7 квітня 2012 р.

Дивна географія


Отримавши останній Вісник ХНУ ім.. В.Н. Каразіна (серія: Геологія – Географія – Екологія, вип.. 35, № 986, 2011 рік) і проглянувши статті під рубрикою «Географія», у мене виник сумнів: чи справді ці статті можна вважати географічними? Я подивився, хто є головою редколегії – це доктор географічних наук (без вищої географічної освіти), професор К.А. Нємець. Отже, спробую пройтися по цих статтях (зрозуміло, що свою статтю я розглядати не буду). Це 15 статей, відносно кожної з яких я подаю свою думку стосовного її приналежності до географії:

Бойко З.В. Трудові ресурси Дніпропетровської області (суспільно-географічна характеристика) – відношення до географії не має.
Дудкіна Г.Є. Суспільно-географічний аналіз інвестиційної діяльності у Луганській області - відношення до географії не має.
 Калько А.Д. Національна безпека як об’єкт конструктивно-географічного дослідження – відношення до географії не має.
Кучер І.І. Відносна та абсолютна геоекономічна стабільність держав в умовах економічної кризи - відношення до географії не має.
 Кучер І.І. Тенденції інтеграції України до світового геоекономічного простору - відношення до географії не має.
Лісняк О.В. Геосистемні режими як актори в конфліктних геоситуаціях – чисто географічна публікація.
Носирєв О.О. Вдосконалення механізму зовнішньоторговельної стратегії України як фактору інтеграції до світового господарства - відношення до географії не має.
Отечко С. Деякі підходи у дослідженні транспортної системи регіону - відношення до географії не має.
Решетченко С.І. Дослідження неперіодичних явищ в рядах температури повітря на станції Харків - відношення до географії не має.
Самойлов А.Н. Направления и формы энергосбережения в Украине - відношення до географії не має.
Сегеда К.Ю., Нємець Л.М., Нємець К.А. Комплексний індикатор демографічного розвитку регіональної соціогеосистеми (на прикладі Харківської області) - відношення до географії не має.
Ткаченко С.В. Вугільна та нафтогазова промисловості України як основа її енергетичної безпеки - відношення до географії не має.
Ткаченко О.В. Регіональні особливості соціальних проблем в Україні - відношення до географії не має.
Шевчишен М.Ю. Наукова спадщина В.В. Садовського – ученого і громадського діяча першої половини ХХ століття - відношення до географії не має.
Шиян Д.Л. Захворюваність населення як суспільно-географічна проблема - відношення до географії не має.
Тепер я коротко, по кожній статті, поясню свою оцінку.
1.                  Бойко З.В. Трудові ресурси Дніпропетровської області (суспільно-географічна характеристика).
У публікації йдеться про так звані трудові ресурси, які автор визначає так: це частина населення країни, яка володіє необхідними фізичними характеристиками, знаннями та практичними навичками, що необхідні для роботи в народному господарстві. Я не буду аналізувати це визначення, бо сам не користуюсь таким поняттям, вважаючи його пережитком минулих часів, коли людина не розглядалася як, власне кажучи, людина, а тільки як складова господарської системи чи держави в цілому (елемент апаратурної реалізації), яка потрібна для виконання певних функцій. Точно так можна було б говорити, наприклад, про армійській, інтелектуальний ресурс і т. п. Коли людей розглядають як ресурс (як нафту, вугілля, воду тощо), вони перестають бути людьми, це просто те, що може працювати (не хочу вживати жорсткі терміни). Питання тут в іншому: яке відношення це має до географії? Чи розуміє автор цієї статті (а це – здобувач(ка)), що таке географія, чим вона займається? І чи розуміє це той, хто є науковим керівником цієї здобувачки? Схоже, що ні. Я не знайшов у статті жодної позиції, яку можна було б вважати такою, що стосується географії.
2.                  Дудкіна Г.Є. Суспільно-географічний аналіз інвестиційної діяльності у Луганській області.
Я не знаю, що таке суспільна географія (хоча неодноразово чув про таку без будь-яких обґрунтувань), але виникає питання: яке відношення до географії (не має значення, якої) має інвестиційна діяльність? Я так розумію, що це область економіки. Мені невідомо, хто є науковим керівником цієї аспірантки, але це – некомпетентна особа.
3.                  Калько А.Д. Національна безпека як об’єкт конструктивно-географічного дослідження.
Автор статті є кандидатом технічних наук, що вже ставить під сумнів розуміння ним суті географії, тим більше - конструктивної. Автор пише, що «проблема національної безпеки … визначається економічними і технологічними чинниками, зокрема природними запасами мінеральної сировини, де провідну роль грають паливно-енергетичні ресурси і їх ефективне використання» (стор. 112). Насправді, це дуже редукований погляд на національну безпеку, але я не буду зараз полемізувати з автором по цій темі. Я звертаю увагу на те, що це питання, особливо у такому розрізі, жодного стосунку до географії не має. А автор пише, що його мета полягає «в аналізі основних видів національної безпеки з точки зору географічної науки» (стор. 113), а далі наводить наступні сфери (області) її прояву: економічна, соціальна, фінансова, військова, ресурсна, інформаційна, продовольча, науково-технічна, політична, екологічна. Мабуть, тут можна ще додавати й додавати. Але питання в іншому: яке відношення все це має до географії? Я проглянув всю статтю і не знайшов нічого, що могло б стосуватися заявленої автором «… з точки зору географічної науки». Тільки у висновках з’являється наступна фраза: «отже, в просторово-географічному плані сфера національних інтересів не обмежується національною територією» (стор. 117). Виникає питання, на якому рівні середньої школи треба мати уявлення про географію, щоб таке писати і, тим більше, пропустити цю публікацію?
4.                  Кучер І.І. Відносна та абсолютна геоекономічна стабільність держав в умовах економічної кризи.
Це стаття аспіранта/аспірантки. Йдеться про новий напрямок – геоекономіку. Автор статті робить короткий екскурс в історію питання, з якого витікає, що геоекономіка ніякого відношення не має до географії. Ми вже маємо такий напрямок, як, наприклад, геополітика, що означає всього тільки розгляд політичної проблематики на глобальному рівні. Чи є коректним термін «геоекономіка»? Можливо, але яке відношення це має до географії? Ніякого, бо це  - розгляд економічної проблематики у глобальному аспекті. У статті я побачив тільки економічну термінологію. Отже, питання про рівень географічної освіченості як аспіранта, так і його наукового керівника, лишається відкритим.
5.                  Кучер І.І. Тенденції інтеграції України до світового геоекономічного простору. Це той же самий автор.
Якщо до висловлення «глобальний економічний простір» додати префікс «гео», нічого не зміниться, бо «гео» у даному випадку дублює «глобальний». До географії це ніякого відношення не має. Дещо вражає мета: «переосмислення сучасної архітектури геоекономічної структури світу та визначення вектори (?) геоекономічного руху України». Мені це нагадує надування мильних бульбашок, або просто словоблуддя. Стаття зводиться до великої таблиці (у назві якої пропущені слова), що містить дані про торгівлю України. Ніякої структури, тим більше, архітектури у статті не видно. Має місце повна невідповідність тексту поставленій меті. Виникає питання: хто допускав цю статтю до публікації і що збирається цей автор захищати у своїй кандидатській дисертації?
6.                  Лісняк О.В. Геосистемні режими як актори в конфліктних геоситуаціях.
Стаття присвячена надзвичайно складній проблемі – аспекту, який отримав назву геоситуаційного. Це – один зі способів побудови уявлень про стан географічного середовища як надзвичайно складного утворення. Автор робить спробу не тільки розглянути геоситуацію як поняття, але й визначити можливості застосування теорії акторних мереж для відображення суті конфліктних геоситуацій. Це єдина публікація, у якій я побачив дійсно розуміння складності геоситуації, того, що вона включає всі рівні організації, як природні, так і антропізовані. Надзвичайно цікавим і важливим є розгляд конфліктних ситуацій, що виникають у геосередовищі. Це – перша така розробка, яка, однак, вимагає подальшого поглиблення.
7.                  Носирєв О.О. Вдосконалення механізму зовнішньоторговельної стратегії України як фактору інтеграції до світового господарства.
Стаття аспіранта, присвячена питанням зовнішньо-торгівельної стратегії України. Просто дивує: яке відношення торгівля, будь-яка взагалі і зовнішня зокрема, має до географії? Це питання, що лежить у площині економічних зв’язків між державами. Цікаво, хто є науковим керівником цього аспіранта і у яких спеціалізованих географічних радах можуть приймати роботи з такою тематикою? У статті йдеться про соціально-економічні, а не географічні ефекти.
8.                   Отечко С. Деякі підходи у дослідженні транспортної системи регіону.
Автор ставить проблему про готовність транспортної системи регіонів до переходу від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Автор пише про якусь дивну географію – «географію транспорту», та про мобільність транспортної системи (особливо цікавим є вислів: «транспортна мобільність… більш жваво починає функціонувати в нових умовах…»). Насправді, йдеться про її адаптивність. Зауважу, що автор, заявивши про дослідження транспортної системи регіону, нічого не написав про те, що він розуміє під регіоном. Це важливо, бо існує не одна точка зору на регіон. Але це не головне. Справа у тому, що знову ми маємо публікацію, далеку від географії. Виділено одне явище – транспортна система, відношення якої до геосередовища ніяким чином не розглядається. Можна вигадати і заявити про існування будь-якої географії, але це не означає, що вона дійсно має підстави для існування. І ця розробка ніякого відношення до географії не має.
9.                  Решетченко С.І. Дослідження неперіодичних явищ в рядах температури повітря на станції Харків.
Це стаття кандидата географічних наук. У статті йдеться про неперіодичні явища в рядах температури повітря. Робота належить до сфери метеорології, а не географії, містить просто деякі дані про особливості ходу температури і, нажаль, не розкриває питання про причини неперіодичності у змінах температури. До географії стаття відношення не має.
10.              Самойлов А.Н. Направления и формы энергосбережения в Украине.
Автор розглядає проблеми енергозбереження в Україні. Це питання лежить в спектрі енергозабезпечення господарства і до географії ніякого стосунку не має. Географи не займаються питаннями енергозабезпечення і енергозбереження, хоча при розгляді певних проблем мають це враховувати.
11.                Сегеда К.Ю., Нємець Л.М., Нємець К.А. Комплексний індикатор демографічного розвитку регіональної соціогеосистеми (на прикладі Харківської області).
Автори (старший викладач і два доктори географічних наук (за документами), один з яких – К.А. Нємець – доктор географічних наук без вищої географічної освіти) обговорюють питання про комплексний індикатор демографічного розвитку регіональної соціогеосистеми. Перш за все, виникає питання: яке відношення має «демографічний розвиток» і демографія взагалі до географії? Це область демографії, яка аж ніяк не є складовою географії. За основу автори беруть поняття «демографічний розвиток». Вибачте за відвертість, це маячня. Термін «розвиток» означає удосконалення чогось зміну у напрямку більш високої організації, але яке відношення це може мати до демографічної ситуації, яка просто змінюється?
Автори також користуються терміном «соціогеосистема», причому ніде не обговорюючи, що вони під цим розуміють. Але ніяких соціогеосистем не існує. Поняття геосистеми взагалі стосується розгляду структури геосередовища під кутом системного погляду, не більше. Це ми вводимо такі терміни/поняття, щоб описати те, що нас оточує, це – форма редукції, у даному випадку – системної редукції. Ніяких геосистем навколо нас немає. Тим більше немає соціогеосистем. Можна говорити про соціальні системи – це стосується соціології, економічні системи – це стосується економіки, кліматичні системи – це стосується кліматології… Але змішування у вигляді „соціогеосистема” - це те, що А. де Сент-Екзюпері назвав приготуванням суміші для кастратів. В географії використовують термін «геосистема», який, на рівні поняття, досі не набув остаточного варіанту. Всі інші варіанти є вигадками. Географічне середовище є єдиним, цілісним, у ньому є різні форми організації – мінеральні, біотизовані, антропізовані. І якщо автори хочуть, щоб їх почали сприймати як географів, треба припинити вигадувати терміни, демонструючи некомпетентність.
12.              Ткаченко С.В. Вугільна та нафтогазова промисловості України як основа її енергетичної безпеки.
Це стаття здобувача. Стаття торкається питань, які не мають відношення до географії. Більше того, все, про що пише автор, є відомим. Як головне, автор використовує поняття «енергетична безпека», але я нічого не знайшов у статті, що стосувалося б його обговорення. Чи варто заповнювати сторінки університетського вісника довідковим матеріалом? Причому це – одна з найбільших статей.
13.              Ткаченко О.В. Регіональні особливості соціальних проблем в Україні.
Це стаття здобувача. Стаття присвячена розгляду соціальних проблем і різних регіонах України, має відношення виключно до соціології, і ніякого відношення до географії. В тексті я не знайшов жодного географічного поняття. Йдеться про динаміку заробітної плати, динаміку сум заборгованості виплати заробітної плати, безробіття тощо. Перепрошую, як у географічному збірник потрапляють такі статті?  Чи не є це ознакою непрофесійності членів редколегії і Голови редколегії зокрема?
14.              Шевчишен М.Ю. Наукова спадщина В.В. Садовського – ученого і громадського діяча першої половини ХХ століття.
Стаття кандидата географічних наук. Автор розглядає життєвий шлях і наукові досягнення В.В. Садовського. Зауважу, що огляд життєвого шляху і наукового доробку вчених минулого є важливим для всіх нас.
15.              Шиян Д.Л. Захворюваність населення як суспільно-географічна проблема.
Стаття здобувача. Дуже цікавий автор. Він стверджує: «інтерес географії до проблем захворюваності невипадковий, оскільки просторова специфіка цих проблем завжди була настільки яскравою, що не залишала сумнівів щодо предметної області науки, яка повинна їх вирішувати». Як безапеляційно! Далі автор заявляє, що цими питаннями раніше займалася біогеографія. У мене відразу виникли наступні питання: 1) де цей автор вчився? 2) що він розуміє під географією? 3) що, на його погляд, є предметом біогеографії? Я давно вже чув про існування якоїсь медичної географії, але вигадати можна все, що завгодно. Я зрозумів би, якби йшлося про медичну екологію, але яке відношення до вивчення поширення хвороб має географія? А автор позначає «методологічні орієнтири для географічних наук». По-перше, для здобувача це трохи занадто, по друге, можливо, автор не зовсім в курсі справ: географія це не «географічні науки», географія одна. Але, що ж це за методологічні орієнтири?
1.                  Проблема захворюваності майже не ідентифікується без прив’язки до території.
-                     Мій коментар: Може це так і є, не знаю, не займався, але до чого тут географія? Автор взагалі розуміє, що є предметом географії? Зведення географії до дослідження просторового аспекту є допотопною географією.
2.                  Розповсюдження захворювань у вигляді епідемій… виказує прагнення до загальновідомої у географічних науках моделі «центр – периферія» і ще далі – теорії дифузії нововведень.
-                     Мій коментар:  моделі «центр – периферія» не є географічними, це – загальні моделі, які використовуються, в тому числі, географами. Це ж стосується і теорії дифузії нововведень, Т. Хегерстранд теж їх використовував.
3.                  Більшість медико-географічних досліджень, особливо тих, що пов’язані з природними осередками виникнення, активно використовують ландшафтознавчі підходи.
-                     Мій коментар: медико-географічних досліджень не існує, повторюю, це можна називати медико-екологічними дослідженнями, бо йдеться про відношення між носіями певних хвороб і їх середовищем. Географія тут ні до чого. Подивіться, що пише автор: виявляється, існувала «географія хвороб». Перепрошую, я у ті часи вчився і працював, але такого не чув. Те, що видавався журнал «Медична географія», ще не означає, що були і є підстави для виділення такого напрямку у географії.  Автор пише: «Як зазначає З.А. Семенова, медична географія за методологічними підходами … виказує ознаки схожості з суспільною географією» (стор. 190). Це вірно, бо для виділення як медичної, так і суспільної географії об’єктивних підстав немає.
4.                  У медицини і фізичної географії (у її сучасному вигляді) в принципі постає одне і те саме завдання – пошук шляхів оптимальної взаємодії між людиною і навколишнім середовищем, як природним, так  і створеним нею самою (посилання на С.А. Куролапа).
-                     Мій коментар: Цікаво, як шановний автор розуміє фізичну географію у її сучасному вигляді. Коли таке пишуть, треба розкривати смисл, бо мені аж трохи страшно стає, коли я таке читаю. Якщо у фізичної географії (як її розуміє автор) і медицини – одне завдання, може їх слід з’єднати? А потім підвести під суспільну географію як головну?
Ось так, не більше, і не менше. У статті автор наводить схему «позиціонування суспільної географії у постановці і вирішенні проблем захворюваності населення». Складається враження, що головною метою автора було домогтися симетричного розташування різних складових. Симетрія досягнута, нажаль, це єдине, чим ця схема приваблює. Вона абсолютно безграмотна. І у мене знову виникають питання: де цей автор вчився? хто затверджував цю статтю до публікації?
Загальний висновок по всіх статтях. Я був вражений тим, що побачив. Це – якась суміш напрямків, які просто знижують, розпилюють географію як дисципліну, що має вивчати найбільш складне утворення, що є у природі – географічне середовище. З 15-ти статей (без моєї) тільки одна робота лежать в спектрі географії, в той час, як 14  - ні (огляд М.Ю. Шевчишена є історично-біографічним)! Наголошу, що Головою редколегії цього випуску був К.А. Нємець – доктор географічних наук без вищої географічної освіти. Якщо комусь з авторів буде цікаво отримати більш докладний аналіз їх розробок (а я у цьому сумніваюсь, бо знаю, з ким маю справу), я це зроблю.
Географія не є тією науковою сферою, у якій дуже легко зробити щось нове, надто складним є предмет дослідження. Щоб стати географом, треба пройти довгий шлях навчання, охопивши всі шари організації географічного середовища – від мінерального до антропізованого. Підготовка таких фахівців не може здійснюватись тими, хто сам цей шлях не пройшов, не займався серйозно дослідженнями, в тому числі польовими. Жаль, що у Каразінскому університеті виходять збірники, статті у яких під рубрикою «Географія» викликають здивування. В абсолютній більшості випадків немає навіть натяку на географію. А свого часу цей факультет відзначався досить високим рівнем викладання і мав у своєму складі дуже відомих фахівців, які, не втомлюючись повторювати, не залишали польові дослідження, навіть ставши докторами наук.

3 коментарі:

  1. Александр Павлович, совесем не так важно где учились авторы этих статей. Главное, что их руководители учились по учебникам, где "Экономическая география СССР - наука о размещении и территориальной организации социалистического производства" ( А.Д.Данилов, Н.В.Алисов, В.В. Кистанов, 1976); в нынешних учебниках: "Принадлежность ЭГ к наукам географическим определяется тем, что она, как и все составляющие этой системы, изучает пространственные сочетания в пределах географической оболочки. Наличие более или менее обособленного пространственного сочетания в ее пределах - главное основание для признания объекта географическим..."(М.М. Голубчик, Э.Л. Файбусович, А.М. Носонов, С.В. Макар, 2003). У А.Г. Исаченко (2004): "Изучением размещения и территориальной организации отдельных отраслей хозяйства занимаются отраслевые экономико-географические дисциплины. Основные из них - география промышленности, география сельского хозяйства, география транспорта, география сферы обслуживания". Из этого следует, что все авторы учились на "отл.".

    ВідповістиВидалити
  2. Ольга Павловна, большое спасибо за комментарий. Я не помню, по каким учебникам учил «Экономическую географию СССР». Одно время (с 1973 по 1975 г.) я преподавал эту дисциплину на экономическом факультете сельхозинститута, хотя она мне очень не нравилась. Я тогда считал себя физико-географом. Но за многие годы мои взгляды сильно изменились. В 2001 году вышла моя статья (Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору? // Український геогр. журнал, 2001, № 1), в которой было показано, что физическая география – это физическое описание геосреды с точки зрения физики. Причём не имеет значения, о какого уровня организации геосреды идёт речь, минеральном, биотизированном или антропотизированном. Думаю, это повлияло на географов: в Украине стали говорить «природнича географія», хотя от социально-экономической не отказались. В конце 90-х годов я стал использовать термин «антропогеография». Она охватывала весь «слой» организации геосреды, связанный с жизнедеятельностью человека. Конечно, можно использовать и термин «антропосоциальная», но это не столь важно. Вот и получается, что мы имеем три важнейших уровня организации, которые соответствуют основным геосферам – минеральной, биосфере и антропосфере (сейчас я предпочитаю говорить о геобассейнах). Они сложно взаимодействуют, а человек ещё только начинает задумываться над тем, как интегрироваться в геосреду, не разрушая её. В этом состоит особенность географии: география не может исследовать отдельные классы гомогенных объектов, их размещение или, как теперь говорят, пространственную организацию, это ведёт к её растворению в этих, с позволения сказать, псевдогеографиях. Знаете, однажды в Интернете я нашёл статью, посвящённую структуре мозга, в которой говорилось о географии мозга. Но география не редуцируется к пространственному аспекту. Тот, кто так считает, просто не понимает её сути. И мне странно читать, что А.Г. Исаченко пишет о территориальной организации отдельных отраслей хозяйства как предмете географии. Задача географии – исследовать, как взаимодействуют хозяйственные системы с природным окружением, какова ситуация сегодня и что следует сделать, чтобы вписать эти хозяйственные системы в природную среду, минуя локальные и глобальный кризисы. Задача географии – рассмотрение возможности функционирования общей системы - Геи, включающей и Природу, и общество. Что касается точки зрения М.М. Голубчика, Э.Л. Файбусовича, А.М. Носонова и С.В. Макара, думаю, это свидетельство сильной отсталости. Это анахронизм. Они говорят о какой-то системе географических наук, хотя география – единая наука, изучающая Геомир (Гею как единый организм), его динамику, дифференциацию и эволюцию, а не пространственные сочетания. Между прочим, пространственные сочетания возникают вследствие динамики геосреды как целого. Именно поэтому я ставлю вопрос о том, что в географии не может быть тех отдельных царств, которые привели к её разъединению. В таком случае нет ни одной дисциплины, которая должна изучать геосреду в целом, есть только такие, которые вычленяют из неё нечто, делая вид, что кроме этого «нечто» больше ничего нет. Такое разделение носит явно выраженный искусственный характер и соответствует принципу: разделяй и властвуй. И никто не считает нужным обосновывать. Я слышу только декларации, иногда с оттенком грубости. Знаете, когда я читаю, что разделение труда традиционно исследуется географией, я спрашиваю себя: а как это может быть? Это же просто глупость! Поэтому я и ставлю вопрос: а может объявить о существовании географии секса, географии власти, географии производства кизяков (это же важный продукт – удобрение и топливо), географии мытья посуды…? Но даже я не додумался до географии безвозвратных потерь СССР во время войны. А как Вам география свадебных услуг, география стоматологических услуг…? Сейчас можно услышать о расширении географии болельщиков какого-нибудь футбольного клуба. Нормально. Географы сами же и губят географию.

    ВідповістиВидалити
  3. Разделение географии на физическую и экономическую началось в последней четверти 19-го столетия. Это было связано, с одной стороны, с утверждением в науке физикализма/механицизма, с другой – с развитием капитализма и вхождением в фазу интенсивной индустриализации. То, что сегодня называется социально-экономической, а теперь и политической географией, является рудиментом эпохи индустриализации. Ведь наука, особенно такая, как география, выполняет заказ общества. Но сегодня ситуация уже изменилась, перед географией стоят совершенно иные задачи, важнейшей из которых является интеграция общества в геосреду, возможность установления с ней организационных отношений. Это требует иного понимания ситуации. Геосреда не может дробиться на составляющие, которые представляются независимыми, здесь всё связано. Кое-кого это не устраивает. Хочется царствовать в своём царстве, в этом весь вопрос. Поэтому вместо открытой дискуссии, в лучшем случае, начинают ссылаться на авторитетов. Но ведь это несерьёзно. Во-первых, это никакие не авторитеты – такими их делают, чтобы было на кого сослаться. А если уж говорить о точке зрения авторитетов, то, например, всеми признанный Н.Н. Баранский утверждал, что исследованию подлежит всё, что есть на исследуемой территории, причём, во взаимосвязи. Куда же они выбросили эту точку зрения своего учителя? А может, она просто стала невыгодной для них? Вы хорошо написали, что эти авторы учились на «отл.». Они так всю жизнь и воспроизводят то, что выучили по старым учебникам, но наука – это не отстаивание старых взглядов, это движение вперёд, что требует отказа от устоявшегося, традиционного. Может, кто-то не согласен со мной? Прошу высказываться, не стесняйтесь, господа Голубчик, Файбусович, Носонов, Макар и многие другие.
    Теперь понятно, почему я говорю, что географом нельзя стать, не охватив своими исследованиями геобассейны всех уровней организации – минерального, биотизированного и антропотизированного, причём с учётом тех организационных связей (констелляций), которые делают их интегрированными. Чем выше мы поднимаемся, тем сложнее исследовать. Самый сложный - антропотизированный уровень. Географ не может состояться, начав работу с середины или с конца, это – усечённые псевдогеографы. И я не понимаю, как в географии могут быть успешными гидрогеологи, экономисты, технари, социологи, политологи и т. п., да ещё войдя в географию во второй половине своей жизни. Это – ерунда. Здесь сразу надо ставить вопрос: как им удалось стать докторами географических наук? Попробуйте, если вы никогда не занимались, например, биологией и вам за 50, стать доктором биологических наук. А в географии, оказывается, это можно. Что касается К.А. Немеца, я бы мог ещё понять, если бы этот, кстати, по оценкам специалистов, слабый гидрогеолог, стал доктором наук в области геоморфологии, но в области социально-экономической географии… Это за пределами моих представлений.

    ВідповістиВидалити