Ми продовжуємо стежити за розвитком подій, пов’язаних з Євромайданом у
Києві та інших містах України, намагаємось осягнути те, що відбувається і
спробувати зробити висновки. Чим є Євромайдан? Він, перш за все, демонструє, що
в Україні, не дивлячись на панування «державних діячів» з далекими від сучасних
поглядами на форми керування та вирішення соціальних конфліктів, в глибинах українського
суспільства визріло Громадянське суспільство як самостійний суб’єкт, з чим
Влада вже не може не рахуватися. Для нас надзвичайно важливим є те, що цей
прояв ніким не був спланований і підготовлений, він стався абсолютно спонтанно
у вигляді мирної демонстрації молодих людей: ЙДЕ НОВЕ ПОКОЛІННЯ, яке вже не
буде беззаперечно сприймати те, що доводять до вух офіційні мас-медіа, функція
яких – підтримання авторитету Президента та його оточення! Тепер треба закріпити досягнуте без залучення
і допомоги з боку «політичних» партій, бо в Україні таких немає – насправді
вони представляють інтереси різних бізнесових груп (всеукраїнське об’єднання
«Свобода» партією не є). Як це зробити, бо Громадянське суспільство не має
своїх постійно діючих органів, а ліквідувати весь адміністративно-бюрократичний
апарат означає ввести країну у хаос? Спробуємо висловити деякі думки з цього
приводу.
По-перше, Громадянське суспільство має
само стати на шлях подальшого становлення: члени суспільства, які вважають себе
причетними до такої форми соціальної організації, мають навчитися поважати себе
і інших, відкрито висловлюватись і слухати інших. Отже, Громадянське
суспільство - це не маса виконавців задач, поставлених Владою, це – спільнота
активних самостійних діячів, які формують соціальну мережу як адаптивну
систему. Давайте виходити з того, що заповів нам видатний француз Моріс
Мерло-Понті (цитується з російськомовного видання):
Я не есть «живое существо»
или даже «человек», или даже «сознание», со всеми характеристиками, каковые
зоология, социальная анатомия или индуктивная психология признают за этими
продуктами природы или истории, - я есть абсолютный исток, мое существование идет не от моих
предшественников, от моего физического или социального окружения, оно идет к
ним и их поддерживает, ибо мое «я» заставляет быть для меня (и, следовательно,
быть в том единственном смысле, который это слово может иметь для меня) эту
традицию, которую я решаю продолжить, или этот горизонт, расстояние до которого
сойдет на нет, поскольку оно не станет его свойством, если я не окину его
взором. (Феноменология восприятия,
1999).
Отже, кожний з нас – це абсолютний початок і
самостійний потік від початку до кінця, і ніхто не має права намагатися його зупинити.
Увійти у Громадянське суспільство означає стати людиною і навчитися бачити
людину в кожному іншому: кожен член Громадянського суспільства має відзначатися
високим рівнем людськості. Це забезпечується виключно шляхом комунікації.
По-друге, взяти на себе функцію контролю
за Владою, причому контролю доволі жорсткого (в тому числі за джерелами
надприбутків), а також долучитися до прийняття рішень по всіх важливих питаннях.
Це означає, що Громадянське суспільство повинно надати собі право (а це право
надається Конституцією, у якій записано, що влада належить народу) не тільки здійснювати
контроль за діями Влади, але й створити таку суспільну організацію, яка б
забезпечувала участь кожного у прийнятті рішень. Те, що називається Владою, має
розробляти проекти і виносити їх на широке обговорення, а їх реалізація не може
здійснюватись без погодження з Громадянським суспільством. Те, що називається
Верховною радою, себе не виправдала. Цікавою формою організації є Народне віче.
По-третє, не слід чекати, що Влада щось зробить,
як і вимагати від неї щось зробити для суспільства: Влада існує виключно за для
себе і робить тільки те, що корисно для її відтворення. Тому не слід сприймати
вибачення від міністрів за побиття людей – ці вибачення і нічого не варті.
Вчетверте, під час виборів не варто
орієнтуватися на тих, хто прагне увійти до владної «еліти», слід знаходити
нормальних, чесних, відкритих фахівців з людським обличчям, і пропонувати їм
зайняти відповідну посаду. Всі ці кандидатури мають обговорюватись у середовищі
Громадянського суспільства.
Що стосується відносин з Росією, це питання є
доволі складним.
По-перше, не
може бути й мови про нарощування напруження між країнами: всі ми – люди, ми
живемо на одній планеті і є її громадянами. Нас об’єднує багато спільного, в
тому числі – величезна кількість етнічних українців, які живуть у Росії, і
навпаки. Та і просто слід прагнути до створення нормальних стосунків з
сусідніми країнами.
По-друге, за
радянських часів виробнича система у великій країні навмисно створювалась так,
щоб від’єднання розривало виробничо-економічні зв’язки і наносило шкоди
економікам республік: замкнених виробничих циклів майже не було. Це – одна з
серйозних проблем, яку у минулі 22 роки незалежного розвитку треба було мати у
голові, хоча глобалізація все одно веде до більш інтегрального варіанту. Тому
ми вважаємо, що слід створити умови для того, щоб окремі виробничі одиниці самі
знаходили варіанти кооперації, що дозволили б їм досягти більшої ефективності.
Для цього треба відправити політиків подалі, щоб не заважали нормально
працювати. Насправді, все можна і треба здійснювати на локальному рівні.
По-третє,
необхідно йти шляхом децентралізації, залишивши за центральними органами Влади
найбільш загальні функції. Це декларувалося партією регіонів, але далі
декларацій справа не пішла. В країні надто багато тих, хто веде паразитичний
образ життя, і це, в першу чергу, надзвичайно роздутий бюрократичний апарат:
країна вкладає кошти в бюрократів, які створюють корупційні схеми, замість
того, щоб підтримувати виробників. Надзвичайно гостро стоїть питання олігархів,
які не виглядають членами українського суспільства, а тільки використовують
його як трудовий ресурс за ради збагачення: такі супер-дяді і супер-тітки нам
не потрібні. Якщо вони виводять гроші в офшори, вони вже не можуть бути членами
нашого суспільства.
Вчетверте, не слід забувати, що російська
виробнича система така ж застаріла, як і українська, і інтеграція з нею не може
надати імпульс для модернізації і подальшого розвитку. Міністр іноземних справ
Швеції Карл Більдт прямо написав у своєму Twitter, що
російські кредити загальмують модернізацію виробничої системи України
(посилання на: http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/economics/16157160/?frommail=1), з чим не можна не погодитись. Справа в тому, що
отриманий кредит не буде взагалі пущений на модернізацію із-за дуже скрутного
стану української економіки і наявності багатьох соціальних проблем, що
вимагають термінового фінансування.
Не слід також забувати, що російське суспільство
на протязі віків виховувалося в традиціях імперської ментальності, що так
просто не зникає. Очікувати на швидке одужання не приходиться.
Питання, які ми виносимо на обговорення,
вимагають участі багатьох фахівців. Пропонуємо висловлюватись і ставити інші
питання.
ВІЛЬНА
ГЕОГРАФІЧНА СПІЛЬНОТА
Немає коментарів:
Дописати коментар