Географія культури – це наука?

Реферат - Освіта

(http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/30422/),

Дата змінення 3.10.2019

Не можу не виступити в черговий раз на захист географії. На цей раз мені трапився реферат (автор невідомий) на тему «Географія культури як наука». Я неодноразово виступав проти існування подібного роду «географій», вказуючи на те, що породження таких псевдо-напрямів, руйнується географія як дійсно науковий напрям, еродуються її межі. Причому це стосується і такого напряму, як культурологія, яка займається дослідженням культури у її цілісності, різноманітті та поширенні.

Псевдо-географи, не намагаючись чітко визначити область дослідження географії, лізуть в інші наукові області.

Автор же реферату, не будучи культурологом, починає розбір питання саме з визначення культури, посилаючись на видання «Універсальний словник-енциклопедія. – К.: Ірина, 1999», наводить наступне визначення культури: «сукупність матеріального і духовного надбання людства, нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії, яке передається від покоління до покоління». Можна трактувати культуру і так, додавши, що це надбання визначає характер життєдіяльності людей, виступаючи модератором їх дій. Але до розуміння культури можна підійти, поширивши її на діяльність біоти і навіть абіотичних режимів (все залежить від визначення), бо все, більш організоване, є просто зміненим середовищем. Тоді культуру можна розглядати як те, що було відібране внаслідок розвитку, як якість, як інформаційний пул, як певну сукупність обмежень, що накладаються на надскладне середовище (своєрідна редукція складності), забезпечуючи більшу ефективність функціонування чогось у даному середовищі. Прикладом є флювіальні процеси і форми, створювані ними (водний потік є своєрідним мозком, що обробляє сигнали і виробляє найбільш ефективний режим руху у даних умовах). На біотизованому рівні мурашники, термітники, як і греблі бобрів з їх хижками, гнізда птахів, підземні міста бабаків (прикладів дуже багато) є також проявами культури, бо культура проявляється через перетворення середовища на щось, більш організоване, яке не могло виникнути без участі відповідних організмів:

культура вводить визначеність.

Цим я хочу сказати, що те, що ми маємо у випадку людини, має свої корені у природі. Але я не буду розширювати цю дискусію, бо мене цікавить не стільки культура, скільки географія і так звана «географія культури». Підемо далі.

Читаємо: «Питання місця географії культури серед інших наук тісно пов’язане з підходом до визначення структури суспільної географії та науки в цілому. Особливо важливе місце географії культури у суспільній географії. Класик української географії акад. С. Рудницький поділяв антропогеографію (у сучасному розумінні це частково збігається з суспільною географією) на географію людини, економічну географію, географію культури та політичну географію [2. С. 15–17]».

Наукова діяльність С.Л. Рудницького повністю вкладається у першу третину 20-го століття. До авторів минулого слід ставитись з повагою, але критично, бо слідування їх поглядам веде до стагнації науки. Погляди С.Л. Рудницького мають історичне значення – це зріз у потоці думки, не більше. Зауваження автора реферату, що поділ С.Л. Рудницьким антропогеографії «частково збігається з суспільною географією» не має жодного сенсу, бо

так звана «суспільна географія» - це вигадка, ніяких підстав для її існування немає, а антропогеографія досліджує антропізоване географічне середовище і шляхи антропізації.

Поділ антропогеографії на «географію людини, економічну географію, географію культури та політичну географію» є проявом того, як на той час розуміли географію, на сьогодні таке бачення виглядає анахронізмом. Ніякої «географії людини» не може бути, людину досліджують інші наукові напрями, у тому числі – антропологія, соціологія та філософія. Ніякої «економічної географії» немає, питання економіки є областю дослідження економічної науки. Ніякої «географії культури» немає, культуру досліджують культурологія та філософія. Ніякої «політичної географії» немає, політика є предметом вивчення політології.

Читаємо: «М. Пістун виділяє у суспільній географії шість аналітичних (галузевих) дисциплін: економічна географія; соціальна географія; політична географія; географія культури; географія управління; географія інфраструктури. Перші три з них є головними [1. С. 46–48]».

Ми бачимо, що М. Пістун, у порівнянні с поглядами С. Рудницького, не просунувся у своїх поглядах далі, він тільки розширив список псевдогеографій, додавши географію управління і географію інфраструктури. Питання управління вивчаються такими напрямами, як менеджмент, теорія управління тощо, а інфраструктуру нема сенсу вивчати, бо це те, що створюється людьми, створенню передує проектування: навіщо вивчати те, що ми самі створюємо!

Читаємо: «Як бачимо, згідно з цим підходом географія культури – це самостійна наукова дисципліна, хоч і не головна, суспільної географії. У структурі суспільної географії за О. Шаблієм у блоці (підсистемі) головних дисциплін виділено такі: географія населення (демогеографія); соціальна географія; економічна географія; політична географія. Географія культури разом з географією способу життя, рекреаційною географією та іншими зачислена до складу соціальної географії [5. С. 32–38]».

Я не знаю, що автор чи авторка цього реферату побачив чи побачила, я побачив повну відсутність аргументації, що мала б обґрунтувати введення «географії культури». Що стосується поглядів вельмишановного пана О. Шаблія стосовно введення, крім вже зазначених, напряму «географія населення» (демогеографія), то це - ознака нерозуміння цим автором суті географії як науки. Питаннями населення займається демографія, яка не має жодного стосунку до географії. Всі ці напрями – суцільна фікція, вигадка!

Читаємо «Географія культури є окремою поряд з економічною географією, соціальною географією, політичною географією, галузевою (аналітичною) суспільно-географічною дисципліною. З усіх чотирьох наведених вище дисциплін географія культури сьогодні найменш розвинута.

До економічної географії належать:

· географія промисловості,

· географія сільського господарства,

· географія сфери послуг тощо.

До соціальної географії:

· географія населення (демогеографія),

· рекреаційна географія,

· медична географія та ін.

До політичної географії:

· географічне державознавство,

· політична регіоналістика,

· електоральна географія та ін.

Географія культури сформувалась на перетині суспільної географії та культурології, подібно як економічна географія пов’язана з економічною наукою, соціальна географія – з соціологією та демографією, політична географія – з політологією».

Мене дивує те, що люди, які вважають себе географами, взагалі не реагують на ті критичні зауваження стосовно всіх цих «географій», які давно присутні у публікаціях. Такі автори руйнують «тіло» географії, еродують межі її області дослідження!

Читаємо: «Культурологія - наука про суть, зміст, структуру і функції культури, про загальні закономірності її розвитку на різних етапах історії, про особливості культурного процесу народів та регіонів планети. Вона вивчає зміну суб’єкта культури в процесі розвитку цивілізації, діалектику взаємозв’язку національного і загальнолюдського в культурі. Об’єктом дослідження теорії культури є розвиток філософських поглядів на культуру у різні епохи, взаємодія соціального і гуманістичного прогресу, проблеми культури в контексті глобальних проблем сучасності.

Культурологія прагне зрозуміти світ культури не як просте нагромадження поодиноких явищ і фактів, а осмислити ці факти і явища як цілісність».

І яке відношення це має до географії? Ні, я погоджуюсь з тим, що географи мають орієнтуватися в питаннях культурології, але це не має відношення до географії!

Читаємо: «Найтісніші зв’язки географія культури, зрозуміло, має з соціальною географією, політичною географією та економічною географією. Тісно вона пов’язана з природничою (фізичною) географією, а також з філософією й антропологією. Серед множини наук, з якими пов’язана географія культури, виділяють такі сім. Їх поділяють на головні та доповнювальні. Головні науки: етнологія (етнографія); релігієзнавство; історія. Доповнювальні: мистецтвознавство; мовознавство; теологія; політологія».

А це вже повна маячня! Мене дивує, що такий мотлох публікується на Інтернет-сайтах.

Читаємо: «На думку О. Шаблія, суспільство, – об’єкт вивчення суспільної географії, – треба розуміти як складну систему сфер (геосфер): соціальної, господарської, політичної, культурної тощо, які перебувають між собою у взаємному зв’язку (генетичному і функціональному) і формують геопросторові єдності [5. С. 22]».

Але ж це тільки на думку О. Шаблія! Перепрошую, суспільство є областю вивчення суспільствознавства. Може О. Шаблій про це не чув? Що стосується уявлень пана Шаблія про систему сфер (геосфер) – соціальну, господарську, політичну, культурну тощо (слава Богу, що тощо!), «які перебувають між собою у взаємному зв’язку (генетичному і функціональному) і формують геопросторові єдності», то це – приклад псевдонаукової тарабарщини.

Читаємо; «З огляду на трактування суспільства як об’єкта вивчення суспільної географії даємо таке визначення географії культури як наукового напряму: географія культури - одна з самостійних ділянок (галузей) суспільної географії, що досліджує геопросторову (територіальну) організацію культури в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-політичних. У цьому випадку категорію культури розуміють як найширше явище. Є також вузьке розуміння географії культури. У цьому розумінні вона є підсистемою (другого порядку) економічної географії».

Все ж цікаво, хто є автором цього словесного мотлоху. Я не буду торкатися питання співвідношення термінів «геопросторовий» і «територіальний», бо у цьому немає сенсу (це твердження є проявом безграмотності), але що це за вислів - «окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-політичних», невже культура зводиться до них? А куди поділися традиції, життєвий уклад, цінності, мистецтво, мова, одяг ...?

Читаємо: «Підсистема першого порядку тут географія сфери послуг, до якої разом з географією освіти, науки, охорони здоров’я тощо безпосередньо належить географія культури. Деякі вчені зачисляють географію культури до соціальної географії. Об’єктами вивчення географії культури (у вузькому розумінні) є бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри тощо. Отже, тут йдеться про культуру як галузь господарства (економіки), для дослідження якої широко застосовують кількісні та техніко-економічні показники».

Тут я взагалі не можу коментувати, причому після фрази «підсистема першого порядку тут географія сфери послуг ...». Хто з «видатних» стояв за автором цієї писульки? Уявляєте, культура – це «галузь господарства (економіки), для дослідження якої широко застосовують кількісні та техніко-економічні показники»! Мені стало цікаво, де розташовані підприємства, що виробляють культуру, і якщо культура є продуктом виробництва, то це – товар, де її можна придбати?

Читаємо: «У назвах трьох з чотирьох галузей суспільної географії (економічна географія, соціальна географія, політична географія) слово географія є на другому місці, у назві четвертої – географії культури – на першому. Постає запитання: можливо, її ліпше назвати культурна географія? Отже, географія культури чи культурна географія?»

З приводу цього питання я неодноразово писав, що при умові існування культурної географії має існувати безкультурна географія! Просто дивно, як людям вдається писати маячню, і при цьому не червоніти?

Читаємо: «Академік С. Рудницький уперше в українській географії виділив цей науковий напрям і назвав його географією культури [2. С. 16]. Хоча там же стосовно іншої науки написано "політична географія". Річ у тому, що Рудницький як представник німецької географічної школи всю географію поділяв на такі чотири частини: математична географія, фізична географія, біологічна географія, антропогеографія. Для антропогеографії він, знову ж таки в дусі німецької географічної школи, використовував інколи паралельну назву – культурна географія [2. С. 14]».

Ось я і кажу, що погляди С. Рудницького мають виключно історичний інтерес – так на той час деякі географи уявляли собі поділ географії, на сьогодні ці погляди бачаться, як абсолютно некоректні! Про це свідчить і наступний абзац:

«Пізніше, 1926 р., С. Рудницький географію культури назвав культурною географією у вузькому значенні, розуміючи під нею частину антропогеографії. Культурну географію у широкому значенні він, як і раніше, ототожнював з антропогеографією. З цього приводу сам учений писав так: "Культурною географією в ширшім значенні цього слова називають і до нині деякі землезнавці цілу антропогеографію. На мою думку не дуже влучно. Культурною географією в тіснішому значінні треба назвати тільки цю частину антропогеографії, яка розслідує розміщення й географічну суть культури різних країв і народів землі" [3. С. 62].

Читаємо: «Уважаємо, що назва цього наукового напряму – географія культури:

· По-перше, так її назвав, уперше виділивши 1905 р., Степан Рудницький.

· По-друге, так її називають сучасні українські вчені-географи, що працюють у цій сфері, зокрема Ольга Любіцева (м. Київ).

· По-третє, з другої половини ХХ ст. у Німеччині назву антропогеографія (німецький аналог сучасної української суспільної географії) майже повністю витіснив термін Kulturgeographie – культурна географія [6. S. 78–79]».

Тепер стало ясно, що за спиною автора стояла О. Любіцева (м.  Київ), що вся ця маячня походить з Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (бідний Тарас)!

Читаємо: «Тому назва підсистеми української суспільної географії географія культури не буде збігатися із назвою одного з двох великих блоків високо-розвинутої німецької географії. По-четверте, назва географія культури має ліпшу деривативність (можливість утворення похідних), ніж культурна географія. Це стосується перш за все терміна геокультура, геокультурний тощо».

Перепрошую, але геокультура ні з географією культури, ні з культурною географією, ні з безкультурною географією ніяк не пов’язана. Що таке геокультура, я неодноразово показував у своїх публікаціях, у тому числі у монографії «Ландшафт сам по себе и для человека». 

Цей «реферат» - чудовий зразок псевдонаукової демагогії. Вже в перших рядках ми бачимо таке: «культура - це сукупність матеріального і духовного (духовного і матеріального) надбання людства», хоча від перестановки доданків, як відомо, сума не змінюється. Але автор реферату бачив у цьому реченні глибоку «філософію». Оскільки автор анонімний, всі зауваження відправляються на адресу О. Любіцевої (м. Київ).

Доктор географічних наук Ковальов О.П.