17 вересня 2019 р.


ВТРАЧАЄМО НАЙКРАЩИХ ДРУЗІВ
НЕ СТАЛО ОЛЕКСАНДРА КАЛМИКОВА – СПРАВЖНЬОГО ТОВАРИША 


13.08.1948 – 24.08.2019
         
Важко писати про те, що наш товариш, той, хто, вчився з нами в університеті, хто протягом чотирьох років у складних умовах працював в експедиціях на Кавказі і на Білгородщині, залишив цей світ. Про таких кажуть: мало не скажеш, а багато – не зможеш. Після тривалої важкої хвороби його не стало. Сталося це у Луганську. Ось те, що ми знали про нього: чистий, порядний, сильний, сміливий, розумний, чесний, скромний ... Він був приємним у спілкуванні, любив жартувати. Згадуючи минуле, починаєш розуміти, що Олександр дивився на світ з надією змінити його на краще: він був джерелом правди і чистоти. Таких людей було мало у часи нашої молодості, і дуже мало сьогодні. Своє життя він присвятив дітям, працюючи у школі. Думаємо, що багато його колишніх учнів вдячні йому за науку життя.
У студентські роки Олександр був дуже помітним, тому його запросили прийняти участь у роботі гляціологічної експедиції на Кавказі. Протягом чотирьох років він працював на льодовиках Західного і Центрального Кавказу, показав себе дуже відповідальною людиною. Він не боявся нічого.
Ми розуміємо, що життя має свій кінець, але коли йде така Людина, це завжди невчасно. Олександре, ми вдячні тобі за ті чудові роки, які ти був з нами. Скільки будемо жити, не забудемо тебе.
Однокурсники

2 коментарі:

  1. Олекса Ковальов (Номад)18 вересня 2019 р. о 12:48

    З Олександром Калмиковим ми вчилися в одній групі на геолого-географічному факультеті, їздили разом в експедиції на Кавказ (1967 - 1970 роки). Він був незамінним в умовах експедицій. Жаль, що на його долю випала важка хвороба і він покинув нас невчасно. Він залишиться у моєму серці.

    ВідповістиВидалити
  2. Микола Пасюга, 19.09.2019 о 20.30
    Саша Калмиков (Сан Санич) був моїм однокурсником та кращим із друзів. У студентські роки він мав авторитет серед нас - високий 194 см та добрий парень, що брав на себе важкі ситуа-ції, захищав та примиряв нас. Після університету на усіх постах, що йому випадали, мав по-вагу колег та, особливо, простих людей, що йшли до нього за допомогою; і він старався їм допомагати. Жив чесно, безкорисно та скромно. Я жив у Харкові, а він у Луганській області), але ми досить часто зустрічались, обговорювали справи друзів, життя навколо, культуру, раділи спілкуванню. Сепаратистам він не допомагав. Дуже бажали зустрітися знову, та не вийшло. Тяжко втрачати таких друзів, залишається їх пам'ятати і жалкувати.

    ВідповістиВидалити