21 березня 2013 р.

Дисертації за напрямком «географія» в Україні (на прикладі дисертації Вітенка І.М. «Еколого-географічна ситуація: стан, проблеми, перспективи (на матеріалах Тернопільської області)»)


Ця проблема є настільки складною, що, боюсь, прийдеться ще неодноразово вертатися до її обговорення. Вважаю, що на з’їзді географічного товариства, що ось-ось має відбутися, це питання має стати одним з головних, а Голова ГТ, пан П.Г. Шищенко має виступити з його обговоренням і пропозиціями. Найбільш важливим питанням у цьому контексті, на мою думку, є повний безлад стосовно області дослідження географії та тих критеріїв, якими слід керуватися при визначенні об’єктів дослідження. У попередньому виступі я вже піднімав це питання, коли коротко розглянув автореферат докторської дисертації пана Горячкіна Ю.М. „Мінливість рівня Чорного моря”. Там мене приголомшило те, що автор, який претендує на докторський диплом, примудрився звести об’єкт дослідження до одної змінної – рівню моря, замість того, щоб розглядати море як геосистему. Я кваліфікую це як методологічну безграмотність. Але таке трапляється на кожному кроці.

Мені трапився автореферат кандидатської І.М. Вітенко «Еколого-географічна ситуація: стан, проблеми, перспективи (на матеріалах Тернопільської області)», захист якої має відбутися у Львівському національному університеті ім. Івана Франка (чомусь 25 жовтня 2012 року). Тут відразу викликає питання назва дисертації – Еколого-географічна ситуація! Як це може бути, щоб ситуація, що розглядається дослідником, водночас була і екологічною, і географічною? Автор не віддає собі звіт, що це різні аспекти – екологічний та географічний – розгляду однієї ситуації, причому перший аспект є організмоцентричним, а другий має відношення до географічного середовища у вигляді геосистеми (як цілого). Тоді виникають наступні питання до дисертанта:
1)     що дисертант розуміє під екологічною ситуацією?
2)     як дисертант розуміє географічну ситуацію?
3)     у чому сутність поєднання екологічної та географічної ситуації?
При цьому в авторефераті, як це не дивно, автор взагалі не торкається цих питань, що не дозволяє оцінити повноцінність його дослідження. Таке визначення теми дисертації вже свідчить про те, що автор плутає екологію з географією. Об’єкт дослідження своєї роботи автор визначає як інтегративну систему «суспільство - природа» регіонального рівня, що склалася в результаті тісної природно-господарської взаємодії. Але є відомим факт, що на сьогодні ця «система» ще не є інтегративною, що саме і є джерелом криз: господарська діяльність ведеться без врахування того, що можна назвати «інтересами Природи». Так про яку інтегративну систему йдеться? Дивує і те, що в авторефераті дисертант нічого не пише про цю саму інтегративну систему, що неприпустимо: об’єкту дослідження має бути присвячена перша глава. Це знову-таки не дає змоги об’єктивно оцінити дисертацію.
Але ще більше дивує предмет дослідження: методологічні, методичні та прикладні засади формування і просторово-часового розвитку екостанів та еколого-географічної ситуації, екологічні наслідки оптимізаційних рішень. Це виглядає поганенько, бо дисертант, мабуть, не в курсі того, що предмет дослідження – це аспект, пов'язаний з об’єктом дослідження, але аж ніяк не метологічні, методичні та прикладні засади… Крім того, виникає питання:
4) що таке просторово-часовий розвиток, які ще варіанти розвитку відомі автору?
І вже зовсім вражає мета дослідження: поглиблення теоретико-метологічних і методичних підходів до оцінки й аналізу складових ЕГС геосистем Тернопільської області та обґрунтування конструктивно-географічних засад її покращення. Перепрошую, мета дослідження повинна бути пов’язана з об’єктом дослідження, тобто з тим, що дисертант називає «інтегративна система «суспільство - природа»», але саме вона у меті відсутня! Замість цього на перший план виводиться «поглиблення теоретико-методологічних і методичних підходів». Але підходи не можна поглиблювати, підхід є підхід, поглиблюються наші знання, уявлення, але не підходи! Підходи не захищаються, захищаються результати дослідження об’єкту з використанням тих чи інших підходів, але використання підходів обґрунтовується, чого я в авторефераті не побачив! Знову ми маємо методологічну безграмотність. І не можна ставити такі завдання, як:
-         поглибити теоретико-методологічні засади…,
бо немає можливості визначити, є поглиблення, чи нема його (які критерії?). Тому і відповідний висновок звучить дивно: отримав подальший розвиток конструктивно-географічний підхід до вивчення екостанів… Перепрошую, виникають питання:
4) невже екостани є областю дослідження географії?
5) в чому полягає конструктивно-географічний підхід і чим він відрізняється від просто географічного підходу, якщо говорити про такий?
6) на яких підставах автор заявляє, що конструктивно-географічний підхід базується на принципах сталого розвитку?
7)  чи можливий сталий розвиток обласного регіону у несталому світі?
І знову питання до тих, хто випускав цю роботу на захист і приймав її до захисту: як все це можна зрозуміти? Мені здається, що відсутнє головне – відповідальність. До речі, спеціалізована рада з конструктивної географії у Каразінському університеті (Харків) базується на екологічному факультеті, основу якого складають географи, одним розчерком пера ректора перекваліфіковані у екологів. Вийшло так: і географами не були, і екологами не стали.
Бажаю українським географам знайти у собі сили, щоб виправити ситуацію: не можна перетворювати географію на казна що.
Олекса Ковальов        

8 коментарів:

  1. Висловлені О.Ковальовим зауваження вважаю слушними, оскільки вони базуються на усталених положеннях науки і не підлягають будь-якій "ревізії". Стосовно екології скажу наступне: ця наука - на мій погляд - дуже "дивна", бо їй не притаманне чітке тлумачення власних базових констант, як-то об"єкт, предмет чи методи дослідження (можливо праві ті, хто ототожнює її з міждисциплінарним підходом у вирішенні наявних проблем довкілля).

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. атрибути екології як науки чітко встановлені екологічною парадигмою

      Видалити
  2. Олекса Ковальов28 березня 2013 р. о 15:33

    Шановний Аноніме, дякую за підтримку моєї позиції. Нажаль, у багатьох випадках я зустрічав таку суміш „екології” та „географії”, внаслідок чого ми маємо суміш води і вина (знову згадаю вислів Антуана де Сент-Екзюпері). Ви абсолютно праві, що екологія не має свого об’єкту дослідження, бо це – аспект біології. У більш широкому сенсі екологічний аспект збігається з системним підходом. І мене дивує факт, що фахівці, що є членами докторської спеціалізованої географічної ради спокійно прийняли до захисту таку роботу. Це що, некомпетентність чи безвідповідальність? У своєму виступі я знову зачепив і питання створення на основі кафедри конструктивної географії екологічного факультету у Каразінському університеті. Як можна це зрозуміти? У даному випадку ректор цього університету пан В.С. Багіров (тепер академік!) вже точно не керувався необхідністю підготовки екологів, бо з географів, які не мають базової біологічної освіти, можна зробити тільки псевдоекологічне посміховисько. Так і вийшло: з слабеньких напівгеографів (бо вони втекли з поля географії) створили бутафорних екологів. Отже, мотиви створення такого факультету були зовсім інші.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Шановний добродію Олекса! Я низько схиляю голову перед Вашою принциповою громадянською позицією у багатьох аспектах нашого буття (це і питання застосування української мови в Україні, і діяльності чиновників від географії, і функціонувння спеціалізованих рад тощо). Ви маєте мужність говорити правду, подавати факти без прикрас, вимагати належних змін. Мені близькі й зрозумілі Ваші погляди як ЛЮДИНИ, НАУКОВЦЯ, ІНТЕЛІГЕНТА, проте вони, на жаль, не затребувані нашим часом. Відтак, маємо те, що маємо: географічну діяльність - як і науку загалом - все більше захоплює комерціалізація, корупція, профанація...

      Видалити
    2. Шановний Аноніме, ще раз дякую за підтримку, бо тих, хто підтримує мене в Україні надто мало. Всі думають, або вистачило на їх вік, тому багато тих, хто просто відмахується від моїх наукових поглядів і громадянської позиції. Але так не вийде. Не можуть спеціалізовані ради далі так працювати, приймаючі „дисертації”, у яких написано ЩО ПОПАЛО. Нажаль, більшість цікавиться не науковим пошуком, а шляхами швидкого отримання дипломів. Знаєте, знизити рівень можна за дуже короткий час, а підняти його надзвичайно важко. Тому боюсь, що на черговому з’їзді ГТ відбудеться урочисте поховання української географії. Я, наприклад, після подій у Сімферополі 2010 року вже не відношу себе до української географії – надто брудно у цій спільноті. Звичайне хамство витіснило наукову дискусію. А подивіться, на що амін-академік Л.Г. Руденко перетворив УГЖ! Який рейтинг цього журналу? І всім, як кажуть, по-барабану. А жаль. Все це схоже на спектакль, у якому головними стали не думки, а фейси. Насправді, це вже просто фарисейське болото. Але є такий принцип: все штучне, досягнувши свого апогею, рушиться.

      Знаєте, Аноніме, мені вже немало років, я добре пам’ятаю те, що відбувалося в географії за радянських часів. Вже з середини 70-х років, особливо у 80-х, в географію почали пролазити пройдисвіти (згадаємо, наприклад, І.Ю. Левицького). Але навіть це не знижувало рівень географії, бо ще були сильними географічні школи, основу яких складали польові дослідження. Але сьогодні в Україні кількість докторів географічних наук, боюсь, вже перебільшила кількість докторів у радянській географії в цілому. Подивіться, що робиться. Мені здається. Що для того, щоб стати доктором, достатньо просто об’явити про це і зайняти чергу: просто хвиля докторських захистів. Вони просто розтрощили географію. Особливо це стосується напрямків „Соціально-економічна географія” та „Картографія” (тут варто згадати „захист” В.А. Пересадько). А що діється в радах за напрямком „Конструктивна географія”? Весь псевдо-екологічний мотлох йде через ці ради. Жаль!

      Видалити
    3. Вы пишете исключительно об отрицательных сторонах современной укр.географии. Есть ли сейчас исследователи, чьи разработки заслуживают внимания?

      Видалити
  3. Олекса Ковальов27 травня 2013 р. о 19:21

    Шановний Аноніме, якщо Ви читаєте мої статті на блозі і ті, що були опубліковані в журналах, Ви могли б визначити мої пріоритети. До речі, я пишу не про негативні сторони так званої української географії, а даю критичний огляд статей окремих авторів і дисертацій. Я вважаю, що географія знаходиться у кризі не тільки в Україні. Що стосується України, тут взагалі все знищено і багато хто намагається цим скористатися. Що стосується захистів дисертацій, то цю процедуру перетворили на джерело доходів. У такій ситуації навряд чи можна знайти щось привабливе. Західні автори дають цікаві роботи. Проблема у тому, що заслуговують на увагу новітні компетентні розробки, а у нас молоді автори просто йдуть шляхом найменшого опору – відтворюють те, що їм дають їх керівники. Це не виглядає цікавим. Мені нецікаво читати авторів, які не є самостійними у своїх розробках.

    Олекса

    ВідповістиВидалити
  4. Пропоную аноніму ознайомитись з роботами Олекси Ковальова на цій сторінці http://www.geography.pp.ua/search/label/Теоретичні%20основи%20географії і висновки з’являться самі собою.

    ВідповістиВидалити