23 лютого 2016 р.

Загальна географія: чи є підстави вважати географію унікальною? До питання автономності географії як наукової дисципліни

Ковальов О.

Вступ. Перед географами давно стояло питання своєрідності, самостійності, унікальності географії як наукового напрямку. Що це означає? Для того, щоб бути оригінальною дисципліною, слід мати таку область дослідження, яка виражено відрізняється від областей дослідження інших дисциплін, що вимагає наявності відповідних критеріїв. Довгий час географію намагалися вивести з фізики – матері всіх наук, як її свого часу уявляли (вважалося, що саме фізика дає приклад того, що таке «наукове дослідження», яке має базуватися на відтворюваності експерименту та встановленні фундаментальних законів природи), основу якої складав редукціонізм (повноцінне пояснення може бути досягнуто тільки на рівні складових найнижчого рангу). Так у ХІХ столітті з’явилася фізична географія. У роботі [Ковальов, 2001] показано, що таке «фізична географія» насправді - розгляд області дослідження географії з позиції фізики. З часом географи почали відчувати різницю між фізикою та географією, бо, по-перше, в географії неможливо поставити відтворюваний лабораторний експеримент, по-друге, вона має справу з утвореннями, які не можна розкласти на кінцеві елементи та дослідити їх окремо (вони перестають бути географічними – змінюється патерн). Те саме відбувалося і з рядом інших наукових напрямків – біологією, соціологією тощо. Цікавою є думка А. Кіма стосовно антипатерну (рис. 1), але «антипатерн» («antipattern») – це просто його відсутність, в той час, як цей автор пише про патерни, які ведуть до помилкових рішень (і, відповідно, дій). Тоді слід говорити про «mispattern». Це відбувається постійно: щось виглядає реальним і навіть не замислюються над тим, що це «щось» - всього тільки образи, конструкти, сформовані під дією мислених дутиків – наслідку довільного руху відірваної від практики думки. Це – не рідкість, насправді, ми помиляємось постійно (точніше, наші уяви не є точними): на патерни, що формуються у нашій свідомості, впливають наші інтереси та наша компетентність. Велике значення має і те, наскільки добре виражене те чи інше явище, наскільки різко воно виділяється серед інших.  
        


Рис. 1. Причини становлення антипатерну, який визначає характер діяльності, що веде до загальної пастки [Kim, 2009: 15] (у цій же презентації є інші варіанти – «Antipatterns Catalog», с. 62 - 71).

Така ситуація мала місце і в географії. Протягом довгого часу формувався її патерн (ментальний атрактор, сенс/уява, яка базується на сполученні головних рис явища та стягує інші близькі сенси), як дисципліни, що досліджує певну область нашої планети. Ці зміни були пов’язані зі змінами у практиці. Спочатку цей образ пов'язали з описом земної поверхні, потім сформувалося уявлення про геокомплекс, до якого намагалися підходити, як до фізичного об’єкту (розкладали на «гео»компоненти) ... З часом зрозуміли, що є складові, які не можуть бути адекватно відображені фізично, і це, в першу чергу, біота та людина з її соціумом, культурою, які еволюціонують, тобто такі, що мають властивість здійснювати вибір. Сьогодні ми вже розуміємо, що географія вивчає особливі форми організації, які сформувалися і продовжують формуватися у певній частині нашої планети (як би ми її не називали – геосферою чи геобасейном, головне, що вона має охоплювати певний стан середовища, організований географічно – важливо зрозуміти, що це означає), і цей патерн не є фізичним, його головною відмінністю є організація - поняття інформаційного плану, - яка з часом перетерплює зміни, лишаючись географічною. До речі, в інших наукових напрямах ми маємо те саме: біологія охоплює біологічно-організовані, соціологія – соціально-організовані, економіка – економічно-організовані форми тощо. Організація - це інформаційний пул, її не можна помацати руками, вона цілісна, це - сполучення узгоджених правил дії множини áкторів – дійових одиниць, з’єднаних у асоціації, ансамблі, які самі є частиною середовища, яка переводить початкову рівноімовірність в те, що ми називаємо утворенням з порушеною симетрією (коли одні комбінації стають більш імовірними у порівнянні з іншими), що обмежує кількість можливостей та приводить утворення до певної форми. Організація формує і не піддається розкладенню на частини, як і математичному відображенню шляхом редукції, що є особливістю фізичного відображення світу[1]. Для географа важливо виявити особливості такої організації, бо вона присутня не всюди і виражена не в однаковій мірі. Тепер ми знаємо, що географія має справу з виробництвом географічно-організованого середовища - геосередовища, і це не просто сума умов - властивостей «гео»компонентів. Це середовище формується завдяки організації áкторів: діяльність, її самоорганізація відбувається не в середовищі, яке розглядається як зовнішнє по відношенню до діючого утворення (як це має місце в рамках енвайронменталізму («Environmentalism»)), це частина активного середовища втягується у процес, який є, до того ж вільним стосовно своєї «мети» – «open-ended process», а це обмежує системний підхід, придатний для відображення сталих функціональних утворень з чітко визначеними межами, в той час, як ми маємо справу з розмитими, нечіткими квазісистемами. Все більше значення у цьому русі набувають ментальні репрезентації, які будуються на тих чи інших загальних позиціях, що вважаються значимими у даний історичний період. Нас цікавлять географічно-організовані ансамблі áкторів: будучи виявленими, вони стають географічними фактами, важливою стає задача їх розпізнавання.
Але така організація аж ніяк не зводиться до поширеної тепер версії просторової організації (якої просто не може бути, можна говорити тільки про зупинену динаміку – область дослідження морфології), просторового існування («spatial existence» [Golledge, 2002]) чи просторової динаміки («spatial dynamic») – вигаданого терміну (йдеться про розподілену динаміку), бо географія має справу з явищами, що виникають на основі не статичних, а динамічних відносин (вони весь час змінюються), чи до фіксації різних об’єктів у системі так званих географічних координат (ще гірший варіант, бо координати є не географічними, а земними), а динаміка – це те, що розгортається у часовому вимірі. Це обмежує і можливість їх моделювання як систем (хоча такий підхід не відкидається, бо він дає корисні результати). Системний підхід призначений для відображення, перш за все, функціональної сторони (а це вимагає фіксації сталих зв’язків), та відповіді на питання, що і як пов’язане в феноменах, які підпадають під образ системи, залишаючи в стороні питання «чому?» та «навіщо?», тобто: у чому сутність того чи іншого утворення і чому воно сформувалося саме у цьому місці та як воно вписується у цілісність наступного масштабного рівню ...? Хочу звернути увагу на наступний вислів Д. Ніра: «This text is both introverted and extroverted: it is intended for fellow geographers, many of whom are questioning the future of  geography, and for non-geographers, whose perception of geography has been misguided by their primary school experience of geography presented as an inventory  of topographical objects» [Nir, 1990: 1].
Тепер нам ясно, що людина, яка формує образи географічно-організованого середовища, дійсно повинна мати особливий спосіб мислення. Але у чому він полягає?

Geography as a Unique Way of Thinking and Reasoning about the World ... Schema of Body versus Law: Моріс Мерло-Понті правий!

The nature of geographic knowledge today is very different from what it was fifty years ago.
      Reginald G. Golledge
Перша частина назви розділу - один з підзаголовків статті Р.Дж. Голледжа [Golledge, 2002]. У розділі цитованої статті йдеться про спробу психологів знайти відповідь на питання, чому географи (якщо вони справжні) мислять не так, як інші. Автор, посилаючись на Р. Бека, пише: «Beck suggested that spatial thinking and spatial imaging and representation (i.e. the way geographers organized their thoughts and presented data to others) was unique to the discipline (Beck 1967)» [Golledge, 2002: 3][2]. Як приклад просторового мислення, він наводить наступну схему (рис. 2), розглядаючи терміни «просторовий» і «географічний» як синоніми (у статті маємо «spatial/geographic») – тепер це дуже поширена версія. Але тоді виникає питання: чи не є один з них зайвим? При такому баченні саме так і є. Більше того, твердження, що географи мислять не так, як це роблять представники інших наукових напрямків, у тому варіанті, який дається Р.Дж. Голледжем, є цілком надуманим: простором займається геометрія – доволі абстрактна наукова гілка! Більше того, концепт простору означає, що спостерігач осягає у просторі дещо, що знаходиться за його межами, до чого він сам не належить: «Идея универсальности пространства, говорит Зимон, возникает, по всей видимости, одновременно с идеей о едином и вездесущем Боге, то есть тогда, когда в социальной жизни функциональное деление группы отходит на задний план по сравнению с единством народа. При этом происходит также изменение самосознания индивида. Он теперь непосредственно соотносит себя с целым, и значит - отдельные вещи, с которыми он имеет дело, выстраиваются в некотором порядке относительно самотождественного Я, отличного от объемлющего целого. Но это единство Я, этот конструируемый субъект оказывается в свою очередь тем, что навязывается человеку извне, он есть нечто по ту сторону непосредственно данных предпосылок единства конкретного человека. ... Таким образом, на стороне субъекта - все понятийные, взаимосвязанные и взаимосоотнесенные построения, а к пространству и вещам, тому, что вне, доступа нет» [Филиппов, 2006]. Тут людина, як спостерігач, виводиться за межі простору і перестає належати йому. Це надзвичайно важливе зауваження, бо у такому разі простір перестає бути суцільним, у ньому з’являються дірки-спостережники, пустоти – доволі дивна топологія! Сьогодні географи не вважають за потрібне рахуватися з цим фактом, вони захопилися ідеєю простору, що вкрай редукує область дослідження географії, забувши про те, що такий підхід може застосовуватись тільки стосовно того, що має доволі повільний темп змін і чітко виражені, незмінні репери – сталі розбіжності у масиві середовища.
  


Рис. 2. Теорія якірних точок. Цей рисунок показує структуру просторового знання, що складається з добре-відомих точок (знакових), шляхів (транспортних магістралей) та ділянок (громад та сусідства) [Golledge, 2002: 7].

Хтось може заперечити, вказавши, що Г. Існар ще у 1978 році випустив книгу «Географічний простір»[3], у якій читко висловився: «Geographical space as social product» (перша частина книги). По-перше, він не був першим і сам опинився під тиском просторової ідеології, по-друге, чому він пов’язував географічний простір тільки з людським соціумом? Час також є соціальним продуктом, більше того, історія, як виробництво інформації (згідно з У. Еко[4], інформація – це міра можливості вибору, свобода вибору [Эко, 1998: 41]), також соціальний продукт. І як тоді бути зі Всесвітом – це також соціальний продукт? Так чому саме простору приділяється стільки уваги? Може тому, що у просторовому варіанті все виглядає сталим, з чим людині легше мати справу і до чого вона прагне сама? Насправді, йдеться про те, що соціум, як і будь-який інший організаційний режим, пов'язаний не тільки з живими істотами-створювачами («living creatures»), як це дають Дж.-Б. Рейсін та Е.С. Бейлі, обговорюючи роботу Х. Існара [Racine, Bailly, 1993], а з усім, що виробляє розбіжності, різноманіття (наприклад, потік води, збираючись у струмінь, формує канал стоку)[5]. Ці автори акцентують увагу в роботі Х. Існара на тому, що «Terrestrial space has two facets. First of all objective, ecological space (which exists without man), resulting from the long evolution of life (both animal and vegetable) integrated in a physical site. This natural space is "an objective whole in which a set of relations of interdependence between its physical and living constituents create a self-managing system whose stability is maintained by regulatory retroactions. It is life which makes it possible to reach this objective because of its specific ability to react to stimuli from the environment". This natural space is what H. Isnard calls an "ecosystem". ... For space has a second facet, which justifies the use of the term "geographical space"; it is this space that "human activity has freed from evolution to integrate it into history". This space, conceived and built from nothing by man, is "geographical" space proper; this geographical space is the subject of our research» [Racine, Bailly, 1993: 126 - 127]. Це дивно: область дослідження географії пов’язується виключно з діяльністю людського соціуму. Тут варто ввести дві поправки: 1) йдеться не про простір, а про середовище, в якому простір є тільки одним з аспектів; 2) середовище виробляється асоціаціями/соціумами будь-якої природи, якщо їх дія пов’язана з виробництвом різноманіття, що є наслідком їх самоорганізації. На прикладі роботи Х. Існара ми бачимо, як штучно свого часу був введений простір, як ледве не єдина актуальність географічного бачення, а критичного розгляду такої позиції не було.
У вступній частині до статті Р.Дж. Голледж пише: «Eliot (2000, 2)[6] suggests thatknowledge of space is phenomenal, knowledge about spaces is intellectual.” In geography, knowledge of space represents the accumulation of facts about the spatial arrangement and interactions comprising human-environment relations and recognition of fundamental concepts - i.e., the declarative base of geographic knowledge. Knowledge about space consists of the recognition and elaboration of the relations among geographic primitives and the advanced concepts derived from these primitives (such as arrangement, organization, distribution, pattern, shape, hierarchy, distance, direction, orientation, regionalization, categorization, reference frame, geographic association, and so on) and their formal linking into theories and generalizations» [Golledge, 2002: 1]. Але розбіжність між феноменальним та інтелектуальним підходами стосується не тільки простору, інша справа: у якій мірі простір можна вважати феноменом, чи не є він чистою абстракцією, народженою редукцією? Ще одне питання: у якій мірі те, що Р.Дж. Голледж називає «geographic primitives», а саме – «arrangement, organization, distribution, pattern, shape, hierarchy, distance, direction, orientation, regionalization, categorization, reference frame, geographic association ...» є географічними? Це дійсно атрибути, які географи можуть використовувати для опису географічних одиниць, але те саме роблять і представники інших наукових напрямків.
Візьмемо роботу «Spatial thinking: where pedagogy meets neuroscience» [Gersmehl, Gersmehl, 2011]. Її автори також нав’язують географам просторове мислення, обговорюючи такий термін, як «spatial sequencing». Вони пишуть: «Specifically, we are looking for studies that identify the brain areas that appear to be active when people are thinking about places and relationships between places» [Gersmehl, Gersmehl, 2011: 49]. Але питання не в тому, є воно, чи його, як окремо взятого, немає – це проблема психології, - питання в іншому: чи є така форма відображення – просторова - базовою для географів та чому дехто вважає її чи не головною для географії? Думаю, що це хибна позиція. Так зване «relationships between places» - це образ певної ситуації, спрощення, аспект, не більше того. У нас звикли користуватися виразом «географічне положення» замість «територіальне розташування» (відносне розташування територій, як проекцій доменів на денну поверхню). У будь-якій дисципліні, що базується на емпіриці, можна виокремити просторовий аспект (згадайте анатомічний атлас людини) і намагатися розглядати його окремо, але це даватиме викривлене, вкрай обмежене уявлення про досліджуваний об’єкт.
Бачення географії, як науки, що має справу виключно з простором, свого часу нанесло їй значної шкоди. Замість живих географічних утворень географи почали вивчати «географічні» мумії, тіні на просторовому вимірі, пишаючись своїми досягненнями, географічний світ перетворився на засохлий просторовий відбиток, чистий морфос, чому сприяв ще й розвиток так званого просторового аналізу (Spatial Analysis - the set of spatially based analytical tools that explicitly focus on comprehending the spatial component of geo-referenced data [Golledge, 2002: 7]). І це при тому, що простору, як такого, не існує – це чиста абстракція, що сформувалася внаслідок розвитку практичної діяльності людства. Я не кажу, що результати просторового аналізу даних не мають сенсу, я кажу, що це не є тим засобом, який дозволяє сформувати адекватну географічну картину середовища, яке ми самі створюємо і частиною якого є. Справа у тому, що це середовище втягнуте у безперервний спонтанний рух, завдяки чому набуває історичного та, відповідно, інформаційного виміру, бо сама історичність - це ні що інше, як виробництво інформації, що лежить в основі тієї чи іншої організації. А це означає, що результати просторового аналізу не можна розглядати, як кінцеві, це тільки початок, бо далі їх слід перевести у історико-еволюційно-інформаційний вимір задля відповіді на питання «як?», «чому?» і «навіщо?», тобто - чи є сенс (і який?) у саме такій організації, чому саме вона була відібрана та закріпилася у даному місці, у межах даної території?
Тепер нам стає зрозумілим, у якому сенсі ми маємо користуватися образом простору. Йдеться про його інформаційну основу – ту внутрішню схему, що виникає у середовищі в ході становлення тієї чи іншої організації, її архітектуру. І тоді стає ясним, що у складних утвореннях діють не внутрішні закони, як це бачать деякі автори[7], а їх внутрішні схеми. Як тут не згадати схему тіла М. Мерло-Понті [Мерло-Понти, 1999], згідно з якою будь-який організм сприймає зовнішні виклики і діє у відповідь. Але тут організаційне утворення вже не виглядає таким, що протистоїть зовнішньому середовищу, це те саме середовище, але організоване у інший спосіб! Тоді постає питання: як те чи інше утворення стає таким, яким воно є, як воно «виокремлюється» всередині цілісного середовища, формуючи «шкіру», та як вчиться розпізнавати «позитивні» та «негативні» впливи з боку оточення? Це питання стосується його морфогенезу. Отже, не закони визначають характер дій складних утворень, а схеми їх внутрішнього устрою, які є наслідком тривалого процесу узгодження, відбору, руху у так званому фітнес-ландшафті (обстановці). І цей процес здійснюється шляхом породження інформації, це те, що називається навчанням: «The way to seek after this goal is through education» [Nir, 1990: 1]. Закони є зовнішніми по відношенню до утворень, які нав’язує їм людина, а схема тіла – це те, що набуто взаємодією з оточенням, це – досвід утворення, його довготривала пам’ять. Чи буде вірним заявляти, що, наприклад, формування флювіальної морфології є законом? Ні, ця морфологія є наслідком організації руху потоку води, який взаємодіє з ґрунтовою поверхнею, якою рухається, та частинками ґрунту, які ним захоплюються (як приклад, наведу фото ділянки русла струмка, де видно морфологію дна, рис. 3). Це саме і пояснює введення поняття про геотіло [Ковалёв, 2009], причому йдеться про складну топологію, що формують геотіла: важливою стає архітектура кожного такого утворення, що відображає/моделює зв'язок між ним та оточенням, бо архітектура не виникає сама по собі.


 Рис. 3. Струмок, що формує складну морфологію дна шляхом взаємодії з частками ґрунту (фото автора). Кожна частинка ґрунту робить внесок у спільний рух потоку. 

Такий підхід до області дослідження географії відображається шляхом введення поняття про геопроцес у варіанті, вперше запропонованому у роботі [Ковальов, 1997]: саме його проявом було виникнення на нашій планеті біосфери (біотизованого геобасейну) та антропосфери (антропізованого геобасейну), як ми їх сьогодні уявляємо, з їх динамічною структурою. Геопроцес фіксується у вигляді послідовності подій. Геосвіт має розглядатися як мінливий, він містить стрілу часу (краще - еволюції), а геосередовище – як дуже складне утворення, що знаходиться у безперервному русі, намацуючи форми організації на різних масштабних рівнях, які роблять його все більш цілісним, сталим і незалежним, який, думаю, не може стати завершеним (це означає, що телеологія не є принципом, який лежить в основі географічного знання), отже, і прогнозованим: маємо фронт просування у вигляді інформаційної машини. І цій цілісності мають відповідати особливі одиниці географічної організації.
Повернемось до роботи Р.Дж. Голледжа: «Geography now has spatially explicit theory to complement the economic, social, political, cultural, biotic, meteorological, hydrological, geomorphological, and other symbiotic theories that it “borrowed” from adjacent disciplines during the first sixty years of the 20th Century. Whether in human science or physical science domains, spatially explicit theory has added much to general understanding of the world around us» [Golledge, 2002: 7]. Але проблема географії саме і полягала у тому, що географи весь час щось компілювали, не знаходячи свій, специфічно-географічний домен дослідження. Це була фізична, економічна, суспільна, політична, історична, медична ... варіанти – що завгодно. Так чи варто говорити про комплементарність географії стосовно вказаних Р.Дж. Голледжем дисциплін? Думаю, ні. Всі наукові напрямки в межах єдиного наукового поля є комплементарними (ми маємо єдине наукове поле), але кожний відзначається своєю областю дослідження, чого досі так бракувало географії. Тепер ця проблема вирішена. Йдеться про особливі – географічні - форми організації середовища, що формуються на різних масштабних рівнях, об’єднуючись у єдиний планетарний геобасейн з холонічною будовою, що формує геохолархію. На відміну від твердження Р.Дж. Голледжа, який пише, що «Geographers use place-based reasoning in their scientific endeavors, because, whether identified in absolute (e.g., global co-ordinate) or relative (proximal or local relational) ways, the place-specific nature of all things in real, imagined, or virtual worlds is paramount. Today’s geographers - more so than ever before - relish this factor and make a search for understanding place-specificity their guiding objective» [Golledge, 2002: 7], ми приймаємо, що центральним моментом формування образу географічного середовища є не «place-based reasoning», а образи, що мають організаційну орієнтацію, направлені на відображення утворень відповідного – географічного - рівню складності, які, в тому числі, відзначаються певним місцезнаходженням (на даний момент часу, бо все змінюється). Слід відмовитись від «просторової ідеології», яка залишає в стороні динаміку. Само поняття «місце» набуває іншого відтінку, в першу чергу, інформаційно-топологічного, бо «місце» проявляється у акті спостереження і, відповідно, відзначається моментом виявлення (часовий аспект): місце визначається як розбіжність, подія, що проявляється внаслідок встановлення ситуаційного відношення між спостережником та його оточенням, тобто це певний стан спостережника як наслідок  резонансу з певною частиною світу, яка є для нього, образно кажучи, співзвучною. Місце визначається як відмінність, розрив безперервності у єдиному потоці станів спостережника, що виникає на основі сприйняття відмінностей оточення. Це і є те, що ми називаємо геоситуацією, головним аспектом якої є організаційний, базовим поняттям – організація, конкретною формою реалізації – геохолон/геоорг, а так званий спостерігач водночас є і спостережником, і учасником. Важливим стає не прив’язаність місця до координат чи відстані до інших місць, а його зміст/сенс серед інших місць як зосереджень організації: місце набуває релятивності (воно виділяється тільки при наявності інших місць – як розбіжність), воно визначається розподіленням сенсів, пов’язаних з тими чи іншими утвореннями, що стає підставою для формування смислового ландшафту (можливо, і смислових карт), це область прояву того чи іншого сенсу, значимого для нас (чи інших суб’єктів). Варто погодитись з версією, що «… we construct mental representations using several different frames of reference, which in turn use different brain structures (Committeri, et al. 2004)[8]» - у нашій свідомості дійсно формуються фрейми, особливості яких значною мірою визначається структурою мозку. Що лежить в основі місць, так це хвилі організації, що рухаються у середовищі, активізуючи його частини і утворюючи подекуди дещо, подібне до стоячих хвиль, тобто «місце» - це ChoroChronoOrg - рухливий організаційний домен, у якому виникає стояча хвиля організації (наприклад, під час зледенінь цілі біогеоценози мігрували в інші регіони, і це був не просто рух певних видів, це був рух організації всієї спільноти), ще більше це проявляється на рівні людських культур, які, насправді, слід вважати природно-людськими, бо вони формуються внаслідок втягування певної частини середовища у ту чи іншу форму господарювання, краще, життєдіяльності[9]). Місце має відношення не до фізичного, а до топологічного простору, а виявлений сенс ми накладаємо на фізичний простір. До того ж ми маємо прояв організації на різних масштабних рівнях, при цьому організаційний ландшафт (патерн) проявляється по-різному при переході від одного такого рівню до іншого. Це дуже важливе поняття, бо саме можливість формування такого образу дозволяє виділяти ті чи інші форми організації. Отже, все залежить від того, як ми ставимо питання (а це вже суб’єктивний момент).
Ситуацію спробували змінити шляхом розробки методів так званої візуальної аналітики (Visual Analytics), наприклад, [Andrienko G., Andrienko N., Demšar, Dransch, Dykes, Fabrikant, Jern, Kraak, Schumann, Tominski, 2010]. Надзвичайно цікавий варіант (на сьогодні ми маємо багато публікацій, що висвітлюють цей підхід, деякі його моменти містяться і в моїй роботі [Ковалёв, 2009]). Як приклад, автори цитованої роботи наводять, цікаві форми відображення щільності траєкторій руху танкерів у Фінській затоці (рис. 4) та ряд інших відображень. Але до географії це відношення не має. Географів має цікавити технологія відображення зміни щільності організації геосередовища, тоді це буде те, що потрібно, і тут візуалізація, про яку тепер так часто пишуть, є надзвичайно важливим моментом. Приклади можна знайти у важливій публікації [An Information Visualization Primer and Field Trip, 2008].


Рис. 4. Агрегація траєкторій шляхом розрахунку просторово-часової щільності руху. Вверху: траєкторії танкерів протягом одного дня, відображені як траси у просторово-часовому кубі. Внизу: просторово-часова щільність рухів танкерів показана у просторово-часовому кубі з використанням величин техніки рендерінгу (рендерінг - процес побудови та відображення графічної сцени або тримірного об’єкта за його описом у растрову цифрову форму) [Andrienko G., Andrienko N., Demšar, Dransch, Dykes, Fabrikant, Jern, Kraak, Schumann, Tominski, 2010].

Прояв у геосередовища такої властивості, як історичність, віддаляє географію від фізики і зближує з біологією та соціологією. Саме ці дисципліни мають справу з явищами, які демонструють високу динамічність, еволюційність, адаптивність, пошук і відбір оптимальних структур (хоча цей стан ніколи не досягається) з метою самозбереження/виживання тощо – явищ, які не можуть бути описані за допомогою законів (ясно, що ніякого «Toblers first law of Geography» не існує). Не можна передбачити майбутні стани геосередовища, бо вони мали б бути відомими заздалегідь і, відповідно, мав би діяти телеологічний принцип, можна виявити тільки тенденції, тренд змін, що вказує на можливі варіанти напрямків просування, але на фронті просування виявляються нові емердженції, про які раніше було невідомо. Головним моментом є виробництво інформації (вибір), а це - процес непередбачуваний: поява будь-якого стану відразу міняє всю карту простору станів, який, образно кажучи, підстилається простором можливостей, який не є однорідним: там, де має місце концентрація можливостей, концентруються і áктори, що веде до конкуренції та відбору (згадайте посадку у поїзд метро при наявності великої маси пасажирів). Ми маємо безперервний процес змін, адаптування до «умов», який, в свою чергу, викликає зміни цих умов, тобто це процес незупинний, що ставить під сумнів ідею сталого розвитку. У цьому плані надзвичайно цікавою є робота Ц.-К. Мао [Mao], у якій автор наводить енергетичний профіль направленого наближення процесу зміни до певної організації (рис. 5).

  
Рис. 5. Енергетичний профіль направленого наближення організаційного етапу процесу зміни (Рисунок демонструє відношення стану системи (theball’) та атрактору, до якого притягується процес зміни. В зоні хаосу (cusp shape shadow area) проявляється новий атрактор, що конкурує з існуючим атрактором для стану системи (theball’)) [Mao: 4].

Він же пропонує наступні чотири принципи організаційної зміни систем [Mao: 3 - 6]:
A. Principle of Self-Creation: A human organization exists as a process of creative advancement in which the organization ceaselessly defines itself and sustains itself.
A-1 Rule of Dependent Arising: The emergence of a human organization is a result contingent upon the match of the internal systemic causes and external situational conditions.
A-2 Rule of self-discipline: To sustain its structure, a human organization must carry out the metabolic function in a self-disciplined way.
A-3 Rule of value commitment: To justify the legitimacy of its existence, a human organization must ensure that its value proposition is valid and is being effectively delivered all the time.
B. Principle of Binary-Mode of Existence: Human organization has two modes of existence, namely, regular mode and transitional mode, and each has its own conditions of dependent arising and rules of behavior.
B-1 Rule of regular mode behavior: When in regular mode, a human organization will
self-correct, with minimum work, the perturbations caused by the environment to conserve the integrity of its structure.
B-2 Rule of transitional mode behavior: When the external disturbance exceeds certain limits and the existing order can no longer be restored by the regular self-correction force, then a human organization will build up energy and prepare itself to be transformed into a new structure which will be sustainable in the new environment.
C. Principle of Phase Transformation: The phase change process of a human organization, macroscopically, starts from the disorganization of the old structure and finishes with the emergence of a new structure. Microscopically, the phase change process involves a self-catalyzed quantitative to qualitative transformation which diffuses from the level of individual constituent members to the whole organization.
C-1 Rule of macro transformation process: Once entering the transitional mode, there
are two forces competing for the governance of the organization state, namely the conservation inertia and the transformation thrust, and there are also direct and indirect approaches to accomplish a successful phase change. The difference between these two approaches is whether the conservation inertia has been effectively resolved at the
beginning stage of the change process.
C-2 Rule of micro transformation process: The change of the macro state of a human organization stems from the change of behavior patterns occurring at the level of the individual constituent member, which in turn is started from the change in his/her cognition state; then through a process of co-evolution, such a change at the individual level will grow into a macro phase change at the organization level.
D. Principle of Bifurcation: The history of a human organization is a history of bifurcation and choice that are governed by the following two rules.
D-1 Rule of irreversibility: The bifurcation of an organization change process is an irreversible dependent arising phenomenon, i.e., as the response of the inner causes to the altered outer conditions reaches a certain critical level, a phase change of the organization becomes inevitable; however, which particular one the system will choose among the bifurcated paths of evolution is contingent upon the specific combination of the inner and outer factors at the instant of change.
D-2 Rule of inheritance: The evolution of an organization at any stage is inherited from the system status of its previous stage.
Звертає на себе увагу фундаментальна робота Г. Моргана, особливо розділ «Organizations as Holographic Brains», де він відмічає наступне: «The metaphor of a hologram invites us to think of systems where qualities of the whole are enfolded in all the parts so that the system has an ability to self-organize and regenerate itself on a continuous basis» [Morgan, 2006: 97]. Тут кожна складова безперервно здійснюює операції кодування та декодування сигналів, причому кожний áктор робить це по-своєму. Це – мережа. Маємо децентралізовану (розподілену у середовищі), демократичну когнітивну функцію, внаслідок чого «They would be capable of processing massive amounts of information and of shaping it for different purposes. They would be comfortable with managing many different points of view. They would be organizations where individuals, teams, and other units are able to take on almost any challenge and find ways of organizing for the needs at hand. They would be capable of functioning when major sections become obliterated or immobilized. They would be organizations where capacities, intelligence, and control are distributed in a way that allows any single element to become a vital part of the whole. They would be organizations that are able to grow, develop, and change their personalities along with changing experiences. They would, in short, be intelligent, self-organizing brains that reflect all the qualities of what we have described as a ‘learning organization’» [Morgan, 2006: 98]. Так організація, що вже встановилася, трансформує сама себе. Рис. 6 показує зв'язок п’яти принципів, що лежать в основі організації за голографічного підходу. Ми отримуємо те, що має назву «мереже-подібний розум» - «networked intelligence». Штучною реалізацією такого явища є Інтернет: «Just as the Internet and the World Wide Web create an opportunity for the evolution of a kind of "global mind," organizational information systems create a capacity for the evolution of a shared "organizational mind"» [Morgan, 2006: 101]. 
  


Рис. 6. Принципи голографічного дизайну [Morgan, 2006: 100].

Організацію дійсно можна уявляти, як вир, який веде до утворення руху зі спіральним розподіленням векторів на фоні прямолінійного руху водної маси. З одного боку, організаційні одиниці прагнуть призупинити рух, стабілізуватися (будь-яка організація починає ефективно функціонувати, досягши сталого стану), бо це збільшує їх надійність й виживання, з іншого, вони змушені весь час знаходитись у режимі пошуку інших варіантів з причини несталості обстановки (circumstances), що вимагає присутності певного внутрішнього різноманіття (що конче потрібно для здійснення вибору). Це – найважливіший атрибут інформаційної машини, призначеної для пошуку варіантів просування в умовах невизначеності (наприклад, [Ковалёв, 2009]). Перехід до іншого стану – це перехід до іншого зв’язувального патерну[10].

Організаційні одиниці

One has not fully understood the nature of an area until one has learned to see it as an organic unity.
   Carl Sauer
Ще однією проблемою є ті одиниці, з яких географічне середовище складається. Сьогодні це є ледве не центральним питанням географії. Географія не буде виглядати самодостатньою при відсутності таких одиниць, бо саме їх взаємодія формує основу будь-якої організації. Свого часу такими одиницями визнавалися геокомплекси різних рангів (навіть фіксували їх кордони на картах), потім – геосистеми[11], сьогодні це утворення, які отримали назву «геохолон»/«геоорг». Отже, акцент уваги географів має бути сконцентрований на їх виділенні та взаємодії, як і тих процесах, які ведуть до їх інтеграції у єдине геосередовище. Це – надскладна задача, бо кожен з них, виражаючись словами М. Спарке, «everywhere but always somewhere» [Sparke, 2002: 7] (дуже схоже на ситуацію з електроном). Ось тут нам може знадобитися поняття фації, як воно було введене свого часу (наприклад, [Пузанов, 1912]), бо саме фаціальний аналіз поверхні дає змогу виділяти своєрідні фрагменти, що характеризуються зв’язаністю складових і насиченістю (аналіз поняття «фація» з деякими моментами його історії дається в роботі [Ковалёв, 2009]).
У науковий обіг поняття про холон у 1967 році ввів А. Кестлер в роботі «The Ghost in the Machine». Такі утворення він наділив наступними особливостями по відношенню до організму [Koestler, 1969]:
1. The organism in its structural aspect is not an aggregation of elementary parts, and in its functional aspects not a chain of elementary units of behaviour.
2. The organism is to be regarded as a multi-levelled hierarchy of semi-autonomous sub-wholes, branching into sub-wholes of a lower order, and so on. Sub-wholes on any level of the hierarchy are referred to as holons.
3. Parts and wholes in an absolute sense do not exist in the domains of life. The concept of the holon is intended to reconcile the atomistic and holistic approaches.
4. Biological holons are self-regulating open systems which display both the autonomous properties of wholes and the dependent properties of parts. This dichotomy is present on every level of every type of hierarchic organization, and is referred to as the "Janus phenomenon".
5. More generally, the term "holon" may be applied to any stable biological or social sub-whole which displays rule-governed behaviour and/or structural Gestalt-constancy. Thus organelles and homologous organs are evolutionary holons; morphogenetic fields are ontogenetic holons; the ethologist's "fixed action-patterns" and the sub-routines of acquired skills are behavioural holons; phonemes, morphemes, words, phrases are linguistic holons; individuals, families, tribes, nations are social holons.
Є очевидним, що ці особливості мають відношення не тільки до біологічних та соціальних утворень, але і до географічних, тільки одиниці тут будуть іншими.
Геохолони=геоорги мають формуватися з активних складових – áкторів, які самі по собі не є географічними, але вони формують зв’язки, які ведуть до виникнення географічно-організованих утворень. Причому цей процес має йти шляхом видалення з ансамблів тих з них, які ускладнюють досягнення головної цілі – виживання даного утворення[12]: так відбувається стабілізація. І тут важливим стає питання, наскільки ці áктори вільні, автономні стосовно вибору, який вони роблять – свобода вибору виходить на перший план. Кожний áктор - це індивідуум (у широкому розумінні слова - нероздільна одиниця, цілісність, що здійснює вибір), який діє відповідно до виділеного ним контексту, тобто ситуаційно, а сам контекст має виділятися відповідно до схеми його тіла (це завжди обмеження). Ситуація для кожного áктора своя, внаслідок чого ми маємо складний ситуаційний ландшафт, причому є велика різниця між áкторами абіотичними, біотичними та антропними (антропічними). Такий ландшафт постійно змінюється, бо кожний áктор є унікальним і має обмежений термін існування (життєвий цикл).
Думаю, варто говорити і про існування у кожного áктора власного простору, порушення якого призводить до погіршення його стану і навіть повного знищення. Як його уявити? Це питання непросте. Можливо, він має включати як сам áктор, так і ту область середовища, яка дозволяє йому стало відтворювати свою індивідуальність – певний контекст (саме тут надважливим стає поняття ніші). Отже, він динамічний, може стискатися і розширюватися - пульсувати. А це означає, що він має змінюватись протягом життєвого циклу áктора – все залежить від спроможності відтворювати свій образ світу, виділяючи у ньому ті чи інші властивості. Найбільше це проявляється у людини. Тут ми маємо суспільство, яке на сьогодні ще далеке від досконалості, бо надто затиснуте владними ланцюгами, в той час, як має бути анархо-плюралістичним[13]. Тільки такий варіант дає змогу реалізувати режим самоорганізації. Але при цьому кожний людино-áктор повинен мати необхідний рівень культури, що забезпечує взаємоповагу та розуміння того, які обмеження слід враховувати у взаємодії з природним оточенням. Саме таку культуру я називаю геокультурою.
Як уявляти собі структуру, що складається з геохолонів/геооргів? Д. Нір дає наступний варіант: «This is exactly the meaning of holon: when viewed from the inside it is something closed, something final and defined, but when viewed from the outside appearing as part  of  something larger» [Nir, 1990: 25]. Як бачимо, багато що залежить від позиції спостерігача та його спроможності вловлювати цілісності у більшому цілому. Важливим моментом має виступати інтенсивність комунікації, бо саме її зростання веде до виокремлення частин світу, що перетерплюють (так це сприймається) «стискання» – все відносно. Кожна така одиниця має специфічну, властиву тільки їй, внутрішню схему, хоча можна говорити про їх типи. 
Слід мати на увазі, що (гео)холони/орги можуть виділятися тільки на фоні інших подібних утворень. Йдеться про організаційний фон. Не можна виміряти організацію кількісно, бо це – якість, отже, має бути відчуття організованості (йдеться про градієнт організованості), схоже на відчуття краси, гармонії. Може саме тому багато хто вважає географію різновидом мистецтва, з чим не можна не погодитись.
Trends in Geography: від фізичного до організаційно-холонічного мислення

"Nothing truly general can be said about aggregate regularities until it has been made clear how far they remain invariant with organizational differences at the micro level."
 Torsten Hugerstrand, Lund
Повернемось до питання особливого способу мислення географів. Так чи має місце таке? Так, має, хоча стосується це не тільки географів. Йдеться про особливе – організаційно-холонічне – мислення, призначене для відображення складних форм самоорганізації середовища, що складається з áкторів різної природи.
«Trends in Geography» - така книга була видана у 1969 році під редакцією Р.Ю. Кука та Дж. Г. Джонсона [Trends in Geography, 1969]. Надзвичайно цікава назва. Її зміст відображає погляди тогочасних географів. Тут є геоморфологія, метеорологія з кліматологією, екосистеми та угрупування в біогеографії, ґрунти, географія населення, історична географія тощо – весь допотопний набір. На той час саме так уявляли собі географію – розділену на гілки/напрямки, між якими важко було знайти щось спільне, бо вони мали не тільки різні області дослідження, але й різні методологічні основи. Нажаль, багато хто з тих, хто вважає себе географом, і сьогодні лишається на такій позиції, хоча тренд у розвитку географії за останні десятиліття мав місце. Для того, щоб дати відповідь на питання стосовно тренду в географії, слід спробувати більш чітко визначити область її дослідження.
«What Is Geography?» - ставиться питання на одному з сайтів, де наводиться ряд її визначень. Зупинимось на наступних: «The purpose of geography is to provide "a view of the whole" earth by mapping the location of places» - відповідає Птоломей, «Synthesizing discipline to connect the general with the special through measurement, mapping, and a regional emphasis» - уточнює А. фон Гумбольдт [What Is Geography?]. І в першому, і в другому варіантах присутня цілісність, а також картографування. Але картографування не є суто географічним підходом, цей спосіб відображення використовується спеціалістами багатьох дисциплін. Тут слід зосередитись на тому, що саме має підлягати картографуванню, щоб карти можна було вважати географічними. І це знову-таки організація, різні її показники, в першу чергу – щільність, сталість, ступінь прояву, складність тощо, хоча дуже часто організація уявляється, як щось добре упорядковане, схоже на машину: «We talk about organizations as if they were machines, and as a consequence we tend to expect them to operate as machines: in a routinized, efficient, reliable, and predictable way» [Morgan, 2006: 13]. Чи є корисним таке бачення? Є, але воно позичене з техніко-виробничої сфери, основу якої є машинне виробництво, а це – бліда тінь реальної організації. Поки ми не знайдемо відповідних форм відображення, географічної картографії існувати не буде.
На сьогодні ми маємо приклади таких наукових напрямків, які будують свої теорії не на фізичних законах та редукції, а на концептах. Серед них – біологія (тут варто звернути увагу на роботу Е. Майєра «What makes biology unique?»), соціологія, теорія складності тощо. Так, Е. Майер пише: «Most theories in biology are based not on laws but on concepts. Examples of such concepts are, for instance, selection, speciation, phylogeny, competition, population, imprinting, adaptedness, biodiversity, development, ecosystem, and function» [Mayr, 2004: 28]. В географії ми маємо такі концепти, в тому числі: регіон, георізноманіття, країна «Біосфера» (така глобальна організація геосередовища, яка забезпечує стале відтворення біосфери) тощо. Варто зазначити, що увага до організаційного аспекту пов’язана з тим, що сама суспільна практика у ХХ столітті вимагала все більшої організації, причому у глобальному масштабі.  
Отже, провідним питанням для географів стає питання організації. «What is an "Organization?» - питання, з якого починається стаття на сайті Вашингтонського університету «Econ & Bus Geography» [Organizations & Geography, 1999]. Дається наступні дев’ять варіантів[14]:  
· "A structured process in which individuals interact for objectives" (Hicks, Management of Organizations, p.23)
· "A structure of relationships, power, objectives, roles, activities, communications and other factors that exist when persons work together" (Classical amalgamism)
· "A dynamic social system of cooperative interactions with the purpose of satisfying individual needs" (Chaster Barnard, 1938; = transition between neoclassical and modern; accommodating formal and informal aspects of organizations)
· "A set of social relations deliberately created, with the explicit intention of continuously accomplishing some specific goals or purposes" (Stinchcombe, in J.March, ed., Handbook of Organizations, 1964, p.142.)
· "A system of structural interpersonal relations ... (within which) ... individuals are differentiated in terms of authority, status, and role with the result that personal interaction is prescribed... Anticipated reactions tend to occur, while ambiguity and spontaneity are decreased" (R.V. Presthus)
· "A system consisting generally of inputs, process, outputs, feedback, and environment" (Norbert Wiener's cybernetic interpretation of organization)
· "A set of interlocked activities under unified control" (Pfeffer & Salancik)
· "Every organized human activity - from the making of pots to the placing of a man on the moon - gives rise to two fundamental and opposing requirements: The division of labor into various tasks to be performed, and the coordination of these tasks to accomplish the activity" (Mintzberg, 1983)
· "The most effective organizations achieve a degree of differentiation and integration in organizational boundary-spanning functions which is compatible with environmental demands" (Lawrence & Lorsch, 1967)
· "Formal organization: "The goals to be achieved, the rules the members of the organization are expected to follow, and the status structure that defines the relations between them have not been spontaneously emerged in the course of social interaction but have been consciously designed a priori to anticipate and guide interaction and activities" (Blau & Scott, Formal Organization, 1962, p.5)
· "One characteristic which distinguishes organizations from other collections of people is a commitment to achieving members' goals by means of an explicit and stable structure of task allocations, roles, and responsibilities. Mobs and informal groups are not organizations. Social and service clubs, like Rotary and Kiwanis, are organizations only part of the time. However, as long as one is concerned with organizational behavior and not with social behavior in general, one should emphasize the modes of behavior in which organizations specialize" (W.H. Starbuck, 1965)
· "Different types of organizational structure are suitable for particular environmental conditions. An organization with well-defined tasks and a rigidly hierarchical system of decision-taking is argued to be appropriate for stable environmental conditions. Where the environment is changing, an organic form of organizational structure is deemed more appropriate, in which tasks are flexibly defined and participants cooperate on the basis of expertise and not on hierarchical positions" (= contingency view; Burns and Stalker, 1961).
У цих визначеннях слід тільки замінити «людину», «персону» і т. і. на «áктор». Це є зрозумілим, бо поняття організації прийшло із соціально-виробничої сфери. Ми маємо цілий спектр визначень, серед яких є більш конкретні та більш загальні – вибирати є з чого. Додам ще варіант: організація – це така форма сполучення áкторів, яка мінімізує конфлікт їх інтересів та сприяє узгодженню цілей, в тому числі на різних ієрархічних рівнях, що веде до зростання ефективності: організація, це якість, яка перетворює невпорядкованість на впорядкованість, злагодженість шляхом патернізації, тобто формування морфо-динамічного, поведінкового, структурного патернів, що дозволяє досягти мети. Так, організація без мети не може існувати, ми маємо справу з ціле-орієнтованою активністю áкторів, що вступають у відповідні стосунки. І саме мінімізація конфліктності між ними забезпечує зростання ефективності, а досягається вона через комунікацію й формування та розповсюдження єдиних правил дій для учасників альянсу. Знову звернемось до ідеї М. Мерло-Понті стосовно схеми тіла [Мерло-Понти, 1999]: йдеться про незупинний процес налагодження внутрішнього устрою складного утворення. Але будь-яка зміна тут же викликає зміни у всьому середовищі, бо ніщо і ніхто не випадає з нього – все є цілісністю, окремі складові весь час обмінюються сигналами про свій стан: саме це зумовлює спорідненість всіх географічних утворень. А підвищення рівню організації має базуватися на основі інтенсифікації комунікації, пришвидшенні обробки сигналів, зростанні сприйнятливості у середовищі áкторів, зниженні ефекту комунікативних бар’єрів тощо, хоча без них не обходиться. Там, де виникають комунікативні бар’єри, формуються фронти і фронтальні зони. Це стосується і геосередовища, в якому виникають геофронти.
Організаційне бачення - це те, що протистоїть механістичному погляду на утворення: організація не розкладається на частини, а її прояв зазвичай пов’язують з когерентністю, узгодженістю, ефект якої проступає несподівано, як емерджентна властивість даної асоціації. Організація виникає у разі прояву спільної для всіх áкторів, задіяних у формуванні організації, мети (звісно, що на абіотичному і біотичному рівнях така мета утвореннями не ставиться, її виявляємо ми), тобто вона вимагає узгодженості (coherence, matching). Ситуацію можна уявити так: існує множина вільних áкторів з певною щільністю потенційно активних одиниць, спроможних вступати у комунікативні стосунки, і ці áктори-гравці починають відчувати вплив відібраних режимом самоорганізації правил гри і захоплюватись цим режимом: відбір правил – найважливіший момент. Це - своєрідна мобілізація. Частина цих áкторів, що не відповідає відібраним в ході динаміки загальним правилам гри, вилучається, що веде до зростання ефективності (згадаємо вираз «біла ворона»). «Бути у справі» означає відповідати певним нормам/правилам взаємодії[15]. Мати відношення до організації означає мати певну функціональну нішу у цілісності, яку треба ще віднайти. Отже, коли ми задаємось питанням стосовно оволодіння географічним мисленням, відповіддю буде наступна: слід вчитися за фізичними проявами світу бачити те, що робить його організованим, упорядкованим, цілісним, бачити області згущення організації на різних масштабних рівнях і у їх динаміці, знаходити те, що називається параметрами порядку. Організацію започатковує дія! Саме у цьому полягає суть географічної освіти, направленої на становлення географічно-організаційного способу мислення. На перший план виступає узгодженість, синергія. Кожен áктор має своє «силове поле», краще, «організуюче поле», яке взаємодіє з подібними полями інших áкторів та визначається його потенціалом. Разом вони формують організуюче поле утворення (наприклад, річкового басейну, біогеоценозу, регіону). У такому сенсі можна говорити і про геополе, бо кожний áктор робить свій внесок у спільне організуюче поле. Такі поля внаслідок взаємодії посилюються чи послаблюються. До речі, саме на цьому рівні постійно ведеться «боротьба» між централізмом та демократизмом – все залежить від ситуації, у якій знаходиться створювана взаємодією цілісність. Те, що зараз ми маємо в Україні (йдеться про декларовану «децентралізацію»), споконвік діє у природних утвореннях: децентралізація забезпечує значно більші різноманіття дій та свободу вибору, але у нас, нажаль, вона є доволі штучною (тепер кажуть - фейкову), бо торкається тільки окремих рівнів ієрархії державного устрою.    
Одним з найскладніших питань є оцінка рівню організації, бо далеко не завжди ясно, на якій основі вона має здійснюватись. Тут слід чітко розуміти, що будь-яка оцінка може взагалі здійснюватись тільки у порівнянні, більше того, вона буде відображати тільки одну сторону організації. Складність проблеми зростає із ростом складності даної організації. «Through organizational assessment - commonly known as evaluation - the effectiveness of an organization is measured in terms of its functioning, problems and achievements from both the behaviourial and social system points of view (Lawler, Nadler and Cammann, 1980). Organizational assessment thus involves "measurement of variables related to patterns of organizational behaviour and effectiveness" (Nadler, Mackman and Lawdler, 1979)» [Organizational evaluation]. Нас цікавить можливість оцінювати не тільки соціальну організацію, а різні форми організації, незалежно від їх природи. Йдеться про єдиний холономічний (голономний) процес, що охоплює всі складові активного середовища, переводячи його у геосередовище (має існувати відповідний оператор, що здійснює таку операцію). Зробимо припущення, що якість будь-якої організації оцінюється відповідно до її спроможності сприймати сигнали з боку оточення та робити адекватні вибори задля підтримки свого стабільності внутрішнього середовища. Найбільш цікавим варіантом виглядають так звані «карти самоорганізації Кохонена» [Kohonen, 2001], які, до речі, вже використовуються у метеорології та океанології (наприклад, [Liu, Weisberg, 2011]).
Є одна особливість: ми не можемо виявити організацію за допомогою наших органів відчуття, як це має місце у випадку фізичних об’єктів, хоча фізичні поля також не проявляються безпосередньо, її не можна помацати руками, виміряти, організація вловлюється інтуїтивно, отже, по-різному різними суб’єктами. Для того, щоб її відчути, вона повинна мати, образно кажучи, певну «щільність», певну інтенсивність прояву. В цьому плані прикладом може бути мережева організація відповідно до ступеневого закону (рис. 7), а на рис. 8 – етапи формування такої форми організації (тут áктори виступають в якості вузлів), що є доволі поширеним явищем (з роботи [Jeon, 2006]). 

  
Рис. 7. Два типи мереж: (A) довільний (exponential) та (B) масштабно-вільний (power law): точки демонструють вузли, лінії – зв’язки між ними [Jeon, 2006: 12].



Рис. 8. Схема зародження та росту мережі, побудованої за ступеневим законом [Jeon, 2006: 14].

Отже, коли ми пишемо «ансамбль», «асоціація», «альянс», йдеться про те, що, крім складових, має бути присутнім дещо, що саме й робить їх сукупність з’єднаними, і це «дещо» проявляється у вигляді емерджентних властивостей, в тому числі таких важливих, як контроль, встановлення порядку, регуляція режиму тощо. Згідно з Г. Бейтсоном, таку функцію несе в собі з’єднувальний патерн, який не може бути розкладений на частини, тобто саме він відповідає за організацію. Складність географії саме і полягає у тому, що вона має справу не з фізичними об’єктами, які можна виміряти, а з організаційними патернами, що об’єднують різнорідні áктори у ансамблі/асоціації, що веде до формування цілісних утворень з географічними особливостями. Тому такі утворення і були названі геохолонами[16] або геооргами. При цьому складність зростає від абіотичних утворень до біотизованих і далі до антропізованих – у цьому напрямку зростає й унікальність кожної складової, що формують геосередовище. В географії ми маємо ситуацію, коли підхід до вивчення географічно-організованих утворень, що базується на виявленні емерджентності, в плані адекватності суттєво перевищує підхід, заснований на редукції. Ця ситуація добре відображена в роботі [Aaltonen, Keskinen, 2003] (рис. 9). Географічні утворення тут не показані, але їх місце - на правому кінці ряду, тобто серед складно організованих утворень. Можна припустити, що вони є найбільш складними.

  
Рис. 9. Емердженція та редукціонізм деяких систем [Aaltonen, Keskinen, 2003: 78].

Наведена схема дозволяє виявити тренд в географії, який мав місце у попередні десятиліття і протягується у майбутнє: це рух від фізичного мислення, що базується на редукції, до організаційно-холонічного мислення, основу якого складає емердженція.

Географічне знання
Саме такі уявлення мають бути покладені в основу сучасної версії географічного знання, як найбільш адекватні. Воно не базується на законах, відомих, як «закони природи», тут можна говорити про закони іншого плану, наприклад, ступеневий (power law), залежності від шляху (path-dependence) тощо. Це має бути впроваджена і у систему викладання географії (на сьогодні у цій сфері ми маємо дуже серйозні проблеми). Згідно з Р.Дж. Голледжем у другій половині ХХ-го століття найбільш значимими змінами географічного знання були наступні [Golledge, 2002: 2]:
1. Recognition of the difference between the acts of accumulating geographic facts and representing the spatial form embedded in these facts, and understanding the processes involved in understanding and analyzing those facts to produce new information and knowledge that is not directly observed during data gathering;
2. The development of spatially relevant theories about the location, arrangement, and distribution of geographic phenomena and the spatial interactions among both physical and human components of those phenomena.
Наведу погляд на географічне знання австралійських географів: «Geography is a structured way of exploring, analysing and understanding the characteristics of the places that make up our world, using the concepts of place, space, environment, interconnection, sustainability, scale and change. It addresses scales from the personal to the global and time periods from a few years to thousands of years.
Geography integrates knowledge from the natural sciences, social sciences and humanities to build a holistic understanding of the world. Students learn to question why the world is the way it is, reflect on their relationships with and responsibilities for that world, and propose actions designed to shape a socially just and sustainable future» [AusVELS Geography, 2013: 3]. Достатньо сучасна версія, але знову ми бачимо акценти на «place», «space», хоча є вже і «change», «time periods» - динамічні атрибути, як і, що особливо важливо, «holistic understanding of the world». В той же час немає головного: «холонічне розуміння світу» має базуватися на відповідному патерні, основу якого є організація. У цій публікації також висловлюється думка, що географічне знання є наслідком інтеграції «natural sciences», «social sciences» та «humanities». При такому баченні завжди будуть підстави виділити окремі гілки географії – природничу, соціальну та гуманітарну версії. Але унікальність географії має базуватися саме на організаційному баченні певної частини земного середовища як цілісності, яку ми називаємо Геосвітом. У такому варіанті географія вже не є наслідком інтеграції тих чи інших наукових гілок, бо її область дослідження є оригінальною, самобутньою, такою, що не розкладається. Відповідно, не може існувати соціальної, економічної, медичної, політичної версій географії, як і купи інших «напрямків». Географія має справу з патернами, які зумовлюють зв’язаність складових самої різної природи і слід шукати пояснення їх походження.

Завершення.
«To understand why these writers are so pessimistic we have only to look at the social environment people today inhabit. Varied descriptions of this environment could be given, but any description would have to mention the dominance of large-scale organizations» [Davis]. Дуже важливе висловлювання! Воно має відношення не тільки до соціального середовища людей, але й до тих складних утворень, що формуються на нашій планеті в зоні гео-організації (як би ми її не називали). Найбільш складними з них є географічно-організовані асоціації, що виводить географію на рівень дисциплін, особливості областей дослідження яких вже не припускають базування на механістичній методології. Їх основу складають патерни, що формуються завдяки прояву емерджентних властивостей, і цей прояв для спостережника є подією. В той же час вони мають певну архітектуру, що дозволяє розглядати їх, як тіла з відповідною внутрішньою схемою будови. Ми маємо багато таких геотіл – річкові та льодовикові басейни, біогеоценози, різноманітні поселення: всі вони співіснують, складно взаємодіючи і, тим самим, утворюючи надскладне геосередовище. Вони мають, в першу чергу, інформаційну природу, бо формуються внаслідок складного процесу відбору складових та форм комунікації, що тісно пов’язують áктори у щільні мережі: будь-яка організація – це, у першу чергу. більш тісний, більш інтенсивний зв’язок я наслідок породження і закріплення правил співіснування. Географи мають враховувати цей факт. Провідним поняттям географії стає геохолон або геоорг, що міняє образ географічно-організованого середовища. На відміну від системного погляду, що базується на розгляді систем, відокремлених від середовища, а цілісне середовище, в якому формуються складно організовані утворення, кожне з яких має певну внутрішню схему будови – схему тіла, архітектуру. Саме вона визначає, як таке утворення буде взаємодіяти з оточенням, яке розглядається, як контекст. Отже, взамін систем та їх середовищ, що вимагає чіткого розділу, пропонується уявлення, засноване на відсутності чітких кордонів: організація присутня всюди, тільки в різних частинах середовища вона має різний ступінь прояву, різну інтенсивність. Причому кожна організаційна одиниця існує не сама по собі, вона може бути виділена тільки на фоні інших подібних одиниць. Це різко обмежує застосування механістичного підходу в географії, на перший план виходить емердженція, основу якої складає інформація: географія все більше бачиться як інформаційна наука. Таким чином, є всі підстави вважати географію оригінальним науковим напрямком зі своєю особливою областю дослідження.      

Посилання:
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору // Український географічний журнал, № 1 (33). 2001 - С. 57 - 62.
Kim A. Enterprise 2.0 Anti-Patterns, ROI and metrics technology • business • people. Senior Managing Consultant, Emerging Technologies Evangelist - IBM Canada, 2009. – 81 p. –
Golledge R.G. The Nature of Geographic Knowledge. Annals of the Association of American Geographers, 92(1), 2002, pp. 1–14. –
Ковальов О.П. Географічний процес: що стоїть за цим поняттям? // Український географічний журнал, 1997, №4. – С. 45 – 51.
Nir D. Region as a socio-environmental system:  an  introduction to a systemic regional geography. - Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1990. – 182 p. –
Филиппов А.Ф. Социология пространства. Тела и пространства, 2006. -
У. Эко. «Отсутствующая структура. Введение в семиологию». - ТОО ТК «Петрополис», 1998. - 432 с.
Racine J.-B., Bailly A.S. Geography and geographical space: towards an epistemology of geography. In: Espace géographique. Espaces, modes d'emploi. Two decades of l'Espace géographique, an anthology. Special issue in English. 1993. - Pp. 125-134. – http://www.persee.fr/doc/spgeo_0046-2497_1993_hos_1_1_3196
Gersmehl P.J., Gersmehl C.A. Spatial Thinking: where Pedagogy meets Neuroscience // problems of education in the 21-st  century, Volume 27, 2011. – Pp. 48 – 66. - http://oaji.net/articles/2014/457-1404985920.pdf
Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. Перевод с французского под редакцией И.С. Вдовиной, С.Л. Фокина, Санкт-Петербург: "Ювента" "Наука", 999. – 604 с.
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Befani B. Criteria and Theory in the Evaluation of Organizations. Evaluation, 16(3). – 249 – 262. - http://www.rismes.it/pdf/BB_Criteria&Theory.pdf
Andrienko G., Andrienko N., Demšar U., Dransch D., Dykes J., Fabrikant S., Jern M., Kraak M.-J., Schumann H., Tominski Ch. Space, Time, and Visual Analytics, 2010. - http://geoanalytics.net/and/papers/ijgis10.pdf
An Information Visualization Primer and Field Trip. The Next Wave n Vol 17 No 2, 2008. – 29 р. –
Mao C.-K. Principles of Human Organization Change –
Morgan G. Images of organization. Thousand Oaks ■ London ■ New Delhi: SAGE Publications, 2006. – 504 p. – http://bookzz.org/book/811406/9974fb
Sparke M. Everywhere But Always Somewhere, 2007. -
Пузанов И. Очерки Северо-Восточного Судана. Заметки и наблюдения натуралиста. Глава  431. Ш. Порт Судан. // Землеведение. - М. - Книжка Ш - ІУ. 1912. - С. 150-171.
Kohonen T. Self-organizing maps / Teuvo Kohonen.- 3. ed. - Berlin; Heidelberg; New York; Barcelona; Hong Kong; London; Milan; Paris; Singapore; Tokyo: Springer, 2001. –
Liu Y., Weisberg R.H. A Review of Self-Organizing Map Applications in Meteorology and Oceanography. In: Self Organizing Maps - Applications and Novel Algorithm Design. Edited by Josphat Igadwa Mwasiagi. – Pp. 253 – 272. –
Self-organising maps: applications in geographic information science/editors, Pragya Agarwal, Andre Skupin. John Wiley & Sons, Ltd. Copyright © 2008. – 220 р.
Koestler A. Some general properties of self-regulating open hierarchic order (SOHO), 1969. - http://www.panarchy.org/koestler/holon.1969.html
Trends in geography. Edited by R.U. Cooke and J.H. Johnson,. Oxford · London · Edinburgh · New York · Toronto · Sydney · Paris · Braunschweig: Pergamon Press Ltd., Headington Hill Hall, Oxford. - 1969. – 287 р. -
What Is Geography? Definitions of geography on the Web –
Mayr E. What Makes Biology Unique? Considerations on the autonomy of a
scientific discipline. Cambridge, New York, Melbourne, Madrid, Cape Town, Singapore, São Paulo: Cambridge university press, 2004. – 232 p. –
Organizations & Geography, 1999. –
Organizational evaluation. Produced by:  Natural Resources Management and Environment Department  - http://www.fao.org/docrep/w7510e/w7510e05.htm
Jeon Y.-P. Distribution dynamics of complex systems. A Dissertation Submitted to Graduate Faculty of the Louisiana State University and Agricultural and Mechanical College in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy. Kangwon, 2006. –
Rheins J.G. "The Intelligible Creator-God and the Intelligent  Soul of the Cosmos in Plato’s Theology and Metaphysics" Publicly accessible Penn Dissertations. Paper 184, 2010 – 269 p. -
Aaltonen M., Keskinen A. Conclusion: Organisational Complexity. In: Keskinen A., Aaltonen M., Mitleton-Kelly E., Kauffman S. Finland Futures Research Centre (FFRC), Turku School of Economics and Business Administration, 2003. – Pp. 78 – 82. - https://www.utu.fi/fi/yksikot/ffrc/julkaisut/tutu-julkaisut/Documents/Tutu_2003-6.pdf
AusVELS Geography. –
Davis J.W., jr. Existentialism: a reaction to the age of organization. –

Загальна географія: чи є підстави вважати географію унікальною? До питання автономності географії як наукової дисципліни. У статті ставиться питання, чи є підстави вважати географію окремим науковим напрямком. Представлена точка зору на географію як науку про організацію частини земного середовища, що саме і робить її унікальною. Таку організацію слід вважати гео-організацією. Припускається, що середовище складається з численних áкторів  (активних утворень) - індивідів, що не розкладаються та можуть робити вибір. Під впливом організуючого поля (яке ними і підтримується) ці утворення формують асоціації, що з’єднуються зв’язувальним патерном. Пропонується ввести поняття про смисловий ландшафт та організаційний ландшафт. Якщо такі асоціації включають актори різного походження, які виконують різні функції, маємо одиниці гео-організації, які отримали назву «геохолон» або «геоорг», що є відображенням організаційно-холонічного підходу. Такі утворення не існують самі по собі, а виділяються на фоні загальної організації середовища, а їх наявність робить це середовище географічним. Найважливішим моментом є те, що на складність і цілісність геосередовища не дозволяють розглядати його з механістичної точки зору.
В статті дається критичний аналіз позиції географів, що розглядають географію, як науку просторового плану, перетворюючи простір на чи єдину актуальність географії. Показано, що головним аспектом виступає організаційно-інформаційний, а географія має відношення до найбільш складних дисциплін, що свідчить на користь її унікальності і оригінальності.

Oleksa Kovalyov. General Geography: is there a reason to believe that geography is unique? On the issue of autonomy of geography as a scientific discipline.
The article raises the question whether there is a reason to believe that geography is a separate scientific direction. A view of geography as the science of organization of the Earth's environment part is presented, which just makes it unique. Such an organization should be considered geo-organization. It is assumed that the environment consists of numerous actors (active entities) - individuals which do not decompose and can make choices. Influenced by organizing field (which they support) these entities form associations joined by binding patterns. It is proposed to introduce the notion of semantic landscape and organizational landscape. If such associations include actors of various origins performing different functions, then we have geo-unit organizations called "geoholon" or "geoorg" which is a reflection of organizational-holonic approach. Such formations don’t exist by themselves and stand out against the background of the general environment, and their presence makes this environment geographical. The most important point is that the complexity and integrity of geo-environment do not allow us to consider it from a mechanistic viewpoint.

Ключові слова: географія, географічне середовище, геопроцес, геохолон, патерн, просторовий аспект, місце, організація, організаційне поле.

Keywords: geography, geographical medium, geoprocess, geoholon, pattern, space aspect, place, organization, organizational field.




[1] Я використовую термін саме «світ» (як образ середовища), а не «простір».  Р.Дж. Голледж вказує на те, що при розгляді проблеми відношення людства і середовища - Human-Environment Relations (HER) - «For much of that history “environment” largely referred to physical space (i.e., the tangible natural world)» [Golledge, 2002: 2]. Ось це уявлення про фізичний простір (хоча це – чиста абстракція) і стало основою появи в географії некоректного терміну «географічний простір», а згодом – і поняття «просторова організація». Думаю, що географічне середовище формується не тільки людством, але й біотою, отже, це процес більш давній. Це і дозволило ввести уявлення про еволюцію цього середовища [Ковальов, 1997]. 
[2] Голледж посилається на наступну роботу Р. Бека: Beck R. Spatial meaning and the properties of the environment. In Environmental Perception and Behavior, 1967.
[3] Йдеться про роботу: Isnard  H.  (1978).  L'Espace  géographique,  Paris,  PUF, coll.  SUP  Le  Géographe,  219  p. 
[4] Умберто Еко (Umbeto Eco) – один з найбільш ярких мислителів останніх десятиліть пішов з життя 20-го лютого цього року. 
[5] Не варто забувати, що весь Всесвіт ми можемо уявити як простір тільки тому, що є певним чином упорядковані розбіжності, сукупність яких саме і дозволяє сформувати таку абстракцію. 
[6] Р.Дж. Голледж посилається на наступну роботу Дж. Єліота: Eliot, J. 2000. The nature and measurement of spatial intelligence. College Park, MD: Institute for Child Study, College of Education, University of Maryland.
[7] Як приклад, наведу вислів Б. Бефані: «more than other evaluands, organizations are living organisms that react to changes in the outside world according to their own internal laws; it is thus necessary to register these reactions in order to control for them, or take them into account during the evaluation» [Befani, 2010: 250].
[8] За роботою [Gersmehl P.J., Gersmehl, 2011: 52].
[9] Прикладом є українська землеробська культура, яка розповсюдилась в областях поширення чорноземів.
[10] Питання порівняння патернів розглянуте в роботах Т. Кохонена «Self-Organizing Maps» [Kohonen, 2001] та П. Агарвала і А. Скупіна [Self-organising maps: applications in geographic information science/editors, 2008]. 
[11] Слід відзначити, що на той час терміни «геокомплекс», «геосистема» та «ландшафт» взагалі перетворилися на синоніми і «дискусія» часто зводилася до того, який термін вірніший. 
[12] Так формуються й так звані наукові школи – відбираються тільки ті, хто погоджується притримуватись тих поглядів, носієм яких є засновник. При цьому навіть не замислюються над тим, що існування таких шкіл входить у протиріччя з суттю науки як потоку думки, фронту пізнання, в той час, як «наукові» школи – це всього тільки ідеї минулого, які потрібні для підтримки рейтингів засновників (найчастіше - столичних). 
[13] Сьогодні людська спільнота намагається створювати свої закони (цим займаються парламенти), хоча такими «законами» мають бути загальнолюдські цінності.
[14] Посилання на відповідні літературні джерела можна знайти на сайті:
[15] До речі, так формуються наукові групи, мафіозні родини, політичні рухи тощо, як і біогеоценози ...
[16] Варто звернути увагу на наступний текст, що проливає світло на походження терміну «холон»: «... the idea of a unified whole, where each of the parts has a definitive place, determined by the structure of the whole, and each part may be in turn such a whole in its own right. In 'Parmenides', Plato called it 'Holon' [Scolnicov, 1984, p. 214]». А також: «Plato held that the cosmos as whole was alive, intelligent, and divine» [Rheins, 2010: 10]

Немає коментарів:

Дописати коментар