Огляд першої частини монографії
Дидактика географії : монографія (електронна версія)
В.М. Самойленко, О.М. Топузов, Л.П. Вішнікіна, І.О. Діброва. – К.: Ніка-Центр, 2013
Олекса Ковальов
Обмежусь оглядом поки що першого розділу цього памфлету, бо розбирати 570 сторінок тексту, близького за змістом до педагогічних текстів радянської «педагогіки» щось не тягне.
Думаю, що почати таку розробку треба було з обговорення географії як наукового напряму, її області дослідження і структури, бо шкільна географія має орієнтуватися саме це – що вивчається, після чого можна обговорювати питання дидактики під час її викладання. На жаль, цього в роботі я не побачив. Важливим моментом є те, що в монографії дуже багато положень, що стосуються дидактики взагалі, що студенти мають вивчати в курсі «Педагогіка» (якщо вони готуються до роботи у школі). «Дидактика відноситься до науки про викладання та навчання для будь-якої галузі навчання. Ґрунтуючись на теоретичних основах, дидактичний підхід передбачає дуже структурований та інформований підхід до викладання та навчання» [What is the Difference between Didactics and Pedagogy?, 2023]. Це робить публікацію громіздкою, а те, що варто було висвітити, губиться у нескінченних положеннях педагогічного контексту, що дуже нагадують «педагогіку» радянських часів.
С. 8. Пункт 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДИДАКТИКИ ГЕОГРАФІЇ
Звертає увагу стиль першого абзацу – він дуже нагадує тексти статей і виступів часів КПРС: «Соціально-економічний розвиток України у ХХІ ст. відзначається переходом від індустріального до постіндустріального інформаційного суспільства, в якому освіту й інтелект розглядають як запоруку національного розквіту. Усебічний розвиток особистості, широта її кваліфікації, професійна мобільність, творчий потенціал і пізнавальні можливості стають основними вимогами сучасного суспільства до його громадян»!
Коментар: Вислів «інформаційне суспільство» базується на тому, що на цьому етапі розвитку більшість працюючих зайнято здебільшого у виробництві, зберіганні, переробці та реалізації інформації, але це не є коректним, бо не тільки людське суспільство, але весь Світ, у якому ми живемо, є, в першу чергу, інформаційним, тобто таким, у якому постійно відбувається виробництво інформації шляхом здійснення відбору в умовах невизначеності! Інформація виробляється постійно, а структура, яку ми спостерігаємо, є наслідком здійсненого відбору у минулому: це так звана закріплена інформація! Отже, суспільство і раніше було інформаційним, збільшився тільки акцент уваги до цього питання.
Читаємо: «Предметом дидактики географії є зміст і структура шкільної географії та дидактичні інструменти навчання, розвитку й виховання учнів у процесі формування їхніх географічних компетенцій, а об’єктом – навчання географії».
Коментар: Навчають не географії, а тому, що є її предметним доменом – організації географічного середовища. До речі, термін «компетенція» присутній у педагогічній літературі вже давно, але випускники шкіл більш компетентними не стали!
С. 10. 1.1.1 Зв’язок дидактики географії з іншими дисциплінами, предметами й практикою
Коментар: Якщо йдеться про частковий розділ дидактики, то який сенс писати про його зв'язок з іншими дисциплінами? Ніякого! Наведена схема (Рис. 1.1) для розуміння цього питання нічого не дає.
Розглянемо наступне твердження: «Філософія теж визначає підґрунтя методики навчання. Так, у процесі вивчання природних і соціально-економічних об’єктів, процесів і явищ учні усвідомлюють певні загальні закони розвитку світу»
Коментар: По-перше, філософія не знаходиться в одному ряді з науковими напрямами, по-друге, соціально-економічні об’єкти не мають відношення до географії!
С. 10. 1.1.1 Зв’язок дидактики географії з іншими дисциплінами, предметами й практикою
Коментар: Автори намагаються показати, що те, про що вони пишуть, має статус наукового напряму, що не відповідає дійсності, бо йдеться про прикладну дисципліну, якою є й «Методика викладання географії у школі». Дещо дивують фрази на кшталт «теорії змісту загальної освіти в школі»: невже цей зміст припускає наявність теорії?
Автори пишуть, що «під час навчання географії учні осмислюють актуальні філософські категорії, насамперед такі, як "причина – наслідок", "загальне – одиничне" й "зміни у просторі і часі"».
Коментар: Непросте питання! Сьогодні причинно-наслідковий зв'язок вже ставиться під сумнів, бо, як виявляється, кінцевий стан – «наслідок» - впливає на хід процесу. Що стосується категорій загального та одиничного, маємо цікавий варіант – географічне середовище – яке є одиничним і загальним водночас: може воно є особливим? Зміни у просторі і часі – це одна з базових основ механістичної картини Світу, спосіб відображення динаміки у системі координат, що суттєво спрощує ситуацію – об’єкт, видалений з контексту! Але ні простору, ні часу не існує, це динамічне середовище, сформоване багатьма сутностями, є динаміка певним чином організованих доменів з властивими їм тривалістю і протяжністю, які складно взаємодіють між собою. З організації витягують характеристики, що відповідають простору і часу (протяжність і тривалість), тим самим руйнуючи її, що веде до значного спрощення ситуації.
С. 11. «Дидактика географії, як дисципліна вищого навчального закладу, має змістові зв’язки з усіма дисциплінами географічного спрямування, оскільки майбутньому вчителеві конче потрібні ґрунтовні знання з географії. Цими дисциплінами є, насамперед, фізична, економічна й соціальна географія, а також геоекологія, регіональна географія (географія материків і океанів, географія України), геологія, кліматологія, гідрологія, географія ґрунтів, зоогеографія, землезнавство, картографія тощо»
Коментар: Я неодноразово показував, що економічної та соціальної географії не може бути, еокомікою та соціологією займаються економісти та соціологи. Що таке геоекологія, зрозуміти важко: екологія – розділ біології, приставка «гео-» нічого не додає. Не може бути таких дисциплін, як географія ґрунтів та зоогеографія, землезнавство – це розділ планетології, картографія – окрема дисципліна, яка не має відношення до географії! Питання: Як бути з компетентністю авторів?
С. 12. Дивує схема «Диференціація шкільних курсів географії й напрями досліджень загальної та часткових дидактик географії» (рис. 1.2).
Коментар: Ще у 2001 році було показано, що так звана фізична географія – це розгляд географічного середовища з точки зору фізики – її фізичний зріз [Ковальов, 2001][1], того, що підлягає вимірюванню. Що стосується загальної географії – щоб підійти до її осягнення, мені знадобилося все життя. Географія материків і океанів – разом материки і океани і є верхній шар нашої планети. Соціально-економічні курси не мають до географії жодного стосунку!
Коментар: я не побачив нічого, щоб нагадувало теорію. Не може не дивувати пункт 1.3.1 – «Методи педагогічного наукового дослідження теоретичного рівня» - це просто якесь псевдонаукове словоблуддя. Для того, щоб говорити про теоретичний рівень, має бути відповідна теорія, якої просто не існує. І для чого тут прикметник «наукового» - щоб збільшити «вагу» розробки? Ніхто не пише, наприклад, географічного, біологічного, хімічного … наукового дослідження!
С. 13. 1.2 Компетентнісно-зорієнтоване навчання географії
Коментар: Не розумію, навіщо робити наголос на компетенції, якщо освіта в цілому має за мету підготовку компетентних людей! Схопилися за модний термін і думають, що завдяки його використанню вони виглядають більш компетентними! А скільки «дисертацій» вже написали на цю тему!
С. 13. - Освітньою ж компетенцією називають сукупність взаємопоєднаних змістових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учнів стосовно певного кола об’єктів реальної дійсності, дійсності, необхідних для особисто- й соціально-значущої продуктивної діяльності школярів
Коментар: Я сприймаю подібні висловлювання як наукоподібну балаканину. Вислів «кола об’єктів реальної дійсності» також свідчить про це, бо якщо йдеться про об’єкти, то їх виділення вже порушує цілісність, а якщо написано «дійсності», то навіщо писати прикметник «реальної». Пояснення одне – для створення враження науковості тексту! До речі, після того, як почали використовувати терміни «компетентність», «компетентнісний» …, освіта в Україні кращою не стала. І ще – стосовно «соціально-значущої продуктивної діяльності школярів»: А школярі займаються такою діяльністю, чи вони просто вчаться?
І далі: необхідних для формування географічного бачення світу
Коментар: А це як?
Дещо дивно виглядають «групи ключових географічних компетенцій»:
навчально-пізнавальні (вміння вчитися),
здоров’язбережувальні,
загальнокультурні,
комунікативні,
соціально-трудові,
інформаційні.
Коментар: Перепрошую, а що тут стосується географії?
С. 15. Серед предметних географічних компетенцій мені особливо сподобались «географічні вміння й навички» та «географічне бачення світу (вміння мислити просторово й комплексно в географічному просторі)»
Коментар: А які вміння і навички є географічними? Як можна вміти географічно?
Є перцептивно-когнітивне, поетичне, художнє, міфологічне, релігійне, системне бачення, а що таке «географічне бачення», та ще й у «географічному просторі»? Відповідь така: це компетентісна маячня!
С. 16. - визначений рівень географічної навченості учнів
Читаємо: «формування географічного мислення школярів»
Коментар: Мислення – це загальний процес, який не розбивається на фізичне, хімічне, біологічне, географічне тощо варіанти, можна мислити про область дослідження географії, що не є географічним мисленням!
І далі: «При цьому оперують такими рівнями географічної навченості учнів, як:
1) спроможність розпізнавання, коли учні можуть розпізнавати географічні поняття, терміни, назви, об’єкти, процеси та явища;
Коментар:Так що, розпізнавання – це рівень навченості, до того ж географічної? Манюню ніхто не вчить розпізнавати свою матір, але воно це робить!
2) спроможність запам’ятовування (механічного засвоєння)
Коментар: Це теж прояв географічної навченості?
3) здатність до розуміння й відтворювання
Коментар: І це?
……………..
6) наявність досвіду здобування й застосування знань і вмінь
Коментар: Впізнаю стиль текстів «педагогіки» радянських часів! До речі: так звані знання – це продукти мислення минулих часів, ті «камені», які потік думки викидає на свої береги, бо вони його гальмують!
Цікаво, хто з авторів цієї монографії причетний до цього фрагменту?
Вчити треба не знанням, а свободі мислення, що базується на критичному мисленні, в тому числі по відношенню до власних думок!
С. 17. - 1.3 Методи педагогічного наукового дослідження у шкільній географії
1.3.1 Методи педагогічного наукового дослідження теоретичного рівня
С. 17. Основні етапи педагогічного наукового дослідження
Коментар: Якщо наукове дослідження, з точки зору авторів, починається з вибору «теми дослідження й обґрунтування її актуальності», то вийде науковий дутик! Наукове дослідження починається з виявлення проблеми як невизначеності, яку треба розв’язати! Мета – це і є розв’язання цієї невизначеності, все інше просто домисли!
С. 18. Термін – усталене поняття, що увійшло до наукового обігу й подається як одне слово або їхня сукупність
Коментар: Термін не є поняттям! Термін – це тільки назва поняття, його умовний вираз, символ! Автори не розуміють, що поняття – це образ!
С. 19. «Системно-структурний метод»
Коментар: Це не метод, йдеться про системну парадигму як спосіб представлення складних утворень, що може бути основою моделювання!
С. 20. Маємо: «За умовами здійснення та метою педагогічне спостереження диференціюється на такі його різновиди, як самоспостереження, об’єктивне й наукове спостереження»
Коментар: Маємо чудовий набір варіантів спостереження! Самоспостереження не є науковим і об’єктивним, об’єктивне не є науковим – вони ж різні! Виявляється, що «Об’єктивне спостереження за навчальним процесом з географії можуть здійснювати методисти, представники адміністрації школи й вчителі. Наукове ж спостереження, що характеризується комплексністю та цілеспрямованістю, зазвичай проводять науковці – педагоги й психологи». Це ж звичайна демагогія!
Подальший текст до 50-ї сторінки я не коментую – просто нецікаво.
С. 50. – 1.6 Мета, зміст і структура вітчизняної шкільної географічної освіти
Навчання географії у цілому – це спеціально організований, спланований і керований процес взаємодії між учителем і учнями з метою досягнення результатів, визначених відповідними державними нормативно-правовими документами у галузі освіти (державними стандартами, програмами тощо).
Коментар: Це чисто радянський підхід до навчання! Навчання може відбуватися без вчителя і державні нормативно-правові документи тут ні до чого!
С. 50. Системотвірними елементами структури процесу навчання географії є його мета, взаємопоєднана діяльність учителя й учнів і результат.
Коментар: Це свідчить про те, що автори далекі від розуміння процесу навчання взагалі і географії зокрема. Навчання базується на процесі пізнання і може відбуватися без участі педагога! Це було показано у моєму учбовому посібнику «Педагогические системы …» [Ковалёв, 1990].
Рис.1.29 – Структура процесу навчання географії
Коментар: Якщо замість географії написати назву будь-якої іншої дисципліни, нічого не поміняється!
І далі – «Мета й завдання шкільної географічної освіти визначаються, передусім, потребами суспільства. Однією з таких потреб є формування всебічно розвиненої особистості учня …»
Коментар: Дивно, на перше місце ставляться потреби суспільства, а не людини … А про «формування всебічно розвиненої особистості учня» я вже мовчу – чисто радянський наратив!
С. 50 – 51. Географічна ж культура школяра (на основі [229]) складається з таких основних компонентів, як географічне бачення світу, географічне мислення та географічні методи й мова (поняття, терміни, карта).
Коментар: Просто вражає – «географічне бачення світу», наче це загальнонаукова парадигма, «географічне мислення», наче кожна наукова дисципліна будується на основі власної форми бачення, «географічні методи», наче в географічних дослідженнях використовуються методи, якими не користуються представники інших наукових напрямів, «карта», наче географія – єдиний напрям, що використовує карти!
С. 51. «мета шкільної географічної освіти» - чиста радянщина, починаючи з пункту «всебічний розвиток особистості»! Жоден пункт не є географічно специфічним!
«Державний стандарт базової та повної середньої освіти» - який сенс розглядати цей документ? Інша справа – що у ньому стосується географії, а саме: «шкільний курс географії є складником освітньої галузі "Природознавство", в якій виокремлено такі загальні змістові лінії, як:
1) рівні та форми організації живої й неживої природи, які структурно подано в кожному компоненті освітньої галузі специфічними для неї об’єктами й моделями;
2) закони й закономірності природи;
3) методи наукового пізнання, специфічні для кожної з природничих наук;
4) значення природничо-наукових знань у житті людини та їхня роль у суспільстві.»
Коментар: А що тут стосується безпосередньо географії? Нічого!
Читаємо: «при навчанні фізико-географічним курсам основними змістовними лініями є геокомпонентна (окремі оболонки Землі й природні компоненти), комплексна (географічна оболонка, ландшафти) та геоекологічна (екологічні й геоекологічні проблеми та шляхи їхнього розв'язання). При навчанні ж соціально-економічним курсам домінантними є структура й розміщення населення та економіки, а також економіко-географічне районування України та світу.
При цьому спадно розрізняють просторові об’єкти вивчання різних рівнів. Зокрема, у 6-му класі вивчаються переважно об’єкти глобального рівня (оболонки Землі), у 7-му і 9–11-х класах – об’єкти субглобального й регіонального рівнів (океани, материки та їхні окремі регіони й держави), а у 8-му класі – об’єкти регіонального й субрегіонального рівнів (Україна та її регіони).»
Коментар: Це вже ознака некомпетентності! Що це за «геокомпонентна» «лінія»? Автори демонструють нерозуміння того, що область дослідження географії не базується на якихось «гео»компонентах, а окремі оболонки Землі не є предметом її дослідження – це область так званого загального землезнавства - земної планетології! І абсолютно дико виглядає те, що автори віднесли до соціально-економічних курсів – «структура й розміщення населення та економіки, а також економіко-географічне районування України та світу», - які не мають відношення до географії!
Викликає сумнів і коректність спадної подачі матеріалу – від глобального до регіонального і субрегіонального (держави тут взагалі ні до чого, бо це формальні політико-адміністративні утворення). Навпаки, починаючи з осягнення безпосереднього оточення, діти мають рухатись до більших масштабів, інакше великі масштаби для них будуть пустим звуком!
Рис.1.30 – Формування цілісного географічного образу Землі (за [507]).
Коментар: Перепрошую, а що тут географічного? Нічого! Це вигляд Землі з Космосу!
С. 52 – 53. Далі ще «краще»: «Державний стандарт і сучасна Концепція географічної освіти конкретизують завдання, які дадуть змогу реалізувати мету навчання географії, а саме:
– формувати в учнів цілісний географічний образ Землі (рис.1.30) через розкриття регіональних і планетарних закономірностей і процесів;
Коментар: А що, вся планета є областю дослідження географії? Ні, тільки те, що називається геосферою!
– розвивати геопросторове мислення школярів і вміння ними логічно викладати свої думки, які співвідносяться з географічними об’єктами, що реально пізнаються;
Коментар: Цікаво, а чим «геопросторове мислення» відрізняється від «просторового», і чи може таке мислення замінити просто мислення? Аааа, «геопросторове» є тільки у «географів» на кшталт авторів цього твору!
– обґрунтувати єдність людини й довкілля у територіальному аспекті та доцільність наукового підходу до природокористування;
Коментар: Так з точки зору географії людина є складовою географічних утворень всіх масштабів! А доцільність – це демагогія!
– формувати картографічну грамотність і культуру учнів;
Коментар: А яке відношення «картографічна грамотність» має до географії? Картами користуються представники різних наукових напрямів!
– навчити учнів практично застосовувати здобуті географічні знання та набуті вміння й навички, а також користуватися джерелами географічної інформації;
Коментар: Але подібне є метою всіх напрямів!
– виховувати національно свідомого громадянина, патріота, дбайливого господаря, грамотну освічену людину, гуманіста й природолюба;
Коментар: А національна свідомість має відношення до географії?
– розвивати здатність учнів до співпраці й самореалізації їхніх здібностей, інтересів і життєвих планів засобами географії»
Коментар: Відголосок «педагогіки» радянських часів!
Мені сподобався наступний фрагмент тексту: «спрямовує роботу вчителя на досягнення визначеного, заздалегідь передбаченого результату».
Коментар: Виникає питання: А якщо результат буде іншим, наприклад, учень запропонує непередбачений, але коректний результат?
Видно, що позиція авторів – не осягнення шляхом пізнання, а просто вивчення матеріалу, що пропонується!
Маємо дивне уявлення про системність – «кожен наступний навчальний матеріал ґрунтується на попередньо вивченому … забезпечує системність і безперервність формування знань і вмінь учнів і логічний зв’язок між окремими шкільними курсами».
Коментар: Схоже, автори не мають уяви про те, що таке системність. Акцент уваги на вивченні матеріалу відправляє цей твір у минуле століття. Бачу стандартні фрази з «педагогіки» радянських часів.
Ординація:
у 6-му класі – "Загальна географія";
у 7-му класі – "Географія материків і океанів";
у 8-му класі – "Географія України";
у 9-му класі – "Соціально-економічна географія світу".
Коментар: Для того, щоб підійти до Загальної географії, мені знадобилося життя! Допотопна схема! До того ж ніякої соціально-економічної географії немає, це анахронізм!
Розробка планів та планів-конспектів уроків – анахронізм!
С. 54. Планування вчителем географії навчально-виховної роботи передбачає складання календарно-тематичного плану та проектування уроків у вигляді поурочних планів. Форма й зміст цих планів здебільшого і визначають якість навчання.
Коментар: Це повна маячня! Ніякі плани не визначають якість навчання!
С. 55 – 56. 1.7 Професійне самовдосконалення вчителя географії
Коментар: У моєму посібнику 1990-го року «Педагогические системы: оценка текущего состояния и управление» [Ковалёв, 1990] було поставлено під сумнів те, що вчитель є джерелом інформації для учнів (таким є середовище, зовнішній світ), а найважливішим моментом є саморефлексія вчителя, що я бачу і у авторів (рис. 2). У будь-якому разі це добре. Але автори не відійшли від бачення шкільної освіти як навчально-виховного процесу, в той час, як йдеться про процес пізнання і навчання процесу пізнання!
Рис. 1. Схема педагогічної ситуації (адаптовано з [Ковалёв, 1990: 66]).
Далі по тексту – підготовка вчителя: звичайна демагогія радянської «педагогіки».
Заключні зауваження
Педагогіка в цілому є важливою дисципліною, бо її мета – навчання та виховання молодого покоління, що має здійснюватися під час загального педагогічного процесу за допомогою відповідних методик та цензурованого учбового матеріалу («the study of the methods and activities of teaching» [pedagogy, 1921]). І у цьому полягає ї проблемність, бо виникає питання: чому слід навчати і як виховувати? Протягом століть вважалося, що під час педагогічного процесу учням треба передати усталені знання, які мають бути закріплені, що й має забезпечити учням спокійне входження у доросле життя, на що за радянських часів і була направлена робота вчителів. І саме у такому плані написана ця монографія. З цих позицій учні розглядаються не як суб’єкти, що здійснюють процес пізнання, а як об’єкти, процесом навчання яких керує вчитель, точніше, спільнота через вчителя. Це забезпечувало (і забезпечує сьогодні) єдиний світогляд, мінімізацію варіантів поглядів, що робить педагогіку служницею адміністративної системи. Нічого не може відхилятися від, з дозволу сказати, загальноприйнятої думки! І це береться на озброєння тими, хто вважає себе лідерами науки. Так, у 2010-му році на конференції мені заявили, що свого часу працювали видатні географи, і ми маємо рухатись вказаним ними шляхом! Але, у такому разі, у чому полягає наука, яка є безперервним процесом?!? Як, у такому разі, пишуться дисертації? Це нікого не хвилює!
До чого веде такий підхід? Він базується на тому, що учні розглядаються не як суб’єкти, які мають свою думку, а як об’єкти, якими керують, спочатку у школах, потім у вузах, а далі – через адміністративну систему – у дорослому житті. Це суттєво спрощує педагогічний процес! Діти не самостійно приходять до певних висновків, а заучують те, що дає їм вчитель, який і сам базується на написаному у підручниках. Тому і кажуть, що вчитель є носієм інформації, що так і є в умовах догматизованого навчання: догмат-питання припускають існування тільки догмат-відповідей! І при цьому заявляють, що, а це ми бачимо і у цій монографії, школа має за мету формування всебічно розвинутої особистості! Тільки не беруть до уваги те, що особистість при такому навчанні взагалі зникає, бо особистість – це вільна у своїх думках і діях людина, а обмеженням виступає тільки її культура!
Отже, ставиться питання про те, як треба увігнати в голови учнів так звані загальноприйняті «географічні» знання! Виявляється, що треба формувати географічне мислення, як і дивне просторове мислення, хоча це нонсенс. Мислення може бути, наприклад, аналітичним, синтетичним, системним, символічним (характерно для математиків), але зводити мислення до географічного чи просторового означає суттєво його обрізати, а сам підхід свідчить про те. що автори монографії стоять на старих уявленнях про географію як дисципліну, що «досліджує» розміщення різних утворень у просторі! Це тхне минулим! Насправді географія, як і інші напрями науки, мають справу з формами організації: хімія – хімічними, біологія – біологічними, соціологія – соціологічними …, а географія – з географічними формами організації частини земного середовища, яку ми називаємо геосферою! І ця геосфера має складну структуру у вигляді утворень (я називаю їх геохолонами і геооргами), що формують абіотичну, біотизовану та антропізовану частини загальної геосфери. Тому ніяких напрямів на кшталт економічної, соціальної, політичної, медичної та купи інших просто не може бути!
Географічна освіта – дуже складне питання, бо сама географія є проблемною дисципліною. На перший план сьогодні вийшло поняття організації, яке не піддається строгому й однозначному визначенню. Ми маємо вкрай складну систему гетерогенних àкторів, які формують поле взаємодії/комунікації, у якому весь час породжується інформація у вигляді структур та дій, що не дозволяє виділяти якісь читки об’єкти дослідження, як це прийнято, є область дослідження, в межах якої все постійно змінюється. Отже, організація, комунікація, інформація – це те, до чого все зводиться, але виникає питання: як це почати подавати дітям? Ми стоїмо тільки на порозі справжньої географії як науки про організацію географічного середовища, і відповідно, на порозі іншої педагогіки. Дана монографія на такі питання не тільки не відповідає, автори показали, що вони навіть не розуміють, що вони існують! Будемо сподіватися, що нове покоління молодих географів і педагогів візьметься за їх вирішення.
Посилання:
Самойленко В.М., Топузов О.М., Вішнікіна Л.П., Діброва І.О.. Дидактика географії : монографія (електронна версія)
– К.: Ніка-Центр, 2013. -
What is the Difference between Didactics and Pedagogy? ReflectiveTeachingJournal.com © 2023. –
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору? // Український геогр. журнал, 2001, № 1(33). - С. 57 – 62, 2001.
Ковалёв А.П. Педагогические системы: оценка текущего состояния и управление. Учебное пособие. – Харьков, ХГУ, 1990.
Pedagogy. Cambridge Dictionary: Cambridge University Press, 2001. -
[1] На той час я використовував термін «геопростір» як синонім терміна «географічне середовище».
Немає коментарів:
Дописати коментар