16 липня 2014 р.

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ: А́КТОР, (ГЕО)ХОЛОН=ОРГ ТА ГЕОГРАФІЧНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗЕМНОГО СЕРЕДОВИЩА

Ковальов О.

We tap a bell with our gentle touch and listen for its beautiful ring.
   Christopher A. Fuchs

Truth and falsehood. Large and small. Agency and structure. Human and non-human. Before and after. Knowledge and power. Context and content. Materiality and sociality. Activity and passivity…all of these divides have been rubbished in work undertaken in the name of actor-network theory.
  John Law

Вступ. Завдяки останнім розробкам нам вдалося намітити контури дисципліни, що має назву «Загальна географія». Вона концентрує головні особливості тієї призми, через яку географи мають дивитися на оточення, намагаючись виявити особливі – географічні - форми організації. Географія - одна з багатьох призм, серед яких – фізика, хімія, біологія, соціологія, екологія тощо, кожна з них має свої особливості, що визначають її патерн та область («територію») дослідження. І якщо раніше географію пов’язували, в першу чергу, з просторовим розміщенням будь-чого[1], то тепер наша увага привернута до інших властивостей, пов’язаних з феноменом організації: для того, щоб бути географом, слід дивитися на довкілля через, образно кажучи, географічні «окуляри», які є особливими. По-перше, вони дозволяють бачити однаково добре у різних масштабах, по-друге, вони дозволяють схоплювати цілісно, по-третє – гетерогенно, в четвертих – водночас континуально і дискретно. У відповідність таким формам організації ми домовились ставити терміни «геохолон = геоорг» (час відбере один з них чи залишить обидва). Саме такі феномени проявляються як відносно дискретні у континуальному середовищі, а це означає, що ми маємо постійно тримати на увазі обидва варіанти, хоча вони, як здається, виключають один інший. Ці одиниці географічної організації не просто входять у взаємодію, вони вже на стадії становлення, виникаючи з єдиного поля організації, взаємодіють між собою, що веде до виникнення більш-менш чітких режимів: без такої взаємодії вони взагалі не існують. Отже, те, з чим має справу географ, є організацією, до того ж особливою – географічною. Організація – це те, до чого ми не можемо доторкнутися, почути чи побачити як якійсь матеріальний об’єкт, це те, що емерджує, проявляється у нашій свідомості і існує як образ. Складність полягає саме у цьому. Не тільки географи мають справу з такою ситуацією, соціологи також стикаються з емерджентними феноменами – людськими спільнотами, біологи, що прагнуть зрозуміти патерн, відповідальний за феномен життя, психологи, економісти, метеорологи, архітектори тощо. Але ситуація в географії ускладнюється тим, що географічні форми організації є гетерогенними та гетерархічними, характер зв’язків тут значно складніший, а жодна зі складових не виділяється як головна. Саме таким утворенням ми ставимо у відповідність поняття про (гео)холон=орг. Такі створіння в принципі не можуть бути розкладені, атомізовані - їх виникнення зумовлене взаємодією матеріальних речей.
А́ктори та (гео)холони=орги. А́ктор (діючий) – це теоретичний конструкт, що має сенс будь-якого цілісного створіння з індивідуальними рисами, який, маючи певний енергетичний потенціал, впливає на хід подій, виконує певну функцію (роль) чи може бути задіяний у досягненні тієї чи іншої мети. Важливим моментом виступає його індивідуальність, автономність. Цим пояснюється те, що його дії цілеспрямовані, інтенційні. Хоча усвідомлену цілеспрямованість ми можемо пов’язувати тільки з тваринами[2], що мають розвинену ментальність, áктори, які не відзначаються такою ментальністю, все одно є когнітивними створіннями - стосовно них можна говорити про цільову функцію. А́ктор формує свою поведінку, обробляючи сигнали, що йдуть з боку зовнішнього середовища, та зіставляє з ними свій стан і своє становище у ньому, тобто кожний áктор має містити внутрішню модель цього середовища, щоб орієнтуватися у ньому. Р.Б. Джонстон пропонує наступну модель актора/агента (рис. 1): такі відносини вимагають безперервної трансляції між моделлю Світу та актуальною моделлю дії [Johnston, 2001]. Він дотепно подає зв'язок між агентом і середовищем в рамках теорії ситуаційної дії (рис. 2) [Johnston, 2001]. Але все виглядає дещо інакше, бо «агент» - це просто змінений фрагмент середовища, що індивідуалізувався, тобто ситуація не може бути симетричною в плані відносин: сприйняття середовища є можливим тому, що áктор і середовище, образно кажучи, зроблені з одного тіста. Тут слід виходити з того, що будь-який áктор (як і холон=орг) – це потік (бо він змінюється), що отримує і реагує на сигнали з боку мінливого оточення (потік у потоці), тільки цей потік є більш впорядкованим. Можна вважати, що він рухається у мінливому потоці сигналів, змінюючи свій режим. Для того, щоб цей рух був стабільним, має відбуватися звуження потоку сигналів (сенсорного потоку) шляхом відбору найбільш значимих та регулярних. Так формується внутрішня модель оточення (структура і поведінка) – шляхом звуження контексту: діють фільтри. В той же час частина оточення може бути частково змінена під цілі «агента». 


Рис. 1. Агент та його відношення до Світу як середовища у дорадчій моделі дії [Johnston, 2001: 234]. 


Рис. 2. Агент та його уявне середовище в теорії ситуативної дії (Chapman 1991) [Johnston, 2001: 236].

Переходячи до (гео)холону=оргу, ми задаємось питанням: чому взагалі необхідно було звернутися до позиції холізму і, відповідно, холону та холархії? Спричинено це тим, що всі уявлення минулих часів базувалися на редукціонізмі, основою якого є поділ складного створіння на окремі незмінні кінцеві елементи та фактори, вплив яких детермінує їх поведінку. Але у довкіллі такого немає. По-перше, так звані елементи, зазвичай, самі є складними створіннями і міняються внаслідок взаємодії, по-друге, у середовищі, у яке ми включені, ситуація дещо інша: тут немає поділу елементів на ті, що тільки визначають (контролюють), та ті, що тільки сприймають сигнали (контрольовані) – це образ, поширений на Природу людиною. Тут все є мінливим, що веде до швидких перетворень, при яких «контрольоване» зненацька стає «контролюючим» і навпаки. Йдеться про те, що існують не стільки вже готові стани/режими, у яких (гео)холони=орги можуть перебувати згідно з умовами, що складаються, скільки можливість формувати ці стани/режими, що робить їх значно більш вільними і гнучкими.
У загальному плані (гео)холон=орг – це певна конфігурація áкторів, що корелює з конфігураціями інших створінь, тобто містить інформацію про інші подібні форми організації (як середовище). Це означає, що властивості таких форм організації не мають абсолютного значення/смислу, їх завжди слід оцінювати та характеризувати відносно інших організаційних форм. Тому жодне зі створінь не може розглядатись як усамітнене, що є суттєвою відмінністю від позиції, основу якої є системне бачення. Середовище, яке ми розглядаємо з тієї чи іншої позиції, є, скоріше, мережею відносно автономних гомогенних організаційних згущень - áкторів, які формують різні об’єднання задля досягнення певної мети. 
Взаємодія між (гео)холоном=оргом, áкторами та правилами-режимами. Отже, маємо три аналітичних рівні – áктори, холони та правила, які взаємодіють між собою. Йдеться про те, що áктори/агенти можуть діяти разом згідно з відібраними правилами, формуючи певний патерн поведінки (він формується саме завдяки спільним правилам), як і впливати на зміну цих правил, будучи втіленими у певну структуру, що має свої цілі, преференції та стратегії (прикладом є спільнота мурах, що завдяки мові, основою якої є феромони, створює мурашник – своєрідний біотизований холон=орг (рис. 3а), на рис. 3б - мурашник, зіпсований сильними дощами). Вони можуть діяти також достатньо індивідуально, тобто структура підтримується спільною дією áкторів чи, навпаки, дестабілізується ними, вона є водночас і продуктом їх спільної дії, і середовищем чи контекстом цієї дії. На рис. 4 [Geels, 2004] показано траєкторії відносно самостійних, так би мовити, гомогенних напрямків життєдіяльності суспільства – науки, технологій (інженерної практики), економіки, політики і культури, які, як вважають К. Фрімен та Ф. Лоука [Freeman, Louça, 2001], слід досліджувати як відокремлені напрямки, так і напрямки у їх взаємодії. Якщо позначити ці гомогенні режими різними кольорами, при формуванні (гео)холонів=оргів ці кольори внаслідок їх взаємодії мають формувати особливий «окрас» (гео)холону=оргу, але якщо той чи інший гомогенний процес стає провідним (наприклад, політичний), той чи інший «окрас» проявляється. Так можна уявити і режими кожного окремого (гео)холону=оргу.


Рис. 3. Ліворуч: áктори-мурахи спільно будують житло - мурашник (stock-vector-vector-illustration-ant-hill-cartoon-concept-164604932.jpg). Праворуч - мурашник (точніше, форма поверхні, яка йому відповідає), сильно пошкоджений сильними протяжними дощами (видно лінію провалля), фото автора.

Насправді, ситуація є значно складнішою, бо взаємодія відбувається вже на рівні áкторів з їх нішами, траєкторії яких також стають залежними одна від іншої (áкторні мережі). Внаслідок взаємодії між áкторами виникають петлі зв’язків, які, однак, є доволі локальними (у просторово-часовому плані), що поступово веде до виникнення áкторної мережі. Така мережа демонструє коеволюцію в напрямку узгодження цілей окремих áкторів, внаслідок чого і формується загальна структура, що, у свою чергу, веде до взаємодії між áкторами та їх об’єднаннями, з одного боку, і загальною структурою. Якщо така структура забезпечує відтворення режиму досить стало, вона може розглядатися як система, але, насправді, реальні режими рідко бувають чітко вираженими, а у багатьох випадках такі мережі знаходяться у маргінальних станах. Отже, щоб вийти на певний сталий режим, слід накопичити необхідну, образно кажучи, «організаційну масу» чи «організаційний капітал» (останній вислів належить Дж. Вербонгу та Ф. Джилсу [Verbong, Geels, 2007]).      


Рис. 4. Блок відносно самостійних режимів, що організуються внаслідок взаємодії у єдиному пакеті [Geels, 2004: 912]. 

Надзвичайно корисними для нас є розробки Ф.У. Джилса, пов’язані з транзитивними процесами розвитку соціально-виробничих організацій: це аналоги подібних режимів у структурованому геосередовищі. Цікаво, що у всіх випадках на його схемах дається три рівні – ніш, режиму та ландшафту (наприклад, рис. 5 [Geels, Schot, 2007: 412]). Використання терміну «ландшафт» у цьому випадку є цілком правомірним (йдеться про патерн), але говорити про розвиток ландшафту не варто – розвивається не ландшафт (як патерн), а та структура, яка є його основою (як це і показано)[3]. Ландшафт/патерн може бути вираженим краще або гірше, він може бути більш або менш контрастним та рельєфним. На рис. 6 показана схема, що відображає шляхи переорієнтації та ресинхронізації структури [Geels, Schot, 2007]. Подібні уявлення можуть бути сформовані і для геоситуацій, бо ми маємо справу з гетерогенними формами організації. На цьому рівні організації «гомогенні» потоки/режими сходяться у взаємодії через локальну активність áкторів, формуючи саме географічні ансамблі, а їх виявлення вимагає певного досвіду. Ось чому в принципі не може існувати економічної, соціальної, демографічної і т. і географії, як і географії транспорту, торгівлі, географії ґрунтів, географії клімату, не кажучи вже про якісь там трофогеографію чи алкогеографію, географію весільних та стоматологічних послуг, футболу тощо – це все повна маячня. Можна говорити про фізичну, як вона подана у роботі [Ковальов, 2001], системну, холонічну чи холархічну, інформаційну географію, артгеографію (бо вона базується на цілісному сприйнятті гетерогенного середовища) тощо, і саме цьому відповідає географічний ландшафт[4] (хоча питання не є таким простим).   


Рис. 5. Шляхи перебудови структури [Geels, Schot, 2007: 412].


Рис. 6. Шляхи переорієнтації та ресинхронізації структури [Geels, Schot, 2007: 409].

Відзначу, що формування асоціацій стає можливим тільки у випадку, якщо є система правил збірки, які фіксують відібрані режими, що проявляється через наявність внутрішніх кореляцій. Такі питання мають відношення до концепції мета-спільноти[5]. Прикладом є формування біотичних спільнот. На рис. 7 показано шлях від загального пулу видів через правила збірки до підмножин з високим (наслідком є високий енергетичний стан та зниження імовірності виникнення) та низьким відхиленням від цих правил [Weiher, Keddy, 2004]. Якщо узагальнити ці уявлення, замінивши види на áктори, отримаємо умови виникнення (гео)холонів=оргів.     


Рис. 7. Модель спільноти, що збирається з більшого пулу видів. Спільноти, не узгоджені з правилами збирання, навряд чи зберігаються і можуть розглядатись як такі, що мають нестабільно високий енергетичний стан. Узгоджені з правилами збірки спільноти, мають низький енергетичний рівень, локальні рішення стосовно набору обмежень через правила збірки [Weiher, Keddy, 2004: 252].

Концепція геотіла. Надважливим питанням є еволюція земного середовища, що веде до виникнення глобальної географічної організації (як би ми її не називали – глобальним геобасейном, глобальним (гео)холоном=оргом, просто геосферою чи геобасейном тощо). Цікавим воно є тому, що складові та процеси різної природи входять у режим коеволюції, формуючи один рівень географічної організації за іншим. Тут слід виходити з відомого принципу ембріолога Г. Дріша (1867 - 1914), згідно з яким індивідуальний розвиток організму є цілісним процесом і майбутній стан кожної складової визначається його функцією у складі цілого. Йдеться про призначення складової. Це дуже складне питання: вплив цілого на складові припускає вже наявність цього цілого, якого, однак, ще немає – є тільки натяк. Ціле формується завдяки появі колективних ступенів свободи. Ці погляди також слід поєднувати з концепцією орієнторів, розглянутою у роботі [Ковальов, 2014]. Отже, йдеться про онтогенез геосередовища як геотіла. Щоб таке могло статися, мають формувалися áктори нової природи, що мають нові якості, яких до того не було. Неабияке значення має їх еволюційний потенціал. Так, щоб виникла біотизована організація, необхідні живі організми (біота), що формують спільноти і діють кооперативно у відповідності до так званої екосистемної граматики. Чим складнішими і різноманітнішими є áктори, тим складнішою і більш сталою буде глобальна структура. Тому і біосфера, як глобальна організація біотизованих форм, пройшла ряд етапів еволюції. Те ж саме ми маємо з антропосферою – глобальною організацією антропізованих (гео)холонів=оргів, яка також пройшла ряд етапів становлення (процес ще не завершився). В обох випадках цей шлях зафіксований у структурі цих глобальних феноменів. 
Звернемось до поглядів Б. Едді стосовно так званої ‘Eco-AQAL’ моделі [Eddy, 2013], основу яких складають уявлення К. Уілбера. На рис. 8 дана його схема, згідно з якою існують антропосфера, біосфера, атмосфера, гідросфера, літосфера та астросфера (Універс як Всесвіт). Цей автор, пишучи про інтегральну географію, чомусь базується на понятті екосистеми як базовому, причому вводить у її структуру названі вище «сфери». Але екосистема – це впорядкована множина відносин між організмами, що підтримують функції, необхідні для регуляції потоку енергії через спільноти та їх виживання, тобто це регулятор. Ми же маємо інше: на нашій планеті склалися умови, які дозволяють вийти на режим самоорганізації не тільки біологічного, але саме географічного рівню. Крім того, саме біосфера, і тільки вона, може розглядатись як екосистема глобального рівню (як це бачиться з екологічної точки зору), з географічної точки зору це біотизована форма географічної організації частини земного середовища, яка сформувалася на основі абіотичної форми як умови. Це стосується і антропосфери, тільки вона вже є антропізованою формою. Отже, головними агентами є абіота, біота і антропота, які, взаємодіючи на різних рівнях, формують гетерогенні географічні форми організації. Як більш складні, ці форми організації формуються на основі менш складних, створюючи все менші домени (це відомий принцип). Це було показано у роботі [Ковалёв, 2012].
 

Рис. 8. ‘Eco-AQAL’ модель, що демонструє холархічні відношення між шістьма головними компонентами глобальної екосистеми [Eddy, 2013: 3].

Повернемось до геотіла. Термін «тіло» тут використовується для позначення образу максимальної єдності і усамітнення, індивідуальності, хоча географія не вивчає створіння, які мають таку форму організації. Отже, йдеться про метафору, яка, однак, є корисною, бо націлює географа на пошук цілісних створінь. Тіло відрізняється підвищеною замкненістю по відношенню до середовища, але ми виходимо з того, що форми географічної організації є наслідком процесів самоорганізації самого середовища. Ці особливості концепції були обговорені в роботі [Ковальов, 2013].  
Все починається на локальному рівні, поступово охоплюючи все більшу кількість доменів. Таке має місце на всіх рівнях організації – абіотичному, біотизованому та антропізованому: патерн організації діє подібно закону. Так, наприклад, сталість флювіальних мереж досягається тільки при виникненні каналів стоку певного рангу, причому потоки різних порядків у загальній мережі виконують різні функції, формуючи цілісну структуру мережі. Зрозуміло, що різниця між ними, у порівнянні з біотизованими та антропізованими формами, буде виражена значно менше, але тут теж є диференціація, пов’язана з потоком енергії через всю структуру.
На біотизованому рівні також маємо багато рівнів організації, починаючи з елементарних біотизованих (гео)холонів=оргів і завершуючи біогеомами та біосферою в цілому. На кожному рівні діють свої фільтри, що відбирають відповідні види, з яких формуються біотичні спільноти, та їх об’єднання. Наприклад, сталість екваторіальних лісів досягається завдяки видовому різноманіттю з причини високої спеціалізації фітофагів. Це ж стосується і алелопатичних відносин між видами рослин. На рис. 9 показана дія послідовності таких фільтрів (по роботі [Thuiller, Münkemüller, Lavergne, Mouillot, Mouquet, Schiffers, Gravel, 2013][6]) а у роботі  [Bello, Lavorel, Lavergne, Albert, Boulangeat, Mazel, Thuiller, 2013] наведений приклад конкретного дослідження таких фільтрів для Альп. В роботі [Poisot, Bever, Nemri, Thrall, Hochberg, 2011] дається цікава схема еволюції екологічної спеціалізації (рис. 10), яка може бути поширена на інші форми організації, якщо види замінити на áктори. 


Рис. 9. (а) Уявлення екологічних фільтрів, що відбирають види з глобального пулу і надають форму локальним спільнотам. Фільтри діють у різних вимірах (географічному і екологічному) і не є ієрархічними. (b) Головний процес, задіяний у формуванні ряду динамік видів і структури місцевих спільнот та їх прямих (A–E) та непрямих (F–K) ефектів процесу фільтрації. Взаємодія між абіотичним середовищем, фізіологією та розповсюдженням також може бути важливим, але відсутнє у схемі задля зменшення складності схеми [Thuiller, Münkemüller, Lavergne, Mouillot, Mouquet, Schiffers, Gravel, 2013: 95].   


Рис. 10. Модель еволюції екологічної спеціалізації. Дві головні сили, що впливають на спеціалізацію, це фундаментальні біологічні обмеження і спряжена мінливість між генами та середовищем. Обмеження ведуть до зростання спеціалізації, хоча це може бути опосередковане продуктивністю середовища, яке може зумовлювати послаблення обміну. Ефект «генотип × спряжена мінливість» залежить від складових, що розглядаються, в плані тих змін, які він перетерплює слідом за впливами на індивіди та популяції, а також взаємодіями між життєвою історією та середовищем [Poisot, Bever, Nemri, Thrall, Hochberg, 2011: 3].

Все стає значно складнішим на антропізованому рівні з причини суттєвого зростання різноманіття зв’язків. Як приклад антропізованої форми, наведу так звану регіоналізацію. Початок сучасної концепції регіонів слід пов’язувати з моделлю В. Кристаллера, яка дає оптимальне розміщення центрів економічної діяльності (теорія центральних місць, рис. 11 [Теория центральных мест, 2014][7]). Вона базувалася на концепції ринків і свідчила про те, що така статистична оптимізація є можливою, але відповідний стан є мало імовірним результатом еволюції. Взявши за основу ці погляди, П.М. Аллен створив комп’ютерну модель процесу (на основі рівняння логістичного росту). Він виходив з того, що спроможність населення мігрувати є функцією локальних рівнів економічної активності, що визначають своєрідну локальну «несучу спроможність», яка у даному випадку зводиться до зайнятості населення [Allen, 2005][8]. В той же час населення є споживачем продукції, що виробляється на місцевому рівні. Отже, має місце подвійний зворотний зв'язок – «міський мультиплікатор»: і населення, і виробництво сприяють подальшому росту локального домену. Але ці локальні домени пов’язані між собою, що веде до розвитку потоків продукції і робітників між ними, причому процеси носять нелінійний характер, тому рівновага ніколи не досягається. Спочатку у роботі [Ковальов, Черномаз, 1994], потім у кількох подальших моїх публікаціях (в тому числі [Ковалёв, 2000, 2002а, 2002б, 2009] та інших) регіон поданий як наслідок самоорганізації множини процесів, які з’єднуються у єдиний ключовий регіонотвірний процес, що орієнтується на становлення регіонального Центру (в основному на прикладі Харківського (Слобожанського) регіону). Було показано, що цей регіон включає Харківську, частини Полтавської, Сумської, Білгородської, Луганської і Вороніжської областей), тобто він розвивається як недержавна форма організації (зазначу, що регіони у США також не корелюють з межами штатів). Відносна автономність кожного регіону пов’язана з замиканням потоків технофільних речовин і виходом на відновлювальні джерела енергії (наприклад, [Ковалёв, 2002б]). Стало також зрозумілим, що процес регіоналізації входить у протиріччя з державною формою організації світового суспільства (якою вона є на сьогодні), бо регіони можуть нормально розвиватися і функціонувати тільки за умов свободи людини від держави («Человечество, став на путь огосударствления, а затем и машинного производства, создало тупиковую систему организации, которая породила тенденцию к деградации человека» [Ковалёв, 2002б: 12])[9].


Рис. 11. Центральні місця та території, пов’язаних з ними [Теория центральных мест, 2014].

У другій половині 90-х років у Європі почав розвиватися такий же напрямок – розвиток регіонів з орієнтацією на крупні міста. Прикладом є схема регіонів Німеччини (рис. 12) [Kidokoro, Harata, Subanu, Jessen, Motte, Seltzer, 2008]. Процеси становлення регіонів є надзвичайно складними: регіон – це приклад саме географічної організації – (гео)холону=оргу. Буде помилкою вважати, що  регіони є формами організації, що зводяться тільки до соціально-економічних процесів, вони формуються на відповідній природній основі і тісно пов’язані з нею, хоча має місце прагнення до зменшення залежності від цієї основи (але така тенденція характерна і для природних створінь, наприклад, флювіальних басейнів та біогеоценозів). Розроблені математичні моделі, що базуються на таких уявленнях (наприклад, [Bogachev]). В той же час саме процес урбанізації найбільше сприяє регіонотворенню. На рис. 13 показаний зв'язок урбанізації та стратегії розвитку територій [Kidokoro, Harata, Subanu, Jessen, Motte, Seltzer, 2008]. Режим формування регіонів, з’єднаних між собою різноманітними зв’язками, проявляє значення розбіжностей між ними, що сприяє формуванню об’єднань регіонів та цілісності на основі комплементарності. Такі об’єднання можуть включати не тільки регіони, що мають спільну межу. Ми маємо дуже складний режим розвитку структур, основу якого на сьогодні складає урбанізація. На рис. 13 цей процес відображений як сукупність стратегій просторового розвитку. Тут слід зазначити, що розвиток не може ділитися на просторовий та непросторовий – феномен простору сам є наслідком розвитку середовища, з якого ми цей простір штучно виокремлюємо: йдеться про порушення його симетрії. Але і така достатньо складна схема не відображає реальну складність того процесу, який веде до виникнення регіонів, бо урбанізація не може відбуватися без відповідних змін аграрного сектору, в якому проявляється диференціація (відомий ландшафт Тюнена). Більше того, цей процес протікає у межах відповідного природного середовища, суттєво впливаючи на нього, що не можна не враховувати. Саме з цієї причини у 1997 році була розроблена концепція країни «Біосфера», головною тезою якої є формування структури середовища, яка може забезпечити стале відтворення біосферою її функцій (наприклад [Ковалёв, 2009] і ряд інших). Вона суттєво відрізняється від відомої схеми поляризованого ландшафту Б.Б. Родомана тим, що перевага в ній віддана саме природному середовищу, а не антропізованим територіям, бо природне середовище є тим фундаментом, без якого людина не може існувати в принципі. З одного боку природні умови виступають як фільтр, що чинить вплив на характер господарювання (в першу чергу це стосується аграрної сфери), з іншого – місцева спільнота може суттєво змінити природний режим, причому ці зміни можуть увімкнути ланцюговий процес змін на значно більших територіях. Достатньо сказати, що широкомасштабне використання земель під оранку веде до знищення біокоридорів, що суттєво впливає на процеси міграції видів.
  

Рис. 12. Регіони Німеччини (Джерело: Ministerial Conference for Regional Planning (MKRO) (2006)), [Kidokoro, Harata, Subanu, Jessen, Motte, Seltzer, 2008: 4].       


Рис. 13. Урбанізація та стратегії просторового розвитку [Kidokoro, Harata, Subanu, Jessen, Motte, Seltzer, 2008: 324].

Епілог. Географія, стаючи на реї холізму, все більше набуває рис сучасної наукової дисципліни. Проста фіксація розташування різноманітних об’єктів у просторі земної поверхні (геопросторі?), як модно було писати донедавна, відходить у минуле. Не може влаштовувати нас і геокомплексна парадигма, яка панувала у радянській географії протягом десятиліть[10], як і геосистемна парадигма, бо геосередовище, яке бачиться надзвичайно складним, не можна представити як таке, що складене такими системами з вираженими прямими і зворотними зв’язками та чіткими межами між ними – все виглядає значно складніше. Наразі ми маємо дещо інше – згущення організації самого різного розміру, що знаходяться у складних і мінливих топологічних відносинах між собою. Кожне таке згущення формується великою кількістю áкторів різної природи, які формують áкторну мережу, що демонструє певну цілісність, еволюціонуючи у бік все більшої ефективності. Складним питанням є самообмеження. Таку поведінку демонструє флювіальна мережа (деякі моменти описані в роботі [Ковалёв, 2009]), біогеоценоз, основу якого складає мережа живих організмів та відносин між ними, регіон як територіальне природно-соціально-економічне з’єднання, що з часом починає демонструвати цілісність тощо. Тепер ми розуміємо, що існують загальні принципи, які лежать в основі всіх без винятку форм геоорганізації, і саме вони мають бути предметом вивчення загальної географії. В першу чергу це стосується так званих правил групування (assembly rules), від яких залежить швидкість і характер формування (гео)холонів=оргів як мережевих структур. Отже, перед географами стоїть питання виявлення таких правил і того, що можна назвати геограматикою.   
"There's nothing more unsettling than the continual movement of something that seems fixed"
   Gilles Deleuze     


Посилання:
An Introduction to Ecology and the Biosphere -
Johnston R.B. Situated action, structuration and actor-network theory: an integrative theoretical perspective. Global Co-Operation in the New Millennium. The 9th European Conference on Information Systems. Bled, Slovenia, June 27-29, 2001. – Pp. 232 – 242. - http://is2.lse.ac.uk/asp/aspecis/20010053.pdf
Freeman, C., Louça, F. As Time Goes By: From the Industrial Revolutions to the Information Revolution, 2001. - http://digamo.free.fr/astimego.pdf
Geels F.W. From sectoral systems of innovation to socio-technical systems Insights about dynamics and change from sociology and institutional theory. Research Policy 33, 2004. – Pp. 897 920. –
Verbong G., Geels F. The ongoing energy transition: Lessons from a socio-technical, multi-level analysis of the Dutch electricity system (1960–2004). Energy Policy 35, 2007. – Pp. 1025 1037. –
Geels F.W., Schot J. Typology of sociotechnical transition pathways. Research Policy 36, 2007. – Pp. 399 417. –
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору // Український географічний журнал, № 1 (33). 2001 - С. 57 - 62.
Weiher E., Keddy P. Assembly rules as general constraints on community composition. In: ECOLOGICAL ASSEMBLY RULES. Perspectives, advances, retreats Edited by Evan Weiher and Paul Keddy. Cambridge University Press, 2004. – Pp. 251 – 271. - http://bookzz.org/book/671465/cf4c17
Ковальов О. Загальна географія: геохолон/геоорг. Fundamental problems of Geography, 2014. – http://www.geography.pp.ua/2014/06/blog-post_10.html
Eddy B.G. Integral Geography: Space, Place and Perspective. - Carleton University. Publisher: Content language: EN. Categories: Library. Ottawa, Creation date: 27.02.2013. – http://www.experienceintegral.org/resources/all-documents/?tx_mmdamfilelist_pi1%5BshowUid%5D=1212&cHash=4f104c8b2a62798debcee7144eb72f01
Ковалёв О. Геопроцесс: рождение Геомира. Часть 2. Evo-Devo-GeoUniverse (EDGU). Fundamental problems of Geography, 2012. –
Ковальов О. Географія: акцент уваги на геотіло. Fundamental problems of Geography, 2013. - http://www.geography.pp.ua/2013/04/blog-post.html
Thuiller W., Münkemüller T., Lavergne S., Mouillot D., Mouquet N., Schiffers K., Gravel D. A road map for integrating eco-evolutionary processes into biodiversity models. Ecol Lett. 2013: Pp. 94 – 105. -
Bello F. de, Lavorel S., Lavergne H. Albert S., Boulangeat I., Mazel F., W. Thuiller. Hierarchical effects of environmental fi lters on the functional structure of plant communities: a case study in the French Alps. Ecography 36, 2013. Pp. 393 402.
Poisot T., Bever J.D., Nemri A., Thrall P.H., Hochberg M.E. A conceptual framework for the evolution of ecological specialisation. Ecology Letters, Blackwell Publishing Ltd/CNRS, 2011. – Pp. 1 – 11.
Теория центральных мест, Wikipedia®. Последнее изменение этой страницы: 15:54, 14 апреля 2014.–
Allen P.M. Cities and Regions as Self-Organizing Systems Models of Complexity. London and New York: Taylor & Francis e-Library, 2005. – 309 p. –
Ковальов О.П., Черномаз П.О. Характерний суспільно-економічний простір та його самоорганізація як шлях виходу України зі стану екологічної кризи. Тези доповідей республіканської конференції «Регіональні проблеми природокористування та екології в Україні». – Харків, ХДУ, 1994.
Ковалёв А. Региональная политика на современном этапе. БИЗНЕС ИНФОРМ, Харьков, 2000, № 7 – 8. – С. 19 – 25.
Ковалёв А. Геополитика, государственность и регионализация: стратегия согласованного развития.- БИЗНЕС ИНФОРМ, № 9 -10. Харьков, 2002а.– С. 18 – 24.
Ковалёв А. Стратегия регионального развития (взгляд на 100 лет вперёд). БИЗНЕС ИНФОРМ, № 11-12. Харьков, 2002б. – С. 8 – 19.
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека / А.П. Ковалёв. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Kidokoro T., Harata N., Subanu L.P., Jessen J., Motte A., Seltzer E.P. (Eds.) Sustainable City Regions: Space, Place and Governance, Hicom, Japan: Springer, 2008.334 p. – http://bookzz.org/dl/899832/b66f24
Bogachev L. Cities as Evolutionary Systems in Random Media. -

Ковальов О. Загальна географія: áктор, (гео)холон=орг та географічні форми організації земного середовища. Стаття містить нове бачення області дослідження географії. Так зване геосередовище є певним чином організованою частиною земного середовища. Його нижній рівень представлений різноманітними áкторами, які, на основі правил з’єднання чи збірки (комунікації), що відбираються, формують мережеві структури – (гео)холони=орги. Ці створіння демонструють поведінку, яка свідчить про їх цілісність. Свідченням цього є патерни поведінки. Наводяться приклади форм географічної організації абіотичного, біотичного та антропізованого рівнів.

Oleksa Kovalyov. General Geography: actor, (geo)holon=org and geographical organization forms of earth’s medium. The article contains new vision of the geographic research field. So-called geomedium is the definitely organized part of earth’s medium. Its lowest level presented by different actors, that on the base of consolidation (assembly) rules (communication) that are selected, form network structures - (geo)holon=org. These objects show behavior witnessed their integrity. Behavioral patterns are evidence of this. Examples of abiotic, biotized and anthropotized geographic organization forms are given.
Ключові слова: загальна географія, організація, (гео)холон=геоорг, правила збірки, фільтри, регіон.
Keywords: General Geography, organization, (geo)holon=org, assembly rules, filters, region.



[1] Прикладом є робота [An Introduction to Ecology and The Biosphere], у якій біогеографія визначається так: «Biogeography is the study of past and present distribution of individual species» (с. 7). Це не може не дивувати: географія зводиться до звичайного розміщення (часто пишуть – географічного, що взагалі важко зрозуміти), що вкрай знижує її значимість. Біогеографія є напрямком, що вивчає біосферу як область спільної дії біотизованих (гео)холонів/оргів (раніше я писав про біотизовані геосистеми), але не їх суму (як і не сукупність екосистем), тобто ця дисципліна не зводиться до розгляду розповсюдження окремих видів організмів чи того, що західні географи називають екосистемами - це принциповий момент. Те, що традиційно називають «біогеографія», слід називати «геобіологія», тоді те, що дається у підручниках і статтях, буде відповідати назві, але у такому варіанті це – чисто біологічна дисципліна. 
[2] Усвідомленість мети може проявлятися тільки у випадку, коли створіння виділяє себе із середовища, розглядаючи себе як особистість.
[3] Поняття – «ландшафт» і «структура»  – часто плутають. Структура матеріальна, ландшафт – ментальний феномен, це патерн, образ (частіше за все – містини чи обставин). Зміни структури (в тому числі її розвиток) ведуть до стрибкоподібної зміни ландшафту.
[4] У зв’язку з цим слід підняти питання проведення учбових практик географів. На сьогодні ми маємо дивну ситуацію: практики поділяються на розділи, які до географії не мають жодного стосунку – геологію, метеорологію, гідрологію, ґрунтознавство, ботанічні екскурсії, екскурсії на виробничі підприємства тощо. Студенти переходять від одного спеціаліста-«географа» до іншого, в той час, як практику мають вести саме географи (від початку до кінця), які мають сприяти виходу уявлень студентів на саме географічні форми організації, а не якісь інші. Практика має поділятися на такі рівні, як абіотичний, біотизований та антропізований (тут можуть працювати відповідні спеціалісти-географи). Робити це доволі складно і це вимагає суттєвої зміни підходів до підготовки і підвищення кваліфікації вузівських викладачів-географів. 
[5] Теорія мета-спільноти має за мету покращення розуміння того, як динаміка і локальні взаємодії змінюють структуру спільноти та впливають на її різноманіття. Інколи таку динаміку називають просторовою, але це некоректно.
[6] Автори посилаються на роботу: Weiher, E. & Keddy, P. (eds.). Ecological Assembly Rules: Perspectives, Advances, Retreats. Cambridge University Press, Cambridge, 1999.
[7] Згідно з цією теорією, має місце мережева структура населених пунктів, центральними елементами якої є доступ до об’єктів сфери послуг та максимально швидке переміщення між населеними пунктами. Вони організовані ієрархічно, причому із зростанням рівня населений пункт, що займає вищу сходинку, охоплює все більшу частину населених пунктів нижчого рівня. Ця концепція була піддана критиці, але не втратила своєї привабливості.
[8] Вперше ця модель була опублікована в роботі: Allen P.M., Sanglier M. Dynamic model of urban growth. Jornal for Social and Biological Structures, 1978, vol. 75, 10. – Pp. 4633 – 4637.
[9]  Йдеться про держави у їх сучасному вигляді. Зрозуміло, що при зміні принципів, покладених в основу світового устрою, ситуація може докорінно змінитися. Це має безпосереднє відношення до сучасної України, де на сьогодні стоїть питання про перехід до регіонального устрою. Тут треба бути доволі обережними, бо реальні регіони, як форми самоорганізації, не можуть формуватися в умовах бюрократично-адміністративної системи, яку ми сьогодні маємо. Може статися так, що відбудеться проста заміна терміна «область» терміном «регіон». Питання у тому, що одержавлена людина (тобто така, що віддала своє право вибору Владі) неспроможна перейти у інший життєвий режим, тобто взяти на себе повну відповідальність за свої дії, без чого про свободи говорити не приходиться.
[10] У роботі [Ковалёв, 2009] вперше було запропоновано розглядати географічний комплекс як сполучення та організацію активних поверхонь. Такі поверхні здійснюють абсорбцію енергії.

6 коментарів:

  1. Прочитавши статтю, відчуваєш, що автору вдалось сформувати завершений загальний образ Загальної географії. Ті, хто слідкує за публікаціями Олександра Павловича, бачать, що в його працях дається чітке бачення того, що має досліджувати географія, даються поняття які відповідають складності геосередовища (думаю геохолон, геоорг, геоорганізація, актор уже у багатьох на слуху).

    Також хочу задати запитання.
    Олександре Павловичу, Ви наводити цікаву думку Г. Дріша – «…, згідно з яким індивідуальний розвиток організму є цілісним процесом і майбутній стан кожної складової визначається його функцією у складі цілого. » Відносно проекції такого бачення на утворення, що включають людину існують заперечення, зокрема наведу висловлювання Матурани та Варели - «Организм ограничивает индивидуальное творчество своих составляющих, поскольку эти составляющие существуют ради этого организма. Человеческая социальная система усиливает индивидуальное творчество своих компонентов, поскольку она существует ради этих компонентов. (Капра Фритьоф - Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем).»
    Цікава Ваша думка, наскільки конструкцію запропоновану Г. Дрішем, можна застосовувати до геоутворень антропного рівня, які є обмеження?

    На мій погляд в організаційних утвореннях, що включають людину збільшується кількість ступенів свободи складових (ми бачимо, наскільки вони відмінні в різних суспільствах – візьмемо, наприклад, права жінок у традиційних мусульманських країнах та у Скандинавії), але в більшості випадків майбутній стан цих складових визначається цілісністю, в яку вони включені (прикладів безліч – відбір чиновників, військових …). Проте, постійний процес збільшення ступенів свободи індивідуумів наштовхує на думку, що з часом може сформуватись нова форма організації з більш вільною людиною.

    PS
    В котрий раз хочу подякувати Олександру Павловичу за проведену роботу по формування нового бачення географії як справді корисної науки, що допомагає зрозуміти мінливий та складний світ навколо нас. Задача тих, хто вважає себе географами, розвивати ці уявлення, висувати свої гіпотези, що допоможуть більш чітко та тонше зрозуміти геосередовище.

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов26 липня 2014 р. о 18:58

    Що стосується Вашого питання, воно вимагає спеціального дослідження і обговорення. Те, що написали Матурана і Варела, є вірним тільки частково. Ось фрагмент цитати: «Человеческая социальная система усиливает индивидуальное творчество своих компонентов, поскольку она существует ради этих компонентов». Якого варіанту суспільства це стосується? Сталінський режим та і весь комуністичний режим протягом десятиліть подавляв творчість, бо людина там існувала заради режиму. Не треба забувати, що Елвіс Преслі свого часу також переслідувався у США. Моє життя у науковій сфері теж наповнене негативами: спочатку у Каразінському університеті, а потім і в Україні мої погляди блокувалися (Левицький і Черваньов просто заявляли, що це погляди тільки одного Ковальова і взаємодіяти з ним не можна, а студенти, які починали працювати зі мною, переслідувались). Отже, йдеться про суспільство, в якому творча думка не переслідується. Але таке ми маємо і в природі. Можна навести безліч прикладів, коли організми діють в режимі інформаційної машини. Флювіальна мережа – доволі цікаве утворення, у якому всі потоки виконують свої функції, працюючи на ціле, але ціле є умовою існування кожного потоку. Те ж саме ми маємо у біогеоценозах, які формуються через взаємодію біотизованих (гео)холонів/оргів. Форми організації можуть бути різними – від чітко вираженої ієрархії до чітко вираженої гетерархії. Отже, йдеться про утворення, які не схожі на біологічні організми, але до яких можна застосовувати так званий організмічний підхід: слова «організм» і «організація» мають один корінь. Це я намагався підкреслити у своїх статтях, які більшість просто ігнорує. Дуже цікаве питання – організм особливого типу, у якому ціле існує заради своїх частин і навпаки.
    Що зараз слід зробити в географії, так це суттєво змінити напрямок освіти, зосередивши увагу на питаннях організації і складності. Сьогодні географи дуже далекі від цього, а так звані «сильні світу цього» роблять все можливе, щоб завадити проникненню цих ідей. Ніколи не забуду те, що сталося у 2010 році у Сімферополі під час роботи українсько-польської конференції. Я вже мовчу про ганебну поведінку львівського хамчика пана Петліна (і він там не один такий), скажу і про реакцію П.Г. Шищенка, до якого я ставився з повагою. Під час обговорення він примудрився заявити наступне (майже дослівно); свого часу працювали великі географи і ми повинні слідувати шляхом, який вони виробили. Це висловлювання на той час Президента УГТ ставить хрест на подальшому розвитку географії в Україні. А може це стосувалося тільки мене? Але я вірю у те, що у середовищі молодих географів знайдуться такі, які не будуть прислухатися до подібних висловлювань. Час розставить все по місцях.

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов28 липня 2014 р. о 16:37

    Приклади, які я наводив стосовно псевдогеографії, можна продовжити. Ось ще одна публікація, з дозволу сказати, знаючих, що таке географія:

    The Changing Geography of Banking and Finance
    Pietro Alessandrini, Michele Fratianni, Alberto Zazzaro - http://bookzz.org/g/%20Alberto%20Zazzaro

    Всі ці автори не мають ніякого відношення до географії, але запросто пишуть: ГЕОГРФІЯ ТОГО-ТО. Поки таке буде відбуватися, географія буде виглядати тільки аспектом. А це означає, що завжди будуть знаходитись такі, що захочуть цим скористатися.

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов31 липня 2014 р. о 14:35

    Отже, у черговий раз піднімається питання про регіоналізацію та розподіл влади. Але забувають про те, що регіони не можуть мати кордонів на кшталт адміністративних кордонів областей. Це означає, що треба почати дискусію стосовно державності і та регіонотворення (регіоналізації). З самого початку я ставив питання про те, що формування активних регіонів входить у протиріччя з жорсткістю державних форм управління (точніше - диктату). Для того, щоб почався нормальний розвиток регіонів як форм самоорганізації антропізованих (гео)холонів/оргів, необхідно віднайти нові форми управління, яке має стати, так би мовити, м'яким. Більшість вважає, що саме державна форма організації суспільства забезпечує сталість, але це далеко не так. Крім того державна форма страждає таким хибним явищем, як столицелізм (введу такий новий термін) - приписування жителями столиць надмірної ваги столичним центрам і собі. Це проявляється у самих різних сферах життя суспільства. Думаю, слід розпочати дискусію, присвячену цим питанням.

    ВідповістиВидалити
  5. Олекса Ковальов4 серпня 2014 р. о 15:08

    Ні, краще не "столицелізм", а "столицізм".

    ВідповістиВидалити
  6. Олекса Ковальов3 вересня 2014 р. о 14:44

    Хочу подякувати Пану Єрмолаєву Андрію Васильовичу, керівнику Інституту стратегічних досліджень, за оприлюднення у фільмі "Україна - 2041" моєї концепції регіонів.

    ВідповістиВидалити