Коментарі до статті Черваньова І.Г. Дослідження рельєфу представниками харківської геоморфологічної школи

Я хочу прокоментувати деякі положення з нової статті доктора технічних наук (без технічної освіти) І.Г. Черваньова «Дослідження рельєфу представниками харківської геоморфологічної школи», опублікованої в УГЖ, №4, 2012 року [Черваньов, 2012], бо вони повністю викривляють класичне розуміння рельєфу, як і те, що пов’язане з харківською геоморфологією. Дещо дивно виглядає те, що Черваньов виступає з подібними статтями так, наче є лідером харківської геоморфології, але це – тільки його особисте бажання. Зазначу, що крім Каразінського (як на тепер) університету, геоморфологія розвивалася і в деяких харківських інженерно-проектних інститутах, наприклад, в УКРНІІНТІЗ (на сьогодні), про що Черваньов чомусь не згадав. Після короткого огляду внеску вчених Харкова минулих десятиліть, у якому не був згаданий навіть В.Л. Вілєнкін, Черваньов зауважує, що зараз у так званій харківській геоморфологічній школі спостерігаються наступні тенденції:

1. Певний відхід від натурфілософського холістичного бачення рельєфу, притаманного класичній геоморфології, коли земна поверхня розглядалася як сукупність форм і процесів, що існують самі по собі, відбиваючи певний стан земної поверхні, або як складна структура спряжених комплексів форм, що утворюють парагенетичні зв’язки (полігенетична поверхня вирівнювання, за Ю.О. Мещеряковим). Найбільшою мірою це проявилося в доповідях І.Г. Черваньова на пленумах геоморфологічної комісії (1983, 2003, 2011) та перших читаннях пам’яті М.О. Флоренсова (1987).

Коментарій: І.Г. Черваньов, який, як він завжди заявляє, все життя займався вивченням рельєфу, так і не зрозумів, що це таке. Я вже виступав в обговоренні цього питання в дискусії на інтернет-конференції «Изменение природной среды на рубеже тысячелетий» (Тбилиси – Москва, 2006 год, (http://cetm.narod.ru/discussion.html) та конференції «Украинская геоморфология: Status & quo vadis?» (Первые Киевские геоморфологические чтения, октябрь, 2006 г.). Класичне уявлення про рельєф, як, до речі, і про ландшафт, сформувалося тільки у другій половині ХІХ століття і, на мій погляд, найкращим чином виражене у статті А. Тілло, присвяченій рельєфу поверхні Європейської частини Росії [Тилло, 1890, с. 8]: «Гипсометрия, занимающаяся изучением поверхности земли в отношении высот, составляет… наиболее художественную часть геодезии. Одних чисто математических приёмов недостаточно для воспроизведения наружного вида-рельефа земли. Конечная цель гипсометрии состоит в том, чтобы из большого числа отдельных данных, носящих в этом случае название высотных определений, создать картину рельефа поверхности, и хотя математическая основа имеет здесь первенствующее значение, тем не менее, художественная техника только одна заканчивает дело успешно. Составитель гипсометрической карты должен дать понятный и приятный для глаз орографический портрет земной поверхности. Но достоинство карты будет всецело зависеть от числа и качества тех высот, которые определены в местности, подлежащей изображению». У монографії [Ковалёв, 2009] я зробив огляд цього питання і показав, що на той час, як і пізніше, рельєф не розглядали як речовинний, його пов’язували саме з холістичним образом поверхні – зовнішнім виглядом-рельєфом, як добре написав А. Тілло. Йдеться про фізіономічні риси поверхні, не більше. Ще раніше були синоніми терміна «рельєф». Так, Д.Л. Іванов писав про орографічну фізіономію місцевості (Иванов, 1885), Є.Є. Анерт у 1904 році - про орографічний ландшафт [Анерт, 1904], а І.М. Крашенінніков у 1938 році використовував висловлення «гіпсометрична картина» [Крашенинников, 1938]. Більше того, у словнику загально-географічних термінів Л.Д. Стемпа ми знаходимо, що рельєф – це «очертания какой-либо части поверхности Земли, рассматриваемые с точки зрения изменений в её высоте. Возвышения или неровности поверхности суши, рассматриваемые в совокупности; также разница в высоте между вершинами гор или холмов и низко лежащими участками ннекоторого района», а також: «Рельеф определяет физическую форму поверхности Земли и потому содержит в себе нечто большее, нежели просто представления о высоте; это природный ландшафт в более узком смысле слова «природный» [Словарь общегеографических терминов, 1976, с. 205].

Зверну увагу і на те, що Черваньов користується словосполученням «земна поверхня», ніяк його не визначаючи. Але існують різні трактування земної поверхні, що вимагає від авторів її визначення.

Дивно, як можна, займаючись все життя вивченням рельєфу, не знати про це і відверто викривляти історію формування поняття про рельєф? Складається враження, що Черваньов живе у повному відриві від поглядів геоморфологів, які сформувалися дуже давно і вже точно без його участі. Таке буває, коли особа надто опікується своєю персоною.

Я чудово пам’ятаю виступ І.Г. Черваньова на слуханні його докторської дисертації у 1978 році, коли він намагався намалюватися перед слухачами (а це був весь факультет) визначним вченим. Тоді я поставив йому чотири питання, на які він не спромігся відповісти, а його науковий керівник по аспірантурі (якого він звинувачував у тому, що він не дає йому захищатися) С.І. Проходський зауважив: «Игорь Григорьевич, Саша Ковалёв задаёт Вам вопросы, которые смотрят в самый корень геоморфологии, а Вы не можете дать ответы на них». Далі це вилилося у те, що після захисту дисертації відомий геоморфолог і геолог Ю.П. Сільверстов, як рецензент ВАК, дав негативний відгук. І ви думаєте, що Черваньов кинувся доводити свою правоту, як мав би зробити справжній вчений? Нічого подібного, він почав шукати лазівку, і швидко знайшов: вже через рік за допомогою. І.Ю. Левицького і І.Є Тарапова, які мали контакти в Інституті геодезії і картографії у Москві, він прошмигнув через технічну раду, ставши доктором технічних наук. Черваньов має ряд «позитивних» рис, в тому числі вміння втиратися у довіру, створювати враження вченого (це у нього завжди виходило майстерно), виходити на контакт з тими, хто має, що сказати (тут Черваньов завжди намагався стати співавтором чужих ідей) і джерела фінансування, тобто це дуже вправний просуванець без будь-яких моральних і етичних обмежень.

2. Розвиток дуалістичних інтерпретацій рельєфу: рельєф як відбиття тектонічної структури; рельєф як вмістилище й колиска геоморфосистем; рельєф і діяльність людини. Відмінність цих інтерпретацій від холістичного бачення рельєфу, коли він отримував однозначну характеристику, нині полягає в багатоаспектності його інтерпретацій.

Коментарій: Я не бачу тут ніякого дуалізму. Взагалі-то, перш, ніж писати про таке, слід було дати своє визначення рельєфу і обґрунтувати його, але Черваньов розуміє, що обґрунтувати свої погляди він не може, отже просто декларує їх. Рельєф має відношення тільки до поверхні, це - рельєф поверхні (якої – інше питання), тому ніяким вмістилищем геоморфосистем він бути в принципі не може, це суцільна маячня! Виходить так: якщо, наприклад, йдеться про рельєф кар’єру, то до його складу слід вводити ті екскаватори, за допомогою яких виймали ґрунт, і машини, що використовувались для його вивозу (разом з робітниками). Крім того виникає питання: якщо, на думку Черваньова, рельєф є вмістилищем й колискою геоморфосистем, то що крім геоморфосистем він ще вміщує?

Те, що рельєф, як холістичний образ денної поверхні (як образу сцени буття), бо він інтегрований у ландшафт як організацію денної поверхні, впливає на життєдіяльність людей – давно відомий факт. І, навпаки, саме холістичний погляд дає можливість його різнобічної інтерпретації – сакральної, художньо-естетичної тощо. І.Г. Черваньову слід познайомитись з проблемою дуалізму у науці, а не козиряти поверхневим використанням таких термінів.

3. Поглиблення дуалістичного підходу, виділення в ньому таких чотирьох різновидів:

• об’єкт-об’єктивний, коли розглядаються відношення між «рельєфами» (наприклад, у згадуваній полігенетичній поверхні вирівнювання) – перші роботи С.В. Кострікова щодо геоморфологічної будови педиментів (1982 - 1993);
• суб’єкт-об’єктивний, коли все інше, що взаємодіє з рельєфом, розглядається як його середовище (морфоструктурний, морфоскульптурний) – низка робіт наукової школи С.І. Проходського;
• об’єкт-суб’єктивний, в якому рельєф сприймається як середовище людини – аспект екологічної геоморфології;
• суб’єкт-суб’єктивний, коли беруться до уваги, наприклад, різні аспекти використання рельєфу у природокористуванні, конфлікти, ризики, тощо. Зокрема, показано, що морфологія рельєфу кожного разу слугує ключем до пізнання різних якостей навколишнього середовища – природно-антропогенного довкілля, тому що саме морфологічна будова і топологія рельєфу перерозподіляють речовинно-енергетичні потоки й забезпечують самоочищення земної поверхні від продуктів і форм техногенезу.

Коментарій: Черваньов пише про якесь поглиблення, не вказуючи, по відношенню до чиїх поглядів. Я не буду коментувати кожний окремий пункт, бо це просто маніпуляція термінами. Я не розумію, що таке об’єкт-об’єктивний, суб’єкт-об’єктивний, об’єкт-суб’єктивний та суб’єкт-суб’єктивний підходи. Об’єкт дослідження – це не те, що існує як реальність, це те, що ми виокремлюємо в нашому оточенні за для проведення дослідження, вириваючи його з цілісного середовища, що веде до розриву зв’язків. Об’єкт існує тільки разом з суб’єктом і те, як він виділяється, свідчить про компетентність дослідника, Отже, цей пункт – пуста балаканина, а посилання на роботи зовсім молодого на той час С.В. Кострікова, життєві інтереси якого лежали у зовсім іншій площині (кому цікаво, я можу розказати) – це просто неповага до географічної спільноти. Питаннями, про які пише Черваньов, займалися корифеї геоморфології, до яких Кострікова і сьогодні, не кажучи вже про молоді роки, надзвичайно далеко – не той рівень інтелекту!

Суб’єкт-об’єктивний підхід І.Г. Черваньов розкриває як варіант, коли «все інше, що взаємодіє з рельєфом, розглядається як його середовище», що є свідченням повної некомпетентності автора: рельєф – це образ конфігурації топографічної поверхні, і фізично взаємодіяти з ним нічого не може, може тільки у разі, коли тобі дадуть по голові. Інша справа – те, що я називаю онторельєфом: йдеться про приховану організацію топографічної поверхні, яка є джерелом для виникнення паттернів. Об’єкт-суб’єктивний підхід – сприйняття рельєфу як середовища людини: це вже просто маячня! Те, що написано у пункті «суб’єкт-суб’єктивний підхід» ще більше вказує на безграмотність Черваньова. Цікаво, а хто чи що у даному випадку виступає як другий суб’єкт? До речі, рельєф як цілісний образ, не може описуватись у термінах морфологічної будови, така будова має відношення до топографічної поверхні. Особливо жахливо виглядає те, що «будова і топологія рельєфу перерозподіляють речовинно-енергетичні потоки й забезпечують самоочищення земної поверхні від продуктів і форм техногенезу». Цікаво, який механізм самоочищення там діє?

4. Геоморфологічна інтерпретація просторових розбіжностей у розподілі колекторських властивостей продуктивних покладів на основі дослідження проявів саморозвитку похованих рельєфів неогенових (переважно сеномандських) субалювіальних продуктивних відкладів у межах великих родовищ газу та газоконденсату північної частини Західного Сибіру, що було визнано геологами й розробниками родовищ Західного Сибіру як новий метод вибору кращих колекторських властивостей продуктивних покладів.

Коментарій: коли Черваньов пише слово «інтерпретація», його слід читати «інтертрепація» (до речі, творчість самого Черваньова). Той, хто заявляє, що все життя займався дослідженням рельєфу, пише маячню – про прояви саморозвитку похованих рельєфів. Рельєф не є фізичною системою і ні про який його саморозвиток, та ще й у похованому варіанті, не може йтися – це безграмотність; не може бути похованих рельєфів, можна говорити тільки про рельєф похованої поверхні. До геоморфології це не має стосунку, це – область геології!

5. Дистанційне дослідження рельєфу засобами ГІС-технологій. Уперше у світовому досвіді структурного аналізу рельєфу О.В. Блінкова виконала структурний аналіз морського дна за даними багатопроменевого ехолотування з обробкою з обробкою результатів шляхом застосування ГІС-технологій, отримавши дані про генетичну будову Західно-Чорноморської ділянки материкового схилу та його підніжжя виключно за морфо метричними даними, що дало можливість дослідниці спрогнозувати геоморфологічні ризики вздовж глибоководного транс чорноморського трубопроводу Джубга – Трапезунд.

Коментарій: Дистанційно досліджується не рельєф, а фізична поверхня, для чого, звісно, можна користуватися ГІС-технологіями, які, однак, байдужі до походження даних. Структурний аналіз рельєфу – це безграмотність, можна говорити тільки про структурний аналіз топографічної поверхні (дна чи чогось ще). Перший це був досвід, чи ні, сказати не можу, але не має значення, про яку поверхню йдеться, і не має значення, у який спосіб були отримані дані. Аналіз поверхонь за допомогою комп’ютерних технологій у західній геоморфології робився вже у першій половині 50-х років, отже нічого нового ми тут не маємо, це просто вихваляння на пустому місці.

Кілька слів про О.В. Блінкову. Ольга Блінкова закінчила Харківський політехнічний інститут і ніякого відношення до географії і геоморфології не мала, але мала певні виходи у Москві, що і привабило Черваньова, який взявся зробити з неї кандидата географічних наук. Сама вона стати геоморфологом принципово не могла. Значний внесок у становлення її розуміння геоморфології і рельєфу зробив я особисто, в тому числі шляхом проведення екскурсіє у полі (треба ж було дати людині елементарні уявлення). Немало було зроблено мною і для надання роботі вигляду геоморфологічної (початковий варіант був дуже далекий від цього), в той час, як сам Черваньов практично нічого не робив. Я дещо знаю про те, як проходила процедура захисту у Києві, але писати про це не буду. Ольга Блінкова давно вже не в Україні і писати про неї як про таку, що має відношення до харківської геоморфологічної школи, просто несерйозно.

6. Поєднання вивчення структурно-морфологічної будови рельєфу з гідрологічним процесом у вигляді моделі гідролого-геоморфологічного процесу на водозборах, розроблення для цього спеціальної програми «рельєф-Процесор» - однієї з перших у Європі спеціалізованої ГІС (Б.Н. Воробйовим та С.В. Костріковим).

Поглиблення знань про такі гідролого-геоморфологічні системи є предметом досліджень, здійснюваних нині харківськими геоморфологами.

Коментарій: Знову за рибу гроші: йдеться не про рельєф, а про поверхню. А далі взагалі важко усвідомити, як таке може писати «видатний» геоморфолог: одна справа – структурно-морфологічна будова (тут ще теж треба розібратись), інша – процес, отже: як можна поєднати будову і гідрологічний процес так, щоб отримати гідролого-геоморфологічний процес? Черваньов, як і його учень Костріков так і не можуть зрозуміти, що в природі ніякого гідрологічного чи геоморфологічного, чи гідролого-геоморфологічного процесів немає, там є постійний рух речовини – повітря, води, уламків тощо, який ми самі розділяємо на атмо-, гідро-, літо-потоки та різноманітні процеси, і все доповнюється різними формами вивітрювання тощо. Геоморфологія включає у тому числі і гідрологічні режими, якщо йдеться про їх взаємодію з літо-речовиною і біотою, так що нічого поєднувати не треба. Існує цілий розділ – флювіальна геоморфологія! Писати те, що пишуть Черваньов і Костріков – означає демонструвати свою необізнаність. Більше того, як я показав у своїй рекламації на їх книгу «Дослідження самоорганізації флювіального рельєфу на засадах синергетичної парадигми сучасного ландшафтознавства», Харків, 2010, ці автори продемонстрували безграмотність і виражену схильність до плагіату. Але, як я бачу, це аж ніяк не вплинуло на редколегію УГЖ. Це що, безпринципність?

Далі І.Г. Черваньов пише: Ці й інші результати конкретного застосування геоморфологічного аналізу флювіальних систем на основі математичного моделювання і структурного аналізу поступово стали підґрунтям нової парадигми морфології флювіального рельєфу як певного природного «інтегрального коду», що відображає у згорнутому вигляді всі відомості про рельєф як структурно-інформаційну систему, що самоорганізується.

Коментарій: Мені важко зрозуміти, як можна застосовувати аналіз не конкретно, і що таке геоморфологічний аналіз на основі математичного моделювання. Математичне моделювання дає нам модель, не більше, а модель – це завжди викривлення. Але справа не в цьому. Ось питання: що перетерплює самоорганізацію – рельєф чи геоморфосистема? Якщо рельєф, то що це таке? Як рельєф пов'язаний з геоморфосистемою, чи тут є щось зайве? Нарешті, що нового в плані самоорганізації флювіальних систем, у порівнянні з іншими авторами, особливо західними, привнесли автори? Мій висновок – нічого, тільки голосні заяви і декларації!

Ще далі Черваньов пише: Наразі рельєф, поряд з вивченням його як об’єкту природознавчого, розглядається разом з людиною, тому що формує умови її життя. Цей напрям гуманістичної геоморфології лише зароджується в нашій свідомості на підставі відповідних здобутків сучасної світової геоморфології.

Коментарій: По-перше, дивно, що в свідомості Черваньова тільки зараз зароджується те, що у світовій практиці зародилося давно, по-друге, людина – це теж природа, по-третє, існує гуманістична, поведінкова і інші варіанти бачення географії, що включають всі ці аспекти, по-четверте, давно існують роботи (наприклад, Дж. Гібсона), що описують зв'язок між тваринами і людиною, з одного боку, і особливостями середовища, з іншого. Отже, побажаємо Черваньову, щоб процес зародження у його голові давно відомих ідей пришвидшився, бо треба ж розібратися у кого і що плагіювати далі – час іде. Але, як я бачу, він вже встиг навіть узагальнити світовий досвід, не маючи до нього стосунку. Цікаво: як в процесі зародження чогось у свідомості можна водночас його і узагальнювати?

Не буду зупинятись на концепції рівноваги рельєфу у голові Черваньова, перейду до «специфічного змісту поняття геоморфосистеми як наукового об’єкту синергетики». Тут Черваньов спирається на наступні фундаментальні положення:

1. Просторова структура флювіального рельєфу зумовлена історично і генетично, разом з тим є активним динамічним чинником геоморфогенезу і функціональним регулятором гідролого-геомофрологічного процесу.

Коментарій: Як можна щось говорити про рельєф, не визначивши його. Отже, це просто наукоподібна балаканина. Крім того: чому це, про що пише Черваньов, стосується тільки флювіального рельєфу?

2. Динаміка та функціонування флювіального рельєфу характеризуються нерівноважними процесами надходження, транзиту, накопичення та виносу речовини і дисипації енергії …

Коментарій: якщо прийняти, що рельєф – це якась фізична система (що не вкладається у голові), то у чому полягає різниця між динамікою і функціонуванням? І ще: а флювіальний рельєф включає болота з жабами, які у ньому квакають? Більш фахове питання: як відбивається нерівноважність у рельєфі?

3. Уже на водозборі відбувається морфологічно саморегульована концентрація енергії стічної води у вигляді тимчасових потоків …

Коментарій: Нарешті Черваньов зрозумів те, що давно всі знають, а саме: що вода стікає зверху вниз, що вона формує канали стоку (на це потрібна енергія), що це веде до зменшення витрат енергії і т. і. Це прогрес!

Розділ «Геоінформаційний аспект». Тут Черваньов пише, що С.В. Костріков (інколи до нього приєднується і він сам) використовує ГІС-технології для отримання якісно нових наукових знань. Далі йде посилання на їх дві монографії, одну з яких я прорецензував, що можна подивитися на цьому сайті. Книги демонструють жахливу некомпетентність авторів та їх самовихваляння, а також виражений плагіат.

Загальний висновок. Був час, коли в нині Каразінському університеті працювали віддані своїй справі, широко відомі фахівці. Це були справжні вчені. Чи була сформована ними якась особлива геоморфологічна школа, сказати важко, бо вони працювали над різними питаннями. Можу тільки сказати, що дуже велика кількість студентів пройшла через кавказькі експедиції, якими керував Павло Васильович Ковальов, і І.Г. Черваньов був одним з них. Це був напрямок діяльності, який готував гірських геоморфологів. Мені також відомо, що Павло Васильович активно контактував з професором Миколою Олексійовичем Ремізовим – надзвичайно знаючим фахівцем, геологом, геоморфологом і ґрунтознавцем, завдяки якому він багато чому навчився. Я знаю, що значний внесок у розвиток геоморфології був зроблений Сергієм Івановичем Проходським, який підготував багатьох фахівців, в тому числі відомого спеціаліста Геннадія Георгійовича Стрижельчика. І.Г. Черваньов також був його учнем. Але, нажаль, з їх відходом геоморфологія у Каразінському університеті наказала довго жити. Значний внесок у це зробив І.Г. Черваньов, якого можна вважати могильщиком геоморфології в університеті (до речі, він завжди використовував свою посаду для придушення опонентів). Повністю пішла у небуття польова геоморфологія, без якої підготувати фахівців принципово неможливо, а те, що Черваньов та його учні намагаються подавати як теоретичні напрацювання, без усмішки сприймати не можна. Мало вивчити наукові терміни і маніпулювати ними, що все життя робив Чеованьов, треба цю справу дуже любити.

Посилання:

• Черваньов І.Г. Дослідження рельєфу представниками харківської геоморфологічної школи // УГЖ, №4, 2012. - С. 3 – 7.
• Тилло А.А. Орография Европейской России. На основании гипсометрической карты / Известия Императорского Русского географического общества. С.- Петербург: Тип. А.С. Суворина. - Т. ХХУІ, 1890, Вып. 1. - С. 8-32.
• Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. – Харьков: «Бурун Книга», 2009. – 928 с.
• Иванов Д.Л. Что называть Памиром? // Известия Императорского русского Географического Общества. С.- Петербургъ: Тип. А.С. Суворина. - Т. ХХІ, вып. І, 1885. - С. 131-145.
• Анерт Э.Э. Путешествие по Манчжурии // Записки Императорского Русского географического
• общества. По общей географии. - С.- Пет.: Типогр. императорской АН, - Том ХХХV, 1904. - 566 с.
• Крашенинников И. М., (1938): Взаимоотношение леса и степи на южной окраине Уральской возвышенности // Землеведение М. - Л.: Гос. технико-теоретическое издательство. - Т. ХХХІХ, вып. 6. - С. 496-525.
• Словарь общегеографических терминов, (1976): В 2-х томах: пер. с англ. -. Том П. – М.: Прогресс. – 394 с.