27 грудня 2013 р.

Загальна географія: чи є область дослідження географії емердженцією?

"If the human [soul] is anything, it must be of unimaginable complexity and diversity [...]. I can only gaze with wonder and awe at the depth and heights of our psychic nature. Its non-spatial universe conceals an untold abundance of images which have accumulated over millions of years of living development and become fixed in the organism. My consciousness is like an eye that penetrates to the most distant spaces, yet it is the psychic non-ego that fills them with nonspatial images. And these images are not pale shadows, but tremendously powerful psychic factors… Beside this picture I would like to place the spectacle of the starry heavens at night, for the only equivalent of the universe within is the universe without; and just as I reach this world through the medium of the body, so I reach that world through the medium of the psyche."
                                                        C.G. Jung. Freud and Psychoanalysis, CW 4, p. 331[1]

Ideas thus made up of several simple ones put together, I call Complex;   such as are Beauty, Gratitude, a Man, an Army, the Universe.
   John Locke, An Essay Concerning Human Understanding

Вступ. Необхідність створення дисципліни «Загальна географія», яка має концентрувати найбільш загальні уявлення про її область дослідження, систему її найбільш важливих понять, вже не викликає жодних сумнівів. Можна сказати, що поки немає такого загального рівню, немає і самої дисципліни як строгої науки. Про це свідчить аналіз дисертацій і багатьох публікацій у фахових виданнях. Причому ця проблема - загальна. Російські географи вже почали активно обговорювати ці питання (наприклад, [Шальнев, Ляшенко]), акцентуючи увагу на тому, що у ХХ столітті намітилися інтеграційні тенденції, що призвели до виникнення двох напрямків (які ж це інтеграційні? – О.К.) – фізичної та суспільної географії (насправді, це сталося раніше), причому, начебто, тільки у фізичній географії мають місце позитивні тенденції. Ці автори явно затрималися у полі традиційних поглядів на диференціацію географії, їм невідомі сучасні розробки, що і веде до виникнення в їх уяві ефекту «розірваної географії» (ця проблема вже давно вирішена, в тому числі шляхом введення поняття про єдиний геопроцес [Ковальов, 1997] та більш пізні роботи). Знову на перший план виводиться поняття геопростору, що саме і є однією з головних проблем, до чого приклалися і українські фахівці. Просто жахливо виглядає твердження на кшталт «Геопространство становится притягательной средой ресурсного, в частности, земельного бизнеса» [Багров, Руденко, Черванёв, 2012: 17]. Тут варто навести визначення простору Н. Трифтом [Thrift: 1]: «As with terms likesocietyandnature’, space is not a commonsense external background to human and social action. Rather, it is the outcome of a series of highly problematic temporary settlements that divide and connect things up into different kinds of collectives which are slowly provided with the means which render them durable and sustainable».
Отже, головними неадекватностями сьогодні лишається зведення географії до просторового аспекту та редукція дуже складного устрою геосередовища як поля її дослідження до простої лінійно-ієрархічної упорядкованості «реально» існуючих об’єктів, які зручно (і це ледве не головне пояснення) класти на карту. До речі, саме останнє призвело до того, що картографію, а потім і ГІС, абсолютно безпідставно почали вважати розділами географії[2]. Внаслідок цього у багатьох випадках дослідження завершуються створенням різноманітних карт самого різного змісту,  а далі вони стають джерелом начебто-інформації для наступних поколінь дослідників: замість польових досліджень, новоспечені «дослідники» використовують зафіксовані дані, не звертаючи уваги на те, що ці дані вже не відповідають стану речей. Не меншої шкоди наносить змішування географії та ландшафтознавства. Авторів з такою позицією на пострадянському просторі дуже багато. Так, у статті ««Неоландшафтоведение», или нерешенные вопросы теории классической географии» [Колбовский, 2013а, Колбовский, 2013б] автор однозначно трактує ландшафтознавство як географію[3]. Знову виникає питання: так чи є різниця між географією та ландшафтознавством? Цей автор повертає географію до 40-х років минулого століття, виділяючи покомпонентні географічні напрямки – геоморфологію, гідрологію, біогеографію та ґрунтознавство, геохімію та геофізику, хоча це питання було обговорено ще у другій половині 40-х років (з результатом не на користь такого варіанту): ні про які подібні «географічні» науки (за виключенням біогеографії та геоморфології) говорити не приходиться, це - нонсенс. Особливо дивує, що до покомпонентних він відніс біогеографію - науку про біосферу як організацію біотизованого геосередовища, аж ніяк не компонентну: куди вже далі - це вже межує з безграмотністю. Не менше питань викликає так звана неогеографія (нова географія). У роботі [A short enquiry…, 2008] дається короткий огляд історії використання цього терміну з 1922 року і робиться акцент на тому, що ця назва відображає появу чогось нового у полі дослідження географії, якого на даний час немає в академічній географії. Але нове присутнє у більш чи менш вираженому варіанті завжди!
В Україні теж вирішили побавитись «новою» географією (наприклад, [Багров, Руденко, Черванёв, 2012][4], До цього напрямку скидають все, що завгодно. Так, у роботі [Liu, Palen, 2010] розглядаються питання картографування соціальної поведінки[5], що до географії не має відношення (навіть якщо враховується контекст середовища). Дивним виглядає і заява про те, що, начебто, сьогодні відбувається становлення інформаційної географії як (за Багровим, Руденком) «познание естественного объекта через информацию о нём, в том числе через современные ГИС-технологии» [Багров, Руденко, Черванёв, 2012: 11][6]. Ці автори вирішили здивувати всіх моделлю побудови «нової» географії та способами побудови географічної науки[7]. Це примушує мене знову і знову робити акцент на тих змінах в уявленнях, що сталися останнім часом. У цій статті буде показано, що природа всієї сфери дослідження географії пов’язана з явищем емердженції, незалежно від масштабного рівня дослідження. Географія має справу з абстракціями, що супроводжуються/підстилаються явищем, відомим як емердженція, яка пов’язана, з одного боку, з самоорганізацією (далі – просто організацією) як централізовано неконтрольованому процесі виникнення глобальної когерентної поведінки у певній частині (домені як хоро-хроні) середовища, що базується на локальній контекстно-залежній взаємодії (це має місце у розподілених, децентралізованих середовищах), з іншого – з присутністю людини з її психікою, яка дозволяє виявляти патерни. Емердженція саме і лежить в основі формування патернів (в географії ми маємо справу з геопатернами як компактними образами геохолонів), які можуть виникати, якщо складові є узгодженими: чим вище рівень узгодженості, тим більше виражений патерн. Саме з неї і почнемо наш огляд.
Емердженція. На сьогодні існує величезна кількість публікацій, у яких автори обговорюють природу цього явища. Сам термін використовується у науковій сфері вже більше ста років, вперше - у 1875 році англійським філософом Дж.Х. Левесом, який писав (по роботі [Wolf, Holvoet, 2004]):
(...) although each effect is the resultant of its components, we cannot always trace the steps of the process, so as to see in the product the mode of operation of each factor. In the latter case, I propose to call the effect an emergent. It arises out of the combined agencies, but in a form which does not display the agents in action (...).
Зазначу, що це явище має відношення не тільки до географії, але й до багатьох дисциплін, головними аспектом яких є організація[8], бо організація і емердженція тісно пов’язані між собою і лежать в основі холістичного погляду на світ: прояв організації відбувається завдяки виникненню ситуації, що дозволяють виявити зв’язувальний патерн. Виникає питання, чи є утворення, що формуються з матеріальних складових, реальними об’єктами? Відповідь на це питання вимагає відповіді на інше питання: що таке ціле? Утворення цілого потребує переходу певної частини середовища до когерентної поведінки (це добре видно на рис. 1), зумовленої появою зворотних зв’язків (саме це дозволяє говорити про систему чи машину у широкому розумінні), тобто ефект зумовлюється динамікою, що проявляється у вигляді патерну, що свідчить про становлення нового порядку. Тоді ціле – це певний образ, який виникає завдяки виявленню (можливо, відчуттю) когерентності, що уможливлює формування патерну: емердженція сама стає помітною завдяки патернам, які є станами нашої свідомості, але зумовлюються певною упорядкованістю, яку ми виявляємо у нашому оточенні завдяки наявності регулярності. Більше того, емердженція виникає тоді, коли концентрація якості даного явища досягає певної величини. Це добре видно на прикладі життя, яке присутнє у всьому, але стає саме життям тільки у вигляді живих організмів, все інше нами сприймається як неживе (що і веде до проблеми межі між живим та неживим). Це ж саме ми маємо і в географії, тільки тут ситуація є ще більш складною. Патерн є проявом організації, його обличчям (як, наприклад, посмішка проявляє психічний стан людини), що відображено на рис. 2. Цей підхід базується на уявленні, що більш високий – загально-організаційний - рівень онтологічно відрізняється від базового рівню взаємодії більш простих, речовинних складових, відображення якого може здійснюватись за допомогою методів фізики (методів, які виходять з наявності зовнішнього при відсутності внутрішнього, перш за все – можливості вибору). Суттєвою відмінністю є те, що на базовому рівні ми маємо можливість здійснювати вимірювання, а на організаційному – ні (організація не підлягає вимірюванню, вона не є матеріальною сутністю). Отже, те, що ми пов’язуємо з макрорівнем, має бути відносно індиферентним стосовно того, що відбувається на макрорівні.
  

Рис. 1. Вектори, що відображають напрямки локальної дії: зміна від випадкових (зліва) до локально гомогенних доменів (всередині) та глобально гетерогенного домену (праворуч) [Heylighen, 2011: 7].


Рис. 2. Складна адаптивна система (за [Antoniou, Pitsillides, 2007]), дія якої веде до виникнення властивостей, які ми схоплюємо як патерн.

Отже, емердженція – це феномен прояву глобальної поведінки, що випливає/просвічується з рівню локальної взаємодії часток-складових: ми не можемо спостерігати водночас за всіма ефектами на локальному рівні. У статті з Вікіпедії [Emergence: 1] дається наступне її визначення: «emergence is the way complex systems and patterns arise out of a multiplicity of relatively simple interactions. Emergence is central to the theories of integrative levels and of complex systems». Там же вказується на можливість розрізнення трьох форм емерджентних структур: «A first-order emergent structure occurs as a result of shape interactions (for example, hydrogen bonds in water molecules lead to surface tension). A Second-order emergent structure involves shape interactions played out sequentially over time (for example, changing atmospheric conditions as a snowflake falls to the ground build upon and alter its form). Finally, a third-order emergent structure is a consequence of shape, time, and heritable instructions. For example, an organism's genetic code sets boundary conditions on the interaction of biological systems in space and time» [Emergence: 6]. Прикладом першого варіанту є організація молекул води при замерзанні на асфальті (рис. 3) чи склі. У випадку біотизованих режимів процеси локальної взаємодії значно складніші і ведуть до формування біотизованих утворень від екоїдів до біогеоценозів, біогеомів та біосфери в цілому. Тут взаємодіють різні форми упорядкування. Прикладом є Великий бар’єрний риф (рис. 4). Що стосується антропізованих форм патернізації середовища, вони є найбільш складними і залежними від контексту – від відносно простих поселень (рис. 5) до мегаполісів і складних форм регіональної організації (цікавим прикладом є ландшафт Тюнена). Процес упорядкування можна назвати патернізацією (патернінгом), саме він веде до формування організації рисунку денної поверхні, що лежить в основі нашого сприйняття малюнку поверхні як ландшафту. Це важливо розуміти особливо географам, бо ми самі включені у різноманітні процеси на локальному рівні і маємо формувати образи цілісності у нашій свідомості, що ставить питання про особливу – емердженістську – позицію дослідника.

        
Рис. 3. Кристали води на асфальтованій поверхні включені у природний процес, що спонтанно проявляється, у якому вищий рівень організації структури цілеспрямовано пробивається через випадковий рух молекул (фото автора).

  
Рис. 4. Патернізоване дно океану, що є основою для формування відповідного патерну-ландшафту: Великий бар’єрний риф (кадр з фільму «Побачення з планетою»). Так відбувається прояв складного тривалого процесу рифотворення.


Рис. 5. Африканське скотарське поселення (кадр з фільму «Побачення з планетою»). Режим господарювання, що відтворюється протягом довгого часу у відповідному природному контексті, зумовлює форму поселення, яка стає його інтерфейсом. Це чудовий приклад геохолону, що включає і функціональний режим, і контекст.

Ель-Хані, Ніно та Перейра наводять чотири положення, що визначають таку позицію [El-Hani, Nino, Pereira, 2000]:
1. All things are made of the basic particles described by physics and their aggregates;
2. As aggregates gain a level of complexity novel properties emerge;
3. These properties cannot be reduced to or predicted from the lower level from which they emerge;
4. Higher level entities causally affect the lower level entities from which they emerged in what is called downward causation.
До речі, з цього витікає, що різні рівні мають характеризуватися різними змінними, що, відповідно, зумовлює необхідність використання різних мов: якщо складові нижчого рівню можуть бути відображені як зміни станів, то на рівні їх об’єднань (холонів) залучається мова руху патернів та властивостей, що зумовлюють емерджентність. Деякі автори звертають увагу на те, що емердженція може бути як матеріальною, так і нематеріальною (наприклад, [Logan, 2005]). Як приклад відносно простої матеріальної емердженції, наведу малюнок бед-ленду Л.Д. Мірошникова (рис. 6), що утворився завдяки певній організації флювіації [Мирошников, 1961].


Рис. 6. Бед-ленд на Таймирі [Мирошников, 1961]. Така емердженція є основою формування патерну бед-ленду.

У цікавій роботі «On the Nature of Emergent Reality» [Ellis, 2003], епіграф з якої я використав, Дж.Ф.Р. Елліс наводить сім головних положень, що пояснюють прояв реальності. Вони наступні:
1. Emergence is different in different contexts [Ellis, 2003: 2]. Йдеться про те, що існує певне різноманіття складних утворень, серед яких можна виокремити групи абіотичних, живих (включаючи ті, що відзначаються наявністю самоусвідомлення), виробничі (особливо комп’ютерні). В географії ми маємо абіотичні, біотизовані та антропізовані варіанти.
2. Emergence is characterised by hierarchical structures with different levels of order and descriptive languages (levels of phenomenology), plus a relational hierarchy at each level of the structural hierarchy. Надзвичайно важливим тут є те, що принципово немає можливості описати феномени більш високого рівню ієрархії за допомогою мови, що здатна відображати феномени більш низького рівню. Ніхто не спроможний зрозуміти відношення між широким різноманіттям на кожному більш високому рівні без використання ієрархії властивостей категорій на даному рівні. Категоризація може базуватися на (i) прояві, (ii) структурі (iii) функції (iv) розташуванні та/або історії (наприклад, еволюційної історії), або (v) довільне маркування (наприклад, алфавітний чи цифровий порядок). Відмічається, що така категоризація йде від дуже загальної до індивідуальної/особливої [Ellis, 2003: 2]. В географії ми маємо багато прикладів цього.
3. These hierarchical structures are modular – made up by structural combinations of semi-autonomous components with their own internal state variables, each carrying out specific functions. Кількість станів нижчого рівню відповідає одному стану більш високого рівню, що визначає ентропію цього стану. Зв'язок є більш тісним, а швидкість взаємодії та активність є вищими на нижчих рівнях ієрархії; комбінації високочастотних взаємодій низького рівню має результатом низькочастотної активності на вищому рівні [Ellis, 2003: 2]. Саме так відбувається функціонування різних рівнів геохолонів.
4. Emergence occurs in terms of (a) evolution of species/type, (b) development/creation of each individual object/being, and (c) function of individual object/being, each occurring with very different timescales [Ellis, 2003: 2]. Для географії це означає, що існує різкий перехід від рівню матеріальних складових без складного функціонування до рівню геохолонів.
5. Emergence is enabled by the simultaneous operation of (a) bottom-up, (b) same level, and (c) top-down action. Закони вищого рівню виникають, якщо різноманіття станів нижчого рівню відповідає специфічному стану вищого рівню, і все це веде до тієї ж самої дії вищого рівню. Тоді активність на нижчому рівні може координуватися вищими рівнями так, що виникає активність зверху-вниз, що впливає на нього [Ellis, 2003: 3] (рис. 7).


Рис. 7. Дії знизу-вверх та зверху-вниз. Фундаментальна значимість дій зверху-вниз є те, що вони змінюють всю систему причинних відношень між верхнім та нижнім рівнями в ієрархічній структурі та організації [Ellis, 2003].

6. Living systems are structured as (a) feedback control systems (b) that can learn (c) by capturing, storing, recalling, and analysing information. This involves (d) pattern recognition and (at the conscious levels) (e) implementation of predictive models based on (f) abstraction and symbolic representation and manipulation [Ellis, 2003: 4]. Це ті можливості, що зумовлюють різницю між складеними та складними утвореннями. Як вказує Дж.Ф.Р. Елліс, «Here we see non-material features such as concepts, information, and goals having causal effects in the material world of forces and particles, which means they have an ontological reality» [Ellis, 2003: 4].
7. Emergence takes place in, and partly enables, a context of multiple natures of existence relating to (a) particles and fields (the material world), (b) possibility landscapes characterising possible existence and changes of state (controlled by the laws of physics), (c) human ideas, goals and intentions, emotions, and social constructions, and (d) platonic mathematical properties and objects (Popper and Eccles 1977, Penrose 1997, Ellis 2003) [Ellis, 2003: 4].
Б. Ліндеман [Lindemann, 2011: 6] дає іншу схему, що демонструє дії, направлені знизу-вверх та зверху-вниз, що діють водночас (рис. 8). Він виходить з існування так званого конструктивного цілого (constitutive[9] whole - CW), акцентуючи увагу на тому, що ціле є конститутивним відношенням стосовно його компонентів, тобто воно складається ними.


Рис. 8. Загальний огляд ефекту. Експеримент «bottom-up» включає взаємодії нижчого (локального) рівню (bottom-bottom interaction) (a) з зовнішніми агентами чи об’єктами, що супроводжуються установчим експериментом, (b) CW (знизу-вверх, миттєві). Експеримент «top-down» відображений кроками (a') і (b'), хоча обидва є проблематичними.

Стає зрозумілим, що емердженція у її найбільш характерному варіанті пов’язана зі складними ситуаціями, що ставить питання про наявність порогу, перевищення якого веде до утворення її «складного» варіанту (так звана сильна емердженція, що є наслідком нелінійної взаємодії між акторами, що діють на базовому рівні). Це показано на рис. 9 [Halley, Winkler, 2008]. Йдеться про те, що якщо на базовому рівні кількість взаємодіючих áкторів є надто великою, то це не дозволяє охопити всі відношення між ними спостереженням і врахувати їх, що і веде до спонтанності та непередбачуваності. Складна динаміка виникає тоді, коли складові відзначаються високим рівнем соціабельності (спроможності об’єднуватись) та сприйнятливості (чуттєвості), тобто коли вони можуть створювати об’єднання шляхом входження у комунікацію (в географії ми стикаємось з такими утвореннями, у яких водночас діють різні форми комунікації). Оскільки ці показники проявляються по-різному і, судячи з усього, можуть змінюватись під час взаємодії, ситуація стає непередбачуваною: кожний учасник мережі знаходиться у полі сигналів і реагує на нього так, як це дозволяє його внутрішня будова і багатство (алфавіт) режимів реагування, якщо ці режими взагалі фіксовані (що є значно простішим випадком, бо зводиться до виявлення алфавіту можливих станів), якщо ж вони формуються кожного разу заново, ситуація стає непередбачуваною.


Рис. 9. Проста діаграма континууму емердженції, упорядкованою від найпростіших емерджентних властивостей до найбільш складних прихованих властивостей. Межа між простою і складною варіантами визначається тиском самоорганізації у системі [Halley, Winkler, 2008].

Схоже на те, що на онтологічному рівні емердженція виникає у межах характерної області середовища (домені), яка містить всі передумови її розвитку і є виробленням і відбором правил (природний відбір), що ведуть до становлення організованого процесу/режиму. Тут об’єднуються самоорганізація і відбір. По суті справи, йдеться про самообмеження (вироблення обмежень), завдяки чому відбувається приборкання різноманіття (до речі, однією з таких форм є ієрархія). На епістемологічному рівні вона має місце, коли спостережник має змогу охопити таку частину середовища (домен як хоро-хрон), у якій реалізується становлення і дія певного процесу/морфо-динаміки з утворенням відповідного інтерфейсу. Йдеться про складні утворення, особливо з відкритим фронтом еволюції (наприклад, річкова долина, біогеоценоз, місто, регіон), що здійснюють рух у мінливому фітнес-ландшафті, адаптуючись шляхом підбору структури, що забезпечує сталість певних властивостей або, при можливості, зміни частини середовища внаслідок групової дії (чудовий приклад - термітники). Вона тісно пов’язана з інформацією. В цьому плані цікавою є ідея К. Адамі, який запропонував виділяти в геномі «холодну» і «гарячу» частини (за роботою [Adami, 1998]). Її можна поширити на інші випадки, вважаючи, що є дві складові - інваріантна/характерна для утворень даного типу, та мінлива/варіабельна, що прагне розчинити/розмити першу, тобто перша направлена у бік морфо-динамічного аттрактору, друга ж намагається відхилити організацію від аттрактивного стану (дифузія). Отже, з одного боку процес/режим прагне до сталого і, відповідно, типового, з іншого - він містить складову, що розмиває його, підводячи до зони біфуркації: все залежить від їх співвідношення. Тоді будь-який тип організованого процесу/режиму є аттрактором, а емердженція, як процес, має розглядатися як виділення/відбір інваріантної складової та її пакування у відповідний патерн, тобто емердженція як процес – це відбір і закріплення інваріантної складової у відповідному домені (ХороХроноОрг), що веде до становлення нової структури і робить її помітною. Прикладів можна навести безліч. П. Хамфрейс [Humphreys, 2008] називає таке формування патерном емердженції (pattern emergence). Саме для нього необхідний відповідний хоро-хрон (просторово-часовий домен). Він відмічає: «Pattern emergence occurs because of a `bottom up’ set of processes starting with interactions between the individual constituents of a larger entity and not with a centralized `top down’ set of rules or laws that govern the behavior of individuals» (стор. 3). Він же розглянув два варіанти емердженції – синхронічну та діахронічну. В географії найчастіше ми маємо справу саме з діахронічним варіантом. У статті, що не меркне у часі, видатний російський географ І.М. Крашенінніков показав діахроніку річкової долини на основі структури ґрунтово-рослинного покриву [Крашенинников, 1922], чудовий український географ С.П. Романчук навів приклади реконструкції режимів давнього природокористування по їх слідах у структурі денної поверхні [Романчук, 1998], не можна оминути надзвичайно цікаві роботи А.Н. Шилкіна [Шилкин, 1979] та Г.Г. Бойко [Бойко, 2009] - у останній показана діахроніка біо-мінеральної структури яру шляхом відображення слідів процесів на схилах, характерних для різних стадій його становлення (рис. 10). Тут рух вверх або вниз вздовж яру дозволяє сформувати образ його розвитку: відбувається справжня емердженція цього процесу у нашій свідомості, просторова структура наче оживає, стає динамічною, темпоральною, перетворюючись на послідовність стадій розвитку.

                   
Рис. 10. Узагальнене схематичне зображення структури денної поверхні схилу яру (сліди процесів на схилах).

До речі, такому розумінню концепція геохолону і геохолархії відповідає значно краще, ніж концепція геосистеми, бо геохолон є більш, так би мовити, м’яким образом організації середовища, що дозволяє охопити більш широке коло форм з нечітко вираженою організацією. Йдеться про те, що організація присутня всюди, але не завжди вона може бути представлена у вигляді чітко організованої системи зв’язків.
Ландшафт – результат емердженції? Не можу хоча б коротко не зупинитися на ландшафті та рельєфі (проблеми однакові). Нажаль, і сьогодні все ще знаходяться автори, які намагаються їх матеріалізувати. При цьому вони забувають, що до матеріальних об’єктів можна доторкнутися, матеріальною поверхнею можна пройтися (наприклад, містиною, що характеризується певним рельєфом та латеральною структурою), його можна розділити, зважити і т. і. Так, містину можна поділити на ділянки, нічого такого з ландшафтом зробити не можна, бо це – цілісний образ місцини, який формується у нашій свідомості у вигляді патерну, якщо має місце така структура денної поверхні, яку ми сприймаємо як насичену, відносно повну і завершену ([Ковальов, 1999, Ковалёв, 2009, Ковалёв, 2013а, Ковалёв, 2013б, Ковалёв, 2013в] та інші публікації). Ландшафт – це обличчя денної поверхні, а як слушно зауважує Д. Король, «Принцип "олицетворения" (visageification) стал доминирующим в европейской культуре смысла как принцип декодирования значений тел и ландшафтов» [Король, 2000]. Як приклад, наведу фото надзвичайно цікавої містини, що легко переходить у ландшафт-патерн (рис. 11). Отже, всі ці автори просто плутають місцину і ландшафт. А ось, наприклад, Д.ДЖ. МакКенна і Т.К. МакКенна в роботі «Невидимый ландшафт» пишуть так: «Шизофреник же – невольная жертва, попавшая в местность с пугающим ландшафтом. Вооружившись аналитическими предпосылками и операционными конструктами, описанными выше, мы, как современные люди, попытались попасть туда же: в местность с загадочным ландшафтом» [МакКенна, МакКенна, 2012: 130]. Тут місцина і ландшафт розділяються чітко. Але морфологію поверхні формує певний процес/режим, який, діючи у межах певної території, саме і забезпечує повноту і цілісність малюнку денної поверхні. Отже, ландшафт – це також емердженція, що спливає під час, перш за все, візуального контакту з місцевістю, хоча й всі інші форми сприйняття також задіяні у цьому. Я кажу, що динамічний режим рисує малюнок денної поверхні у вигляді розміщення матеріальних об’єктів/речей, в якому ми вбачаємо певний сенс, при цьому самі ці об’єкти/речі вже не враховуються (відходять на «задній» план), їх наче немає – лишається тільки загальний рисунок. Але окремі речі також є наслідком різноманітних процесів, отже, ми маємо приклад їх з’єднання у єдиний ландшафтотвірний процес/режим, що збирається з величезної купи фізичних процесів.


Рис. 11. Терасована містина (фото Tony Mok, 2006) – наслідок тривалого перетворення людьми природної поверхні. Вона легко поділяється на окремі частини – тераси, але її образ-ландшафт-патерн є неподільним цілим: роздивившись зображення, заплющить очі і спробуйте уявити цю місцевість: окремі тераси наче зникають, лишається загальний образ терасованої місцини. (мережевий ресурс -  http://www.treklens.com/gallery/photo125406.htm)
    
Завершення. Емердженція є надзвичайно поширеним явищем, але нас цікавить питання, наскільки важливим воно є для географів. Схоже, що все, з чим має справу географ, тобто так звані географічні об’єкти дослідження, пов’язані з ефектом емердженції. Географи не можуть вивчати масу конкретних процесів – гідрологічних, метеорологічних, біологічних, соціальних тощо, що розгортаються завдяки взаємодії гомогенних складових. Але для того, щоб, так би мовити, географічність проявилася, стала помітною, географічна/географічні якість/якості має/мають перевищити критичний поріг. Таку якість поки що можна назвати геоорганізацією. Тому та безліч «географічних» напрямків, як традиційних, так і вигаданих останнім часом (як, наприклад, когнітивна географія, трофогеографія і т. і.), виглядає як прояв нерозуміння суті географії. Географ, отримавши певні емпіричні матеріали, має, так би мовити, відсторонитися від них і сформувати образ своєї області дослідження на основі відносин між окремими складовими, що лежать в його основі, формуючи базовий рівень у вигляді геохолону відповідного рівню, який проявляється (для даного дослідника) як геопатерн. Такий патерн є результатом емердженції, він випливає, піднімається з тих відносин, які нам вдається виявити, бо крім, так би мовити, чіткого знання є так зване приховане знання, що проявляється у вигляді інтуїції. Тому не можна забувати про рефлексію над самими собою, своїми уявленнями, бо слід відокремити те, що стосується самої емердженції, від тієї когнітивної схеми, яка міститься у наших головах і непомітно для нас впливає на результат. Як писав А. Пуанкаре, «досвід дає нам заплутану сукупність фактів, що відбуваються у просторі деякого об’єму» [Пуанкаре, 1990: 126] (я би сьогодні сказав - домені середовища), і далі: «Але та гармонія, яку людський розум припускає відкрити в природі, чи існує вона поза людським розумом? Без сумніву – ні; неможлива реальність, яка була б повністю незалежною від розуму, що осягає її. Такий зовнішній світ, якби навіть він і існував, ніколи не був би нам доступний» [Пуанкаре, 1990: 203 - 204]. До речі, саме тому і були введені свого часу поняття про онтоландшафт та онторельєф [Ковалёв, 2009]: емердженція саме і є тим остаточним варіантом, який фіксується у нашій свідомості як патерн.
Emergence is a difficult concept to describe clearly. It has been characterized in the literature in a number of ways, none of which are easy to understand or describe clearly how other concepts in complex systems science are related to emergence.
                 Wiley Periodicals, Inc. Complexity, 2008

Бібліографія:
Шальнев В.А., Ляшенко Е.А. Общая география: миф или реальность, Ставрополь. – 7 с. -
Ковальов О.П. Географічний процес: що стоїть за цим поняттям? // Український географічний журнал, 1997, №4. – С. 45 – 51.
Thrift N. 5 Space: The Fundamental Stuff of Human Geography, 2008.
Колбовский, «Неоландшафтоведение», или нерешенные вопросы теории классической географии. Ярославский педагогический вестник – 2013 – № 1 – Том III (Естественные науки) часть 1. С. 138 – 145. -
Колбовский, «Неоландшафтоведение», или нерешенные вопросы теории классической географи. Ярославский педагогический вестник – 2013 – № 1 – Том III (Естественные науки)  часть 2. -
A short enquiry into the origins and uses of the term “neogeography”, 2008. -
Багров Н.В., Руденко Л.Г., Черванёв И.Г. «Новая» география в украинских реалиях: миссия и тренды развития. Укр. геогр. журнал, - 2012, №3. – С. 11 – 18.
Liu S.B., Palen L. The New Cartographers: Crisis Map Mashups and the Emergence of Neogeographic Practice. Cartography and Geographic Information Science, Vol. 37, No. 1, 2010. - Pp. 69 - 90. -
 Wolf De T. Holvoet T. Emergence and Self-Organisation: a statement of similarities and differences, 2004. In Proceedings of the International Workshop on Engineering Self-Organising Applications, 2004. -  pp. 96 - 110. Key: citeulike: 363083. https://trac.v2.nl/export/7711/rui/projects/UnleashCulture/UnleashCulture3/Emergence%20and%20Self-Organisation,%20similarities%20and%20differences.pdf
Heylighen F. Self-organization in Communicating Groups: the emergence of coordination, shared references and collective intelligence, 2011. - 26 p.
Gautam V. Theories and Major Schools of Thoughts and Framework of Organization Analysis, 2013. - http://www.dkifoundation.org/pdf/Section3.ppt
Antoniou P., Pitsillides A. Understanding Complex Systems: A Communication Networks Perspective. Technical Report TR-07-01. Department of Computer Science
University of Cyprus, 2007. – Pp. 22.
Emergence
El-Hani, Nino C., Pereira A.M. Higher-level descriptions: why we should preserve them? - 2000.
Logan R.K. Propagating Organization, Neo-Duality and Material and Non-Material Emergence. In: Logan, Robert K. and Schumann, John. The symbolosphere, conceptualiztion, language and neo-dualism. Semiotica, 2005, 155: 201-14.
Мирошников Л.Д. «Бедленд» на севере Таймырского полуострова // Известия АН СССР. Сер. географическая. - М.: Изд-во АН СССР, 1961, № 3. - С. 86-88.
Ellis G.F.R. On the Nature of Emergent Reality, 2003.
Lindemann B. Top-Down Experiments in Theory and Practice. Manuscript update 21.03.2011. The latest update is found at www.bernd-lindemann.de
Halley J.D., Winkler D.A. Classification of Emergence and its Relation to Self-Organization. Wiley Periodicals, Inc., Vol. 00, No. 00, 2008. DOI 10.1002/cplx.20216.
Published online in Wiley InterScience (www.interscience.wiley.com) -
Adami C. Introduction to Artificial Life. Berlin: Springer-Verlag, Volume 1,  1998. – 374 p. - http://books.google.com.ua/books?id=2wouAc-WOnYC&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false
Humphreys P. Synchronic and diachronic emergence. Department of Philosophy, University of Virginia, Charlottesville, 2008.
Крашенинников И.М. Цикл развития растительности степных зон Евразии (Опыт анализа ландшафта методами ботанико-географического исследования) // Изв. Географического Института, Вып. 3,1922. - С. 44 – 61.
Романчук С.П. Історичне ландшафтознавство. Теоретико-методологічні засади та методика антропогенно-ландшафтних реконструкцій давнього природокористування. - Київ: РВД «Київський університет», 1998. – 146 с.
Шилкин А.Н. Историко-генетические (диахронические) ряды форм земной поверхности // Геоморфология. – М.: Наука, 1979, № 3. – С. 13 – 18.
Бойко Г.Г. Діахроність денної поверхні на мінерально-біотизованому рівні. Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 460: Географія. Чернівці: Рута, 2009. - С. 82 – 86.
Ковальов О.П. Новий погляд на ландшафт: ландшафт як інформаційна категорія. Збірник наукових праць: Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя. – Київ, 1999. – С. 16 – 23.
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.     
Ковалёв А.П. Это сложное слово «ландшафт». Fundamental problems of Geography, 2013а. - http://www.geography.pp.ua/2013/01/blog-post_30.html
Ковалёв А.П. Процесс-Форма-Ландшафт. Fundamental problems of Geography, 2013б. - http://www.geography.pp.ua/2013/01/blog-post.html
Ковалёв А.П. Ландшафт: возвращение к проблеме интерпретации. Fundamental problems of Geography, 2013в. -
Король Д. У ландшафта женское лицо. Выставка фотографии «Ландшафт тела – тело ландшафта». Галерея визуальных искусств NOVA центральной библиотеки им. Янки Купалы.  – Минск, 2000. –
МакКенна Т.К., МакКенна Д.Дж. Невидимый ландшафт: сознание, психоделики, И цзин / перевод с английского В. Галимова. - М.: Издательство трансперсонального института, 1995, электронная версия 2012. -
Пуанкаре А. О Науке. – М.: Наука, 1990. - 736 с.

Ковальов О. Загальна географія: чи є область дослідження географії емердженцією? Розглядається складне питання походження тієї організації, яка має місце в природі та у нашій свідомості. Емердженція визначається як прояв природного відбору, що призводить до виникнення цілісності з особливими якостями, у якій взаємодії між складовими базового рівня вже не сприймаються. Для географічних утворень такою якістю є геоорганізація. Географи мають справу саме з емерджентними сутностями, що суттєво ускладнює пошук загальних принципів. Географія – це абстрактна наука.

Ковалёв О. Общая география: является ли область исследования географии эмердженцией? Рассматривается сложный вопрос происхождения той организации, которая имеет место в природе и в нашем сознании. Эмердженция определяется как проявление естественного отбора, приводящего к возникновению целостности с особыми качествами, в которой взаимодействия между составляющими базового уровня уже не воспринимаются. Для географических образований таким качеством является геоорганизация. Географы имеют дело именно с эмерджентными сущностями, что существенно усложняет поиск общих принципов. География – это абстрактная наука. 

Kovalyov Oleksa. General Geography: is emergence the field of geographical research? Difficult question of origin of the organization which has a place in nature and in our consciousness is considered. Emergence is defined as the manifestation of natural selection, leading to the emergence of integrity with the particular properties, in which the interactions between the components of the basic level are not perceived. For the geographic entities such property is geoorganization. Geographers are dealing exactly with emergence entities, which greatly complicate the search for general principles. Geography is the abstract science.

Ключові слова: загальна географія, емердженція, патерн, аттрактор, геохолон.
Ключевые слова: общая география, эмердженция, паттерн, аттрактор, геохолон.
Keywords: General Geography, emergence, pattern, attractor, geoholon.




[2] Так, наприклад, О.М. Ласточкін відніс до географії картографію і гідрометеорологічний прогноз (за роботою [Шальнев, Ляшенко]), хоча обидва напрямки є самостійними і не мають відношення до географії.
[3] Є.Ю. Колбовський (Е.Ю. Колбовский) вірно трактує ландшафт як патерн, забуваючи послатися на тих авторів, які робили це значно раніше. До речі, це не перший випадок, коли він користується поглядами інших авторів, не посилаючись на них (це є нормою для деяких москвичів). Сумнівним виглядає і назва «Неоландшафтоведение», але це – тема іншої статті.
[4] Слід відзначити, що коли автори не можуть запропонувати нові ідеї, вони йдуть саме цим шляхом – вводять назви на кшталт «неоекологія», «неогеографія», «неоландшафтознавство» (слід зробити виключення стосовно назви групи «НЕОГЕОГРАФИЯ» у Протвіно, де вона виконує дещо іншу функцію)… Спитайте, наприклад, біологів, як би вони віднеслись до НЕОБІОЛОГІЇ. Доробки, які автори навели як приклади новітньої географії, просто жахають. Не може не дивувати і визначення географії як науки «о ресурсах общества (общественного развития), определяемых некоторой территорией (акваторией), которые изучаются присущими ей, т.е. географии, научно определёнными способами» [Багров, Руденко, Черванёв, 2012: 13].
[5] Автори посилаються на визначення неогеографії М. Гудчаилдом: Goodchild (2009): «a blurring of the distinctions between producer, communicator and consumer of geographic information” who become involved in the “mapping process”» (p. 82). Важко зрозуміти таке «визначення».
[6] По-перше, будь що пізнається шляхом вироблення інформації про нього, а не надходження інформації ззовні – це різні речі, чого автори не розуміють, по-друге, робота М.В. Багрова «География в информационном мире» не започаткувала інформаційну географію (і взагалі не проявляє цю проблему) – це сталося раніше, по-третє, ГІС не забезпечують пізнання, поки що це тільки спосіб моделювання просторово розподілених даних.
[7] Багато положень цієї статті двох академіків та доліпку до них викликають просто здивування.
[8] Продовжимо наводити визначення організації різними авторами. Ось ще одне: «Organizations are social entities that are goal-oriented; are designed as deliberately structured and coordinated activity systems, and are linked to the external environment» [Gautam, 2013].
[9] Слово «constitutive» ще означає «нерегульований». 

Немає коментарів:

Дописати коментар