1 листопада 2011 р.

Особливості урбопроцесу при переході від індустріальної до постіндустріальної епохи (на прикладі м. Суми)


Постановка проблеми. На певному етапі становлення антропосфери відбулися події, які призвели до порушення симетрії агропростору. Йдеться про виникнення перших протоміст, що слід розглядати як своєрідний фазовий перехід від сільських поселень до міст. Так почалося становлення нового режиму геосистеми – урборежиму. Це - приклад вираженої нелінійності у динаміці поселень, тобто місто виникало, так би мовити, зненацька, стрибкоподібно. Внаслідок поступового розгортання, цей режим все більше демонстрував свою приналежність до атрактивних режимів, стаючи все більш сталим. Більше того, саме міста стали «еволюційними точками», місцями становлення культури, а пізніше - місцями зосередження промисловості, політики, мистецтва тощо. Отже, на протязі кількох тисячоліть урбопроцес розвивався як єдиний процес становлення і ускладнення все нових форм міської організації. Але найбільш швидкий розвиток міст спостерігався у ХХ столітті. Сьогодні міста концентрують в собі близько 45% населення планети і утворюють цілу ієрархію міських поселень різних рангів.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування нового погляду на майбутнє міста, що отримав назву геоміста, як такої форми, що має прийти на зміну сучасним містам і буде відповідати новій реальності, новій людині. Об’єктом дослідження виступає місто Суми, а предметом – місто як результат складного урбопроцесу на межі двох епох – індустріальної та постіндустріальної.
Викладення матеріалу. Урборежим, як один з режимів геосистеми, з точки зору термодинаміки, є відкритою дисипативною системою, що функціонує за рахунок надходжень зовнішньої енергії, а господарська діяльність виступає як організуючий початок – своєрідний керуючий параметр, що примушує велику кількість населення міста діяти в узгодженому режимі. Урборежим – це не тільки соціально-виробнича структура, а своєрідна органіка, що включає міську інфраструктуру, населення, міську культуру, архітектуру, форми діяльності тощо. Це відносно замкнене територіальне соціально-виробниче утворення, що характеризується відносною самодостатністю та здатністю до самовідтворення соціально-виробничих функцій і виникненням нових форм діяльності. Для урборежиму, на відміну від аграрних форм діяльності, характерним є високий рівень локалізації, що є свідченням високої організованості. Урборежим з’єднує велику кількість процесів соціального, економічного, культурного, виробничого характеру, які самі по собі є вкрай складними, а також їх сплетіння в процесі еволюції і деформації як агропростору, так і природного середовища. Урборежим діє на основі структури природного простору, особливості якого розглядаються як початкові умови чи як інформатор. На цьому фоні розвивається інфраструктура міста із своєю топологією, яка постійно еволюціонує у напрямку ускладнення своєї внутрішньої організації.
Виникнення антропізованих геосистем пов’язане з переходом від привласнюючого господарства до виробляючого, що передбачає осілість, виникнення та ріст населених пунктів. У містах, поряд з виробничими, концентруються й інші функції. Виникнення нових функцій в містах призвело до все більшої втрати симетрії вже всередині міст, при цьому керуючим параметром розгортання функціонального простору стала щільність населення. Саме так формувався функціональний простір міст, який буквально вбудовувався у мінерально-біотизований режим геосистеми. Важливим є те, що урборежими міст містять певні процеси, які у сукупності відповідають уявленню про інформаційну машину [3], що, подібно до бурхливого потоку, захоплюють все більшу кількість нових людей і відбирають саме тих з них, які проявляють ділову активність: це - процес урбанізації.
Не дивлячись на те, що місто і село - це форми організації життя людини, вони суттєво відрізняються, і, немовби, протиставлені один одному. Село завжди було для міста сировинною базою, джерелом як матеріальних, так і людських ресурсів. Сільський режим життя – це, передусім, регулярна фізична праця і значна залежність від природних явищ. Образ селянина - міцна людина, але не надто освічена. Напроти, місто завжди уявлялось як джерело великих можливостей та перспектив. Міста є законодавцями мод, вони є новаторами в області культури духовної та матеріальної. В місті людина може проявити усі свої розумові та духовні здібності. Як правило, міський житель більш освічений. Таким чином, між містом і селом завжди існувала напруга і неоголошене протистояння - своєрідний соціальний фронт. В той же час місто стає пасткою, відрізаючи людину від природи.
Протягом століть змінювалися думки про роль природного оточення на формування міських поселень. У доіндустріальну епоху природне середовище було головним детермінантом виникнення і розміщення міських поселень. Перші міста з’явились в долинах великих річок, які мали сприятливі для землеробства умови. Це долини Нілу, Тигру та Євфрату, Інду та Хуанхе. Збільшення продуктивності сільського господарства дозволило частині населення зайнятися ремеслом та торгівлею, що й призвело до виникнення міст. За часів Стародавньої Греції та Риму міста почали будувати за регулярним планом. Такий вид планування міської забудови дозволяв правителю оперативно керувати своїми підлеглими, це покращувало рух транспорту, пізніше регулярність у забудові набула релігійно-містичної значимості. За часів Середньовіччя процес урбанізації відзначався раціональним використанням природного середовища при будівництві поселень, але вже в період Ренесансу знову простежується тенденція повернення до правильних регулярних форм забудови.
Характер розвитку міст в період індустріальної революції істотно змінився. Фактор економіко-географічного планування став переважати над природно-географічними обмеженнями. Розширився спектр умов, що стали «привабливими» для урбанізації. Якщо раніше міста виникали в районах родючих сільськогосподарських земель, то тепер деякі індустріальні центри почали тяжіти до покладів корисних копалин та їх переробки, інші виникають вздовж великих транспортних магістралей.
У ХХ ст. виникли дві концепції містобудування. Це технократичний урбанізм і органічний дезурбанізм [1]. Перша концепція передбачає майбутнє за містами з висотною забудовою, багатофункціональною територіальною структурою, що підпорядкована системі нових шляхів сполучення, тобто чітку локалізацію. Альтернативою їй стала концепція органічного дезурбанізму, яка передбачала невеликі озеленені поселення, жителі яких могли б насолоджуватися «сільським» оточенням. У постіндустріальний період розвиток міст має ряд особливостей. В ландшафтній архітектурі виділяють дві концепції, які по-різному трактують проблему оптимізації природного середовища. Більшість ландшафтних архітекторів керується у своїй роботі ідеями естетичного сприйняття ландшафту, акцентуючи увагу лише на його візуальній оцінці і плануванні незабудованого простору. Такий підхід не потребує глибокого розуміння природно-географічних закономірностей. Друга, менш чисельна група ландшафтних архітекторів, поклала в основу своєї діяльності науково обґрунтоване природокористування. Згідно їх поглядів, процес планування міста повинен починатися з дослідження природних умов і ресурсів регіону, за яким йде дослідження особливостей розселення і традиційного господарства як результату пристосування до природно-географічних умов. Криза природокористування у другій половині ХХ ст. зумовила підвищення суспільної цінності природного середовища, яка стала важливим планувальним фактором.
Щодо України, то впродовж століть на її території відбулося формування своєрідного ставлення до довкілля, яке полягає в тому, що люди у своїй діяльності виступають як партнери природи, не намагаючись підпорядкувати її собі. Єдність архітектури і природи, що набула автохтонного розвитку, становить особливу ознаку традиційної української архітектури, важливим методологічним надбанням якої є особливе розуміння екологічних засад формування архітектурного простору. Основними принципами, що завжди були основою розвитку традиційної української архітектурної творчості, є такі: забудова оселями розосереджена, пов’язана з природним довкіллям, оселі оточені городами й садами; у розплануванні і забудові міст, сіл, архітектурних ансамблів практично ніколи не вдаються до геометричних методів композиції; у будівництві застосовують тільки екологічні матеріали й екологічно-орієнтовані методи; масштабність архітектури пропорційна масштабності навколишньої природи, зокрема дерев; зміна архітектури відбувається подібно до зміни поколінь у природі – поступово і без непоправних наслідків; у функціональному відношенні архітектурне вирішення тісно пов’язане з життям природи в усіх його проявах; архітектурний образ споруди або ансамблю органічно включає об’єкти місцевої природи – скелі, водні поверхні, елементи фізіографії денної поверхні (вписування у ландшафт); у мистецькому аспекті будинки разом з їхнім оточенням ніби виростають з природної основи і поєднуються з нею; відбувається інспірація архітектурних форм природними об’єктами; в архітектурній композиції застосовується «принцип квітки» – найважливішу будівлю або особливо важливий її елемент контрастно виділяють з оточення; в архітектурній композиції ансамблів використовують «принцип антиномії» – методу контрастного протиставлення елементів; тематичний та ідеологічний зміст довкілля формують поєднанням символічного понятійного насичення природних і антропогенних елементів оточення, а також через естетичне і емоційне відчуття дикої природи. Наведені принципи української традиційної архітектури послідовно проявляються також у формуванні й композиції великих містобудівних об’єктів, це, зокрема, стосується зв’язку їхньої урбаністичної композиції з ландшафтом, з розосередженим характером основної забудови та ін. [2].
З плином часу архітектура України значною мірою втратила свою первинну екологічну спрямованість. Це сталося під впливом наступних чинників: перепланування історичних міст відповідно до принципів класицизму, розвиток промисловості, що призвів до різкого збільшення жителів і зростання щільності міської забудови, масова уніфікована багатоповерхова забудова міст і сіл у ХХ ст. та ін. [2]. У наш час, коли світ стоїть на межі екологічної та гуманітарної катастрофи, постала потреба глибокого осмислення того, як людина повинна вписуватись в оточуюче її природне середовище, яке вже склалося в єдиний організм. Будь-яке місто не існує наодинці, а включається у загальну мережу міст. Тому постала потреба у створенні моделей систем розселення та структури міст. На сьогодні існує велика кількість таких моделей. Найбільш успішною в цьому плані є ієрархічна модель організації урбанізованих систем. Розглянемо її.
Чи не найпершим у цій області був І. Коль [1], який запропонував схему розгалужених транспортних систем, що сходяться до центру, кожна з яких займає свій сектор оточуючого цей центр простору. І. Коль припускав розміщення населених пунктів у місцях розгалужень. У. Кристаллером у 1933році розробив так звану «теорію центральних місць». Вона полягає в наступному. Виходячи з ідеалізованого припущення про ізотропність території, рівномірність розміщення на ній природних ресурсів, однакову густоту та купівельну здатність населення, а також рівноцінності транспортних умов, населені пункти на такій однорідній території мають розміщуватись з певною закономірністю. Такою закономірністю є розміщення головного пункту у центрі, а підлеглих йому пунктів в кутах шестикутної решітки. Кожний такий шестикутник з сімома населеними пунктами разом з шістьома іншими входив у більш широку зону, що нараховує 49 пунктів (7×7), при цьому головне місто центрального шестикутника є головним пунктом для всієї зони. У. Кристаллер припустив, що мінімум послуг має надаватись найнижчим за рангом центральним місцем цієї ієрархії, до якого будь-який житель місцевості міг дістатись пішки за одну годину. З підвищенням ієрархії, набір послуг має збільшуватись [7].
Ця теорія є надто ідеалізованою. Територія ніколи не може бути абсолютно однорідною. Завжди розрізнюються розміщення ресурсів, транспортні умови, вплив портів, впливи дальніх зв’язків на розвиток агломерацій та ін. Проте ідея такої модельної «решітки» з закономірною, ієрархічною структурою мереж обслуговування і розселення спричинила глибокий вплив на аналіз і проектування просторової організації розселення та обслуговування населення.
Німецький вчений А. Льош, який добре знав роботи У. Кристаллера, використав ідею гексагональної решітки взаємопов’язаних населених пунктів, надавши їй більшої гнучкості і достовірності, збільшивши набір видів обслуговування і припустивши, що кожний з них може мати власну гексагональну систему, що накладається на інші. При цьому виділяються сектори з більшою і меншою кількістю населених пунктів, а вся більш складна і диференційована структура названа А. Льошем економічним ландшафтом [8]. Американський вчений У. Ізард удосконалив схему У. Кристаллера та А. Льоша, виходячи із впливу міських агломерацій [8]. Наступні численні спроби створити теоретичні моделі, які б адекватно описували реальне розподілення населених пунктів і центрів обслуговування в регіонах і містах, в основному, виходили з ідеї, покладеної в основу схеми У. Кристалера.
Концепція геоміста. В еволюції антропосфери містам надається ведуча роль. Прототипом міста майбутнього є так зване геомісто. Це екстракт людських можливостей та тріумфу людського духу при повній узгодженості з природою [3]. Концепція геоміста передбачає органічне поєднання середовища життя людини з навколишнім природним середовищем. При цьому режими функціонування природних об’єктів не порушуються, має місце узгодження людської діяльності з природою. Ця позиція зможе бути реалізованою з переходом на новий рівень розвитку антропосфери, який прийде слідом за ноосферою. Це – так звана «дивосфера» [3]. Вона є надцивілізаційним утворенням. Феномен дивосфери – це особливий стан геопростору, який надає необмежені можливості духовного розвитку людини, що робить її більш людяною. Це сфера розуміння, мудрості та самобутності. Її основу складає теза, що людина – це людина у світі, а не така, що протиставлена світу, це людина моральна, збагачена духовними цінностями.
Деякі принципи концепції геоміста взято з ідеї екологічного дезурбанізму. Значних змін зазнає виробнича галузь, яка передбачає замкнуті цикли, при чому не тільки в промисловості, але й в аграрній сфері. На перше місце мають вийти сучасні досягнення та передові технології, завдяки яким виробництво має стати високоефективним, з мінімальним втручанням людини. Це будуть, перш за все, невеликі підприємства, що працюють за екологічними принципами – з мінімальним виробництвом відходів, в тому числі їх вторинною переробкою, використанням енергозберігаючих технологій. Промисловість має більше орієнтуватись на потреби саме того міста, в якому знаходится виробництво. Основними джерелами енергії в геомісті повинні стати альтернативні види енергетики. Транспортна мережа організується згідно з принципом мінімальних витрат на пересування населення та товарів. Пріоритетним стане екологічно чистий транспорт.
Міська забудова має проводитись узгоджено з тими природними умовами, в яких ведеться будівництво. Йдеться про вписування архітектури у існуючий ландшафт як організацію денної поверхні [3]. При будівництві нових житлових та промислових об’єктів питання естетики стане одним з першочергових. Значні площі будуть займати окультурені куточки природи – парки, сквери і сади. Пріоритетним стає ландшафтний дизайн. Архітектура будинків та вулиць знову стане галуззю мистецтва. Внаслідок інтенсифікації виробничих процесів у жителів геоміст вивільниться час, а єднання природних комплексів з міськими системами має надихати їх до творчості та духовного збагачення. Одним з першочергових завдань стане розвиток людської особистості.
З часом, має докорінно змінитись мислення людини. У місті майбутнього людина буде почувати себе комфортно, відкрито. Кожна людська особистість зможе вільно вступати в комунікативний процес як з природою, так і з іншими членами суспільства. Завдяки покращенню умов життя, людина зможе більш повно реалізувати себе та свої можливості. Зникне поняття «природоохоронна територія» як таке. Природу не треба буде охороняти, так як зникне сама загроза її знищення.
Розвиток Сум як приклад урбопроцесу. В історичному розвитку м. Суми можна відстежити кілька етапів, протягом яких змінювалось його функціональне призначення, а отже і характер урборежимів. Фортеця, яка була заснована у 1652 році у межиріччі Псла, Суми і Сумки, виконувала дві важливі функції: по-перше, вона стала останнім прихистком селян, які переселялись з Правобережної України в пошуках кращої долі, а згодом Московська держава стала використовувати укріплення селян та козацтва для захисту південних кордонів від набігів кримських татар.
Із зникненням загрози з боку Кримського Ханства місто Суми втрачає оборонну функцію. Натомість містечко, що активно розвивається, стає значним торговим центром. Цьому сприяло розміщення міста на так званому Заколонському торговому шляху. В цей час в Сумах проходять великі ярмарки, на які з’їжджалися люди з усіх околиць. У ХVII ст. фортеця мала чіткий регулярний план. Геометричний обрис кварталів історичного центру - колишнього кремля та посадів, що примикають до нього, збереглися до нашого часу. У 1768 році був складений перший генеральний план Сум, в основу якого були покладені принципи регулярного планування для всіх районів, включаючи центр, посади, що прилягають до нього, і відокремлені слобідки. Для забезпечення зв’язку усіх районів передбачалось будівництво променевих та кільцевих вулиць та доріг. Територія сумської земляної фортеці перетворюється у цей час на першу в місті паркову зону, межі якої доходили до берегових ліній річок Суми, Сумки та Псла. У ці часи основні напрямки росту міста визначали долини річок. Основні фронти розвитку міста розгортаються по долинам річок Сумка та Сума, а набагато значніша річка – Псел – виступає природною перепоною.
З середини ХVІІІ по середину ХІХ століття територія міста незначно розширює свої межі. В цей час будується міст через Псел, що стає поштовхом до початку освоєння його лівого берегу. Будується поштова дорога, яка з’єднує місто з Харковом. Генплан Сум 1845 р. відзначався геометричною упорядкованістю. Територія міста по лінії існуючих земляних валів у цілому проходила по кордону, що був встановлений генеральним планом 1768 р. 
Ріст населення, розвиток шляхів сполучення, технічна революція призводять до бурхливого розвитку промисловості на початку XX століття. В цей час прокладається залізниця, створюється телеграф, будуються заводи. Місто стає нарощувати промисловий потенціал. Фронт розширення міста зміщується на північ та північний схід: тут проходить залізниця, навколо якої формується промислово-складська інфраструктура. З цього часу все меншу роль як керуючого параметру в містобудуванні відіграють природні умови місцевості. Натомість усе більшого значення набуває розвиток технічних інновацій. З будівництвом Павлівського рафінадного заводу, місто стає одним з лідерів цукроваріння в Російській імперії. Знову відроджуються ярмарки, які тепер вже мають характерну «цукрову» спеціалізацію.
Після Жовтневої революції в Сумах у широких масштабах розвивається житлове та промислове будівництво, соціально-економічна структура. У 1939 році Суми стають обласним центром, набуваючи регіонального значення, і перетворюється в багатофункціональний центр. Його подальший розвиток був перерваний німецькою окупацією. Генеральний план 1951 р. був направлений на відновлення руїн, спричинених війною. Цей проект в наступному став основою для розміщення житлового, комунально-побутового і промислового будівництва. Згодом, розвиток промисловості міста і ріст чисельності населення увійшли в конфлікт з розмірами міста, що були намічені по генеральному плану. Так виникла необхідність у розробці нового генерального плану, який був прийнятий у 1966 р. Наступні корективи до головної схеми міста вносились у 1983 і 2002 роках. Остання версія генплану розрахована на період до 2026 року.
Сучасну планувальну структуру м. Суми можна віднести до прямокутної у поєднанні з променевими діагональними напрямками. Фронти розширення міста сходяться з основними транспортними напрямками - Курському проспекту, Білопільському шлях, вул. Роменській (з виходом на київський напрямок), вул. Харківській.
Суми є чи не єдиним містом в Україні, яке найбільш гармонійно вписалося в природний ландшафт. Це відбивається в топології та планувальній структурі районів міста. На південній і південно-східній околиці переважає рівнинна безліса поверхня, найбільшого розвитку тут набула агровиробнича сфера. Сільськогосподарські підприємства селищ Косівщина, Тепличний та Сад забезпечують м. Суми сільськогосподарською продукцією. Північно-східний та східний кордон міста – це територія існуючих або зведених соснових та широколистяних дубово-липово-кленових лісів. Тут створена мережа закладів відпочинку. Північна та південна околиці міста представлені Північним (машинобудівна та ливарна спеціалізація) та Південним (хімічна спеціалізація, виробництво будівельних матеріалів) промисловими вузлами відповідно. В зв’язку із значною ресурсоємністю, дані виробництва залишають великий відбиток у територіальній структурі міста. Південь Сум повністю пристосований для забезпечення функціонування ВАТ «Сумихімпром». Навколо заводу відведені широкі території під відстійники та шламонакопичувачі, сама заводська територія обведена захисними лісовими насадженнями. Неподалік створений великий житловий масив для працівників заводу.
Однак сучасна планувальна структура міста і його функціональне зонування ще не відповідають сучасним містобудівним вимогам по наступним причинам: ще не сформовані в чітких планувальних межах житлові квартали, відсутні торгові і спортивні центри в основних структурних одиницях міста; розміщення дрібних підприємств у житловій зоні, а присутність житлових кварталів в промислових районах суперечить вимогам раціональної організації міської території і санітарно-гігієнічним нормам.
Річка Псел – головна водна артерія м. Суми. Вона поділяє територію міста на два адміністративних райони – Зарічний та Ковпаківський. Окрім того, долина р. Псел є джерелом біорізноманіття та основою рекреаційного потенціалу міста. Територією населеного пункту протікають також малі річки – Сумка та Стрілка. Наразі природний режим цих об’єктів значно порушений людською діяльністю – їхні русла обміліли, береги захаращені сміттям. Верхів’я р. Стрілка зарегульовані ставками Сумського рибгоспу, а нижня течія проходить по трубах під землею. В межах міста є також інші водойми. Всі вони переважно антропогенного походження. Це озеро Чеха, Олдиш, Блакитні озера, а також Косівщинське водосховище. Навколо всіх водойм на території міста можливо розвинути зони відпочинку, але за умов припинення нерегульованої рекреації, а також коли обмежити втручання людської діяльності у природні режими цих об’єктів.
В межах міста є об’єкти природно-заповідного фонду. Це парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Веретенівський», «Басівський», «Сумський», парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва Сумського педагогічного університету, заповідне урочище «Сосняк», перспективний ботанічний заказник місцевого значення «Піщанський». В Сумському адміністративному районі створено ботанічний заказник «Банний яр», який є одним з найбільших у лісостеповій зоні України масивів широколистяного лісу з рідкісними та реліктовими видами.
Досі немає наукових критеріїв зони впливу міст, тому території в тому чи іншому радіусі доступності до міста-центру традиційно позначають термінами «урбанізований район», «приміська зона», «зона впливу великого міста», найбільш урбанізована частина яких детермінує умовні межі міської агломерації [6]. Раніше межі міської агломерації визначали за критерієм економічної і планувальної інтеграції поселень, інтенсивністю трудових зв’язків (маятникова міграція), культурно-побутових контактів – для втілення стратегії деконцентрації великого міста [4].
У сучасних умовах, коли промисловість як містоформуючий чинник втрачає своє значення, формування міської агломерації відбувається на нових засадах, зумовлених змінами в соціально-економічній ситуації і розвитком ринкових відносин. За таких умов доцільно розглядати агломерацію як зону «спільних інтересів міста й області», а не як єдиний просторовий організм, у межах якого замикається життєдіяльність значної частини жителів міста і передмість [5].
Цілком очевидно, що територія приміської зони тим більша, чим більша чисельність населення міста-центру, що є характерним для великих міст (понад 500 тис. осіб). Місто Суми, центр Сумської агломерації, налічує 274 тисячі жителів. Площа Сумської агломерації складає 2,2 тис. км2. В межах агломерації знаходиться три адміністративних райони (2 частково). Чисельність населення (без центру агломерації), налічує 75 тис. осіб (за даними Держкомстату України станом на 1 січня 2010 р.).
У відносинах центру і приміської зони виникають проблеми і конфлікти, спричинені суперечностями між розподілом функцій міста, які потребують постійного розширення в приміській зоні, та інтересами сільських територіальних громад у сфері землекористування. Водночас і приміська зона, яка використовує потенціал великого міста, зацікавлена в ефективному землекористуванні, розвитку комунікацій і транспортної інфраструктури, інвестиційної привабливості територій. Міська агломерація формується як містобудівне утворення, де є джерела життєдіяльності, територіальні резерви, продукція аграрного сектора, місця рекреації і відпочинку.
У приміській території безпосередньо стикаються інтереси міста і територіальних громад адміністративних сільськогосподарських районів, пов’язані з функціонуванням та розміщенням об’єктів життєзабезпечення міста: сміттєзвалищ, кладовищ, інженерних комунікацій, житла – з одного боку, і виділенням земельних паїв селянам та розвитком аграрного виробництва – з другого боку. Нині навколо Сум формується радіально-секторна і поясна структура приміської зони, зумовлена наявністю розвинутої радіальної системи магістралей, основними напрямками якої є київський, харківський, конотопський. Вздовж основних радіальних магістралей на території області створено локальні системи розселення з формуванням зон і ареалів господарської активності. Частина населення цих населених пунктів веде сільський образ життя, проте інша частина працює в місті. Між містом та передмістями існує маятникова і сезонна міграція. В приміській зоні виник особливий архетип людини, який є перехідним між міським жителем та селянином. Такі люди є носіями сільської і міської культури разом. Вони привносять частину сільського образу життя у місто, і навпаки. Таким чином, існує тісна комунікація міста з навколишнім аграрним середовищем.
Головними завданнями подальшого розвитку міста є вдосконалення економічної бази завдяки зменшенню чисельності працівників у важкому машинобудуванні та хімічній промисловості з одночасним її збільшенням у сферах обслуговування місцевих жителів і туристів. Пріоритетним завданням промислової політики в м. Суми стане створення інноваційних форм продуктивних сил – технопарків, логістичних центрів, технополісів. Невід’ємними повинні стати технології альтернативної енергетики та безвідходного виробництва. На часі – нарощування науково-інформаційної сфери та соціально-культурного потенціалу. Території заводів, які втратили свою роль для життя міста, потребують реорганізації. Виробництва, які створюють загрозу для природного середовища, повинні бути ліквідовані. В містобудуванні повинні впроваджуватись екологічно орієнтовані концепції.
Висновки
Місто — унікальний об'єкт, що представляє значний інтерес для географа. З географічної точки зору, міста є режимами геосистеми нового рівня організації — урборежимами. Вони відрізняються високим ступенем локалізації і значною складністю внутрішньої організації. Місто – це область концентрації найважливіших функцій виробничого, наукового, культурологічного, політичного плану. Урборежими ведуть до утворення особливого - штучного - середовища мешкання людини, що суттєво відрізняється від природного середовища консервативністю, детермінованістю, регулярністю, що не може не впливати на його жителів. Звідси - цілий ряд проблем, що пов'язані з їх становленням, функціонуванням і еволюцією.
Прототипом гармонійного поєднання людини і природи є геомісто, якому на перше місце виходить людський дух як прояв найвищого ступеня еволюції людини. Формування геоміст стане можливим лише з приходом надцивілізаційної епохи - дивосфери, коли людство стане носієм нової культури - геокультури.
Стосовно Сум, зазначу, що місто має гарні перспективи перетворитися на геомісто. Тривалий час територіальну структуру міста визначали природні умови. Але з початку ХХ століття керуючим параметром у розвитку Сум стає промисловість, яка, однак, за останні два десятиліття зазнала суттєвих втрат. Але саме цим можна скористатися, почавши розвивати виробничу інфраструктуру на основі сучасних технологій, що, однак, вимагає суттєвих змін самої людини.

Список літератури
1. Джонстон Р. Дж. География и географы: очерк развития англо-американской социальной географии после 1945 года. / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1987. – 367с.
2. Дида І. Екологічні основи традиційної української архітектури: монографія / І. Дида. – Львів: в-во НУ «Львівська політехніка», 2009. – 332 с.
3. Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. Монография – Харьков: «Бурун Книга», 2009. – 928с.
4. Лаппо Г.М. Концепция опорного каркаса территориальной структуры народного хозяйства: развитие, теоретическое и практическое значение Известия АН СССР. Серия географическая. – 1983. - №5. – С. 16-28.
6. Проблемы формирования зоны влияния крупного города. – Вып. 10. – М.: МГЦНТИ, 1983. – С. 26.
7. Christaller's Central Place Theory [Електронний ресурс] // Christaller's Central Place Theory [сайт] - Режим доступу: www.yck2.edu.hk/onlinestudy/form6/ychui02.pdf. – Загол. з екрану.
8. Central Places [Електронний ресурс] // CHAPTER Central Place Theory pdf free ebook download [сайт] – Режим доступу: http://ebookbrowse.com/chapter-central-place-theory-pdf-d29298936. – Загол. з екрану.
9. Генеральний план м. Суми. Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» [Електронний ресурс// Сумська міська рада - Документи / Генеральний план [зображення]- Режим доступу: http://meria.sumy.ua/images/ua/documents/general_plan/preview/general_plan.jpg. – Загол. з екрану.

Аленін І.М. Особливості урбопроцесу при переході від індустріальної до постіндустріальної епохи (на прикладі м. Суми) // Наводиться характеристика феномену міста як особливого геосистемного режиму. Висвітлюються проблеми сучасного міста, розглядаються моделі просторової організації урбогеосистем, що мають на меті розв'язання конфлікту між людиною та природою. Дається обґрунтування нового погляду на майбутнє міста – геоміста, - такого урборежиму, що має прийти на зміну сучасним містам і буде відповідати новій реальності та новій людині. Приводиться характеристика урборежимів в структурі м. Суми та варіанти подолань сучасних проблем.
Ключові слова: геомісто, теорія центральних місць, урбопроцес.

Аленин И.М. Особенности урбопроцесса при переходе от индустриальной к постиндустриальной эпохе (на примере г. Сумы) // Даётся характеристика феномена города как особого геосистемного режима. Излагаются проблемы современного города, рассматриваются модели пространственной организации урбогеосистем, цель которых - разрешение конфликта между человеком и природой. Даётся обоснование нового взгляда на будущее города – геогорода, - такого урборежима, который должен прийти на смену современным городам и будет отвечать новой реальности и новому человеку. Приводится характеристика урборежимов в структуре г. Сумы и варианты преодоления современных проблем.
Ключевые слова: геогород, дивосфера, теория центральных мест, урбопроцесс.

Alenin I.M. Features of urban process at the transition from industrial to a postindustrial epoch (on an example Sumy) // The characteristic of a phenomenon of a city as special geosystem mode is given. Problems of a modern city are stated, models of the spatial organization, which purpose - the resolution of conflict between the person and the nature are considered. The new view substantiation on the future of a city which has received the geocity name - such urban mode which should come in the stead of modern cities is given and will answer a new reality and the new person. The characteristic of urban modes in structure Sumy and variants of overcoming of modern problems is resulted.
Key words: central place theory, geocity, urban geoprocess.

Немає коментарів:

Дописати коментар