9 квітня 2019 р.

УКРАЇНА — МАЙБУТНЄ: ПОРОШЕНКО – ЗЕЛЕНСЬКИЙ, УКРАЇНА - РОСІЯ

Україна знову опинилася у точці біфуркації, вірніше, не сама країна, а її політичне життя. Замість того, щоб розвиватися у сферах культури, економіки, науки, освіти, техніки, спорту, мистецтва тощо, ми спостерігаємо нескінченний спектакль на політичній сцені: одні горе-діячі змінюють інших, борючись за посади, що забезпечують безбідне життя. Здавалося, період Майдану і війна мали б перевести країну на реї прагматичного розвитку, але куди там, деякі не можуть відмовитись від бажання сидіти вище за інших. А все тому, що ці посади в умовах України дають можливість заробляти, забувши про відповідальність за те, що вони мають робити згідно з їх призначеннями. Це призвело до того, що в Україні утворилася немаленька когорта пристосуванців (така собі хмарка), які концентруються навколо головних центрів влади. А це, в першу чергу, Київ і крупні міста з великою перевагою першого - чисто радянська система. Думаю, що саме у цьому полягає головна проблема України, причому за останні п’ять років вона суттєво загострилася, бо топ-чиновники отримали чималі зарплати, тепер є за що гризтися. А там, де гроші, там і кримінал. На посади підбирають не висококласних професіоналів, а лояльних до президента (як головного пупка держави), готових виконувати всі його бажання (як це робила, наприклад, Гонтарева). 

Тому в оточенні Порошенка ми і маємо політичних стрибунців на кшталт А. Герасимова, О. Гончаренка, І. Геращенко тощо (таких чимало), яких підпирають голови облдержадміністрацій, райдержадміністрацій і т. д. – ціла система підпірок, що забезпечують утримання головного пупка у кріслі, без якого вони – ніхто. Є купа «політиків», готових, якщо зміниться головний пупок, перескочити до нового головного пупка (кажуть, вже почалося, тут би не помилитися, бо потім прийдеться голову попелом посипати!). Тут вже не до моралі та послідовності. Чи уявляєте ви, як формується флювіальна мережа? Є зона на схилі, позбавлена будь-яких каналів стоку (така собі гладенька), і всі молекули води рухаються у єдиному площинному потоці, але нижче, під дією різних факторів, починається утворення первинних каналів стоку, яке веде до виникнення особливого патерну – молекули води розходяться по різних каналах, які, поєднуючись, забезпечують рух водної маси до місця призначення (атракторів) – озер, морів. При певних умовах ці канали (первинна мережа) стираються, а новий дощ веде до формування нових первинних каналів в дещо інших місцях, але в цілому нічого не змінюється. Так і в політиці: є точки тяжіння – атрактори, до яких стікаються маси балакунів, дільців, політиканів, дуполизів, «готових» служити (демонструвати лояльність) головному пупку. Прийшов саме той час, коли може початися перебудова владного патерну при умові зміни головного пупка. Отже,
щоб все це припинити, слід скасувати інститут президентства, бо, ще раз наголошую, в Україні кожний наступний президент гірший за попереднього, а країна більше не має можливості проводити експерименти в дусі – а може наступний буде краще!
Правда, є одна особливість: флювіальна мережа формується при наявності схилу, а український політикум - це болото, а у болоті, як відомо, течії майже відсутні, перемішування води дуже обмежене, тому ми і маємо ті самі обличчя протягом багатьох років. Це болото було і раніше, але пан Порошенко його посилив. Отже
головна функція владника – підтримувати умови для стабільного відтворення держави-болота!
Тоді питання не в обличчях, а у самому феномені влади. Я неодноразово звертав увагу на цю проблему:
ми маємо форму управління, яка базується на понятті «влада», але влада – це давно застаріла форма, вона вичерпала себе і не відповідає сучасним умовам, а прагнення зберегти таку форму - це нонсенс, демонстрація негнучкості та інтелектуальної слабкості владників, прояв їх неспроможності відчути необхідність змін.
Подивіться, що показали вибори (і це при тому, що багато хто голосував за Порошенко, бо просто боялися!):
люди проголосували не за Зеленського, а проти застарілої форми правління – владної, уособленням якої й є Порошенко.
Такі, як Порошенко, нічого не можуть змінити, бо для цього треба змінитися самому, а хто буде це робити, коли у твоїх руках влада, та й система не дозволить! І тепер, коли ми чуємо, що почалися відставки (Гордєєв, Семочко, може ще хтось, і це вже виглядає, як показуха), а також про зустріч пана Порошенка з активістами (а які це активісти?), хочеться сказати: не вірте цьому, це гра, загравання з виборцями, спроба показати свою реактивність, мовляв, пан почув людей (як він тепер каже, а до того п’ять років нікого не чув), бо під ним захиталося крісло. Як позитив вказують на те, що Порошенко так законсервував війну на Донбасі, що в країні її вже не помічають. Це хибна позиція. Під час 2-ї Світової вся держава СРСР - жила війною і працювала на перемогу, а в Україні сьогодні про війну згадують тільки окремі люди. Отже,
коли йдеться про пана Порошенка, не вірте тому, що вам кажуть, це всього тільки замилювання очей, бо справжня мета пана – залишитись у кріслі президента, законсервувати владну форму правління! До речі, хто чув звіт цього пана стосовно результатів його діяльності на посаді президента? Ніхто! Він хоче бути лідером, все вирішувати, а люди залишатимуться стадом, яке має рухатись у визначеному ним напрямі.
І пам’ятайте слова мудрого Авіцени: 
Не слухайте, що вам кажуть, постарайтеся зрозуміти, що з вами збираються зробити!
До речі, під час виборчої кампанії Порошенко дуже активно і відверто-нахабно використовував службову посаду і державні кошти для проведення агітації за самого себе, за що мав бути знятий з перегонів.
Отже, виборці дійсно опинилися у скрутному становищі – якщо не Порошенко, то Зеленський, але якщо Порошенко вже зрозумілий (навіть Курт Волкер натякнув на це, бо Штатам такий варіант є вигідним, але і Путіну він вигідний), то Зеленський - це кіт у мішку, причому для всіх. Тоді це гра у сліпу. Думаю, що Порошенко саме на це і розраховує. Він навіть мовний закон почав просувати через Парламент, але виникає питання:
за попередні п’ять років стан української мови поліпшився?
Ні, не поліпшився, то що це таке, як не популізм і спроба сподобатись націоналістам!
Тепер про В. Зеленського. Деякі складові його намірів, які озвучуються (у тому числі Д. Разумковим, хоча українське прізвище - це Розумков) є цікавими: тільки один термін, рух до Європи і НАТО (але через референдум), досягнення миру на Донбасі шляхом переговорів (але якою ціною?) і т. і. Це приваблює. Привабливою виглядає і довільна, розкуто-ігрова манера поведінки, яка є основою прийняття несподіваних варіантів тощо. Пан з легкістю переходить з російської мови на англійську, з неї – на українську, підкреслюючи тим самим, що він не є націоналістом. Але мовна проблема є чи не важливішою для України, бо
Україна – не Швейцарія і не Канада, а мова, яку протягом 350 років Московія намагалася викоренити, є основою національної культури.
Не варто забувати, що за українську мову під час Майдану людей били (і я це відчув на собі) і вбивали. Я не почув від табору В. Зеленського відповіді на мовне питання, а апеляція до того, що, мовляв, не має значення, якою мовою люди розмовляють, є поверненням до минулого.
Не менш гострим є питання цілісності України, і воно стосується обох претендентів.
Що означає вислів «цілісна Україна»? Це об’єднання на культурній основі всіх етнічних українців і земель, на яких вони проживають!
Тому варто ще раз нагадати, що Україна ще сотню років тому була іншою, отже, має існувати програма повернення етнічних українських територій до України, а це –

  
Бачите, скільки треба повертати? Дехто заявляє, що про це слід забути, але це є колабораціонізмом. Більше того, це наша пам'ять, а пам'ять визначає нашу ідентичність, тому забути про це означає спростувати нашу ідентичність. Як можна забути про те, що Кубань заселена чорноморськими козаками? Тому варто стверджувати, що Україна повинна мати спільний кордон з Грузією, а грузини вже точно не проти. Можна спитати: як цього досягти? Тільки не військовим шляхом, виключно шляхом розвитку потужної культури, сучасної економіки, демократії, залучення новітніх форм державного управління, при яких людина дійсно стає вільною і має можливості розвитку своїх талантів, науки, освіти тощо. Останні складові є вкрай важливими:
я відверто заявляю, що за те, що сталося з наукою і освітою в Україні, пані Гриневич має відповідати перед судом – за бездіяльність!
Чи зможе це забезпечити пан Зеленський з його дещо легковажним ставленням до українськості? Сумніваюсь!
В той же час слід звернути увагу на те, що, на відміну від Порошенка, Зеленський є легким, творчим, не закутим у кайдани олігархізму, і, можливо, саме так має виглядати нова генерація політиків, але й грати політичний спектакль на сцені під назвою «Україна» ніхто йому не дасть, особливо в умовах, у яких Україна опинилася. А умови це наступні. Між державами-монстрами йде серйозна боротьба за зони впливу. Це США, Китай, Росія. Не думаю, що це добре, бо це зменшує різноманіття, але таке має місце. Найбільшими амбіціями відзначається Росія. І тут маємо гру. Подивіться ролик «Политическая карта мира на 500 лет вперёд» - динаміка вражає: Поступово, через ряд стадій, весь світ фарбується у один колір, який розповсюджується від Росії. А ось інший ролик – виступ доцента МГІМО (ролик «Четверикова Ольга Николаевна - Украина») Четверикової О.М. (відразу зазначу, що був вражений тим, яку низьку підготовку мають на сьогодні викладачі цього вузу), яка тисне на те, що йде створення глобальної держави шляхом влаштування локальних війн з метою ліквідації національних держав (хто може підтвердити, що Росія – це національна держава?), а центром, звісно, є США. Отже, у першому варіанті під мелодію «Прощання слов’янки» Росія чинить вплив на національні держави, а у другому, виявляється, це роблять США. Але не варто забувати і про Китай, який вже серйозно вплинув на події у Казахстані (чимала країна!). З огляду на рихлість України як національної держави, у неї мало шансів відбутися, особливо враховуючи факт наявності спільного кордону з Росією. Тоді виникає питання:
що має робити Україна, щоб відчути єдність свого тіла і вистояти в умовах таких тенденцій?
Тільки культура об’єднує країну, є тим невидимим цементом, що формує її тіло. Таке має місце, свідченням чого є те, що люди з заходу України поїхали на Донбас і віддали там своє життя, але чи є достатнім відчуття єдності у східних регіонах, де проживає багато людей, переселених у минулі десятиліття з Росії! Ось тут ми і натикаємось на проблему мови:
українець – це той, хто є носієм української культури, мови, такої якості, як українськість!
Я кажу про це, бо був учасником Майдану, говорив українською (наскільки я можу це робити) і неодноразово чув від жителів міста питання: «А ты откуда приехал, а ну покажи свой паспорт, езжай назад …». А ми від пана Зеленського чуємо виступи переважно російською мовою, хоча він і демонструє знання української! Як тут бути?  
Завершуючи, хочу наголосити на тому, що Україна – давня країна, яка пережила багато важких подій. Сьогодні ми ще маємо можливість стати на ноги, але це вимагає мудрої україноцентричної політики. Нам слід змінити уяву про керівництво, відійти від його образу, що базується на понятті «влада». Ті, що прагнуть мати владу над іншими - хворі люди. Україні потрібні організатори, а не владники, які, досягши мети, бачать себе хазяями країни. Слід забути і про таку маячню, записану у Конституції, що джерелом влади є народ. Єдине, про що можна говорити, так це про владу кожного над самим собою. Час ВЛАДИ минає, приходить час ЛЮДИНИ - культурної, освіченої, моральної, за це і слід боротися:
ЛЮДИНА НЕ ПОТРЕБУЄ ВЛАДИ НАД СОБОЮ. 

НАЙ ЖИВЕ УКРАЇНА!
Олекса Ковальов

4 коментарі:

  1. Олекса Ковальов (Номад)9 квітня 2019 р. о 13:49

    Гидко дивитися на те, що відбувається у псевдополітичному болоті України. Порошенко, який не набрав навіть 16-ти відсотків, які слід поділити навпіл (бо маємо машину під назвою "адмін. ресурс"), пнеться у президенти, наче танк. Нічого доброго поки що не можна сказати і про Зеленського. Дебати, які вони планують, нічого людям не дадуть, бо слова у українських горе-політиків завжди розходяться з їх подальшими діями. Треба терміново міняти всю систему державного керівництва, в першу чергу, пов'язану з президентом. Бідна країна має надто розгалужену владну конфігурацію, що веде до зниження її ефективності. Слід трансформувати адміністрацію президента або прибрати її, залишивши канцелярію. Величезні гроші витрачаються на утримання чинушек з високими зарплатами, які займаються питанням відтворення діючого президента у кріслі. Так звана ВЛАДА повністю відірвана від спільноти пересічних громадян.

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов (Номад)11 квітня 2019 р. о 13:12

    Мене зацікавив бігборд пана Порошенка, на якому зображені він і Путін. Виникає питання, а що, так би мовити, за кадром, чи не потискають вони руки один одному?

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов (Номад)11 квітня 2019 р. о 13:13

    Стосовно української мови, яку так багато тих, хто проживають в Україні, не шанують: навіть у родинах китових є свої мови, що різняться між собою, і навчання маленьких починається з оволодіння родинною мовою!

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов (Номад)12 квітня 2019 р. о 14:41

    Україна знову опинилася у небезпеці, бо пан Порошенко так, наче посада президента має залишитись за ним, незалежно від рівню підтримки. Він так просто владу не віддасть, почнуться інтриги, маніпуляції, махлювання тощо. Але якщо він залишиться, Україні нічого не світить.

    ВідповістиВидалити