9 квітня 2025 р.

Організація Геосвіту не описується складною фізикою!

 Олекса Ковальов (Номад)

 

The background – the general, the implicate order, however you want to speak about it – is basically unlimited, so one cannot capture it finally and define it. People refer to it in terms like ‘ineffable’.

                                                                                                                       David Bohm

 

People normally cut reality into compartments, and so are unable to see the interdependence of all phenomena. To see one in all and all in one is to break through the great barrier which narrows one’s perception of reality.

                                                                                 Thich Nhat Hanh

       Вступ   

У цій публікації я хочу звернути увагу майбутніх географів, які зараз тільки почали опановувати цю дисципліну, на те, що незабаром їм буде передана естафета у спробі зрозуміти той Світ, який ми називаємо Геосвітом, який є надзвичайно складним і, відповідно, є джерелом багатьох питань, що потребують розслідування. Ми вже розуміємо, що цей Світ не може бути описаний як тільки фізичний з опорою на фізичні закони, він значно багатший, бо складається з утворень, які мають певний творчий потенціал, демонструючи різноманіття, адаптацію, самоорганізацію, саморегуляцію, розвиток та еволюцію, можливо, засоби спонтанного обчислення, як і певний рівень когнітивності тощо. Дослідження цих властивостей є доволі складною задачею, яка вимагає багатьох років роботи, опанування сучасних перспективних підходів, серед яких виділяються ті, що пов’язані з явищами організації та інформації, що певною мірою змінює позиціонування домену географії у середовищі наукового пізнання. Йдеться про засновок, згідно з яким утворення різних ієрархічних рівнів розглядаються як суб’єкти, що, сприймаючи сигнали оточення, виробляють інформацію у вигляді реакції на ці сигнали, здійснюючи вибір з багатьох можливих варіантів, бо діють у полі нескінченних можливостей. Вони утворюють складну мережу, яку слід розглядати як цілісність, яка не є чимось застиглим, вона весь час змінюється. Тому редукціонізм, який панував у науці протягом десятиліть, має поступитися синергетичному[1] баченню, коли сутності відступають, пропускаючи наперед процеси, що містять режими самонавчання. У цьому плані варто звернути увагу на позицію А. Бергсона, який писав про пізнання статичне (через поняття), і динамічне, через безпосередню інтуїцію: якщо перше веде до формування лише роздробленого на  фрагменти світу, даного  спостерігачеві  «ззовні», то інтуїція схоплює його зсередини – у цілісності, а Ціле недоступне аналітиці [Бергсон, 2008]. Як пише Р.Д. Біе, «динамічні підходи підкреслюють часовий вимір пізнання (краще говорити про динамічне бачення – О.К.) та те, як поведінка агента виникає внаслідок постійної взаємодії між його мозком, його тілом і його середовищем. З цієї точки зору фокус зміщується від точного представлення середовища до постійного взаємодії цього середовища з тілом, щоб стабілізувати узгоджені моделі поведінки, які є адаптивними для агента. Замість того, щоб приписувати репрезентативний зміст нейронним станам, математичні інструменти теорії динамічних систем використовуються для характеристики структури простору можливих поведінкових траєкторій і внутрішніх і зовнішніх сил, які формують конкретну траєкторію, яка розгортається» [Beer, 2003: 209 - 210]. Він також зазначає, що «когнітивна поведінка виникає внаслідок взаємодії між мозком, тілом і навколишнім середовищем (рис. 1), і вона не може належним чином вивчатися лише як продукт розуму/мозку» [Beer, 2003: 211].

23 січня 2025 р.

Географія - новий шлях: чи можна говорити про geo-evo-devo?

Олекса Ковальов


Не сумніваюсь, що абсолютна більшість тих, хто бачить себе канонічним географом, дадуть негативну відповідь на поставлене у заголовку питання: ще не вистачало втягувати у географію якусь біологоморфну фігню! Свого часу жили видатні географи, які визначили напрям географії і всі мають йти цим шляхом (це було сказано мені на одній з конференцій)! При цьому вони не турбують себе думкою про те, що це може означати тільки одне: на діяльності тих видатних географів географія як наука і завершилася! Але наука – це постійний пошук нових варіантів, побудова нових моделей, винайдення нових відповідей на старі питання, бо це наукова думка – еволюція без завершення. А так виходить, що дуже зручно прийняти якусь версію видатних як догму, затверджену на державному рівні (і це нонсенс), бо це забезпечує життєвий успіх новоспечених «видатних». І їх не цікавить той факт, що представники молодого покоління, приймаючи їх риторику, часто навіть не помічаючи цього, змушені міркувати у системі координат, заданій іншими, не ними, викривляючи власну картину світу (хоча таку ще треба мати!): йти проти системи небезпечно для життя! Так відбувається стагнація науки.