2 жовтня 2020 р.

Загальна географія: цілісність географії та цілісність утворень, що вивчаються географами

Олекса Ковальов

Wholeness would measure all points as one point - no separation means no measurement.

When there is no measurement, there is the quality of wholeness

 

    J. Krishnamurti

 Вступ

У цьому короткому виступі я торкаюсь важливого і складного питання цілісності утворень, що вивчаються географами та цілісності самої географії як наукової гілки. Що таке наука взагалі? Це особлива форма діяльності людських спільнот, особливий підхід до бачення, відображення Світу, який базується на ментальному упорядкуванні сприйнятого шляхом введення понять і відносин між ними з метою досягнення максимальної кореляції зі спостереженнями при умові недосяжності повного збігу. Важливою стороною науки є формулювання теорій, які мають за мету звести виявлені зв’язки до єдиного начала, однак ніяка теорія, як і всі вони разом, не можуть забезпечити абсолютну істину (будь-яка теорія є коректною тільки у обмеженому контексті), отже, їх послідовність носить характер ітерацій. Тому те, що ми називаємо знаннями, завжди носить відносний характер. Кожний науковий напрям веде свої особливості дослідження, виділяючи у навколишньому Світі свою область інтересів, але головні принципи залишаються незмінними. Становлення кожної наукової дисципліни включає періоди як панування певних поглядів (шкіл), що базуються на стереотипах, так і періоди суттєвих змін, коли на перший план виходить відхід від старих стереотипів і перехід до нових, що займає певний час, протягом якого нові погляди затверджуються і поширюються. Це складно, бо носії старих стереотипів, зазвичай, займають більш високі посади і мають більш високий формальний рейтинг, що дає їм змогу блокувати поширення нових ідей. Старі погляди стають догмами, їх положення вводять у нормативні документи, як абсолютні істини, протистояти чому дуже важко. У географії таке також має місце. Але ніколи неможна зупинятися, бо наукова думка – це незупинний потік, який може бути і спокійним, і бурхливим, струмені можуть розходитись і сходитись – без дискусії не обійтися. Для географії це особливо важливо, бо географи й досі не змогли чітко визначитися з областю дослідження цієї наукової дисципліни. І проблема полягає у надзвичайній складності цього питання. Це добре видно з висловлювання П. Боулера: «Geography is a classic example of a subject that can disappear as a separate entity, each of its functions siphoned off by a new specialization. Much of what is called 'physical geology' could be dealt with quite happily by geomorphologists, geologists, climatologists and others. The exploration of humankind's relationship to the physical world could be taken up by anthropologists and various branches of the social and economic sciences. In the United States geography has indeed almost disappeared as a distinct academic discipline» [Bowler, 1992: 391]. Моя мета – показати, що це не так, бо географія має свою оригінальну область дослідження, на яку не можуть претендувати інші наукові напрями, яка, навпаки, зумовлює її цілісність, бо цілісною є область її дослідження. У цьому плані цікавими є питання, які ставить Р. Інкпен стосовно фізичної географії (я маю свою точку зору стосовно цього напряму, тому прибираю слово «physical») [Inkpen, 2003: іх]:

«• What is the reality that ... geographers think they study?

• What are the things ... geographers identify as their focus of study, and why those?

• What counts as a valid explanation in ... geography?

• How do ... geographers engage with reality to derive information from it?»

Зроблю тільки два зауваження. Оскільки реальність для нас прихована, краще говорити про дійсність, тобто те, що ми дійсно сприймаємо, а сприймаємо ми найчастіше те, що підтверджує нашу позицію, до сприйняття чого ми готові. Під час дослідження ми не видобуваємо інформацію, ми отримуємо дані, які можуть ще тільки стати інформацією – тим, що змінює нашу точку зору, нашу поведінку, напрям нашого руху, наше розуміння того, що відбувається.

Все це вимагає відповіді на питання: чи дійсно існує те, що ми виокремлюємо як область дослідження географії, чи можна вважати її існуючою? Ми дійсно ведемо діалог з оточенням, і не тільки з тим, яке досліджуємо, бо треба ще виділити у ньому об’єкт дослідження. Р. Інкпен  зазначає: «The metaphor of dialogue begins to make problematic what appeared to be natural. The metaphor highlights the importance of both the observer and the observed and continually switches between them» [Inkpen, 2003: 35], і далі: «The use of metaphors, such as a conversation with nature or reading nature as a book, is common both as a teaching method and as a view about how to study nature ...» [Inkpen, 2003: 35], нарешті: «The dialogue metaphor strikes a particular resonance with the critical-realist and pragmatic-realist views of reality. The dialogue metaphor highlights the negotiated nature of reality. Reality is not just a thing to be probed and made to give up pre-existing secrets. Reality enters into the dialogue by answering in particular ways and by guiding the types of questions asked. Central to this metaphor is the interpretative nature of inquiry. This does not deny that an independent reality exists, only that it is the engagement with that reality which is the focus of study. Some pragmatic realists have argued that the assumption of a real, external reality is vital for any dialogue to work. Although absolute knowledge of the external reality can never be achieved, the idea that one exists means that researchers have an assumed common basis for reference and discussion of their understanding. Each researcher is willing to enter into this dialogue because each recognizes the potential fallibility of their own view of reality, and so the potential for modification» [Inkpen, 2003: 36]. Дослідник буквально зависає у діалозі, маючи справу тільки з ним, що вимагає постійного перебування у режимі критичного мислення. «Continual shifting and informing of practice by therealand thementalmeans that neither can be understood in isolation» [Inkpen, 2003: 36]. Більше того, вивчаються не самі сутності, а відношення між ними, що відкидає можливість досягнення повного знання, абсолютної істини. «This does not deny that an independent reality exists, only that it is the engagement with that reality which is the focus of study» [Inkpen, 2003: 36]. Але це означає, що без постійних польових досліджень географу не обійтися: географ починається не з читання книжок, а з польових досліджень.   

Чи є географія цілісною науковою дисципліною?

Це питання є принциповим, бо якщо не вважати географію цілісною, то годі й говорити про цілісність її об’єкту дослідження. І тут ми натикаємось на доволі складне питання: надто багато тих, хто нав’язує географії подрібненість у вигляді величезної кількості напрямів зі своїми «об’єктами» дослідження, пов’язаних між собою тільки тим, що розглядаються з точки зору поширення, розміщення чогось у просторі, хоча це є аспектом, а не об’єктом дослідження, причому не тільки географії. При цьому автори навіть не обтяжують себе необхідністю розгляду питання про природу простору, приймаючи його як фізичну реальність. Виявляється, розглянувши розміщення будь-чого у просторі, можна вважати себе географом. Звісно, таке бачення географії аж ніяк не зумовлює її цілісність. Не може це забезпечити і диференціація географії на окремі напрями, як то фізична (у традиційному розумінні), економічна, соціальна, політична, географія рослин, географія тварин, географія людини та інші. Так, Р. Інкпен ставить питання: «Physical and human geography: division or integration?» [Inkpen, 2003: 143]. Він пише: «Recent discussions over the nature of geography often refer to the human/physical divide in the subject. Despite protests and pleading to the contrary, the divide is often seen as insurmountable, with some even claiming that geography has become effectively split into two specialisms (some even carry the subdivision amongst specialisms further)» [Inkpen, 2003: 143]. І що важливо: «There is also the feeling amongst key researchers on both sides that what they study is different from that being studied on the other side. The subject matter of human and physical geography is seen as fundamentally different» [Inkpen, 2003: 144]. Насправді, такий поділ є штучним, що зумовлено або не надто чітким розумінням суті географії і особливостей її області дослідження, або, що значно гірше, прагненням відділитися, щоб бути незалежними і відкидати всі критичні зауваження, заявляючи про оригінальність даного напряму, і навіть ще гірше: «Academics, as noted above, are only human. Career paths and funding requirements mean that people will pursue courses of action profitable to them in their particular context. If funding councils do not recognize an integrative physical/human geography then why pursue it? There is no money in it; there are no rewards. This may sound cynical, but an academic life is short, the period available to make an impact even shorter, so why waste it in pursuit of an unattainable goal?» - пише Р. Інкпен [Inkpen, 2003: 144].

Всі питання зникають, якщо виходити з того, що географія має одну основу, одну область дослідження, незалежно від того, які процеси і структури розглядаються – абіотичні, з включенням біоти (біотизовані) чи антропоти (антропізовані): абіота, біота та антропота є макроáкторами того середовища, яке ми називаємо геосередовищем. Такою основою є особлива форма організації, яку варто назвати геотичною (більш докладно про це далі). Якщо така позиція приймається, зникає потреба ставити питання про інтеграцію різних гілок географії та вести дебати з цього приводу: географічне середовище розглядається як єдине ціле, яке проходить стадії еволюції, породжуючи спочатку біотизоване (біосфера), потім – антропізоване (антропосфера) форми, які не існують відокремлено, навпаки, кожний наступний рівень організації органічно поєднаний з усіма попередніми (йдеться про вкладену структуру). Це зумовлює геопроцес – процес становлення, розгортання геосередовища. Отже, для того, щоб, наприклад, дослідити біотизовані утворення, треба спочатку розібратися в процесах абіотичного рівню за відсутності біоти та їх можливий вплив на біотичну компоненту, а потім вже зворотний вплив біоти на процеси і структури абіотичного рівню та вихід на цілісність. У випадку антропізованих утворень процес дослідження стає ще складнішим, бо додається антропна складова[1]. І саме такий шлях забезпечує цілісність географії.      

У цьому плані цікавою виглядає думка П. Боулера: «Geography has retained its integrity by projecting itself as a science devoted to the interaction of humankind with the physical environment, serving in effect as a bridge between the natural and the social sciences. To some extent, the link thus preserved through the emphasis on geographical diversity has run counter to an overall trend that has led the human sciences to separate themselves off into distinct fields which no longer interact directly with the natural sciences. Sociology and anthropology, once integral parts of the nineteenth century's evolutionary world view, have become independent disciplines that fiercely resist any suggestion that they should take their cue from biology. But the social sciences are dismissed as 'soft' areas by scornful exponents of the physical or biological sciences» [Bowler, 1992: 391]. Так, сьогодні географія ще не виглядає як виразна наукова дисципліна, бо її область дослідження не є чітко визначеною. Але чи є ця «географія», про яку так кажуть, дійсно географією? Думаю, це далеко не так. Як неодноразово було показано у наших публікаціях, географія має чітко визначену область дослідження, структура якої, звісно, дозволяє вводити її диференціацію (як це має місце і в інших наукових дисциплінах), але вона носить інший характер. Цілісність наукового напряму має визначатися наявністю єдиної області дослідження, яка відрізняється особливою організацією - геотичною. 

Цілісність утворень, які вивчає географія

Перш, ніж почати розбиратися у питаннях цілісності географічних утворень, спробуємо зрозуміти, що таке цілісність взагалі. Питання складне, бо ми не бачимо цілісність, ми її відчуваємо інтуїтивно на основі тих даних, які отримуємо ззовні (може краще навіть говорити про осягання), тому змушені постійно тримати у думці питання: чи дійсно ця цілісність існує як окрема сутність? Найчастіше відповідь зводять до відомої фрази: ціле більше за суму його частин. Але це не так: ціле – це взагалі дещо інше, бо має інші властивості, це просто інша сутність. Якщо ціле розділити на частини, ці властивості зникають: наприклад, Він і Вона, поєднуючись, створюють ціле, що реалізують функцію відтворення (емерджентна властивість), отже, і Він, і Вона самі по собі є цілісності, але їх поєднання формують іншу цілісність завдяки ефекту синергії[2]: йдеться про комплементарні (що демонструють додатковість) утворення. Тоді ми можемо стверджувати, що прояв синергії саме і вказує на наявність цілого. Інша точка зору полягає у тому, що ціле – це те, що не ділиться на частини, є нероздільним, і тому не підлягає вимірюванню. Це означає, що оцінка цілого не може бути кількісною, вона має бути якісною. І що важливо: те, що неможна виміряти, не підлягає керуванню. Г. ван дер Баі наводить цікаве бачення проблеми цілого, спираючись на підхід В. фон Гете: «Clinical intuition is a form of pattern recognition and pattern recognition supports the ability to recognize an integrated ‘whole.’ Goethe applied pattern recognition and further developed it in his investigation of living nature» [Van der Bie, 2012: 11]. Спробуємо розібратися у цьому питанні більш докладно.

К. Арамбула стосовно цілісності зауважує: «The word “integrity” derives from the Latin integritas or integer, which means intact or whole. Integrity is defined, in the Oxford Advanced Learner’s Dictionary, as follows:

– The quality of being honest and having strong moral principles

– The state of being whole and not divided» [Arambula, 2015].

І далі (хоча це стосується людей): «This is where the original definition of integrity comes into play: an individual who is “whole”, i.e. in unison with her or himself – mind, head and body aligned-, is possibly in a better position to act with integrity than someone who is not», як і «And so the virtual circle goes: from whole individuals, to whole organization, to whole society, which in turn ensures whole individuals» [Arambula, 2015]. Такі визначення допомагають більш чітко зрозуміти, що таке цілісність. Причому в англомовній літературі маємо різницю між поняттями «wholeness» та «integrity» (ще один близький термін – «completeness» - повнота, завершеність): «The word integrity evolved from the Latin adjective integer, meaning whole or complete. In this context, integrity is the inner sense of "wholeness" deriving from qualities such as honesty and consistency of character» [Integrity, From Wikipedia, the free encyclopedia, 2020].

В українській Вікіпедії цілісність (англ. integrityвизначається як внутрішня єдність, пов'язаність усіх частин чого-небудь, єдине ціле. Серед наведених прикладів виділю біологічну[3] цілісність (бо це найближче до географії): - здатність підтримувати і зберігати збалансовану, комплексну функціональність у природному середовищі того чи іншого регіону [Цілісність (значення), 2017]. Але таке можна сказати не тільки про біотичну єдність, стосовно якої я, до речі, написав би так: це здатність відтворювати і підтримувати феномен життя як головну особливість біологічних утворень та головну мету біотичної організації. Йдеться про синергію біотичних утворень. Життя варто розглядати як глобальний атрактор, з яким пов'язаний відповідний патерн. Життя – це процес, який, як відомо, є еволюційним, а його зовнішнім проявом є взаємодія величезної кількості біоáкторів – живих організмів та їх спільнот. Коли ж ми говоримо про феномен життя, окремі живі організми, образно кажучи, розчиняються у цілому, хоча життя реалізується саме через них. Але про життя ми можемо говорити окремо, не звертаючись до окремих живих особин. Так же можна говорити і про людські угруповання, які теж пройшли складний шлях еволюції, який вивів на новий глобальний атрактор, і у цьому процесі задіяна величезна кількість антропоáкторів. Щось подібне має вирізняти і множину геотичних утворень. Що саме? Назвемо це геотичною організацією - геоорганізацією. Вона формується дією геохолонів≈геооргів різного масштабу, які є геоáкторами (активними геотично організованими сутностями). У свою чергу це вимагає розгляду питання стосовно особливостей області дослідження географії, бо і тут ми маємо певну невизначеність. Область дослідження тієї чи іншої наукової дисципліни охоплює всі її можливі об’єкти дослідження, що відповідають визначеним критеріям.

Цікаві думки ми знаходимо і в роботі «Seeing and sensing wholeness in Nature and Organisations» [Robinson, Robinson, 2018]. Вони пишуть: «This perception of ‘wholeness’ comes from both scientific and artistic consciousness. When perceiving phenomena, the underlying organising principles appear in the imagination, in the authentic ‘belonging together’», і далі: «When we try to abstract common principles, we are taking a system apart, looking at parts which are already separate, and trying to put them together. This ‘belonging together’ is counterfeit if we only look at external relationships, which we ourselves have synthetically created, such as the taxonomy of Linnaeus. It is only once we have experienced in our intuition an authentic whole that we come to meet that whole, in a way in which it comes to presence in the parts» [Robinson, Robinson, 2018]. Все зводиться до процесу, який є наслідком спільної дії áкторів, організованих у цілісність: процес не є наслідком суми їх дій, він є наслідком їх складної взаємодії. С. Робінсон і М.М. Робінсон наводять цікаву схему, яка дозволяє зрозуміти відношення між трьома різновидами мислення – механістичним, системним і голономічним (краще - холістичним) (рис. 1): маємо підходи – подрібнення, динаміку і цілісність, та показники – кількісні, якісні та життєвість (прихід-у-буття). На виході маємо об’єкти, відношення і значення (сенси).

 


 Рис. 1. Співвідношення між формами мислення, порогами обмежень та підходами до дослідження [Robinson, Robinson, 2018].  

 Об’єкт та область дослідження географії. Як зазначає О. Спіркін, «The quality of the object is revealed in the sum-total of its properties. The unity of properties is, in fact, quality. Thus an overall definition of the quality of a thing or phenomenon is a definition of the thing as a system with a certain structure. The nature of a thing is revealed in its properties, which constitute the mode of the object's relationship with other things. It is thanks to their properties that things interact. A thing has the property of evoking one or another action in something else and of manifesting itself in its own way in relation to other things.

A property is the way in which a certain aspect of the quality of an object manifests itself in relation to other objects with which it interacts. A property is that by means of which something manifests its existence in relation to something else. To speak of the properties of a given thing out of connection with other things is to say nothing about these properties. A property of an object thus consists in its being able to produce this or that action in another object and reveal itself in its own way in this action. Moreover, the mode of its manifestation in acting on another object substantially depends on the properties or condition of the latter; a spark falling on a gunpowder store is far more dangerous than the same spark falling on damp ground, where it dies without a trace» [Spirkin, 1983: Quality and Quantity].

Розберемо особливості об’єкту дослідження географії. Ось визначення з російської Вікіпедії: «Географические объекты - существующие или существовавшие относительно устойчивые, характеризующиеся определенным местоположением (см. географическое положение) целостные образования Земли: материки, океаны, моря, заливы, проливы, острова, горы, реки, озёра, ледники, пустыни и иные природные объекты; республики, края, области, города федерального значения, автономные области, автономные округагорода и другие поселения, районыволости, железнодорожные станции, морские порты, аэропорты и подобные им объекты.

Различные географические объекты отделяются друг от друга географическими границами» [Географический объект, 2020].

Що можна сказати про таке визначення? Видно, що його автор далекий від географії. На перше місце ставиться певне місцезнаходження начебто цілісних утворень Землі, хоча це не є особливістю чи властивістю об’єкта. А далі даються приклади - материки, океани, моря ..., республіки, вокзали, порти і т. п. (а де кафе, ресторани, їдальні, фабрики, заводи ...?), незалежно від їх особливостей. Так, краї, області, республіки, автономні округи є соціально-політичними утвореннями і адміністративними одиницями, а не географічними об’єктами. Вражає і використання допотопного висловлювання «географічні кордони»: це – прояв безграмотності, бо не буває географічних кордонів, можна говорити тільки про кордони (межі) географічних утворень (ми же не говоримо про соціальні, хімічні, астрономічні тощо кордони). Не менше дивує і вислів «географічні назви» - виникає питання: що це таке, чим вони відрізняються від негеографічних назв?

Ось ще один сайт – «geographical features». Серед багатьох дивних фрагментів виділю один: «Malaysia also has 510 offshore geographical features which include rocks, sandbanks and ridges» [geographical features]. Виникає питання: які особливості цих фрагментів поверхні дозволяють вважати їх географічними об’єктами? Наприклад, скеля – що в ній географічного?

Є й інша точку зору: «An entity or geographic feature that occupies a position in space about which data describing the attributes of the entity and its geographic location are recorded. It is a discrete generic class with basic connectedness and interdependence as a single data set, i.e., land use as a class has separate entities of residential, commercial, industrial, agricultural, etc. The class is a set of geographic entities derived from a common set of criteria, thus sharing spatial character and structure, e.g., ownership parcels, intersections, street segments, etc. geographic» [geographical features - (Data West Research Agency definition)]. Просто дивує, причому тут запис розподілення даних, причому тут «a single data set», як і концентрація уваги на просторовому аспекті?

Але нас більше цікавить не стільки об’єкт дослідження, скільки область дослідження як чітко визначений науковий домен, існування якого дозволяє говорити про оригінальність даної наукової дисципліни. Здавалося б, це питання вже має відповідь – «географічна оболонка». Ось визначення: «Географічна оболонка — цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Межі її нечіткі, тому вчені визначають їх по-різному. За верхню межу беруть озоновий екран на висоті 25—30 км, нижню — в межах літосфери на глибині в кілька сотень метрів, іноді до 4—5 км чи по дну океану. До її складу входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка становить складну динамічну систему, для якої характерні наявність речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному, окисне середовище і жива речовина, складна міграція речовини за участю вол, кисню та живих організмів, концентрація сонячної енергії та багатство різноманітних видів вільної енергії» [ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА]. Почну з того, що термін «оболонка» означає всього тільки «те, що покриває або окутує, оповиває що-небудь зовні, з поверхні» [ОБОЛОНКА – Академічний тлумачний словник української мови]. Дивує і те, що вона «утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери», хоча уявлення про окремі геосфери є абстракцією. Дивно, що біосфера ставиться в один ряд з абіотичними геосферами, і чому, у такому разі, немає антропосфери. Далі, як можна виділяти матеріальний об’єкт, якщо його межі нечіткі. Наприклад, чому за верхню межу беруть озоновий екран, а не, наприклад, магнітосферу? А що це за плутанина з нижньою межею? А що це за «окисне середовище» (яке з’явилося на певному етапі еволюції), при тому, що «не-окисне середовище» відсутнє (хоча воно також є), виходить, коли окисного не було, не було й географічної оболонки (хоча життя існувало)? Ми бачимо, що це «визначення» є надуманим і не виконує свою функцію (вже у шкільному віці воно вводить у свідомість дітей хибне уявлення про об’єкт вивчення географії).

Автор неодноразово висловлював думку, що область дослідження географії має бути подібною до областей дослідження інших наукових напрямів – біології, соціології, хімії тощо, а вони виділяються завдяки присутності відповідних форм організації – біотичної, соціальної, хімічної тощо. Отже, і географія повинна виділятися саме за таким принципом – наявністю у довкіллі утворень з геотичною формою організації. Але, хоча це виглядає дивно, часто таку організацію зводять до просторової організації, хоча такої не може бути в принципі (можна говорити тільки про просторову упорядкованість). Така позиція суттєво обмежує географію, перетворюючи її на аспект, пов'язаний з розміщенням у просторі будь-чого[4]. І це при тому, що простору, як матеріальної сутності, не існує. Як було нещодавно показано автором [Ковальов, 2020], і простір, і час є абстракціями, можливість формування яких пов’язана з існуванням множини процесів різних масштабів, що проявляються у середовищі. Ніякого простору і часу до так званого Великого Вибуху не існувало (як не існує і сьогодні – це абстракції, зручні для побудови картини Світу, для моделювання). Було інше: з початком цього процесу почало розгортатись динамічне середовище, у якому виникли процеси різних масштабів, що сприяло його диференціації. І не простір наповнений матерією, а матеріальне середовище з його різноманіттям дозволяє утворити поняття про простір. Тим більше не можна говорити про розвиток простору. Без розбіжностей неможна сформувати образ простору, без динаміки, без послідовності змін, які ми можемо виявити, не можна сформувати образ часу (це – абстракції, тому і виникла можливість виділити їх у якості параметрів). Обидва поняття дають можливість порівнювати процеси різних масштабів. Більше того, уявленням про час ми маємо дякувати Другому початку термодинаміки, який завдає так звану стрілу часу, як і процесу виробництва інформації[5]. Отже, передують не час і простір, передує процес, внутрішня організація якого дозволяє людям утворити такі абстракції, як простір і час, бо він породжує неоднорідність середовища. Згодом ці поняття увійшли у життя спільнот, що дало можливість упорядкувати їх життєдіяльність, а уява про простір закріпилася завдяки розвитку геометрії[6]. Тому і було введене поняття ХороХроноОрга як нероздільного цілого.

Отже, саме процеси, які мають певну організацію, є тією первісною сутністю, яку слід досліджувати[7]. Тоді геотична організація представляється як множина різнорідних процесів та структур – абіотичних, біотизованих та антропізованих, поєднаних у функціональну цілісність, що і є областю дослідження географії. Кожна така цілісність має свою композицію – будову, при якій всі складові гармонійно (в ідеалі) узгоджені, хоча слід говорити тільки про прагнення до гармонії, яка ніколи не досягається. На перший план виходить не взаємодія якихось там компонентів природи (як все просто!), а взаємодія процесів, які формують певну структуру, а вона, у свою чергу, не дає цим процесам, образно кажучи розбігтися, збираючи та утримуючи їх у функціональній єдності, яка визначається своєю якістю. Так представляється геотіло – особлива якість. Звернемось до О. Спіркіна: «The category of quality is an integral definition of the functional unity of an object's essential properties, its internal and external definiteness, its relative stability, its distinction from and resemblance to other objects. Quality is an existing definiteness, as distinct from other definitenesses. It is the expression of the stable unity of an object's elements and structure. Quality is at the same time the limits of an object within which it exists as that object and no other. This means that quality is inseparable from the object. In losing its quality any object ceases to exist as such» [Spirkin, 1983: Quality and Quantity]. Які це процеси? Їх багато. Можна назвати яро-формуючий, басейно-формуючий, лісо-формуючий, степо-формуючий, місто-формуючий, агро-формуючий і багато інших: всі ці утворення є наслідком дії складних інтегральних процесів, що діють у певних умовах. На вищому – загальнопланетарному - рівні маємо геопроцес, розгортання якого веде до утворення абіотичної, біотизованої (біосфера) та антропізованої (антропосфера) складових, вкладених одна в іншу.

Цілісність представляється не як стабільний стан рівноваги, а як складний процес, що втягує складові у спільну дію, направлену на виживання у складному оточенні. Це не схоже на стілець чи стіл, що складаються з частин, які можна посунути, розібрати і зібрати. Цілісність – це своєрідний суб’єкт (своєрідна особистість), це тіло, що весь час веде боротьбу з внутрішньою руйнацією та зовнішніми впливами шляхом відтворення своєї самості, організації та її відтворенні у певному контексті, який також змінюється. Для цього слід постійно оцінювати внутрішній стан та вести діалог з оточенням, що дає можливість виробляти інформацію у вигляді зміни структури і поведінки, що зумовлює незворотність процесу. Тепер ми розуміємо, що ціле – це те, що реагує на сигнали ззовні та внутрішні зміни як єдине тіло (яр, флювіальна система, ліс, місто). Воно може мати відповідні структурно-функціональні елементи, що формують інформаційну машину, призначену для обстеження середовища та вироблення інформації, як це має місце, наприклад, у випадку яру.

Розглянемо питання більш конкретно. Знову звернусь до Р. Інкпена: «Philosophically this is a tricky question. Entities are the units we believe exist in reality. They are the things we try to study. How they behave, and why they behave in that manner, is what we are trying to explain. Whether they really exist as we think they do, however, is a more difficult issue to clarify. We may, for example, study a landslide and try to explain its behaviour by reference to smaller parts. By focusing on the component parts, does this mean that the landslide is not really the focus of study or the basis of explanation? Are not the component parts the focus of study and so the things that really exist and hence the ‘real’ entities of study?» [Inkpen, 2003: 46]. Приклад зі зсувом дуже репрезентативний: показано, що дослідження властивостей та поведінки частин не дає розуміння поведінки цілого (точніше, не дозволяє зробити передбачення поведінки цілого, бо взаємодія частин продукує емерджентну -  неочікувану - поведінку), що може зародити сумнів стосовно існування зсуву як такого. Але таке явище існує, тому його слід вивчати і на рівні зсувного тіла як цілого, спираючись на те, що між складовими є тісний зв’язок, що зумовлює високий рівень кореляції. До речі, таке можна побачити і на крутих піщаних схилах, коли маса піску зненацька починає рухатись когерентно, нагадуючи течію.

 

Приклади цілісності явищ, що вивчаються в географії

Розглянемо питання більш конкретно. Знову звернусь до Р. Інкпена: «Philosophically this is a tricky question. Entities are the units we believe exist in reality. They are the things we try to study. How they behave, and why they behave in that manner, is what we are trying to explain. Whether they really exist as we think they do, however, is a more difficult issue to clarify. We may, for example, study a landslide and try to explain its behaviour by reference to smaller parts. By focusing on the component parts, does this mean that the landslide is not really the focus of study or the basis of explanation? Are not the component parts the focus of study and so the things that really exist and hence the ‘real’ entities of study?» [Inkpen, 2003: 46]. Приклад зі зсувом дуже репрезентативний: показано, що дослідження властивостей та поведінки частин не дає розуміння поведінки цілого (точніше, не дозволяє зробити передбачення поведінки цілого, бо взаємодія частин продукує емерджентну -  неочікувану - поведінку), що може зародити сумнів стосовно існування зсуву як такого. Але таке явище існує, тому його слід вивчати і на рівні зсувного тіла як цілого, спираючись на те, що між складовими є тісний зв’язок, що зумовлює високий рівень кореляції. До речі, таке можна побачити і на крутих піщаних схилах, коли маса піску зненацька починає рухатись когерентно, нагадуючи течію.

Наведу інші приклади утворень, які, при певному куті зору, сприймаються як цілісності.

Яр. Це утворення має різні структурно-функціональні складові, які, взяті разом, формують єдине тіло яру. Тут є «голова», що обмежується фронтом просування, яка має «щупальці» - короткі пальцевидні ерозійно-суфозійні врізи, які виконують функцію розвідників, є «фокальна пляма», де обробляються сигнали, що йдуть від фронту просування, є транзитний канал і конус виносу. Стан яру в цілому залежить від того, наскільки тісно пов’язані між собою ці складові.

Ліс. «What is a forest?» - ставить питання Б. Беннет [Bennett, 2001: 2]. Ось які питання він ставить стосовно цього явища:

«1. Is a forest a natural feature or one determined by convention and legality?

2. Does `forest' refer to an integral feature or can it be applied to an arbitrary region of land?

3. What type of vegetation can constitute a forest? (i.e. what species and how big must they be?)

4. How dense must the vegetation be?

5. How large an area must a forest occupy?

6. Are there any constraints on its shape?

7. Must a forest be self connected, or can it consist of several disjoint parts?

8. Must it be maximal or could it share a border with another region of forest?

9. Is a clearing a part of or a hole in a forest?

10. Are roads and paths going through a forest parts of the forest?

11. How should seasonal and other temporal variations be taken into a count?

12. If part of a forest is felled and subsequently re-grown, does it remain part of the forest throughout?» [Bennett, 2001: 2]    

Він дає строге логічне визначення лісу на основі такого параметру, як щільність дерев (у цьому плані виникає питання: чи може існувати такий варіант, наприклад, як парковий ліс?), та наводить схему можливих демаркацій лісу при даному розподілі дерев (рис. 2). Як на мою думку, критерієм має бути дещо інше – спроможність деревостою створювати і підтримувати внутрішньо-лісове середовище. Це дуже серйозно, бо саме наявність такого середовища дозволяє сприймати деревостій як дійсно цілісне утворення. Це схоже на те внутрішнє середовище, яке створює кожний біологічний організм (і не тільки). Слід додати й інші моменти, які стосуються структури лісу. В першу чергу це наявність ділянок з різним станом – від відносно сталих до несталих, від старих до таких, що тільки починають включатися у життєдіяльність лісового організму. Йдеться про те, що структура лісу є поліхромною, що саме і дозволяє, навіть при значних (але не критичних) змінах зовнішніх умов продовжувати свою життєдіяльність, що має позначатися як життєвість.

 


 

Рис. 2. Можливі демаркації лісу для даного розподілу дерев [Bennett, 2001: 15].

 

Насправді, ліс – це дуже складне природне утворення, яке аж ніяк не зводиться до щільності деревостою. Можна щільно посадити дерева, які не стануть лісом. Ліс включає велику кількість видів рослин і тварин (у тому числі мікроорганізмів), які зав’язані у складну систему взаємодій, а також ґрунт, що забезпечує їх необхідними поживними речовинами, та мікроклімат. І все це існує завдяки великій кількості процесів різної природи, що протікають на активних поверхнях. Так що можна запропонувати відповідне визначення лісу як складного сполучення активних поверхонь і відповідних процесів, що забезпечує життєвість такого утворення, як ліс.   

Місто (мегаполіс). Можна знайти багато визначень міста, більшість з яких акцентують увагу на тому, що це крупний населений пункт, що відзначається великим різноманіттям функцій, можна додати також, що є центром обслуговування жителів певної території, що іменується регіоном. Але я дам дещо інше визначення: місто (мегаполіс) – це населений пункт, що під час свого розвитку пройшов режим із загостренням, що зумовлює високу щільність комунікації між антропоáкторами. Що це за режим? Це «динамічний закон, при якому одна або кілька модельованих величин звертається в нескінченність за кінцевий проміжок часу» [Режи́м з заго́стренням, Вікіпедія, 2019]. Такі режими відповідають моделі гіперболічного росту, хоча, звісно, є певні обмеження. Місто відзначаться значно більшою щільністю людей у порівнянні з містечками і селами, що саме і дозволяє винаходити нові функції, які не можуть виникнути у менших населених пунктах. Одним з найбільш важливим моментом є не стільки щільність людей, скільки щільність комунікації (бо людей може бути багато, але між ними немає контактів), що веде до утворення особливого – міського - середовища. І саме його наявність, як і у випадку лісу, зумовлює цілісність міста-мегаполіса.

Ландшафт і рельєф як цілісності. Не менш цікавими прикладами цілого є ландшафт та рельєф. Я маю на увазі не той псевдо-ландшафт у вигляді природного комплексу, який свого часу був вигаданий Л.С. Бергом (природний чи географічний комплекс, потім - геосистема), а ландшафт як інтегральний образ місцевості, як організація рисунку денної (видимої) поверхні. Рельєф же є інтегральним образом конфігурації топографічної поверхні, або формою організації поля висот/глибин (тому вислів «форма рельєфу» є некоректним). В природі ландшафтів і рельєфів немає, але є структура денної (видимої, сенсорно-сприйнятої) поверхні. Отже, що ми тут маємо? Є морфологічні елементи, що формують фізіографічну структуру поверхні, ми сприймаємо ці складові і формуємо ментальний образ цієї відповідної місцевості. Це означає, що змінюється не ландшафт чи рельєф, а фізична поверхня (видима, топографічна), а коли ці зміни сягають критичних значень, наш інтегральний образ поверхні стрибком переходить до іншого варіанту: формується новий патерн. Тому приклади нелінійної динаміки, еволюції, як і самоорганізації рельєфу і ландшафту є абсолютно некоректними[8]. Ми не ходимо і не їздимо ні по ландшафту, ні по рельєфу, для цього є фізична поверхня.

 

Заключні зауваження

Спробуємо вивести головні моменти піднятого питання. Перебуваючи у Світі, ми тільки й робимо, що подрібнюємо його, створюючи образи його фрагментів, бо не маємо можливості охопити його як цілісність, разом з цим втрачаємо сенс. Наслідком є наші помилки. Ми перекриваємо річки греблями, змінюючи режим течії і перешкоджаючи міграції водних тварин, ми розорюємо землі на величезних площах, вирубуємо ліси, руйнуючи природний рослинний покрив і біокоридори, тим самим суттєво впливаючи на кругообіг речовин і навіть на клімат, ми ..., ми ...! А тепер у нас вирішили торгувати землею, наче вона є продуктом нашої виробничої системи. Досліджуючи Світ чи входячи з ним у виробничі стосунки, ми розбиваємо його на фрагменти, а потім намагаємось скласти з них те, що уявляємо, як ціле. Але з цього нічого не виходить, бо, будучи зруйнованою внаслідок проведеного аналізу, розколотою на фрагменти, цілісність не відновлюється. З цим ми зіштовхуємось і в географії.

З чим має справу географія? Можна було б скористатися Визначеннями, які дається на сайті «National Geographic»: «Geography is the study of places and the relationships between people and their environments. Geographers explore both the physical properties of Earth’s surface and the human societies spread across it. They also examine how human culture interacts with the natural environment, and the way that locations and places can have an impact on people. Geography seeks to understand where things are found, why they are there, and how they develop and change over time» [Geography, RESOURCE LIBRARY], але я не можу погодитись з такою версією. Вона має справу з надзвичайно складними явищами, які поєднуються в область дослідження – геосередовище, у якому абіота, біота і антропота (макроáктори), взаємодіючи, формують утворення, які спочатку розглядалися як геокмоплекси, потім як геосистеми, а тепер – як геохолони/геоорги. Різниця між такими одиницями очевидна: перші відповідають статичним уявленням і є наслідком механістичної картини світу, другі базуються на зв’язках між складовими і відображають системно-динамічний підхід, треті проявляються як результат холістичного мислення. Кожний наступний варіант включає в себе попередні, але саме останній з них дає можливість відображати Світ без його дезінтеграції. При такому погляді зникає потреба у виділенні простору і часу, яких насправді не існує (це тільки абстракції, сформовані під час становлення цивілізації), бо вони є складовою тієї організації, яка робить помітними процеси (лат. processus — рух), а тільки процеси роблять Світ різноманітним, мінливим, отже, доступним для сприйняття і відображення у вигляді образів, моделей. В географії відомо багато процесів – від майже непомітних мікро-, до глобального геопроцесу, який визначає розгортання того особливого середовища, існування якого є підставою для виділення географії як самостійного наукового напряму. Вони не є незалежними, навпаки, вони складно пов’язані між собою. Так, біота, не відразу сформувала сучасне середовище, мала місце низка критичних ситуацій, пов’язаних з вмістом кисню в атмосфері, але з часом ситуація стабілізувалася. Тепер маємо потужний антропоáктор, який також поки що не вписав свою виробничу діяльність у глобальний природний режим, що може викликати серйозну кризу. Природа переживе, людство може не пережити. Але між біотою і Людиною є суттєва різниця. Людина є унікальною гілкою еволюції Природи, внаслідок якої вона стала носієм мозку останньої. Розум Людини дозволяє прогнозувати можливі наслідки її власної діяльності і рухатись у бік зменшення ризиків, хоча знати – ще не означає розуміти. А розуміння цього може виникнути тільки при цілісному сприйнятті ситуації, бо тут важливі сенси, які мають стати складовою глобальної людської культури. Йдеться про так звану геокультуру, головні особливості якої показані в роботі [Ковалёв, 2009]. Треба нарешті зрозуміти, що Людина – це не якась сутність, відсторонена від Природи, що протистоїть їй, веде з нею боротьбу, Людина – це особливий орган Природи.    

Завершу цей виступ висловлюваннями Ч. МакДугал: «The suffering of our earth, of humans, of our systems of interactions.. is our forgetting of wholeness.

Like any great journey it starts at the beginning…with finding the space inside you that is whole and cultivating that.

When any system, relationship, enterprise, person, or work of art becomes whole there is an instant gnosis…and an instant relaxation. Yes. This. Ahh…yes…this…

This is what we seek» [McDougall, 2018].

 

We live in a world divided. A world that is seeking wholeness. It is the perfection of humans in Universe that we are divided. It keeps us hungry, inventing, searching, seeking.

Christine McDougall, On Wholeness — Integrity, minimum viable systems, better worlds for all..

 

Посилання

Bowler P. The Fontana History of the Environmental Sciences, Fontana, London, 1992, p. 391. - https://compress-pdf.ench.info/

Inkpen R. Science, Philosophy and Physical Geography. – London and New York: Routledge, 2005. – 177 p. –

https://www.academia.edu/22669989/Science_Philosophy_and_Physical_Geography_2005_Robert_Inkpen

Auerbach S. Examples of Synergy in Nature. Updated April 25, 2017. –

https://sciencing.com/examples-synergy-nature-12322176.html

Van der Bie. Wholeness in Science. - ©Louis Bolk Institute, 2012. –

http://www.louisbolk.org/downloads/2635.pdf

Arambula K. Integrity: Wholeness is Essential 2015. –

http://globalvisioninstitute.org/integrity-wholeness-essential/1241

Integrity, From Wikipedia, the free encyclopedia, 2020. –

https://en.wikipedia.org/wiki/Integrity

Цілісність (значення), 2017.  -

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F)

Robinson S., Robinson M.M. SEEING AND SENSING WHOLENESS IN NATURE AND ORGANISATIONS, 2018. -

https://transitionconsciousness.wordpress.com/2018/01/28/seeing-and-sensing-wholeness-in-nature-and-organisations/

Spirkin А., Dialectical Materialism: Quality and Quantity, 1983 -

https://www.marxists.org/reference/archive/spirkin/works/dialectical-materialism/ch02-s09.html

Географический объект. Википедия, 2020. –

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D0%B1%D1%8A%D0%B5%D0%BA%D1%82

geographical features

https://context.reverso.net/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B4/%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9/geographical+features

geographic entity (Data West Research Agency definition

https://encyclopedia2.thefreedictionary.com/geographic+entity

Географічна оболонка

https://pidru4niki.com/12090613/geografiya/geografichna_obolonka

ОБОЛОНКА – Академічний тлумачний словник української мови –

http://sum.in.ua/s/obolonka

Ковальов О. Загальна географія: чому саме організація бачиться, як її головний аспект? –

https://www.geography.pp.ua/2020/01/blog-post_26.html

Bennett B. What is a forest? On the vagueness of certain geographic concepts / Topoi 20 (2):189-201 (2001)

http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.7.4038&rep=rep1&type=pdf

Режи́м з заго́стренням, Вікіпедія, 2019. –

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%B7_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC

Geography, RESOURCE LIBRARY

https://www.nationalgeographic.org/encyclopedia/geography/

Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.

McDougall Ch. On Wholeness — Integrity, minimum viable systems, better worlds for all..

https://medium.com/@christine_mcd/on-wholeness-integrity-minimum-viable-systems-better-worlds-for-all-f51bca5361f7



[1] Варто познайомитись з роботою В.Л. Томаса середини минулого століття, у якій піднімаються питання зміни обличчя Землі під впливом людської діяльності: Thomas W.L. Mans role in changing the face of the earth. The University of Chicago; Chicago Illinois; 1956. – Рр. 1232. - https://archive.org/details/in.gov.ignca.5089/page/n17/mode/2up.

[2] Синергія (давньо-грец. συνεργία - співучасть, спільна дія) – посилення ефекту взаємодії áкторів, внаслідок чого ефект спільної дії суттєво перебільшує суму їх окремих дій, а також: «the combined effects of two or more organisms to produce a greater result than each would achieve individually. Synergism in nature includes altruism, reciprocity, functional interdependence, mutualism, and parasitism» [Auerbach, Updated April 25, 2017]. Наведені ефекти є проявами цілого. Мені подобається спосіб, яким можна представити синергію математично: 2 + 2 = 5. Синергізм є протилежним антагонізму.

[3] Краще говорити не про біологічну (бо біологія – це назва наукової дисципліни), а про біотичну цілісність, аналогічно – антропічну і готичну (стосовно географії) цілісність та організацію. 

[4] Буквально зараз (11.09.2020) почув черговий приклад неадекватного використання терміну «географія». Телеведуча каналу «Україна 24» видала фразу «епідеміологічна географія». 

[5] Інформацію автор розуміє як вибір, зроблений в умовах невизначеності, який веде до зміни структури і поведінки суб’єкта, задіяного у цьому процесі. 

[6] Хочу звернути увагу на погляди М. Бахтіна стосовно простору і часу. В роботі «Формы времени и хронотопа в романе» він писав: «Хронотоп определяет художественное единство литературного произведения в его отношении к реальной действительности. Поэтому хронотоп в произведении всегда включает в себя ценностный момент, который может быть выделен из целого художественного хронотопа только в абстрактном анализе. Все временно-пространственные определения в искусстве и литературе неотделимы друг от друга и всегда эмоционально-ценностно окрашены. Абстрактное мышление может, конечно, мыслить время и пространство в их раздельности и отвлекаться от их эмоционально-ценностного момента. Но живое художественное созерцание (оно, разумеется, также полно мысли, но не абстрактной) ничего не разделяет и ни от чего не отвлекается. Оно схватывает хронотоп во всей его целостности и полноте» -

file:///D:/GEOGRAPHY%20AS%20THE%20WHALL/%D0%97%D0%90%D0%93%D0%90%D0%9B%D0%AC%D0%9D%D0%90%20%D0%93%D0%95%D0%9E%D0%93%D0%A0%D0%90%D0%A4%D0%86%D0%AF/%D0%A1%D0%A2%D0%90%D0%A2%D0%A2%D0%AF-14/%D0%A1%D0%A2%D0%90%D0%A2%D0%A2%D0%AF/%D0%9C.%D0%9C.%D0%91%D0%B0%D1%85%D1%82%D0%B8%D0%BD.%20%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%8B%20%D0%B2%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B8%20%D0%B8%20%D1%85%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%20%D0%B2%20%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B5.%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5.html 

[7] Так, Р. Інкпен, розглядаючи відомі концепції еволюції схилів Девіса, Пенка і Кінга, пише наступне: «Although differences in the three theories can be partly related to the different locations of their production, as noted by Thorn (1988), the three theories do illustrate a commonality in their use of time. All three are time-dependent; that is, all three presume that change will be progressive over time and the nature of the form of the landscape will change over time» [Inkpen, 2003: 18]. Але це не так: те, що відбувається зі схилами, як і з іншими утвореннями, дозволяє ввести поняття часу та використовувати його як параметр. Вся множина процесів, що діють на схилах водночас чи у послідовності, об’єднується у єдиний схило-твірний процес (slope-forming process).

[8] Прикладами є наступні роботи Дж. Філіпса: Phillips, J. (1995) Nonlinear dynamics and the evolution of relief. Geomorphology, 14, 57 – 64; Phillips, J.D. (1999) Divergence, convergence, and self-organization in landscapes. Annals of the Association of American Geographers, 89, 466 – 488. 

Немає коментарів:

Дописати коментар