1 листопада 2016 р.

ПРОГРАМА КУРСУ «ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ»

ПРИЙШОВ ЧАС ЗМІНИТИ ГЕОГРАФІЮ В НАПРЯМКУ, ЩО ДОЗВОЛИТЬ ЇЙ ВИРІШУВАТИ НАЙБІЛЬШ СКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ. ПЕРШИМ КРОКОМ МАЄ БУТИ ВВЕДЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ»

ПРОГРАМА КУРСУ «ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ»
Світове суспільство постало перед серйозними викликами, пов’язаними як з проблемою мирного співіснування спільнот з різними культурними традиціями та рівнем розвитку, так і, перш за все, з необхідністю формування нової глобальної культури – геокультури, що має забезпечити співіснування з природним середовищем. Провідною дисципліною, яка може охопити всі ці складні питання є географія, що, однак, вимагає її реформування. Одним з нагальних питань, яке слід вирішити, є введення загального курсу, яким має бути «Загальна географія». Необхідність введення такого курсу зумовлена тим, що географія й досі не має узагальнюючого курсу, який би вводив студентів у її дослідницьке та практичне поле, що зумовлює надто довільне трактування її області дослідження. В той же час саме географія є напрямом, який у найближчі роки має стати провідним у розв’язанні найбільш складних проблем, що вже є очевидними сьогодні, та які не можуть бути розв’язані з причини відсутності системи уявлень про надскладне географічно-організоване середовище, що належить до категорії складних адаптивних систем з притаманною їм відкритою еволюцією. Це вимагає зовсім інших підходів до підготовки географів, які мають підключитися до вирішення сучасних проблем на самих різних масштабних рівнях - від локального до глобального. Всі інші географічні курси мають бути адаптовані до цього курсу, бо саме він має задавати головний тренд підготовки географів. Пропонується перший варіант програми, який може вдосконалюватись. Вважаємо, що цей курс має передувати іншим географічним дисциплінам.

Програма розроблена доктором географічних наук О.П. Ковальовим (Харків) за участю М.М. Ярового – Вільна географічна спільнота (Київ).
Жовтень, 2016 р.

Програма курсу «Загальна географія»
(з пояснювальним супроводом)
Курс призначений для формування у студентів сучасних уявлень про географію як наукову область та навчальну дисципліну з метою їх ознайомлення з основами сучасних уявлень у цій області знань. Вводяться основні поняття, необхідні для формування уявлень про географічно-організоване середовище як область дослідження географії, про характерні особливості домену географії у порівнянні з доменами інших наукових напрямів, окреслюється область практичної діяльності географа. Курс є найбільш загальним і має передувати іншим географічним курсам.
Мета курсу: формування у студентів сучасних уявлень про географію як науку про географічно-організоване середовище, його структуру, функціонування й динаміку, як і зв’язку географії з іншими дисциплінами (розташування домену географії серед доменів інших наукових напрямків), сприяння навчанню студентів думати географічно.
Завдання – розкрити головні особливості географії як науково-практично-навчального напряму, що формує уявлення про географічно-організоване середовище і визначає область практичної діяльності географа.
В процесі вивчення курсу студенти повинні:
ЗНАТИ:
- методологічні засади дисципліни «Загальна географія», як то: головні положення синергетико-еволюційного та холістично-холонічного підходів, теорія складності (Complexity Theory), інтегральна теорія К. Уїлбера, уявлення про інформацію та організацію, фрактоїдні властивості, місце географії у системі наукових напрямів;
- головні особливості географічно-організованого середовища, як то відкритість, неврівноваженість, нелінійність, мережевість, ко-адаптивність тощо;
- отримати уявлення про одиниці організації геосередовища – геохолони≡геоорги,
геохолархію як форму упорядкування геохолонів≡геооргів;
- отримати уявлення про коеволюцію живої речовини та мінеральної геосфери і виникнення інтегральної мінерально-біотизованої геосфери - біосфери;
- отримати уявлення про коеволюцію мінерально-біотизованої геосфери (біосфери) та антропоти, що веде до виникнення антропосфери;
- отримати уявлення про ландшафт (географічний ландшафт) і ландшафтознавство як науку про ландшафт (в аспекті географії).
ВМІТИ: виділяти явища, що мають відношення до класу географічних, описувати їх, використовувати отримані знання для вирішення складних сучасних проблем географічного характеру.

Програма курсу та пояснювальний супровід
Модуль 1. Географія як наука про організацію географічного середовища, онтологія географії та її місце у системі наук. Особливості географічної спеціальності та освіти.
Тема 1. Географія як наука про організацію географічно-організованого середовища та її місце у системі наук.
Існують різні форми й рівні організації, що визначається особливостями задіяних у них складових, та характеру зв’язків між ними. Найбільш простим баченням організації є фізичне (домен фізики): середовище, відповідно до фізикалізму, розкладається на частини, які можна досліджувати по-окремо, та припускається існування об’єкта до початку його дослідження; більш складним варіантом є хімічна організація (домен хімії), ще більш складними - біологічна (домен біології), соціальна (домен соціології), екологічна (домен екології) організація тощо. Вони різняться, перш за все, значенням, яке надається інформації. У цьому ряді географічна організація найбільш складна, з причини гетерогенності, багато-масштабності та наявності організаційних рівнів різної природи (абіотичної, біотизованої, антропізованої), причому сама природа масштабних рівнів, схоже, зумовлена згущеннями організації, що проступають на фоні безперервності переходу. До цього слід додати нелабораторність об’єктів дослідження географії та убудованість дослідника у географічне середовище, що суттєво ускладнює його роботу. Одним з найважливіших є питання сумісності (compatible) складових, що входять до складу організаційних утворень. Навіть на абіотичному рівні мають бути форми організації, які є складними та гетерогенними. Складним питанням є дискретність-безперервність глобального домену розповсюдження географічно-організованого середовища (геобасейну). Це вимагає від географів географічного мислення.
Географічно-організоване середовище відзначається гетерогенністю, складністю, динамічністю, полі-масштабністю, когнітивністю, дискретністю й безперервністю, речовинністю (чи існують вони у вигляді щільної  речовинної тканини, на яку наштовхується наше сприйняття?) та абстрактністю тощо. Географія розглядається як наука про складні форми організації динамічного, гетерогенного, захопленого геогенезом середовища, що зв’язуються єдиним наскрізним геопроцесом. Кожна з цих форм має свої особливості, причому складність розуміється як важкість чи, навіть, неможливість зрозуміти й пояснити те, що спостерігається, з причини величезної кількості зв’язків, що виникають у межах певного домену, та їх постійною перебудовою. Для таких утворень характерна важлива особливість: вони припускають більше за один варіант опису.
Якщо йдеться про загальну географію, її мета - відповісти на питання: як і при яких умовах на планеті (не тільки нашій) може сформуватися рівень організації, який ми ідентифікуємо як географічний, і що це означає. Можна область дослідження географії визначити як складно організовану частину земного середовища з чітко вираженими абіотичним, біотизованим (змінений під дією біо-áкторів) та антропізованим (змінений під дією антропо-áкторів) формами організації, яка постійно змінюється шляхом породження всередині неї новацій, кожна з яких може стати початком суттєвих змін. Тут ми маємо збільшення складності та організації від абіотичного до антропізованого рівню. По суті справи, йдеться про потік організації географічного рівню складності – геопотік, який містить конвергентно-дивергентну динаміку, що дозволяє говорити про відповідний ландшафт.
Вводиться поняття про «áктор» – відносно автономний агент. Множина áкторів формує мережу, що виробляє свою поведінку на основі виділення у середовищі регулярностей (йдеться про складні адаптивні системи-утворення). Географія є організаційно-еволюційною (інформаційною) дисципліною, що досліджує складні адаптивні гетерогенні утворення. Вона бачиться як наука про життя (у загальному сенсі) – життя-потік частини земного середовища, що включає біоту і людське суспільство з їх життєвими басейнами (тому це середовище і може розглядатися як геотіло, що має свій життєвий цикл). Загальна географія розглядає головні особливості тіла географії як науки.
Тема 2. Онтологія географічних феноменів: що підстилає феномени, які сприймаються як географічні. Питання існування географічно-організованих утворень, що проявляються у вигляді певних феноменів, є найскладнішим, а відповідь на нього має дати онтологія – розділ філософії, мета якої - розкриття зв’язку між уявленнями людини та тим, що реально існує у Світі. Складність полягає у тому, що ми не знаємо і не можемо знати, якою є реальність (вона завжди знаходиться далі сприйняття), бо вона буквально бронюється феноменами, має місце тільки наближення. Йдеться про так зване онтологічне починання. Те, що ми сприймаємо, для нас виступає як дійсність, яка є тільки образом, відбитком, уявленням, аспектом реальності, її відображенням у нашій свідомості. Тому виникає питання, наскільки дійсність відображає реальність, чому ми так її собі уявляємо, і що знаходиться за тими феноменами, які ми, начебто, сприймаємо, хоча (згідно з І. Кантом) вони є продуктом синтетичної діяльності нашої свідомості. У складному домені географії виявлення географічно-організованих утворень здебільшого спирається на інтуїцію. Отже, йдеться про те, щоб побудувати послідовність операцій теоретичного і практичного плану, яка давала би можливість перейти від інтуїції до дискурсії – області понять і категорій задля пошуку шляхів виникнення розрізнень, що лежать в основі ментального упорядкування оточення. Для географії це питання є надзвичайно важливим, бо географи мають справу з абстракціями, тобто географічні феномени не проявляються як фізичні утворення, тіла, які можна безпосередньо побачити й помацати. Вони не можуть бути виміряні за допомогою фізичних одиниць вимірювання, бо їх основу складає організація.
Тема 3. Особливості географічної спеціальності та освіти. На сьогодні у цьому плані серед географів є серйозні розбіжності. Введення курсу «Загальна географія» має змінити ситуацію. Життя стає все більш складним, тому на перший план виходять питання виходу на такі режими функціонування суспільства, які могли б забезпечити не тільки безконфліктне співіснування людських спільнот з різними культурами, але, в першу чергу, співіснування з природним середовищем, що забезпечує стале відтворення біосфери (так звана концепція країни «Біосфера») - основи існування людського суспільства у глобальному масштабі. Йдеться про формування і розповсюдження геокультури, яка має забезпечити вихід на режим людино-природної органіки: перетворення у середовищі - це ні що інше, як проникнення нашого мислення у довкілля.
Значною проблемою і в плані дослідження, і в плані навчання є той факт, що географічне середовище в цілому, та його частини не можуть досліджуватись у лабораторних умовах. Перебуваючи у режимі дивних атракторів, вони ніколи не проходять через стани, у яких вже перебували, тобто регулярність, як така, відсутня, що суттєво впливає на можливості прогнозування: головним параметром є інформація, її вироблення. Це вимагає від географа фундаментальних базових знань в області складних адаптивних систем, теорії самоорганізації, теорії інформації, особливостей динаміки абіотичних, біотизованих та антропізованих одиниць географічно-організованого середовища. В той же час під час підготовки географів зростає роль польових досліджень, націлених на набуття навичок з виявлення географічно-цілісних утворень - (гео)холонів≡оргів - одиниць організації географічного середовища. Навчити цьому не можна, тут слід, орієнтуючись на базові поняття й сучасні теоретичні досягнення, навчитися вести самостійний пошук: слід навчитися виявляти системи зв’язків, структури як наслідки енергетичних потоків, від яких залежить динаміка й функціонування географічно-організованих утворень. Досвід минулих поколінь може мати у цьому плані дуже обмежене значення з причини постійних перетворень. Географічна освіта має бути гнучкою та базуватися на розвиту спроможності бачити прояви форм складної географічної організації. Тут треба вчитися самому, а не чекати, що хтось дасть знання, якими можна буде користуватися протягом всього життя: метою є не вивчити підручники й посібники, а вчитися виявляти те, що приховане за зовнішнім порядком, вчитися переробляти потоки сигналів, фактів, даних на нетривіальну інформацію як породження свідомості кожного з нас. Не підручник і не викладач є джерелами інформації, а тільки безпосередній контакт кожного з оточенням. Задача Вчителя (у загальному сенсі) – створити умови, а не дати готові знання: слід не вчити, а вчитися динамічно мислити, не боячись переходу від одних поглядів до інших.

Модуль 2. Організація як провідне поняття географії
Тема 4. Поняття про організацію. Організація і інформація. Організація і порядок. Самоорганізація, екзергія, емергія та якість енергії (transformity). Цілісність, зв’язність та ключовий процес. Комунікація. Поле організації та організаційний ландшафт.
Поняття про організацію. Те, що поняття організації виводиться на перший план, свідчить про те, що головним моментом географічного мислення є не просторовий чи часовий аспекти, як і не фізичні форми зв’язку між речовинними складовими, а саме організаційний. Організація – одне з найскладніших понять, це форма з’єднання частин/складових у цілісність, що дозволяє цю цілісність відтворювати, це спроможність відтворювати свою цілісність в умовах зовнішнього тиску та внутрішньої несталості, це - невидимий клей, що з’єднує частини. Найчастіше організацію уявляють як множину (когорту, ансамбль) áкторів (колектив індивідів), що діють відповідно до спільної мети, базуючись на координації своїх дій шляхом комунікації. Її також можна визначати як пакет відібраних специфічних відношень між складовими, що дозволяє підтримувати/відтворювати необхідні для виживання функції. Організація – це рухливе сполучення функцій, що забезпечують життєвість утворення, і є наслідком сполучення властивостей, це відтворення зв’язків, відносин між áкторами. Слід виходити з того, що порядок на макрорівні є наслідком динаміки складових на мікрорівні. Організація формує композицію, що складається з розбіжностей, які в купі демонструють когерентну поведінку, тобто будь-яка організація виникає внаслідок взаємодії певної кількості складових (áкторів), після чого вона перетерплює зміни, направлені на її удосконалення (самонавчання та коадаптація). Відзначимо, що це може відбуватися тільки, якщо має місце неврівноваженість: згідно з І. Пригожиним, рівновага сліпа і тільки неврівноваженість наділяє утворення «зором». Термін «організація» ставиться у відповідність множині способів та шляхів, завдяки яким поведінка кожного áктора стає соціально (у широкому сенсі цього слова) організованою, тобто такою, що базується на певних спільних нормах, правилах гри (які також змінюються, реагуючи на зміну обставин), зумовлених спільним середовищем, а не його фізичними, хімічними, фізіологічними, психологічними характеристиками. Розрізнюють два базових аспекти організації: 1) структуру групових відносин, що виникає спонтанно, 2) орієнтації, що об’єднують членів групи та визначають характер їх поведінки.
Основою організації є уявлення про характер, типізм зв’яжу між складовими, які можуть бути різної природи, тобто йдеться не про самі зв’язки, а про взяті у цілісності їх головні особливості, які характеризують той чи інший феномен та дозволяють віднести його до тієї чи іншої категорії організаційних утворень. Організація не локалізована у якійсь частині утворення, вона розподілена у ньому, це те, що контролює спільний рух частин. Вона проявляється як патерн (ментальний кристал) - набір характерних особливостей, взятий у їх цілісній формі, що виступає як своєрідне обличчя феномену, що можна запам’ятати та відтворити у пам’яті. Це явище називається емердженцією (проявом). Патерн є інформаційним феноменом, тобто в основі організації лежить саме з’єднання у єдиний інформаційний пул. Патерн організації – форма упорядкування складових - діє подібно закону. В той же час патерни проявляються виключно у порівнянні, тобто вони, так би мовити, підтримують один одного.
Вводиться поняття про організаційну машину, функцією якої є перерозподіл «маси» організації та відтворення досягнутого порушення симетрії. Саме це має досліджувати географ – дію організаційних машин у середовищі, що веде до виникнення утворень географічного рівню складності.
Тема 5. Організація і інформація. Інформація - інтерпретація сприйняття утворенням-реципієнтом сигналів, повідомлень, які впливають на його структуру (тут можуть бути різні варіанти структур) і поведінку. Це завжди несподіваність, неочікуваний ефект, непередбачуваність, що ставить під сумнів можливість її кількісної оцінки, яку можна дати тільки постфактум. Організація є наслідком послідовності здійснених виборів (йдеться про структуру відносин та правила взаємодії) з безлічі можливих варіантів, про більшість яких ми можемо навіть не здогадуватись. Стосовно складних адаптивних утворень це означає, що правила поведінки (це і є відібрана інформація) невідомі заздалегідь, вони виробляються під час становлення і закріплюються, якщо є ефективними в плані підтримки стратегії та процесу. Тому вихід на ту чи іншу форму організації не можна передбачити, вона проявляється спонтанно внаслідок розповсюдження відібраних правил взаємодії серед áкторів, що входять у даний ансамбль. У такому випадку вже йдеться про когнітивність. Цей механізм лежить в основі так званих адаптивних систем, у яких всі елементи відчувають зміни кожного.  
Тема 6. Організація і порядок. Організація формує порядок і проступає через нього, але порядок організацію не породжує (порядок – редуковане відображення організації). Порядок може бути оцінений кількісно (що не можна сказати про організацію). Вона виникає спонтанно (на рівні нашого сприйняття) і є наслідком редукції складності початкового, більш симетричного середовища у межах певного домену, що втягнуто у організаційний режим. Та чи інша конкретна форма організації є зупинкою руху - результатом утворення операційної замкненості. Існують відповідні методи оцінки упорядкованості. Порядок - більше фізичне поняття – це розміщення чи послідовність сутностей у відповідності до певної схеми (чому і йдеться про регулярність), що визначає «місце» кожної складової по відношенню до інших. Порядок виникає тоді, коли має місце регулярність. Це означає, що існує складний зв'язок між порядком, інформацією та організацією. Організація не пов’язана з жорсткою регулярністю та хаосом (турбулентністю), хоча організовані утворення обов’язково мають містити хаотичні режими всередині себе задля оброби сигналів (найкращим режимом обробки сигналів є саме хаос).
Тема 7. Самоорганізація, екзергія, емергія та якість енергії (transformity). Самоорганізація - дуже складний, прихований процес виходу неорганізованого середовища у межах обмеженого домену на певний рівень організації, або спонтанний перехід від одного стану до іншого (закони трансформації структур-стратегій В.Ф. Венди). У другому випадку йдеться про те, що відносно незначні флуктуації завдяки петлям зворотних зв’язків можуть вести до виникнення нових патернів організації. Самоорганізація – це динамічний принцип, що лежить в основі численних форм, що проявляються як у світі абіоти, так і на рівні біоти (біотичні та біотизовані структури) й антропоти (соціальні та культурні структури). Вона внутрішньо притаманна всьому Універсуму і не може бути редукованою. Цей процес слід розглядати як такий, що породжує інформацію й веде до зміни характеру кореляцій між складовими. А це означає, що протягом його дії ми не можемо прогнозувати хід подій та остаточний результат, що ставить під сумнів такий варіант прогнозування, як планування. Активне середовище (а воно включає і людське суспільство з усіма його формами діяльності) живе своїми власними режимами, переходячи від одного до іншого, і більшість з цих режимів нам невідомі. Можна тільки вгадати остаточний результат (певний стан, режим). Отже, самоорганізація є редукцією складності. Терміном «самоорганізація» користуються для позначення розвитку складних адаптивних систем, для яких є характерним різноманіття вихідних станів, що є наслідком випадкових подій, з яких складається її історія, тобто це утворення, що мають історію у вигляді послідовності здійснених виборів (на перший план знову виходить інформація).
Г. Одум, базуючись на принципі максимуму енергії Лотка, розробив концепцію економіки екосистем, яка базується на поняттях екзергії та емергії. Екзергія є екофізичною мірою якості енергії. Ідея Г. Одума є простою: перерахунок будь-якого виду енергії до єдиного «спільного знаменника», яким є енергія сонячного світла. Все різноманіття видів енергії влаштовано ієрархічно, і перехід на більш високий ступінь вимагає витрат. Відношення кількості енергії більш високого рівню до кількості енергії більш низького рівню, що витрачається як сировина, і є мірою якості енергії. Г. Одум назвав її «transformity». Кількість же енергії з врахуванням її якості вимірюється іншою величиною – емергією. Вона дорівнює звичайному тепловому еквіваленту  енергії, помноженому на її якість (transformity) і тому завжди більша за енергію (зазвичай на кілька порядків). Емергія вимірюється у сонячно-еквівалентних джоулях (solar-equivalent joules), скорочено – емДж. Тоді якість емергії стає не безрозмірною величиною, а набуває розмірності емДж/Дж. При цьому Г. Одум скористався принципом максимуму (повноти) використання енергії: будь-які системи під своєї еволюції приходять до найкращого (найбільш повного) використання енергії більш низького рівню при її переведенні у енергію більш високого рівню. Тому ці витрати є не мірою недосконалості процесу отримання енергії вищої якості, а мірою складності досягнення цієї якості. Отже, йдеться про принцип оптимальної утилізації енергії.   
Тема 8. Цілісність і зв’язність, ключовий процес. Організація є основою цілісності утворення, яка виникає завдяки зв’язності складових, яка веде до певної форми, структурно-функціональної організації, що забезпечує інтерактивне функціонування. Проблемним тут є те, що ми сприймаємо конкретні речі, а ціле не бачимо, ціле є результатом синтетичної діяльності нашої свідомості. Чому так? Бо ціле не є сукупністю частин, що входять до його складу, це, в першу чергу, відношення між ними, що виконують функцію клею: ціле – це клей. Існує локальна і глобальна зв’язність, важливим аспектом є когезія. Перша проявляється у вигляді лінійних послідовностей станів (прикладом є катени – повздовжня послідовність комплексів на схилах), що ставить питання про можливість розчленування безперервного ряду (потоку станів) спричинених поступовістю переходів, його відносну дискретність. Глобальна зв’язність – це те, що забезпечує єдність всього утворення (флювіального басейну, біогеоценозу, міста, регіону тощо). На цьому рівні виникає об’єднання комплементарних одиниць у цілісність, що здійснюється завдяки ключовому процесу як зв’язці всіх елементарних процесів у межах даного домену (прикладами є басейно-формуючий, місто-формуючий, регіон-формуючий процеси тощо). Глобальним ключовим процесом є геопроцес. Зв’язність проявляється через зовнішні структурні показники, кореляції. Когезія – набір значимих відношень, що визначають основу патерну. Цілісність – це не просто певне утворення, яке ми виділяємо у середовищі, тепер це утворення як перетворена частина середовища, що включене у його дію і підтримує її, тобто середовище – це не ємність, у якій знаходиться дане утворення, а область, втягнута у активну дію (тоді як все середовище – це Природа, взята «сама по собі» безвідносно до того, як вона включена у взаємодію), яка не може бути постійною і сталою - вона мінлива, залежить від того, у який спосіб утворення вступає з ним у взаємодію.
Тема 9. Комунікація. Організаційний режим виникає у випадку наявності поля комунікації, через посередництво якого складові/компоненти - áктори - мають взаємодіяти між собою задля вироблення спільних правил гри. Це дозволяє їм отримувати сигнали про існування один одного і вступати у взаємодію. Саме завдяки комунікації може бути досягнута функціональна сумісність (interoperability) та коонтогенез (термін, запропонований В.Є. Хиценком). На відміну від поширеної думки, комунікація не є обміном інформацією, бо передача інформації, як така, взагалі не відбувається, має місце передача сигналів, даних, повідомлень тощо, які, будучи сприйнятими, стають основою інформації. Комунікація вводить áктори у спільну організовану діяльність. Згідно з А. Тойнбі, у своїй первинній грецькій формі (koinonia) та латинському перекладі (communio) це слово означало участь у якій-небудь спільній справі та виражало саму суть поняття спільноти, соціуму, суспільства. Йдеться про те, що спільна дія без комунікації в принципі неможлива (насправді, вірогідність такої дії без комунікації є зникаюче малою). Отже, саме комунікація з’єднує áктори у цілісність, що створює враження наявності у неї цілі. Комунікація, таким чином, виступає зв’язувальним середовищем, медіумом, вона веде до зростання конгруентності складових, їх функціональної злагодженості, синхронізму.
Тема 10. Поле організації та організаційний ландшафт. Тут слід виходити із загального розуміння термінів «поле» та «ландшафт». Поняття «поле» тут розуміється як множина зв’язків/відносин між членами організованих ансамблів: організаційне поле визначається як домен, у межах якого організаційна активність структурована мережею відносин між áкторами, що створює структурні напруження. Можна перебувати у фізичних межах організованого утворення і не бути задіяним у зв’язках. Використання поняття «поле» тут є доречним, бо відносини між частинами не зводяться до точок, вони встановлюються між áкторами, заповнюючи всю область: áктори занурені у поле активності. Саме такий підхід відповідає (гео)холонам≡оргам як одиницям організації.
Ландшафт - це патерн, множина зв’язаних між собою й узгоджених головних рис того чи іншого явища, що виявляються реципієнтом, інтегральний образ, який виникає внаслідок контакту реципієнта з феноменом на їх спільній межі («поверхні»). Йдеться про патерн організації середовища, який стає основою для вироблення реципієнтом рішень. Далеко не все ми сприймаємо у інтегральній формі.
Модуль 3. Географічно-організоване середовище: Географічна організація. Геогенез та його симбіотична природа. Геопроцес, розвиток у режимі, що не обмежується кінцевим станом (open-ended way). Формування геотіла, концепція «EVO-DEVO» та evo-devo-географія.
Тема 11. Географічна організація. Вона пов’язана з важливими обмеженнями, в першу чергу – наявністю складності та гетерогенності (у певних планетарних умовах). Коли йдеться про складність, мається на увазі, в першу чергу, динаміка, що веде до породження інформації. Це припускає наявність середовища, що складається з частин різної природи, які, однак, знаходяться у єдиному полі  комунікації. Таким чином, географічно-організоване середовище вже не сприймається як вмістилище, це субстанція, яка містить потенціал породження будь-чого - джерело всього нового. Але в різних своїх частинах воно має різний рівень організації. Це контролюється геогенезомпроцесом формування географічно-організованих утворень.
Тема 12. Геогенез та його симбіотична природа. Це процес утворення одиниць географічної організації шляхом зв’язування áкторів різної природи, який реалізується при умові втрати рівноваги в межах окремих доменів середовища і порушення симетрії та рухом у бік структурно-фунціональної повноти (насиченості складовими, задіяними у виконанні різних функцій, та їх доцільності), що визначає і кордони утворення, як і розміри такого домену. Саме на цьому рівні проявляється конвергентно-дивергентна динаміка: геогенез найбільше проявляється у конвергентних потоках, бо такі режими сприяють ущільненню комунікації. Важливою якістю виступає комплементарність (доповнювальність, додатковість) – особливість, яка базується на утворенні сполучень, в яких складові доповнюють одна одну, тим самим визначаючи можливість інтеграції у більш масштабну конфігурацію. Термін «симбіоз» (symbiosis), запропонований у 1876 році мікологом А. де Бері, означає зв'язок двох або кількох одиниць, який підвищує успішність їх спільної дії, тобто росту її ефективності. Геогенез веде до утворення складно організованого геосередовища, особливістю якого є наявність скейлінгу – подібності форм організації на різних масштабних рівнях. Це вимагає формування уявлень про фрактали (розроблено Б. Мандельбро) та фрактоїдні властивості географічно-організованого середовища.
Áктори не існують самі по собі і не виявляються, поки не проявиться їх активність (що буде помічена іншими áкторами), як виробництво розбіжностей-інформації, і саме у цей момент відбувається їх локалізація – до того вони присутні тільки як потенційна можливість та проявляються, як відклик на виникнення певної ситуації: не можна заздалегідь передбачити, де проявиться активність. 
Концепція орієнтирів та індикатори Бісйо. Будь-яка організація (цілісність) має бути пов’язана з певною метою, без якої вона не має сенсу. У цьому плані цікавою є концепція орієнторів, розроблена Г. Босселем (як варіант - Боссé) на основі індикаторів, сукупність яких визначає ступінь життєвості організаційного усамітнення Бісйо, сукупність яких визначає ступінь життєвості організаційного усамітнення. Орієнтори задають головні орієнтири організації, що формується і функціонує у середовищі з певними властивостями.
Тема 13. Геопроцес. У обмеженій частині земного середовища протягом 3,5 - 4 мільярдів років протікає процес, що отримав назву «геопроцес», який є приладом ключового процесу. Ідея єдиного процесу була запропонована О. Ковальовим у 1997 році та доповнена В. Андрейчуком. Це направлений процес формування у обмеженій частині планети складно організованого середовища, що включає абіотичні, біотизовані та антропізовані форми, вкладені одна в іншу у відповідній послідовності. Саме це й дозволяє говорити про абіотичну геосферу, біосферу та антропосферу, кожна з яких має свою структуру, що формується спонтанно. Такий процес не заданий ззовні, він стимулюється всередині і «направляється» пошуком такого стану, який забезпечує найбільш високу вірогідність виживання одиниць організації, що виникають внаслідок геогенезу. Геопроцес слід розглядати як особливу форму голоруху (англ. - holonomic movement) в умовах певної частини планети. Згідно з Д. Бомом, все є потік, нероздільна цілісність у безперервному потоці: «кожна відносно самостійна та стала структура має розумітися не в якості чогось незалежно і постійно існуючого, але скоріше в якості похідної, народженої у цілісному русі потоку що, в кінці кінців, розчиняється у цьому ж потоці. Те, як вона породжується і підтримує своє існування, ... залежить від її локальної функції всередині потоку». Отже, є сам процес становлення, а всі об’єкти, сутності, умови, структури і т. п. – всього тільки форми, які можна виділити з цього процесу. Це процес розгортання/становлення географічно-організованого середовища, який включає виникнення абіотичного (абіогеосфери), біотизованого (біосфери) і антропізованого (антропосфери) геодоменів, кожен з яких має свою особливу структуру. Слід відзначити, що кожний наступний рівень організації не може існувати без попередніх, вони вкладені у них та проростають у їх лоні. Такі процеси пов’язані з еволюцією складності географічно-організованого середовища. Геопроцес слід розглядати як прояв глобального еволюційного руху, який на сьогодні розглядається напрямом, що у варіантах називається «Універсальна історія», «Велика історія», «Глобальна історія» тощо. Суть його - у розгляді інтегральної моделі еволюції Всесвіту, що пов’язує розвиток абіоти, біоти та антропоти (включаючи мислення, духовність та культуру), причому процес йде з прискоренням. Основою цього погляду є те, що зміни, які мали місце протягом 13 – 15 млрд. років, демонструють векторну направленість, що підтверджується емпіричними фактами. Він був заснований П. Тейяр де Шарденом та Е. Леруа і має за мету створення цілісної картини еволюції на всіх рівнях світобудови. Простим поясненням векторного характеру глобальної еволюції є те, що вона реалізує та звану програму «intellectualdesign», націлену на досягнення певного кінцевого стану (телеологічний підхід), прикладом чого є сильний антропний принцип.
Розробки астрофізика Е.Дж. Шейсона зв’язують організацію з потоком енергії. Він виявив позитивний зв'язок між складністю внутрішньої організації утворень та питомою щільністю енергетичного потоку (кількість вільної енергії, що проходить через систему в одиницю часу, на одиницю її маси). Ця залежність (відношення Шейсона) настільки універсальна, що дозволяє використовувати питому щільність енергії як кількісний індикатор структурної складності
Відповідно до того, áктори якої природи задіяні у організаційному режимі, слід розділяти абіотичні, біотизовані (перетворені діяльністю біоти) та антропізовані (перетворені діяльністю антропоти) рівні організації. Але  у будь-якому випадку абіотична організація є базовою. З виникненням біоти відбувається трансформація середовища, яке набуває набагато більш географічного характеру, а з виникненням антропоти має місце його переформування, пере-створення, що остаточно робить його географічним.
Тема 14. Формування геотіла, концепція «EVO-DEVO». З образом тіла пов’язується цілісність та значимість того стану, який з’єднує всі структурно-функціональні складові географічно-організованого середовища. Геотіло є результатом геопроцесу та дії геогенезу і є завершальним станом становлення географічно-організованого середовища, що відзначається структурно-функціональною повнотою, цілісністю та узгодженістю складових. Звісно, йдеться не про тіло у фізичному розумінні, скоріше, геотіло ближче до біологічного, чи навіть соціального тіла, у якому має місце чіткий розподіл функцій, синхронізм та узгодженість, але геотіло має свої особливості.
Важливим питанням є цефалізація геотіла (згідно з законом Д. Дана) та концентрація когнітивної функції. Когнітивні властивості та Інтернет - мозок геотіла як прояв його цефалізації.
Концепцію «Evo-Devo», що отримала розвиток в рамках біології, є важливою у зв’язку з питанням формування геотіла. Якщо еволюційна біологія робить акцент на таких функціональних моментах, як оптимальний дизайн та ціна адаптації, то «evo-devo»-біологія концентрується головним чином на структурних факторах на кшталт шляхів, якими частини тіла можуть бути побудовані. Отже, ставить питання про значення розвитку у адаптивній еволюції. Йдеться про те, що еволюція та розвиток йдуть за схемою, яка забезпечує перетворення окремих фрагментів на частини цілого: відбувається холархізація, у якій подавлена конфліктність та відкрита конкуренція. Подібні питання стоять і перед географією. Становлення геотіла на нашій планеті відбувається поступово, тому слід розуміти, як ті чи інші структури та функції пов’язуються за для формування цілісності. Географічно-організоване середовище сформоване організаційними одиницями, які весь час виникають і зникають. Отже, має бути тенденція, напрям якої – поступовий транзит всього середовища у бік все більшої злагодженості його структурно-функціональних складових. Йдеться про те, що кожний орган (у широкому сенсі слова) оптимізується/підганяється для виконання певних функцій (які не присутні апріорі), що забезпечує максимальну відповідність стосовно єдиного організму. При такому баченні еволюція характерних рис може знайти пояснення через їх функції. Отже, варто говорити про «evo-devo»-географію.  
Тема 15. Підходи-парадигми відображення географічних феноменів та їх відповідність сучасним уявленням про географічно-організоване середовище: географічний комплекс, геосистема, геохолон≡геоорг. Характерний простір-час.
Ідея географічного комплексу була плідною, такий погляд свідчив про намагання створити цілісну картину гетерогенного середовища. Але його основу складав фізикалізм, який на той час розглядався як найбільш відповідний науковій картині світу. Це було дуже серйозним обмеженням. Тому геокомплекс краще розглядати як сполучення активних поверхонь, тим більше, що все відбувається саме на поверхнях: саме поверхні сприймають сигнали і обробляють їх. Важливим моментом тут є ступінь їх розвиненості: чим він вищий, тим більше проявляється життєвість утворення.
Ідея геосистеми була породжена становленням і розповсюдженням системного підходу у вигляді теорії систем. Вона мала для свого розвитку благодатний ґрунт – біологічну організацію, включаючи біосоціаьні форми, що стало підґрунтям для введення поняття про екосистему, запропонованого у 1935 році А.Дж. Тенслі. Термін «геосистема» був введений В.Г. Сочавою у 1963 році і швидко поширився серед географів. Однак геосистемне бачення також наштовхнулося на обмеження, бо далеко не все можна описати у термінах системної методології. З часом цей термін взагалі почали зв’язувати з речовинними структурами, хоча основою системного погляду є сукупність зв’язків між складовими. Більше того, системне бачення вимагає наявності чітких кордонів між системою та її середовищем, через яку здійснюється обмін. В природі далеко не завжди можна виділити такі кордони. Це викликає потребу у переході до іншого світогляду – холонічно-холархічного.  

Модуль 4. Одиниці географічної організації. Геохолони/геоорги як сенсоріуми, обробка сигналів та виробництво інформації.
Тема 16. Одиниці географічної організації – геохолони/геоорги.
Будь-яка форма організації припускає наявність організаційних одиниць, з яких складається відповідна область дослідження. Так, елементами хімічної організації є молекули, біологічної – клітини, з’єднання яких веде до утворення більш складних форм біологічної організації – живих організмів та їх об’єднань (біоценозів), в соціології це елементарний соціум - група, а їх з’єднання забезпечує існування більш крупних соціальних груп, що веде до виникнення соціальної ієрархії. У науковій сфері подібним формам організації відповідає термін «холон» або «орг», а їх об’єднанням – термін «холархія». Холон (Greek: ὅλον, holon походить від ὅλος, holos "ціле")) є водночас і цілим, і частиною якогось більшого холону (тобто це - цілеÈчастина), і сам складається з менших холонів, а холархія, як форма їх з’єднання, виступає як клей, що зв’язує їх. Отже, холон чи орг – це образ-поняття, що відповідає будь-якому утворенню, у якому проступає цілісність та пріоритет внутрішнього над зовнішнім, яке, однак, не перетворюється на щось замкнене та відокремлене бо воно само (утворення) є тим самим середовищем, тільки зміненим під дією організуючого процесу (відбувається концентрація певних властивостей, розосереджених у середовищі). Йдеться про нелокальність холонів≡оргів: кожен з них присутній у всьому холонічно організованому середовищі (нелокальна узгодженість), що забезпечує їх соціальність, і кожний з них існує як наслідок відношень з іншими холонами≡оргами. У загальному плані (гео)холонорг – це певна конфігурація áкторів (холонів більш низького рівня), що корелює з конфігураціями інших утворень, тобто містить інформацію про інші подібні форми організації (як середовище). Це означає, що властивості таких форм організації не мають абсолютного значення/смислу, їх завжди слід оцінювати та характеризувати відносно інших організаційних форм. Тому жодне з утворень не може розглядатись як усамітнене, що є суттєвою відмінністю від позиції, основу якої є системне бачення. Важливою рисою такого бачення є те, що холони≡орги, складаючись з частин, самі є частиною більшого цілого, тобто все середовище представляється як холархія – ієрархія холонічних утворень, яка не є формою підпорядкування, це - порядок зростання цілісності та рівню організації. Згідно з К. Уїлбером, холархія характеризується глибиною та розмахом. Прогресивна еволюція формує рівні зі все більшою глибиною та все меншим розмахом. Кожний холон/орг має свою зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона досліджується емпірично, об’єктивно, внутрішня – виключно діалогічно (до внутрішнього можна отримати доступ тільки шляхом спілкування, бо вона вимагає тлумачення та переживання, що вже вводить суб’єктивні розбіжності). Важливою властивістю холонів≡оргів є те, що вони є джерелом новацій. Можна припустити, що формування (гео)холонів≡оргів відбувається у конвергентних режимах, а їх розпад – у дивергентних, тобто мають існувати своєрідні карти відповідних режимів.
У всіх випадках ми маємо два процеси, які йдуть паралельно: це індивідуалізація (усамітнення, монадизація, виокремлення з рухом у бік максимальної незалежності від зовнішнього середовища) та інтеграція (об’єднання). В географії це також має місце: ми стикаємось з одиницями організації, які отримали назву «геохолони» або «геоорги» (обидва терміни еквівалентні, перший з них вказує на те, що головним моментом їх природи є цілісність, у другому випадку – організація), які вступають у взаємодію між собою, формуючи цілісно організоване середовище. Тут немає протиріччя, бо цілісність можлива тільки при наявності організації, а організація як процес – це рух до цілісності, спричинений внутрішніми потенціями, що робить їх подібними до живих організмів. Важливим тут є те, що такі утворення є пороговими, тобто для їх виникнення слід здолати певний поріг складності.
Отже, ми маємо справу з феноменом життєвості. Організаційні утворення – це, в першу чергу, операційно замкнені утворення у єдиному поступальному русі, відповідно, вони мають відзначатися неперервністю. Це означає, що їм властива «мета» максимізації виживання. Вони виникають як організаційні хвилі, які охоплюють певні частини середовища. Кожне таке утворення має свій життєвий цикл – стадії зародження, досягнення функціональної зрілості (структурно-функціональної повноти) та старості. При такому баченні (гео)холони≡орги слід розглядати як географічні ХороХроноОрги – частини просторово-часового континууму, які відзначаються своєю особливою організацією, певною протяжністю і тривалістю, що дозволяє говорити про їх життєвий цикл.
Тема 17. (Гео)холони≡орги як сенсорі уми (відчувалища): вузли обробки сигналів та виробники інформації (інформаційні машини).
Кожний організаційне утворення є вузлом, що переробляє хаотичний потік сигналів/даних/повідомлень. Це означає, що організаційне утворення перетворює хаотичний потік сигналів на оживлену структуру та дію, завдяки чому й формується географічно-організоване середовище (геосередовище): виробляти інформацію (робити вибір) саме й означає жити (саме це дозволяє визначати такі утворення як життєві). Цей процес є надзвичайно складним, суть його полягає у редукції складності. З одного боку, такі утворення не мають чітко виражених кордонів, з іншого – вони повинні мати щось, подібне до шкіри (пограничної поверхні) - частини, де саме й відбувається обробка сигналів/даних/повідомлень. Найбільш надійним способом обробки сигналів є хаотичний режим. Отже, кожне організаційне утворення, щоб бути окремістю, повинно мати відокремлені області відносно сталого функціонування та збудженості. Організаційні утворення можна уявляти як своєрідні оргкрути – частини середовища з порушеною симетрією.

Модуль 5. Об’єднання (гео)холонів/оргів. Геополе та географічна картографія.
Тема 18. Мережа (гео)холонів/оргів як географічно-організоване середовище. Організаційні одиниці не існують відокремлено, вони зв’язані між собою у вигляді мережі, зануреної у комунікативне середовище. Прикладами таких мережевих структур є флювіальні басейни, біогеоценози, антропогенні мережеві утворення (регіональні системи поселень) тощо. Мережевий характер зв’язків означає, що всі організаційні одиниці середовища пов’язані між собою.
Тема 19. Об’єднання áкторів у адаптивні системи, буферні зони та геофронти. Поняття про адаптивні системи та їх особливості (наявність багатьох діючих складових та реакція на поведінку кожної з них). Для них є характерним нелінійність та здійснення контролю без централізації. Між окремими доменами з властивостями адаптивних систем та операційної замкненості формуються буферні зони.
Тема 20. Ієрархія↔гетерархія↔геохолархія. Всі організаційні утворення задіяні у постійних режимах об’єднання та розпаду, що веде до виникнення у географічно-організованому середовищі ієрархічних або гетерархічних форм, які, зрештою, формують геохолархію, яка відрізняється складною топологію. Найбільш поширеною особливістю є так звані вкладені структури (nested structure). У географічно-організованому середовищі діють два зустрічних режими упорядкування, пов’язані між собою - «вгору вниз» («up-down»).
Тема 21. Геополе, географічна картографія та ГІС. Єдиний спосіб ввести поняття «поля» в географію – пов’язати поле й організацію. Концепція геополя добре узгоджується з холістичним поглядом (започаткований Я. Сматсом, 1926) та холархією (запропоновано А. Коестлером, 1967): поле безперервне, воно само породжує хвилі активності, які в певних умовах ведуть до виникнення асиметрії у вигляді областей з більш високою концентрацією організації, що підтримується формуванням відповідної структури. Це гетерогенне організаційне поле, яке відзначається розподілом організаційного потенціалу середовища (імовірністю виникнення інновації, поштовху до самоорганізації з її інтенцією), у якому ми також перебуваємо і складовою якого є водночас і áкторами, і спостережниками. Поле формується напруженнями між організаційними утвореннями – холонами, в свою чергу, самі підтримуються цим полем.
Протягом багатьох років картографію з’єднували з географією, вважаючи її розділом географії, хоча способи відображання даних на картах використовуються у різних наукових напрямах. Це стосується і так званих «ГІС», які більш коректно називати «системи просторових даних» - «SSD». Але географічна картографія повинна мати справу з відповідними одиницями географічної організації та їх об’єднаннями. Йдеться про карти щільності організації. На сьогодні така форма відображення відсутня.
Активний розвиток інформаційних технологій та поширення інтернету сприяли появі так званих «Великих даних» - величезних наборів даних з індивідуальних приладів та різноманітних датчиків, що доступні онлайн. Це спричинило утворення нових напрямків – «Машинне навчання» та «Видобуток даних», метою яких є автоматизована обробка великих даних за допомогою програм, що самоорганізуються, виявлення в них закономірностей та їх візуалізація. Подібні технології успішно застосовують при класифікації послідовностей ДНК, розпізнаванню мовлення та рукописного введення, вирішення проблеми заторів у містах тощо. Ця технологія цікава для географії бо дає можливість: 1) отримати велику кількість даних про активність людей, соціальних груп, тварин, річок тощо; 2) на основі методики, що самоорганізується, виявити взаємозалежності та зв’язки між áкторами різної природи з метою прояву географічних форм організації; 3) візуалізації у n-мірному просторі áкторних мереж, згущень взаємодій тощо, відомі приклади таких візуалізацій соціальних мереж, клітинного метаболізму, що дали плідні результати. Використання згаданих розробок може сприяти розвитку адекватних для географічного рівня складності способів обробки даних та їх візуалізації. Тобто відкривається можливість перейти від статичної картографії, що відображає земну поверхню, до відображення внутрішньої динаміки географічних утворень у чотиримірному просторі-часі, чому сприяє розвиток так званої техніки рендерінгу.

Тема 22. Ландшафт/рельєф як патерн місцевості. Ландшафтознавство та його місце серед наукових дисциплін. Цей розділ присвячений ландшафту та рельєфу, найскладнішим у сучасній географії (і не тільки). Терміни «ландшафт» та «рельєф» не є суто географічними, вони позначають базове поняття ландшафтознавства як науки про патерни. Цими поняттями користуються архітектори, художники, археологи, а останнім часом й фізики, соціологи, політики, економісти, психологи, космологи тощо. Але найбільш адекватним є їх вживання саме в географії, бо йдеться про організацію денної поверхні (ландшафт – земле-упорядкованість), яка, можна так сказати, презентує організаційний режим. Основу ландшафту й рельєфу як патерну складає структура денної поверхні (у тому числі водної), її фізіографія, хоча можна говорити і про небесні ландшафти. Для формування патерну організації слід перейти від деталей до фактури, що саме й є його основою. Фактура (від лат. factura – обробка, будова, творення, своєрідність тощо) – це характер поверхні, що лежить в основі її патерну. Різниця між фізіографічною структурою поверхні та ландшафтом чи рельєфом наступна: перша стосується саме фізичної поверхні, яку ми сприймаємо й описуємо об’єктивно, в той час як ландшафт/рельєф є глибиною цього утворення, яка осягається шляхом діалогу з нею. У фізіографічну структуру вглядаються, як у зовнішнє, тут всі речі мають однозначне місце розташування, а ландшафт/рельєф не має локального місця і їх созвідують, як внутрішнє. Саме такий варіант розуміння ландшафту/рельєфу є найбільш тісно пов’язаним з його баченням А. Гумбольдтом, який вводив поняття про ландшафт у науковий вжиток. Розуміння ландшафту/рельєфу є важливим, бо саме з нього найчастіше починається дослідження географа. Ландшафт/рельєф розглядається як ментальна організація рисунку й конфігурації денної поверхні, що базується на проясненні.

Модуль 6. Рівні організації географічного середовища - абіотичний, біотизований, антропізований.
Тема 23. Загальні уявлення про рівні організації. Рівні організації у географічно-організованому середовищі формуються слідом за появою відповідних áкторів, дія яких виступає як організуючий початок. Так на нашій планеті з’явилися абіосфера, біосфера та антропосфера, кожна з яких, у свою чергу, має певну диференціацію. 
Тема 24. Абіотична організація, геоморфологія як відповідний науковий напрям. Розглядаються головні властивості абіотичних áкторів, як то ґрунтових мас, води, повітря, та можливість виникнення між ними системних зв’язків. Ці питання вивчаються геоморфологією. Саме з організації на абіотичному рівні починається геопроцес.
Тема 25. Біотизований рівень організації, біогеографія як відповідний науковий напрям. Розглядаються головні особливості живої речовини як áктора. Самі організми, їх зв'язок із середовищем є областю дослідження біології та екології як її складової. Важливим моментом є розходження по функціональних нішах, що саме і дозволяє їм формувати комплементарні з’єднання. Всі вони існують в межах абіотичного середовища. Вступаючи з ним у взаємодію, вони перетворюють його і, водночас перетворюються самі, формуючи біотизовані організаційні форми різного рангу, вся сукупність яких формує біосферу - область дослідження біогеографії. Отже, географія має досліджувати ті цілісні утворення, які виникають внаслідок життєдіяльності живих організмів без біоцентричного акценту.
Тема 26. Антропізований рівень організації, людина як складова географічного середовища, антропогеографія як відповідний науковий напрям. Уявлення про панархію. Розглядаються головні особливості людини як áктору. Самі люди та їх об’єднання є областю дослідження антропології та соціології. Внаслідок взаємодії люди формують соціальні групи, громади, які входять у взаємодію із середовищем, трансформують його і перетворюються самі. Це зумовлює виникнення культури як зв’язці відібраних режимів життєдіяльності, яка редукує складність поведінки соціальних груп і окремих людей. Культуру можна визначати і як спільний для холонів певного рівню глибини простір світу – згідно з К. Уїлбером, простір множини того, на що вони можуть відгукуватись/реагувати. Так виникають антропізовані організаційні форми, різного рангу, вся сукупність яких формує антропосферу - область дослідження антропогеографії. Важливим є підхід, що отримав назву «панархія» – розуміння спільної трансформації людських та природних утворень. Це відкидає потребу у так званих, соціальній, суспільній, економічній, культурній географії та подібних їм напрямах. Але Людина – це не просто áктор, людина є очами і мозком Природи. Тому на кожному етапі еволюції геосередовища, у якому задіяна Людина, воно (геосередовище) дивиться на себе іншими очами, бо змінюються підходи, проявляються нові пізнавальні здібності, формується нова картина світу, а кожна картина світу – це спосіб дивитися на світ. Таке бачення є Геосвіт. Це означає, що з ростом повноти пізнання геосередовищем себе світи змінюються. Отже, Людина є не звичайним áктором у складі геосередовища, вона здійснює відображення цього середовища і себе як його частину. А оскільки Людина має історію, то її відображення змінюється, відповідно, змінюється й бачення геосередовища. Це означає, що Геосвіт, по суті, є продовженням мозку Людини. Ні Людина, як суб’єкт, що пізнає, ні геосвіт, що пізнається, не задані від начала.    

Література:
Тойнби А.Дж. Постижение истории. Москва: Прогресс, 1990.
http://www.samomudr.ru/d/Tojnbi%20A.%20_Postizhenie%20istorii.pdf
Bohm D. Wholeness and the Implicate Order. - London and New York: Routledge & Kegan Paul. – 1980.
Panarchy: understanding transformations in human and natural systems / edited by Lance  H.  Gunderson, C. Holling. - Washington • Covelo •  London: ISLAND  PRESS, 2002. – 507 р.
Gould S.J. The Evolution of Life on the Earth. SCIENTIFIC AMERICAN, October 1994. – Pp. 85 – 91. -
Уилбер К. Краткая история всего. Перевод В. Данченко. К.: PSYLIB, 2007. По изданию: Ken Wilber. A Brief History of Everything, Boston: Shambala Publications, 1996.
Хиценко В.Е. Cамоорганизация. Элементы теории и социальные приложения.  "Либроком" (2014) - http://politiko.ua/blogpost40212
Chaisson, E. Cosmic evolution: the rise of complexity in nature / Eric J. Chaisson; illustrated by Lola Judith Chaisson. Copyright (©) 2001, President and Fellows of Harvard College. - http://bookzz.org/book/501297/c4c350
Andreychouk V. The enolution of  Geographical environment and contemporary Geography. Methodology of landscape research. Dissertations Commission of Cultural Landscape No. 9. Commission of Cultural Landscape of Polish Geographical Society, Sosnowiec, 2008. – Pp. 5 – 37. – http://collectedpapers.com.ua/en/herald/480-481/evolyuciya-geografichnogo-seredovishha-i-suchasna-geografiya-andrejchuk-v
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Ecosystem Theories: Orientor Theory. 1st version completed 11/25/2009 by F. Scott and K. Witte, 2nd version (adaptations, changes) by D. Kasimov, 2010. –http://openlandscapes.zalf.de/openlandscapeswiki_glossaries/Ecosystem%20Theories%20-%20Orientor%20Theory.aspx

Bossel H. Indicators for Sustainable Development: Theory, Method, Applications. A Report to the Balaton Group. - Published by the International Institute for Sustainable Development, 1999. – 124 p. - http://www.ulb.ac.be/ceese/STAFF/Tom/bossel.pdf

12 коментарів:

  1. В этой "Программе" буквосочетание "гео" встречается более двухсот раз. Всё бы ничего, если бы речь шла просто о географии. Но автор претендует на ОБЩУЮ географию. Спрашивается, общая чего с чем? И вообще, какой смысл писать ОБЩУЮ науку для одной-единственной планеты. А ведь наверняка нужна своя "...графия" для Луны, Венеры, Марса и других небесных тел. Неужели для каждого небесного тела будет своя ОБЩАЯ наука? Что ж тогда в ней общего? Автор должен понимать, что слова "гео" и "общий" несовместимы. Если "гео", то значит не "общий". А если "общий", то значит не "гео".

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Честно говоря, понял Вашу мысль лишь со второго раза. Не заостряя внимание на некоторой сумбурности, и на мой взгляд, переусложненности программы (оставлю это на усмотрение более компетентных людей), авторы не претендуют на создание новой науки или учебной дисциплины. Речь идет о новой программе вводного курса для учащихся географических и смежных специальностей.
      Просто изложена она, исходя из новейших теоретических подходов, а не на бездумно повторенных в миллионный раз вещах, если и имевших смысл во времена диамата, то лишь для тех, кто в этом что-то смыслил и далеко не всегда для тех, кто читал и читает эти лекции.
      Если программа и будет проходиться (и это правильно) на первом курсе параллельно с основами научного знания, в настоящем виде она скорее внесет сумятицу в умы первокурсников, вместо того чтобы познакомить с разнообразием актуальных взглядов на природу, предмет и методы в географии.
      Успев познакомиться со взглядами А. Ковалева и не вполне разделяя их, мне было легко вникнуть в суть предложенного. А это значит, что над программой еще трудиться и трудиться заинтересованным специалистам. Вот только специалисты эти заняты разработкой около-социологических и около-экономических вопросов, позабыв, что география естественная наука.
      Борис Эмм

      Видалити
    2. Олекса Ковальов "Номад"9 листопада 2016 р. о 15:35

      Шановний Борисе, дякуємо за, в цілому, позитивний відгук. Цілком погоджуємося з тим, що ні при яку нову географію не йдеться, йдеться тільки про переосмислення області її дослідження з позиції сучасних досягнень. До речі, мені вже запропонували спробувати прочитати в одному вузі такий курс, я відмовився, вказавши саме на це - непідготовленість студентів і викладачів, що читають інші курси. Насправді, це - задача для молодих людей. Не знаю, на якому році навчання слід читати такий курс, але, схоже, його слід вважати таким, що орієнтує, отже, він має читатися як можна раніше, можливо, відразу після курсу "Загальне землезнавство", якщо цей курс завершується у першому семестрі. Мені також приємно, що Ви, шановний, не погоджуєтесь з деякими моїми поглядами - це абсолютно нормально, бо інакше не було би підстав для дискусій. Однак, хотілося би побачити Ваші розробки на нашому сайті, щоб розпочати дискусію.

      Видалити
  2. 1. "Якщо йдеться про загальну географію, її мета - відповісти на питання: як і при яких умовах на планеті (не тільки нашій) може сформуватися рівень організації, який ми ідентифікуємо як географічний, і що це означає." - з програми.

    2. "слова "гео" и "общий" несовместимы. Если "гео", то значит не "общий". А если "общий", то значит не "гео"." - аргументуйте.

    Якщо Ви хочете вести дискусію, то пишіть під справжнім ім’ям.

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов "Номад"8 листопада 2016 р. о 17:12

    В этой "Программе" буквосочетание "гео" встречается более двухсот раз. Всё бы ничего, если бы речь шла просто о географии. Но автор претендует на ОБЩУЮ географию. Спрашивается, общая чего с чем? И вообще, какой смысл писать ОБЩУЮ науку для одной-единственной планеты. А ведь наверняка нужна своя "...графия" для Луны, Венеры, Марса и других небесных тел. Неужели для каждого небесного тела будет своя ОБЩАЯ наука? Что ж тогда в ней общего? Автор должен понимать, что слова "гео" и "общий" несовместимы. Если "гео", то значит не "общий". А если "общий", то значит не "гео". - пише нам пан Unknown.
    Дуже "слушне" зауваження. Пан не знає, що вже давно вже існує "Географія Марса" (наприклад, http://en.academic.ru/dic.nsf/enwiki/239990, є й монографія), як і "Геологія Марса" чи інших планет тощо. Пан не знає, що це все - умовності. Наша планета має найбільше різноманіття і найбільш виразне географічне середовище, отже є можливість дивитися саме з цієї - для нас центральної - позиції. Ви же не будете вводити нескінченну кількість "...графій". З часом у цих назвах всі заплутаються. А казати про географію тієї чи іншої планети цілком нормально, бо йдеться про певний рівень організації середовища. Отже, географія вже не стосується тільки нашої планети, і це нормально. Більше того, пан не знає, що інші дисципліни мають розробки загального плану, наприклад, "Загальна біологія", "Загальна геологія" тощо. Йдеться про такий рівень уявлень, на якому структури і процеси не прив'язані до конкретних місць, територій, ось у чому полягає сенс слова "Загальна". Вам, пане, варто трохи охолонути від злоби, сісти, подумати і, можливо, щось цікаве написати, а намагатися охаювати те, що є абсолютно новим, не є ознакою вченості.

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов "Номад"9 листопада 2016 р. о 15:33

    Я хочу звернути увагу читача на те, що такі погляди, які продемонстрував пан Unknown, є проявом доволі вузького бачення географії. Пан - звичайний приземлений ментальний плоскатик, який в принципі не може розгорнути свої уявлення у третьому вимірі - вимірі, що базується на понятті "організація", тому він і скалиться. "Загальна географія" демонструє, що географія стає дійсно загальнозначимою дисципліною, яку з часом слід буде викладати студентам самих різних спеціальностей. Проблема тільки у тому, що для читання такого курсу слід перейти на зовсім інші наукові позиції, оволодівши теоріями складності, інформації, самоорганізації, холістичними поглядами на світ тощо. Це - велика робота. Саме у цьому напрямку мають бути розгорнуті і дослідницькі розробки замість тієї мури, яку сьогодні видають аспіранти та докторанти. При всьому цьому базовим рівнем підготовки лишаються польові дослідження, бо Природа має свою мову, від вивчення якої й слід починати свій шлях у географії.

    ВідповістиВидалити
  5. Олекса Ковальов "Номад"10 листопада 2016 р. о 16:12

    Шановний Борисе, справа у тому, що під час роботи у Каразінському університеті я вів спецкурс "Вчення про геосистеми", хоча, звісно, там ще не було геохолонів і багато чого іншого, що є у цій програмі. Були і практичні заняття. Маю сказати, що цей курс користувався успіхом у серйозних студентів. Але сьогодні питання стоїть так: географія потрапила у режим дуже жорсткого аттрактору. Всі мої статті останніх років і ця програма - це спроба вивести її з цього неприємного стану. Подивіться, що пишеться в дисертаціях - це ж просто катастрофа. Думаю, що серйозним молодим викладачам підготовко такого курсу цілком під силу, треба тільки здолати психологічну перепону і попрацювати над тими виданнями, які можуть забезпечити необхідний рівень уявлень.
    Тепер ще раз стосовно Вашої заяви, що не з усіма моїми поглядами Ви погоджуєтесь. По-перше, якщо люди дійсно є науковцями, їх погляди ніколи не будуть повністю співпадати, тобто це нормально. По-друге (і це вже не зовсім добре), не можна просто заявляти, що Ви не погоджуєтесь, слід вказати конкретно, з чим і чому, а так виходить, що є намагання створити про автора(ів) не зовсім позитивний образ. Сказали "а", кажіть і "б" та всі інші літери, тоді це матиме сенс.
    З повагою – Олекса.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Шановний Олександре Павловичу,
      Не вважаю себе готовим до плідної дискусії з Вами з двох причин. По-перше, я не маю достатнього кваліфікаційного рівня, щоб дискутувати з Вами на рівних. Право погоджуватися чи не погоджуватися з ідеями чи їх формулюваннями, я лишаю собі як читач. По-друге, я полишив лоно наукової діяльності попри «пропозиції» з причин, гадаю, зрозумілих кожному. Мені було цікаво познайомитися з Вашими публікаціями три року тому. З того часу я лишав поодинокі читацькі коментарі, де вважав за потрібне.
      Однак, відповідаючи на Ваше пряме запитання, можу навести конкретний приклад того, з чим важко погодитися, при тому не торкаючись суті розроблюваних Вами питань. Виходячи з позицій холізму, Ви пропонуєте геохолон як найзагальніше вираження того об’єкту, що досліджується географією. Ви наводите справедливі аргументи на користь переваги поняття про холон над системними уявленнями (геосистема, ПТК), як редукованими відтвореннями найзагальніших взаємодій і поверхових рис організації в природі. Одначе чи не є редукція неминучим способом сприйняття людиною будь-чого і його реконструкції, так щоб з об’єктом можна було працювати. А якщо так, то чи не є поняття екосистема більш загальним, і набагато більш визнаним за геосистему (таким, що ввійшло в повсякденну мову). Тим більше, що ойкос більший за геос, а Земля є відкритою системою. На Ваші заперечення, можу сказати, що дуже добре пам’ятаю промови викладачів, про нібито ядерну будову екосистеми, центровану на певнім виді, і нібито мережеву будову геосистеми з рівноправними складовими. Так само як і промови про те, що екосистеми то лиш структури трофічних зав’язків і т.і. Так нам пояснювали «різницю» між «ландшафтознавством» і екологією, хоча вже тоді мені було ясно, якою має біти базова підготовка «ландшафтознавця» (озираючись на програми обміну Еразмус Мундус, можу сказати, що переважно підготовка біохіміка).
      Однак, якщо брати публікації з боку біологів (також і іншомовні) то середовище, завжди подавалося рівноправним складником екосистеми. Різниця між екосистемою, біогеоценозом, геосистемою, геокомплексом і геохолоном є надуманою, а відтак останні не витримують перевірки бритвою Оккама.
      Але все це пусте. Загальновизнана термінологія є лиш результатом тривалої дискусії широкого кола дослідників. Жаль, що така дискусія в Україні в наукових інституціях і журналах приборкана, а в вузах майже нікому непотрібна, нецікава і незрозуміла.
      З повагою, Борис Эмм
      PS Прикро знати, що ви відмовилися прочитати цей курс там, де його б прийняли. То номальна ситуація, коли одні навчальні заклади кращі за решту.

      Видалити
  6. Доброго дня пане Олексо!
    Із захопленням читаю дописи на Вашому сайті. Виходячи із кількості відвідувачів, думаю, що його відвідують (та читають) більшість географів-науковців України. Сучасний стан географічної науки у нашій країні не може задовольняти нікого. Сучасна система прогнила й тримається вкупі завдяки не зрозуміло чому. І у цьому «не зрозуміло чому» мабуть вагоме місце належить бюрократії, корупції, кумовству тобто усьому, проти чого Ви боретеся. Повірте, Ваші погляди, в цілому, підтримують багато науковців. Проте ситуація така, що відкрито ставши на Ваш бік людина ризикує втратити джерела існування (місце в університеті). Більше того, вона ризикує бути «викинутою» із географічної наукової сфери України, оскільки для згадуваних Вами «панів» – «патріархів» (вживаю це слово у іронічному контексті) української географії властиві: нетерпимість інакомислення, мстивість, а іноді й агресивність.
    Тепер стосовно програми курсу «Загальна географія». На мою думку, реалізувати цей курс у сучасних умовах не вдасться. Я свідомо не торкаюся деяких дискусійних моментів, оскільки не вважаю себе великим спеціалістом у теоретичних питаннях двох наукових сфер – фізичної та суспільної географії. Причина неможливості реалізації в тому, що його, з Ваших слів, слід читати на молодших курсах. Пане Олексо, криза торкнулася не лише науки, а й не в меншій мірі і освіти. Рівень підготовки середнього учня катастрофічно знизився й це падіння триває. Ситуація у вишах остаточно «добивається» платною формою навчання (про рівень студентів платників усі прекрасно знають). Сучасний студент 1-2 курсу просто не здатний сприйняти цю суміш теоретичної географії та філософії. Можливо на курсі 4-5 це й можна було б спробувати здійснити.
    І наостанок. Пане Олексо, чи є в Україні на Вашу думку, за останні 5-10 років хоч 1 дисертація, яка заслуговує на увагу? Бо якщо іноземець буде читати Ваш сайт, у нього може скластися враження, що в Україні взагалі відсутні географи варті не те щоб поваги, а й навіть найменшої уваги.

    ВідповістиВидалити
  7. Олекса Ковальов "Номад"14 листопада 2016 р. о 14:55

    Я дуже вдячний шановним Борису М. та "економгеографу" за виступи. Кожен такий коментар примушує замислюватись над черговими питаннями. Сьогодні я не на всі питання, поставлені Борисом М., дам відповідь. Але автори коментарів мають спільну позицію, яка зводиться до наступного: В Україні в області науки і освіти сталася катастрофа, в першу чергу, моральна. Пан "економгеограф" питає мене, чи є хоча б одна робота, яку я міг би сприйняти, як нормальну дисертацію. Я напишу так: були деякі роботи, які базувалися на польових дослідженнях і мали перспективу, але і їх автори, і їх промоутери продемонстрували неспроможність зробити з отриманого матеріалу щось цікаве. З того, що я продивися, я не можу позитивно відзначити жодної з робіт. І пан "економгеограф" абсолютно правий, позначивши, хто у цьому винний. Повністю погоджуюсь з обома коментаторами, що сьогодні прямо продемонструвати згоду з моєю позицією означає втратити роботу. До речі, я втратив роботу (а міг втратити і життя) у Каразінському університеті в тому числі з цих причин. Так, пан К.А. Нємець заявляв, що Ковальов читає на рівні МДУ, то нехай і їде до МДУ, а тут готують шкільних вчителів ... . Розумієте, до чого дійшло: один хам-пройдисвіт вирішив, кого має готувати відповідний факультет у ХНУ! Що стосується поведінки такого собі Черваньова - цей вилупок, спеціаліст в області плагіату, взагалі довів мене до того, що я втратив здоров’я. А якщо додати деяких львівських красавців, особливо, Петліна, і паханів з Києва, то все стає зрозумілим. Отже, сьогодні головним питанням є не стільки переведення географії на інші теоретичні реї, скільки здолання паханства й корупції. І тут, нажаль, головним злочинним гніздом є Київ, а саме - Інститут географії в лиці адмінакадеміка Л.Г. Руденка, і географічний факультет КНУ ім Т. Шевченка в лиці пана Олійника і тих, хто його зробив деканом, президентом УГТ і т. і.
    Шановні, наша програма має за мету, в першу чергу, розтормошити українських географів. Я чудово знаю ситуацію у школі, як і ситуацію у вузах України. Автори коментарів абсолютно праві: сьогодні вводити такий курс трохи зарано. Але слід розуміти, що без такого курсу географія буде довго лишатися напрямком без визначеної області дослідження. Ми же таку область дослідження визначаємо, роблячи акцент на таких поняттях, як організація й інформація. Курс можна читати, виходячи з рівня підготовки викладачів та студентів, дещо спрощено, але поступово нарощуючи складність. У попередньому коментарі шановний Борис М. (який змушений ховатися, і це - ганьба для наукової сфери України!) написав, що програма дещо переускладнена. Думаю, що вона недоускладена, бо те, з чим має справу географія, є найбільш складним утворенням у Всесвіті. Але, повторюю, можна спрощувати, роблячи, однак, акцент, на вказані поняття. Коли його читати? Вважаю, що читати його слід якомога раніше, бо від нього далі мають йти геоморфологія, біогеографія та антропогеографія (також як загальні предмети), а потім вже - регіональні.
    Я дякую шановним авторам, що вони висловлюють жаль з приводу мого небажання працювати у вузівський системі. Мене мають зрозуміти - у Каразінському університеті я витримав 22 роки жахливого цькування, неодноразово міг опинитися на цвинтарі (при тому, що мав найвищий викладацький і науковий рейтинг), а на сьогодні я вже не викладач. Тому я намагаюсь змінити щось в географії з позиції простого пенсіонера, який працює за пенсію.
    На інші питання спробую відповісти згодом. Дякую за дискусію.

    ВідповістиВидалити
  8. Олекса Ковальов "Номад"16 листопада 2016 р. о 10:40

    Я хотів би дати відповідь на наступний виступ шановного Бориса М.: "Ви наводите справедливі аргументи на користь переваги поняття про холон над системними уявленнями (геосистема, ПТК), як редукованими відтвореннями найзагальніших взаємодій і поверхових рис організації в природі. Одначе чи не є редукція неминучим способом сприйняття людиною будь-чого і його реконструкції, так щоб з об’єктом можна було працювати."
    По-перше, Борисе, ніколи самі не ставте себе нижче за інших, не хвилюйтеся, вони це зроблять, тим більше, що, судячи з коментарів, Ви аж ніяк не поступаєтесь всім іншим, у тому числі і мені. По-друге (по суті), Ви абсолютно вірно вказуєте на те, що холонічний підхід також є формою редукції. Повністю згоден, що редукцію обійти просто неможливо. Але питання у тому, що варіанти редукції різняться, образно кажучи, жорсткістю. Холонічний підхід суттєво зменшує редукцію. В першу чергу це стосується кордонів між утвореннями. Наприклад, всі знають, що між екосистемами (використаю цей термін) дуже важко провести чіткі межі.
    Тепер стосовно терміну/поняття "екосистема". Борисе, у 1991 році я приїхав до МДУ на кафедру фізичної географії й ландшафтознавства на стажування. Моїм патроном був призначений вельмишановний професор Ніколаєв Володимир Олександрович. Під кінець мого перебування він запропонував мені виступити на засіданні кафедри з доповіддю. Всі думали, що я буду розповідати про селеві явища на Кавказі, а я виступив із загальною доповіддю про структуру географічної оболонки (тоді я користувався традиційною термінологією). Там була і біосфера. Я був вкрай здивований, коли мені поставили питання: чому я використовую термін "біосфера", бо він не географічний, а екологічний. Мені прийшлося пояснювати, що я розглядаю його саме як географічний термін. Так і з екосистемою. Це поняття є об'єктоцентричним, чим нагадує системний підхід. На перший план в екосистемі виведені процеси продукування, виїдання та розкладення органіки. У курсі "Біогеографія" я давав студентам екосистему як регулятор потоків речовини та енергії. В геосистемі ми маємо симетричну ситуацію, у геохолоні - тим більше. У будь-якому разі екосистема і геосистема - це модельні образи. Я не можу погодитись з тим, що екосистему розглядають, виходячи з того, що вона складається з конкретних організмів (як біоценоз). Отже, тут слід домовлятися.
    На інші питання зможу відповісти згодом, бо на сьогодні у мене - черговий дисертаційний шедевр зі Львова.
    З повагою - Олекса Ковальов

    ВідповістиВидалити