Атоммаш - Харків

Сьогодні по обласному радію я почув, що знову ставлять питання про продаж „Атоммашу” (заводу „Турбоатом”) ДК „Росатом”. У мене відразу виникла низка запитань і коментарів до них:

1. Чи була це ініціатива колективу цього успішного підприємства? Якщо ні, то на яких підставах ініціюється це питання? „Атоммаш” – одне з найбільш успішним підприємств не тільки Харкова, але й всієї України, то ж навіщо його продавати? Що за цим стоїть, чиї інтереси? Втрачає місто, втрачає Україна і чи виграють робітники! В такому разі, хто матиме від цього зиск?

2. З якою метою „Росатом” хоче придбати „Атоммаш”? Не думаю, що метою є модернізація цього потужного підприємства – це і так весь час здійснюється на „Атоммаші”. Отже, мета, скоріше за все – прибрати конкурента. Це – доволі поширена практика.

3. Що внаслідок продажу „Атоммашу” отримають завод, Харків і що - Україна? Харків не отримає нічого, а Україна - одноразовий внесок у бюджет, який швидко розчиниться… у кишенях чиновників.

4. Які підприємства Харкова ще цікавлять росіян, щоб повністю контролювати виробничу сферу Харкова? Може це „Хартрон”? Чи завод «Комунар», «Фед», пов’язані з космічною сферою, авіаційний, тракторний, КБ ім. Морозова…, щоб прибрати до своїх рук новітні розробки двигунів і танків? Цікаво, чому вони не пропонують придбати завод ім. Шевченка, чи Харківський зоопарк.

5. Ось питання до ініціаторів постановки цього питання: а чи не варто поставити питання про продаж росіянам всього Харкова разом з його напівзруйнованими НІІ (з їх вченими), проектними інститутами, УФТІ (дивним чином ця історична абревіатура перекочувала до Києва)? Бо Харків за радянських часів був третім містом за виробничим і науково-навчальним потенціалом у великій країні, а сьогодні – здається, тільки шостий серед українських регіонів.

6. Цікаво, а чому «Атоммаш» не ставить питання про придбання відповідних підприємств на території Росії?

7. У мене контрпропозиція: давайте продамо росіянам їх Чорноморський флот, щоб вони отримали можливість вивезти його з Криму, а ще краще – айсберг (це ж територія!), встановивши перед цим прапор України.

Отже, тільки запитання. Ось чому у «Зверненні...» я поставив питання про повну відкритість режиму прийняття всіх важливих рішень. Рішення не повинні йти зверху – там немає безкорисних, рішення мають підніматися знизу. Причому для їх відстеження і інтегрування мають бути задіяні відповідні комп’ютерні програми. Так можна взагалі позбутися владних нашарувань у суспільстві.