17 лютого 2016 р.

Ціна дипломної або чому мало боротись з плагіатом


Єгор Стадний, директор Аналітичного центру CEDOS

Представляючи плани на 2016 рік, керівники Міносвіти повідомили про намір створити репозитарій курсових, дипломних та дисертацій. Метою репозитарію стане боротьба з плагіатом.
Вочевидь передбачається, що буде база та відповідне програмне забезпечення, яке перевірятиме новонаписані роботи на те, чи немає там плагіату.
Є кілька важливих питань, на які потрібно дати відповідь, щоб спробувати зрозуміти, наскільки ефективною може бути ця ідея.
Що таке плагіат?
Більшість розуміє, що плагіатом є використання чиїхось творів або їх фрагментів без належного посилання на автора. Тобто плагіат – це крадіжка, проте вона є лише фасадом.
Чому ця крадіжка така погана в науці чи навчанні?
Тому що це не просто привласнення чужих думок, це спроба видати щось, що вже давно написали, відкрили та дослідили, за щось нове, щойно відкрите. Таким чином плагіат в науці – це скасування самої науки, адже зникає будь-яке відкриття. Плагіат не примножує нових знань про світ, який нас оточує.
Але це лише один із кількох різновидів імітації науки чи навчання. Такою ж імітацією буде дипломна чи дисертація, яка не містить плагіату, бо там належним чином проставлені усі посилання, проте вона не базована на жодному дослідженні, просто належним чином скомпільований реферат з усіма посиланнями та налита водичка для роздуття тексту.
Отже, першочерговою проблемою є імітація, а плагіат є лише однією з її форм.
Якщо бути вже геть точним, плагіат – це бюджетний варіант імітації.

Як імітують?
Давайте зосередимось на кількох умовах, які сприяють імітації саме у захисті дипломних та дисертацій.
Дипломна є логічним продовженням самого навчання. Навчання в українських університетах сповнене імітації. Тож коли студент на останньому курсі береться за написання дипломної, він вже добре навчений списувати, компілювати та імітувати.
Тут є два варіанти: компілювати самому або звернутись до професіоналів.
Кількість фірм, які пропонують послуги з написання курсових чи дипломних, зростає як гриби після дощу. Там діє принцип "будь-яка примха за ваші гроші". Дипломні з гуманітарних наук, економіки, право, менеджменту та подібних спеціальностей – від 2000-4000 грн. Дорожче обходяться дипломи інженерні та природничі  від 3000-4500 грн.
Стандартно, фірми гарантують 55-65% унікальності тексту. Тобто третина буде взята з інших книжок та робіт, але без жодного плагіату, усе буде з посиланнями. Більша частина це, власне, написаний на замовлення текст. Хочете більше унікальності - плата трохи вища.
Усі роботи перед здачею клієнту перевіряються на плагіат.
Потрібно провести лабораторні досліди – не кожна фірма візьметься, проте є такі.
Пишете роботу на базі анкет чи інтерв’ю – не проблема, будуть і аудіозаписи, і заповнені анкети.
Лише ціна зросте десь на 1000 грн.
Вам складуть графік, ви підете до наукового керівника, який його затвердить, і будете отримувати розділи як за годинником. Усі зауваження та побажання керівника враховуються. На кожен розділ фірма відводить певний час на правки, які входять у вартість.
Роботи виконують "кваліфіковані фахівці" з науковими ступенями.
Також роботи можуть бути виконаніанглійською, німецькою чи польською.
За додаткову плату вам можуть підготувати презентацію і навіть зробити репетицію самого захисту.
Ви навіть можете підписати офіційний договір, в якому закріпити вимогу нерозголошення. Проте можна і без договору – в цьому бізнесі ніхто не зацікавлений у розголосі.
Формально такі фірми не порушують жодного законодавства, хіба що можуть ухилятись від податків.
Який обсяг ринку?
Порахуйте самі – цього року університети випустять понад 215 тисяч магістрів та спеціалістів та понад 100 тисяч бакалаврів. Більшість з них вчились на суспільних та гуманітарних спеціальностях, де і послуги фірм дешевші і ризики менші.
Звісно ж не усі студенти імітують, частина буде писати свої роботи самостійно, намагатись дослідити цікаві теми, проте умови, на жаль, сприяють геть іншій траєкторії.
Дисертації теж можна замовити, звісно ж дорожче.
Проте тут я хотів би звернути увагу на саму процедуру їх захисту. Тож захищають їх у так званих спеціалізованих вчених радах, яких в Україні зараз функціонує понад 1100. Для того, щоб відкрити спецраду, університету чи науковій установі необхідно мати певну кількість докторів наук з певної наукової спеціальності, яка є дуже широкою.
Тобто може скластись так, що у спецраді на захисті не буде жодного спеціаліста з теми дисертації.
Такий підхід більше нагадує виробничий конвеєр, який щомісяця проходять сотні нових здобувачів. Часто здобувач власноруч оплачує роботу рецензентів, які пишуть відгуки на дисертацію, а також у різних формах віддячує самій спецраді, починаючи від банкету і закінчуючи різними офіційними та не дуже внесками.
Здається, кращих умов для імітації захисту не вигадаєш. Важливо пам’ятати, що у цих умовах ніхто нікого не обманює, можуть удавати, проте усі все добре розуміють.
Навіть для тих науковців, які не хочуть імітувати і справді хочуть займатись наукою, процес написання дисертації та її захисту не має значної ваги, адже вони прекрасно розуміють ціну такого захисту.
З чим насправді буде боротись репозитарій?
В таких умовах база академічних робіт та антиплагіатне програмне забезпечення буде боротись з бюджетним варіантом імітації. Тобто коли компілюють самостійно.
Швидше за все з часом кількість таких випадків поменшає, а фірми з написання дипломних та дисертацій отримають різкий приплив клієнтів.
Окремо потрібно згадати про саме програмне забезпечення, яке відстежує плагіат. Його природа побідна до антивірусу на наших комп’ютерах, який завжди повинен оновлювати свою базу, бо у мережі кожного дня з’являються нові віруси та загрози.
Почали замінювати кириличну літеру "і" на латинку, це помітили, потім навчили помічати софт. Почали змінювати параметри шрифту, потім навчали ПЗ, як це виловлювати. Машинний переклад – навчили зворотному машинному перекладу.
Розробники антиплагіатного програмного забезпечення інколи самостійно замовляють написання дисертацій чи дипломних, щоб зрозуміти, які нові способи плагіату вигадали. Тобто антиплагіатний софт завжди у ролі наздоганяючого, він завжди діє постфактум.
Як побороти імітацію?
Треба зупинити конвеєр. Замінити механізм спецрад на разові комісії, до яких би входили 3-5 фахівців саме з теми дисертації.
Потрібно скасувати надбавки за науковий ступінь. Їх запровадили колись у радянські часи (як і ступінь кандидата наук), щоб швидше з’явилось покоління лояльних наукових кадрів.
Очевидно, що зараз цілі геть інші, а надбавки лише стимулюють конвеєр. Ці кошти потрібно"вшити" у посадові оклади викладачів та науковців. Тоді стане зрозуміло, що додаткові кошти платять за постійну наукову роботу на посаді, а не за захищену колись дисертацію, до якої довіри дедалі менше.
Дипломні роботи магістрів все ж мають стати атрибутом дослідницьких програм, немає великої необхідності в тому, щоб магістерські роботи писали усі, комусь достатньо екзамену чи захисту певного проекту, який можна було би втілити в життя після випуску.
Але це усе суто адміністративні речі.
З плагіатом, як і з іншими видами імітації зможе впоратись лише саме академічне середовище, яке буде бити на сполох за перших же ознак порушення принципів академічної доброчесності.
Як йому стати на ноги?
Це надзвичайно складне питання. Можливо, варто припинити вимагати і почати більше моніторити та аналізувати, а за результатами такого моніторингу винагороджувати тих, хто тримає планку високого стандарту.
Причому винагороджувати нечувано щедро, а для цього потрібно припинити розмазувати бюджет вищої освіти як масло на хліб, ділити ставку на трьох чи шістьох викладачів – усім потрошку, лишень би втримати статус-кво.
Щоправда українське університетське середовище здатне розіп’яти будь-кого, хто почне називати речі своїми іменами та відповідно діяти.

1 коментар:

  1. Олекса Ковальов18 лютого 2016 р. о 15:13

    Не можна не погодитись з Єгором! Ми у своїх виступах також весь час звертаємо увагу на те, на що перетворилися наука й освіта в Україні. Тут слід додати, що такі почесні звання, як "член-кореспондент" та "академік" у нас мають ті, хто нічого серйозного не створив, але ці особи спромоглися позалазити у адміністративні крісла. Я називаю їх адмін-академіками. Згадаємо таких, як Л.Г. Руденко, М.В. Багров, В.С. Бакіров ...
    Нещодавно я був свідком розмови двох студентів одного з харківських технічних вузів (не важко було здогадатися, який це вуз). Вони обговорювали питання, за скільки можна отримати оцінку (у це при "боротьбі" з корупцією)! У певний момент я спитав, що це дійсно має місце? Мені відповіли, що саме так і є. Є такі викладачі, які дають знання і не беруть, а є такі, які нічого не пояснюють, а за іспит беруть ... 200 грн. Не так вже й багато, подумав я.
    На жаль, після приходу "нової" Влади в Україні нічого не змінилося.

    ВідповістиВидалити