13 січня 2013 р.

Відгук про автореферат дисертації Гудзевича А. В. «Просторово-часова організація сучасних ландшафтів»


Відгук про автореферат дисертації
Гудзевича Анатолія Васильовича
«ПРОСТОРОВО-ЧАСОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ ЛАНДШАФТІВ»
представленої на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук
за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів
Я був дещо здивований тим, що отримав автореферат - перший за останні п’ять чи шість років. Тема дисертації для мене є дуже цікавою і знайомою, що підштовхнуло мене до написання цього відклику. Але ознайомлення з першими ж сторінками викликало у мене суперечливе враження. Вже сама назва дисертації викликає ряд питань (слово «сучасних» я відразу відкидаю як зайве):
Питання перше: що таке організація взагалі?
Питання друге: у чому особливості просторово-часової організації?
Питання третє: що таке ландшафт?
Питання четверте: що розуміється під просторово-часовою організацією ландшафтів?
Я розраховував отримати відповіді на ці питання у авторефераті. Але у розділі «Актуальність теми» про це не йдеться. Я побачив у першій фразі, що, виявляється, простір і час – це важливі категорії матеріального світу (слово «складові» - ні до чого), хоча, насправді, це – всього тільки наші образи, пов’язані з редукцією довкілля: категорія – це не складова матеріального світу, вони мають відношення до наших уявлень про цей світ. Отже
Питання п’яте: у чому проявляється матеріальність простору і часу?
А далі – загальні розмови про те, що сутнісною складовою географічної науки є «уявлення про просторові процеси, явища і закономірності, про їх розвиток у розмаїто впорядкованому Світі…» (с. 1). Отже, почнемо з простору-часу.
Питання шосте: крім просторових процесів, явищ і закономірностей, які інші процеси і явища існують?
Питання сьоме: географія – це якась особлива наукова гілка, що виникає потреба розглядати просторовий і просторово-часовий аспекти саме стосовно неї, чи географія є складовою науки в цілому, а проблема простору часу і простору-часу є загальнонауковою?
Думаю, адекватним є друге твердження. І якщо автор претендує на вирішення цієї проблеми в цілому, то це виводить дисертацію далеко за межі географії. Як виявляється, стоїть питання про відродження просторово-часової парадигми на межі ХХ і ХХІ століть. Це просто дивно, бо абсолютна більшість географів (що мене особливо засмучує) визначає географію як саме просторову науку (не буду наводити приклади, їх дуже багато). Таким чином, ця риторика не відповідає сучасному стану речей, навпаки, треба думати про те, як переформулювати географію, щоб вона не втратила свого об’єкту дослідження остаточно. Але автор, посилаючись на співробітників Інституту географії НАНУ (думаю, йдеться перш за все про погляди пана Л.Г. Руденка), вважає, що ця парадигма є інтегратором в географічних дослідженнях. Тоді
Питання восьме: як це інтегрування відбувається, бо якщо й говорити про якесь інтегрування, то поняття про організацію більше відповідає цій функції?
Тут я хочу відразу зауважити, що ніякого простору і часу як окремих феноменів матеріального Світу не існує. Про це я писав у роботі «Ландшафт сам по себе и для человека» (2009), а в останніх роботах, опублікованих здебільшого на сайті «Fundamental problems of Geography», було показано, що більш глибокою сутністю виступає організація, а простір і час є похідними, вони злиті з організацією. Але сучасна наука, слідом за фізиками, грубо витягує простір і час з організації і поміщає цю організацію у зовнішню просторово-часову систему координат, прагнучи описати те, що вже викривлене таким видаленням. В результаті ми маємо всього тільки проекції залишків організації на площини цієї системи координат. Цікаво, що біологи при описі організації організмів такою системою координат не користуються. Більше того, як я показав у статті «Холистический взгляд на геосреду и проблема пространства-времени в географии» (http://www.geography.pp.ua/2012/07/holistical.html), абсолютні простір і час Ньютона насправді є непростором і нечасом, це взагалі ніщо, бо вони позбавлені будь-якої диференціації. Як писав свого часу С.А. Аскольдов, простір – це абсолютна подрібненість (Время и его преодоление, http://www.chronos.msu.ru/RREPORTS/askoldov_vremya.pdf), а за Лебніцем це порядок існування речей, а час – порядок їх слідування (Переписка с Кларком // Соч.: В 4 т. Т. 1. М. 1982. С.441-442).
До цього варто додати погляди А. Пуанкаре про формування у нас образу простору і чудове пояснення Пригожина і Ніколіса в роботі «Познание сложного, 1990» про умови, при яких виникає можливість (тільки можливість!) формування образу простору: середовище має містити розбіжності. Отже, тільки розбіжності дають нам підстави, але самі розбіжності треба ще виявити, сприйняти як події, тобто без перцептора не обійтись! Виходить, і простір, і час – це прояви інформації - факти, що, будучи сприйнятими, змінюють наше уявлення про Світ. Шановному дисертанту слід познайомитися і з роботою Г.Д. Гачева «Европейские образы пространства и времени» (http://podelise.ru/docs/34745/index-550-1.html) та багатьма іншими роботами. Простір і час – це образи, абстракції, породжені господарською діяльністю і до природних феноменів відношення вони не мають. В природі ми маємо протяжність і тривалість та темпоральність різних феноменів, взяті у їх співвідношенні між собою. Тому і прийшли до такого цікавого образу, як хронотоп – єдність просторово-часових рис. Але, як мені здається, більш вдалим є термін геохолон (в рамках географії) або ХороХроноОрг, який поєднує сусідства, темпи і організацію. Геосередовище – це багато-швидкісний гетерогенний континуум, відобразити який у просторово-часових координатах навряд чи вдасться. Моє враження про погляди дисертанта з цих питань є негативними. А реверанс у бік науковців Інституту географії НАНУ ще більше посилює це враження: треба бути незалежним – це принцип Анрі Пуанкаре!
Але будемо просуватися далі. Мене дуже зацікавило речення на початку другого абзацу (с. 1).
Питання дев’яте: чому суспільство протиставляється природі?
Насправді, таке протиставлення є виключно концептуальним. Дисертант є носієм явно застарілих поглядів, згідно з якими суспільство і природа знаходяться у протистоянні і до того ж описуються різними законами. Нічого подібного! Просто наше суспільство сьогодні знаходиться на тому етапі гіпертрофованого розвитку, який відзначається конфліктом з природним оточенням. Але те ж саме було, коли з’явилося життя – кисневі кризи! Все нове має такі стадії розвитку – спочатку входження у протистояння, конфлікт, а потім – адаптація з переходом у режим коеволюції. Схоже, дисертант про це нічого не знає. Саме з цієї причини я почав користуватися такими термінами, як «біотизований» та «антропізований» (йдеться про геокомплекси, геосистеми, геохолони), тобто змінений біотою і антропотою. У такому варіанті наступні утворення включаються у попередні, утворюючи єдину, більш складну організацію. Це стосується і ландшафтів (як я їх розумію), які можуть бути абіотичними, біотизованими і антропізованими (хоча є й антропогенні варіанти). І тоді ні про яку «зону контакту» природних і суспільних ландшафтів говорити не треба. Насправді, це твердження дисертанта взагалі викликає подив. Я вже бачив нижче по тексту, як дисертант визначає ландшафт, що викликає відразу кілька запитань, бо поняття про ландшафт є у роботі одним з найважливіших. Отже
Питання десяте: як дисертант трактує термін «ландшафт» і у якій мірі ця трактовка є обґрунтованою?
Це одне з головних питань. Дисертант трактує ландшафт як систему. Але існує кілька точок зору на ландшафт. Оскільки це одне з базових понять, дисертант мав критично розглянути всі ці погляди, порівняти їх і взяти за основу один з них або запропонувати свій варіант, обґрунтувавши свій вибір. Нічого такого в авторефераті я не знайшов. Це відразу ставить під сумнів відповідність дисертації важливому науковому принципу: є декларування, немає критичного аналізу. Дисертант у відповідь може навести мені багато робіт, у тому числі відомих закордонних, західних, які також визначають ландшафт як систему. Але посилання на авторитети не є доводом на користь такої трактовки! Тому
Питання одинадцяте: у чому різниця між ландшафтом-системою і геосистемою?
І відразу
Питання дванадцяте: у чому різниця між ландшафтознавством і географією?
Я прокоментую ці питання. Свого часу «глибокі» роздуми привели Л.С. Берга до ідеї, що ландшафт – це комплекс як взаємозв’язок природних компонентів. Ця версія доволі довго мала обмежену кількість прибічників, але з часом трудами Н.А. Солнцева, А.Г. Ісаченка і інших, хто прагнув швидкого просування у науці, ця версія стала пануючою. Пізніше, з появою терміна «геосистема», ландшафт почали розглядати як геосистему певного рангу – ландшафтного. При цьому повністю відкинули і етимологію терміна, яка аж ніяк не приводила до якогось там комплексу, і те, як цей термін трактувався географами ХІХ – початку ХХ століть, як і багатьма сучасними географами. Я не буду писати тут багато, бо є дві мої монографії і багато статей з цього питання. Зазначу тільки те, що змішувати ландшафт як паттерн місцевості з геосистемою як образом функціонального режиму теж саме, що змішувати воду з вином, що дає напій для кастратів (вислів видатного Антуана де Сент-Екзюпері). Це я свого часу написав і академіку М.Д. Гродзинському. Бідний А. Гумбольдт, боюсь, заворушився у своїй могилі. Шановний Анатолій Васильович, так вільно трансформувати похідне значення слова не можна, це – зневага до пращурів. Ці терміни з’являлися спонтанно і мали глибинне значення. Цікаво, українське слово «краєвид» перекладається англійською як «landscape, scenery», близькою до нас польською як «krajobraz, pejzaż, landszaft», французькою - «paysage». Спитайте француза, чи вважає він свій paysage геосистемою чи геокомплексом, поляка – чи вважає він свій krajobraz такими, для українців краєвид вже точно не геосистема і не геокомплекс… Продовжувати, чи досить? Не варто вигадувати!
Мене також засмутив вислів «суспільний ландшафт», з яким я зустрічаюсь вперше. Отже
Питання тринадцяте: як це розуміти і для чого це вводилось?
Є «культурний ландшафт», «антропогенний», «антропізований», «ландшафт людської діяльності» - це більш-менш зрозуміло, а «суспільний» - це той, що належить суспільству? Думаю, це ознака надмірного бажання бути оригінальним.
І тут же
Питання чотирнадцяте: що це за рівні пізнання – глобальний, планетарний, регіональний, локальний?
До рівнів пізнання це не має жодного стосунку, це – масштабні рівні наших уявлень і досліджень. Трохи дивує, що дисертант претендує на докторський статус, а робить такі серйозні помилки.
Питання п’ятнадцяте: в чому полягає «оптимізація природного середовища»?
Треба бути обережним з висловлюваннями – оптимізація досягається шляхом самоорганізації, а це – процес некерований. Дисертант живе догмами 50-х – 60- років минулого століття!
Питання шістнадцяте: як розуміти вислів «геопросторові утворення», які приклади можна навести?
Зауваження дисертанта стосовно недостатньої розробленості понять «геопростір», «геосередовище» є вірним, але існують розробки, в тому числі останніх років, які суттєво поліпшили їх розуміння. Так, у ряді статей я показав, що літо-, гідро- та атмосфера не є геосферами, такими є абіотична, біотизована (біосфера) та антропізована (антропосфера) геосфери з подальшим виникненням дивосфери, а формувалося геосередовище шляхом вбудовування нових форм організації у вже існуючі. Було також показано, що терміном «геопростір» краще не користуватися. Але дисертант не помітив цього. Складається враження, що він мріє про можливість досягнення якоїсь остаточної моделі, забуваючи, що процес пізнання є безперервним. Не можу погодитись з тим, що майже відсутні розробки, що охоплюють планетарний рівень організації. Як приклад, можна навести роботи Дж. Лавлока, які дисертант чомусь оминув.
В цілому, розділ «актуальність теми» залишає враження, що автор не розуміє принципової різниці між географією і ландшафтознавством, змішує їх об’єкти дослідження і використовує застарілі трактовки. Далі стало очевидним, що дисертант взагалі слабо уявляє собі область дослідження ландшафтознавства і географії.
Розділ вступу «Мета та завдання дослідження». Він є важливим, бо те, як дисертант формулює мету і завдання дослідження, свідчить про те, наскільки кваліфіковано він уявляє собі головні складові дослідження. За мету дисертант проголосив «встановлення просторово-часової організації … ландшафтів» - все інше не має сенсу. Про просторово-часову організацію ландшафтів я вже висловився, тому мета абсолютно штучна, надумана. Об’єктом дослідження в роботі є різноманітні ландшафти у просторово-часовому вимірі, що вимагає серйозного обговорення питання розуміння поняття про ландшафт. Я такого в роботі не бачу. Предметом дослідження виступають параметри та чинники просторово-часової організації ландшафтів: дисертант мав розуміти, що це те, на чому мала бути зосереджена увага в його роботі і на що мали б бути націлені його завдання. Але такого я не побачив!
Питання сімнадцяте: які параметри просторово-часової організації ландшафтів дисертант має на увазі?
Розглянемо низку завдань:
  • завдання перше таким не є, бо немає критеріїв, які б дозволили зробити висновок про його виконання;
  • завдання друге, аналогічно, не містить критеріїв, що дозволяють зробити висновок про його виконання;
  • завдання третє не є завданням як таким, бо обґрунтування – це обов’язкова вимога до будь-якої наукової роботи;
  • розробка схем – це допоміжний засіб і не може розглядатися як результат наукової роботи, бо схеми не дозволяють зробити висновки про досягнення;
  • уточнення понять і т. і. – не може бути завданням наукового дослідження;
  • обґрунтування методичних підходів є обов’язковою вимогою до будь-якого дослідження, а не цього конкретного, бо це впливає на результат;
  • встановлення взаємовідповідності, супідрядності і т. і. частин світу з ландшафтними комплексами і т. і.: по-перше, а що, такі зв’язки не встановлені?; по-друге, як можна говорити про взаємодію частин світу (чи розуміє дисертант, що це таке?) з ієрархічними ландшафтними комплексами? – це завдання виглядає просто безграмотним, хоча має форму завдання;
  • вивчення особливостей структурно-функціональної організації будь-чого є завданням, отже тут є предмет оцінки, хоча слід говорити не про вивчення, а про визначення;
  • вивчення закономірностей просторово-часової організації селитебного освоєння ландшафтів м. Вінниця формально виглядає як завдання, але саме формулювання – це просто наукоподібне висловлювання;
  • здійснення дослідження шляхів збереження … різноманіття – не викликає захоплення, бо це вимагає врахування величезної кількості варіантів розвитку, тобто задача є нездійсненою;
  • аналіз сучасних підходів та надання власних рекомендацій щодо адаптування … – не стосується об’єкту дослідження і, відповідно, не може розглядатися як завдання;
  • обґрунтування методичних підходів до застосування … - не має відношення до об’єкту і предмету дослідження.
Невже ніхто не міг підсказати дисертанту, як треба формулювати завдання дослідження? Отже
Питання вісімнадцяте: які завдання мають відношення до предмету дослідження, який визначений дисертантом як параметри та чинники просторово-часової організації ландшафтів? Я не бачу жодного!
Проміжний висновок: має місце повна невідповідність між завданнями і предметом дослідження, крім того параметри та чинники просто не можуть бути предметом дослідження: це – свідчення низької наукової кваліфікації!
Розділ «Методологія та методи дослідження». Тут дисертанту треба розуміти, що мета не вирішується, а досягається. Мені також незрозуміло…
Питання двадцяте: що таке загальнонаукові і прикладні методи пізнання?
Я розумію, що можуть бути такі методи дослідження, але пізнання – це безперервний процес, зміна стану свідомості, це процес внутрішній і не залежить від методів. Важко збагнути і принципи, про які пише дисертант – взаємного зв’язку, розвитку, об’єктивності, єдності логічного та історико-географічного (це взагалі якась маячня!), єдності природничої та суспільної теорії і практики (чиста демагогія!)
Питання двадцяте: як розуміти вислів «природнича теорія і практика»?
Не краще виглядають і підходи
Питання двадцять перше: у чому полягає діалектичний сенс терміну «геопростір»?
Тепер стало зрозумілим, що ландшафт, з точки зору дисертанта – це «зв'язок складових», хоча нічого не говориться про те, яких складових. Таку маячню я бачив у недавніх публікаціях Л.Г. Руденка, який раніше не був відомий як ландшафтознавець, щось подібне я бачив навіть у роботах К. Грегорі (з посиланням на Л.С. Берга), але де критичний аналіз позицій? Це ж стосується і системного підходу – знову ті ж самі геопростір і ландшафти, що сприймаються як складна система… все це залишає неприємне враження. Особливо це стосується останнього речення другого абзацу: «Зокрема поєднано діалектико-логічний (логіко-просторовий, картографічний, історико-еволюційний, ретроспективний) і порівнювальні підходи з комплексним, системним аналізом передумов, основних чинників еволюції та результатів і наслідків процесу розвитку і функціонування різнорівневих геокомплексів в умовах антропогенізації» (с. 4). Ви щось зрозуміли? Чудове демагогічне наукоподібне мереживо, з якого нічого не витікає!
Не можу не дивуватись далі, перейшовши на стор. 5 до методологічної основи дисертації. Здається, всі наукові терміни, які відомі дисертанту, він включив у текст за для створення враження високого рівню науковості. Та чи можна так робити?! Це називається дитячий лепет, тільки «дитина» - далеко вже не дитина.
Розділ вступу «Наукова новизна…». Саме тут ми маємо дізнатися, що, на думку дисертанта, він створив нового. Виявляється, що вперше (!!!)
  • визначено теоретичні аспекти формування … підґрунтя просторово-часової парадигми… Тепер все ясно: Ньютон, Лейбніц, Мах, Пуанкере, Ейнштейн, Мінковський, Гільберт – це все недоучки! Тут же: систематизовано перелік основних критеріїв … поняття «просторово-часова організація» і т. д і т. п. Тут тільки початок захоплює дух! А далі ще:
  • розроблена … типолого-класифікаційна схема структурної диференціації геопростору…
  • обґрунтовано введення нових понять: «структурна диференціація геопростору» (це – замість просто структури геопростору – О.К.), «планетарна ландшафтна диференціація» (абсолютно не розумію, у чому сенс! – О.К.), та й ще є їх функціональне визначення (а що це таке? – О.К.)!
  • розроблений … інструментарій, що дозволяє ідентифікувати … просторову неоднорідність Землі (я так розумію, йдеться про планету! – О.К.), визначені … «горизонтальна диференціація геосвіту» (нажаль, тільки на невеличкому відрізку, який не тягне на геосвіт – О.К.) та природничо-географічне районування Європи і Азії … , встановлена взаємовідповідність частин світу з літосферними плитами (цікаво, а геологи-тектоністи це бачили?)…
Ні, більше не можу. Мого інтелекту явно не вистачає, щоб ухопити хоча б частину того, що створив дисертант. Складається враження, що велика армія географів і геологів, що працювали на протязі останніх двох століть – ніщо у порівнянні з потужним інтелектом дисертанта! Але все це треба захищати! Мені цікаво, чи вистачить дисертанту відведених на доповідь 30 хвилин лише для того, щоб перерахувати свої «досягнення», не кажучи вже про їх доведення? Ви ж розумієте, що таку кількість досягнень навряд чи спроможний вмістити який-небудь Міжнародний географічний конгрес! Цікаво, на якому пункті у справжніх фахівців з’являється посмішка? Я відпав на четвертому! Тому спробую осилити «ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ».
Розділ перший. А тут – знов за рибу гроші: розвиток уявлень про простір-час та дослідження просторово-часової організації. Отже
Питання двадцять друге: шановний Анатолій Васильович, які інші форми організації, крім просторово-часової, Вам відомі і що таке взагалі ОРГАНІЗАЦІЯ?
Справа в тому, що дисертант, який весь час пише про організацію, ніяк не визначає це поняття, що неприпустимо, але зрозуміло. Вона не є матеріальною, її не можна представити за допомогою параметрів, вона виявляється за допомогою інтуїції, бо це – емердженція. В дисертації про це нічого немає! Але є Рис. 1 – структура ціннісно-смислової сфери простору-часу. Щоб розібратися з цією абракадаброю, мені треба сходити за … Ні, так не піде. Це – повна ахінея! І про яке ж наукове дослідження тут йдеться?
Розділ другий. Тут автор обґрунтовує значення взаємодії Космосу і Землі в структурному оформленні геопростору … Знаєте, така абракадабра мені трапилась вперше. Мені не зрозуміло,
Питання двадцять третє: коли це ландшафтна оболонка (термін не зрозумілий, здається, введений Єрмолаєвим) стала розглядатися як загальний об’єкт географії? І чи є щось подібне в іноземній географічній літературі?
І далі
Питання двадцять четверте: з яких це пір у «поняття «простір-час», «ландшафтна (географічна, земна) оболонка», «територія» географи вкладають однакове значення»?
Я почну готувати публіку до остаточного висновку таким питанням до членів спеціалізованої ради: хтось з серйозних людей дивився цей «труд»?
Як виявляється, «земний, планетний і навколопланетний простір у матеріальному світі – це не порожнеча, а нескінченне різноманіття складових його елементів, тобто предметів і явищ, а також стосунків і зв’язків між ними» (с. 12). Отже
Питання п’яте: шановний Анатолій Васильович, доведіть будь ласка, що земний, планетний і навколопланетний простір – це нескінченне різноманіття.
Мені також не зрозуміло,
Питання двадцять шосте: що означає вислів: «статистичне вираження процесу (організованість)» (с. 12)?
І в цьому ж абзаці курсивом: «… впорядкованість, структурованість, безперервна взаємодія, взаємопроникненість і взаємозалежність різноякісних індивідуальних ландшафтних комплексів різного таксономічного рівня у часі і просторі, що виявляється на земній поверхні, є ознаками виявлення просторово-часової «організації» («організованості»)» (с. 12), що викликає питання –
Питання двадцять сьоме: на якому емпіричному матеріалі це доведено?
Питання двадцять восьме: як проявляється взаємопроникненість і взаємозалежність різноякісних індивідуальних ландшафтних комплексів…? Прошу навести приклади.
Питання двадцять дев’яте: чи не здається дисертанту, що насправді це ми самі накладаємо просторово-часову рамку на мінливе середовище?
Насправді, ознаками виявлення є відчуття зміни нашої свідомості, відчуття того, що щось змінилося!
Нарешті я дістався рис. 2! Просто вражає. Замість того, щоб доводити твердження, пов’язані з просторово-часовою організацією, дисертант наводить малюнок, від якого можна ошаленіти! Тут я відразу заявляю: те, що дається на малюнку, не має відношення до геосередовища і дисертант не має жодної уяви про область дослідження географії! І ця маячня була прийнята до захисту у спеціалізованій раді при Львівському національному університеті ім. Івана Франка? У це важко повірити, але ж автореферат я отримав!
Просто вражають характеристики геопростору, якими їх бачить дисертант: це і позиційність, структурність, комплексність, системність, динамічність, просторовість (зовсім цікаво!), часовість (це стосовно простору!), територіальність, емерджентність … - перепрошую, геопростір – це всього тільки різновид простору, отже
Питання тридцяте: як розуміти просторовість простору?
Питання тридцять перше: як розуміти системність простору?
Питання тридцять друге: як розуміти часовість простору?
Питання тридцять третє: як розуміти «єдність конструктивної форми (матеріально-просторової структури) з формами і закономірностями руху матерії»?
……..
Таких питань виникає ціла купа! Останнє наголошує на тому, що дисертант є просто демагогом! Може з такими висловлюваннями йому краще спробувати захистити дисертацію за іншим напрямком? Тільки дочитайтесь до такого висловлювання (с. 14): «Системоформуюча сторона геопростору (специфіка середовищ) слугує відображенням призначення окремих конструктивних елементів, їхніх функцій і ролі, наділяючи їх певною виразністю, без котрої немислимий їх образ у геопросторі»! Як здорово все заплетене у абракадаброву форму! Що ж тут можна захищати?
І далі:
Питання тридцять четверте: у чому дисертант бачить різницю між геопростором і геосередовищем і на яких підставах магнітосферо-атмосфера і надра (простір тут ні до чого!) вводяться до складу геосередовища? Як це можна довести?
Питання тридцять п’яте: у чому взагалі полягає географічність області дослідження, якими критеріями тут слід керуватися?
Питання тридцять шосте: на яких підставах біосфера розглядається як біопростір - це ж не область, заповнена суцільною біомасою?
Таблиця 1 не витримує жодної критики. Тут просто звалено все до кучі. Це називається: змішалися коні й люди. Вона свідчить про повне нерозуміння дисертантом тих особливостей області дослідження географії, які дозволяють їй існувати як самостійній науковій галузі.
Питання тридцять сьоме: яким чином встановлено, що «Земна оболонка» є більш вузьким поняттям за поняття «геопростір»? Як це можна обґрунтувати?
Питання тридцять восьме: а що це за поняття «Земна оболонка», чому у природі ця оболонка відповідає, і що означає, що вона є лише зовнішнім виглядом земної кулі, бо якщо це «навколопланетне фільтраційно-транзитне плазмо-газове утворення, яке оповиває земну кулю зовні» (нічого собі! – О.К.), то про який «зовнішній вигляд» йдеться?
Мене дуже дивує поділ геопростору на ближній Космос, довкілля (чомусь з маленької літери) та Надра. Дисертант навіть спромігся дати визначення довкілля: це «інтегрована частина геосередовища, що тісною взаємодією (речовинно-енергетичною, інформаційною тощо (а що стоїть за «тощо»? – О.К.)) між компонентами самоорганізованого земного оточення та контрольованих людством природно-антропогенних утворень («світів») у межах освоєного геопростору, створює матеріальну основу життєдіяльності і розвитку Людства, це частина земної оболонки, навколишнє середовище людського суспільства» (с. 15). У мене посилюється бажання припинити читати це безглуздя. Але ні.
Питання тридцять дев’яте: як дисертант бачить те, що називає «земна поверхня»?
Питання сорокове: чому дисертант розділяє соціосферу, агросферу і ноосферу, невже соціосфера (якщо її вводити) не включає агро- і ноосферу?
Питання сорок перше: що це таке – фіксований блоково-ієрархічний устрій?
Питання сорок друге: як це може бути, щоб наслідком діяльності людей була втрата ближнім Космосом і Надрами своїх просторів (справжнє рейдерське захоплення!)?
А ось, нарешті, з’явилася ландшафтна оболонка, яка, як виявляється, не має власного простору, бо використовує (просто паразит! – О.К.) частину простору глибинних і зовнішньо-видимих сфер планети (цікаво, а те, що автор назвав магнітосферо-атмосферою, він теж бачить? – О.К.).
Питання сорок третє: а може краще взагалі відмовитись від ландшафтної оболонки?
Питання сорок четверте: у чому полягає і як проявляється «взаємопроникнення інформації»?
Просто жах: виявляється, що структурним підрозділом ландшафтної оболонки є ландшафтна сфера: констатуємо факт про необмежений потенціал дисертанта в плані вигадування маячні!
Рис. 3 – це спроба переробити на свій лад схеми еволюції геосередовища, які я давав в останні 15 років, але ця спроба є вкрай невдалою.
Визначення геопростору на стор. 16 – 17: абракадабра!
Визначення геосередовища на стор. 17: (абракадабра!)2.
Все це не піддається аналізу, бо є просто набором наукоподібних термінів!
Об’єкт вивчення географії дисертант визначає так: це просторово-часова організація геопростору (с. 17). Отже
Питання сорок п’яте: пане дисертант, як можна зрозуміти просторову організацію простору (бо простір – це складова простору-часу, а геопростір – це різновид простору)?
Думаю, якби Е. Реклю прочитав таке визначення предмета дослідження географії (а навіщо він потрібен, якщо вже є об’єкт дослідження?), він би помер вдруге, бо саме він вводив уявлення про географічне середовище. І просто вражає некомпетентність дисертанта, який пише, що об’єкт і предмет дослідження різняться методологічними підходами. Таке я бачу вперше.
Схема (рис. 4) Об’єктно-предметне поле системи географічних наук є плодом абракадабра-творення дисертанта. Насправді, географія цілісна, бо її полем діяльності є складне гетерогенне географічне середовище. Єдине, що ми можемо зробити, так це виділити абіогеографію, біогеографію і антропогеографію згідно з тими рівнями організації, які додавалися в ході саморозвитку геосередовища, яке ми тепер уявляємо як геотіло. Ми також можемо говорити про диференціацію географії за масштабним принципом – від мікро- до макро-. Але все це має умовний характер. Географія єдина настільки, що немає сенсу створювати спеціалізовані географічні ради різних напрямків!
Стосовно розуміння території я просто запропоную дисертанту познайомитись з моїми публікаціями, які виставлені на сайті «Fundamental problems of Geography» (найбільш доступний варіант), тим більше, що він повинен був ввести їх у свій огляд.
Розділ третій. «Регіоналізація геосвіту». Погоджуюсь, що проблема масштабних рівнів є надзвичайно важливою, і не тільки в географії, але стимулює вона не просторово-часовий аналіз, а топологію. До речі, не можу погодитись з возведенням ієрархії в ранг важливіших проблем: згідно з сучасними поглядами, в природі має місце не ієрархія (ця версія йде від ієрархізованого суспільства), а гетерархія і холархія. Саме тому я перейшов до холонічної мови: наш світ є холархією, у якій організаційні утворення різних рівнів об’єднуються у цілісність на основі взаємододатковості. Цим питанням присвячено вже багато моїх робіт, написаних за останні два роки, але дисертант, як я бачу, з ними не знайомий. Те, що видається як ієрархія, є грубою редукцією організації геосередовища. В той же час мені приємно, що дисертант використав мій термін «геосвіт» (Геоуніверсум), під яким я розумію наукову картину геосередовища. Я абсолютно не сприймаю ту маячню, яку видав дисертант як визначення геосвіту. І вже точно уявлення про геосвіт аж ніяк не є близьким до поняття про ландшафт. Більше того, до геосвіту як наукової картини геосередовища районування та картографічні відображення Європи та Азії, як і інших частин світу, ніякого відношення не мають. І я не розумію,
Питання сорок шосте: що робить рис. 5 у сучасній докторській дисертації з географії, яку глибоку наукову сутність він в собі містить?
Що стосується розуміння того, що називається «частина світу», піду до вчителя географії у сусідню школу, бо досі я думав, що частини світу – це результат упорядкування емпіричних даних про структуру земної поверхні. Спроба дисертанта провести заново межі частин світу, повертає нас у далекі часи. І не буду розбирати рис. 6, бо це абракадабра.
Розділ четвертий. «Регіонально-локальна специфіка…». Тут я поставлю питання
Питання сорок сьоме: пане дисертант, чи маєте Ви можливість показати на конкретному матеріалі системну організованість та антропогенну організацію схилових місцевостей Дністровсько-Дніпровського краю, бо Ви написали, що виявили цю організованість (с. 21)? Йдеться про організацію функціональної структури відповідних ландшафтів (у Вашому розумінні).
Питання сорок восьме: на підставі яких даних побудовані графіки, представлені на рис. 7?
Не буду тут багато писати, відмічу тільки, що подібні заходи, направлені на оптимізацію антропогенних ландшафтів (с. 23) я бачив в одній з робіт школярки, поданої на конкурс МАН.
Розділ п’ятий. «Просторово-часові сутності …».
Питання сорок дев’яте: чому зненацька в темі «просторово-часова організація ландшафтів» з’явилося питання збереження ландшафтного різноманіття? Що є предметом дослідження – організація ландшафтів чи збереження різноманіття? Це різні аспекти!
Питання п’ятдесяте: з якою метою в авторефераті наведений рис. 8?
Розділ шостий. «Просторово-часова організація охорони…». Я розумію, що справа автора вводити у дисертацію те, що він вважає за потрібне, але
Питання п’ятдесят перше: яке відношення має аспект, описаний у цьому розділі, до загальної теми дисертації?
Висновки дисертанта
Твердження дисертанта. Дисертант починає з того, що «… обґрунтовано теоретико-методологічні й практичні основи просторово-часової організації ландшафтів для конкретної постановки, структуризації і подальшого вирішення проблеми взаємодії природи і суспільства …» (с. 28).
Висновок рецензента: ніякого обґрунтування будь-чого в роботі я не побачив, вся робота побудована на декларативних твердженнях за відсутності слідів проведення наукового дослідження.
Твердження дисертанта: «… вироблені необхідні теоретичні і методичні підходи до пояснення чинників і параметрів просторово-часової організації … ландшафтів» ( с. 28).
Висновок рецензента: ніяких параметрів просторово-часової організації ландшафтів в роботі я не виявив, їх просто немає.
Висновок 1. Залишає враження наукоподібної демагогії, яка не має під собою ніяких обєктивних підстав.
Висновок 2. Якщо автор вважає, що він сформулював теоретичні основи просторово-часової організації, то де вони? Вони ж не зводяться до тлумачення термінів на свій лад! Всі категоріальні відмінності, які начебто виявив дисертант, є звичайною наукоподібною балаканиною!
Висновок 3. Мутна демагогія!
Висновок 4. Ніякої рангової послідовності для геосфер я не побачив, все, що я зміг виявити – так це повна відсутність обґрунтувань надуманих результатів.
Висновок 5. Повна відсутність конкретики, суцільна демагогія!
Висновок 6. Це висновок для шкільних вчителів.
Висновок 7. Абсолютно незрозуміло, де конкретні висновки, що можуть бути розцінені як результат наукового дослідження.
Висновок. 8. Аналогічно!
Висновок 9. Звідкіля взялися топонімічно-краєзнавчі матеріали у докторській дисертації з географії, що вони там роблять?
Висновок. 10. Вислів «Помічені негативні тенденції…» не має ніякого відношення до наукових висновків.
Висновок 11. Що з тверджень у цьому висновку може мати відношення до наукових результатів? Нічого!
Висновок 12. Твердження, що «раціонально організувати територію … можна на основі…» (с. 32) означає, що можна і не організувати, не більше й не менше. До висновків це відношення не має!
За щастя я сприйняв закінчення ознайомлення з авторефератом. Весь час у моїй голові визрівав наступний загальний висновок:
В авторефераті дисертації Гудзевича Анатолія Васильовича на тему «Просторово-часова організація сучасних ландшафтів» не виявлено слідів наукового дослідження, відповідно, дисертація не відповідає жодній з вимог до докторських дисертацій. Текст автореферату – це суцільна наукоподібна демагогія. Дисертант продемонстрував вкрай примітивні уявлення стосовно області дослідження географії.
У мене є серйозні підстави поставити наступне запитання до членів спеціалізованої вченої ради Д 35.051.08 при Львівському національному університеті ім. Івана Франка: як могло так статися, що робота, яка не містить слідів наукового дослідження, була прийнята до захисту? Хто робив попередній висновок про можливість її прийняття до захисту? Чи є ці особи дійсно фахівцями відповідного рівню?
Я готовий провести дискусії на цьому сайті з дисертантом та його офіційними опонентами і вважаю таку дискусію обов’язковим етапом захисту докторської дисертації.
Думаю, ці висновки мають зацікавити не тільки членів ради і факультет, але й керівництво ЛНУ ім. Івана Франка, міністерство освіти і науки, молоді та спорту.

Доктор географічних наук Олекса Ковальов

11.01.2013 року

12 коментарів:

  1. Українські географи чекають відповіді (пояснень) дисертанта !!!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Думаю, треба чекати не на відповідь, а на вибачення з боку як дисертанта, так і всіх тих, хто допустив цю "докторську" до захисту. І це далеко не перший випадок! Йдеться про реноме всієї української географії. Останнім часом було "захищено" цілий ряд сумнівних дисертацій (особливо, після 2000-го року), які писалися дивним чином. Я готовий провести обговорення цих дисертацій. Серед них - новоспечені "доктори наук" Каразінського університету, є такі у Києвському національному ім. Тараса Шевченка, ряда інших вузів. Я й досі не можу зрозуміти, як захистила дисертацію В.А. Пересадько. Думаю, розмова має відбутися на з'їзді українського географічного товариства, тільки хто там буде про це говорити?

      Видалити
    2. Прикол в тому, що представники сучасної географії є досить щасливим людьми: одні можуть нічого не робити, інші робити вид, що щось роблять, і за це отримувати зарплату (а дехто і гарні хабарі). Гарне життя: курити траву, і нічого не робити.

      Видалити
  2. Як я бачу пан Ковальов дуже обізнаний і ерудований пан. Як на мене, то дисертація виконана на високому науковому рівні і дає нові рівні знань у ландшавтознавстві. (писати як Ковальов по розділах не стану) Пан Ковальов занадто багато на себе взяв дозволивши собі відчути себе Богом і Царем, як на мене, звичайний буркун, який прагне виділитись серед натовпу. Може Ви, пане Ковальов, видасте власні правила в написанні і захисті дисертацій, бо Вам невгодиш, і боюсь, що згодом і я потраполю під вашу немилість і гнів - раптом ненауковою буде дисертація, чи демагогічна, чи ще якийсь параноїдальний сленг придумаєте аби зневажити людину,яка чогось прагне. Дивно, але про таку "святу" людину, яка дозволяє собі обурювати інших, а особливо, жінок (Пересадько В.А) я мало накопав в інеті... то мабуть "мацюня" людинка багато собі дозволяє?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. "(писати як Ковальов по розділах не стану)" - звичайно ж, не станете, поки не звільнитесь від свого ображеного "я", якому наукова дискусія непотрібна, йому потрібно лише "чогось прагнути" (тобто задовольняти свої маленькі егоїстичні потреби), наука йому непотрібна.


      Нажаль маємо ще один яскравий приклад "сучасного українського географа", який не веде наукову дискусію, не обґрунтовує свої думки, а анонімно займається наклепами й наїздами.


      Закликаю всіх до справжньої наукової дискусії!!!


      PS.

      Важливою задачею спільноти є ведення відкритої наукової дискусії, а тому анонімні, наклепницькі повідомлення без жодних обґрунтувань будуть видалені адміністраторами.

      --------------------------------------------------------------------------
      Хотів стриматись, але скажу – не тим «анонім» займається, йому б у 33-ому ябеди і наклепи писати…, а не «займатися» наукою у ХХІ столітті.

      Видалити
    2. Олекса Ковальов16 липня 2013 р. о 20:57

      Жаль, що приходиться витрачати час на відповіді таким дописувачам. То був пан Дністрянський-в-тумані-анонімності, тепер пан Гудзевич-в-тумані-анонімності. Причому жодної спроби спростувати хоча б одне зауваження! Що можна сказати дописувачу? Тільки те, що у науковій сфері не можна довільно трактувати терміни, виходячи зі своїх інтересів. Це стосується терміну "ЛАНДШАФТ" (здається, ця робота присвячена просторово-часовій організації сучасних ландшафтів). Те, що я там побачив, мене просто вразило. Всі "обґрунтування" зведені до демагогічної логіки, або просто декларування. Я розумію, всім хочеться стати кандидатами і докторами наук, але, перепрошую, для цього треба вирости, піднятися на відповідний рівень уявлень. А я побачив тільки наукоподібну балаканину та якісь жахливі схеми. Причому це до такої міри очевидно, що мені незрозуміло, як могли пани опоненти з розкрученими іменами не помітити цього? Нагадаю, що це були пани Шищенко, Петлін та пані Позаченюк. Прийшлося ставити під сумнів їх кваліфікацію. Я написав і у відгуку про автореферат, що готовий обговорити всі питання з опонентами та членами спеціалізованої ради на блозі, але ніхто нічого не написав, мабуть самі зрозуміли, що вляпалися. Виникає питання, а навіщо взагалі було присилати мені автореферат (це перший раз за останні приблизно 7 - 8 років)?
      Я дам пораду пану Гудзевичу: розберіться, у чому полягає суть науки. Для цього почитайте для початку А. Пуанкаре "Про науку".
      Мене здивувало сприйняття мене дописувачем: я водночас БОГ, ЦАР і БУРКУН. Я явно просуваюся все вище, бо у пана Дністрянського-в-тумані-анонімності я був невігласом і т. і. Тепер я розгубився - так хто я?
      Тепер стосовно дами, про яку згадує пан дописувач - В.А. Пересадько. Шановний пане дописувач, я у науковій сфері не поділяю дослідників на чоловіків і жінок. Якщо оцінювати її як вченого за, наприклад шкалою +5 - 0 - -5, то я би дав їй бал мінус 4 (- 4). І соромно має бути тим, хто оцінив її рівень як такий, що відповідає докторському рівню. Нажаль, в Україні вона не одна така.
      Отже, пане дописувач, починаємо наукову дискусію, чи ні?

      Видалити
    3. Сергій Корній24 липня 2013 р. о 18:19

      Почнемо, пане Олексо! Але пізніше. (відразу пишу як не анонім, аби у Вас відпали думки, що це якийсь там туман анонімності)
      Думаю, пан Гудзевич читав Пуанкаре і добре розуміється на науці, принаймні, так мені здається... (Але не відповідаю за нього, не хочу позаочі говорити зайве про Гудзевича.
      зараз дійсно часто трапляються не зовсім вдалі дослідженнях багатьох дисертантів, і згоден, їх варто критикувати задля покращення науковости. Я Вас назвав Богом і Царем, бо саме "розрекламовані люди" нічого поганого у роботі непомітили, натомість шукаючи інфо про Гудзевича А.В, ненароком натрапив на Ваш відгук, чесно кажучи це мене чіпко розлютило...
      Але, забуду про це, бо нехочу, аби від цього страждала ледь знайома мені людина...
      У справді науковій дискусії готовий з вами поспілкуватись, коли дійсно ДОБРЕ опрацюю чи то автореферат, чи то дисератцію Гудзевича, а не переглядатиму його (авторефеарт) загальними фразами з ксерокопії...

      Видалити
    4. Сергій, дякую за відкритість.
      Ви географ? Де навчались?

      Думаю перед початком дискусії Вам необхідно вибачитись перед Олександром Ковальовим та Вільною Географічною Спільнотою за образливі висловлювання.
      Бо ні Олександр Ковальов, ні інші учасник спільноти у дописах не використовував образливих висловлювань в бік Анатолія Гудзевича, Вас чи інших людей.

      Чекаємо наукової дискусії!!!!!!!

      Видалити
  3. Сергій Корній24 липня 2013 р. о 20:30

    Прошу вибачення в Пана Олександра (Олекси) Ковальова за мою спонтанну і, можливо, образливу реакцію...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Олекса Ковальов25 липня 2013 р. о 19:28

      Шановний Сергію, бачите, вже маленька перемога є: Ви відкрилися. Думаю, так мають діяти всі ті,хто вважає себе причетним до наукової сфери. Вам Микола Яровий добре відповів стосовно вільного наукового товариства. Справа у тому, що наші ВУЗи перетворилися на архіви "наукових істин", затверджених на державному рівні. Тому і викладають ті, хто готовий відтворювати ці "істини". Це стосується всіх університетів, у тому числі - Київського національного ім. Тараса Шевченка - там таких апологетів найбільше, бо не дай боже відпустити наукову думку і вільне плавання - їх пріоритет, що базується на столичному статусі, відразу зникне. Ось бачите, я давно працюю в географії, був відомим ще за радянських часів, а Ви про мене нічого не знали, бо я не виставляю себе, як це роблять Петлін, Мельник, Позаченюк, ціла армія київських "видатних", що накручували кола то навколо Маринича, то навколо Руденка, потім - Шищенка, тепер - Олійника чи Багрова. Деякі поставали адмінакадеміками, а українська географія завмерла у своєму розвитку. Ось чому я став виступати з коментарями стосовно цих кандидатських і докторських "дисертацій". Сьогодні, щоб справді щось серйозне зробити в географії, треба відійти від географічної літератури, де десятиліттями повторювалось одне і те ж, і почати пошук на тих напрямках, на яких ми бачимо прогрес. Зрозуміло, що той, хто це робить, стає кісткою у горлі "видатних". Але іншого варіанту просто немає. Бажаю Вам успішної роботи.

      Видалити
  4. А Ви можете викласти автореферат цілком(?), бо в інтернеті його знайти не можливо

    ВідповістиВидалити
  5. Олекса Ковальов23 вересня 2013 р. о 15:21

    Юрію, викласти автореферат можна, але у мене його немає, треба брати в бібліотеці і сканувати, на це потрібен час, який шкода витрачати.

    ВідповістиВидалити