19 липня 2020 р.

УКРАЇНА – МОСКОВІЯ: НАМ СЛІД ПРАЦЮВАТИ НАД ПОВЕРНЕННЯМ ВІДІБРАНОГО, АЛЕ ДЛЯ ЦЬОГО СЛІД ПОПРАЦЮВАТИ!


У світі склалася складна ситуація. У різних країнах відбуваються протестні рухи: люди демонструють, що форма організації суспільства, яка виникла під час становлення капіталізму та індустріалізації – держава - вже не відповідає часу, бо не може адаптуватися до сучасних викликів і гальмує подальший розвиток людства на планеті. Це проглядається як у глобалізації, так і, якби це не здавалося дивним, у посиленні національних рухів та прагненні народів до більшої самостійності у розвитку своїх культур. Стає очевидним, що чисто політичний поділ, як це має місце у випадку Кореї, Китаю, так званої Росії (тут ми маємо надзвичайно складну ситуацію, бо всередині цього світового одоробла закладено дуже багато ліній розлому, в першу чергу, культурних), є це і в Україні (в першу чергу це пов’язане з поширенням чужорідної – росскої - мови). Одним з гострих питань для України є повернення української культури, мови на ті землі, де вони не так давно ще мали місце і були придушені внаслідок агресивної політики московітів. Йдеться про відновлення територіальної цілісності країни-України у межах ареалу історичного поширення української культури, як це показано на карті (рис. 1). Можуть поставити питання стосовно земель донських козаків, центром яких є Новочеркаськ, але за особливостями культури вони значно ближче до України, ніж до Московії, а назва їх столиці однозначно вказує на зв'язок з Черкасами (де свого часу проживали черкеси). Стосовно Кубані взагалі розмов немає, бо це край з кінця ХVIIІ століття був заселений переважно українцями, а українська мова була повсюдною.  

     
  
Рис. 1. Територія країни-України.   

На рис. 2. Показана територія щільного заселення земель українцями: так, на цих землях ще живе українська культура, хоча вони пройшли жорстоке сито русифікації. Прикладом є Кубань. Пропоную подивитися наступні матеріали:
Чому Кубань — це Україна. Кубанські козаки, русифікація та репресії на Кубані
Славный город Таганрог
Чому Кубань — це Україна. Кубанські козаки, русифікація та репресії на Кубані
«Ода народу». Украинцы Кубани
Поёт Донская Украина
Донская Украина поёт по-украински
І ще багато прикладів. Якщо є українська пісня, живе у серцях і українська культура.
          


Рис. 2. Поширення українців.

Але ця мета вимагає зміни самої України. У першу чергу йдеться про культуру людей, яка за останні десятиліття суттєво змінилася у гіршу сторону. На перший план вийшло бажання збагатитися будь-якою ціною. На цьому напрямі досягли успіху нахабні безцеремонні пройдисвіти, деякі з котрих стали олігархами, внаслідок чого українська економіка набула явних ознак олігархічної. Це є небезпечним для країни, бо ці особи на перше місце ставлять гроші, а не країну, і саме вони чинять суттєвий вплив на внутрішню і зовнішню політику держави та на її фінансовий стан. Будь хто з них може зрадити і спрацювати на московітів, як це сьогодні має місце у випадку пана Медведчука та деяких інших фінансових воротил.
Не менш важливим є питання влади. Неодноразово наголошувалось на тому, що
феномен влади є рудиментом, що лишився в людях від тваринного світу.
Але в Україні ми тільки й чуємо про владу, про підконтрольність і т. і. Вигадали навіть гілки влади. Це – анахронізм. Вже давно слід було перейти до зовсім інших варіантів регулювання на основі професійної діяльності менеджерів, яких наймають громади різних рівнів. Тільки так можна підняти Україну. Нажаль, у нас боротьба за владу є чи не найбільш привабливим видом діяльності, бо у суспільстві (якщо таке існує) надто багато політики, а там, де переважає політика, справи не буде. Дивіться, що робиться: так звана ОПЗЖ, яка є провідником «росскаго мира» в Україні, благополучно веде свою підривну провокаційну діяльність, намагаючись знову приєднати Україну до Московії. І їм дають це робити. Купа горлопанів – Бондаренко, Лукаш, Бужанський, Добкін, Шарій, Кузьмін, Волошин, Лазарев та інші відкрито принижують українську мову і всю культуру.
Слід виділити і питання так званої столиці.
Багато разів зверталася увага господарів високих крісел на те, що виділення Києва у тому обсязі, у якому це має місце в Україні, неприпустиме. Але надування Києва продовжується, хоча столичність має стосуватися тільки установ, задіяних у державному керівництві. І знову ми чуємо про території, підконтрольні Києву (на відміну від тих, в межах яких діє українська Конституція).
Нам кажуть, що 10% населення України хочуть жити у Києві. Це не так: хочуть жити майже всі, бо саме у Києві створені найкращі умови для життя і самореалізації, хоча жити люди мають хотіти в усій Україні. Це досягається шляхом симетризації, для чого треба створювати однакові умови проживання повсюдно. А українське керівництво пішло шляхом старих держав, де столиці суттєво відрізняються від інших міст – Лондон, Париж, Москва, Прага, Варшава, Бухарест, Будапешт, Відень тощо. А це веде до конфронтації між столицею та іншими територіями. Київські фірми, наче спрут, охопили всю Україну.        
Чи не важливішим аспектом культури є мова. Протягом багатьох років Московія здійснювала політику затирання української мови як у межах державних кордонів України, так і на територіях проживання українців у її сучасних межах. Відбувалася россофікація жителів та їх переміщення в межах колишнього СРСР. В результаті у крупних містах росскомовність стала звичайним явищем. Тепер жителі цих регіонів (схід і південь України) опираються розповсюдженню української мови, заявляючи про, начебто, насильницьку українізацію і націоналізм, хоча це тільки нормальний процес поширення мови і культури там, де вони мали б бути без тиску Московії. Те, що останнім часом роблять члени ОРЗЖ (йдеться про спробу ввести в Україні другу державну мову – росску), є звичайною провокацією задля розпалювання в Україні внутрішнього конфлікту на мовному ґрунті (потім вони звернуться до властей Московії за допомогою). Цього допустити неможна.
Не менш важливим питання залишається «Культура землі». Зазначу, що вся українська культура починалася від ставлення до землі і саме робота на землі лягла у її основу. Земля – це не просто об’єкт обробки, засіб ведення господарства, вона є продуктом Біосфери планети, сформований задля підвищення життєздатності рослин, як своєрідна культура рослинних спільнот. Йдеться про родючий ґрунт, який не є самостійним утворенням, тому при зведенні природного рослинного покриву він досить швидко втрачає свої властивості. Тому
до питання використання земель слід ставитися дуже обережно. Те, що ми маємо в Україні, є просто жахливим, бо агрократи не вважають за потрібне враховувати те, що виведення земель з режиму природного функціонування суттєво впливає на природні процеси, на стан Біосфери в цілому, а вона є нашим спільним домом.
Земля в принципі не може бути товаром, вона не є продуктом виробництва. Те, що сталося в Україні – переведення землі у категорію товарів – є свідченням недостатньої освіченості народних депутатів ВР.
Наслідком надмірного землекористування є деградація ґрунтів у межах України, яка вже втратила ті чорноземи, що свого часу були поширені. На рис. 3 дається карта деградації земель в Україні. У цьому ж ряді знаходиться і винищення лісів, що часто виглядає як варварство. Слід зазначити, що
деградація ґрунтів – це не тільки погіршення якості цього природного утворення, це і деградація культури українців!
Але на цьому негативи не закінчуються. Для сталого функціонування Біосфери має існувати певна мережа, як це дається у концепції країни «Біосфера», а це і площі, і конфігурація, про що у нас взагалі не думають. Перевід земель у приватну власність робить вирішення цього питання неможливим.      
          


Рис. 3. Карта деградації ґрунтів в межах України (дивіться за адресою - https://www.epravda.com.ua/rus/publications/2018/02/7/633808/).

Культура включає і інші аспекти, в першу чергу науку і освіту. У дуже гарному виступі на Урочистому засіданні ВР України І.Р. Юхновський навів приклади того, як у СРСР ставилися до наукових досліджень. Цей позитивний приклад слід мати на увазі і зробити все можливе, щоб підняти науку на світовий рівень. А це означає, що всі наукові організації в України повинні отримати відповідне фінансування. Підкреслюю – по всій території України, а не тільки ті, що розташовані у Києві, а так нам кажуть: у вас проблеми, бо ви не визнаєте пріоритет киян, які вважають себе носіями абсолютних істин.
Свого часу ми висловлювали пропозицію стосовно створення міністерства науки і інженерії, але на це ніхто не зважив. І це дивно, бо наука і освіта – різні речі.
Наступний аспект – освіта, без якої жодна держава не може бути сучасною. Протягом багатьох років на посаді міністра освіти і науки перебували дивні особи, дії яких призвели до втрати Україною передових позицій у сфері освіти та науки. Особливо неприємно згадувати останню міністершу – Л.М. Гриневич, яка не вважала за потрібне звертати увагу на ті відгуки про псевдо-дисертації в області географії, які їй направлялися. Це призвело до того, що стан географії як науки в Україні був доведений до катастрофічного, причому робилося це зусиллями, в першу чергу, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Інституту географії АН України. Але Л.М. Гриневич все звела до створення так званої «нової української школи», продемонструвавши повну некомпетентність у цьому питанні (дивіться виступи на цьому сайті). І тут ми знову натикаємось на питання фінансування вузів: найкраще фінансування мають не найкращі вузи (як, наприклад, ХНУ ім. В.Н. Каразіна), а розташовані у Києві, причому саме київські вузи мають і найкращу рекламу, яка під час вступної компанії звучить по всіх центральних каналах. Це призводить до того, що молоді люди задля отримання кращої освіти їдуть до інших країн. А задача України – привабити студентів з інших країн в Україну, в першу чергу тих, хто проживає на Московії але має українські коріння: треба тільки знати українську мову. Свого часу у Харкові вчилася вся Кубань і навіть люди з Дагестану.         
Отже, українці, варто взятися за справу серйозно, змінити ситуацію в Україні на таку, яка є привабливою для людей, у тому числі українців, що живуть за межами сучасних державних кордонів України. Це нам під силу. І нехай нам допомагають чудові українські пісні на кшталт наступної:

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА УКРАЇНЦЯМ! МАЙБУТНЄ КРАЇНИ-УКРАЇНИ У НАШИХ РУКАХ!

1 коментар:

  1. Олекса Ковальов "Номад"9 серпня 2020 р. о 11:37

    Події, які відбуваються останнім часом в Росії, Білорусі, в Україні, у США, в Іспанії та багатьох інших державах свідчать про те, що написане у цьому виступі дійсно має місце: держави почали хитатися, бо їх основу складає поділ суспільства на владників і слухняних (як має бути з точки зору владників) громадян, які розглядаються як ресурс. Але суспільство має ще одну важливу складову - громадянське суспільство - активних жителів, яким далеко не все одно, що відбувається не стільки у державах, скільки у країнах. Сьогодні ми бачимо величезні хвилі протестів на Далекому Сході, у Пітері і в Москві, вибух активності у Білорусі - все це свідчить про одне: Система керування, що базується на ВЛАДІ, доводить свою неефективність і анахронізм. Суспільство проснулося, і це добре, може з цього щось вийде!

    ВідповістиВидалити