: «If we are to gain better understanding about the meanings of landscapes and the significance of landscape experience, the human must be treated as  an active participant with and in the landscape. It is from this perspective that the humanistic paradigm should be viewed» [Muir, 1999: 207]. При цьому Р. вказує: «Zube had argued for perspectives that recognised humans as participants in landscape rather than as detached observers. Noting that most professional paradigm models regarded the human as an observer of the landscape, and that much of the behavioural research treated people either as observers or as thinkers (as processors of information about the landscape)» [Muir, 1999: 207]. Тут слід зазначити, що людина не може бути протиставлена ландшафту як відокремлений спостерігач, бо назовні ніякого ландшафту, як такого, немає, там є денна поверхня з її фізіографією, а ландшафт формується у свідомості людини як образ місцевості. Відповідно, не може, бути й інформації про ландшафт, бо сам ландшафт і є інформацією.

Варто завершити огляд цього розділу позицією Д.Л. Уззелла (Uzzell, 1991: 9)[33]: «Even when we do respond to the physical or aesthetic characteristics of the landscape such as water, pattern or colour, it has to be recognised that water, pattern and colour have a cultural history and meaning for the individual and the social group. We need theories of landscape perception, assessment and preference which recognise individual and social action and intention and which see person-environment relations in transactional and goal directed ways» [Muir, 1999: 208]. Звісно, ні вода, ні рисунок (чи візерунок), ні колір не є характеристиками ландшафту, але важливим є те, що підкреслюється важливість відмінностей різних соціальних груп при сприйнятті денної поверхні з її фізіографією.

7 Symbolic Landscapes

Цей розділ Р. М’ю починає з висловлювань Е.К. Пеннінг-Роуселла (Penning-Rowsell, 1986: 115)[34]: «Landscapes ... carry symbolic meanings that are not so wholly innocent as might at first be thought. Created landscapes can be assertions of power - over nature or over neighbours - and our cognition of landscapes is selective and  sometimes deliberately distorted in the pursuit of our own interests», і далі: «Landscapes may have an ideological function in mystifying rather than revealing: confusing by distortion or other emphases, rather than providing simple and accessible patterns. Thus our ways of seeing and knowing (perception and cognition) are influenced by the social relations inherent in the landscapes we view. Testing this empirically is difficult but historical evidence shows, for example, how 18th-century landscape gardens were created as expressions of political (Whig) dominance. In a similar way grouse moors and farmed landscapes are expressions of capitalist society today, and city landscapes are manipulated to proclaim the loudest social messages» [Muir, 1999: 212]. Це дуже важливо – «... our cognition of landscapes is selective and  sometimes deliberately distorted in the pursuit of our own interests», що суттєво відрізняється від позиції прибічників матеріалізованого ландшафту. Він повторює точку зору Д. Косгроу, що ландшафт – це шлях бачення (way of seeing), а не простий та доступний патерн. Р. М’ю посилається на Батліна, який зазначає: «The development of a new set of perspectives on landscape and its representation could partly be explained by a decline in interest in positivist approaches to the study of society and to the adoption of more humanistic perspectives» [Muir, 1999: 212]. Р.А. Батлін (Butlin, 1993: 137)[35] пише: «A different kind of problematic has emerged, more focused on such notions as social justice, symbolism, and the relationship of landscape to a very wide range of cultural issues and perspectives. This new set of approaches renders all landscapes and landscape elements symbolic, so that it turns landscape into a subject rather than an object» [Muir, 1999: 213]. Стає зрозумілим, чому у СРСР не перекладалися роботи Д. Косгроу, Р.А. Батліна та інших західних авторів, які не бачили у ландшафті об’єкт дослідження і були прибічниками гуманістичного напряму у географії (рух, згідно з Д. Косгроу (Cosgrove, 1989: 121)[36], від «human geography» у бік «humanistic geography») та ландшафтознавстві, що продовжується і сьогодні.

Вкрай цікавим є питання трактування ландшафту як тексту. Р. М’ю пише: «A feature of the newer approaches to landscape study concerns the treatment of landscape as text. Some of the earliest formulations of this idea were provided by W.G. Hoskins[37]; two of his less well-known articulations follow. First, discussing holidays enjoyed as a boy in the Devon countryside, he wrote: 'Even then I felt that everything I was looking at was saying something to me if only I could recognise the language.  It was a landscape written in a kind of code' (1973 p. 5). In 1978 he wrote: 'When I was  young - and I have spent a lifetime of study since - I felt in my bones that the landscape itself was speaking to me, in a language that I did not understand, and I had to find out how to read it' (p. 10)» [Muir, 1999: 215]. Ще більш цікавим є погляд Р.А. Батліна: «The landscape as ideology, symbol and as a moral statement are elements of this new cultural/historical geography of landscape ... . In effect, they represent in part attempts to answer questions about the kind of past or pasts that we seek to recover or reconstruct. Landscape thus becomes not just a book with statements that can be read only one way, but a text to be read in a variety of different ways, subject to a wide range of  interpretations. (Butlin, 1993: 136 - 137)» [Muir, 1999: 215]. Але не ландшафт є текстом, такою є денна поверхня з її фізіографією, яку кожен з нас дійсно намагається прочитати, зрозумівши мову, якою вона написана. В той же час Батлін абсолютно вірно акцентує увагу на тому, що цей текст може бути прочитаний у різний спосіб і, відповідно, мати різні інтерпретації. Ландшафт виступає як той тотальний смисл, який кожен з нас черпає з тексту денної поверхні. Отже, і наша поведінка на місцевості залежить від того, як ми зрозуміли даний текст. На цьому було наголошено і у моїй монографії «Ландшафт сам по себе и для человека» [Ковалёв, 2009]. Про це пишуть Дж. Дункан й Н. Дункан (Duncan and Duncan, 1988: 117)[38]: «As geographers, the textualised behaviour that concerns us is the production of  landscapes; how they are constructed on the basis of a set of texts, how they are read, and how they act as a mediating influence, shaping behaviour in the image of the text» [Muir, 1999: 216]. І далі (Duncan and Duncan, 1988: 123): «If landscapes are texts which are read, interpreted according to an ingrained cultural framework of interpretation, if they are often read 'inattentively' at a practical or nondiscursive level, then they may be inculcating their readers with a set of notions about how the society is organized: and their readers may be largely unaware of  this. If, by being so tangible, so natural, so familiar, the landscape is unquestioned, then such concrete evidence about how society is organized can easily become seen as evidence of how it should, or must be organized» [Muir, 1999: 217]. І вкрай важливою є думка Дункана (Duncan, 1990: 17)[39]: «The landscape, I would argue is one of the central elements in a cultural system, for as an ordered assemblage of objects, a text, it acts as a signifying system through which a social system is communicated, reproduced, experienced, and explored» [Muir, 1999: 217]. Отже, ландшафт – один з центральних елементів культури, він є упорядкованим ансамблем об’єктів, текстом ...! А посилаючись на Д. Косгроу і Даніелса (Cosgrove, Daniels, 1988)[40] Р. М’ю прямо пише: «landscape is a painterly way of seeing the world that creates a picturesque view. Such a painterly way of seeing, as they point out, is an elite way of seeing, not only because it was the wealthy classes of Europe who commissioned paintings but also because there developed a dialectical relationship between the rural landscape and painting» [Muir, 1999: 218]. В роботі 1984 року Д. Косгроу (Cosgrove, 1984: 13)[41] чітко зазначає: «landscape denoted the external world mediated through subjective human experience in a way that neither region nor area immediately suggest. Landscape is not merely the world we see, it is a construction, a composition of that world. Landscape is a way of seeing the world», а в роботі 1989 року (Cosgrove, 1989: 121) – «Landscape is in fact a "way of seeing", a way of composing and harmonising the external world into a "scene", a visual unity» [Muir, 1999: 219]. А українські «знавці» ландшафту, мавпуючи росіян, все ще проводять на картах межі фацій, урочищ, місцевостей, ландшафтів, а в Росії вже ставлять питання про продаж ландшафтів.

Р. М’ю обговорює питання походження символізації місць та вказує на те, що люди накладали свої фантазії, асоціації на такі місця, які виділялися своєю особливою конфігурацією (наприклад, мегалітичні захоронення), з якою пов’язували пам'ять про своїх пращурів, які утримували землі задля генерації спільноти. Він наводить приклад такого місця – «Полнаброн» - (рис. 2), яке після смерті лідера символізувало відтворення енергії й ресурсів, можливо забезпечувало сталість (компенсацію) земель, що втрачалися внаслідок діяльності землеробів. Дуже цікавим є матеріал щодо зміни символізації тих чи інших земель, особливо, полярних. Справа дійшла до введення «iconic landscape structure» (Cosgrove, Roscoe,  Rycroft, 1996)[42].

  

Полнаброн долмен[43] (означає "hole of the quern stones" (bro in Irish)) вхід до могили, розташований у Баррені (Burren), графство Клер (County Clare), Ірландія. - https://en.wikipedia.org/wiki/Poulnabrone_dolmen

Як зазначає Р. М’ю, символічний ландшафт людських уявлень проявляється у різних формах. Він наводить погляди Вулфа (Woolf, 1996: 35)[44] на бачення Європи американцями: «Contained within the notion of a kingdom of magic is an idea  of Europe as a world less real than America, a poetic device formed more by the imagination than by political, economic or geographical realities. The princess represents a view of Europe as socially complex and stratified in ways not found in America» [Muir, 1999: 236]. Автор звертається до поглядів Даніелса (Daniels, 1993: 5)[45]: «National identities are coordinated, often largely defined, by 'legends and  landscapes', by stories of golden ages, enduring traditions, heroic deeds and dramatic destinies located in ancient or promised home-lands with hallowed sites and scenery. The symbolic activation of time and space, often drawing on religious sentiment, gives shape to the 'imagined community' of the nation. Landscapes, whether focusing on single monuments or framing stretches of scenery, provide visible shape; they picture the nation. As exemplars of moral order and aesthetic harmony, particular landscapes achieve the status of national icons. ... There is seldom a secure or enduring consensus as to which, or rather whose, legends and landscapes epitomize the nation. While most nationalists recognize several represenative histories and geographies, all, by definition, reject others, including those of people dwelling within their own national borders» [Muir, 1999: 237].

Свій огляд проблеми символізму Р. М’ю завершує наступною фразою: «Symbolism is elusive and shifting, yet still a forceful component in our perception of places» [Muir, 1999: 241].

8 The Aesthetic Approach to Landscape

What is it that we like about landscape, and why do we like it?

 J. Appleton, The Experience of Landscape

У розділі дається огляд проблеми естетики ландшафту, краси. Р. М’ю вказує, що деякі автори ставлять питання про необхідність створення єдиної теорії естетики ландшафту. Він посилається на С.К. Бурасса (Bourassa, 1991: 10)[46], який пише: «Landscape is rarely, if ever, just a work of art. Even the most contrived garden is to some extent composed of natural phenomena beyond the control of the designer ...  Furthermore, the everyday landscape is typically a combination of art, artifact and nature, and the relationships among those categories are complex» [Muir, 1999: 244]. І тут ми бачимо проблему співвідношення науки та мистецтва. Дж. Епплтон (Appleton, 1986:  42 - 43)[47] наступним чином висловлюється з цього приводу: «If we  are to make real progress in furthering not only the coexistence but also the integration  of the arts and the sciences in landscape research we should familiarise ourselves with the widest possible range of landscape experience . . . Our task is nothing less than to create a new field in which we must be prepared not, of course, to abandon our own special interests, but to make a real effort to see them in a new and broader perspective» [Muir, 1999: 244].

Найбільш цікавим, на мою думку, є посилання Р. М’ю на висловлювання Корніша (Cornish, 1935: 86), який писав: «whereas the large curves with small curves superposed produce a patterned-pattern as restful to the eye as it is peaceful in its associations of rural quietude, there is no pictorial combination between the rounded tree-tops of the distant wood and the huge curves of the great cumulus above» [Muir, 1999: 247 - 248]. Цікавий вираз – «patterned-pattern» - візерунковий патерн, що вказує на холархію структури денної поверхні. Б.Б. Грінбі (Greenbie, 1992: 65)[48] вважає, що найбільш конкретно з приводу естетики ландшафту висловився Дж. Епплтон: «This is an essentially Darwinian science that seeks to explain at least some aspects of the behaviour of animals, including humans, in terms of evolutionary adaptation. Perhaps the most concrete attempt to apply this view to landscape aesthetics has been made by Appleton» [Muir, 1999: 248], а С.К. Боурасса (Bourassa, 1990: 788)[49] робить висновок: «Appleton ... clearly reduces culture to its biological underpinnings by characterizing non biological manifestations of landscape aesthetics as simply variations in ways of respondin to biological needs. On the other hand, some of Appleton's critics emphasize the cultural basis of aesthetic experience. There is a tendency on the part of the critics to assert that all biological needs are mediated by culture and, therefore, that there is no need to address directly a biological mode of aesthetic experience» [Muir, 1999: 249]. Це зумовило наступну позицію Дж. Епплтона (Appleton, 1996: 62)[50]: «aesthetic satisfaction, experienced in the contemplation of landscape, stems from the spontaneous perception of landscape features which, in their shapes, colours, spatial arrangements and other visible attributes, act as sign-stimuli indicative of environmental conditions favourable to survival, whether they really are favourable or not» [Muir, 1999: 249]. І ще більш визначено (Appleton, 1996: 63): «It asserts further that the satisfaction which we derive from the contemplation of this environment, and which we call 'aesthetic' arises from a spontaneous reaction to that environment as a habitat, that is to say as a place which affords the opportunity for achieving our simple biological needs ... Habitat theory, in short, is about the ability of a place to satisfy all our biological needs» [Muir, 1999: 249 - 250].

Р. М’ю торкається і питання ландшафту та живопису. Але факт зображення ландшафтів варто заперечити, бо художники зображують не ландшафт, а певний фрагмент денної поверхні з її фізіографією. Видатні художники-пейзажисти відрізняються, в першу чергу, вмінням передати цілісність місцевості, гармонію, і саме це дозволяє нам формувати її відповідний образ – ландшафт. Це стосується і фотографій.

9 Landscape and Place

Place is identity. Things out of place are not properly themselves, and move as living forces towards their natural home.

    Turner, The Politics of Landscape

Останній розділ книги – «Ландшафт і місце», у якому автор торкається доволі складної проблеми співвідношення ландшафту та місця, пов’язуючи її з гуманізацією географії як вектор, направлений у бік від позитивізму. Він пише про пере-відкриття «місця» географами, яке сталося останнім часом. Він наводить слова В. Робінсона та Д. Макерролла (Robinson, McCarroll, 1990: 1)[51]: «If geography is to survive as a rational framework for teaching and research, it must identify a new integrative core. We argue that a return to our traditional disciplinary concern with a sense of place and landscape would allow geography to move forward again, as a unified and valued discipline» [Muir, 1999: 271]. Р. М’ю пише: «Both embody connotations of being defined in part by the existence and values of insiders, landscape being regarded as the environment perceived and place consisting in part of social networks» [Muir, 1999: 271]. Дуже важливою є позиція Ловенталя, яку своїми словами передає автор: «localities are specific places whereas landscapes are generic types; no two landscapes are entirely alike, but their resemblances make it usual to classify landscapes into categories, such as mountains or deserts» [Muir, 1999: 271 - 272]. Містину ми сприймаємо як фізичну сутність, а ландшафт – як ментальну. Автор наводить позицію Д.К. Парка та П.М. Коппака (Park and Coppack, 1994: 162 - 163)[52]: «Landscapes have a deeper significance, identity and character, not easily quantified by traditional positivistic methods. This is because every landscape and artefact is associated with cherished attitudes, values and images, making them evocative, idiosyncratic and reflective of changing social values» [Muir, 1999: 272 - 273]. Це дуже далеко від російського «ландшафтознавства»!

Розглядаючи тему «Ландшафт і сенс місця», Р. М’ю пише: «The sense of  place can be characterised in two different ways. First, places may be regarded as having their own intrinsic personalities, with some places being visually striking and possessed  of powerful images: Mount Rushmore, Stonehenge or Lake Baikal are all associated with strongly developed senses of place. Second, the sense of place can be identified as the emotional attachments to localities developed by individuals and communities in the course of living and growing within the setting of home. Senses of place can be associated with a spectrum of different geographical levels, from the smallest of localities to the international region» [Muir, 1999: 273]. Те, що місцевості можуть бути самих різних розмірів, повністю співпадає з моїми поглядами, причому кожній місцевості має відповідати ландшафт як її ментальний патерн. Важливим бачиться зауваження Е. Релфа (Relph, 1976: 6)[53]: «we live, act and orient ourselves in a world that is richly and profoundly differentiated into places, yet at the same time we seem to have a meagre understanding of the constitution of places and the ways in which we experience them» [Muir, 1999: 274]. Важливою для нас є позиція Тюена (Tuan, 1975:152)[54]: «Place is known not only through the eyes and mind but also through the more passive and direct modes of experience, which resist objectification. To know a place fully means both to understand it in an abstract way and to know it as one person knows another. At a high theoretical level, places are points in a spatial system. At the opposite extreme, they are strong visceral feelings. Places are seldom known at either extreme: the one is too remote from sensory experience to be real, and the other presupposes rootedness in a locality and an emotional commitment to it that are increasingly rare. To most people in the modern world, places lie somewhere in the middle range of experience» [Muir, 1999: 274]. Добре висловився стосовно місця Мессі (Massey, 1995: 46): «Very often, when we think of what we mean by a place, we  picture a settled community, a locality with a distinct character - physical, economic and cultural. It is a vision which has entered the English language in phrases such as 'a  sense  of place', 'no place like home' and - perhaps most tellingly of all - the notion of things being on occasion 'out of place', meaning that they do not fit in with some pre-given coherence of character» [Muir, 1999: 278]. В той же час автор відмічає існування інших варіантів розуміння «місця», частково проблема пов’язана з розростанням міст та глобалізацією.

Для географів, пов’язаних з дослідженням місць і земель, вкрай важливим виглядає позиція Р.Д. Секка (Sack, 1980: 22)[55]: «Land is not a piece of space within a larger spatial system. On the contrary, it is seen in terms of social relations. The people, as part of nature, are intimately linked to the land. To belong to a territory or place is a social concept which requires first and foremost belonging to a societal unit. The land itself is in the possession of the group as a whole. It is not privately partitioned and owned. Moreover, it is alive with the spirits and history of the people, and places on it are sacred» [Muir, 1999: 284].

На завершення наведу посилання автора на Бірча (Birch, 1981: 350)[56]: «'Landscape' implies the detached experience of an observer who arrives from some place other than the landscape itself, and it implies a habit of pictorializing based on, among other things, the opportunity of comparing different places with an abstract, picturesque ideal. No less than 'Nature', then, 'landscape' is a concept produced by the comparison of the diverse, the accidental; whereas, for the 'heathfolk' of Egdon, where the local geography is represented as surviving less adulterated by intimations of a world outside than it does anywhere else in Hardy's Wessex, the heath is a place, as I have said, 'away from comparisons'. But we should be careful before deciding what such reflections can tell us about our relation to the heathfolk: for if words like 'nature' and 'landscape' put an unscalable wall between our language and theirs, our mode of  knowing and theirs, they do so only within the context of the myth and of the novel - they do nothing to assert, as the novel asserts, that heathfolk really did have such and such a sense of place, or that we really are incapable of knowing, and Hardy of representing, what they knew. Nor, of course, do they tell us anything to the contrary» [Muir, 1999: 291].

Postscript

There are reasons for everything that we encounter in the cultural landscapes, but these reasons may not reflect the choices of a rational 'economic man'.

    Richard Muir, Approaches to Landscape

Р. М’ю у завершальній частині своєї книги робить короткий огляд питань, які він розглянув. Для нас важливі наступні висловлювання автора, які, на мій погляд, є найбільш цінними:

«Physical scientists such as geologists, hydrologists and geomorphologists investigating the lithology, drainage or landforms of landscapes have no cause to worry about whether landscape is really 'a  way of seeing', and neither does the palynologist or palaeo-botanist taking samples from a peat bog to elucidate the post-glacial succession of vegetation. Instead, it is in the field  of the humanities, notably in human geography and history, that one becomes aware of  differences in approach which extend far beyond perspective and into the realms of  personality type» [Muir, 1999: 298].

«Whatever the approach or perspective employed, interpretations of landscape should be expressed in an accessible, comprehensible manner and be guided by the duty to inform. Landscape is not about subatomic physics or the mathematical modeling of black holes; it is about the settings of human existence and development» [Muir, 1999: 299].

«It has often been pointed out that it is hard for the researcher to stand apart from the landscape under scrutiny; as well as being targets for investigations, landscapes also contain our homes and milieus and we are parts of the landscapes that we study» [Muir, 1999: 300].

«To argue for a more realistic treatment for empirical landscape research focusing on  the real landscapes which are 'out there' is not to argue against the validity of subjective enquiries which are concerned with the human reaction to landscape» [Muir, 1999: 300].

«It is pointless to claim and impossible to demonstrate that one approach to landscape is 'better' or 'more relevant' than another although within the various approaches it will be possible to identify work that is deficient in quality, comprehensibility or relevance. It is much more realistic to argue that no valid perspective on landscape should be excluded from its proper disciplinary homeland by another» [Muir, 1999: 301].

«As people seek to establish roots and recreate identities, an awareness of landscape, its origins and cultural characteristics can provide a rock or a peg around which new perceptions of self can be constructed» [Muir, 1999: 301].

Чудова книга! Вона, звісно, не охоплює всі аспекти, пов’язані з ландшафтом, бо зробити це вкрай важко. Але вона торкається тих питань, які, на жаль, протягом десятиліть ігнорувалися спочатку у ландшафтознавстві радянського періоду, потім – в Росії, Україні, Білорусі ... . Моя спроба розглянути найбільш гострі проблеми сучасного ландшафтознавства викликала ненависть і призвела до змови. Звісно, з деякими положеннями Р. М’ю я не можу погодитись. В першу чергу це стосується того, що автор не розділяє фізичну денну поверхню з її фізіографією, та, власне, ландшафт. Тим більше не можна говорити про існування двох ландшафтів – одного під ногами, іншого – у голові. Але всі ці питання мають вирішуватись у режимі дискусії, а стиль автора свідчить саме про схильність до неї, чого не можна сказати про російських та українських представників ландшафтознавства.    

Посилання:

Muir R. Approaches to Landscape. Houndmills, Basingstoke, Hampshire and London: MACMILLAN PRESS  LTD, 1999 – 310 р. -

http://bookzz.org/book/2676150/b7ee24

Said I. Architecture for Children: Understanding Children Perception towards Built Environment - http://eprints.utm.my/3575/1/Architectural_EDU2.pdf

Thompson W., Sorvig K. Sustainable Landscape Construction. A Guide to Green Building Outdoors (with drawings by Craig D. Farnsworth, ASLA). - Washington • Covelo • London: ISLAND PRESS, 2008. – 381 p. –

https://minskgreen.by/Books/Sorvig_lc.pdf

Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека / А.П. Ковалёв. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.

Steiner F. The Living Landscape, Second Edition: ISLAND PRESS, 2008. – 471 р. –

https://eknigi.org/nauchno_populjarnoe/164449-the-living-landscape-second-edition-an-ecological.html

Chase A.K. Domestication and domiculture in northern Australia: A social perspective. In D.R. Harris and G.C. Hillman, eds., Farmingand Foraging: The Evolution of Plant Exploitation. Boston: Unwin Hyman. 1989, 42 - 54. –

http://bookzz.org/book/2646994/49cc21

Ковальов О. Підходи до ландшафту, як їх бачить Ричард М’ю. Дається короткий огляд книги Ричарда М’ю «Approaches to Landscape» з коментарями.

Oleksa Kovalyov. Approach to landscape as its Richard Muir seen. The short overview of Richard Muir book with commentaries is done.

Ключові слова: Ричард М’ю, підходи до ландшафту

Keywords: Richard Muir, approach to landscape

---

[1] Р. М’ю посилається на роботу: Mitchell W.J.T. 'Imperial landscape' in W.J.T. Mitchell (ed.), Landscape and Power (Chicago: University of Chicago Press, 1994), pp. 5-34.

[2] Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove D.  Social Formation and Symbolic Landscape (London: Croom Helm, 1984, р. 13).

[3] Р. М’ю посилається на роботу: Bryan P.W. 'Geography and landscape' Geography, 43 (1958) pp. 1 - 9.

[4] Р. М’ю посилається на роботу: Linton D.L. 'Some contrasts in landscapes in British Antarctic Territory', Geographical Journal, 129, (1963) pp. 274 - 282.

[5] Р. М’ю посилається на роботу: Olwig K.R. 'Recovering the substantive nature of landscape' Annals of the Association of American Geographers, 86 (1996) pp. 630 - 53.

[6] Терміну «антропізація» певною мірою відповідає англійські терміни «humanization» та «domestication» які вказують на прояв «domiculture», яку Чейс визначив так: «hearth-based areas of exploitation (domuses), each carrying with it a package of resource locations, restrictions upon open-ended exploitation (religious prohibitions, strategic planning of delayed harvesting, etc.), and localized technologies to fit particular domuses» [Chase, 1989: 43].

[7] Р. М’ю посилається на роботу: Tuan Y.-F. 'Thought and landscape' in Meinig D.W. (ed.), The Interpretation of Ordinary Landscapes (New York: Oxford University Press, 1979),  pp.  89 - 102.

[8] Р. М’ю посилається на роботу: Mills  S.F. The American Landscape (Edinburgh: Keele University Press, 1997).

[9] Р. М’ю посилається на роботу: Coones P. 'One landscape or many?'. Landscape History, 7 (1985), 5 р.

[10] Р. М’ю посилається на роботу: Hoskins W.G. English Landscapes (London: BBC, 1973).

[11] Р. М’ю посилається на роботу: Claval, P. 'European societies and landscape and the challenge of urbanization and industrialization in the nineteenth and twentieth centuries' Geografisca Annaler 70 (1988) pp. 27 - 38.

[12] Так можна говорити і про, наприклад, історію написання картин Леонардо да Вінчі, який, як відомо, під час роботи робив багато змін, наближаючи картину до завершеного варіанту.

[13] Р. М’ю посилається на роботу: Sauer C.О.  'Cultural  geography' in Hayes  E.C.  (ed.),  Recent Developments in the Social Sciences, Lippincott Series in Sociology (1927).

[14] Р. М’ю посилається на роботу: Lowenthal D. 'Age and artefact' in Meinig D.W. (ed.) The Interpretation of Ordinary Landscapes (New York: Oxford University Press, 1979) pp. 103 - 128.

[15] Р. М’ю посилається на роботу: Shurmer-Smith P., Hannam K. Worlds of Desire, Realms of Power (London: Edward Arnold, 1994).

[16] Можна припустити, що Homo neandertalenthis з його обмеженими можливостями створювати абстракції не був здатний формувати у своїй свідомості ландшафти.

[17] Р. М’ю посилається на роботу: Watson  J.W. 'Perception  and  place'  Geographical Journal , 141  (1975) - pp. 271 - 274.

[18]Гештальт (Gestalt) - організоване ціле, що є близьким до поняття «патерн».

[19]Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove, D. 'The myth and the stones of Venice: an historical geography of a symbolic landscape'  Journal of Historical Geography, 8 (1982) - pp.  145 - 169.

[20] Р. М’ю посилається на роботу: Mitchell W.J.T., (ed.). Landscape and Power (Chicago: University of Chicago Press, 1994)

[21] Р. М’ю посилається на роботу: Adams  A.J.  'Competing commumties in the "Great Bog of Europe", identity and seventeenth-century Dutch landscape painting' in Mitchell W.J.T., (ed.),  Landscape and Power (Chicago: University  of  Chicago Press,  1994)  pp.  35 - 76.

[22] Р. М’ю посилається на роботу: Laurie  I.C. 'Aesthetic factors in visual evaluation' in Zube E.H., Brush R.0., Fabos J.G. (eds) Landscape Assessment: Values, Perceptions and Resources (Stroudsburg, Pa: Halsted Press, 1975) pp. 102-17.

[23] Р. М’ю посилається на роботу: Linton D.L. 'The assessment of scenery as a natural resource'  Scottish Geographical Magazine,  84  (1968),  pp.  219 - 238.

[24] Р. М’ю посилається на роботу: Newton E. The Meaning of Beauty (London, 1950)

[25] Р. М’ю посилається на роботу: Brandon P.F. 'The diffusion of designed landscapes in South-east England' in Fox H.S. A., Butlin  R.A. (eds), Change in the Countryside: Essays on Rural England 1500-1900, Institute of British Geographers Special Publication No. 10 (London: Institute of British Geographers, 1979) pp. 165 - 87.

[26] Р. М’ю посилається на роботу: Appleton J. The Experience of Landscape, 2nd edn (Chichester: John Wiley, 1996).

[27] Р. М’ю посилається на роботу: Lowenthal D. 'Finding valued landscapes' Progress in Human Geography, 2 (1978) pp. 373 - 418.

[28] Р. М’ю посилається на роботу: Penning-Rowsell  E.C. 'Constraints on the application of landscape evaluations' Transactions of the Institute of British Geographers, 66 (1975) pp. 149 - 55.

[29] Р. М’ю посилається на роботу: Walmsley  D.J., Lewis G.J.  People and Environment: Behavioural Approaches in Human Geography (Harlow: Longman, 1993).

[30] Йдеться про публікацію: Litton R.B. 'Aesthetic dimensions of the landscape' in Krutilla J.V.  (ed.), Natural Environments (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1972), pp. 262 - 291.

[31] Р. М’ю посилається на роботу: Relph  E. 'Responsive methods, geographical imagination and the study of landscapes' in Kobayashi A., Mackenzie S. (eds), Remaking Human Geography (Boston: Unwin Hyman, 1989)  pp.  149 - 163.

[32] Р. М’ю посилається на роботу: Zube  E.H. 'Themes in landscape assessment theory' Landscape Journal, 3 (1984) , pp.  104 - 109.

[33] Р. М’ю посилається на роботу: Uzzell D.L. 'Environmental psychological perspectives on landscape' Landscape Research, 16  (1991)  pp.  3 - 10.

[34] Р. М’ю посилається на роботу: Penning-Rowsell E. 'Themes, speculations and an agenda for landscape research' in Penning-Rowsell C.C. and Lowenthal D. (eds), Landscape Meanings and Values  (London: Allen & Unwin 1986) pp.  114 - 128.

[35] Р. М’ю посилається на роботу: Butlin R.A. Historical Geography (London: Edward Arnold, 1993).

[36] Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove D. 'Geography is everywhere: culture and symbolism in human landscapes' in Gregory D. and Walford R. (eds), Horizons in Human Geography (London: Macmillan, 1989) pp. 118 - 135.

[37] Р. М’ю посилається на роботу: Hoskins W.G. English Landscapes (London: BBC Publications, 1973).

[38] Р. М’ю посилається на роботу: Duncan J., Duncan N. '(Re)reading the landscape'  Environment and Planning D: Society and Space, 6 (1988) - pp. 117 - 126.

[39] Р. М’ю посилається на роботу: Duncan J.S. The City as Text: The Politics of Landscape Interpretation  in the  Kandyan Kingdom  (Cambridge: Cambridge University Press,  1990).

[40] Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove D., Daniels S.  (eds),  The Iconography  of  Landscape  (Cambridge: Cambridge University Press,  1988).

[41] Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove D. Social Formation and Symbolic Landscape (London: Croom Helm, 1984).

[42] Р. М’ю посилається на роботу: Cosgrove D., Roscoe, B., Rycroft S. 'Landscape and identity at Ladybower Reservoir and Rutland Water' Transactions of the Institute of British Geographers, NS  21  (1996)  pp.  534 - 551.

[43] дольмен (мегалітична споруда епохи неоліту чи бронзового віку; величезного розміру кам’яні брили, поставлені на ребро и перекриті зверху кам’яною плитою; схоже, такі споруди є залишками гробниць або родових святилищ; зустрічаються на півдні Англії, в Шотландії та Ірландії)

[44] Р. М’ю посилається на роботу: Woolf M. 'The Magic Kingdom: Europe in the American Mind' in Davies P.J. (ed.), Representing and Imagining America (Keele: Keele University Press, 1996).

[45] Р. М’ю посилається на роботу: Daniels, S. Fields of Vision: Landscape Imagery and National Identity in England and the United States (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1993).

[46] Р. М’ю посилається на роботу: Bourassa S.C. Aesthetics of Landscape (London: Belhaven Press, 1991)

[47] Р. М’ю посилається на роботу: Appleton J. 'The role of the arts in landscape research' in Penning-Rowsell E.C., Lowenthal D. (eds), Landscape Meanings and Values (London: Allen  &  Unwin,  1986)  pp.  26 - 47.

[48] Р. М’ю посилається на роботу: Greenbie  B.B. 'The landscape of social symbols' in Nasar J.L.  (ed.), Environmental Aesthetics: Theory, Research and Applications (Cambridge: Cambridge University Press, 1992)  pp.  64 - 73.

[49] Р. М’ю посилається на роботу: Bourassa S.C. 'A  paradigm for landscape aesthetics'  Environment  and Behavior, 22 (1990) pp. 787 - 812.

[50] Р. М’ю посилається на роботу: Appleton  J. The Experience  of  Landscape, 2nd edn (Chichester: John Wiley, 1996).

[51] Р. М’ю посилається на роботу: Robinson V., McCarroll D. The Isle of Man: Celebrating a Sense  of Place (Liverpool: Liverpool University Press, 1990).

[52] Р. М’ю посилається на роботу: Park D.C., Coppack  P.M. 'The role of rural settlement and vernacular landscapes in contriving sense of place in the city's countryside' Geografiska Annaler 76B  (1994) pp. 161-72.

[53] Р. М’ю посилається на роботу: Relph E. Place and Placelessness (London: Pion, 1976).

[54] Р. М’ю посилається на роботу: Tuan Y.-F. 'Place: an experiential perspective' Geographical Review, 65 (1975) pp. 151 - 165.

[55] Р. М’ю посилається на роботу: Sack, R.D. Conceptions of Space in Social Thought (London: Macmillan, 1980).

[56] Р. М’ю посилається на роботу: Birch B.P. 'Wessex, Hardy and the nature novelists' Transactions  of the Institute of British Geographers, NS, 6 (1981) pp. 348-58.