УКРАЇНО, ВПЕРЕД! Українці, ми маємо реалізувати проект «країна-Україна»

УКРАЇНО, ВПЕРЕД!

Українці, ми маємо реалізувати проект «країна-Україна»

       

Але для цього слід внести серйозні корективи у наше життя. Хоча наша нація і вважається наполегливою, але цю наполегливість слід прикласти до вирішення доволі складних питань. В першу чергу йдеться про державну організацію, яка протягом так званої «незалежності» так і не змогла продемонструвати свою ефективність, наші горе-керівнички не змогли навіть сформувати  державні інституції: на папері вони існують, а насправді це фікція. Але якщо найближчим часом це не буде зроблено, сподіватися на покращення ситуації не приходиться. Розумієте, що відбувається: прийшов довбаний «старший братик» до нас з війною, на захист країни стали добровольчі батальйони, а все постачання взяли на себе волонтери. Так, цим можна пишатися, але сучасна війна вимагає такої зброї, такої організації війська, що волонтери ці питання вирішити не зможуть. Ми повинні вимагати від керівництва країни максимально посилити збройні сили та виробничі потужності, які задіяні у виробництві сучасної зброї, бо Україні ще треба брати те, що у неї відібрали у далекі роки.

По-друге, відмічене, як і колосальна конкуренція між державами, вимагає формування нової виробничої бази, без якої годі й мріяти про майбутнє. Згадаймо Японію, яка після 2-ї Світової лежала в руїнах, але змогла піднятися і вже у 60-х роках стала конкурентоспроможною. За рахунок чого? У першу чергу, був сформований професійний і патріотичний уряд, учасники якого думали про країну, а не про себе (на жаль, ми ніяк не дочекаємось, що у нас сформується такий уряд, бо результати діяльності всіх попередніх урядів виглядали далеко не кращим чином), по-друге, вони почали закуповувати технології і створювати технополіси. І це при тому, що Японці не мають тих природних ресурсів, які має Україна. А у нас все грабується. Подивіться, хто потрапляє у нардепи - балакунчики, як вони опиняються у ВР!

Третє: нова виробнича база вимагає інтенсивного розвитку науки та інженерії, що потребує значних інвестицій. У свою чергу це базується на якісній шкільній та вузівській освіті, чого, на жаль, в Україні немає. І це робить ситуацію критичною, бо люди їдуть закордон не тільки заробляти гроші, але й вчитися, справедливо вважаючи, що тут серйозну освіту вони не отримають. І я бачу це на прикладі географії: ситуація і з освітою, і з дисертаціями є давно критичною, але неодноразові звернення до МОН протягом кількох років не дали жодних результатів. І тепер ми маємо те, що маємо – дивіться попередній матеріал, присвячений огляду підручника з географії для 8-го класу.

Четверте – само-ідентичність, без якої жителі України не відчувають себе цілісною нацією, бо дійсно виходить (слова з пісні – «створили державу, забули про націю»). Майже 30 років пройшло з часу отримання «незалежності», а у Києві (начебто столиці) більшість розмовляє мовою московітів, у Харкові вивіски пишуться тією ж мовою, а українську мешканці все ще сприймають як іноземну. Давайте подивимось на наведені нижче карти розселення українців минулих десятиліть. Ось ситуація на 1897 рік. Як бачимо, Кубань, Придністров’я, значна частина Вороніжчини, район Бреста і деякі інші території заселені переважно українцями.      

Наступна карта – фрагмент карти «ЕВРОПА, распределение народов по языкам и племенам», 1910 рік – подивіться, як розселені «малоруссы» - знову на Кубані, де їх кількість перевищувала 50% (у деяких районах доходило до 85%). Третя карта – «Історико-етнографічні регіони України» - я наводжу для того, щоб українці мали певну орієнтацію.

  

Отже, що ми маємо: на значних територіях за межами державних кордонів України є землі, заселені українцями, причому вони прилягають до України, і, відповідно, є українськими землями. Зараз керівництво України ставить питання, що для повернення Криму потрібна інша платформа, ширша за Мінськ, з чим не можна не погодитись, але вже сьогодні слід ставити питання про третю платформу, необхідну для повернення до України етнічних українських земель, які давно відомі.

П’яте – питання землі. На сьогодні воно стало критичним, бо в обхід народу України був прийнятий «Закон» про її продаж і торгівлю нею. При цьому пан Зеленський заявив, що цього українці чекали з моменту отримання незалежності, що є чистою брехнею, бо до 75% людей були проти такого «Закону». Я багато разів писав про те, що землю не можна продавати, бо вона не є продуктом виробництва і, відповідно, не належить людям, нею можна обережно користуватися, здійснюючи постійний моніторинг якості і, шляхом введення нових технологій, постійно скорочувати її використання, бо землі-ґрунти є вкрай важливою складовою біосферної «машини». І саме від сталого функціонування цієї «машини» залежить життя людства. Ні, нічого не захотіли чути – дайте їм –торгократам – можливість продавати, і все! А тепер ми вже чуємо і про те, що слід продавати воду, яка також не є продуктом виробництва, і без якої вказана «машина» стало функціонувати не зможе. Все це є наслідком махрового і дурного антропоцентризму, породженого епохою індустріалізації та споживацького ставлення до Природи. До цього додайте вирубку лісів, що вже привело до зміни режиму стоку гірських річок, варварський видобуток бурштину, піску, гравію та інших «ресурсів». Так про яку культуру можна говорити?

Тоді шосте - питання культури (послідовність цих питань не відображає їх значимість, всі вони вкрай важливі). А культура – це те, що робить життя людей цивілізованим. Ось приклад: свого часу казали, що Росія, захоплюючи землі різних народів, несе їм цивілізацію, але ця «цивілізація», образно кажучи, матерно-алкогольна і нахабно-агресивна. Це не те, що може зацікавити людей. У наш час, коли світ вже здійснює перехід до постіндустріальної епохи, відбувається зміна культури. Людство поступово розуміє, що середовище, у якому воно виникло і пройшло складний шлях еволюції, може стати непридатним для його життя внаслідок його бездумного перетворення на ресурс. Один тільки факт винищення екваторіальних і тропічних лісів, який відбувається неконтрольовано, веде до загибелі величезної кількості видів і порушенню коловороту речовини у Біосфері. І складається враження, що Україна у цьому плані намагається не відставати від «передових» країн. Вирубка карпатських лісів, знищення лісів Полісся заради видобутку бурштину, знищення лісопаркових зон біля великих міст (заради будівництва котеджів для надмірно «люблячих» природу дільців), використання пестицидів, які вбивають комах (в першу чергу - бджіл), жахливе забруднення річок і багато чого іншого є ознакою низької культури. А слід рухатись до оволодіння новою культурою – геокультурою, основу якої складає відчуття єдності з природним середовищем, розуміння того, що людина не протистоїть Природі, а є її частиною і продуктом, що міняється не людина, а вся складна система стосунків, що Людина є носієм мозку Природи і саме для цього створена нею. Спільнота, яка швидше оволодіє цією культурою, матиме перевагу.

Але культура багатогранна. До неї відноситься і організація виробництва. І тут слід згадати олігархів. Думаю, це найгірший варіант, коли національний продукт поділяється надзвичайно нерівномірно, значна його частка «належить» олігархату. До чого це веде? До контролю олігархами життєдіяльності держави! Давайте подивимось статтю Ольги Кутишенко «Дослідження: як олігархи впливають на економіку України»

(https://lb.ua/economics/2017/03/27/362142_doslidzhennya_yak_oligarhi_vplivayut.html): «Минулого тижня Центр економічної стратегії випустив аналітичний документ “Звільнити захоплену державу Україна”. Під “захопленням держави” (state capture) мається на увазі різновид корупції, а саме здійснення політичного впливу через зміни законів, політику, регуляцію для отримання несправедливої вигоди конкретним бізнесом. Автори проаналізували ризики, які воно створює для економіки та суспільства. Наводимо основні тези цього дослідження.» Йдеться про захоплення регулятора (наприклад, у випадку природних монополій), захоплення бюджету (у випадку отримання преференцій із використанням бюджетних коштів) та захоплення державних підприємств. Як висновок, маємо:

в Україні присутні ризики всіх типів захоплення держави.

І далі: «Однією з ознак захоплення держави є фаворитизм державних чиновників при прийнятті рішень на користь окремих бізнесменів. Україна посідає 99-е місце зі 140 за рівнем фаворитизму, який, до речі, є складовою оцінки Глобального індексу конкурентоспроможності. Рейтинг країни покращився відносно 2014-2015 років, але лишається нижчим від рівня 2006-2007 років. Для прикладу, Польща посідає 69-е місце, Грузія - 48-е. За оцінкою якості антимонопольної політики країни міститься майже на самому дні - 136 місце, тоді як Польща - 50-е, а Грузія - 116-е». Виникає питання: коли це припнеться, коли закінчиться ахметовщина, коломойщина, кононенковщина, порошенковщина, медведчукчина-путінщина тощо? Тоді, коли, нарешті,

провідні особи держави проявлять політичну волю і зупинять тих, хто несе загрозу державній безпеці!

А як бути з духовністю – важливою складовою культури, яка пов’язана з внутрішнім життям людини, її  моральним світом? Моральність має позитивну і негативну сторони. Для спільноти моральна людина – це добре, але для самої себе – ні, бо ми, на жаль, живемо у суспільстві, у якому життєву гонку виграють аморальні особи. Мій життєвий досвід вказує саме на це. Це стосується і держав: аморальна Росія протягом століть захоплювала землі сусідів і винищувала їх культуру. Сьогодні Україна має великі проблеми, які не дозволяють країні розвиватися. Правда, нас намагаються заспокоїти: «В серпні їх не стане! Це має почути кожен, для окупантів це точно кінець: Лишилося всього два місяці» - https://www.youtube.com/watch?v=klgQX_YSLtg. Але на це не варто розраховувати, бо Путін зі своєю РАШЕЮ загнаний у кут, і тепер варто очікувати нападу (вони заявляють: «Стране победителей нужна Конституция Победы»). І хоча країни «Росія» не існує (це конгломерат країн з багатьма культурами, що утримується Кремлем силою!), вони весь час мордують свій люд фарсом перемоги: «здесь русский мир, здесь русским пахнет» (якути, калмики, буряти, чеченці, інгуші, татари ... вже точно не такі), хоча цей запах вонючих шкарпеток та алкоголю. І вони будують свою аморальну політику на ідеї, що за 500 років весь світ буде підкорений Москвою. Розумієте, вони не зупиняться, тому

нам слід готуватися до дуже серйозного збройного протистояння, і не сумнівайтеся – перемога буде за нами!

Високоморальна Настя Дмитрук склала вірш «Никогда мы не будем братьями», і що ви думаєте, там, на Запоребрику вибухнули відповідями, подивіться цей аморальний мотлох:

Ответ Украине "Были с Вами когда-то братьями" (стихотворение Рекунова Валерия) – справжнє прізвище Рекун (українське) було русифіковане, а тепер це дівча (і, схоже, хороше дівча, думало, що вчиняє морально) виступає від імені агресора,

https://www.youtube.com/watch?v=4uFZMr00zKo

Ответ на пасквиль "Никогда мы не будем братьями" – чудовий приклад гібридної війни -

https://www.youtube.com/watch?v=SjwZhc17Pgs

Ответ родной Украине и сестре Насте Дмитрук!

https://www.youtube.com/watch?v=EBB5VeJqJIQ

Ответ украинке на стихотворение "Никогда мы не будем братьями" –

https://www.youtube.com/watch?v=dpLbzjVvDVU

І це далеко не все, вони заявляють, що «Что ж ты, незалежная, борзееш с каждым днём»! У цьому суть питання -

обнагліли, посміли чинити опір, посміли захищатися, не погодились віддати свої землі, свою мову, свою культуру ...

У зв’язку з цим трохи про націоналізм, який так не подобається «великому» шовіністичному сусіду і деяким особам в Україні. Ось визначення націоналізму (Вікіпедія –

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC):

 «Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якого є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі».

Скажіть, що тут поганого, що тут аморального, такого, що вимагає осуду? Це не нацизм, не фашизм, які є характерними для «великого» сусіда, це прояв позитивного ставлення до надбання своєї нації. Ось один з символічних образів нашої нації – дядько з варениками.

 

А більш серйозним є Герб війська Запорізького

  

Так, як ставитись до націоналізму? Сьогодні вже кажуть про економічний націоналізм, а варто говорити і про художній націоналізм, і націоналізм науковий, націоналізм освітній ... Це добре, бути націоналістом!

СЛАВСЯ, УКРАЇНО, ТВІЙ ЧАС ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ!