Олекса Ковальов
A Critique of Fragmented Geographical Training
SYMPOSIUM
Commentaries on “The Active Role of Geography: A Manifesto”
https://antipodeonline.org/wp-content/uploads/2017/01/9_almeida_globalization1.pdf
Подумав, що прийшов час серйозно поставити питання стосовно так званого географічного простору, а тут трапилася доволі цікава розробка, присвячена поглядам М. Сантоса [Junior, 2017]. Пройдемось по сторінках статті.
Приємно читати наступне: «Фрагментація географічних знань, відтворена під час підготовки географів, є перешкодою, яку необхідно подолати для того, щоб географія взяла на себе активну роль у трансформації суспільства» [Junior, 2017: 1].
Мій коментар:У Маніфесті (Santos et al. 2000) автори демонструють заклопотаність фрагментацією географії, яка проявляється то у формі географії, яка займається вивченням місцевостей, то як досить поширена практика розгляду лише одного аспекту суспільства чи його території, часткового підходу до його об’єкта дослідження. Відразу зауважу, що будучи фрагментованим, знання перестають бути суто географічними, бо будь-яка фрагментація руйнує цілісність. Що стосується активної ролі географії у трансформації суспільства, то географія не досліджує суспільство, вона досліджує цілісні утворення, які включають спільноти і суспільство в цілому як інтегровані складові, що є її особливістю. Це свого часу і навело мене на думку, що треба вводити такі абстракції, як геохолон та геоорг, які мають розглядатися як одиниці географічного середовища. З часом до цієї позиції приєднався і М. Яровий. Згідно з поглядом Мілтона Сантоса, це подолання передбачає точну й оригінальну теорію про те, як географічний простір відіграє активну роль у соціальному процесі. Але, по-перше, такого утворення як «географічний простір» не існує, є географічне середовище, по-друге, географія не вивчає соціальний процес, вона вивчає географічний процес – еволюцію географічного середовища. Отже …
Географія з тоталізуючим фокусом
Мій коментар: У підході М. Сантоса географічний простір є соціальною інстанцією, яка відіграє активну роль. Він шукає онтологію географічного простору та епістемологію, яка створює тоталізоване географічне бачення, здатне надати поточну та критичну інтерпретацію соціальних процесів, що характеризують наш час [Junior, 2017: 1].
Перш, ніж шукати онтологію та епістемологію географічного простору, треба зробити те саме стосовно простору взагалі, і тут ми маємо спиратися на визначення простору Г. Лейбницем: «Я неоднократно подчеркивал, что считаю пространство, так же как и время, чем-то чисто относительным: пространство – порядком существования, а время – порядком последовательностей. Ибо пространство, с точки зрения возможности, обозначает порядок одновременных вещей, поскольку они существуют совместно, не касаясь их специфического способа бытия. Когда видят несколько вещей вместе, то осознают порядок, в котором вещи находятся по отношению друг к другу.
Для опровержения мнения тех, которые считают пространство субстанцией или по крайней мере какой-то абсолютной сущностью, у меня имеется несколько доказательств... Но если пространство не что иное, как этот порядок, или отношение, и если оно без тел не что иное, как только возможность давать им определенное положение, то именно эти два состояния – первоначальное и обращенное – ни в чем не отличаются друг от друга. Их различие содержится лишь в нашем химерическом предположении реальности пространства самого по себе» [Лейбниц, 1982: 441]. Отже, з точки зору Г. Лейбница, простір – це порядок одночасних речей, не більше, він не є матеріальним, це внутрішня складова організації середовища. І це абсолютно вірно, бо знаходячись у хаотичному середовищі, не можна сформувати образ простору в принципі. Порядок є наслідком організуючого процесу, що діє у середовищі, тому треба говорити не про простір, а саме про цей організуючий процес!
Далі: «Щоб зрозуміти рух трансформації суспільства, слід враховувати, що «простір відтворює соціальну сукупність, оскільки ці трансформації визначаються соціальними, економічними та політичними потребами. Таким чином, сам простір відтворюється всередині сукупності, коли він розвивається залежно від способу виробництва та його послідовних моментів. Але простір також впливає на еволюцію інших структур, стаючи таким чином фундаментальним компонентом соціальної сукупності та її рухів» (Santos 1978:91). Простір визначається як інстанція суспільства, «так само, як економічна інстанція та культурно-ідеологічна інстанція. Це означає, що, як примірник, він містить і міститься в інших примірниках, так само як кожен з інших містить його і міститься в ньому» (Santos 1985:1)» [Junior, 2017: 2].
Мій коментар: Питаннями трансформації суспільства мають займатися відповідні фахівці – суспільствознавці! Простір не відтворює соціальну сукупність, це здійснюють процеси соціальної організації, основу яких складає комунікація. Завдяки новим засобам комунікації простір, як його розуміють, взагалі зникає.
Простір є структурою суспільства, яка має таке ж значення, як і інші, оскільки жодне діалектичне відношення не може виключити дію його компонентів. Таким чином заперечується існування соціальних структур, рух яких підпорядковується виключно економічним детермінаціям: «Просторова структура не є пасивною, а активною, хоча її автономія є відносною, як у випадку з іншими соціальними структурами» (Santos 1978: 148); «Простір складається з нероздільного, солідарного, а також суперечливого набору систем об’єктів і систем дій, які не розглядаються ізольовано, а як єдиний каркас, на якому відбувається історія» (Santos 1996:51). Географічний простір не можна розглядати як синонім території, а як використану територію, тобто «як результат історичного процесу як матеріальну та соціальну основу нових людських дій» (Santos et al. 2000:2) [Junior, 2017: 2].
Мій коментар: Простір не може бути структурою суспільства, бо її формують відповідні – структурні складові самого суспільства, у першу чергу, колективи, дія яких визначається далеко не тільки економічними детермінаціями. Що стосується структури простору, це просто дивує, бо простір не має структури: наявність структури означає диференціацію, чого у випадку простору не має місця. Те, що у М. Саноса, приписується простору – системи об’єктів, системи дій – мають відношення не до простору, а до середовища – соціального. Стосовно твердження, що «географічний простір не можна розглядати як синонім території, а як використану територію …», треба розуміти, що територій самих по собі не існує, вони завжди пов’язані з тим, що присутнє у їх межах: територія – це домен, пов'язаний з дією того чи іншого утворення, тому «територія» не може розглядатися як синонім простору в принципі.
Саме через категорію «використовувана територія», концепцію, яка вимагає систематичного аналізу структури території, нефрагментована географія може бути побудована як знання або як робота [Junior, 2017: 2].
Мій коментар: Використовується не територія, а те, що в її межах задіяне у дію того чи іншого процесу - творення долин, біогеоценозів, льодовиків, утворень, пов’язаних з людською діяльністю …, і саме ця дія, її потенціал, визначає межі території. Що стосується вислову «нефрагментована географія», то фрагментованої географії просто не може бути, у цьому випадку географія припиняє своє існування.
Використовувана територія проти обмежень сегментованого підходу
У навчанні географії ми рідко маємо узагальнюючу концепцію географічного простору. Часто ми стикаємося з сегментованим підходом, який ускладнює географічне поняття соціального простору. Щоб продемонструвати труднощі фрагментованої географії, ми могли б розглянути деякі принципи, характерні для розуміння використання території в теперішній історичний період: єдність технік, конвергенція моментів, єдиний двигун доданої вартості в глобальному масштабі. рівень і пізнаність планети (Santos 2001) [Junior, 2017: 2 - 3].
Мій коментар: Ніякої узагальнюючої концепції географічного простору не існує, бо не існує географічного простору як окремої сутності! Є введене Е. Реклю у 19-му столітті поняття «географічне середовище». Сьогодні його розуміють як гетерогенне, нерозривно зв'язане, суцільне, цілісне середовище, у якому діє геопроцес, направлений саме на з’єднання àкторів різної природи у цілісність. Це множина сигналів, що заповнюють обмежений домен земного середовищ, отже, кожний àктор-сенсоріум занурений у це поле сигналів, що надходять на його поверхню і або сприймаються, або ігноруються. У цьому плані можна говорити про геосоціум як поєднання àкторів різної природи. У цій когорті людська діяльність розглядається як одна серед багатьох, які є рівноправними, тому зводити все до людської діяльності і розглядати це географічно є помилкою!
Єдність Технік
Сучасна технічна система відзначена появою інформаційних технологій, шляхом кібернетики, інформатики, електроніки тощо. Однією з його характеристик є можливість спілкування між різними існуючими техніками, те, що стало можливим лише в теперішній період. З іншого боку, технічна система зрештою відіграє вирішальну роль у використанні часу, «дозволяючи в будь-якому місці конвергенцію моментів, забезпечуючи одночасність дій і, як наслідок, прискорюючи історичний процес» (Сантос). 2001). Це перший раз, коли набір методів залучає планету в цілому. «Інформаційні методи охоплюють кожну країну, прямо чи опосередковано. Кожне місце має доступ до подій інших» (Santos 2001). Сучасна технічна система є інвазивною, і гегемоністські методи наділені новою характеристикою, тобто здатністю гегемонізувати негегемоністські методи [Junior, 2017: 3].
Мій коментар: Розвиток так званих «інформаційних технологій», які вірніше називати комунікативними, лежить в основі геопроцесу як еволюції географічного середовища. Йдеться про те, що відбувається поява нових комунікативних технологій, які розширюють спектр сигналів, що сприймаються акторами, що знімає обмеження на ускладнення утворень. У випадку людських спільнот маємо величезний прорив у цьому напрямі, бо, по-перше, суттєво зростає потенціал виробництва інформації, по-друге, нарощує індекс цілісності географічного середовища.
Конвергенція моментів
Сьогодні існує збіг моментів у відповідь на те, що, з точки зору фізики, називається реальним часом, а з точки зору історії буде називатися взаємозалежністю та солідарністю подій. «Результат науково-технічного прогресу, пошуки якого були прискорені Другою світовою війною, глобальне функціонування великих глобальних компаній зробить революцію у світі фінансів, дозволяючи відповідному ринку функціонувати в різних місцях протягом цілого дня» (Сантос 2001). Це головні глобальні дійові особи цього реального часу, які сьогодні керують історією, оскільки вони є тими, хто повністю використовує швидкість, миттєвість, уможливлену нинішньою технічною системою. Вони є володарями швидкості та авторами ідеологічного дискурсу, який підтримує глобалізацію [Junior, 2017: 3].
Мій коментар: Що стосується реальності часу фізиків, я би знову звернувся до погляду Г. Лейбница: «Так же дело обстоит со временем. Допустим, кто-нибудь спросил бы, почему Бог не создал все на один год раньше: допустим дальше, что он сделал бы из этого вывод о том, что Бог совершил что-то, для чего нельзя найти основание, по которому он действовал так, а не иначе. На это можно возразить, что подобный вывод был бы справедлив, если бы время являлось чем-то вне временных вещей, ибо тогда, конечно, было бы невозможно найти основание для того, почему вещи – при предположении сохранения их последовательности – должны были бы быть поставлены скорее в такие, чем в другие мгновения. Но как раз это доказывает, что мгновения в отрыве от вещей ничто и они имеют свое существование только в последовательном порядке самих вещей, а так как этот порядок остается неизменным, то одно из двух состояний, например, то, в котором все совершалось бы на определенный промежуток времени раньше, ничем не отличалось бы от другого, когда все совершается в данный момент, и различить их было бы невозможно» [Лейбниц, 1982: 442]. Час, як такий, не існує, є динаміка, яка проявляється у зміні станів речей, а час інтегрований у цю динаміку. І вже точно не можна зводити географію до фінансів і ринків – це питання, які лежать за межами географії.
Єдиний двигун
Відбувається видобуток доданої вартості в глобальному масштабі. «З імперіалізмом існували різні двигуни, кожен зі своєю силою та розмахом: французький двигун, англійський двигун, португальський двигун, бельгійський, іспанський і так далі, які всі були двигунами капіталізму, але які штовхали машини та люди [sic] відповідно до різних ритмів, різних комбінацій. Сьогодні був би єдиний двигун, тобто, саме, вищезгадана додана вартість» (Santos 2001) [Junior, 2017: 3 - 4].
Мій коментар: Перепрошую, а яке відношення це має до географії?
Пізнаність планети
Завдяки прогресу в науці і техніці, в сучасний історичний період, люди можуть пізнати планету широко і глибоко. Використання супутників дозволяє нам фотографувати планету через регулярні проміжки часу, уможливлюючи більш повне та детальне бачення Землі. У повторюваному русі його орбіт ми можемо зобразити послідовні моменти, які, хоча й не показані в історичних процесах, дозволяють нам охопити частини цієї еволюції.
Додаючи до цих перелічених характеристик (що сприймається як розуміння в сучасному світі), ми все ще повинні підкреслити роль соціально-просторового формування та наявність нового стану, який повинен грати за новим набором правил [Junior, 2017: 4].
Мій коментар: Перепрошую, а яке відношення це має до географії?
Держава та суспільно-просторове утворення
Для Ніла Сміта (1988:17) географічний простір стоїть на порядку денному, а ідея ««географічного стрижня історії» сьогодні набуває глибшого та сучаснішого значення, ніж міг уявити Маккіндер». Але сама географія протягом тривалого часу надавала мало значення ролі простору по відношенню до суспільства (Santos 2005:21). Окрім очевидної важливості цього відношення для географії, ці питання поступово були включені в критичну соціальну теорію (Soja 1993). У 1970-х роках Сантос переробив категорію економічної та соціальної формації (ESF) (Santos 2005), показавши її важливість для вивчення суспільств і для марксистської методології. Він показує, як ЕСФ є особливим проявом способу виробництва в кожній національній державі. Спосіб виробництва був би «суспільством в цілому», тоді як ESF дозволяє нам визначити специфіку кожної формації. «Інтерес досліджень ESF полягає в тому, що такі дослідження пропонують нам пізнати суспільство в його сукупності та частинах, але завжди як конкретне знання, сприйняте в даний момент його еволюції» (Santos 2005:25). Це специфічні характеристики території кожного ЕСФ, які впливають і зумовлюють окремі прояви способу виробництва. «Спосіб виробництва, суспільне утворення, простір - ці три категорії взаємозалежні. Усі процеси, які разом утворюють спосіб виробництва (фактичне виробництво, обіг, розподіл, споживання), є історично та просторово детермінованими в русі цілого, тобто через суспільну формацію» (Santos 2005:27). Це нерозривність реалій і понять суспільства і простору притаманні категорії соціальної формації, які дозволяють нам стверджувати, що «насправді мова йде про соціально-просторові формації» (Santos 2005:35) [Junior, 2017: 4 - 5].
Мій коментар: Те, що М. Сантос на перше місце своїх «географічних» досліджень вивів соціум і виробництво, саме і свідчить про сегментацію географії та її зведення до просторового аспекту! Питання, пов’язані з соціально-економічними формаціями, мають відношення до соціально-економічного домену, а не до географії!
Через розуміння соціально-просторових утворень ми можемо інтерпретувати роль держави перед лицем сучасного капіталізму. «Таким чином, категорія економічної та соціальної формації є надзвичайно корисною для вивчення національної реальності, оскільки вона стосується не суспільства, яке розглядається в загальному сенсі, а саме суспільства, специфіку та особливість якого необхідно підкреслити, щоб конкретне вивчення її реалій згодом дозволити так само конкретну дію» (Santos 1978:198). Саме через державу здійснюється посередництво між національною реальністю та глобальним суспільством. Таким чином держава бере на себе, серед інших функцій, роль посередника між внутрішньою і зовнішньою сторонами соціально-просторових утворень [Junior, 2017: 5].
Мій коментар: Але тут йдеться не про соціально-просторові, а про соціально-територіальні утворення, якими є держави як штучні політико-адміністративні утворення!
Повертаючись до понять, які ми вважали відповідними для розуміння нинішнього історичного періоду (технічна єдність, конвергенція моментів, єдиний двигун доданої вартості на глобальному рівні та пізнаваність планети), ми бачимо, що поява глобального суспільства перетворила простір на тотальний простір. Враховуючи політико-економічні умови технологічного періоду, традиційне уявлення про державу слабшає (Santos 1978:179). Держава втрачає частину своєї влади, але водночас стає незамінним інструментом [Junior, 2017: 5].
Мій коментар: І тут треба говорити не про глобальний простір, а про глобальне середовище, у даному випадку – політико-економічне. Не можу не погодитись з М. Сантосом, що державність має поступово розчинятися у такому середовищі.
Створення та викладання нової географії
Після цих нотаток щодо концепції географії Сантоса ми можемо почати запитувати себе, якою мірою фрагментований підхід міг би забезпечити бачення, здатне пояснити суспільство та географічний простір сьогодні. Тобто процеси, відповідальні за територіальну конфігурацію міста сьогодні, які проходять через артикульовані спекуляції часто глобалізованого фінансового капіталу, які беруть участь у новій динаміці між сільським і міським, де сільське часто є найсучаснішим, що частково є результатом глобальних процесів, опосередкованих національною державою, і які зазнають безлічі інших процесів і мультискалярних посередництв – як може галузевий підхід, географія транспорту, скажімо, чи географія міст, дати послідовні пояснення того, що відбувається в сучасному місті? [Junior, 2017: 5 - 6].
Мій коментар: Якщо вже йдеться про географію транспорту чи міст, чи не є це її сегментацією? Так і є!
Те саме стосується сільськогосподарського контексту, який має територіальну конфігурацію, що дозволяє приходу нового практично без опору. Насіння, вироблене за допомогою генної інженерії, обладнання, яке контролюється супутником, міська та висококваліфікована робоча сила, потоки інформації та товарів, інтегрованих у світовий ринок. Як аграрна географія, якщо вона зосереджує свою увагу лише на сільському контексті, зможе пояснити набір соціальних процесів, які формують сьогодні сільськогосподарські території? [Junior, 2017: 6].
Мій коментар: Дійсно, як аграрна «географія» може пояснити набір соціальних процесів? Ніяк, бо такої географії не може бути, а соціальні процеси є областю дослідження соціологів! Але якщо за основу взяти агрогеохолон≈агрогеоорг, це зробити можна, бо ці соціальні процеси стають інтегрованими у геопроцес відповідного масштабу.
Проте підготовка географів навіть сьогодні значною мірою поділена на фрагменти, часто заручниками галузевих підходів або сфери технічних інструментів, здатних охопити лише фрагменти реальності; більша частина географії, яка виробляється і яка викладається, продовжує бути колажем фрагментів географічного простору [Junior, 2017: 6].
Мій коментар: Тут я повністю згоден з автором, бо багато років виступаю проти такої фрагментації географії. Але ніяких фрагментів так званого географічного простору не може бути. До речі, термін «фрагмент» (лат. fragmentum - уламок, шматок) вказує на розірваність чогось, що у випадку простору не є можливим.
Можливість втручання, окрім тих, що функціонують від імені великих компаній, може бути надана лише з тоталізованого географічного бачення, яке бере за відправну точку категорію використаної території. Цей варіант передбачає систематичний аналіз конституції території, що має підкріпити бачення соціальної динаміки, ближча до тієї, яка фактично існує. «Таким чином ми могли б прийти до відмови від «епістемологічної лінивості» у виробництві географічних знань» (Santos et al. 2000) [Junior, 2017: 6].
Мій коментар: Виникає питання: яке відношення до географії мають великі чи малі компанії? Ніякого! І ніяке тоталізоване географічне бачення тут не допоможе, бо географія має іншу область дослідження!
Таким чином ми б залишили зв’язки фрагментованого простору та фрагментованої географії. Сантос залишив нам пропозицію, яка дає шлях для тих, хто хоче звільнитися від пут традицій у цій дисципліні [Junior, 2017: 6].
Мій коментар: От і давайте звільнятися від пут традицій в географії – прибирати ті вгадані напрями, які створювались для того, щоб їх авторам було місце у науці, внаслідок чого географія і перестала існувати як напрям з чітко вираженим дослідницьким доменом! Це стосується і так званого географічного простору, якого просто не може бути.
Посилання:
Rubens de Toledo Junior. A Critique of Fragmented Geographical Training
SYMPOSIUM Commentaries on “The Active Role of Geography: A Manifesto”
https://antipodeonline.org/wp-content/uploads/2017/01/9_almeida_globalization1.pdf
Лейбниц Г.В. Переписка с Кларком // Соч.: В 4 т. Т. 1. М. 1982. С.441-442.
Немає коментарів:
Дописати коментар