24 серпня 2016 р.

Без чиновників і депутатів. Ісландія готова позбутися держави й корупції

В той час, коли в Україні йде боротьба за становлення національної держави за принципами ХІХ століття, на іншому краю Європи активно працюють над демонтажем такої застарілої «машини» як держава.

Матеріал з сайту «Новое Время»
-- 
Перед виборами 29 жовтня найпопулярнішою партією країни стала Піратська, яка обіцяє запровадити в Ісландії систему прямої демократії.

Більшості іноземців Ісландія відома лише своїми льодовиками, вулканами і неймовірними успіхами у футболі, але аж ніяк не бурхливим політичним життям. Однак воно існує, причому майже українського формату (з поправкою на місцеву специфіку, звичайно): є і безкарні олігархи, які грабують країну, і корумповані політики з панамськими офшорами, і борці за правду, над якою спочатку усі сміялися. Там навіть пройшов свій Майдан – до речі, успішний.
Але зараз події в Ісландії розвиваються таким чином, що всі ці надмірності незабаром можуть відійти в історію. Країна стоїть на порозі якісної зміни політичної системи, після якої все перелічене відімре саме по собі через непотрібність. Двигуном соціально-політичної реформи безпрецедентних для країни масштабів стала місцева Піратська партія.
Десять років тому в Швеції зародився рух, що виступає за скасування прав власності на інтелектуальний продукт в інтернеті. Активісти не сушили голову над назвою, прийнявши те, як їх іменують інші: пірати. Відтоді цей рух поширився по всій Європі, де Піратські партії з екзотики вже давно перетворилися на буденність: вони засідають у парламентах різних рівнів, домагаючись більшої відкритості в Мережі.


Лідер піратської партії Ісландії Біргітта Йонсдоттір

В Ісландію пірати прийшли чотири роки тому, і, як годиться справжнім, острівним, морським розбійникам, взялися до справи з потроєною енергією. Один з їхніх лідерів – поет і активіст Біргітта Йонсдоттір – розтлумачила суть програми так: якомога менше ідеології, якомога більше відкритості та чесності. Ісландцям, відомим своїм непокірним норовом і підозрілістю щодо всіх політиків і недовірою до наявної системи, такий початок припав до душі. На виборах 2013 року пірати набрали п'ять відсотків голосів, зайнявши три із 63 місць в Альтингу – парламенті країни (до речі, найстарішому в світі).
Наступному зростанню популярності піратів сприяли самі місцеві політики. Після скандалу з панамськими документами в квітні у відставку пішов Сігмюндюр Давид Гюннлейгссон – колишній прем'єр-міністр, у якого знайшовся офшор. До цього всю країну обурила історія з місцевим банкіром-олігархом, який розбився при падінні вертольота, хоча, по ідеї, мав сидіти під домашнім арештом за фінансові махінації, що майже довели країну до банкрутства в 2008 році.
Із зростанням власної популярності ісландські пірати взялися і за створення більш докладної партійної платформи. Головний її елемент – зміна конституції країни з метою введення в неї норм прямої демократії при ухваленні будь-яких рішень на національному рівні. Простіше кажучи, значну частину державного апарату буде демонтовано, а визначати долю Ісландії будуть безпосередньо її жителі на референдумах різних рівнів. Ті, кому небайдужа країна, отримають «необмежені права» (вираз Йонсдоттір) в її керуванні. Технічні деталі все ще обговорюються, але, мабуть, голосування з того чи іншого питання відбуватиметься в інтернеті. За допомогою спеціального додатка громадяни зможуть пропонувати навіть законопроекти. Ті з них, які зберуть достатню підтримку в суспільстві, будуть виноситися на голосування.
Пірати стверджують, що повний демонтаж держави поки що не потрібен, деякі її інститути збережуться. Але заявлена мета – «фундаментальна зміна системи» з майже повним витісненням з неї бюрократії і народних обранців різних рівнів.
Крім того, в їхню програму входить повна свобода слова і право без обмежень поширювати інформацію, ліквідація інституту авторських прав в інтернеті, декриміналізація наркотиків, а також збільшення податків на невелике коло неймовірно багатих співгромадян, які контролюють риболовлю та банківський сектор – місцеві «олігархічні» галузі економіки. Рибальство взагалі збираються віддати під контроль всього населення, оскільки ця сфера вважається в Ісландії національним надбанням не тільки економічним, але й соціокультурним.


Гвюдні Йоуханнессон, який з 1 серпня вступив на посаду президента Ісландії, прогулюється з дітьми з Рейк'явік

Крім того, пірати хочуть надати ісландське громадянство Едварду Сноудену, який прославився викриттям методів тотального стеження АНБ за електронними комунікаціями людей по всьому світу, повністю відкрити бюджет країни, а також не поспішати з членством Ісландії в ЄС (це питання, вважають вони, може бути вирішене тільки на референдумі).
Місцеві скептики, втім, називають цю програму сирою та ідеалістичною. На думку опонентів, пірати сповнені ідей, які можна реалізувати чисто технічно. Наприклад, неясно, хто буде збирати податки, якщо держава «відімре». Міжнародна діяльність, керування армією і поліцією теж навряд чи можливі без відповідних інститутів.
Однак, ісландці поки піратам вірять. За останні місяці їх популярність знизилася з майже 40 до 28 відсотків, але, тим не менш, вони залишаються найбільш популярною партією в країні, обганяючи консерваторів, які йдуть другими, на чотири відсотки. Якщо таке становище збережеться до 26 жовтня, коли в Ісландії відбудуться позачергові парламентські вибори, то пірати переможуть, а їхній лідер отримає право формувати кабінет міністрів (для цього, правда, знадобиться допомога коаліційних партнерів – «Зелених» або Прогресивної партії.
У будь-якому разі, цілком можливо, що цей уряд (в сучасному розумінні слова) стане останнім в історії Ісландії. Далі країною будуть керувати безпосередньо її жителі – без чиновників і депутатів.

4 коментарі:

  1. Олекса Ковальов "Номад"25 серпня 2016 р. о 14:51

    У цьому матеріалі ми бачимо паростки нової організації суспільства. Звісно, партія Піратів - це тільки алегорія, але в цьому щось є. Це те, що руйнує вікові устої держави. Ми вже давно ставили питання про необхідність використання Інтернет у виробленні напряму просування спільнот, тепер там (може скоро і у нас) це може стати реальністю. Не все так просто, але маємо просування вперед. І тоді не буде вже територій, контрольованих Києвом, Москвою чи хутором Диканька ... , бо справа не у територіях, а у тих людях, які проживають на цих територіях, лісах, які там ростуть, горах, які там піднімаються ... Як вони звикли все контролювати зверху ... Для нашої країни питання ліквідації ось цієї затхлої ієрархії чинушек, яка нависає над простою людиною, є, мабуть, найважливішим. Не може людина стати Людиною, якщо вона під контролем чинушек різного рангу. До речі, нові форми господарювання вимагають суттєвих змін саме у сфері стосунків між жителями територій. Нажаль, цього не розуміє, і не ніколи не зрозуміє так зване керівництво держави. Вони тільки напускають туман, намагаючись переконати всіх у тому, що роблять щось корисне. Дивіться, Сеня Яценюк обікрав країну, а тепер фотографується у шикарних ваннах у шикарних готелях, а його нікому непотрібний ПАРКАН, на побудову якого витрачають значні гроші (а скільки буде вкрадено???) розводить людей по обидві сторони кордону ....
    Згоден з тим, що така форма комунікації у суспільному середовищі вимагає суттєвого зростання рівню культури, але до цього ж треба рухатись! І не варто забувати про голос Природи - вона у грі!

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов "Номад"25 серпня 2016 р. о 15:53

    Варто додати наступне: коли ми кажемо "країна-Україна", це слово охоплює всіх людей з українським корінням. Тільки в Росії під 1/5 до 1/4 населення - етнічні українці. А скільки їх проживає у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австралії, Польщі .... Ось це і є КРАЇНА-УКРАЇНА! Всі ці люди мають право приймати участь у вирішенні питання подальшого руху України. І без Інтернет тут не обійтись. А наші владники не можуть налагодити життя у державі - це ж треба, протягом року з України виїхало більше 1 млн. людей! Я це називається? Це називається так: ПРОВАЛ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ і ПРОВАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ. Ось так це називається! Якщо займатися своїми гаманцями і відтворенням крісел під собою, то нічого не вийде. Що зроблено для того, щоб українська культура і мова поширювалися на територіях проживання українців? Нічого, бо владникам не до цього - їм би новенький котедж возвести у заповідній зоні, подалі від простого люду, обнести його високим парканом ... і жити там, як у зоопарку, в клітці. Свинота є свинота ... Натомість, коли справа доходить до "виборів", починається безсоромний популізм. Осі це має зникнути з введенням прямого Інтернет-обговорення.

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов "Номад"26 серпня 2016 р. о 14:07

    До чого зводиться "децентралізація" в Україні? Ось до чого:
    - Говорить Київ - слухає(ться) вся Україна!
    Нажаль, у нас на перший план вийшли чисто зовнішні атрибути державності. І це, в першу чергу, гегемонія столиці. Ледве не кожного дня кричать про децентралізацію, і тут же можна почути, що є "головна площа країни", "головний університет країни" (це - Київський ім Тараса Шевченка) тощо. Але у децентралізованій державі такого протиріччя не може бути. Я вже висловлював думку, що столичність має стосунок виключно до обмеженого кола установ, задіяних в управлінні, а не все місто чи вся область. У децентралізованій країні всюди мають бути однакові можливості реалізації своїх талантів.
    Що стосується інституту президентства, при наявності такого ми всі стаємо заручниками позиції однієї особи - президента. Але це - минуле століття, сьогодні такі форми організації суспільства все більше стають гальмом на шляху його подальшого розвитку.

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов "Номад"30 серпня 2016 р. о 16:06

    Не варто чекати, що Київ буде підтримувати розвиток регіонів. Це не на користь столичному граду, який на сьогодні є державою у державі (бо живе за законами, прийнятими для столиці). Тому все більше цікавого і важливого буде стягуватись до Києва. Згадайте вступну компанію у ВУЗи - тільки й чути було про головні - Київські - університети, особливо - Тараса Шевченка, але ж це ненормально. Як той чи інший ВУЗ у країні може бути головним? Хто це визначив?
    Тепер знову чуємо від пана Кличка, що Київ намагають виключити з конкурсу за право проводити Євро-17. Та його взагалі не повинно було бути, бо у Києві вже був такий захід. А до пана Кличка це не доходить. З міст, що лишилися, найкраще виглядає ОДЕСА! А що стосується пана Кличка, нехай краще прибере у столичному граді стриптизерів та шльондр.
    Отже, децентралізація лишається лозунгом, за яким - пустота.

    ВідповістиВидалити