11 червня 2018 р.

УКРАЇНА - МАЙДАН: КИЇВСЬКЕ КУБЛО, СТВОРЕНЕ ПАНОМ ПОРОШЕНКО, ПОСТАВИЛО УКРАЇНУ НА МЕЖУ ІСНУВАННЯ!


Істоти, позбавлені совісті і моралі, неспроможні відчути наслідки своїх дій. На жаль, такі зустрічаються на всіх соціальних поверхах.

Я не буду висловлюватись по всіх напрямах проблем, з якими зіштовхнулася Україна, виберу тільки ті, які мені здаються найбільш важливими.
Події останніх тижнів вказують на те, що у України залишається все менше шансів вийти з важкої ситуацію, у яку її завели як агресія з боку Росії, так і (це головне) безвідповідальність владного кубла, що переходило від пана Кучми до пана Ющенка, від нього – до пана Януковича, а тепер згуртувалося навколо пана Порошенка. За роки його президентства Україна не тільки не піднялася після кризового стану 1913 – 1914 років, але опустилася ще нижче, в першу чергу, у плані моральності та втрати культури (ніколи раніше на вулицях міст не було чути стільки мату). Не варто сьогодні у черговий раз оцінювати різні сфери життя України як держави, ці оцінки будуть невтішними. Той невеличкий приріст в економічній сфері, який, начебто, має місце, аж ніяк не пов'язаний з діяльністю уряду – це сама економіка знаходить шляхи для свого відновлення і невеличкого зростання попри те, що її все більше подавляє олігархічна баригономіка, яка, до того ж, є вкрай централізованою, бо в Україні панує інституція влади, що робить її квазіфеодальною. Цей феодалізм пронизує суспільство зверху до низу, причому найбільше він проявляється на місцях, де божки-пахани-керівнички замикають всі потоки на себе. І ось «знайшли» протиотруту – децентралізацію, але реалізація такого проекту тими, хто не уявляє собі іншого способу «керівництва», крім владного, навряд чи принесе успіх.

Децентралізація. Я поставив це питання першим, бо цей процес, можливо, є для класичних держав головним, бо час державної форми організації суспільства завершується. Але що ми маємо в Україні? Нещодавно, дивлячись один з харківських телеканалів, я був вражений, побачивши ролик, присвячений начебто розвитку Харкова: крутиться турбіна, далі – зоопарк, то там, то сям з’являється силует пана Порошенка, і чутно, що все це відбувається при його підтримці згідно з програмою децентралізації. Розумієте, місто заробляє гроші, щось вдається підняти, але, як виявляється, це відбувається завдяки одній особі – Порошенкові. Нам кажуть, що люди на місцях тепер отримують можливість проявляти ініціативу та самостійно приймати рішення. Уявляєте, до чого дійшло:
у ХХІ-му столітті в Україні владники вирішили дозволити (на словах) людям самостійно визначати свій шлях розвитку!
Людям на місцях дозволили (принаймні так заявляють) проявляти ініціативу. А без дозволу – ні-ні! Але як тільки починаються вибори голів на рівні територіальних громад, маємо те саме – просування представників БПП (приклад імітації серйозної справи), хоча у цьому випадку ніхто не каже, що це здійснюється при підтримці з боку пана Порошенка.
Серйозний керівник не буде лізти на телеекран з будь-якого приводу, щоб привчити людей до одного голосу, серйозного керівника не повинно бути видно.
Насправді, це – черговий спектакль, що має за мету навішати людям локшину на вуха. Це свідчить про те, що, з дозволу сказати, ініціатори децентралізації або взагалі не розуміють, що це таке, або розуміючи, викривляють суть цього процесу так, щоб ієрархія влади продовжувала існувати, тільки під іншими назвами. Більше того,
чомусь весь час говорять про децентралізацію саме влади, а не про загальну децентралізацію, яка має стосуватися всіх сфер життя суспільства. На сьогодні прийшов час говорити про заміну інституту влади іншими, більш сучасними інституціями, які можуть забезпечити просування суспільства за рахунок реального звільнення людини від тиску сумнівних владних «авторитетів».
Ще у другій половині 90-х років (перша публікація у 1994-му році) минулого століття я ставив питання про те, що окремі території-регіони (чи, може, землі) повинні бути достатньо самостійними в плані визначення своєї життєдіяльності, перш за все у виробничій сфері, самостійно знаходити варіанти подальшого розвитку у складних умовах сьогодення, а на рівні країни вони мають об’єднуватись на основі єдиної культури. Було опубліковано немало статей. Також ставилося питання про небезпеку перетворення таких регіонів на окремі феодальні князівства, що відразу ставить питання про владу, її заміну іншими інституціями. Тому я неодноразово вказував на первинність культури, мови, традицій як об’єднуючого фактора, бо
влада і культура перекреслюють одна іншу - чим більше владність, тим менше потрібна культура і, відповідно, освіта (владі непотрібні культурні й освічені, їй потрібні лояльні, слухняні одержавлені люди, а не жителі урозумінні Екзюпері): народна культура піднімалася не завдяки владі, а всупереч їй.
Так що ж таке реальна децентралізація? Це те, на що жодна влада ніколи не погодиться, бо
децентралізація – це розвладнення суспільства, збільшення ваги кожної людини, вирівнювання можливостей, рівню освіченості, симетризація суспільства, відкрита конкуренція менталітетів, культури, свобода ініціації без огляду на владних мордоворотів, прояв життєвого потенціалу кожного, нарешті, демократизація. Звісно, все це має відбуватися при умові дотримання вироблених спільнотою норм, без чого нічого не вийде. Саме ці норми й мають прийти на зміну законам, що приймає ВР, бо Закон – як дишло, куди повернеш, туди і вийшло!
Надзвичайно важливим моментом децентралізації є пробудження регіонів, територіальних громад на різних масштабних рівнях, стирання адміністративних кордонів. Різні регіони мають різнитися характерами виробництва, що саме і веде до їх компліментарності (додатковості, доповнювальності у складі цілого). Для цього слід вже сьогодні левову долю фінансів (до 85 – 90%) залишати у регіонах (землях). Що ж ми маємо на сьогодні? Згідно з програмою «децентралізації», у регіонах лишається до 50% зароблених ними грошей (хоча знаходять схеми позбавлення їх і цих фінансів), все інше йде до Києва, у якому, за оцінками деяких фахівців, концентрується до 90% фінансів. Ось Київ і роздувається (тому сюди і стягуються люди з різних регіонів), що аж ніяк не відповідає концепції децентралізації, до якої, до речі, пан Порошенко не має жодного відношення.
Проблема столичного жлобства. Жлобство, кугутизм є проявом безкультур’я. Можна навести безліч прикладів жлобства, але у найбільш масштабному варіанті в Україні воно пов’язане з Києвом (хоча жахливим прикладом є й так звані бурштинові республіки). Я неодноразово піднімав це питання, але, схоже, воно нікого не цікавить, бо ті, хто живе у Києві, просто не помічають цієї проблеми, вважаючи, що так і має бути. Наші владники при формуванні української держави, на жаль, взяли модель СРСР→Росії, де мала і має місце надмірна концентрація життєвості у Москві, інші території нікого не цікавлять. Але не слід забувати, що Росія не є країною, це – імперія, що поглинула величезну кількість країн і намагається йти шляхом уніфікації культур, перетворення/перетравлення їх на єдину – руську – культуру. Врешті решт це призведе до її краху. Україна ж є, в першу чергу, країною, що з’єднується українською (хоча в багатьох регіонах і трансформованою російським впливом) культурою. Але з причини не цікавості цього питання для владників, що засіли у Києві (бо вони займаються, в першу чергу, своїм бізнесом), ми маємо доволі неприємну картину:
проживаючи у Києві, чиновники вищого рангу взагалі не уявляють собі, у якому стані перебуває так звана периферія. Все найкраще стягується до Києва, що не може не вести до відцентрових процесів. І ніяка Конституція не втримає цілісність країни у таких умовах.
Проблема мови. Через 27 років після отримання незалежності і через 4 роки після Майдану питання культури і мови просто застигло, заморозилося. І сьогодні до 50% людей розмовляє мовою агресора і почувається при цьому абсолютно спокійно. У вузах навчання продовжують вести мовою московітів, а МОН не вважає за потрібне робити перевірки. Надзвичайно багато руської мови на центральних телеканалах, хоча приймалися відповідні рішення. Але це не означає, що мають бути викоренені інші мови –
Україна - не Росія, вона не повинна стати етнокультурним заповідником!
У цьому плані перед українцями стоять досить важливі та складні завдання: як інтегрувати українську та кримськотатарську культури, як зробити так, щоб угорці, поляки на теренах України почувалися гідно, як бути з руською культурою при тому, що протягом трьох століть Московія намагалася стерти українську культуру, а на українських територіях, що зараз знаходяться у складі Росії, цей процес продовжується і сьогодні ще з більшою інтенсивністю. Цими питаннями слід займатися культурологам і політологам. Я бачу вирішення цього питання у створенні етнокультурних коридорів. Більш складним є питання ромів та їх культури. Унікальних народ (номади), який не має своєї території, спромігся протягом століть відтворювати свою культуру, мову. Але є проблема соціальної інтеграції ромів. Цим питанням слід займатися окремо і серйозно. У будь-якому разі слід ставити питання про необхідність досконалого знання української мови незалежно від етнічної приналежності. Закон про освіту (єдиний позитивний доробок пані Гриневич на посаді міністра) є коректним.
Наука і технології. Як так могло статися, що Україна втратила свій великий науково-інженерний потенціал і сьогодні виглядає у цій сфері як другорядна держава? Чому сталося так, що науково-інженерна сфера перестала бути престижною і, відповідно, привабливою для молоді? Думаю, провина має бути покладена на державне керівництво. Замість того, щоб вкладати гроші у розвиток науки та інжирних технологій, кинулися торгувати. Ось молодь і поїхала туди, де таланти цінуються, а Україна з кожним роком втрачає все більше і більше. Цікаво, скільки грошей потрібно для того, щоб підтримувати НДІ та КБ? Думаю, небагато у порівнянні з іншими життєвими сферами. Але величезна їх кількість була знищена або скорочена, причому скорочення досягло 90% (візьмемо хоча б ФТ Інститут низьких температур, унікальний Інститут кріобіології у Харкові та багато інших, які або ледве виживають, або ліквідовані). І знову – все стягується до Києва, при цьому забувають, що ця централізація губить інтелектуальний потенціал регіонів, поглиблює прірву між Центром і іншими територіями. Не можна не звернути увагу і на грошову оцінку праці науковців та інженерів:
чому торгувати на ринках вигідніше, ніж працювати у КБ? Чому бути чиновником вигідніше, ніж бути науковцем чи інженером?
Сьогодні ми маємо знищену фізико-технічну сферу, природознавчу сферу, трохи краще виглядають гуманітарні напрями. Розвиток науки і технологій вимагає відповідної фінансової підтримки з боку держави і приватного капіталу, чого в Україні немає. Тому Україна просто рухнула у цьому плані.
Харків, який за радянських часів був третім містом за науковим потенціалом, внаслідок дурної централізації втратив свої позиції. І це називається державною політикою?
Маємо катастрофічне падіння рівню кандидатських і докторських дисертацій. Передує тут географія. Тут причиною є величезний рівень корупції та централізація –
всі вагомі ідеї, з невідомих причин, як вважається, мають походити з Києва!
Географію перетворили на псевдонаукову область, де можна чи не найлегше отримати наукове звання кандидата та доктора наук. І це при тому, що географія тільки сьогодні стала проявлятися як наука майбутнього – наука про організацію географічного середовища, все більшу роль у якій відіграє людська діяльність.
Тільки географія може забезпечити, при коректній постановці питань, адекватне вирішення проблеми взаємодії суспільства і Природи на нашій планеті і, відповідно, пошук подальшого її становлення, при якому досягається паритет між ними і людське суспільство починає проявлятися як дійсно органічна складова цілісної природи планети Земля. Саме географія має справу з чи не найскладнішою областю дослідження – географічно організованою частиною загально-земного середовища!
Замість цього ми маємо іграшки у вигляді трофогеографії, геодемографії, геовиноградарства та інших дурниць на кшталт географії футболу, весільних та сексуальних послуг тощо. Дійшло до того, що у кандидатських дисертаціях, як досягнення, виставляють визначення географічних координат об’єктів! Куди далі?
Задля покращення ситуації слід створити міністерство науки і технологій, що дасть можливість більш ефективно витрачати кошти на відновлення цих сфер суспільного життя!
Культура та освіта. Я неодноразово вказував на те, що культурний розвиток, відтворення серйозно пошкодженої Московією національної культури, мови українців, інтеграція інших національних культур на теренах України є пріоритетною задачею українського суспільства. Це стосується всіх сфер життя. На жаль, сьогодні маємо зворотне – падіння моралі, просто вибухове поширення «русскаго мата», перевага нахабності, зниження ролі освіченості, зростання корупції тощо. Тому ще раз заявляю:
поряд з розбудовою армії, відновленням військового промислового комплексу, слід суттєву увагу приділити підйому культури і освіченості людей, бо саме культура є головним чинником перемоги!
Що стосується освіти, маємо катастрофічне падіння освіченості молоді. І це стосується як шкільної, так і вузівської освіти, про професійно-технічну освіту годі й говорити – вона майже винищена. Чи не з цієї причини син пана Порошенка вчиться у Великобританії, як і діти абсолютної більшості інших високопоставлених псевдо-патріотів? Виходить, що рівень навіть елітних київських ліцеїв не дозволяє отримати сучасну освіту! А що говорити про рівень освіти у селищах, малих містечках, де діти не мають навіть нормальних туалетів і змушені добиратися до шкіл по кілька кілометрів пішки? Він вкрай низький. Далі це переходить до вузівської освіти, яка і сьогодні лишається вкрай корумпованою. При цьому пані Гриневич (хоча це не її обов’язок), користуючись службовою посадою, продовжує просувати свою версію освіти – компетентністної. Я вже виступав з цього приводу (дивіться матеріал на цьому сайті), і ще раз повторю:
компетентнісна освіта – це освіта на основі досягнутого знання, яка не може забезпечити необхідний рівень компетентності у всіх сферах, акцент має робитися на такій освіті, яка базується на навичках необмеженого пізнання довкілля, бо знання старіє швидко, і людям, що входять у фазу свідомого життя сьогодні, слід навчитися пізнавати світ у його нових проявах! Сьогодні так зване ЗНО базується на тестовій формі, на однозначних відповідях на питання, що не вимагає прояву інтелекту!
Культура і освіта є єдиним комплексом, бо освіта саме й полягає у передачі майбутнім поколінням культури. Тому
слід створити міністерство культури та освіти, що полегшить вирішення низки складних питань у цих сферах!
Президент. За тиждень до втечі Януковича, я виступив з ініціативою скасувати інститут президентства, бо кожний наступний красавець гірший за попереднього. Дії пана Порошенка підтверджують це. На сьогодні ми бачимо, що цей пан вже, за оцінками експертів, вийшов на перше місце серед олігархів, хоча клявся-божився, що позбудеться свого бізнесу і ліквідує олігархію. Більше того, цей пан всі позитивні досягнення проектує на свою персону, що є ознакою культу особистості. Ми бачимо президента-Якалку: його пропозиції (він найрозумніший), його ініціативи, його перемоги тощо. Ми бачимо, як він мотається по Україні, щоб відмітитись там, де відбувається щось важливе (навіть школи відкриває!). Останні події були пов’язані з Законом про антикорупційний суд: вражає, стільки часу пан Порошенко за допомогою фракції БПП мутив воду, а коли люди всередині України та західні партнери дотиснули, він заявив, що це – його перемога. І все це відбувається при величезній фінансовій кризі, обрушенні політичної культури, падінні економічного потенціалу, деморалізації суспільства тощо. Відносна відбудова армії – тільки один більш-менш позитивний приклад, але це сталося, у першу чергу, завдяки діяльності волонтерів. І сьогодні, при тому, що Україна витрачає на армію до 3,5 млрд. доларів на рік, армія виглядає далеко не сучасною. Натомість, продовжує збільшуватись кількість генералів, особливо у Києві. Від пана Порошенка ми весь час чуємо голосні правильні заяви, після чого бачимо дії, які мають зовсім інший вектор.
Цілий ряд процесів в Україні свідчать про те, що має місце прагнення зменшити чисельність населення в Україні у будь-який спосіб.
Способи різні, у тому числі – вкрай низькі зарплати і пенсії, неприпустиме розшарування суспільства, яка при Порошенкові досягло максимуму, відсутність роботи, яка б давала людям нормально жити, утиск малого і середнього бізнесу, тарифи, що заскалюють тощо: люди втомилися від всього цього і шукають прилисток в інших країнах. Це дуже небезпечна тенденція. Державний апарат працює на витиснення українців з території України. Виникає питання: для кого звільняються ці території? Про діяльність Порошенка можна писати й писати, але висновок один –
слід ставити питання про дострокові перевибори, немає сенсу давати можливість олігарху і далі займатися імітацією президентської діяльності! Звісно, таке ж питання стоїть і стосовно горезвісної Верховної ради – жахливого пацючника, у якому все купується і продається.
Путін і Росія. Ми маємо розуміти, що Росія під Путіним – це світове одоробло, позбавлене будь-якої моралі, що ігнорує будь-які норми міжнародного права. Ще раз нагадаю: коли я вперше побачив Путіна на ТВ-екрані, я сказав, що це страшна істота. Це моє відчуття знайшло підтвердження. Путін не є людиною, це – шмат бруду з великою концентрацією проявів нацизму, фашизму, шовінізму, брехні, неперевершеної наглості, лицемірства, цинізму, безсоромності, терористичного шляху вирішення питань. Він повністю позбавлений будь-яких моральних обмежень, що дозволяє йому діяти без будь-якого внутрішнього контролю. При всій повазі до пані Нарусової, яка вважає, що Путін, ставши президентом, змінився, я бачу інше:
Путін ніколи не мінявся, він терпляче чекав того часу, коли він зможе показати своє справжнє обличчя – обличчя виродка, і, на жаль, дочекався у достатньо молодому віці.
Маючи у своєму розпорядженні дуже великі ресурси і потужний військовий потенціал, він перетворив Росію на найбільш небезпечне джерело нестабільності у світі і найбільшу військову загрозу для Європи. Більше того, він прагне залучити українських і білоруських хлопців (як це сталося на Кубані) для реалізації своїх військових планів. Замість того, щоб спільно вирішувати проблеми освоєння Космосу, медичні проблеми, проблеми культурного, освітнього розвитку (при повазі до інших народів), цей хворий на голову дегенерат робить ставку на всьому, що пов’язане з насиллям, дестабілізуючи ситуацію у суміжних державах.
Це – політика минулого, і всю Росію Путін повернув у минуле. Росія під Путіним не має перспектив на майбутнє. Не можна розвиватися, знищуючи сусідів.
Звісно. жити біля агресивно-тупого монстра, якою на сьогодні бачиться Росія, дуже складно. І сьогодні ми чуємо від нього погрози – якщо ВСУ під час ЧС з футболу почне наступ, Росія не залишить «повстанців» у «біді». З іншого боку, така ситуація є стимулом для прискорення розвитку суміжних з Росією країн.
Виграє та країна, яка є краще організованою, більш згуртованою, що не досягається адміністративним шляхом. Виграє та країна, яка має більш високу культуру, де діяльність адміністративного апарату найменш помітна, де має місце свобода проявів талантів, приборкана корупція і олігархічний клан. Побажаємо Україні досягти цього!

Ковальов О. («Номад»)

3 коментарі:

  1. Олекса Ковальов (Номад)12 червня 2018 р. о 15:18

    Я акцентую увагу на культурі, бо саме культура визначає, як далі буде відбуватися становлення країни-України. І це стосується, в першу чергу, корупції, хабарництва. Культуру можна і варто розглядати як множину норм, відібраних спільнотами, отже, культурна людина - це людина, яка не просто дотримується цих норм (які є зовнішніми по відношенню до неї), а така, для якої ці норми є внутрішньою потребою. Для такої людини корупція, брехня, лицемірство тощо мають бути внутрішньо неприйнятними. Такі люди просто не зрозуміли би і те, що відбувається у так званих бурштинових республіках. Тому я і пишу, що на сьогодні падіння культури є чи не головною проблемою українського суспільства. І це відбивається на всьому, у тому числі - на науковій сфері, де наявність наукової культури і є визначальним моментом.

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов (Номад)19 червня 2018 р. о 19:27

    В Росії етнічна дискримінація - явище абсолютно нормальне. І якщо вони це роблять по відношенні до своїх громадян (не варто забувати про винищення української мови і культури на етнічних українських землях, знищення культур багатьох інших народів, що проживають на території цієї імперії), то що говорити про Крим і Донбас. Тому слід вважати, що етнічна чистка в Росії - це особливість внутрішньої політики, яку безцеремонно реалізує її керівництво. Цей процес посилився з приходом Путіна.

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов (Номад)22 червня 2018 р. о 10:49

    Питання про фінансування наукових досліджень, яке тепер піднімає пані Гриневич (це слід було зробити давно) надзвичайно актуальне, але є інше питання: хто буде оцінювати науковий рівень розробок? Чи знову прийдеться звертатися до західних авторів? На сьогодні по багатьох наукових напрямах ситуація в Україні є критичною. Є великий сумнів, що докторські дисертації, які захищалися протягом останніх 25-ти років, дійсно містять результати відповідного рівня. Прикладом є географія, але я не думаю, що інші напрями змогли утримати необхідний рівень. На сьогодні старі спеціалісти вже не можуть проводити аудит дисертацій, бо вони вже просто відстали, а молоді, на жаль, у своїй більшості отримували свої дипломи у корумпованих спеціалізованих радах.

    ВідповістиВидалити