9 березня 2012 р.

Деякі коментарі до монографії Кострікова С.В., Черваньова І.Г. "Дослідження самоорганізації флювіального рельєфу на засадах синергетичної парадигми сучасного ландшафтознавства". Харків, 2010.


Монографія знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет на сайті "Сектор геоинформационныхтехнологий и геомониторинга", що належить до геолого-географічного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Завантажити цю монографію можно тут.

Мені хотілося б прокоментувати деякі положення, що є у монографії Кострікова і Черваньова, та поставити питання за для подальшої дискусії.

ВСТУП
Стор. 5. Автори вводять три поняття, які вважають базовими:
  • Водозбір як структурована частка території – цілісна структурно-функціональна ланка просторової організації земної поверхні;
Коментарій: Якщо це частка території, то треба визначати територію, але визначення, як такого, немає; взагалі, визначення виглядає дуже наплутаним. Виходить так, територія – це щось конкретне, що має явний прояв, а водозбір – це складова її структури. З цим неможна погодитись.
  • Поверхневий стік – основний постійно діючий агент перетворення рельєфу цієї території;
Коментарій: Так визначати поверхневий стік не можна; також ще треба довести, що це – основний агент. Крім того, у багатьох випадках він не є постійно діючим агентом.
  • Дисипативність водозборів – їхня здатність зберігати та удосконалювати морфологічну структуру та функціональні відношення за рахунок використання притоку зовнішньої енергії тепло-вологопереносу.
Коментарій: Тут автори демонструють повне нерозуміння дисипативності у рамках теорії дисипативних систем. Дисипація має відношення не до водозбору, а до самого флювіального потоку, який формує таку морфологію водозбірної поверхні з її флювіальною мережею, яка зводить до мінімуму витрати енергії на просування схилами та каналами. Тут мають діяти певні принципи, наприклад, принцип мінімум дисипації. Р. Рігон (Riccardo Rigon, River Networks: A case of emergent behavior) вважає, що такі принципи наступні:
локальні:
  1. мінімуму витрат енергії на транспортування даних витрат води у будь-якій ланці мережі,
  2. річкова мережа впорядковує властивості її каналу у напрямку оптимального стану, у якому швидкість дисипації енергії на одиницю площі каналу є константною у межах всієї мережі;
глобальний: річкові мережі впорядковуються для отримання доступного мінімуму глобальних витрат енергії.
Абзац з посиланням на Г.І. Швебса написаний настільки неохайно, що дуже ускладнює його розуміння. Автори вважають, що геоморфосистеми існують апріорі, але це не відповідає дійсності: будь-які системи виділяються тільки дослідником при описі природних феноменів з позиції системного підходу на основі певних критеріїв, і тільки так. Незрозумілим є термін «гідролого-геоморфологічний процес». Всі флювіальні процеси є складовою єдиного геоморфологічного процесу. Гідрологічний розгляд стосується режимів потоку, який при цьому розглядається як гомогенний.
Якщо автори приписують рельєфу потенційну енергію, тобто розглядають його як щось матеріальне, вони мали б чітко визначити, що це таке, тим більше, що рельєф виступає у монографії як одне з головних понять. Але такого визначення немає. Тому це виглядає вкрай декларативно, що неприпустимо для наукової розробки.
Не можна говорити про «висоти рельєфу», це – некоректне висловлювання, слід говорити про висоти топографічної поверхні. Автори не розуміють різницю між рельєфом і фізичною поверхнею.
«Літодинамічний потік» – не зовсім коректний термін, бо слово «динамічний» вже означає, що це потік.
Важко зрозуміти, що означає висловлювання «морфологічно саморегульований процес» - воно виглядає як наукоподібне словоблуддя. Як процес може бути саморегульованим, якщо він регулюється морфологічно?
Речення «у самій мережі стоку відбувається, на тлі низхідного руху речовини, транзит, концентрація, трансформація і в кінцевому рахунку – розсіювання (дисипація) енергії» - є дуже ускладненим і заплутаним описом всім відомих речей. Що стосується складності і неврівноваженості такої системи, це треба було серйозно обґрунтувати, чого у роботі немає. У науковій роботі поняття мають працювати, а не просто бути присутніми як терміни.
Вислів: «У структурі ландшафтної сфери суходолу Землі рельєф є одним із ведучих, «сильних» компонентів ландшафту» - є абсолютно безграмотним, наукоподібним, що демонструє низький рівень компетентності двох докторів наук. Це – брязкіт термінами, які використовуються без будь-яких визначень, що не припускається у наукових роботах.
Важко зрозуміти, що таке «мережа рельєфу». Якщо це новий термін/поняття, його треба визначити. Можливо, йдеться про мережу поверхні, як це прийнято (наприклад, [F.T. Poiker, T.K. Poiker Simulating and displaying surface networks]). Слід говорити не про структуру рельєфу, бо рельєф, як цілісність, не розкладається, а про структуру топографічної поверхні.

Стор. 6.
Якщо автори використовують термін/поняття «ландшафт», його треба було ввести шляхом визначення, обговоривши різні точки зору на нього, що є вимогою для наукових праць. Це стосується і посилання на енеолога Петліна - його думку про принцип «класичного ландшафтознавства» та принцип цілісності, на якому базується синергетика, бо, по-перше, класичне ландшафтознавство базується не на принципі однорідності (це стосується традиційного ландшафтознавства радянської доби), а саме на принципі цілісності, по-друге, Петлін не є тим автором, на якого слід посилатися, говорячи про принципи синергетики, бо його уявлення про синергетику є дуже поверхневими.
Загальна постановка задачі. Автори ставлять задачу, виходячи з того, що рельєф ними вже визначений, чого немає.
Механічно перетворюється не рельєф, а поверхня, не можна говорити про зовнішні джерела енергії по відношенню до рельєфу, тільки по відношенню до поверхні, яка є рельєфотвірною у межах певної місцевості (наприклад, [Ковалёв, 2009]).
Незрозуміло, про який саморозвиток рельєфу йдеться? По-перше, треба вводити визначення «саморозвитку», по-друге, його наявність ще слід довести, бо він має відношення тільки до динамічних систем. Але чи є таким рельєф? Що це таке, з точки зору авторів?

Стор. 7.
Весь другий абзац – наукоподібне базікання! Дуже погано сприймаються фрази на кшталт «через кричущу потребу переходу у проектуванні… до комп’ютерного моделювання» - свого часу комп’ютерів не було, а проектування спокійно здійснювалося. Дивно виглядають такі вислови, як «гідрологія суходолу гумідного клімату…» - складається враження, що автори не можуть професійно сформулювати свою думку.
Третій абзац – базікання про врівноважений стан рельєфу! Знову виникає потреба у визначенні рельєфу, на якому базуються автори.
Четвертий абзац: рельєф не має минулого – він завжди сучасний, бо це – цілісна конфігурація фізичної денної поверхні, патерн.
П’ятий абзац: якщо рельєф відповідає на зовнішні впливи як цілісна система, то де у ньому ховаються відповідні механізми? Автори самі змушені писати «рельєф земної поверхні», тобто системою тут є саме земна поверхня.

Стор. 8.
Рельєф не знижується, це відбувається з фізичною поверхнею. Незрозуміло, як при зниженні відбувається ускладнення структури?
Відводиться не стік, а водно-ґрунтові маси, а стік – це рух, потік. Дивним виглядає і приписування рельєфу позитивних і негативних зворотних зв’язків: знову-таки все впирається у визначення рельєфу, якого немає. Геоморфосистема – це не цілісне утворення системи рельєфу земної поверхні: абсолютно незрозуміло, у чому різниця між рельєфом і земною поверхнею!
Другий абзац. Автори дійсно на протязі 30-ти років декларували, що займаються дослідженням рельєфу і т. і., але, як показують їх публікації, вони так і не зрозуміли, з чим мають справу. Зі своїми уявленнями І.Г. Черваньов так і не зміг захистити докторську дисертацію за напрямком «Геоморфологія», і став доктором технічних наук, не маючи технічної освіти. Пишатися тут нема чим. Дивно виглядають перспективи розробок у цій сфері Кострікова і Куценка. Це – надто завищена самооцінка.
Дуже важно зрозуміти, що означає: «…поставитись до рельєфу як до морфологічної системи, що самоорганізується через саморегульований гідролого-геоморфологічний процес, тому здатна розвиватися автономно…». Це вже просто наукоподібна балаканина. Що ж це за самоорганізація, яка відбувається через саморегулювання чогось іншого? Звичайна профанація! Цікаво, а як автори бачать автономність рельєфу? Просто маячня!
Що стосується «докторської дисертації» С.В. Кострікова – це програмний продукт фірми, у якій Костріков має виключно адміністративні функції. Ця робота не мала виражених положень захисту, а її відношення до геоморфології із самого початку було сумнівним, про що йму було вказано на геоморфологічній конференції у КНУ ім. Шевченка за кілька місяців до захисту. Після попереднього слухання Костріков отримав від мене багато зауважень, на жодне з яких він не дав мені серйозних відповідей. Жодне не було враховано у остаточному варіанті дисертації, що свідчить про його безцеремонність і неповагу до інших. Як таку роботу прийняли до захисту – це інше питання.

Стор. 9.
Перший абзац: мені незрозумілий вислів «морфологія рельєфу», тим більше, що автори вже писали про «рельєф земної поверхні». Все це виглядає як жахлива плутанина.
Другий абзац – суцільна науково-подібна демагогія!
Третій абзац. Знову демагогічні розмірковування дуже загального змісту. Інформаційний аспект має не побічне, а, скоріше, визначальне значення. Автори демонструють повне нерозуміння того, що таке інформація. Весь абзац – це просто балаканина загального характеру, що до постановки задачі відношення не має.

Стор. 10.
Перший абзац присвячений загальним роздумам про так звану мережну логіку, до розвитку якої автори ніякого стосунку не мали і не мають, тому заява про те, що вони ще у 70-80-х роках ХХ століття поклали початок її запровадженню, виглядає як приписування собі заслуг, які не існують.
Другий абзац: автори не розуміють, що природні процеси є первинними, а технологічні – вторинними, такими, що відбираються з природних режимів.
Третій абзац: автори не обмежують себе у завищенні самооцінки.

Розділ 1. Світовий досвід…
  1. Дослідження властивостей самоорганізації флювіального рельєфу
Автори починають з цікавої заяви (майже визначення), що флювіальний рельєф «є сукупністю форм, створених постійними і тимчасовими водотоками» (стор. 12). Це відразу викликає питання: так, рельєф – це сукупність форм (просто сукупність, чи певним чином організована сукупність, що не одне й теж), чи це речовинне утворення, яке можна розглядати з позиції фізичних понять, як це вони подавали вище? Якщо це сукупність форм, а форма не є матеріальною, то все змінюється водночас. Крім того, йдеться про окремі форми та їх генетичні ряди, чи про рельєф? І тоді: як може ерозійно-акумулятивний процес бути властивістю рельєфу, особливо якщо він зводиться до сукупності форм?
Автори вводять гідролого-геоморфологічний процес, а потім заявляють, що це – єдиний процес, що розчленовується тільки у методичних цілях. Вони забувають, що це – тільки поняття, у природі взагалі все є цілісним, бо це – цілісне рухливе середовище, а певні феномени ми розводимо по категоріях на основі певних критеріїв, що вже є певним викривленням. Автори ж подають свої процеси і системи як апріорні – це серйозний методологічний недолік. Заява про те, що «наявність такої єдності є первинною передумовою застосування системного підходу до вивчення флювіального рельєфу» виглядає як прояв некомпетентності авторів.
Взаємодія між процесами і формами – це одне, «самоорганізація рельєфу», якщо про таку взагалі можна говорити – це інше. В кінці сторінки автори пишуть, що «застосування цієї методології… можна вважати спрямованим на визначення … різних станів структур … дисипативних, з одного боку, та неврівноважених, з іншого» (стор. 12). Дивно, але всім відомо, що дисипативні структури – це і є неврівноважені системи, системи з дисипацією. Куди вже далі!
У другому абзаці автори заявляють, що загальновизнаними є визначальні риси системи як дослідницького об’єкту. Але система – це не об’єкт дослідження, а модель певного явища, який дослідник вивчає, тобто це - засіб. Це відомо всім. До речі, не всі приймають системний підхід як адекватний.
У третьому абзаці читаємо про механізми керування функціонуванням, динамікою і розвитком рельєфу. Боюсь, що це далеко від дійсності. До речі, рельєф не розвивається, але змінюється із зміною конфігурації топографічної поверхні.
Хотілося б зауважити, що в природі немає «природних систем», є явища (у тому числі – річковий басейн, водозбір тощо), які ми можемо розглядати як системи, але це – точка зору.
На стор. 14 автори продовжують наголошувати на тому, що водозбір будь-якого ієрархічного рівня є складною динамічною відкритою системою. При цьому вони не вважають за потрібне пояснити, у чому це полягає. Ще раз наголошу, що водозбори є системами тільки з точки зору системного підходу. Мені важко зрозуміти твердження: «… присутні певні труднощі у визначенні водозбору і його руслової мережі як складної системи, через неочевидність чітко вираженої системної мети їх розвитку і функціонування…» (стор. 14).
Цікавим питанням є так званий «закон факторної відносності», сформульований М.І. Маккавеєвим. По-перше, його краще називати принципом, по-друге, це стосується взагалі всіх утворень одного типу, але різних масштабів, бо на кожному з них об’єкт, поміщений у певне оточення, сам формує свою нішу, відбираючи «фактори», а це залежить від його розмірів, у цьому вся проблема. Тут важливим є те, що називається ключовим процесом. Причетність до цього Черваньова виглядає як спроба перетягти на себе авторство.
Структура – це не атрибут визначення системи, а те, що дозволяє розглядати об’єкт як систему.
На стор. 15 (другий абзац) – балачки про структуру рельєфу. І це – при відсутності чіткого визначення авторами рельєфу! Але рельєф – це образ конфігурації місцевості, він цілісний і не розкладається на структурні складові без втрати своєї суті, тобто це – ментальна категорія. Рельєф не функціонує, як це відбувається з поверхнею.
У другому абзаці (стор. 15) автори пишуть про «властивості географічних об’єктів…», не уточнюючи, що вони під цим розуміють. Весь абзац виглядає сумбурним. І наступні абзаци написані дуже складно, що не дозволяє виявити якийсь сенс. Автори блукають між поняттями «земна поверхня», «топографічна поверхня» та «рельєф», та ще й додається «реальний рельєф» (що це таке, незрозуміло). Як можна зрозуміти речення: «… під структурою морфологічної системи «рельєф» розуміється сукупність елементів, інваріантних по відношенню до еволюції рельєфу, і процеси функціонування (енерго-масоперенос між елементами системи і за її межі)» (з посиланням на автореферат докторської дисертації Черваньова 1979 року, яка не була затверджена ВАК СРСР).
У четвертому абзаці (стор. 15) автори вводять поняття «структура рельєфу», але це важко зрозуміти, бо є поняття структури і є поняття рельєфу. Це знову словоблуддя. Посилання на роботу Ейгена і Шустера «Гіперцикл» не змінює враження. Ці автори писали про дуже складні системи, що забезпечують сталість структури живих організмів, а рельєф – це зовсім інша історія.
Цікаво, спочатку у єдиній структурі виділяють планіметричну, топологічну і функціональну складові, а потім автори заявляють про їх єдність (стор. 16)!
Тут (стор. 16, перший абзац) автори вводять ще одне поняття (без визначення) – «натурний об’єкт флювіальної геоморфології». Все це виглядає так: галопом по Європах: інваріанти, бієкції, взаємно-однозначні відображення, натурні і дослідницькі об’єкти – виражене торохтіння науковими термінами за для посилення ефекту науковості. І все це при відсутності визначення рельєфу.
Нижче (другий абзац) автори визначають дослідницьку мету, що полягає у збережені структури систем. Але це стосується мети моделювання. Дослідницька мета полягає у тому, щоб виявити, користуючись термінологією авторів, межі скейлінгу – ті межі масштабних перетворень, у яких зберігається функціональний автоморфізм водозборів чи басейнів. Якщо йдеться про часові зрізи, вони ніколи не розглядалися як такі, що стосуються різних систем, це – часові зрізи одного утворення, що є загальноприйнятим. До речі, те ж саме стосується і ситуації, коли ми поміщаємо абстрактний басейн чи водозбір у різні природні умови.
Останній абзац параграфу – це наукоподібна писанина.

    1. Вияв властивостей самоорганізації рельєфу…
Я вже ставив питання про дивне «поняття» «структура флювіального рельєфу». Без чіткого визначення базового поняття рельєфу все це виглядає як балаканина, зайве ускладнена науковою термінологією.
На стор. 17 читаємо: «Їх автори (мається на увазі інші автори – О.К.) доводять наступну головну ідею: мережі (що у природі, що у соціумі) мають властивість здійснювати зв’язки поміж об’єктами, об’єднуючи їх у сукупності». Дивно, але поняття «мережа» саме і вводилося для того, щоб відобразити такі утворення. Отже, для кого це написано, може самі автори нарешті зрозуміли, про що йдеться? Прописні істини виставляються як щось особливе. Крім того, про які «об’єкти» йдеться? Об’єкти – це явища, що досліджуються, тобто і сама мережа – це теж об’єкт.

  1. Моделювання руслових мереж
Мені здається, що у дельтах та конусах виносу надмірного надходження уламків у потік немає, цього просто не може бути, а дивергенція потоків відбувається з інших причин, для чого авторам слід почитати відповідну учбову літературу.
Далі зазначу, що орієнтованість руслової мережі у напрямку стоку – це не властивість, а особливість, властивістю руслової мережі є спроможність реагувати на характеристики середовища і вона аж ніяк не вимагає застосування тих чи інших моделей.
Подібність до структури дерева дійсно має місце, але для переплетених русел, які автори чомусь не розглядають, дендрити не підходять. І далі: цікаво, що є коренем дендриту у межах дельт?
Тут же: не зрозуміло, навіщо автори вказують на різницю між розмірністю гілкової системи дерева та площинністю графа? Граф можна відобразити і у тримірному просторі.

На стор. 18 абсолютно незрозумілим є наступне: для кого написаний перший абзац? Йдеться про звичайні, всім відомі речі, і тут виявляється, що Костріков (бо є посилання на його роботу) «виявив одну із ключових передумов становлення системного підходу до вивчення флювіального рельєфу». Виявляється, що це зводиться до того, що «флювіальна … мережа об’єктивно виходить на перший план як об’єкт дослідження…», і що «вирішення триєдиної (? – О.П.) задачі системного підходу до вивчення флювіального рельєфу … виконується й обґрунтовується …, у першу чергу, в горизонтальному (площинному, двомірному) баченні». Бачите, як треба за допомогою демагогії нарощувати свій образ «вченого»!
А другий абзац – це звичайний матеріал з підручника.
Залишається загадкою авторство дескриптивних показників, що описують просторово-територіальну структуру (стор. 18 - 19).
На стор. 19 (другий абзац) вводиться термін «сітка рельєфу» без визначення.
На стор. 20, обговорюючи недоліки схеми Стралера, автори пишуть, що русла першого порядку є стокоформуючими. Це не відповідає дійсності: стокоформуючими є схили, водозбірні воронки «пакують» стік, переводячи йог з площинного у лінійний а русла тільки транспортують його.
Нижче (третій абзац) автори згадують про введені І.Г. Черваньовим поняття «порядок рельєфу», «монорельєф» та «полірельєф» певних порядків. Зазначу, що Черваньов, «займаючись» дослідженням «рельєфу» більше 30 років, так і не зрозумів, чим він займався. Слава богу, ці поняття так і не пішли далі його публікацій та публікацій його учнів. І тут же – згадувати про дисертацію О. Блінкової у такій монографії було не варто – всі знають, що це було. Я сам приклав багато зусиль, щоб її робота була хоч трошки схожа на геоморфологічну.

    1. Моделювання вододільних мереж
Стор. 25. Коли автори пишуть про відношення сумарної площі форм (зрозуміло, що не поверхневих) до їх об’єму, що відповідає об’ємному розчленуванню рельєфу, знову виникає питання: так що ж таке «рельєф»? Невже рельєф має об’єм? Це якась нісенітниця. Цікаво, що у шикарній роботі [Gilbert G.K. Report on the Geology of the Henry Mountains], на яку посилаються автори, Гільберт пише про ерозійне розчленування не рельєфу, а тільки поверхні (наприклад: «when the surface of the Blue Gate sandstone was unbroken by erosion it was unbroken only…», стор. 49). Термін «рельєф» у немаленькій роботі зустрічається тільки один раз.
Слід відмітити, що зроблений авторами огляд історії цього питання є досить цікавим, але далеко не повним.

    1. Моделювання струмкових мереж первинного стоку
Стор. 27 (перший абзац): важко зрозуміти, що таке «ландшафтна мережа первинного стоку». Автори не визначили слово «ландшафт», яке залишилося терміном без смислу.
Стор. 29. Думаю, коли йдеться про розробку ГІС-пакетів авторами С.В. Костріковам та Б.Н. Воробйовим, прізвище Кострікова слід або опускати, або ставити після прізвища Воробйова, бо у цій парі Костріков був всього тільки рибкою-прилипалою.
Стор. 30. Можна говорити про топологічні і метричні, чи навіть ангулярні (якщо це не метричні, бо вони виділені авторами) властивості топографічної поверхні, але не рельєфу. Знову постає питання про визначення рельєфу: цей термін трапляється на кожному кроці, але не зрозуміло, як автори його розуміють.

    1. Індикативні властивості самоорганізації флювіальних мереж
Стор. 31 (другий абзац): автори пишуть про властивості мережі рельєфу (я вже вказував на відсутність визначення цього терміну), «розуміючи категорії «топологія рельєфу», «метрика» і «ангулярність рельєфу» як дефініції, тотожні поняттям відповідних властивостей цієї мережі». Але де ж самі дефініції? Їх немає. Автори весь час забувають про те, що всі ці характеристики несуть виражений суб’єктивний характер.
Не зовсім зрозуміло, чому автори, пишучи про топологічні властивості (третій абзац) посилаються на свої роботи: невже вони вважають себе спеціалістами в області топології? Фраза «топологічні властивості дають можливість упорядкувати мережу рельєфу відповідно до її внутрішніх зв’язків і відношень» є некоректною: можливість відображення упорядкованості з топологічної точки зору – це всього тільки наш спосіб її відображення. Топологія не впорядковує мережу, а проявляє її впорядкованість, засвічує наявність упорядкованості. Тут же виникає питання відносно неметричних характеристик, що існують реально: які це характеристики? Без їх оприлюднення вислів стає голослівним. І далі – що таке «ідеалізована мережа рельєфу», чи не плутають автори рельєф і мережу? Складається враження, що автори заплутались у термінах, що робить текст таким, що майже не сприймається.
Стор. 32. Виникає питання: що таке «ланка рельєфу»? В умовах відсутності визначення терміну «рельєф» це стає дуже актуальним: все виглядає як термінологічний хаос. Рельєф не розкладається на ланки чи якісь інші частини. Незрозумілим є поділ на внутрішні структурні ланки та зовнішні структурні ланки: по відношенню до чого вони є внутрішніми і зовнішніми? Що таке «структура біфуркації»? Якщо це «частина структурної лінії…, яка розгалужується», то це вже не лінія. Чи не є це пустою балаканиною? Не можна ж так вільно брязкати термінами! Про це свідчить і наступна фраза (під табл.. 1.1.): «Співвідношення між числом структурних ланок різного типу в мережі рельєфу водозбору відображають просторову диференціацію інтенсивності ерозійно-акумулятивного процесу та особливості його виявлення в різні проміжки часу». Нарешті стає зрозумілим, що ці «ланки рельєфу» - це просто ділянки поверхні водозбору з різними характеристиками. Просто і ясно, як і всім давно відомо. Так навіщо так забаламучувати текст? Відповідь проста – показати свій «внесок». До речі, ці самі фрагменти поверхні не обов’язково дренуються, бо у їх межах може відтворюватись стік, близький до площинного.
Жахливе враження залишає текст, наповнений абревіатурами, наприклад, весь перший абзац на стор. 34. За цією складністю ховається прагнення залишити враження у читача, що він має справу з серйозною науковою працею.
Цікаво, хто автор пунктів 1, 2, 3?

Стор. 37. Лишається незрозумілим: все ж таки йдеться про мережу рельєфу, чи про мережу стоку або флювіальну мережу? Автори надто довільно користуються цими термінами.
У третьому абзаці автори пишуть, що «вся сукупність елементів мережі визначена як інтегральний топологічний показник». Це дивує, бо топологія розглядає не самі елементи, а відношення між ними. Якщо метричні властивості пов’язані з визначенням поняття «відстані» (у загальному розумінні – кривизна, конечність і безконечність, ізотропність, неоднорідність тощо), то топологічні властивості є «менш очевидними» і описують зв’язність, симетрію і мірність простору, безперервність тощо. Яке відношення до цього має сукупність елементів мережі? Топологія досліджує, так би мовити, «якісний» бік явищ, топологічні властивості – пов’язані з уявленням про порядок, у чому полягає цінність топології. Це стосується і поняття «складність» - одне з важких для визначення. Тому не думаю, що її можна визначити так, як подають автори (рівняння 1.10). Складність проявляється у вигляді проблемності передбачення, у першу чергу. Свого часу це стало проблемним моментом і при захисті Костріковим кандидатської дисертації, бо виявилося, що він не розуміє питання складності флювіальної мережі.
Метричні властивості (стор. 38). Висловлювання «самоорганізація рельєфу» є абсолютно неадекватним, це просто маячня.
Що розуміється під фразами «внутрішня геометрія форм…» та «внутрішня геометрія»? Немає прикладу, на якому це було б показано. Що таке об’ємна модель рельєфу? Ці висловлювання, що претендують на поняття, мають серйозно обговорюватись, а не використовуватись як такі, що мають поширене використання.
У другому абзаці автори пишуть, що «на моделях рельєфу він, зазвичай, розглядається як сукупність плоских фігур». Це є некоректним: так на моделях представлена топографічна поверхня, яку можна розкласти на такі плоскі фігури. Далі доволі прості метричні параметри подаються в ускладненій формі, дуже багато зайвих слів, що заважає сприймати текст.
Ангулярні властивості. Знову йдеться про самоорганізацію рельєфу. Автори не можуть зрозуміти, що самоорганізація відбивається тільки у динамічних системах, а рельєф таким не є, бо це – організація поля висот, або нерівностей топографічної поверхні.
Важко зрозуміти фразу: «… впадання лінійних форм». В останньому абзаці автори (перш за все Костріков) намагаються приписати собі значний внесок у встановленні залежності кутів зчленування водотоків від відносних ухилів їхніх тальвегів. Але цьому питанню були присвячені роботи багатьох авторів. Чи було додано щось нове?
    1. Фрактальні та алометричні властивості флювіального рельєфу.
Не зовсім зрозуміло, як це «Морфометричні та топологічні властивості флювіального рельєфу … є певними параметрами його самоорганізації» (стор. 40 - 41). Вище автори твердили, чи ці властивості дозволяють виявляти самоорганізацію, а тепер вони надають їм статусу параметрів. І далі – що це за «територіально-просторові зв’язки»?
Дуже цікаве питання ставлять автори в кінці параграфа: «чи є спільними закономірності зміни у формі двох (кількох) водозборів, якщо ми порівнюємо басейни різної площі?» Але це давно вже не питання, відповідь на нього була отримана, наприклад, Селбі (Selby M.J. Fspect of the geomorphology of the greywacke…, 1967). Що є стосується використання, як пишуть автори «складної математики» (слава Богу, без натяку на причетність неї самих авторів), то напишу, що опис феноменів як рекурсивних є просто нашим поглядом на їх структуру. До речі, це стосується і фрактальності структури – це тільки форма опису об’єктів зі складною геометрією. Рекурсія означає самоподібність, часткове визначення об’єкту через себе. Чи є такими флювіальні структури? Тільки з певними припущеннями.

Гипотетический 4-порядковый бассейн в трёх разных обстановках (по Selby, Райс, 1980).

  1. Поняття фрактальної розмірності флювіальної мережі.
Почну з того, що фрактальність флювіальної мережі не є якоюсь особливою, що вимагає її окремого визначення. А далі – дивно виглядає фраза «…якості не тільки самого рельєфу, але й підстилаючої поверхні в цілому» (стор. 41). Отже, виявляється, що, по-перше, рельєфу властиві якості, цікаво які, по-друге, все знову впирається у невизначеність рельєфу. Здавалося, що автори використовують термін «рельєф» взамін терміну «підстильна поверхня», але виходить, що це не так, що рельєф – це тільки частина підстильної поверхні (слово «підстилаюча» в українській мові не використовується).
У передостанньому абзаці (стор. 41) автори використовують термін «форми рельєфу». Це не є коректним, існують «форми поверхні», що ми бачимо у більшості робіт західних авторів. Рельєф же є інтегральним образом, що з’єднує всі форми даної поверхні. Тут же: морфологія водозбору не є показником функціонування.
На стор. 42. (другий абзац) автори пишуть що Костріковим було запроваджено поняття передфракталу як самоподібної топологічної структури, кожний елемент якої повторюється у структурі фракталу обмежене число разів у зменшеному вигляді і, найчастіше, спрощеному. Це дивно, бо абсолютно нічого нового тут немає, це тільки бажання виставити себе причетним до розвитку уявлень про фрактали. З цього питання давно існує багато розробок, які за рівнем явно перевищують цей текст авторів і Кострікова зокрема. Термін «передфрактал» є надуманим і тільки засмічує текст: структура або відповідає критерію фрактальності, або ні.
У наступному абзаці автори пишуть, що фрактальна модель може інтерпретуватися як «миттєва фотографія» низки динамічних процесів флювіального рельєфу. Це виглядає дивно: автори описують фрактальну морфологію, яка відображає фрактальну динаміку, що реалізується у водозборі. Морфологія сама по собі не виникає. Оскільки фрактальність є топологічною характеристикою, вона має бути інваріантною для даного басейну, отже «миттєвою фотографією» ця модель слугувати не може. Що стосується «першого кроку» на шляху до формування фрактального образу флювіальної мережі, то це були розробки Хортона!
Стор. 44: ландшафт не відображається на карті, на карті відображається структура денної поверхні! І далі: якщо ландшафти відносяться до одного генетичного типу, їж характеристики мають бути подібними. Це стосується і малюнків флювіальної мережі: форма водозбору може мінятися у значних межах, але структура мережі при цьому лишається незмінною.

    1. Алометричність…
Рис. 1.10 зроблений некоректно, бо у випадку Б на лівому малюнку водозбір просто зрізаний з боків, тобто це - туфта. Чи не краще було навести оригінальний рисунок відповідних авторів, який дається нижче:


В той же час мною вже давно була показана така закономірність на основі емпіричних даних з використанням так званого відношення Мандельброта (наприклад, Ковальов О.П. Ландшафт у різних аспектах… 2005):
Залежність показника Б. Мандельброта (Р) від порядку басейна.

На цьому графіку чудово видно не тільки зростання показника Мандельброта, що свідчить про збільшення відношення довжини до ширини, але й наявність двох, практично, самостійних рівнів – до 4-го порядку і від нього і вище.
На стор. 48 автори пишуть про «географічне розтушування», яке відрізняється від «топографічного розташування», не визначаючи їх.
Нижче (четвертий абзац) читаємо про субводозбори, які, однак, є самостійними одиницями – підсистемами, та підфракталами (вище ми вже зустрічалися з передфракталом). Як це називається? Це називається переднаукою і піднаукою!
Автори весь час роблять підміну терміна «флювіальна мережа» на термін «флювіальний рельєф», що суттєво ускладнює сприйняття тексту. Це стосується і форм рельєфу: у роботах західних авторів ми зустрічаємо іншу термінологію: «land forms».
Вислів, що завершує параграф: «Можливо, що ці залежності є глибинним поясненням емпірично встановленого М.І. Макавеєвим закону факторної відносності». По-перше, при написанні прізвища «Маккавеєв» подвійне «к» не скорочується, по друге, залежності, що виявляються таким чином, не можуть бути поясненням, вони є тільки проявом певного принципу формування структури динамічних утворень, що зумовлює диференціацію цілісності на індивідуальні утворення різних «масштабних» рівнів, що проявляється на мінеральному, біотичному та соціальному рівнях організації. Ріст таких індивідуальностей може бути описаний різними способами, але жоден з них не є поясненням.

    1. Фрактальне моделювання…
Стор. 51 (перший абзац): знову звертаю увагу на те, що коли йдеться про математичні аспекти і програмування, прізвище Кострікова поряд прізвищем Воробйова позбавлене будь-якого сенсу.
У другому абзаці терміну «шерхатість» в українській мові немає, є «шорсткість», або «шерехатість».
Третій абзац: автори використовують вислів «картографування рельєфу», але картографується не рельєф, а топографічна поверхня. До речі, якщо йдеться про шорсткість поверхні, далеко не кожна шорстка поверхня є рельєфотвірною: поверхні з хаотичним розташуванням нерівностей не є рельєфотвірними.
Четвертий абзац: заявляти, що внаслідок складності фрактального моделювання поверхні автори обмежувалися вододільними мережами (лінійними і точковими об’єктами) означає демонструвати свою безграмотність: ніякі лінійні і точкові елементи самі по собі не можуть замінити поверхню.
П’ятий абзац (стор. 51 - 52): що за «форми рельєфу», які подаються точковими і лінійними об’єктами? Перепрошую, це нісенітниця!
Стор. 52 (перший абзац): ніякого протиріччя між континуальним і дискретним підходом до моделювання поверхонь немає, бо це просто різні підходи до бачення природних феноменів.
Стор. 54 (сьомий абзац): автори використовують вислів «морфоструктурний аналіз рельєфу», хоча слід писати «морфоструктурний аналіз топографічної поверхні».
В останньому абзаці автори вказують на те, що фрактальна розмірність (D) залежить від того, наскільки вдало обрано водозбори. Але в такому разі це вже не буде об’єктивною характеристикою цієї поверхні.
Стор. 55 (перший абзац): термін «плавна» не є антонімом терміну «шорстка», і взагалі не використовується як ознака поверхні. Тут краще користуватися терміном «гладка». Незрозуміло, що автори розуміють під терміном «морфоструктура», але ж так не можна робити.
Стор. 56 (рис. 1.15): незрозуміло, що таке «рельєф, ускладнений морфоструктурами» і «рельєф морфоскульптурний». Те ж саме стосується вислову «територія, ускладнена морфоструктурами»: територія і рельєф – це те ж саме?

Висновки по Розділу 1:
Я вирішив витратити час на огляд цієї роботи, бо був свідком того, як автори, перш за все І.Г. Черваньов, протягували її до публікації. Дивували рецензенти, бо ні Л.Г. Руденко, ні І.К. Решетов, нажаль нині покійний, ніколи не займалися цими питаннями. Мені достеменно відомо, що І.К. Решетов взагалі не читав цю роботу і, думаю, навіть не бачив до її публікації. Обіцяне Черваньовим обговорення її на кафедрі автори вправно обійшли. Книжка була видана і розповсюджена.
Ні про який флювіальний рельєф у першому розділі роботи не йдеться. Щоб підняти це питання, треба було спочатку розглянути сам флювіальний процес на всіх рівнях його прояву, чого і близько немає. Автори не мають досвіду вивчення флювіації у полі і не володіють особистими польовими матеріалами. Немає тут і нічого, що можна було б віднести до ландшафту, тим більше – до так званої «синергетичної парадигми сучасного ландшафтознавства» (в розумінні енеолога Петліна), що є чистою декларацією. Голосні слова і пустота за ними, звичайне декларування. Більше того, я не розумію, як можна заявляти про наукове видання, не визначивши головні поняття і не провівши дискусію з приводу інших їх визначень. Те, що я побачив – це, у кращому випадку, повторення того, що вже давно відоме. Але справа навіть не в цьому. Науковою об’являється розробка, яка зводиться до просто моделювання. Робота не містить нічого нового, я не побачив ніяких нових пояснень феноменів, що об’явлені об’єктами дослідження. Автори намагаються прикрити це використанням нових термінів, за якими нічого немає і які свідчать тільки про некомпетентність авторів. Моделі, представлені у роботі, створені на основі програмного продукту, до якого автори відношення не мають, що вимагало наведення даних про тих програмістів, які безпосередньо ці програми створювали. Текст написаний дуже складною мовою, містить багато абревіатур, що не дозволяє утримувати сенс, інколи, навіть у межах абзацу. Не може не дивувати той факт, що на таку розробку у Каразінському університеті був виділений грант.

Розділ 2.
Стор. 57. Автори пишуть про реальні результати, отримані ними з 2006 року. У другому пункті читаємо про схили рельєфу. Це дивує.
2.1. Ангулярність флювіального рельєфу…
Стор. 58. Дивно читати, що «спеціальний розгляд співвідношень кутів поміж тальвегами, що виникають у трійнику – тобто аггулярних властивостей трійника – започаткував у вітчизняній геоморфології саме С.В. Костріков». Прочитавши закордонну літературу, можна започаткувати на місті все, що завгодно. Це чергове намагання само-нарощування своєї «ваги». Дивно, що відомі речі про одно спрямованість і т. п. поверхневого стоку привласнюються авторами як якісь нові. В той же час зазначу, що автори плутають поверхневий стік, який не є нерозривним у просторі і часі, з русловим стоком, який також може перериватися. Для спеціалістів такого рівню це неприпустимо. Поверхневий стік не відзначається нерозривністю у просторі-часі.
У другому абзаці автори пишуть про аналіз структури рельєфу. Зазначу, що аналізується не рельєф, а дані, що стосуються тих чи інших характеристик, у даному випадку – висотних відміток. Тут же йдеться про складну тривимірну топографічну поверхню: але це жахлива помилка, бо поверхня принципово не може бути тривимірною, вона зажди двомірна, але може бути такою викривленою, що має описуватись у тривимірній системі координат. Для тих, хто займається питаннями моделювання, така безглуздість просто дивує.
Методика визначення і дослідження ангулярності. Зауважу, що місцем злиття елементів мережі є вузол, а не трійник, і все, що відбувається – відбувається саме у вузлах. У загальному випадку мережа зовсім не обов’язково буде одно направленою, тобто асиметричною.
Стор. 59. Мене дивує те, як автори нарощують «вагу» своїх «трійників» і свій внесок у вирішення проблеми ангулярності, але все це давне відоме. Справа у тому, що іншого варіанту просто немає. І далі йдеться про прописні істини, які викладені у дуже ускладненому варіанті. Цікаво, що і на цій сторінці С.В. Костріков нагадує, що це саме він розробив питання кутів у вузлах, чомусь, рельєфу. Але давайте порівняємо два малюнки: ліворуч – з роботи Кострікова і Черваньова, праворуч – з роботи А. Роя (Roy A.G., Optimal Angular Geometry Models of River Branching, 1983). У чому різниця між ними? Чому немає посилання на цю роботу? Але А. Рой посилається на роботу Ховарда 1971 року (Howard, A. D. (1971). “Optimal Angles of Stream Junction: Geometric Stability to Capture, and Minimum Power Criteria.” Water Resources Research, 7, 863-73). У бібліографії А. Рой посилається на ще більш ранню роботу Дж.Р. Любове: Lubowe, J. R. (1964). “Stream Junction Angles in the Dendritic Drainage Patterns.’’ American. Як це все називається? Але є «трійники»! Перепрошую, про який пріоритет пана Кострікова може йтися?
Далі, я вже писав, що складність (S) Костріков розуміє неадекватно. Тут же: незрозуміло, чому медіана має відноситись до структурних ліній і навіщо їй приписувати квазівекторність?
Ерозійна здатність є далеко не єдиною характеристикою флювіації термін «гідролого-геоморфологічний процес» тут ні до чого. Тут же: що може означати «характеристичний кут»?
Стор. 60. Цікаво, що означає «топологічний вигляд рельєфу» та «морфологія рельєфу». Знову водоспад термінів: «просторове положення» (яким воно ще може бути, крім просторового?) проксимальний, дистальний. Чому «комплексний топографічний показник» зводиться до «інтегрального ухилу водозбору»? Що таке «топологічний вигляд рельєфу» та «морфологія рельєфу»?
2.1. Зв'язок між ангулярністю та морфологією флювіального рельєфу.
Важко зрозуміти, що таке тривимірне положення трійника, можливо це розташування «трійника у тримірній системі координат»? Взагалі, слово «трійник» у мене асоціюється з пристроєм на три штепселі для живлення електроприборів.
2.2. Ангулярні критерії подібності флювіальних мереж
У закономірності (3), встановленої авторами, «висоти рельєфу» (насправді, топографічної поверхні або місцевості) не мають відношення до його організації.
У другому абзаці (стор. 63) автори обговорюють результати дослідження ангулярності в долині р. Оскіл (більше 700 об’єктів). При цьому вони не врахували, що яружно-балкова система є відносно самостійною, тобто її елементи непов’язані з головним потоком.
Третій абзац: важко зрозуміти фразу: «Визначено, що мережі рельєфу водозбору Осколу притаманні властивості геоморфологічної системи з власною спрямованістю саморозвитку». Якщо це динамічна система (а у роботі це не показано), то така риса притаманна будь-якій такій системі. Крім того, якщо йдеться про саморозвиток, то треба було б показати, у чому це полягає.
Четвертий абзац: йдеться про репрезентативність відображення характеру геоморфологічного процесу… Справа у тому, що у роботі ці самі геоморфологічні процеси, як такі, відсутні. Флювіальна мережа зі всіма її характеристиками, без сумніву є відображенням, слідом єдиного режиму руху речовини: організація цих слідів/відображень у структурі денної поверхні у межах місцевості і є ландшафт. Але ситуація тут буде більш складною, ніж її подають автори.
2.3. Гідролого-геоморфологічний процес на водозборі…
Фраза: «Існує можливість розглядати всю поверхню геоморфологічного ландшафту як мережу різномасштабних русел» є некоректною. Незрозуміло, що таке «поверхня геоморфологічного ландшафту» і чому вона зводиться до русел. Далі вже вводиться місцевість та ландшафтна поверхня: автори дуже легко переходять від однієї системи понять до іншої, не визначаючі терміни, якими користуються.
Поняття маршрутизації поверхневого стоку. «Маршрутизація поверхневого стоку» - це технічна операція, а не поняття. Крім того, автори неадекватно розуміють «історію» краплі води.
У наступному абзаці: ерозія і акумуляція не можуть впливати на гідролого-геоморфологічний (як це називають автори) процес, бо є його складовою, що тут же стверджують і самі автори!
Стосовно подальшого тексту зверну увагу на те, що, по-перше, давно існують серйозні розробки питань маршрутизації стоку, що вимагало їх критично-порівняльного огляду, якого немає, по-друге, автори не є ні математиками, ні програмістами, отже, все, що стосується цієї сторони, вимагає наведення тих груп спеціалістів, які забезпечували математичне моделювання і програмування. Я цього у роботі не побачив.
Результати та їх обговорення. Незрозуміло, що означає «активність рельєфу», у чому це полягає!
2.4. Спеціальні (прикладні) дослідження та картографування
Дивно, кількома строчками вище рельєф мав активність, а тут автори вже пишуть про «рельєф земної поверхні». Вислови: «викопний рельєф» та «похований рельєф» є некоректними, можна говорити тільки про викопну чи поховану поверхню та її рельєф!
Подальший матеріал є достатньо відомим, бо неодноразово публікувався ще у 70-80 роках минулого століття.
Стор. 111, рис. 2.2.3: абсолютно незрозуміло, про який рельєф йдеться!
Стор. 112. Йдеться про порівняння мережі тальвегів і вододілів. Вказується, що елементи мережі вододілів, на відміну від тальвегів, є неорганізованими і не мають напряму. Це цікаво, але як же вони в такому раці розділяють організовану мережу водотоків? До речі, у межах обширних заболочених місцевостей мережа водотоків також не є організованою і орієнтованою.
Стор. 113. Метризація тривимірних топологічних мереж. Автори весь час забувають, що тривимірність означає наявність товщини, в той час, як йдеться про одномірні – лінійні – складові мережі у двомірному або тримірному просторі вкладення. Це абсолютно різні речі. І знову натрапляємо на реальний рельєф.
Наявність рельєфної топографічної карти вже свідчить про те, що відображається не рельєф, а топографія місцевості. Немає карт рельєфу.
Якщо автори користуються терміном «рельєф-поле», його треба визначати.
У п’ятому абзаці (стор. 113 автори пишуть про зміну положення рельєфу у зовнішньому просторі – незрозуміло, про що йдеться! Те, що написано, тривіальні речі, навіщо про це писати?
Нижче: висота, перевищення, ухил, нахил і т. і. – не є характеристиками рельєфу, це – характеристики поверхні. Оскільки все відносно, то ці характеристики теж не будуть змінюватись, бо сама поверхня лишається тією ж самою. Цікаво, що автори змушені написати про це самі, так навіщо демонструвати «знання» високих матерій.
Стор. 114: цікаво, що означає, з точки зору авторів, правильна передача характерних рис рельєфу (і це при тому, що у роботі рельєф авторами не визначений)?
І тут же: «місцевість» і «рельєф» - це те ж саме?
Індексний аналіз інтегральних топологічних показників…
Відразу зауважу, що моделей топологічної структури рельєфу бути не може, це стосується тільки топографічної поверхні.
В кінці стор. 115 – незрозуміло: що це за агрегатний індекс – основна форма загального виразу певної структури? Невже вираз структури зводиться до цього індексування?
2.9. Моделювання змін у морфології рельєфу…
Автори пишуть, що «… геоморфологічне середовище водозбору має бути візуалізоване як система». Але система – це, насамперед, те, що функціонує, а це вимагає розробки складної моделі, бо і водозбір, і басейн є системами з просторово розподіленими параметрами. Цікаво, як автори думають це робити? Це значно складніше, ніж показувати на екрані телевізора все, що відбувається всередині нього.
Ще раз наголошую, що не може бути й мови про самоорганізацію рельєфу, це – маячня, у яку б красиву абревіатуру її не загорнули автори. І далі автори пишуть, що «морфологічною основою басейну є система взаємосполучених русел …, а також … річкових долин, ярів і порожнин» (стор. 116). Насправді, флювіальний басейн – це тіло, так, справжнє тіло, яке пропускає через себе воду, отже це – складна система активних поверхонь, на яких відбуваються процеси хімічного і фізичного характеру. Це дуже близько до біологічного організму, тільки, зрозуміло, на мінеральному рівні процеси тут більш прості. Але та вода, яка проходить через біологічні організми, теж включається у загальний баланс. Тому визначити басейн, як це зробили автори, означає продемонструвати низький професійний рівень, або звести до дитячого лепету. Крім того, ці питання доволі серйозно представлені у відповідній літературі, огляд якої треба було зробити.
Далі я пропускаю кілька сторінок загальних розмов, які ні до чого не зобов’язують, і висловлюсь з приводу так званого «алгоритму відбудови по ЦММ і моделювання розвитку морфології рельєфу річкових басейнів». Цей «алгоритм» можна використовувати, у крайньому випадку, у школі. Процеси, про які йдеться, самі по собі змінюються у часі, я не кажу вже про вплив рослинності і ту організацію, яка міститься всередині тіла басейну. Таку схему міг зробити студент після легкого курсу «Геоморфологія».
«На завершення» і мої висновки.
Я зітхнув з полегшенням, коли побачив «На завершення». Я поганенько знаю англійську, але читати англомовні статті мені легше, ніж таку роботу. Але виявляється, що автори самі знають, що їх робота складна для сприйняття. Важко зрозуміти, навіщо так робити. А справа в тому, що ось цією складністю, наукоподібністю прикриваються серйозні негативні моменти. Де ви бачили серйозну наукову публікацію, у якій автори не визначають головні поняття? Де ви бачили серйозну розробку у сфері географії, яка б не базувалась на емпіричних матеріалах? Автори самі пишуть про якійсь дивний для геоморфолога спосіб доказів: справа у тому, що у ъх монографыъ взагалі ніяких доказів немає. Подивіться, що автори пишуть: «… вони знайдуть ентузіастів, які зацікавляться опануванням наведеними методологіями й конкретно-науковими методами. Лише в такий спосіб можливо сподіватися здолати пізнання проблеми самоорганізації рельєфу» (стор. 127). Якщо автори тільки сподіваються, то, виходить, вони нічого не здолали. Чому? Може тому, що вони самі себе спростували. На сторінках цієї книжки я весь час шукав відповідь на питання: так що ж розуміють автори під рельєфом? Нарешті знайшов. Саме тут, у «На завершення»! Виявляється, «сам рельєф, перш за все як подання топографічної поверхні…» (стор. 127). Ну, нічого собі. В такому разі, це ні що інше, як образ, тобто те, про що я їм говорив на протязі багатьох років! Нарешті до них дійшло. Рельєф – це організація поля висот, організація нерівностей мінеральної денної поверхні, патерн її конфігурації… Але, у такому разі, як це саме «подання топографічної поверхні» може перетерплювати самоорганізацію, чи не є це звичайним навішуванням локшини на вуха? Думаю, що так, бо рельєф, як «подання топографічної поверхні», образ, дійсно само- організується, коли просторовий розподіл висотних відміток у межах місцевості пакується у рельєф у нашій підсвідомості, а на рівні свідомості ми вже маємо цей патерн, інформаційний пул. В природі рельєфу у готовому вигляді, апріорного рельєфу просто немає. Це те, що ніяк не могли зрозуміти ці майстри наукоподібної демагогії.
Є ще дин важливий момент. Він стосується флювіації, бо йдеться про саме флювіальний рельєф. Автори так і не зрозуміли, що самоорганізацію може перетерплювати виключно цей процес – флювіація, який відбивається у структурі флювіального басейну, але найбільшою мірою – у структурі денної поверхні. Але автори не розглянули флювіацію (бо це вкрай важко) як процес/потік, що самоорганізується. Але без цього абсолютно незрозуміло, про що йдеться. Саме флювіація створює собі особливе середовище – флювіальний басейн, який для потоків різних порядків буде проявлятися по-різному. Але нічого цього у роботі немає. Автори так і не зрозуміли, що флювіальний басейн – це особливий живий організм, у якому те, що називається живою речовиною – величезна кількість біологічних організмів – виконує вкрай важливу функцію керуючого параметру: без цієї живої речовини ніяких басейнів не було б. Ось чому я тут офіційно заявляю, що флювіальний басейн – це особливо організована життєва форма. Такий басейн – це тіло, що пропускає через себе воду, яка виконує ті ж самі функції, що і в звичайному біологічному організмі, тільки тут ці біологічні організми, наче органи, виконують різні функції. Що відбувається, коли у басейні накопичується надмірна кількість води? Те ж саме, що і з нами, коли ми з’їмо цілий гарбуз - повінь. Ось де проглядається самоорганізація, яка проявляється на поверхні у вигляді, перш за все, флювіальної мережі. Але автори, які на протязі десятків років робили вигляд, що займаються рельєфом і флювіацією, так цього і не зрозуміли. Те, чим вони займалися, називається саморекламою на основі профанації.
Ще одна проблема стосується ландшафту, який автори, не виходячи за традиційні межі, вважають таким, що апріорно існує. Вони навіть послалися на роботу львівського енеолога Петліна, який начебто розкрив синергетичну сутність ландшафту (принаймні, одне таке посилання є, хоча у бібліографії його робіт немає). Зрозуміло, автори можуть мені заявити, що у роботах західних авторів часто зустрічається термін «ландшафт». Але, по-перше, там на сьогодні теж є проблема трактування цього терміну (і вони відкрито визнають наявність проблеми), по друге, частіше за все там, навіть в роботах, присвячених моделюванню еволюції поверхні під дією флювіації, «ландшафт» розглядається як «landscape scenery» (наприклад, [Patrick W. Bogaart, Process-based modelling of the fluvial response to rapid climate change…, 2003] та інші), і йдеться там про «landscape topography», а це вже – зовсім інша справа.
З огляду на те, що я виявив, можна було дати пораду С.В. Кострікову та І.Г. Черваньову: зняти роботу з відповідного сайту в Інтернеті (щоб не ганьбити себе і Каразінський університет, як всю українську географію) та повернути кошти університету, отримані у вигляді гранту з фонду фундаментальних досліджень, бо про не йдеться не тільки фундаментальні, але про звичайні дослідження. Там начебто у фінансуванні був задіяний і Інститут географії НАН України. Якщо це мало місце, треба і ці гроші повернути.

5 коментарів:

  1. Продивившись цю монографію, в мене виникла думка, що вона - дуже гарна... для кінця 80-х - початку 90-х. Саме тоді народжувалась концепція комп*ютерного моделювання річкового стоку. І зараз таку реалізацію можна побачити в програмному пакеті ArcToolBox платформи ArcGIS. Нащо писати про те, що вже є?

    ВідповістиВидалити
  2. Максиме, я погоджуюсь з Вами, що питання, які присутні у цій монографії, є досить цікавими, але у цій роботі вони не вирішуються. По-перше, моделювання будь-яких природних явищ має базуватись на серйозному розгляді їх природи. А подивіться, що ми маємо тут? Автори заявляють, що вони моделюють флювіальний рельєф у ГІС-середовищі, але немає ні чіткого визначення рельєфу, ні серйозного розгляду флювіації, ні обговорення особливостей цього модельного середовища в плані його придатності, обмежень. Це неприпустимо. По-друге, вже у назві роботи присутнє слово «самоорганізація». Це дуже складний феномен, який вимагає ретельного обговорення «механізмів» цього процесу. А як можна говорити про це, якщо немає визначення того, що самоорганізується. Якщо немає визначень, все перетворюється на звичайну балаканину, демагогію, що цим авторам притаманно взагалі. По-третє, я ще не бачив серйозних розробок подібних питань західними авторами, які б не підтримувались матеріалами польових досліджень, у даному випадку того, що називається флювіацією. Цей процес у монографії взагалі не представлений, що є неприпустимим. І тут виникає питання: а чи мають ці автори відповідний досвід польових досліджень цих процесів? Якщо говорити про такий в цілому, то Черваньов трохи має, бо він пройшов школу кавказьких експедицій під керівництвом П.В. Ковальова та геолого-геоморфологічних експедицій у групі С.І. Проходського, хоча це не стосувалося флювіації. Відносно Кострікова однозначно можу сказати, що це, як кажуть «голий Вася», бо поля він не знає, а у цій монографії він – чи не головний автор. Тому ми і маємо, я би сказав так, майже дитяче уявлення про флювіацію, флювіальний басейн тощо. Що ж стосується самоорганізації, думаю, ці автори взялися за проблему не свого рівня. Але це для них обох є характерним, як і вміння малюватися під серйозних вчених. Саме тому використовується стиль написання, який дозволяє певний час створювати враження науковості, якої і близько немає. Повірте, я знаю їх обох дуже добре: якщо щось не на їх користь, вони переходять до погроз. Це – небезпечні для науки особи.
    Що стосується цієї книжки – вона не тільки не відповідає сучасному моменту, вона просто антинаукова. Подивіться, автори заявляють про самоорганізацію рельєфу! Це означає, що такий об’єкт, як «рельєф», повинен пройти шлях ускладнення завдяки своїй власній активності, що означає появу у його репертуарі нових форм поведінки у відповідь на зовнішні впливи, нових режимів! Ви розумієте, що ніякий рельєф так не описується. Де приклади? Вони мали б їх навести. Візьмемо флювіацію, яка створює відповідний рельєф: у чому полягає її самоорганізація, у чому це проявляється? Вони навіть не навели принцип мінімуму дисипації і взагалі продемонстрували своє нерозуміння, що це таке! Більше того, автори претендують на пріоритети у тих питаннях, які вже давно були підняті і досліджені іншими. На що це розраховано, може на лохуватість читача? Візьмемо ту ж саму ангулярність: Костріков заявляє, що він ледве не ініціатор досліджень цього напрямку, але все зводиться просто до того, що йому першому до рук потрапили відповідні розробки західних авторів. Отже, це не вчені, а жорсткі гравці з близько-наукової сфери, ось чому я дав такий відвертий, хоча й достатньо м’який, огляд їх роботи: реальна оцінка має бути ще більш жорсткою. Мені було б значно приємніше провести дискусію з наукових питань, які там піднімаються, але приходиться говорити про інше. Робота залишає негативне враження.

    ВідповістиВидалити
  3. Александр Павлович! Вы что, хотите сказать, что ДОКТОР ГЕОГРАФИЧЕСКИХ НАУК Костриков С.В. и ДОКТОР ТЕХНИЧЕСКИХ НАУК Черванёв И.Г. пишут чушь? У них есть КВАЛИФИКАЦИЯ, которая ПОДТВЕРЖДЕНА назначенным советом. А как же аспиранты? Аспиранты - это тоже фикция? Они тоже делают чушь?
    Не следовало бы Вам, Александр Павлович, пересмотреть свои позиции в отношении географии? Вы работаете не в общепризнанной сфере географической науки, а потому практичность ваших трудов - под огромным сомнением.

    ВідповістиВидалити
  4. Шановний Анонім! Я розумію, що не завжди хочеться висвічуватись, але все ж бажано писати відкрито, бо цей блог – науковий, тут мають йти відкриті дискусії, а не політиканські наїзди, чим є Ваш коментар. Спробую Вам відповісти.
    Наявність диплому кандидата чи доктора наук аж ніяк не свідчить про належний рівень його господаря, бо дипломи, можна отримати у різний спосіб. Невже Ви думаєте, що всі, хто має диплом доктора географічних наук, справді мають відповідний рівень? Мені важко визначити Ваш вік (як і стать), але здається, що Вам складно зрозуміти, що означає зробити докторську дисертацію з географії. Можу Вас запевнити, що тим, хто не проводив польові,дослідження, у географії робити нема чого, незалежно від того, у якій сфері вони працюють. У випадку С.В. Кострікова має місце саме це. Він ніколи не проводив польових досліджень. Про це свідчать і його кандидатська дисертація (історія цієї роботи доволі цікава, але я не хочу зараз це оприлюднювати), і докторська. Там просто цього немає. Не слід забувати, що він, як викладач, взагалі не вів географічні курси, а це про щось свідчить. Що стосується І.Г. Черваньова, тут взагалі ніяких розмов не може бути: покажіть мені хоча б одну його публікацію, яка мала б відношення до технічних наук! Таких просто немає. Спільні публікації з Б.Н. Воробйовим враховувати не слід. Отже, як він міг стати доктором технічних наук? Що стосується самої процедури захисту, вибачте, це дуже часто перетворюється на звичайний спектакль. Знаєте, на факультеті досить довго працював і такий доктор географічних наук, як І.Ю. Левицький, який взагалі мало що розумів в географії, бо був спеціалістом з землевпорядкування, тобто. І що, як завідувач кафедри, він зробив з кафедрою фізичної географії? Він її знищів. Тепер на факультеті є інші доктори географічних наук, які в географії є доволі випадковими особами. Знаєте, скільки липових дисертацій «захищається»? І не тільки у нас. Нажаль, останнім часом це набуло масового характеру.
    Тепер, шановний Анонім, стосовно, як Ви пишете, нісенітниці (чушь). Знаєте, Ви пішли не тим шляхом. Вам треба було спробувати спростувати мої твердження, тоді ми мали б дискусію. Але Ви нічого не спростовуєте, а просто намагаєтесь своїми висловлюваннями поставити під сумнів те, що я написав. Будь ласка, по-перше, авторизуйтесь, по-друге, почніть дискусію, спростуйте те, що я стверджую.
    Що стосується аспірантів І.Г. Черваньова (а їх було дуже багато), я напишу так: у 80-х роках були деякі цікаві роботи, але потім все перетворилося на звичайну махінацію. Вже багато років аспірантуру у Черваньова слід називати ПЛАГІАТУРОЮ. Відповідно, готує він спеціалістів з асиміляції чужих ідей. Костріков С.В. – чудовий приклад: взяв закордонні розробки і об’явив себе засновником цих напрямків. Це добре видно по цій публікації, яку я прокоментував. Ще гірше те, що він присвоїв собі програмний продукт. Так вчені не роблять, хоча це трапляється у нас часто.
    До Черваньова в аспірантуру йдуть не ті, хто хоче щось зробити у науковій сфері, а ті, хто мріє про легку кар’єру, бо Черваньов може навчити тільки тому, як відшукувати лазівки. Тепер його наслідує Костріков. Але вони не одні такі. Там є ще махінатори – К.А. Нємець, Л.М. Нємець, В.А. Пересадько. Нажаль, вони вміють прокладати шляхи до дипломів, як кажуть, в обхід.

    ВідповістиВидалити
  5. Стосовно мого шляху і доробку у науці, я міг би відповісти Вам просто, але ви не зрозумієте, якщо так написали. Я все життя переглядав свої ідеї, тому міг рухатись вперед. Вчений має в першу чергу ставити під сумнів свої особисті положення. Людина, яка є вченим, в принципі не може зупинитись, формування нових поглядів – це її стан. А те, що Ви написали, роблять не вчені, а пристосуванці. Значно легше йти прокладеним шляхом, але це той шлях, який тобі вже не належить, він чужий. Ви, зрозуміло, можете заявити, що мої ідеї не є загальноприйнятими (Левицький і Черваньов свого часу просто забороняли студентам користуватися моїми ідеями), це ж стосується і моїх книг. А чому вони мають бути загальноприйнятими? Як гарно висловився Ф. Ніцше, «загальноприйняті книги – завжди зловонні книги». Знаєте, тільки час розставляє все по своїх місцях. Наука – це не рух у напрямку, визначеному якимсь черговим хазяїном думок, це творчий процес, який не має своєї кінцевої точки, наука – це мережа, утворена вільними вченими, що не уникають комунікації. Але дуже мало таких, які можуть зійти з прокладеного шляху, вони завжди опиняються в ізоляції. Хто розводить вогнище, той терпить дим – каже азіатська народна мудрість. У нас багато таких, які вважають себе неперевершеними, заявляють про існування своїх наукових шкіл…, потім виявляється, що це – звичайні самодутики, які, зрештою, стають самодурами. Черваньов – чудовий приклад самодутика і самодура.
    Що таке наукова школа? Хтось, підтримуючи попередника, отримує певний адміністративний статус, обявляє про існування своєї школи і починає заганяти до неї тих, хто хоче швидко піднятися, забезпечуючи, що забезпечує їм успіх, ось і все. Чим вище вдалося примоститися, тим більше така особа притягує до себе прибічників. Але все що вони можуть – так це акуратно переписувати ідеї (частіше «ідеї») свого вчителя-наставника. Так підтримується офіційна «наука», яка до науки відношення не має. Наука – це фронт, постійний рух, коли людина не думає про свій статус, звання, погони і таке інше. А наукові школи – це мертві зони науки, мертві тіла. Наука не складається зі шкіл. Треба не думки нав’язувати, а створювати умови для того, щоб людина могла самостійно почати мислити, ось що важливо. А далі – входження у режим комунікації, у широке обговорення. Я готовий запропонувати відповідному міністерству ввести таку норму, як виведення розширених текстів авторефератів у Інтернет, на спеціальних сайтах, де ці роботи могли б обговорюватись вільно хоча б на протязі півроку. А заключний висновок мають робити спеціалізовані ради.
    Я раджу Вам, шановний пане Анонім, переосмислити те, що Ви мені написали. Для того, щоб вести зі мною дискусію, Вам слід трохи попрацювати над собою, пройти хоча б невеличку частину того шляху у науці, який пройшов я. І не слід дивитися на наукові розробки, виходячи з того, що про них кажуть інші, треба навчитися робити самостійні висновки. Ви можете прочитати прокоментовану мною роботу і висловити свою думку на цьому блозі у режимі полеміки. Тоді нам буде про що говорити.

    ВідповістиВидалити