Якщо хтось подумав, що наша розповідь про Ельбрус-2015 завершилася,
він помилився. У цій частині йтиметься про надзвичайно цікаву і симпатичну
людину – Валентина Михайлюка. (фото 2.1). Вперше я побачив його у Харкові, коли
він вантажився у машину, і помітив, що з його обличчя не сходила посмішка. Ця
посмішка прикрашала обличчя Валентина майже постійно – за виключенням тих
епізодів, коли він їв чи робив те, що називається «розливати» (фото 2.2).
Валентин вже здійснив подорож у Гімалаях, на Аконкагуа і т. і., тобто він –
мисливець за пригодами.
Фото 2.1. Валентин Михайлюк у своїй чудовій панамі, яку
він, начебто, загубив, але вона сама знайшла дорогу до табору (фото Христини
Бичкової).
Фото 2.2. Валентин займається дуже відповідальною справою
– розливає (як справжній чоловік!). Яка тут може бути посмішка – треба, щоб
було точно (фото Катерини Кучаєвої).
Ви тільки подивіться на цього молодого «індіанця» (фото 2.3) – як ви
думаєте, до чого він хоче пристебнути карабін?
Фото 2.3. Валентин Михайлюк намагається зрозуміти, до чого пристібають
карабін (фото Христини Бичкової їй це також цікаво).
Але найбільш цікавою була одна історія, яка сталася у
перший день нашого перебування у зоні штурмового табору. Виявилося, що Валентин
не тільки гарний мандрівник і справжній товариш, він ще й дослідник. Ми
спускалися по краю льодовика за речами саме у тій частині, де доволі потужні
струмки-річечки утворили на льодовій поверхні надзвичайно цікаві й, водночас,
красиві звивисті русла (фото 2.4). Явище дійсно цікаве – наслідок так званої
термо-механічної ерозії. І Валентина це явище дуже зацікавило. Він вирішив його
дослідити – спочатку сфотографувати, а потім … . Сфотографувати вдалося, але
оскільки речі Валентина самі визначали (згадаємо панаму), що їм робити (нічого
не поробиш, Валентин - демократ до мозку кісток), одна з його палок пірнула у
потік. Ви б бачили це. Валентин закричав мені:
- Саня, лови!!!!
Я ж думав, що треба ловити Валентина! Побачив палку у потоці, коли вона вже
пропливала повз мне, і кинувся навздогін. Доганяю, намагаюсь схопити, а вона
спокійно обминає мою палку і пливе далі. Так продовжувалося на відстані метрів
100. Ну і набігався я у кішках … Але Валентину було ще веселіше. Зрозумівши, що
вона вже не підконтрольна, друга палка також зслизнула у воду, Валя за нею - у
польоті, забувши про те, що повітря то розріджене, а птаха з нього яка …, і
плюхнувся у струмок-річечку, правда, накривши собою палку (допоміг трудовий
мозоль). При цьому його шикарний фотик, який спостерігав за всім з розкритим
ротиком, трохи ковтнув водички і … , але встиг передати сигнал моєму фотику,
завдяки чому ми маємо можливість побачити це красиве явище - творіння
Матінки-Природи. А ті, хто стояв неподалік, ніяк не могли зрозуміти, чого це
вони бігають, наче коні (після важкого підйому)? Найсмішнішим виявилося те, що
палку, що втекла, винесло на рівну поверхню, де вона спокійно чекала на нас,
немов питаючи: ну що, бовдури, набігалися?
Фото 2.4. Струмки-річечки створюють на льодовій поверхні
завдяки термо-механічній ерозії чудові руслиця (фото Валентина Михайлюка).
Жодне сходження не обходиться без попереднього тренування
і навчання учасників пересуванню на сніжно-льодових схилах. Так було і на цей
раз. На фото 2.5 Валентин Михайлюк пакується перед тим, як пуститися у вільний
рух сніжним схилом. Жаль, треба їхати на штанях. Нічого, у Валентина під
верхніми штанями ще кілька штанів – не протруться.
Фото 2.5. Валентин готується до спуску крутим сніжним
схилом. Зверніть увагу – шляпа, що гуляє сама по собі, та сама, що і внизу, а
п’ятки то помаранчеві (фото Христини Бичкової). Я казав Валентину, що краще
брати на схил не рюкзак, а тазик, у якому здійснювати спуск значно легше і
веселіше.
Але перед тим, як спускатися, треба піднятися, що не
завжди легко. І тут виникає думка – а чи варто було спускатися, щоб тепер пихтіти,
долаючи підйом? Але Валентин не такий (фото 2.6), заняття є заняття.
Фото 2.6. А може ну його!? Хай йому грець! Валентин
Михайлюк долає сніжний схил на три такти – справжній жовто-блакитний! (фото
Христини Бичкової).
Ось з таким симпатичним Валентином Михайлюком мені
поталанило провести цікаві дні на схилах Ельбрусу. Якщо вам потрібен товариш у
поході – кличте Валентина. Дякую тобі, Валентине.
Олекса Ковальов
Немає коментарів:
Дописати коментар