18 липня 2017 р.

Загальна географія: від поверхневого до глибинного. Інформаційно-організаційна природа геохолонів=геооргів та геохолархії


Ковальов О. («Номад»)
Коли випадок переможений, виникає смисл – внутрішня цінність Космосу, що збільшується з кожним кроком розвитку.
   Кен Уїлбер, Історія всього

Вступ. У цій статті я хочу повернутися до питання, яке останнім часом проявляється як чи не головне у сучасній географії: чим має займатися географія, яка область її дослідження? В роботі «Ontology of Common Sense Geographic Phenomena: ...» автори акцентують увагу на моментах, на які слід звертати увагу при визначенні об’єктів, що мають відношення до географії:
1) a kind of geographic feature
2) a kind of geographic object
3) something geographic
4) a geographic concept
5) or something that could be portrayed on a map,
та зауважують: «Each also was asked for the negation of the same phrase, such as "a kind of non-geographic feature" or "something that could not be portrayed on a map."» [Mark, Smith, Tversky, 1999: 32]. Маємо широкий діапазон поглядів на особливості області дослідження географії - від «наївної географії»: «Naive Geography is the body of knowledge that people have about the surrounding geographic world» [Egenhofer, Mark, 1995: 3], до холонічної географії – географічне середовище як холархічна організація (гео)холонів=оргів, множина яких формується шляхом накладання хвиль організації, що веде до виникнення певної структури. Але організацію можна розглядати у різних ракурсах, тож проблема коректного визначення цього поняття залишається актуальною. К. Уїлбер вважає, що вона є, так би мовити, вертикальним виміром світу [Уилбер, 1996]. Тоді географам варто замислитись над тим, що сучасна наука поступово рухається в напрямку заглиблення саме у цей вимір – організаційний. Нажаль, сьогодні публікації географів наповнені таким висловом, як «просторова організація», яка до справжньої організації відношення не має, бо пов’язується авторами тільки з розподіленням об’єктів на поверхні. Нас же цікавить організація, що з’єднує всі частини цілого у єдність, яку, однак, не можна відчути на дотик, побачити чи почути, а також питання, як вона може виникати і підтримуватись. Як зазначають Б. Хітворс та М. Заік ...., «To design and evaluate an advanced information system it must be viewedin toto”» [Hitworth, Zaic, 2003: 259]. Спроби впровадити протягом останніх кількох десятиліть традиційний системний підхід у географічні дослідження, виявили певні обмеження, пов’язані, в першу чергу, з тим, що таке бачення вимагає розгляду систем з чітко вираженими межами як стосовно їх середовища, чого немає у природі, так і дослідника, якому відводилась роль пасивного фіксатора даних про них. 

Тому й було зроблено крок у бік холонічно-холархічної концепції географічно-організованого середовища, яка знімає цю перешкоду. Ми уявляємо це середовище як потік, у різних частинах якого виникають організаційні згущення різного масштабу та рівню, які сполучаються між собою, кожен з яких є організаційним вузлом та має певний організаційний потенціал, пов'язаний з реплікацією зв’язувального патерну та спроможністю виробляти інформацію. Тоді географічні утворення належать до таких, що мають цільову причинність: в контакті із середовищем наперед виходить не енергетичний аспект, а відношення із оточенням, яке диференціюється ними, під що формується їх внутрішня структурно-функціональна організація. Це призвело до зміни термінології: від опису у термінах «геокомплекс» та «геосистема» ми перейшли до опису у термінах «геохолон»=«геоорг», та «геохолархія», а головними поняттями стали інформація та організація. На відміну від розуміння середовища у межах системного бачення як оточення, з яким система взаємодіє, холон-холархічне бачення розглядає середовище як активну іпостась - множину áкторів, що можуть вступати у взаємодію і, в залежності від контексту, формувати різні форми організації, які заздалегідь не можуть бути передбачені, де áктор розглядається як (один з варіантів) «decision-making entities assigned to a position and capable of selecting actions from a set of alternatives made available at nodes in a decision process» [Ostrom, 2005: 38]. Тобто áктор можна визначити як автономний елемент дії з набором певних характеристик, включений у дійову ситуацію та спроможний самостійно робити вибір. Вони формують асоціації, мережу, а їх взаємодія веде до виникнення організаційного поля. Оскільки всі áктори перетерплюють зміни, дійова ситуація для кожного з них також постійно змінюється. Отже, замість того, щоб ламати списи у суперечках з приводу назв одиниць ієрархії (фації, урочища, складні урочища. місцевості, геохори тощо), які, начебто, існують та є сталими утвореннями, та як їх картографувати, ми виводимо на перший план організацію, яка проявляється на різних масштабних рівнях та у різних варіантах. Проблема у тому, що ми не можемо безпосередньо її побачити, слід відчути особливу холонічну архітектуру довкілля, схожу на матрицю, яка, однак, не є застиглою. Її корінням є глибинний порядок, який реалізується у певному контексті, що й робить його неповторним. Вона не виводиться на основі певних правил, а проявляється, проступає, що й призвело до розвитку концепції емердженізму. Ми маємо два важливих її аспекти: діахронічний (процесуальний) та синхронічний (структурний). В роботі «An Integrative Image of Causality and Emergence» автори зазначають: «1. Emergentist theories make statements about the world: its current state (or “being”) – the synchronous aspect; and its historical development and evolution (or “becoming”) – the diachronous aspect.
2. The synchronous aspect is characterised by the idea that a whole (or system) can have genuinely different properties than its parts. For instance: table salt is not merely the sum of the properties of sodium and chloride; a brain is not merely the sum of many neurons (brains think, neurons do not). There is the important assertion that some properties of the whole cannot be explained by, or deduced from, the properties of the parts. Such properties are emergent, as opposed to resultant properties.
3. The diachronous aspect deals with the appearance of new things with new properties over time. In short, the assertion is that genuinely new things with genuinely new qualities develop, or evolve, from old (and usually simpler) things and their qualities. These new properties cannot be predicted from even perfect knowledge of the old properties. For instance: a long time ago, a primordial soup gave birth to the first cells, some cells formed organisms, some organisms developed group behaviour and even consciousness» [Brunner, Klauninger, 1995: 23 - 24].
Отже, якщо редукціонізм виходить з можливості описувати світ шляхом його розкладення на частини, а ціле бачиться як сума його частин, то холістичне бачення є його протилежністю, бо тут частини є наслідком цілого, що суттєво міняє дослідницький акцент. Виходить так: холони одного рівню взаємодіють не тільки між собою, але й через посередництво цілого, що саме і забезпечує їх сполученість та узгодженість (концепція складних адаптивних систем). Загальна картина виглядає доволі складною.
Описана ситуація вимагає розвитку нетрадиційних підходів до дослідження, бо і виявлення, і пояснення виявляються прив’язаними до кожного індивіда. Це означає, що методологія дослідження є індивідуально-орієнтованою. Це так званий методологічний індивідуалізм [Arrow, 1994]. Методологія – це шлях мислення про те, що ми досліджуємо, шлях пошуку відповіді на питання стосовно навколишнього світу, шлях до пояснення явищ, що вимагає застосування різних підходів та методів. Це важливо для вироблення рішень та вибору поведінки, особливо у складних ситуаціях. Але кожна людина сама є складним адаптивним утворенням, тож і методологія може змінюватись протягом контакту з досліджуваними утвореннями.

Холонічна архітектура, її місце в спектрі різновидів архітектури

A holonic system, intended to address the difficulty of coordination in decentralized systems, consists of autonomous, self-reliant units, called holons that co-operate to achieve the overall system objectives.
S. Bussmann

Архітектура – складне поняття, воно означає організацію життєвого середовища. Холонічна архітектура не є виключенням. Вона має певним чином відрізнятися від інших варіантів, спектр яких показаний на рис. 1 (показане місце холонічної архітектури, в ряду різновидів, що змінюються в напрямку від повністю децентралізованої (гетерархія) до централізованої), а на рис. 2 показана холонічна організація [Benaskeur, Irandoust, McGuire, 2009].


Рис. 1. Спектр різновидів архітектури [Design of a holonic control architecture, 2009 : 8].


Рис. 2. Холонічна організація [Benaskeur, Irandoust, McGuire, 2009 :10].

Обговорюючи біологічні та соціальні системи, А. Кьостлер прийшов до наступних висновків:
«1. These systems evolve and grow to satisfy increasingly complex and changing needs by creating stable intermediate forms which are self-reliant and more capable than the initial systems; and
2. In living and organizational systems, it is generally difficult to distinguish between wholes and parts: almost every distinguishable element is simultaneously a whole (an essentially autonomous body) and a part (an integrated section of a larger, more capable body)» [Koestler, 1967].
Географічні утворення є ще більш складними і в сукупності також мають формувати організацію у вигляді холонічної архітектури, бо саме такий варіант забезпечує автономність, кооперацію, самоорганізацію та можливість змінюватись у відповідності до змін, що виникають у загальному організаційному полі. Будемо виходити з того, що утворення більш високого рівню мають виконувати, в першу чергу, функцію координації дій холонів більш низького рівню. Важливим моментом є відображення такої структури на картах. Для цього слід використовувати різні показники організованості, зв’язності, когерентності, складності тощо.

Організація та інформація: виникнення нового
“...a perpetual and unrestricted progress of the universe as a whole must be recognized, such that it continually advances to a higher state of being.”
 G. W. Leibniz, De rerum originatione radicali, 1697

I call the universe a green dragon to remind us that we will never be able to capture the universe with language.    
Brian Swimme, The universe is a green dragon

Отже, головним фокусом нового бачення стають поняття про організацію та інформацію, які тісно пов’язані між собою. Обидва поняття дуже складно визначити, якщо відокремлювати їх від матерії (як, до речі, простір і час). Один з варіантів розуміння організації такий: «... a social entity that has a collective goal and is linked to an external environment. The word is derived from the Greek word organon, itself derived from the better-known word ergon which means "organ" – a compartment for a particular task» [Organization, Wikipedia for Schools]. Вона є наслідком сукупної дії áкторів, які мають спільну мету, що забезпечує їх корпоративну ідентичність. Це означає, що будь-яка організація пов’язана з певним сенсом, який, однак, залежить від контексту.
Говорити про організацію складно, вона прихована, а її прояв пов'язаний з порядком. Вище я вже висловився з приводу некоректності вислову «просторова організація». Справа у тому, що організація – це глибинна сутність утворення, яке знаходиться у контакті з оточенням, будучи зануреним у організаційне поле, від якого весь час отримує сигнали. Чим складніше утворення, тим більше часу йде на обробку потоку сигналів: реакція завжди відбувається із запізненням (саме тому таким важливим стає передбачення, що виникає на певному етапі еволюції). Це пояснює і проблему так званих природних законів: якщо утворення має багато варіантів реагування на сигнали-впливи, має можливість здійснювати вибір, що характерно для нелінійної динаміки, то про закони поведінки не варто говорити. Саме у таких випадках виникає потреба у організації. Уламок гірської породи позбавлений організації, як немає її і у звичайному розміщенні будь-чого. Організація робить утворення сталим, забезпечує його самовідтворення, реплікацію (а реплікатор виступає як чи не провідний áктор утворення) в умовах дії ентропійного ефекту, виводить на так званий фітнес-стан, що відзначається найбільшою ефективністю. Вона не існує без мети, а мету можна пов’язувати з виходом на певну функцію/нішу в структурі більш масштабного утворення, без чого його існування втрачає сенс. Виникнення організації не можна передбачити у вигляді заздалегідь визначеного алгоритму становлення, чи описати раціональним шляхом, як і спроектувати, бо цей процес є контексто-залежним, визначається специфікою ситуації та, відповідно, непередбачуваний. Деякі структурні властивості такої активності не можуть бути точно визначені, бо вони несподівано зринають, проявляються, є емерджентними, неочікуваними, отже, виникає проблема причинності. К. Бруннер і Б. Клаунінгер запропонували варіант інтегрального образу причинності (рис. 3): в рамках діахроніки емердженція розглядається як спонтанна поява чогось нового, що не може бути у повній мірі описано як детерміністичний розвиток старого, а синхронічність дозволяє визначити необхідність частин, що, однак, не дає повноцінного пояснення цілого [Brunner, Klauninger, 1995].

  
Рис. 3. На діахронічній осі (вздовж лінії часу) емердженція є спонтанним виникненням чогось нового, яке не може бути у достатній мірі описане на основі детерміністичного розвитку старого. Водночас необхідними залишаються дослідження частин (мікро-рівень, субсистеми), які, однак, не дають можливість пояснити ціле (макро-рівень) [Brunner, Klauninger, 1995: 33].

Як зазначає К. Уїлбер [Уилбер, 1996], загальна тенденція еволюції примушує світ розвиватися у напрямі зростання складності, нарощення розбіжностей та єдності, ускладнення організації та структури, збільшення відносної автономії. Важливим моментом холізму є те, що світ складається з холонів, які, виникаючи, намагаються увійти, втілитися у більш масштабну структуру, що збільшує ймовірність їх виживання. У географічно-організованому середовищі є утворення різного рівню організації. Чи не найбільш складним напрямом географії є дослідження переходу від відносно простих форм організації до більш складних: від абіотичних до біотизованих, далі – до антропізованих, причому на кожному такому рівні є ще свої, так би мовити, внутрішні рівні. Згідно з К. Уїлбером, вихід на кожний новий рівень пов'язаний з само-здоланням (подібним до квантового переходу), само-перевершенням, виходом за свої межі, а їх сукупність формує вертикальну складову загального руху: само-здолання, само-перевершення вбудоване в Універсум і проявляється на всіх його масштабних рівнях. Як зазначає К. Уїлбер [Уилбер, 1996], це формуючий імпульс, телос[1] Космосу, його дух (spirit), що є джерелом всього нового. Він має напрям, а його рушійна сила проявляється в організації форм у все складніші холони. Тому цей суцільний рух (голорух) має в собі єдиний еволюційний напрям, і кожний наступний рівень пов'язаний з попередніми у тому сенсі, що він включає їх у себе, що забезпечує наступність, спадковість, безперервність та зв’язність (succession, continuity). Це – властивості Світу включаючи географічно-організоване середовище. Так виникає його цілісність, що саме і зумовлює потребу у неподільній географії.           
Це і було покладено нами в основу загальної географії: географія досліджує форми організації географічно-організованого середовища у самих різних їх проявах, яке складається з геохолонів=геооргів, бо їх головною є саме організація, причому кожна така організаційна одиниця є частиною і цілим водночас. Головним є постійне відтворення своєї організації у протистоянні з дегенерацією, розпадом завдяки «живленню» порядком, як це показав Е. Шредінгер, який, як зауважує Т. Стонаєр, «did not write it as an equation, it is clear from the text (p.73) that he consideredorderto be the inverse ofdisorder’,  and implicit  in his writing  is the equation:
- S = k log Or,
where Or = the state of order of the system» [Stonier, 1996: 136].
Уявимо середовище як потік організації із зонами конвергенції (самоорганізації), що проступає як зростання порядку (когерентності) та дивергенції (розпаду), і залежить це як від внутрішнього організаційного потенціалу, так і від особливостей контексту. Маємо організаційний ландшафт. У цьому русі будь-який (гео)холон=орг, як згущення організації, виникає внаслідок творчого акту як породження інформації. «Information may be defined as the conceptual or communicable part of the content of mental acts. The content of mental acts includes sensory data as well as concepts, particular as well as general information» [Mark, Smith, Brogaard-Pedersen, 2000: 32]. І саме творчий акт лежить в основі зародження тієї чи іншої форми. Т. Стонаєр зауважує: «That is, just as muss is a reflection of a system containing matter, and heat is a reflection of a system containing energy, so is organization the physical expression of a system containing information. By ‘organization’ is meant the existence of a nonrandom pattern of particles, energy fields, or other sub-units comprising the system» [Stonier, 1996: 136].
Такими одиницями, тільки вже організації, є і геохолони=геоорги, що виникають і утримуються саме в конвергентних зонах, формуючи популяції на кожному масштабному рівні, причому увагу слід зосередити на пошуку елементарних організаційних утворень (в біології це - клітини). А творчій акт має інформаційну природу, тобто здійснюючи крок у певному напрямі, утворення, що виникає, виробляє інформацію. А це вже не так просто, бо такий акт не може бути описаний раціонально, ми не можемо знати, як це здійснюється. Деякі посилаються на випадок, який, начебто, втручається у ситуацію, але це нічого не пояснює. Виходить, що одиниці організації (creature unities) складаються не з речовини та енергії, а з інформації[2] - сприйнятих, оброблених, відібраних та закріплених повідомлень, і для того, щоб їх виявити, слід бути налаштованим саме на сприйняття організації - виявлення таких одиниць вже є творчім актом. Але й тут слід мати на увазі наступне: як вважає Т. Стонаєр, «information is the raw material which, when information-processed, may yield a message», та «upon receipt of a message, the message must, once more be information-processed by the recipient in order for the message to acquire meaning» [Stonier, 1996: 136]. Важливою є наступна його думка: «there exists a direct linear relationship between the amount of mass and the quantity of matter; similarly, there exists a direct relationship between the amount of heat and the quantity of energy», з чого витікає, що «there exists a direct linear relationship between the amount of organization and the quantity of information» [Stonier, 1996: 137]. І як наслідок: «Needless to say, the verification of this assumption must await the confrontation of theory with physical reality. With this caveat in mind, the assumption that there exists a direct linear relationship between the amount of organization (Or) and the quantity of information (I) means that:
I = c(Or)
where c represents a constant to be defined» [Stonier, 1996: 137]. Це те, що нам потрібно - зв’язок організації та інформації.
Зверну увагу на розробку «Emergence and Dissolvence ...», автори якої пишуть: «It was Prigogine who clearly saw structure, function and fluctuation as the three essential attributes of complex systems [...]. He also recognised that form, function and fluctuation cannot be ordered causally or hierarchically. Rather, they must be viewed as being of equal significance and feeding on each other. Indeed, form and function influence each other, as do form and fluctuation, and as do function and fluctuation. In other words, form, function and fluctuation are interdependent. They depend on each other in a quantitative manner, and in some cases even qualitatively. Fluctuation of form and function in a system generates a number of formal and functional states, which are thus the expression of the mutual interdependence of form, function and fluctuation. The ensemble of all possible states of this system will span a range of values which delineates a property space. The latter can also be viewed as the basin of attraction of all possible states of a given system» [Testa, Kier, 2000: 2]. Автори наводять наступну схему, що показує зв'язок між формою, функцією та флуктуацією (рис. 4). Ставиться питання стосовно формування взаємодіючими системами, кожна з котрих знаходиться у своєму стані, системи більш високого рівню. У цьому разі формується новий, спільний простір властивостей, який залежить від сили взаємодії (на рис. 5 дається варіант, коли між системами діють сильні зв’язки). Таку ситуацію можна описати словами Дж. Сегера: «all for one, one for all» [Seger, 1989: 374] – цей принцип склеює частини у ціле. Прикладом може бути робота «One for All, All for One: A Global River Research Network» [Datry, Corti, Foulquier, Schiller, Tockner, 2016]. Наслідком зростання сили зв’язків від слабких до сильних є ріст синергії між масштабними рівнями, що веде до так званої трифуркації. Автори вказують на те, що внутрішній обмін інформацією (точніше – сигналами про стан) відповідає за прогрес кривої (рис. 6). На перший план виходить комунікація, її щільність та коректність сприйняття повідомлень. У роботі [Ковалёв, 2009] також показані приклади карт, що демонструють організацію утворень на певній території з використанням показника анізометричності.


Рис. 4. Форма і функція системи флуктуює, продукуючи формальні та функціональні стани. Ансамбль всіх можливих станів визначає власний простір системи [Testa, Kier, 2000: 3].
  

Рис. 5. Схематична демонстрація сильних зв’язків між суб-системами визначає просторову розмазаність їх власного простору та широту прояву нових властивостей [Testa, Kier, 2000: 5].


Рис. 6. Трифуркація, що виражає розгортання складної системи. Перша можливість (стрілка А) – для системи, що прогрес якої відміняється, бо вона звалюється до нижнього рівню синергії. Друга можливість (стрілка В) – випадок, коли синергія є збалансованою внутрішньою інформацією зі стабільною синергією, продукуючи метастабільну складну систему, що демонструє гібридний характер поведінки М та М+1 рівень систем. Третя можливість (стрілка С) призначена для прогресу, що продовжується шляхом генерування інформації та розгортання в напрямку більш високого рівню синергії з синергією з сильними взаємодіями компонентів між компонентами [Testa, Kier, 2000: 6].

У нашій термінології це будуть не системи чи суб-системи, а (гео)холони=орги, що формують геохолархію як порядок зростаючої цілісності. Йдеться про виникнення синергії як ефекту, пов’язаного з об’єднанням, кооперацією, що веде до емердженції, яка не є наперед-заданою, а виникає під час становлення складних утворень. Прикладів таких об’єднань можна навести дуже багато. Це - флювіальні басейни зі складною структурою; біотизовані утворення, у яких нижній рівень формується популяціями екоїдів, а далі йдуть тесери, парцели, біогеоценози та біогеоми; антропізовані утворення різних масштабних рівнів, включаючи вкладені регіони різних рівнів (наприклад, [Ковалёв, 2009]). Це веде до становлення синергії між різними масштабними рівнями. В таблиці 1 показано, як мають змінюватись характеристики утворень (зв’язки, розмивання/розчинення їх властивостей та прояв властивостей на більш високому рівні) в залежності від сили зв’язаності (coupling) компонентів.

Табл. 1. Відносини між зв’язаними компонентами, розмиванням їх властивостей та проявом властивостей на більш високому рівні. 
  

Ось тут ми і маємо неоране поле для досліджень географів. Спочатку слід з’ясувати, які саме властивості додаються при виникненні кожного наступного рівня. Далі слід зрозуміти, як більш організовані форми включають у себе, охоплюють менш організовані, завдяки яким вони існують, та як відбувається перехід від абіотичних утворень до біотизованих, від біотизованих до антропізованих, яким чином вони обмінюються повідомленнями і як цей обмін відбивається на їх стані. Наприклад, сьогодні вже добре відомо, що без рослинного покриву флювіальна мережа мала б зовсім інший вигляд, і навпаки, геоморфологічні процеси суттєво впливають на режими біотизованих утворень. Цікавим прикладом є робота «Landform Effects on Ecosystem Patterns and Processes» [Swanson, Kratz, Caine, Woodmansee, 1988], у якій автори дають кілька варіантів впливу форм поверхні на патерни екосистем та процеси у них. Але суть біотизації не у цьому, а у насиченні (гео)холонів=оргів життєвістю, що різко підвищує їх активність та спроможність продукувати інформацію та різноманіття організаційних форм. Наступний рівень – антропізація, що суттєво ускладнює утворення, бо у цьому русі відбувається складний процес вживляння людських спільнот у природне середовище, пошуку таких режимів функціонування, які забезпечують сталість життєвості. Прикладом є аграрізація (ruralization), якій присвячено багато публікацій: на першому місті тут стоїть питання узгодження природних та антропізованих режимів. К Фучс спробував показати механізм такого узгодження (рис. 7) [Fuchs, 2008]. Але суть антропізації не зводиться ні до аграрізації, ні до становлення та розвиту промислового виробництва чи навіть культури, головним моментом виступає проникнення розуму у структуру та функцію, носієм якого є людина. Отже, антропізовані утворення – це, в першу чергу, утворення зі втіленим розумом, насичені розумом, що робить питання про Людину та її з’єднання з оточенням чи не головним. Людина у таких утвореннях вже не знаходиться в опозиції до природного середовища, яка просто вичерпує природні ресурси, бо самого такого поділу вже не може бути - вона стає органічною складовою (гео)холонів=оргів, які переходять у менталізований стан (людський розум стає надбанням антропізованих утворень як цілісності). І якщо біологічна еволюція забезпечила найбільш комфортні умови для функціонування мозку всередині організму, то еволюція людського соціуму має привести до умов, які є найбільш комфортними для розуму як провідного áктору не тільки у межах географічно-організованого середовища, але й у Всесвіті. Йдеться про вихід Людини на рівень Homo sapiens divinus (наприклад, [Ковалёв, 2009]). І якщо раніше ставилося питання про вивчення, дослідження природного середовища, або, у більш сучасному варіанті, про прояв соціально-екологічної єдності (наприклад, [Trosper, 2005]), то тепер ми можемо говорити про розгортання нового процесу – еволюції географічно-організованого середовища шляхом само-вивчення, самопізнання на основі так званої геокультури. «In the most generic terms, learning may occur in all circumstances whereby agents have an imperfect understanding of the world in which they operate - either due to lack of information about it, or, more fundamentally, to an imprecise knowledge of its structure -; or, when they master only a limited repertoire of actions in order to cope with whatever problem they face - as compared to the set of actions that an omniscient observer would be able to conceive -; or, finally, when they have only a blurred and changing understanding of what their goals and preferences are» [Dosi, Marengo, Fagiolo, 1996: 2].


Рис. 7. Суспільство як динамічна, діалектична система [Fuchs, 2008: 53].

Візуалізація організації
Як окремий пункт, коротко розглянемо питання візуалізації організації. У цьому плані є низка надзвичайно цікавих публікацій, серед яких – «Information Visualization, Human-Computer Interaction, and Cognitive Psychology: Domain Visualizations» [Boyack, Wylie, Davidson, 2002]. Нас цікавить, в першу чергу, можливість графічного відображення різних форм організації, їх інтенсивності, складності, узгодженості між собою, упорядкованості (як прояву організованості), когерентності тощо, де одиницями організації є áктори та (гео)холони=орги різних масштабних рівнів. Найбільш цікавим є така форма відображення, яка дозволяє візуалізувати домени організаційних утворень та їх топологію. В результаті застосування програм VxInsight, SCI-Map, SPIRE можна отримати уявлення про прихований в даних організаційний ландшафт, у якому організаційні утворення формують так звану ієрархічно-вкладену (hierarchically-nested) структуру.  

Складність
В умовах панування редукціонізму не так просто було прийти до такого поняття, як складність. Сьогодні воно є одним з найбільш поширених у системній літературі, охоплюючи, у першу чергу випадки, коли ми, виявляючи дещо у нашому оточенні, не можемо дати ані чіткого пояснення його походження, ані його можливих варіантів подальших змін. Вважається, що складними є утворення, поведінка яких не може бути зведена до стиснутого алгоритму, бо не містить регулярність. У «Merriam-Webster Dictionary» складність визначається як «hard to separate, analyse, or solve» [Merriam-Webster Inc, 1999]. В роботі «Causality, Emergence, Self-Organisation» автори вказують на наступні три рівні значення терміну «complexity»: 1. there is self-organization and emergence in complex systems (Edmonds 1999), 2. complex systems are not organised centrally, but in a distributed manner; there are many connections between the system´s parts (Kauffman 1993, Edmonds 1999), 3. it is difficult to model complex systems and to predict their behaviour even if one knows to a large extent the parts of such systems and the connections between the parts (Heylighen 1996, 1997; Edmonds 1999). Зміна ймовірності помилки передбачуваності показана на рис. 8 [Part V: Ensemble Prediction System, 2009].


Рис. 8. Схематичне зображення росту ізоплет прогнозу ймовірності помилки розподілення функції, від (а) початкова стадія, до (b)  стадія лінійного зростання, (d) втрата передбачуваності [Part V: Ensemble Prediction System, 2009: 5].

Ясно, чим складнішим є утворення, тим важче його досліджувати. В роботі Дж. Холла і Е. Джонсона показані рівні абстракції та складність задач (рис. 9).


Рис. 9. Рівні абстракції та складність задач [Hall, Johnson, 2009: 2].

Досліджуване нами середовище є саме таким – складним, передбачення можливих станів якого «розмивається» (крайній правий варіант на рис. 7). Отже, географів слід готувати саме у цьому напрямі – виявлення доменів, які проявляються/сприймаються як відносні цілісності у складі більш масштабних цілих та пошуку способів передбачення їх змін при зміні умов. Проблема у тому, що такі більш масштабні цілісності не просто складаються зі вже готових утворень-частин меншого масштабу, вони самі виступають середовищем виникнення і розвитку нових утворень, що вимагає звернення до концепцій ендогенного росту, креативної динаміки та так званої креативної деструкції (ідеї Дж.А. Шумпетера[3]) – формування нового через руйнацію старого. Прикладами такої динаміки є реакція потокової системи на зміни середовища (наприклад, [Lord, Germanoski, Allmendinger, 2009]), відтворення рослинних асоціацій в умовах кліматичних змін та різного роду природних й антропогенних катаклізмів (наприклад, [Pice, Zimmrmann, Van Der Meer, Lexer, Leadley, Joritsma, Schaber, Clark, Lasch, Mcnulty, Wu, Smith, 2001], у якій розглядається питання регенерації лісу в певному середовищі у вигляді кількох взаємодіючих факторів (рис. 10)) і т. і.


Рис. 10. Діаграма ілюструє, як стале оновлення може бути розкладене у компонентні процеси, кожний з яких залежить від виключно біотичних та абіотичних впливів. Кожен з цих окремих процесів може або не може бути кандидатом для більш детальної репрезентації всередині нового проміжку формулювання моделі [Price, Zimmrmann, Van Der Meer, Lexer, Leadley, Joritsma, Schaber, Clark, Lasch, Mcnulty, Wu, Smith, 2001: 481].  

Провідним поняттям при розгляді цих питань є синергія, яка має відношення до загальної концепції, пов’язаної з ефектом об’єднання, кооперації. Вона формує утворення на всіх масштабних рівнях, являючись фундаментальною властивістю матерії, зумовлюючи еволюцію та сталість утворень, що виникають. При системному баченні вважають, що система більше за суму її частин. Думаю, це не зовсім так: утворення, що виникає з певних частин, є просто новою сутністю (тому і не більше за суму!), що відзначається новими властивостями, його не можна звести до частин, бо має місце інша організація. Така сутність проявляється через когерентність (наявність кореляцій) поведінки складових. Важливою особливістю є наявність історії становлення, бо синергія не є заздалегідь установленою, вона виникає внаслідок не-лінійності, наслідком чого є породження інформації, та комунікації. Це цікаво показано в роботі [Fuchs, Stockinger]  (рис. 11).

  
Рис. 11. Взаємозв’язок між глобальною структурою та комунікацією [Fuchs, Stockinger: 306]

Ландшафт як соціальний конструкт та як географічне явище
Any landscape is composed not only of what lies before
our eyes but what lies within our heads.
Meinig D.W. The Beholding Eye: Ten Versions of the Same Scene.

Landscapes are not self-evident. They are burdened with meaning, which comes through the projections of men upon them. This also means that they are not unified: any one landscape can be fractured into as many landscapes as there are groups who perceive it.
Colin Kaiser

Поняття ландшафту, схоже, виникло дуже давно і почало поступово вживатися у самих різних аспектах. Цікавий огляд аспектів дав Д.В. Мейніг [Meinig, 1979]. Обговоримо питання місця ландшафту в географії, тим більше, що поняття про географічний ландшафт вже є загальноприйнятим. Це важливо, бо є надзвичайно великі розбіжності у поглядах на це явище, а саме ландшафт надає нам потенційну можливість помічати організацію, яка проступає через структуру денної поверхні: все починається з виділення якогось особливого патерну в межах певної місцевості (і саме патерн зв’язує цю ділянку у місцевість), що вимагає пояснення. Хоча деякі автори вважають коректним говорити про читання ландшафту (наприклад, [Blankenship, 2011]), вірним є читання структури денної поверхні (саме вона, її структура є текстом), а це здійснюється кожним індивідом окремо. Маємо зв’язність (contingency), яку ми відчуваємо у вигляді відповідного внутрішнього стану. Це вимагає застосування феноменологічного підходу (наприклад, [Ohta, 2001, Ковалёв, 2009]). Зауважу, що місцевість – це не рангова одиниця, це - ділянка денної поверхні з насиченою фізіографією певного типу, яка не є випадковою - результат дії певного режиму, загального процесу, який ми називаємо ландшафтотвірним, бо саме він веде до утворення структури поверхні, що сприймається нами як цілісний патерн. Тому ні про яке картографування ландшафтів не може бути й мови, можна картографувати тільки ділянки поверхні, які мають певний характерний малюнок поверхні (наприклад, заплавна, гірська, пустельна, льодовикова тощо), тобто типи поверхонь. Це добре видно на рис. 12 [Hoek, 2000], хоча авторський підпис під малюнком не є коректним: йдеться про карту розміщення місцевостей, структура денної поверхні у межах яких має різне походження.


Рис. 12. Реконструкція ландшафту (насправді - розміщення місцевостей – О.К.) у Нідерландах протягом пізнього льодовикового періоду [Hoek, 2000: 499]. 

Я не буду тут розбирати питання, чому так сталося, що у певний період ландшафт почали розглядати як матеріальне утворення з певною структурою та динамікою (у традиційній інтерпретації радянських географів це був географічний або природний комплекс, що входило у протиріччя і з його початковим сенсом, і з етимологією). Я відстоюю своє бачення на ландшафт, який можна визначати по-різному, в залежності від того аспекту, який ми виводимо на перший план, що повністю відповідає назві статті – від поверхневого до глибинного. Це організація рисунку денної (видимої, непохованої) поверхні, що проявляється у вигляді патерну як цілісного образу місцевості, формуючись у нашій свідомості, чи організація розбіжностей що проявляються на денній поверхні, чи інформаційний пул, сформований у нашій свідомості: у будь якому разі без реципієнта ніякого ландшафту немає. Це має наступні наслідки. По-перше, це означає, що ми маємо справу з ментальним явищем, що проявляється на індивідуальному рівні, що виводить на перший план феноменологічний аспект, чому ландшафт містить невизначеність. Більш докладно з цим питанням можна познайомитись в роботах [Ohta, 2001, Ковалёв, 2009]. По-друге, слід виходити з того, що структура денної поверхні містить дані про утворення, межею яких ця поверхня є. В контексті цієї статті нас цікавить ландшафт як образ, що містить головні особливості певної місцевості, яка знаходиться під дією ландшафтотвірного процесу, тобто процесу, дія якого веде до виникнення певної структури денної поверхні.
Тепер поглянемо на це явище як таке, що формується людським суспільством внаслідок розгортання конструктивного ставлення до середовища, що саме і веде до його перетворення на географічне антропізоване середовище. Це питання, на відміну від фахівців пострадянського світу, досить давно і активно обговорюється західними авторами. Прикладом є робота співробітників університету Кентуккі Т. Грейдера та Л. Гаркович [Greider, Garkovich, 1994] - їх погляди є дуже близькими до висловлюваних мною: «Why does a real estate developer look  across an open field and see comfortable suburban ranch homes nested in quiet cul-desacs, while a farmer envision endless rows of waving wheat and a hunter sees a five-point buck cautiously grazing in preparation for the coming winter? The 0pen field is the same physical thing, but it caries multiple symbolic meaning that emanate from the values by which people define themselves. The real estate developer, the farmer, the hunter are definitions of who people are, and the natural environment – the physical entity of the open field – is transformed symbolically to reflect these self-definitions. These symbolic meanings and definitions are sociocultural phenomena, not physical phenomena, and they transform the open field into a symbolic landscape.
“Landscapes” are the symbolic environments created by human acts of conferring meaning to nature and the environment, of giving the environment definition and form from a particular angle of vision and through a special filter of values and beliefs. Every landscape is a symbolic environment. These landscapes reflect our self-definition that are grounded in culture. … A sociology of knowledge, specifically social constructionism, is combined with phenomenology and symbolic interaction and applied to a variety of examples from sociology and anthropology to highlight the concept of landscapes» [Greider, Garkovich, 1994: 1 - 2].
Отже, маємо точку зору, яка суттєво відрізняється від прийнятої серед географів Росії, України, Білорусі тощо. Ландшафт розглядається як конструкт, що є відображенням нашої само-ідентифікації, яка базується на культурі. Ясно, що тут немає місця тримірному речовинному ландшафту як природного комплексу чи геосистеми. У цьому плані важливою є наступна позиція: «Geographers have traditionally used the term “landscape” to refer to a perspective view of a portion of the material earth surface that can be perceived by humans via the senses, especially vision; this term also has been used to refer to a homogenous area of earth surface, similar to “region” (Granö, 1929/1997; Johnston, Gregory, & Smith, 1993; Martin & James, 1993). Landscape is thus closer to two-dimensional than to three-dimensional - the landscape is part of the curved (i.e., undulating) two-dimensional surface grounding a three-dimensional volume in which life exists on Planet Earth. Geographers distinguish additionally between natural (i.e., biophysical) and cultural (i.e., artificial, anthropogenic, etc.) landscapes to recognize the importance of human agency on Earth’s features and processes. Terrain implies the curved two-dimensional surface of the Earth, and its use suggests why Gibson’s (1979) ecological perception theory has become popular in the few theoretical discussions to be found in the information visualization literature. In contrast, the term “terrain” is often use dinterchangeably within formation landscape in the information visualization community. Following the Gibsonian tradition, Wise (1999) attributed to the information landscape “the advantage of the visual appearances of natural forms that human shave learned to interpret visually as part of the biological heritage from their species history on Earth” (p. 1225)» [Fabrikant, Montello, Mark, 2010: 256]. І далі: «natural landscapes are typically experienced on the curved two-dimensional surface, by hiking on trails, climbing mountains, using boats to navigate on lakes, and so on (crawling through caves or diving in water provide a typical experiences)» [Fabrikant, Montello, Mark, 2010: 257 - 258]. Цікаво, як сприймають мої опоненти ці висловлювання? Ніяк, вони їх ігнорують або просто не цікавляться.

Епілог
Ми розглянули низку важливих питань, які вказують на те, що географія стоїть на порозі суттєвих змін. Непорушний донедавна образ географічного опису територій у вигляді роздільної характеристики складових, які, з незрозумілих причин, називали геокомпонентами, сьогодні вже виглядає як нонсенс. На перший план виходить бачення, основу якого складають поняття «організація», «інформація», «складність», «адаптація», «комунікація». Стало зрозумілим, що слід виходити з наступного: якщо біологія досліджує біологічну організацію, що проявляється у вигляді життя, економіка – економічну, соціологія – соціальну, атмологія – атмосферну тощо, то область географії також має бути пов’язана з відповідною формою організації – географічною. Йдеться про географічно-організоване середовище як множину гетерогенних áкторів, взаємодія яких веде до виникнення поля організації, у якому формуються утворення, які ми тепер називаємо геохолонами або геооргами, незалежно від їх розмірів. На загальному організаційному фоні такі утворення виглядають як області порушення симетрії, що є основою для виникнення образу організації - патерну. Одиниці організації – географічно-організовані утворення – є наслідком хвиль організації. Сам процес виявлення таких утворень є складним, бо базується на спроможності дослідника відчувати організацію, що ставить питання про їх відносність, бо має місце залежність від індивідуального досвіду і схильностей кожного суб’єкта. Йдеться про те, що раціональна логіка у цьому процесі відступає на задній план, вирішального значення набуває інтуїція. Це має величезне значення при прийнятті рішень: суб’єкти мають бути такими собі географічно-орієнтованими агентами, які мають приймати рішення не на користь виключно людських спільнот, а виходячи з інтересів (гео)холонів=оргів, складовими яких вони поступово стають. Причому ми не можемо провести лабораторний експеримент, бо стан організаційних утворень не можна повторити, вони не є лабораторними речами.
Важливим питанням є архітектура географічно-організованого середовища. На відміну від традиційних поглядів, які базуються на існуванні чіткої ієрархії у вигляді таксономічних одиниць (результат перенесення ієрархії у суспільстві на природні утворення), ми приходимо до висновку, що як такої, ієрархії немає, не існує чіткого поділу утворень на мікро-, мезо- та макро-, вся організація середовища виникає із взаємодії на макрорівні і стабілізується шляхом генерації динаміки на макрорівні, причому ця динаміка починає детермінувати поведінку утворень мікрорівня (прикладом може бути культура), що визначає їх відбір. Не варто забувати, що організаційні утворення є динамічними, що їх значна кількість, якщо не більшість, знаходиться у режимі становлення чи розпаду, і ці стани не можна співвіднести зі сталими станами рівнів ієрархії. Отже, маємо виразну вертикальну складову взаємодії з низхідними та висхідними потоками сигналів: комунікація є двобічною. Це те, що властиве так званим складним адаптивним системам. Наслідком є так звана емердженція як властивостей, так і поведінки (emergent behavior), тобто самі утворення є емерджентними, а їх походження – проблемним, бо мають історію становлення як послідовність біфуркацій. В свою чергу емерджентні якості стають передумовою для нових напрямів руху, розгортання нових структур з іншими емерджентними властивостями, на що накладається контекст, що саме і робить їх контексто-залежними. Так проявляється морфогенез, кінцевим продуктом якого є виникнення нового.
Гострим залишається питання ландшафту в географії. Маємо різні варіанти трактовки цього терміну, при цьому автори рідко звертаються до етимології слова. Найбільш обґрунтованим залишається розуміння ландшафту як ментального конструкту (результат символізації оточення, символьна зв’язка), що суттєво залежить від культурних особливостей, носіями яких є суб’єкти сприйняття, хоча основою патерну є структура денної поверхні у межах місцевостей, її фізіографічні особливості, які зумовлені дією, у кожному випадку свого, загального ландшафтотвірного процесу/режиму як множини узгоджених процесів різних рівнів, що виробляє онтоландшафт. Саме тому маємо абіотичні, біотизовані та антропізовані варіанти місцевостей та їх образів. Без реципієнта ландшафт не існує, він є результатом контакту суб’єкта та середовища. Виходить, що ландшафтознавство слід розглядати як самостійний напрям, що досліджує виникнення патернів. Ландшафт виступає як той вертикальний вимір, про який заявляє К. Уїлбер, і саме це дозволяє визначити місце ландшафту в географії.      

Посилання:
Mark D.M., Smith B., Tversky B., 1999. Ontology and Geographic Objects: An Empirical Study of Cognitive Categorization. In Freksa, C., and Mark, D. M., editors, Spatial Information Theory: A Theoretical Basis for GIS, Berlin: Springer-Verlag, Lecture Notes in Computer Sciences, pp. 283 - 298. –
Egenhofer M.J., Mark D.M. Naive Geography. National Center for Geographic Information and Analysis. Report 95-8. –
Уилбер К. Краткая история всего. Перевод В. Данченко. К.: PSYLIB, 2007. По изданию: Ken Wilber. A Brief History of Everything, Boston: Shambala Publications, 1996 - http://naturalworld.ru/kniga_kratkaya-istoriya-vsego.htm
Hitworth B., Zaic M. The WOSP Model: Balanced Information System Design and Evaluation // Communications of the Association for Information Systems (Volume 12, 2003) – Pp. 250 – 275. –
Ostrom E. Understanding Institutional Diversity. Princeton: Princeton University Press, 2005. – 355 p. –
Brunner K.A., Klauninger B. An Integrative Image of Causality and Emergence. In: Causality, Emergence, Self-Organisation. Edited by Vladimir Arshinov and Christian Fuchs. – Pp. 303 – 321. –
Arrow K.J. 1994. Methodological individualism and social knowledge. The American Economic Review, Volume 84, Issue 2, Papers and Proceedings of the Hundred and Sixth Annual Meeting of the American Economic Association (May, 1994), pp. 1 - 9 -
Benaskeur A., Irandoust H., McGuire P. Design of a holonic control architecture for distributed sensor management. Technical Report. DRDC Valcartier TR 2009-056, 2009. –
Koestler, A. The Ghost in the Machine, 1967. -
Organization, Wikipedia for Schools –
Stonier T. (1996). Information as a basic property of the universe // BioSystems 38 (1996) 135-140 - http://booksc.org/book/2824039/c6cfd4
Gershenson C. The World as Evolving Information, 2007. – 12 p. –
Testa B., Kier L.B. Emergence and Dissolvence in the Self-organisation of Complex Systems // Entropy 2000, 2, pp. 1- 25http://booksc.org/book/22831964/fb4f9a
Seger J. All for one, one for all. Nature, Vol. 338. – Pp. 374 – 375.
Datry T., Corti R., Foulquier A., Schiller D. von, Tockner K. One for All, All for One: A Global River Research Network. Earth & Space Science News, Eos.org, 2016.- Pp. 12 - 16. –
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Swanson F.J., Kratz T.K., Caine N., Woodmansee R.G. Landform Effects on Ecosystem Patterns and Processes // BioScience, Vol. 38, No. 2. (Feb., 1988), pp. 92 - 98.-
Fuchs C. Internet and society: Social theory in the information age. New York: Routledge, 2008. – 294 p. –
Trosper R.L. Emergence Unites Ecology and Society. Ecology and Society 10(1): 14. [online] URL: http://www.ecologyandsociety.org/vol10/iss1/art14/
Dosi G., Marengo L., Fagiolo G. Learning in Evolutionary Environments, 1996. – 89 p. –
Boyack K.W., Wylie B.N., Davidson G.S. Information Visualization, Human-Computer Interaction, and Cognitive Psychology: Domain Visualizations. ResearchGate, 2002. –
Merriam-Webster Inc., 1999. Merriam-Webster Online: WWWebster Dictionary [online]. -  http://www.m-w.com/
IFS DOCUMENTATION – Cy33r1. Operational implementation 3 June 2008. PART V: ENSEMBLE PREDICTION SYSTEM. - European Centre for Medium-Range Weather Forecasts. Copyright 2009. – 25 р. -
Hall J., Johnson E. Complex and Dynamic Processes. Business Process Trends · 88 Waban Park · Newton · MA · 02458. Volume 7, Number 21, 2009 -
Lord M.L., Germanoski D., Allmendinger N.E., 2009, Fluvial geomorphology: Monitoring stream systems in response to a changing environment, in Young R., Norby L. Geological Monitoring: Boulder, Colorado, Geological Society of America, p. 69 – 103. - http://www.nature.nps.gov/geology/monitoring/files/geomon-04.pdf
Price D.T., Zimmrmann N.E., Van Der Meer P.J., Lexer M.J., Leadley P., Joritsma I.T.M., Schaber J., Clark D.F., Lasch P., Mcnulty S., Wu J., Smith B. Regeneration in Gap Models: Priority Issues for Studying Forest Responses to Climate Change // Climatic Change 51: 475 – 508, 2001.
Fuchs C., Stockinger G. The Autocreation of Communication and the Recreation of Actions in Social Systems. In: Causality, Emergence, Self-Organisation. Edited by Vladimir Arshinov and Christian Fuchs. – Pp. 303 – 321. –
Meinig, D. W. "The Beholding Eye: Ten Versions of the Same Scene." In The Interpretation of Ordinary Landscapes: Geographical Essays, edited by D.W. Meinig and John Brinckerhoff Jackson. New York: Oxford University Press, 1979 . -
Blankenship J.D. Reading Landscape: Mid-Century Modernism and the Landscape Idea. Dissertations. Paper 324, 2011. –
Hoek W.Z. Abiotic landscape and vegetation patterns in the Netherlands during the Weichselian Late Glacial // Geologie en Mijnbouw / Netherlands Journal of Geosciences 79 (4), 2000. – Pp. 497 - 509. -
Ohta H. A phenomenological Approach to Natural Landscape Cognition // Journal of Environmental Psychology (2001) 21, 387 – 403. –
Greider T, Garkovich L. Landscapes: the social construction of nature and the environment, 1994
Fabrikant S.I., Montello D.R., Mark D.M. The Natural Landscape Metaphor in Information Visualization: The Role of Commonsense Geomorphology // Journal of the American Society for Information Science and Technology, 2010 - 61(2): 253 270.

Ковальов О. Загальна географія: від поверхневого до глибинного. Інформаційно-організаційна природа геохолонів=геооргів та геохолархії. Розглядаються деякі питання холон-холархічного підходу до опису географічно-організованого середовища. Показано, що географічно-організовані утворення мають, перш за все, організаційно-інформаційну природу. Такі утворення не можна помацати, їх слід відчути, виділити у більш широкому середовищі, вони проступають у свідомості у вигляді патернів. Саме це потребує такого підходу, як емердженізм. Само середовище, яке можна розглядати як нейтральне, складається з áкторів, що можуть формувати з’єднання, ансамблі задля досягнення певної мети. Його можна уявити як потік організації/дезорганізації, що дозволяє говорити про організаційний ландшафт. Складна організація базується на тому, що утворення водночас формуються, намагаючись увійти у загальну структуру, і руйнуються, тобто ситуація є доволі динамічною.
Окремо розглядається питання ландшафту. Це дуже складний випадок, бо ландшафт не був науковим поняттям, цей термін позначав образ місцевості, краєвид. Але його ввели в науку і зробили спробу раціоналізувати, що суттєво змінило його початковий сенс. Автор розглядає ландшафт як результат організації структури денної поверхні у патерн, який формується у свідомості реципієнта. У такому варіанті він є джерелом виявлення організаційних форм географічно-організованого середовища, що проступають через структуру денної поверхні. Ландшафт виступає як той вертикальний вимір, про який заявляє К. Уїлбер.

Kovalev O. General geography: from superficial to basic. Information and organizational nature of geoholons=geoorgs and geoholarhy. Some issues of the holon-holarhic approach to the description of geographically-organized environment are considered. It is shown that geographically-organized entities, above all, have organizational and informational nature. Such formations cannot be felt, they should be perceived, singled out (distinguished) in a wider environment, they appear in the mind as patterns. This requires an approach like emergenism. The environment itself, which can be regarded as neutral, consists of actors that can form compounds, ensembles to achieve a certain goal. It can be imagined as a stream of organization/disorganization, which allows us to talk about the organizational landscape. A complicated organization is based on the fact that entities are simultaneously formed, trying to enter the general structure, and destroyed, so the situation is quite dynamic.

Separately, the issue of the landscape is considered. This is a very difficult case, because “landscape” was not a scientific concept, this term denoted the image of a locality, scenery. But it was introduced into science and made and gave it a shot to rationalize, that appreciably changed its original meaning. The author examines the landscape as a result of organizing of the day-surface structure in a pattern formed in the mind of the recipient. In this version, it is the source of the identification of organizational forms of a geographically organized environment that penetrates through the day-surface structure. The landscape acts as the vertical dimension which K.E. Wilber declares.



[1]   Телос: грець. Τη̃λος – завершення, ціль, означає призначення окремих речей, людини, світу в цілому.
[2] Для більш глибокого ознайомлення з природою і особливостями інформації пропоную подивитися публікацію К. Гершенсона «The World as Evolving Information» [Gershenson, 2007].
[3] Йдеться про наступну роботу: Schumpeter J.A. Capitalism, Socialism and Democracy. – New York: Harper and Brothers, 1942. З роботи: Aghion P., Howitt P. A model of Growth Through Creative Destruction // Econometrica, Vol. 60, No. 2, 1992. – Pp. 323 – 351. Stable URL:

Немає коментарів:

Дописати коментар