4 вересня 2012 р.

До проблеми ландшафтного планування


Ковальов О.П. До проблеми ландшафтного планування. Розглядаються проблеми ландшафтного планування. Зроблений аналіз деяких визначень, що є в літературі. Показано, що вони базуються на викривленому трактуванні терміну «ландшафт» і що така форма планування не є самостійною, а має реалізовуватись у сполученні з більш широким - географічним плануванням (GeoPlanning). Піднімається питання про альтернативність територіального планування, що передбачає залучення територіальних громад.

Kovalyov Alexander. To the landscape planning problem. Some problems of the landscape planning are viewer here. Analyze of some available definitions in literature are doing. It is shown that they are bases on the perverted treatment of the term “landscape” and that such form of planning doesn’t self-reliant but must to realized in combination with more wide – geographical planning (GeoPlanning). The question about territorial planning alternativeness arises here.



A landscape is what one sees out the window of an airplane.
R. Forman

Landscape planning prescribes alternative spatial configurations of land uses, which are widely understood as a key factor in planning for sustainability.
Jack Ahern. Theories, methods and strategies for sustainable landscape planning.

Постановка задачі. Останнім часом тема ландшафтного планування (ЛП) почала набирати рейтинг. З одного боку, це свідчить про намагання географів вирішити задачі, що ставить перед географією суспільство в плані удосконалення схем землекористування, з іншого, самі географи шукають такі напрямки, які можуть збільшити рейтинг географії, бо планування як таке має виражений прикладний характер. Але тут слід бути дуже обережними: перш, ніж братися за таку складну справу, треба добре розібратися в тих базових поняттях і позиціях, які лежать в основі цієї справи. Отже, якщо йдеться про ландшафтне планування, слід чітко уявляти собі, що таке ландшафт, що таке планування і що таке ландшафтне планування (ЛП). А це означає, що розробка цього питання має виражені наукову і прикладну сторони. Науковий аспект пов'язаний з визначенням головних понять і їх співвідношень та методології, прикладний – з питаннями реалізації такого планування на конкретних містинах. Стоїть питання і про співвідношення між ландшафтознавством та географією, бо у тому варіанті ландшафтознавства, який є на сьогодні, так би мовити, офіційним (хоча для науки це не є нормальним), між ним і географією різниці немає.
Головні положення. ЛП, якому в останні два десятиліття приділяється все більше уваги, маючи відношення до сфери прикладної географії, виявило ряд серйозних проблем як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. З одного боку, географи мають справу з надзвичайною складністю геосередовища, стан якого хочуть змінювати, з іншого – реалізацію планування намагаються здійснювати на основі застарілих парадигм. Штучна диференціація географії, яка не відповідає цілісній природі Геосвіту, невгамовне породження нових напрямків, у яких вона розчиняється, виключення з розгляду людини як спостережника, від якої, залежить характер сприйняття, відмова від визнання наявності у Природи творчого начала, що є суттєвим обмеженням на шляху будь-якого планування, нав’язування Природі структур, які знаходяться у протиріччі з нею, уречевлення ландшафту, який насправді є тільки образом, що відображає організацію денної поверхні… - ось деякі з питань, які вимагають обговорення. Нам слід спробувати розібратися у цих питаннях. І хоча останнім часом з’явилися монографії, присвячені ЛП, що має відповідати завершальній стадії вирішення проблеми, я думаю, що ми знаходимось тільки на початковій стадії цього шляху. Не варто братися за написання монографій, не розібравшись з головними проблемами. Якщо йдеться про ЛП, слід спочатку розібратися, що таке ландшафт (тут ми маємо доволі строкату картину, причому часто автори просто декларують свою позицію, хоча саме це поняття є базовим), що таке планування, що слід розуміти під ЛП і, нарешті, як можна здійснювати ЛП, коли йдеться про середовища надзвичайної складності. Тут немає єдиної точки зору. Зробимо невеличкий огляд позицій різних авторів і стану вирішення проблеми.
Стан проблеми. Нажаль, в Україні розробки обговорюваних питань аж ніяк не виглядають прогресивними. І це не є голослівним твердженням. У своєму виступі на конференції «Актуальні проблеми ландшафтного планування» (Москва, МДУ, 13 – 15 жовтня 2011 р.) директор Інституту географії НАНУ пан Л.Г. Руденко на запитання про наявність в Україні ландшафтознавців, відверто заявив, що може пригадати тільки двох – Петліна і Позаченюк, а інші – це так, не варті уваги1. Це виглядає ще більш дивним з огляду на те, що сам пан Л.Г. Руденко у своїй доповіді на пленарному засіданні нічого, що стосується цієї проблеми, не сказав (і це не дивно, бо він ніколи не займався питаннями, пов’язаними з ландшафтом і ЛП). Але ця конференція певним чином вплинула на співробітників Інституту географії НАНУ. У першому номері Українського географічного журналу за 2012 рік вийшло відразу дві статті, присвячені цій проблематиці (у тому числі за участю пана Л.Г. Руденка).
Дещо інша ситуація склалася у Росії. Вже той факт, що в МДУ відбулася значна конференція, присвячена питанням ЛП (жовтень 2011 р.), свідчить про велику зацікавленість цією проблемою: за останні роки вийшло дві монографії по цій тематиці, перш за все [Ландшафтное планирование…, 2006] групи географів Інституту географії РАН і Інституту географії Сибіру і Далекого сходу (Іркутськ). Більше того, організатори конференції знайшли необхідним запросити мене – свого жорсткого опонента! Але і тут ми маємо великі проблеми, бо російські географи намагаються вирішити питання ЛП на основі дуже застарілих уявлень, які йдуть від Л.С. Берга, М.А. Солнцева і їх послідовників (до речі, це стосується і українських авторів), хоча ці позиції носили явно декларативний характер. Якщо позиція автора базується на уявленні ландшафту як речовинного об’єкту, який можна розкласти на частини, вона входить у протиріччя з визначенням ландшафту, введеним А. Гумбольдтом (який вводив його в географію першим, і його точка зору не була ніким спростована!), а також, що ще важливіше, з етимологією цього терміну (в самих різних мовах), про що не варто забувати. Більше того, уявлення про уречевлений ландшафт не сходиться з його розумінням художниками, архітекторами та пересічними людьми: це - не географічний термін. Це також веде до стирання різниці між географією і ландшафтознавством. Отже, це штучне викривлення смислу терміну, підміна поняття.
Ландшафт. Не можна братися за планування, не визначившись з головними поняттями. Якщо виходити з ландшафтоцентричної позиції, то саме поняття про ландшафт є головним. Це складне поняття, що має дуже складну історію. Роботи, в яких обговорюються ця історія і варіанти визначення ландшафту, добре відомі. Вони є у списках літератури моїх монографій [Ковальов, 2005, Ковалёв, 2009] та багатьох статей (виділю останню [Ковалёв, 2012а]). Зазначу, що цей термін дуже широко використовується у самих різних сферах життя – в літературі, живописі, архітектурі, географії, психології, економіці, політиці, у різних сферах науки, у звичайному бутті. Це накладає обмеження на варіанти його визначення, тим більше, що цей термін увійшов у науковий вжиток з живопису, хоча, можливо, стимулом для його виникнення була у середні віки аграрна діяльність. Але навіть якщо це так, то сама, так би мовити, фізична земля не мала до цього відношення (тим більше - природний комплекс), бо ландшафт пов’язувався з упорядкованістю земель як різних типів денної поверхні, така риса не є матеріальною. Тому ті, хто продовжує наполягати на речовинності ландшафту і можливості його розділу на компоненти, мають попрощатися з тією штучною версією, яка забезпечує їм зручність (начебто, всі звикли) і вигоду в ситуації, що склалася (часто козирем виступає посилання на «авторитетів» минулих часів і сучасних, хоча це заборонений у науці прийом). Але це не відповідає принципу науковості. Більше того, інколи це вже межує з непорядністю2.
Хоча в англомовній літературі цим питанням приділено значно більше уваги і роботи виглядають більш різноманітними і прогресивними, вони теж викликають багато питань, які мають обговорюватись. Деякі позиції авторів далекого зарубіжжя розбираються у моїх публікаціях, присвячених ландшафту, що дозволяє мені не робити це тут. Головними позиціями є наступні: або ландшафт пов’язують з виглядом місцевості (синоніми - view, scenery; Old English landscipe tract of land, тощо), або це фізична поверхня з її структурою (те, що я називаю денною поверхнею з її фізіографією), або структура земної поверхні як шару, як у сучасному російському ландшафтознавстві). Важливим є те, що там між їх прибічниками ведеться дискусія.
Отже, ландшафт, як і рельєф, не є речовинним, він не є фізичним тілом, його не можна відобразити за допомогою фізичних параметрів, ним не можна користуватися, по ньому не можна ходити і до нього не можна доторкнутися, він не має фізичної маси і не містить фізичну енергію. Більше того, ландшафту не притаманні просторово-часові властивості, бо це абстракція, що пов’язана з організацією малюнку денної (якщо йдеться про використання у географії) поверхні. Це образ, інформаційний згусток, паттерн певної частини денної поверхні, який перцепієнт сприймає як цілісний. Ландшафт не відображається на фотографіях чи картинах художників, тим більше – на картах (чому і не може бути ландшафтних карт), на них відображається структура денної поверхні. Саме це, а не щось інше, дозволяє говорити про ЛП. Тому висловлювання на кшталт «управління ландшафтом», яке є, наприклад, в роботі [Руденко, Маруняк, 2012] і роботах інших авторів, в тому числі закордонних, свідчить тільки про нерозуміння того, про що вони пишуть. Але, як зазначено в роботі [Ковалёв, 2009], паттерн місцевості виникає тільки тому, що має місце певна організація структури поверхні - форма, що припускає можливість введення такого поняття, як онтоландшафт (онтичний ландшафт), який вже по-різному сприймається різними перцепієнтами. Все це свідчить про те, що ландшафт має не фізичну, а семантичну природу. Не фізична природа ландшафту не дозволяє ставити питання про можливість його кількісної оцінки, ландшафти відрізняються тільки якісно. Мені можуть сказати, що можна скористатися інформаційною ентропією для оцінки різноманіття. Але це буде стосуватися знов-таки структури денної поверхні, а не ландшафту. В той же час є багато авторів, які змішують ландшафт і речовинну денну поверхню з її структурою та фізіографією, що веде до введення «ландшафтних компонентів» - плям («patch» в англомовній літературі), виділів, компонентів природи тощо - як і можливості керування ландшафтом у режимі «sustainable», що з легкістю підхоплюють автори з пострадянських країн.
Але, як цей онтоландшафт виникає, тобто, чи існують якісь фізичні сили, процеси, що призводять до виникнення такої організації? Звісно, такі процеси є. Це різноманітні процеси, що у своїй взаємодії утворюють організовані режими, які, у випадку їх достатньої сталості, відображаються у структурі денної поверхні, яка виступає монітором: тримірна динаміка проектується на поверхню, структура якої містить в собі відображення організації цієї динаміки. Відповідно, зміна цієї структури свідчить про зміну режиму, причому такі режими виникають на різних масштабних рівнях. Отже, денну поверхню (а не ландшафт) можна порівняти з палімпсестом – поверхнею, на якій створюються і стираються малюнки, хоча сліди минулих малюнків лишаються. Це означає, що втілення будь-якого плану означає перетворення саме структури денної чи земної (як шару) поверхні шляхом переорганізації режиму. Такі процеси/режими є ландшафто-твірними (наприклад, [Ковальов, 2005]). Будь-яке планування, що стосується тієї чи іншої території, має починатися з виявлення тих процесів, що у своїй єдності формують подібні ландшафто-твірні режими. Ці питання вже обговорюються. Так, ще на початку 90-х років минулого століття автор писав про єдиний схиловий процес [Ковалёв, 1991], в роботі [Ковальов, Шевченко, 2010] автори розглядають долино-твірний, балко-твірний, яро-твірний процеси, можна і слід говорити про місто-твірний і інших подібних варіантів. Все цілісне формується під дією складного холістичного ключового процесу [Ковальов, 2009].
Починаючи з 2011 року, автор почав розробку концепції, яка базується на холістиці (наприклад, [Ковалёв, 2011]). Йдеться про холонічний (holonic) підхід, який почав поширюватись з кінця 60-х років минулого століття у різних наукових сферах і пов'язаний з роботами А. Кьостлера. Все, що є цілісним, що може розглядатися як холон або орг, має у своїй основі певний цілісний процес/режим, що його організує. Він може бути мінеральним, біотизованим чи антропізованим. Відповідно, і структура денної поверхні, а за нею – і ландшафт, як організація її малюнку, що формується у нашій свідомості, - матимуть саме такі ознаки. Саме такий підхід, який враховує відносний характер частини і цілого, найбільшою мірою відповідає тій шаленій складності геосередовища з нечітко вираженою структурою, з якою має справу географ.
Планування. Будь-який витвір вимагає наявності плану, який надає йому автономного існування, вводить розбіжність між витвором і середовищем, а планування – це створення його конструкції. Як вважали Ж. Дельоз і Гваттарі, план виникає на основі безкінечно швидких рухів, метушіння думки, що черпає план іманенції з хаосу. Ось чому планів безкінечно багато, вони мають різну кривизну, що визначається значеннями концептів, які його заселяють – контурів, конфігурацій, констеляцій. План забезпечує взаємну стиковку концептів, які відповідають за його заселеність, що веде до постійної зміни його кривизни. [Делёз, Гваттари, 1998]. Зрозуміло, що кожний план відображає тільки певний аспект, що робить його обмеженим, бо пов'язаний він з певною метою. Він містить конкретні конструкції, подібні до вузлів машини, а план – це та абстрактна машина, деталями якої ці конструкції є. Отже, це не щось однозначне, остаточно завершене, планування – це постійна переорганізація образів, що конкурують між собою, це – потік думок, образів, що перетерплює біфуркації і режими перемішування. Плани групуються або розділяються в залежності від точок зору планувальників. Ми маємо складну когнітивну ситуацію, коли з множини народжуваних варіантів несподівано відбирається один, що найбільше відповідає принципу узгодженості цілей зацікавлених сторін, тобто план виникає спонтанно. Таким чином, планування є складним процесом відбору узгоджених позицій. І тут ми стикаємось з питанням стосовно учасників цього процесу. Зацікавленими сторонами є не тільки окремі люди, групи чи організації, але й природні агенти, що діють на даній території, утворюючи те, що зазвичай розглядається як природний фон. Цей «фон», якщо він містить сліди організації, є активним і, відповідно, його рухи пов’язані з цілями тих утворень, які входять до його складу, про що не можна забувати. Успіх плану у випадку його реалізації залежить від того, наскільки повно враховані інтереси різних сторін, у тому числі тих, які не можуть про це заявити, бо їх мова – це рух і форма. І цей рух відбувається у напрямку певного аттрактору – морфологічно і динамічно узгодженого стану.
Я не буду тут повторювати те, що вже неодноразово було опубліковано, зверну тільки увагу на те, що вважаю найбільш важливим стосовно будь-якого планування: 1) ми маємо справу з надзвичайною складністю, яка не піддається параметризації і обчислюванню, з невизначеністю, що накладає на процес планування певні обмеження; 2) конфігурація геосередовища має характер холархії, тобто мережі холонів, у якій холони не існують самі по собі, кожний з них підтримується всією мережею, яка є комплементарною; 3) кожний холон є організаційно-комунікативним згущенням; 4) основним процесом взаємодії між холонами є комунікація, завдяки якій вся мережа діє в режимі самонастроювання. Це той спосіб взаємодії, який «долає» невизначеність, і це те, що не може не враховуватись у будь-якій формі планування, включаючи ЛП.
Ландшафтне планування. Розглянемо деякі позиції та визначення. Л.Г. Руденко і Е.А. Маруняк визначають ЛП як ключовий інструмент планування, спрямований на збереження природи та управління ландшафтом [Руденко, Маруняк, 2012]3. По-перше, ЛП – це не інструмент (хоча й включає відповідну складову), а форма діяльності, по-друге, автори пропонують повернутися до старої позиції 50-х – 80-х років минулого століття, коли вважалося, що природою можна керувати. Незрозумілим є вибір цими авторами (а у цих роботах задіяний ще й С. Лісовський [Лисовський, 2011]) території для проведення робіт з ЛП – Черкаська область: це що означає, що адміністративна область, тобто чисто штучне, адміністративне утворення, є, з ландшафтної точки зору, чимось єдиним? Важко зрозуміти авторів, коли вони пишуть про природні компоненти, не вказуючи, що мається на увазі. Розбираючи питання узгодження понять, ці автори наводять значення у трьохмовному термінологічному словнику двох термінів - «значимість» та «чутливість», що є, на їх думку головними при оцінці (чого?). Це викликає тільки запитання. «Значимість» визначається як «рівень відповідності стану природного компонента його «первинному» стану (який, до речі, невідомий – О.К.) в умовах виконання ним певних функцій» [Руденко, Маруняк, 2012, стор. 7]. Це не може не дивувати, бо так визначається не значимість, а відхилення від певного стану, невідповідність (але про які функції йдеться?). Значимість – це степінь незамінності або впливовості чогось на стан чи ситуацію, міра важливості присутності чогось, що не може визначатись без врахування контексту. Стосовно іншого терміну – «чутливість» - яка визначається як «інтенсивність і швидкість реакції компонента природи при певних діях і еластичність щодо його повернення до первісного стану» [Руденко, Маруняк, 2012, стор. 7], зауважу наступне. «Чутливість» - технічний термін. Інтенсивність і швидкість реакції дійсно характеризують її, але еластичність не пов’язана з режимом повернення до первісного стану, це властивість, що вказує на нерозривність функції руху через стани, на відсутність точок розриву функції (їх наявність свідчить про стрибкоподібність переходу до іншого стану, що супроводжується породженням інформації). Що стосується області впливів, в межах якої динамічна система може повертатися до первісного стану, то така область називається областю толерантності, або сталості. Вона має так звану біфуркаційну межу, перехід через котру викликає катастрофу змін.
Але найбільше запитань викликає те, що автори пишуть про ЛП, не визначаючи ландшафт, так, наче це поняття має тільки одне визначення. Перепрошую, це далеко не так, і це ставить під сумнів науковість цієї розробки4. Автори наводять схему (алгоритм) ЛП Черкаської області як кінцеву, що складається з наступних етапів: 1). Загальна характеристика природних та соціальних умов регіону. Постановка проблеми. 2). Компоненти природи та їх оцінка. Інформація про компоненти (інвентаризація). Оцінювання стану компонентів природи. Вивчення проблем. Результати оцінювання – текстова та картографічна інформація. 3). Види конфліктів та їх по-компонента оцінка. Інтегральна карта конфліктів. 4). Цілі. Інтегральна карта цілей. 5). Рекомендації та загальні очікування для наступних рівнів. Що ж ми бачимо? Почну з того, що постановка проблем і загальна характеристика умов – це різні етапи. Другий етап – оцінка компонентів природи (а причому тут ландшафт?): але про які компоненти йдеться? Дуже дивно виглядає інвентаризація стосовно природи (людей теж інвентаризують?): йдеться про інвентаризовану природу? Інвентаризації підлягає тільки те, що має відношення до господарської діяльності! А що може означати «по-компонента оцінка конфліктів»? Думаю, тут підходить прислів’я: чули дзвін, та не зрозуміли де він: конфліктні ситуації дійсно мають місце (автор має деякі розробки цього питання (наприклад, [Ковалёв, 2009, 2010]), з якими Л.Г. Руденко і Є.О. Маруняк не знайомі, хоча публікацій по цій тематиці дуже мало), але вони обмежені територіально і виникають тоді, коли напруження між активними (це дуже важливо враховувати!) складовими середовища переходять через критичну межу: природа конфліктів завжди пов’язана з неузгодженістю цілей і не має відношення до якихось компонентів, тим більше - абстрактних. Але що у авторів є активними складовими, яким тільки й можна приписувати цілі? Про них нічого не сказано. Стосовно інтегральної карти цілей: цікаво, як автори думають подати у картографічній формі, цілі такого активного агента, як, наприклад, баба Дуня, що живе на хуторі і порається у своєму городі? До речі, таке питання: баба Дуня – це компонент ландшафту, чи ні? Ледве не забув: вона теж підлягає інвентаризації? Отже, для кого розроблена ця схема?5
Ще одна стаття групи українських і білоруських авторів [Палиенко та інші, 2012] виглядає більш цікавою, але містить висловлювання, що викликають запитання. Дивно, але і тут відсутнє визначення ландшафту, з якого виходять автори. Знову читаємо про компоненти і структурні елементи ландшафту (і це при тому, що всі визнають його цілісність!). Дивною виглядає позиція стосовно того, що у ландшафті начебто існує щось найбільш цінне і має бути збереженим (і це при його цілісності): але ж ландшафт – не машина, у ньому не може бути більш і менш цінних складових. Мені важко зрозуміти, що таке «морфоструктурный каркас территории» (стор. 12), «лито-, гидро- и фитовариантные ландшафтные комплексы» чи «структура природопользования в ландшафтах» (стор. 13)… і я не розумію, що таке «ландшафтна карта». Автори порівнюють підходи до ЛП і його визначення у роботах К.М. Дьяконова і О.В. Хорошева [Дьяконов, Хорошев, 2011], та К.А. Позаченюк [Позаченюк, 2011]. Відмічу, що ЛП – це тільки різновид планування взагалі, і виходити слід саме з його загального розуміння. Але якщо ми додаємо до планування ознаку його різновиду – «ландшафтне», - то сконцентруватися слід саме на цій його видовій відмінності: що це означає? Нажаль, відповіді на це питання немає. Автори відмічають визначення К.А. Позаченюк як, з їх точки зору, найкраще. В огляді виступів і надрукованих матеріалів конференції в МДУ [Ковалёв, 2011а] я достатньо чітко показав, що собою уявляють «наукові» погляди К.А. Позаченюк: це – псевдонауковий жах. Зрозуміло, це справа авторів посилатися на того чи іншого автора, але треба ж ці визначення критично аналізувати. Зупинюсь на поглядах К.М. Дьяконова і О.В. Хорошева. У визначенні ЛП вони пишуть, що «утвердилось научно-практическое направление – ландшафтное планирование (ЛП), изучающее пространственно-временную организацию жизнедеятельности общества в конкретных географических ландшафтах. Оно направлено на достижение максимальной адаптации хозяйственно-функциональных зон территории к её ландшафтной структуре и создание новых природно-антропогенных и культурных ландшафтов» [Дьяконов, Хорошев, 2011, с. 8]. Таке визначення викликає дуже багато питань: 1) нема сенсу говорити, що ЛП – це науково-практичний напрямок, бо будь-яке планування, будучи націленим на практичну реалізацію, має базуватися на науковому підході; 2) організація є поняттям більш високого рангу, ніж простір і час, саме її наявність дозволяє вводити поняття про простір і час (наприклад, [Ковалёв, 2012б]); 3) життєдіяльність суспільства відбувається не у ландшафті, а у геосередовищі, а ландшафт виступає як його образ і є абстракцією; 4) досягнення максимальної адаптації господарсько-функціональних зон (достатньо сказати – функціональних, бо йдеться не тільки про господарювання) неможливе, можна говорити тільки про прагнення, бо ані природа, ані людські спільноти з їх господарськими системами не є машинами; 5) територія визначається як область дії ключового процесу (наприклад, [Ковальов, 2009]), який визначає особливості її ландшафту, отже, не зовсім зрозуміло, що таке «ландшафтна структура території» і про яку територію йдеться? 6) у чому різниця між природно-антропогенним і культурним (як їх називають автори) варіантами ландшафту? Але у В.П. Палієнко з співавторами не виникло жодного критичного питання. У К.А. Позаченюк ЛП – це «научное направление и научно-практический вид деятельности, обеспечивающий оптимальную организацию территории в целях её устойчивого развития»6 [Позаченюк, 2011]. По-перше, планування нічого не забезпечує, планування – це погляд вперед (далекий від чіткої визначеності), пошук серед багатьох альтеративних варіантів оптимального рішення, і це стосується будь-якого планування. По-друге, територія не розвивається, бо це тільки контур і площа7 (не можна так довільно користуватися термінами). По-третє, територія не може розглядатись як щось відокремлене, що стало розвивається. Вибачте, це прояв некомпетентності. Все постійно змінюється і якщо і вдається вийти на оптимальний режим (про що ви не дізнаєтесь), він швидко перестає бути таким. Всі слова на кшталт: «научное направление и научно-практический вид деятельности», є зайвими. Що ж залишається? І як це пов’язане з ландшафтом? А нам пишуть, що це визначення найкраще!
Насправді, пошук оптимального варіанту життєдіяльності має вестися в рамках більш широкого, географічного планування (GeoPlanning), а ЛП є тим аспектом, який стосується ландшафту місцевості, що, при умові реалізації плану, має стати більш гармонійним, більш привабливим тощо. Це не так просто, як уявляють собі автори. Спроби дати відповіді на деякі питання містяться у моїй публікації [Ковалёв, 2011б] та презентації [Ковалёв, 2011в]. І це – тільки спроби, натяки! Проблема у тому, що ми живемо не у простому і сталому світі, все постійно змінюється, причому більшість цих змін ми навіть не помічаємо. Змінюється у тому числі і сприйняття одних і тих же пейзажів, оцінка їх привабливості, не кажучи вже про відношення до структури денної поверхні.
В Росії найбільшим досягненням в області ЛП, мабуть, є [Ландшафтное планирование…, 2006]. Я вже висловлювався з приводу цієї роботи [Ковалёв, 2012б]. Думаю, її можна розглядати як роботу, що завершує етап традиційного радянського «ландшафтознавства». При її огляді виникає дуже багато питань, які вимагають ретельного обговорення. Знову-таки повна відсутність критичного аналізу альтернативних поглядів на ландшафт та його структуру, на компоненти, на поняття про територію тощо. Правда, автори вказують, що на сьогодні є кілька визначень терміну «ландшафт», але які вони, де їх критичний огляд? Або це тільки природне утворення, або це територіальна система, у якій взаємопов’язані як природні, так і антропогенно-техногенні (наче техногенні бувають іншого походження) елементи. Дійсно, вони пишуть, що «термин заимствован из общелитературного языка, где он обозначает пейзаж, картину природы, местность» [Ландшафтное планирование…, 2006, с. 7], але пейзаж, картина природи не є матеріальними і, тим більше, це не «ресурсовоспроизводящая, средовоспроизводящая и хранящая генофонд система»! А далі автори (а їх аж 17!) дають перелік компонентів природного середовища (стор. 8): земля, надра, родючі ґрунти, поверхневі і підземні води, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ та інші організми, озоновий шар атмосфери і близько-земний космічний простір. Виявляється, що у сукупності вони забезпечують сприятливі умови для існування життя на Землі8. Такий погляд на природне середовище є вкрай застарілим і абсолютно не відповідає сучасним поглядам на середовище з точки зору географа. Тому я вже ставив питання: як при такому розумінні ландшафту і компонентів середовища можна ставити питання про ЛП? Не виглядають автори на висоті і при визначенні територіального планування. Знову ми бачимо розвиток території, наче це якесь утворення, що може розвиватися. Але це не так. Територія взагалі двомірна – це тільки проекція, а так звана територіальна структура весь час змінюється внаслідок виникнення нових і зникнення старих утворень. Якщо ж автори базуються на іншому розумінні території, то це треба обговорювати, чого ми не бачимо.
Дещо іншим чином виглядає визначення ЛП у Європейській ландшафтній конвенції: це чітко визначена, спрямована на перспективу діяльність з поліпшення, відновлення або створення ландшафтів, а "ландшафт" означає (розглядається – в англомовному оригіналі, що не те ж саме – О.К.) територію (в українському перекладі)9, як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів [Європейська ландшафтна конвенція, 2006]. Але, будь-яке планування є перспективним, крім того лишається незрозумілим: планування чого? І ландшафт, зрозуміло, це не територія, а обличчя місцевості у межах певної території (самі ж автори документу пишуть: це те, що сприймають люди!). Деякі автори пишуть про ландшафтну метрику (наприклад, [Uuemaa E., Antrop M., Roosaare J., Marja M., Mander Ü., 2009]) – це та ж сама помилка: автори не розділяють ландшафт і денну поверхню. Ці питання не прості, бо нас цікавить саме ЛП, яке можна розуміти по-різному. Наприклад, термін «ландшафтне планування» є тільки знаком, символом того, що насправді має називатися географічним плануванням, тобто плануванням, направленим на досягнення узгодженості між природним середовищем (яке вважається внутрішньо узгодженим, хоча це не так) та дією соціальних груп у всьому спектрі масштабів, що є дуже складною задачею. Результатом такого планування буде певний ландшафт. Наголошую, що я використовую термін «узгоджений» (coordinated, concerted, concordant), а не «сталий» - поширений переклад англійського слова «sustainable», яке має смисл «життєпідтримуючий» (а не «сталий»), бо це значно краще відповідає смислу ситуації. Слід розуміти, що таке планування не можна зводити до вироблення якоїсь конкретної конфігурації тієї чи іншої місцевості, бо ситуація весь час змінюється. Якщо не відходити у розумінні ЛП від ландшафтоцентричності, то спочатку слід чітко визначитись з поняттям ландшафту, інакше ЛП стає надто туманним образом. На відміну від речовинної денної поверхні, ландшафт – це не річ, скоріше, це концепт. Для ландшафту характерним є те, що складові денної поверхні у ньому нероздільні: різні, з різним походженням і, разом з тим, невід’ємні одна від іншої – ось статус складових, яким визначається консистенція такого концепту. Ландшафт не є тілесним, хоча він втілюється у речовинній поверхні як її організація. Але він аж ніяк не співпадає зі станом тієї речовинної поверхні, у якій він реалізується. Він позбавлений просторово-часових властивостей, бо має тільки інтенсивні ординати. У ньому немає енергії, є тільки інтенсивності. Він є абсолютним як цілісність і, водночас, відносним у своїй фрагментарності: його фрагменти – це теж ландшафти, бо вся семантична структура є холархічною. Це – організація тих розбіжностей, на основі яких перцепієнт формує свій паттерн місцевості у її наявному стані чи у тому, який ще має статися (образ майбутнього), тобто, це - концентрована ідея, що дозволяє відрізнити у нашій свідомості дану місцевість від будь-якої іншої. Ось чому в огляді матеріалів конференції в МДУ я наголосив на тому, що ЛП – далеко не проста проблема. Ландшафт - це не просто образ ділянки денної поверхні (місцевості), який вбачається як цілісність. Якщо прийняти, що ландшафт – це образ середовища, у яке ми інтегровані, яке задає потенційну можливість реалізації багатьох варіантів діяльності, то при такому його розумінні ЛП – це вироблення системи обмежень, що накладаються на можливі варіанти переорганізації денної поверхні в межах території (зміна якої планується), тобто на співвідношення ключових процесів, як і на режими функціонування людських спільнот у її межах. Змінити вигляд місцевості означає, перш за все, змінити структуру процесів у її межах на більш оптимальну, що відразу піднімає питання стосовно критеріїв оптимальності, бо слід врахувати інтереси всіх учасників спільного руху, включаючи природні.
Співвідношення між GeoPlanning ЛП. Сказане означає, що ЛП – це варіант планування, пов’язаний з GeoPlanning, що базується на холізмі. Те, що лежить в основі ЛП, є ідея у вигляді нового паттерну, ідея перетворення певної ділянки денної поверхні, надання їй нового обрису. Але ця «поверхнева» ідея відразу змушує звернутися до відповідного природного режиму та, оскільки це стосується людей, відповідної життєвої форми, вживленої у природний режим, яку теж слід трансформувати. Отже, ми знову приходимо до географічного планування. Тут є, над чим працювати. Тоді ЛП – це різновид географічного планування, метою якого є гармонійна організація середовища, що відображається у вигляді гармонійного ландшафту як організації малюнку денної поверхні. У свою чергу, географічне планування – це планування зміни геосередовища з врахуванням інтересів всіх учасників спільного руху – природних, антропізованих і антропосоціальних тощо. Рис. 1 відображає те, що має відбуватися під час планування в режимі GeoPlanning або ЛП. Якщо ми маємо справу з простим об’єктом, уявити собі образ іншого стану, виходячи з наявних частин, стан яких незмінний, а можливості з’єднання жорстко обмежені, дуже легко. Це – випадок дитячого конструктора. Але у складному випадку, коли вже при виділенні частин ми стикаємось з великими труднощами, і частіше за все розділяємо цілісність на фрагменти (що руйнує її), подальше планування змін в розрахунку на успіх виглядає сумнівним. Тільки Бог може дозволити собі таке дійство. Ми же маємо керуватися образами, формуючи модель як самого об’єкту, так і його змін. Але ми не знаємо в принципі, як будуть поводитись складові при новому їх сполученні і в нових умовах, і чи призведуть наші зміни до нової цілісності взагалі. Справа в тому, що Природа діє у режимі «Open-ended», тобто рух має багато варіантів і не зупиняється на досягнутому, фронт змін є відкритим. Ми же, зазвичай, виходимо з позиції «closed-ended decision», який припускає вирішення обмеженої кількості питань, на які слід відповісти, і, відповідно, обмежений інструментальний апарат, що входить у протиріччя з природним процесом. Отже, виникає проблема зв’язку між ними. Виходить, що будь-які форми планування у географії повинні носити рекурсивно-ітеративний характер. І це – аксіома!


Рис. 1. Реалізація проекту територіального планування Богом (як це бачить автор). Голуб символізує цілісність. Нижче – роль емердженції при формуванні моделі нового цілого і, нижче - при реалізації проекту [Hofkirchner, 2001].

Ось тут ми маємо зупинитися. Якщо GeoPlanning або ЛП здійснюється в умовах постійного руху середовища в режимі «Open-ended», то результатом такого планування в принципі не можуть бути якісь чітко визначені схеми територіального планування, розбиті на функціональні зони, кожна з яких пов’язана з якоюсь однією функцією. В природі такого немає, в природі функції розподілені більш складно – між кількома «функціональними зонами», а узгодження досягається шляхом постійної комунікації, інтенсивність якої збільшується при переорганізації. В природі ми маємо постійний рух, який тільки у критичні етапи переорганізації стає помітним. Це – дуже важливий момент. І під час переорганізації, а на протязі більш-менш сталого стану головним режимом у природному середовищі є комунікація між складовими, які мають виражену холонічну природу. Тому не можна у таке середовище впроваджувати жорстку структуру з заглушеною комунікацією, що є характерним для всього штучного: ніщо штучне не може стало існувати у рухливому природному середовищі, бо природні процеси її поглинуть. Більше того, будь-яке планування має бути контекстним, тобто враховувати особливості середовища на багатьох масштабних рівнях. Маючи справу з такою складною ситуацією, не варто думати, що такий план можна розраховувати: це принципово не підлягає обчисленню10. Отже, на перший план виходить інтуїція у сполученні з досвідом та моральністю розробників планів. Співвідношення між дослідженням і дизайном у ландшафтній архітектурі доволі повно розглянуто у роботі [Milburn, Brown, 2003].
Контекстний підхід до планування робить цікавим так званий Geoism, введений у середині 70-х років минулого століття Антоніо Ламела (наприклад, [Lamela, Molini, Pérez, 2005]). Як він зазначає, ми маємо потребу у територіальній організації від планетарного контексту до найменшої муніципальної одиниці. Це чітко виражене холархічно-контекстне бачення, що базується на контекстах всього спектру масштабів, які можуть бути охоплені такою організацією. Кожний наступний масштабний рівень тут виступає як контекст для попереднього і має бути врахованим при плануванні територіальної організації. Ще раз зверну увагу, що під територіальна організація пов’язана з організацію ключових процесів. Цьому відповідає стратегія узгодженого руху11 (Coordinated moving strategy), яку у різних варіантах автор пропонує з кінця минулого століття. Її основою є принцип узгодженості між всіма учасниками спільного руху, незалежно від масштабу ситуації.


Рис. 2. Малюнок денної поверхні, який, без сумніву, є впорядкованим, але ця впорядкованість несе на собі відбиток жахливого прагматизму. Ні про яку гармонію тут не йдеться. Окремі ділянки поверхні з визначеною морфологією, що пов’язана з конкретними виробничими функціями, дозволяють сформувати у свідомості відповідні ландшафти, які пов’язуються з нашим уявленням про порушені землі. Але це дуже далеко від того, що можна назвати культурним ландшафтом, що є результатом ЛП як завершальної стадії GeoPlanning. Як на мене, поверхня з такими виділами/плямами взагалі не викликає бажання говорити про ландшафт в цілому. Вигляд цієї території, в свою чергу, впливає на світогляд людей, що тут проживають: сприйняття Природи як самоцінності не відбувається.

Після такого доволі поверхневого огляду питань, пов’язаних з ЛП, виділимо головні моменти. Перш за все, стає зрозумілим, що ЛП – це не самостійна форма планування. Вона є важливою надбудовою GeoPlanning, без якої її важко уявити і тісно пов’язана з таким напрямком, як ландшафтний дизайн. Це означає, що GeoPlanning, навіть якщо офіційно така форма територіального планування не заявляється, може здійснюватись без ЛП. Це має місце, коли переважає прагматична мета. Ми маємо багато таких прикладів, частіше за все, негативних. Чудовими прикладами є всім відомий район Аральського моря, Карабогазгол і багато інших. На рис. 2 показана зона КМА (Росія) – страшненька картина - наслідок варварського знищення природної поверхні (з точки зору російських фахівців, це зразок культурного ландшафту). Я впевнений, що з самого початку були розроблені проекти без впровадження GeoPlanning, не кажучи вже про ЛП. Виходить, що головним питанням є впровадження GeoPlanning. Але що це таке? Якщо виходити з уявлень, які автор розробляв два останні роки, картина вимальовується наступна. Спочатку слід виявити ту холонічну структуру (йдеться про геохолони різних рангів), яка є у межах зони планування. Зробити це не просто, більше того, ця структура не буде співпадати з вибраною територією, тобто прийдеться шукати найбільш підходящий варіант. Далі слід спробувати виявити, як ця холонічна структура функціонує. Якщо йдеться про заселені території, то слід врахувати моменти, що стосуються людських спільнот, їх культурних традицій. Не слід забувати й те, що людина «по вуха» занурена у природне середовище, без контакту з яким геокультура взагалі не формується, що є характерним для жителів великих міст, територій з широким розповсюдженням порушених земель або повсюдною оранкою. У цьому плані цікавою є розробка російських авторів [Антипов, Семёнов, 2006], яку я критично розглянув у своїй монографії [Ковалёв, 2009]. Вони пишуть, що ландшафтне планування - це «инструмент организации экологически целесообразной жизнедеятельности общества, и его главная цель - не только обеспечение гарантий, но и создание гарантий прав местного населения на достигнутую жизнь» (Антипов, Семёнов, 2006, с. 83). Але що таке «экологически целесообразная жизнедеятельность общества»? Мабуть, слід говорити про екологічно узгоджену життєдіяльність. А як розуміти довгочасну ««работоспособность» природного потенциала»? Невже природу варто так оцінювати? Це – виражений антропоцентризм. А що це за «гарантии прав местного населения на достойную жизнь»? Гарантії гідного життя визначаються законодавчою базою і культурою суспільства, а не ЛП.
Планування в режимі GeoPlanning означає впровадження нових утворень, що можуть виявитись, а можуть не виявитись спорідненими зі вже існуючими структурою та режимом функціонування. Впровадження всього нового завжди породжує конфлікт, який може мати різні ступені прояву. Задача планування складається у тому, щоб знайти такі форми нової організації, які відзначаються найменшою конфліктністю з існуючою структурою, були з нею максимально спорідненими. Причому це стосується як природних, так і антропних форм. Більше того, слід врахувати можливі варіанти комунікації між ними, без чого нова організація не зможе вийти на синергетичний режим розвитку. Головна задача – вивести нову організацію на режим самоорганізації, що має привести до її самонастроювання й укорінення. Зрозуміло, у кожному випадку мають місце свої обставини, але завжди слід враховувати ті головні ключові процеси, які є відповідальними за цілісність природних і антропізованих або антропогенних утворень. Без врахування функцій, у яких задіяні природні об’єкти, територіальне планування веде до виникнення конфліктних геоситуацій. Прикладів дуже багато. Це і будівництво величезних дамб на річках, і меліоративні роботи з метою осушення заболочених територій (Полісся), і забруднення викидами, величезні кар’єри та шахти тощо. Йдеться про те, що господарська діяльність блокує ті функції, які притаманні природному середовищу шляхом впровадження нових режимів. Отже, стоїть питання про необхідність розгляду альтернативних варіантів трансформації. Прикладом може бути робота [Bohnet I., 2004] (рис. 3). Надзвичайно важливим стає врахування тих аспектів, які розглядаються артгеографією. Йдеться про естетичний вимір місцевості.
Ми приходимо до висновку, що як в режимі GeoPlanning, так і з додаванням ЛП планування здійснюється до певного кроку (загальна схема, ряд альтернатив у вигляді пропозицій тощо), а далі все має відбуватися шляхом самостійної дії тієї соціальної групи (територіальної громади), що тут проживає. І гарантії прав на гідне життя, про які пишуть Антіпов і Семенов, ця громада забезпечує собі сама, бо інакше ця громада виглядатиме як кероване адміністрацією стадо людей, яким щось дозволяють, чимось забезпечують і т. і.: «не надо думать – с нами тот, кто всё за нас решит»12. І питання не в тому, щоб розробники планів входили у контакт з територіальною громадою (зрозуміло, це потрібно, але органи влади, що замовляють такі плани, ніколи цього не роблять – прикладів більш, ніж достатньо), питання в тому, що ці альтернативи мають виникати в процесі життєдіяльності громади. Більше того, саме між сусідніми територіальними громадами має вестися комунікація стосовно варіантів змін, бо не існує закритих територій і ізольованих громад. Органи влади мають стежити за режимом дотримання норм, вони ж мають нести відповідальність за наслідки, а справа органів планування – займатися розробкою загальних питань і виробленням обмежень. Це і є демократичний шлях вирішення питань їх розвитку на відповідних територіях.


Рис. 3. Приклад альтернативного GeoPlanning та ЛП в умовах вологих тропіків: різні режими формують дещо різні пейзажі (з роботи [Bohnet I., 2004]).

Висновки. ЛП не є самостійною формою планування, його слід вважати завершальним етапом GeoPlanning, яке має за мету виявлення можливих альтернативних варіантів зміни режиму функціонування і, відповідно, холонічної структури у межах певної території, що має привести і до зміни структури денної поверхні. Новий вигляд місцевості може виникнути, якщо використовується інша мова денної поверхні. Для того, щоб змінити ландшафт місцевості, слід ввести не кількісні, а якісні зміни, тобто використати інший алфавіт і іншу мову денної поверхні. Прикладів таких розробок багато. ЛП має використовуватись у сполученні з GeoPlanning – більш розгорнутою формою планування, що базується на виділенні геохолонів і характеру їх взаємодії.

As landscapes change continuously in a more or less chaotic way, the concept of sustainable landscapes could be viewed as a utopian goal.
Marc Antrop

Література:
  • Ландшафтное планирование с элементами инженерной биологии. – М.: Тов-во науч. Изданий КМК, 2006. – 239 с.
  • Ковальов О.П., Ландшафт у різних аспектах: науковий, естетичний і феноменологічний аспекти. – Харків: Екограф, 2005. – 388 с.
  • Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. – Харьков: Бурун-книга, 2009 . – 927 с.
  • Ковалёв А.П. Ландшафт: возвращение к проблеме интерпретации. «Fundamental problems of Geography». Блог Александра Ковалёва, 2012а. Интернет ресурс: http://www.geography.pp.ua/2012/02/blog-post.html
  • Руденко Л.Г., Маруняк Є.О. Ландшафтне планування та його роль у вирішенні завдань сталого просторового розвитку України // Український географічний журнал, 2012, №1. – С. 3 – 8.
  • Ковалёв А. П. Парагенез, секторность и развитие эрозионных систем на горных склонах: теоретические представления // Геоморфология. - М.: Изд-во АН СССР, 199, № 4. - С. 13 - 20.
  • Ковальов О.П., Шевченко М.В. Структура денної поверхні річкової долини та її зміна // Вісник Харківського національного університету ім.. В.Н. Каразіна. Серія: Геологія – Географія – Екологія, вип.. 32, № 909. – Харків: вид-во ХНУ, 2010. – С. 91 – 104.
  • Ковалёв А.П. Геомир: связь сложности и комплексности // Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Спецвыпуск: по материалам конференции «Мир современной географии». - Т. 24 (63), № 2, часть 1, География. – Симферополь: ТНУ, 2011. – С. 34 – 39.
  • Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? Перевод с французского С. Н. Зенкина "Институт экспериментальной социологии", Москва - Санкт-Петербург: Издательство АЛЕТЕИЯ, 1998. – 286 с.
  • Лисовский С.А. Социально-экономическая составляющая ландшафтного планирования в условиях Украины (на примере Черкасской области). Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Актуальные проблемы ландшафтного планирования». – М.: Изд-во МГУ, 2011. – С. 281 – 284.
  • Ковалёв А.П. Природа конфликтных геоситуаций. Материалы Второй международной научно-практической конференции «Географические проблемы сбалансированного развития староосвоенных территорий» (Брянск, 28 – 30 октября 2010 г.). – Брянск: «Издательство Курсив», 2010. – С. 29 – 37.
  • Палиенко В.П., Хомич В.С., Сорокина Л.Ю., Струк М.И., Голубцов А.Г., Давыдчук В.С.,Пархоменко Г.О., Петренко О.Н., Чехний В.М. Методические основы ландшафтно-планировочной организации трансграничного региона // Український географічний журнал, 2012, №1. – С. 9 – 16.
  • Дьяконов К.Н., Хорошев А.В. Актуальные проблемы и задачи ландшафтного планирования. Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Актуальные проблемы ландшафтного планирования». – М.: Изд-во МГУ, 2011. – С. 8 – 13.
  • Позаченюк Е.А. Теоретические проблемы ландшафтного планирования. Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Актуальные проблемы ландшафтного планирования». – М.: Изд-во МГУ, 2011. – С. 25 – 29.
  • Ковалёв А.П. Постфактум: след Всероссийской научно-практической конференции «Ландшафтное планирование» Москва, МГУ, 13 – 15 октября 2011 г., 2011а - Інтернет ресурс: «Fundamental problems of Geography», Блог Александра Крвалёва: http://www.geography.pp.ua/2011/10/13-15-2011.html#links
  • Ковалёв А.П. Структура Геомира и ландшафт: рождение образа местности и проблема ландшафтного планирования. Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Актуальные проблемы ландшафтного планирования». – М.: Изд-во МГУ, 2011б. – С. 42 – 46. - Интернет ресурс:
  • http://www.geography.pp.ua/2011/09/blog-post.html
  • Ковалёв А.П. Структура Геомира и ландшафт: рождение образа местности и проблема ландшафтного планирования. Презентация, 2011в.Интернет ресурс: «Fundamental problems of Geography». Блог Александра Ковалёва:
  • http://ubuntuone.com/70dnUBnTZSWe2Aixtqc9Pl
  • Ковалёв А.П. Холистический взгляд на геосреду и проблема пространства-времени в географии, 2012б - «Fundamental problems of Geography». - Интернет ресурс: Блог Александра Ковалёва:
  • http://www.geography.pp.ua/2012/07/holistical.html#links
  • Європейська ландшафтна конвенція // Сайт «Ліга-закон». Интернет ресурс:: http://search.ligazakon/ua/1_doc2.nsf/link1/MU00247.html
  • Uuemaa E., Antrop M., Roosaare J., Marja M., Mander Ü. Landscape Metrics and Indices: An Overview of Their Use in Landscape Research // Living Rev. Landscape Res., 3, 2009, 1 – Интернет ресурс: http://www.livingreviews.org/lrlr-2009-1
  • ELC. Council of Europe - ETS No. 176 - European Landscape Convention, 2000
  • http://conventions.coe.int/Treaty/en/Treaties/Html/176.htm
  • Hofkirchner W. The Hidden Ontology: Real-World Evolutionary Systems Concept as Key to Information Science, 2001. - Интернет ресурс:
  • https://igw.tuwien.ac.at/igw/menschen/hofkirchner/papers/InfoScience/HIDDONT/HIDDONT.pdf
  • Milburn Lee-Anne S., Brown R.D. The relationship between research and design in landscape architecture // Landscape and Urban Planning 64, 2003. – P. 47 – 66. - Интернет ресурс: http://www.landscape.cn/upload/article/200541392915320.pdf
  • Lamela A., Molini F., Pérez M. Geoistic planning: towards worldwide territorial organisation – Madrid: Universidad autonoma de Madride, 2005. – P. 1 – 32. – Интернет ресурс:
  • http://www.uam.es/personal_pdi/filoyletras/geoinova/geoism/geoism.pdf
  • Антипов А.Н., Семёнов Ю.М. Ландшафтное планирование как инструмент управления природопользованием (на примере Байкальского региона) // Известия РАН. Серия географическая. - М.: Наука, 2006, № 5. - С. 82 - 91.
  • Bohnet I. Agricultural landscapes in the wet tropics. Future visions balancing environmental, social and economic needs, 2004. – Интернет ресурс:
  • http://www.cse.csiro.au/research/landscapescenarios/Workshops-SummaryBooklet.pdf


1 Мені не хочеться давати оцінку цій витівці пана академіка.
2 Події, що сталися на Україно-Польській конференції «Ландшафт і туризм», що проходила у Таврійському національному університеті ім.. академіка В.І. Вернадського (Сімферополь, …, 2010 р.) – виражений приклад непорядності з боку групи українських «спеціалістів», а репліки пана Петліна з Львівського національного університету, слід кваліфікувати як відверте хамство, яке, нажаль, не було зупинене. Це далеко відстоїть від того, що називається науковою дискусією, що свідчить про вкрай низьку культуру причетних до цієї авантюри персон.
3 Дивує повна відсутність посилань у статті на англомовні джерела, у яких питання ЛП дається доволі широко.
4 Я маю на увазі те, що автори повинні зробити критичний огляд всіх головних точок зору, що стосуються проблеми, яка обговорюється, чого, нажаль, у абсолютній більшості публікацій не спостерігається. І ця вимога є досить жорсткою.
5 Публікація залишає дивне враження, а дуже мала кількість посилань свідчить або про повну необізнаність авторів, або про неповагу до інших авторів.
6 Я аналізую визначення К.А. Позаченюк тільки тому, що є посилання на її матеріал, оцінку якого я вже дав: це - наукоподібна абракадабра [Ковалёв, 2011а].
7 Территория – земельное пространство с определёнными границамиСловарь русского языка С.И. Ожегова, 2-е издание. – М.: Гос. Изд-во иностранных и национальных словарей, 1952.
8 Підходить для підручника з Природознавства для 6-го класу середньої школи! До речі, сприятливі для життя умови забезпечуються не компонентами, а сполученням умов, і не тільки тих, які вказані авторами цієї книги.
9 Landscape considered as “...an area perceived by people whose character is the result of the action and interaction of natural and/or human factors” [European Landscape Convention, 2000]. Думаю, слід говорити не про територію, а про місцевість: слово «area» тут означає «простір, ділянка» - точно не «територія», а ландшафт – як результат спільної дії чи взаємодії багатьох факторів. У цьому визначенні вже враховується перцепієнт, але на цьому не робиться акцент. Насправді, ландшафт – це паттерн, що формується у свідомості перцепієнта під впливом малюнка денної поверхні [Ковалёв, 2009].
10 Свого часу Джон фон Нейман висунув гіпотезу про існування порогу складності, за яким організація не допускає скільки-небудь повного опису (моделі), суттєво більш простого, аніж вона сама. Саме з такою ситуацією ми стикаємось у географії.
11 Таку стратегію можна називати по-різному. Раніше я писав про стратегію розумного розвитку, потім – узгодженого розвитку. Можна скористатися і терміном «interactive» у сенсі «діалоговий», матимемо «interactive forwarding». Термін «просування» або «рух» (особливо рух в режимі EVO-DEVO) є більш загальним і, як я тепер думаю, краще відповідає ситуації. Що стосується стратегії сталого розвитку (як прийнято перекладати), то, по-перше, вона базується на антропоцентризмі, по-друге, розвиток, тим більше в на обмежених територіях, в принципі не може бути сталим. Будь-яке просування вперед – це виникнення інновацій, що входять у протиріччя зі вже сталою організацією, а це – війна, конфлікт, хоча трансформація може бути і поступовою.
12 Слова з відомої пісні В. Висоцького.

Ключові слова: ландшафт, ландшафтне планування, географічне планування (GeoPlanning), холонічна структура, територія, узгоджений рух.
Ключевые слова: ландшафт, ландшафтное планирование, географическое планирование (GeoPlanning), холоническая структура, территория, согласованное движение.
Keywords: landscape, landscape planning, geographic planning (GeoPlanning), coordinated moving.


Немає коментарів:

Дописати коментар