10 вересня 2014 р.

Загальна географія: зв'язок географії та ландшафтознавства

Ковальов О.
Finally, geography is a dynamic science.  It has been called "Learning for living".
      Charles F. Gritzner
 
Вступ. Задача цієї статті – спробувати виявити зв'язок між географією та ландшафтознавством у структурі дисципліни «Загальна географія», у якому задіяні фізіографія та фізіономіка. Зробити це непросто, бо фізіографію незаслужено забули і сьогодні цей термін можна знайти тільки у закордонних роботах, а ландшафтознавство, у варіанті, в якому воно поширене у країнах колишнього соціалістичного табору (за рідкісним виключенням) і в роботах деяких західних авторів, стало просто підміною географії[1]. При цьому у більшості випадків автори не вважають за потрібне рахуватися з існуванням інших точок зору, роблячи вигляд, що їх не те, що немає, а вони в принципі не можуть існувати. Це – вкрай хибна позиція, яка є більше політичною, ніж науковою: має місце прагнення зберегти стан справ, бо це «підтверджує» рейтинги. Але наукова картина є наслідком постійного діалогу вчених з Природою як суб’єктом та комунікацією між ними, бо кожний дослідник бачить, так би мовити, по-своєму, в той же час формуючи свої образи для інших в розрахунку, що його почують: істина осягається багатьма - тільки так ми можемо вийти на більш-менш адекватні уявлення. А це означає, що вчені мають працювати як мережа, яка не припускає виникнення ієрархії (хоча «вага» різних ідей у різний час є різною). Якщо ввести для науки шкалу від «важкої» (як цікаво пише Р. Інкпен [Inkpen, 2005], надаючи приклад фізики) до «м’якої», то географія, як вона бачиться на сьогодні, знаходиться значно ближче до «м’якого» варіанту, бо включає мистецьку та сакральну форми відображення Природи (є артгеографія та сакральна географія [Ковалёв, 2009]). 

Оскільки географія має справу з організацією гетерогенного середовища, вона стикається і з відповідними – географічними – ландшафтами, отже, і з ландшафтознавством, яке, однак, не є географією. Існує також фізіографія та фізіономіка, які виконують свої функції. Ці терміни вказують на опис зовнішності чогось, вираженого матеріально. Вони також не є суто географічними, але можуть використовуватись географами. Отже, наша задача - спробувати встановити зв’язки між цими напрямками та географією.

Географія як наука про організацію географічного середовища

Geography is an open, vibrant and exciting place to be.
   Adam Tickell

Прийнято вважати, що географія – ледве не найстаріша дисципліна у науковій сфері. Та чи так це? Чи можна вважати знання, яке було сформоване у минулі роки, саме географічним? Р. Джонстон пише: «Geography emerged as an academic discipline in the late nineteenth and early twentieth centuries as a subject bridging the physical and social sciences by studying the interactions between people and their environments» [Johnston, 2006: 10]. Йдеться про те, що географія є єдиною дисципліною, що зв’язує фізичні і соціальні напрямки. Він задається наступними питаннями стосовно географії і географів: «Geographers study and write about a lot of different subjects sometimes with few apparent links between many of them. So, is there a specific discipline of geography or does it comprise a group of loosely related specialists?: is whatever once might have held together dissolving so that geography is now coming apart at the seams?» [Johnston, 2006: 9]. Його відповідь наступна: «…geography was promoted as an integrating discipline, bringing together scientific understanding of the natural environment with studies of the use of that resource, as illustrated by patterns of land use and settlement. The core concept which demonstrated this integration was the region, an area of relative uniformity according to selected phenomena: the earth’s surface comprised a mosaic of regions, areas with separate physical and human characteristics (at a variety of scales) and the geographer’s task was to define and account for that regional pattern» [Johnston, 2006: 10]. Отже, одвічне питання: чи є географія цілісним та самостійним напрямком, що потребує відповідної фахової підготовки, чи її можна уявити як сукупність дисциплін? Або так: у географії мають працювати фахівці різного профілю, чи географ повинен бути фахівцем у різних сферах? А може географ – це той, хто здійснює склейку уявлень спеціалістів різних профілів у інтегральне уявлення? У цікавій роботі «Geography: A Very Short Introduction» Дж. Метьюз та Д. Херберт пишуть стосовно сприйняття географії людьми: «For most people, the term ‘geography’ has an instant, if over-simplified, meaning. Different countries in the world, rivers, mountains, and capital cities, and their location on maps, are often among the first things that come to mind» [Matthews, Herbert, 2008: xi]. Це дійсно так, бо область дослідження географії й досі нечітко визначена. У цій же роботі вони дають схему трьох головних концептів географії – простору, місця і середовища (рис. 1). На мою думку, вони опускають головне – організацію: це не просто середовище, а середовище, певним чином – а саме географічно - організоване, що робить і простір, і місце підкореними організації, бо саме вона визначає можливість відчути простір (завдяки диференціації середовища), сформувати його поняття і визначитись з місцями, з якими пов’язані її згущення, бо місця не існують самі по собі. Зрозуміло, що простір не може бути сформований без часу, бо він є наслідком конструювання нами середовища шляхом виділення у ньому таких категорій. У передмові до роботи П. Віріліо «A Landscape of Events» Б. Тчумі пише: «time is spatial because space is what we construct, and time is there to activate these spaces, occasionally to transform them by challenging the perception of their boundarie[Virilio, 2000]. Тому сутність географії не зводиться до інтеграції просторових розбіжностей…, як дають ці автори, суть географії – у виявленні та досліджені форм організації частини земного середовища, у якій біота і людина здійснюють свою життєдіяльність, перетворюючи більш просте – абіотичне – середовище на таке, у відповідність якому ми кажемо: «географічні форми організації». Це означає, що географічна організація пов’язана, в першу чергу, з живими організмами та людиною, хоча певні можливості організації є і на абіотичному рівні. Водночас це піднімає питання про те, що географія все більше бачиться як дисципліна, основу якої складає холізм. Це означає, що географія не існує як сукупність окремих напрямків, між якими є чітко виражені межі.

 

Рис. 1. Сутність географії (затемнена область) зводиться до інтеграції просторових розбіжностей на земній поверхні, включаючи індивідуальні особливості місць і взаємодію між людьми та їх середовищем (за [Matthews, Herbert, 2008: 14]).

Ці ж автори наводять наступну схему так званої гео-екосфери (рис. 2) – «the narrow surface zone comprising all the landscapes of the Earthis helpful in defining the overall scope of physical geography» [Matthews, Herbert, 2008: 21], яку вони розглядають як область дослідження географії. Правда, незрозуміло, при чому тут ландшафти? Є питання і до гео-екосфери – що це таке, гібрид географічного та екологічного поглядів на довкілля? Автори намагаються відшукати місце області дослідження географії між атмосферою, літосферою та якоюсь топосферою, які, з їх точки зору, перетинаються чи зв’язуються кріосферою, гідросферою, біосферою та педосферою, які вони ставлять у один ряд. Але кріосфера – це та ж сама гідросфера (явища, пов’язані з водою у замерзлому стані), а родючі ґрунти є продуктом життєдіяльності живих організмів, від життєдіяльності яких їх не можна відокремлювати, тобто педосфера - це складова біосфери, а не щось самостійне. Хочу наголосити на наступному: географічна організація проявляється у вигляді мережі доменів, що відрізняються формою та ступенем організації, головною складовою яких є активні поверхні, множина яких має складну топологію: саме вони мають стати найбільш важливим фокусом досліджень географів


Рис. 2. Гео-екосфера як область дослідження фізичної географії, що включає ряд компонентів [Matthews, Herbert, 2008: 21].

Географія має справу з явищами, які не виражені як фізичні тіла, що робить наші уявлення про них значною мірою гіпотетичними: організація відчувається і вимагає певного налаштування на її сприйняття. Це суттєво ускладнює дослідження, бо завжди можна поставити питання: у якій мірі те, що ми виділяємо, відповідає реальності (яку можна помацати руками). Зрештою питання ставиться так: як ми організуємо дані, які рамки для цього використовуємо, чи спроможні ми у хаотичному нурті даних виявити певну упорядкованість, яка свідчить про організацію? У роботі «Purpose, Pattern and Process» Л. Полнак пише: «Patterns of organization are ways of structuring our experiences and perceptions. They reflect the different ways we think about the world around us» [Polnac, 2008: 5][2]. Не варто забувати й про те, що наші образи часто пов’язані з цілями, які ми прагнемо досягти у своїй практичній діяльності, певною мірою орієнтуючись на географічні уявлення, тобто може статися так, що цілі почнуть тиснути на наші форми сприйняття, корегуючи їх у бажаному для нас напрямку, хоча це не буде відповідати дійсності. Завжди можна поставити питання: що спонукає того чи іншого автора до саме такого конструкту, а не іншого? Отже, бачиться такий варіант: наші конструкти змінюються в напрямку від частковостей до все більш складних і цілісних образів, що не є випадковим, це зумовлене наростанням складності та цілісності нашої взаємодії з середовищем та все більш чітким проявом частини цього середовища як саме географічного. Це означає, що розвивається не тільки географія, яка прагне все більш повно відобразити свою область дослідження, але має місце також постійна зміна самого геосередовища у напрямку, що вимагає переходу до більш складних і цілісних уявлень. Ми змушені постійно мінятися, щоб принаймні не відстати (а бажано випереджати), а зупинка у вигляді тих чи інших конструктів, що швидко кристалізуються і мертвіють[3], не може бути довгочасною – можна відстати від змін в оточенні без шансів наздогнати.
У попередніх розробках було показано, що у частині земного середовища, яка відзначається присутністю речовини у різних станах та активних поверхонь, завдяки потокам енергії, що йдуть з різних джерел, розвиваються різноманітні процеси самоорганізації, що перетворює його на організаційне поле з вираженою динамікою, яке просто не може бути сталим. У такому середовищі виникають хвилі організаційної активності, джерелами яких є дії різноманітних за походженням áкторів, які в ході взаємодії формують множину правил, що відбираються і закріплюються. Áктори відрізняються характером сприйняття сигналів різних типів, причому найбільш цікавим варіантом є нелінійне сприйняття: саме воно є основою виробництва інформації. Це веде до формування різноманітних згущень організації (доменів з підвищеною концентрацією чи щільністю організації), серед яких виділяються такі, що відповідають критеріям географічності[4]. Ми можемо сказати, що області підвищеної концентрації організації є конфлюетними доменами: тут сходяться потоки різноманітної природи, які входять у взаємодію, що саме і веде до самоорганізації, яка є способом приборкання надмірної складності (як непередбачуваності).
У попередніх статтях була висунута пропозиція розглядати організаційні згущення як геохолони чи геоорги, які виділяються на менш організованому фоні. Але ці холони чи орги – муть, «туман», з якого емерджує, проступає і нами вловлюється/виділяється щось таке, у відповідність чому ми ставимо термін «організація». Саме такі утворення виявляються і типізуються. У деяких випадках режими, які діють у геосередовищі, можуть бути представлені як геосистеми (з їх структурою прямих і зворотних зв’язків), але у більшості випадків форми організації виглядають як розмиті. Їх найбільш вираженими варіантами є абіотичні, біотизовані та антропізовані форми. Таке бачення затверджує цілісність географії як наукової дисципліни: немає ніяких окремих напрямків географії – фізичної[5] (публікації деяких авторів, наприклад [Macmillan Visual dictionary Geography, Geography Basics, 2004] затверджують її існування як незаперечний факт), економічної, соціально-економічної, політичної, медичної, історичної (хоча все, з чим має справу географія, просто не може не бути історичним) тощо – все це маячня: існує одна географія, полем дослідження якої є єдине геосередовище, в якому є такі форми утворень, що відповідають критеріям географічності. Тому я не можу погодитись зі схемою структури географії (The tree of geography), наведеною у роботі [Elsevier's Dictionary of Geography, 2007][6]. Такі дисципліни, як метеорологія, кліматологія (разом - атмологія), гідрологія, ґрунтознавство тощо не є дисциплінами географічними, як і не може бути географії клімату, географії ґрунтів, географії рослин (вже дійшли до географії фітохімічних рас [Bohm, 2009] і навіть до географії війни та миру [The Geography of War and Peace, 2005]) та тварин, географії культури (як і культурної географії), демогеографії та їм подібних вигадок. Геодезія, картографія (за Ч.Ф. Грітзнером, «Perhaps the most commonly held perception of geographers is our fascination with maps and what they can tell us about places» [Gritzner]), геоінформатика (якою вона є на сьогодні) також не мають відношення до географії, хоча використовуються географами[7], та представниками інших наукових напрямків, як і ГІС: так звані геоінформаційні системи – це інструмент, який використовується у різних наукових напрямках – «гео-» тут не означає «географічний». Для мене також неприйнятним є визначення цими авторами біогеографії: «…which contains the names of flora and fauna typical of this or that geographical conditions»[8] [Elsevier's Dictionary of Geography, 2007: xvi], бо біогеографія – це наука про організацію земної біосфери як цілого - сполучення певних функцій через утворення біотизованих форм (гео)холонів/оргів різного типу і масштабу. Але деякі йдуть далі, і ось вже є географія думки [Nisbett, 2013]. Не має відношення до географії і землезнавство – ця дисципліна відноситься до планетології. В той же час сьогодні все частіше звучать слова про об’єднану, інтегральну географію, яка начебто формується разом з фізичною та соціальною (краще – антропо-) географією (наприклад, [Matthews, Herbert, 2008]). Не думаю, що це так. Скоріше, загальна (більш коректна назва) географія існувала завжди у прихованому, не проявленому вигляді, будучи перекритою «шарами» близько-географічних поглядів, а сьогодні прийшов час почати говорити про неї вголос. Це та географія, яка концентрує в собі все, що є спільним для різних форм організації - головні положення, принципи, уявлення стосовно складно організованого середовища, частиною якого є ми і яке сприймаємо як геосвіт.  
Багато авторів зводять географію до просторового аспекту або опису місць у просторі. Так, Ч.Ф. Грітзнер пише: «Most simply stated, geographers study what is where, why there, and why care? in regard to the varied features - both physical and human - of Earth's surface.  Application of the geographic (spatial) method, helps one better understand the complex and seemingly bewildering distribution of Earth's features, conditions, interrelationships, distributions, and patterns» [Gritzner]. Вже згадані Дж. Метьюз та Д. Херберт пишуть: «No other discipline focuses on the space-place-environment nexus» [Matthews, Herbert, 2008: 17]. Не думаю, що це так - практично немає таких природничих дисциплін, які б не використовували такий зв'язок. Це цікаво, але географія не зводиться до цього, географія є наукою про географічні форми організації частини земного середовища, а місця ми виділяємо, виходячи саме з розбіжностей, що існують між такими формами організації. Тільки диференціація середовища є підставою для формування такої абстракції, як простір (та час) – це фундамент для будь-якого руху, для розвитку: простір і час зв’язані у організації. Тут ми стикаємось з надзвичайно цікавим питанням – так званою «текстурою» місць, як це називають автори роботи [Adams, Hoelscher, Till, 2001: xiii]: «A placestexturethus calls direct attention to the paradoxical nature of place. Although we may think of texture as a superficial layer, only “skin deep,” its distinctive qualities may be profound. A surface is, after all, where subject and object merge; the shape, feel, and texture of a place each provides a glimpse into the process, structure, spaces, and histories that went into its making». Це означає, що образ самої географії суттєво змінюється – від дисципліни описової вона стає дисципліною, що пов’язана з вкрай складною областю дослідження – активним середовищем, спроможним само-організовуватися, формуючи складні цілісності. Цьому має відповідати і географія. Знову звернусь до Ч.Ф. Грітзнера: «In an age of increasing scientific compartmentalization, geography provides a "bridge" of understanding that links otherwise fragmented information from the natural and social sciences, the arts and humanities, and history.  It presents information in a spatial (location) organizational framework.  The geographic approach is a methodology, a distinctly unique way of organizing and analyzing information--information pertaining literally to anything that an be identified, located, mapped, and analyzed in terms of its spatial location and distribution» [Gritzner].
Хоча географія є неподільною, наш досвід дозволяє виділити три головні рівні – абіотичний, біотизований та антропізований. Першому з них відповідає геоморфологія, другому – біогеографія, третьому – антропогеографія. Біогеографія аж ніяк не зводиться до вивчення розподілу різних видів по земній поверхні, а так звані біотичні царства не є предметом її вивчення, цим мають займатися біологи, а відповідна дисципліна - геобіологія (геозологія та геоботаніка). Задача біогеографії – виявити, що привносить біота у абіотичні форми організації середовища, тобто областю її дослідження має бути організація біотизованого геосередовища. З антропогеографією ще складніше, бо йдеться про людину і людське суспільство. Антропогеографія: це що таке? Це вкрай складно! Чому? Тому, що áкторами тут виступають люди з їх надскладною натурою і найбільш вираженою спроможністю продукувати інформацію у вигляді прийняття рішень. Тому антропізовані (гео)холони/орги – це не просто якісь режими, це утворення, які вміщують все різноманіття людської натури, що діє у й без того складному середовищі, постійно ускладнюючи його. Тут я хочу звернутися до висловлювань В. Новодворської (ось у кого треба брати приклад), які написані саме в дусі антропогеографії [Новодворская, 1999][9]:
«Скажем, рельеф.
Рельеф – это очень важно. Выше нас, севернее, лежит Скандинавия. С совершенно ужасным климатом. С противнейшим рельефом, изрезанным, прихотливым, там фьорды, от одного населенного пункта до другого там не доберешься иначе как на ладье. Ногу поставить некуда. Распахать что-нибудь – ну разве что клумбу разведешь, да и то цветы не вырастут. Так вот что такое этот самый изрезанный рельеф.
Кстати, изрезанный рельеф Аттики, т. е. будущей Эллады, обеспечил одну очень необходимую для индивидуалистического менталитета вещь. Отсутствие крупных поселений, отсутствие самой возможности жить на общинном уровне. Здесь сама география диктует индивидууму, что он будет жить один, а с соседями видеться по большим праздникам. То же и в Скандинавии.
Невозможно сбиться в стаю, невозможно сбиться в кучу. Нет места. И поэтому такие интересные поселения возникают в Аттике.
Здесь Лакедемон (Спарта) на юге, в Пелопоннесе. Севернее – Афины, потом Фивы, потом Коринф. Сами по себе. На одной горе – Афины, на другой горе – Коринф. Где-то кусочек низменности, и там Фивы оказываются. Лакедемон – вообще на очень много стадий южнее. Крошечные полисы. По нашим стандартам крошечные, ибо невозможно создать крупное централизованное государство. От горы до горы очень неудобная местность.
Японии предначертано, что японцы не будут сеять пшеницу, а будут сеять рис (просто нет места для пшеничных полей). Из этого следует, что не будет у них крупных пекарен, что каждый будет варить рис в собственном горшке, что индивидуалистическая психология, которая потом, конечно, перешла в очень интересные формы, и, заметьте, осталась в кодексе Бусидо, кодексе самурая, будет существовать приоритетно. И это тоже было предопределено.
У нас рельеф абсолютно неизрезанный. Ничто не мешает встретиться, подружиться и вместе зажить единым человечьим общежитьем.
Это очень большое несчастье. Огромное количество низменностей. Но это еще не все. Другое несчастье, пожалуй, даже большее, это то, что мы не знали преград на пути своей экспансии.»    
Гарний приклад того, як природні умови визначають особливості життєвої форми людей та їх оселищ, показано на рис. 3. Водночас, це - приклад «місця», тобто певного утворення, що знаходиться серед інших утворень (як ми їх самі визначаємо), має свої особливі ознаки (саме як утворення-місце), свою історію становлення і існування… Приблизно в такому плані ще у ХІХ століття писав про «місце» Т. Хакслі [Huxley, 1877]. Але сьогодні ми маємо змінити розуміння «місця», яке має стати не просто місцем розташування або просторово-часовим гіпероб’ємом, що вміщує дещо, а своєрідним вузлом, у якому сходяться процеси, взаємодія яких саме і визначає появу і існування того чи іншого утворення. Йдеться про гармонію, узгодженість процесів: будь-яка організація є, в першу чергу, гармонією діючих сил. Так, піщана пустеля є гармонією вітру і піску, а оазис Хаукачина – гармонією вітру, піску, води і людської діяльності. Саме такою бачиться географія.


Рис. 3. Оаза Хуакачина (Huacachina), Перу у 8 км від міста Іка, кий притягує мандрівників та істориків, бо тут можна побачити залишки і мумії доколумбової епохи. (Monthly Archives: June 2014).

Тепер ми розуміємо, що географія має мінятися, вона повинна відповідати новим викликам, які постають перед суспільством. Вона стає наукою про гетерогенні утворення надзвичайної складності, в яких сплітається дія абіоти, біоти і антропоти: це дійсно наука про життя у вкрай складному середовищі, яке ми створюємо самі. Ми маємо справу зі складними адаптивними утвореннями на кшталт різноманітних і різномасштабних флювіальних мереж, що регулюють потоки речовини у континентальних масивах, біотизованих та антропізованих утворень як мережевими формами організації тощо. Окремо стоять питання моделювання та картографуфання в географії: у якій мірі те, з чим ми зіштовхуємось, моделюється і картографується? Що може означати «географічне моделювання» і що таке «географічна карта»? Вони є важливими, бо наука, якою ми досі її уявляємо, базується на моделях, які, начебто, дають можливість прогнозувати подальші зміни, а географами звикли мати справу з картами, які, однак, не є картами географічними. Але це відноситься до, так би мовити, інформаційно-замкнених утворень, у яких різноманіття є обмеженим. Одна справа – розробляти моделі кліматичної системи, гідрологічних процесів, інша – таких складних утворень, як біогеоценози чи ще більш складні соціально-економічні регіони, що з’єднані у глобальні об’єднання. У випадку географічних утворень ми маємо справу з інформаційно-відкритими утвореннями, а вони принципово непередбачувані. В той же час це не означає, що слід припинити дослідження у цьому напрямку. 

Ландшафт і ландшафтознавство

Landscape not just as ecological but also as poetic processes is   rooted and dominant in non-Western and East-Asian culture in East-Asia: no stylistic variation through history or function, but connected to and integrated with the landscape: field/quantum aesthetic vs. formal/material aesthetic
                                                                             Jusuck Koh

Що таке ландшафт ≡ краєвид? «The landscape of history: how historians map the past» [Gaddis, 2002], «The Landscape of Theoretical Physics: A Global View» [Pavšič, 2002], «A Landscape of Events (Writing Architecture)» [Virilio, 2000]… Політичний ландшафт, економічний ландшафт, сакральний ландшафт, ландшафти людської активності… Можна навести сотні робіт, назви яких містять слово «ландшафт», не кажучи вже про можливість зустріти його у текстах, що мають відношення до різних наукових дисциплін. Це свідчить про те, що цей термін не є суто географічним і став таким досить пізно: «Landscape  first  emerged  as a term, an idea, or better still, a  way of seeing the external world» [Cosgrove, 1985: 46]. В результаті інтерпретація терміну «ландшафт» стає дедалі все більш заплутаною, хоча його етимологія є доволі однозначною: земле-упорядкованість (де «земля» - обмежена ділянка поверхні або «землі» як типи поверхні), тобто йдеться про не хаотичність розташування різних типів поверхні, які ми розрізнюємо (наприклад, [Ковалёв, 2009]) або речей/об’єктів, зв’язки між якими дозволяють угледіти організованість і, відповідно, смисл (має бути ансамбль речей, що базується на когерентності групи): ландшафт – це форма  (денної поверхні, сцени, яку ми сприймаємо, хоча сценою є й ситуація) у даному контексті, яка не може існувати без смислу – вона виникає під дією ландшафтотвірного процесу. Е. Алле подає це у вигляді таблиці (Табл. 1) [Alle, 2012]. У роботі [Fenn, 2014: 114] знаходимо: «The root word for landscape in many of the languages around the world is ‘land’ which means ‘region’ or ‘territory’». «Landscape: It may conjure images of endless rolling hills and majestic forests, but a landscape is simply an area of land that is heterogeneous (dissimilar) in one aspect, such as land type or elevation» [Rosenberg, 2014]. Це означає, що далеко не будь-яка поверхня чи ситуація може слугувати стимулом для прояву ландшафту як її образу, а тільки така, яка містить у собі особливості, що дозволяють пов’язати з нею певний смисл. В той же час ландшафт/краєвид – це не ділянка, як пише М. Розенберг, бо «These are the semiotic resources of the landscape. They change over time, and change in the mind of a person during his/her lifetime» [Abrahamsson, 1999: 51]. І знову: не ландшафт є семіотичним ресурсом, а структура денної поверхні, її малюнок/текст, який ми сприймаємо/читаємо, формуючи смисл. Як зазначає М.Дж. Тернер, «"Landscape" commonly refers to the landforms of a region in the aggregate (Webster’s New Collegiate Dictionary 1980) or to the land surface and its associated habitats at scales of hectares to many square kilometers. Most simply, a landscape can be considered a spatially heterogeneous area» [Turner, 1989: 173]. У роботі [Ковалёв, 2009] було показано, що ландшафт – паттерн місцевості - формується внаслідок накладення, склейки нашого досвіду і того перцептивного матеріалу, який ми отримуємо під час спостереження. Автори роботи [Farina, Bogaert, Schipani, 2005] також загострює на цьому свою увагу і дає схему формування когнітивного ландшафту. С. Аасбǿ дає наступну схему (рис. 4): як сприйняття розділяється між внутрішнім і зовнішнім (по роботі [Simonsson, 2001]).  

   Табл. 1. Простір і зв’язки. 


Рис. 4. Розуміння ландшафту у типових внутрішньому та зовнішньому варіантах (за Aasbǿ, 1999).

Обговорюючи питання визначення ландшафту, ми не можемо ігнорувати і позицію письменників та художників. Їх дуже багато. Як приклад, наведу думку Х. Лорзінга, автора книги «The Nature of Landscape: A Personal Quest»: «Landscapes are no more regarded as external or objective but they are now seen as subjective interpretation of the writer» [Fenn, 2014: 115]. Це збігається з моєю точкою зору. Цікавою є точка зору на ландшафт М. Бахтіна, який вважав, що ніяких ландшафтів у природі об’єктивно не існує. Згідно з Фолч-Серра (FolchSerra, Bakhtin, 1990): «The Bakhtinian conceptual landscape goes beyond the visual criteria that made the geographer an interpreter of natural conditions. It strives, rather, at ongoing historical developments that alternately ‘anchor’ and destabilize the ‘natural harmony’ of a given region through constant interaction between meaning. Thesemeaningsarespawned,ofcourse,byconversation. Adialogicallandscape indicates the historical moment and situation (time and space) of a dialogue whose outcome is never a neutral exchange. Landscape becomes not only ‘graphicallyvisible’ in space but also narratively visible’ in time, in a field of discoursesallattempting to account for human experience» [Holloway, Kneale, 2000: 82 - 83].
Але як людство прийшло до ідеї ландшафту? Виходить, що ландшафт – це концентрат якості, інформаційний пул, який формується у нашій підсвідомості і проступає у нашу свідомість у вигляді паттерну місцевості/ситуації. Ось чому сьогодні використання цього терміну проникло у різні сфери нашого життя: ми розрізаємо життєву ситуацію на аспекти-поверхні – політичний, економічний, науковий, соціальні сакральний тощо, і кожного разу розглядаємо проекції різних процесів, режимів на ці поверхні. Причому кожного разу ми виділяємо у межах цих аспектів-поверхонь містини-домени, структура даних у межах яких дозволяє сформувати інтегральний образ-ландшафт. У випадку географії йдеться про процеси, режими, які можна розглядати як такі, що формують структуру фізичної поверхні нашої планети як області нашої активності (текст – «a spatially heterogeneous area»), сприйняття якої спонукає до пошуку смислу: ми читаємо те, що написано на денній поверхні її мовою – мовою денної поверхні, формуючи певні смисли (читається не ландшафт, як деякі вважають, а саме структура денної поверхні) і пов’язані з ними цінності. Але такий смисл/цінність для різних áкторів-перцепієнтів може бути різним, що ставить питання про альтернативність можливих напрямків руху. Такий аспект розглядається, наприклад, у роботі [Complexity and the Experience of Values…, 2008], редактори якої відмічають у вступі наступне: «…values are indeed important in the motivation to act in organizational life but that they cannot be “used” in the instrumental manner suggested by mainstream literature and they certainly do not lead to harmony». Ще і ще раз наголошую на тому, що ми не читаємо ландшафт, ми не фотографуємо ландшафт, художники не малюють ландшафт – всі ці дії мають відношення до структури денної поверхні як організованої множини слідів дії багатьох процесів, а ландшафт – це образ, паттерн, з яким ми пов’язуємо певний смисл.
Тут я хочу звернутися до цікавого тексту В. Новодворської стосовно розуміння історії як слідів на снігу. Вона Пише: «Очень много следов. Непонятная картина. Картина станет понятной только тогда, когда охотник придёт к концу этой тропы, к концу следов» [Новодворская, 1999]. Додам: тоді з’явиться можливість зорієнтуватися в напрямку заданої мети, бо ландшафт – це паттерн, що дозволяє рухатись (в широкому сенсі) організовано (в англомовній літературі часто зустрічається вислів «landscape pattern», що означає «характер ландшафту», хоча має бути «характер поверхні, що сприймається як цілісність»). У роботі [Ковалёв, 2009] я розглядав ландшафт саме як організацію слідів на денній поверхні у межах місцевості, де містина – це ландшафтотвірна ділянка: для того, щоб виник паттерн, сліди мають бути узгодженими між собою, що є підставою для прояву смислу. Цікаво виходить: поки ти не прийдеш до кінця «стежини», тобто не охопиш певний контекст, смисл не виникає і єдиний образ не проявляється. Це означає, що перцепієнт має накопичити певну кількість слідів, які спонукають до виникнення цілісності: це - досвід. Але існує внутрішня організація цих слідів, яку і було названо онтоландшафтом [Ковалёв, 2009]. Отже, фахівець в області ландшафтознавства – це, перш за все, слідопит, але слідопит особливий – такий, що схоплює гармонію слідів.   
А що ми маємо у сучасному офіційному «ландшафтознавстві»? Це наступне: у радянсько-російській версії терміну «ландшафт» надається смисл геокомплексу чи навіть геосистеми, і хоча ця версія входить у протиріччя з етимологією та смислом, з яким він вводився у наукову сферу А. Гумбольдтом (Landschaft ist der Totalchrakter einer Erdgegend), вона об’являється єдиною можливою і офіційною. Виявляється, що ландшафт (у їх розумінні) може ділитися на місцевості, урочища та фації. В роботі [Ковалёв, 2009] я дав розгорнутий критичний аналіз такої позиції на основі нормативних видань. Візьмемо визначення терміну «урочище» у БЭС: «Урочище – 1) Естественная граница, природная межа (например, река, овраг); 2) Участок, отличающийся от окружающей местности какими-либо естественными признаками, например, лес среди поля» [БСЭ, 1956: 335]. Як бачимо, ніякого зв'язку з ландшафтом тут немає. На рис. 5 дається фото трав’янистої ділянки з грибочками (навколо їх немає). Якщо виходити з наведеного визначення, це є урочище (хоча всі звикли до інших прикладів – яруги, балки, березово-осинові колки тощо). Етимологія терміну «фація» взагалі не враховувалась цими авторами, а жаль. До речі, досить чітко розуміння фації географами на початку ХХ століття було дано І. Пузановим  [Пузанов, 1912], роботи якого просто ігноруються, бо не відповідають офіційно визнаному варіанту сучасної московської школи. Що стосується місцевості - це ні що інше, як ландшафтотвірна ділянка денної поверхні, яку ми можемо охопити єдиним поглядом або сформувати уявлення про неї шляхом пересування - працює пам’ять [Ковалёв, 2009][10]. Місцевість – це ділянка структурного насичення, отже, вона не може мати чітких кордонів, як це звикли подавати на так званих «ландшафтних» картах. Тому коли я читаю в Інтернет, що «По мнению Е.Ю. Колбовского наиболее близкое к термину ландшафт в русском языке слово "местность"» [Географический ландшафт], я кажу, що Євген Юзефович не розуміє, ні що таке місцевість, ні що таке ландшафт[11]. Ми можемо говорити тільки про ландшафт місцевості як її образ, паттерн [Ковалёв, 2009], як образ певної ділянки денної поверхні, що сприймається як цілісність. 


Рис. 5. Чи є цей фрагмент поверхні урочищем? Виходячи з визначення, так.

Слід додати, що ландшафт місцевості у нашій свідомості формується, якщо має місце гармонія з контекстом, якщо такої немає, сенсорний матеріал не організується в ціле, бо ландшафт – це організація відношень між речами-фактами. В [Introduction: 3] читаємо: «Landscape representation in both art and literature, I suggest, acts as a ‘carrier’ of cultural authority through the operation of a complex set of visual or verbal conventions». У докторській дисертації Дж.Д. Бленкеншип пише: «… in the last 25 years, the contemporary (and still evolving) definition of landscape as a complex conceptual medium composed of a diversity of cultures, a layering of visible history and hidden narratives and an interdependent human ecology is a marked departure from the abstract man in nature dichotomy of mid 20 century American rhetoric» [Blankenship, 2011: 8]. Я вже не кажу про цікаву розробку австралійського фахівця Дж. Вайлі [Wylie, 2007], у які він простежив історію зміни уявлень про ландшафт і зробив висновок, що на сьогодні повертається його розуміння як нематеріальної сутності. Д.Е. Косгроу у своїх роботах показав, як відбувалася зміна інтерпретації терміну «ландшафт» від 15-го до початку 20-го століття внаслідок становлення капіталізму і зміни відношення до землі з посиленням її розуміння як ресурсу. Саме це викликало бачення ландшафту як чогось матеріального (до цього спонукало поширення позитивізму), чого у початковому варіанті його розуміння нічого подібного не було. Як відмічає  Дж.Д. Бленкеншип, «Cosgrove emphasized, Landscape is an ideological concept. It represents a way in which certain classes of people have signified themselves and their world through their imagined relationship with nature, and through which they have underlined and communicated their own social role and that of others with respect to external nature» [Blankenship, 2011: 11]. А також: «At the historical moment when realism was challenged in painting and analogical thinking was challenged in science, the landscape idea atrophied as a moral commentary on social relations with land and with nature, to be adopted as a cold scientific concept in academic geography and public policy» [Blankenship, 2011: 11]. Він же наводить точку зору Л. Ровентрі стосовно конфлікту, що має місце у антропогеографії (human geography): «to some, the notion of cultural landscape is an appropriate bridge between space and society, culture and environment, while to others this definitional fluidity weakens the concept and disqualifies it from serious analytic usage» [Blankenship, 2011: 12]. Для нас це важливо, бо існує проблема відношення між географією та ландшафтознавством, яка розглянута нижче.
Але прибічники застарілих поглядів нічого не беруть до уваги, в результаті величезна кількість робіт, автори яких виходять з етимології терміну «ландшафт» та смислу, що був початково властивий йому, навмисно виключається з обговорення: все зводиться до приписування смислу на кшталт географічного комплексу чи геосистеми. І це при тому, що поняття ландшафту в минулому було вироблене багатьма народами (про це свідчать відповідні терміни, що присутні у різних мовах), коли ні про яку науку ще не йшлося, тобто потреба у цьому понятті була викликана самим життям. Я неодноразово вказував на те, що це поняття не є географічним, що воно є загальнокультурним і, відповідно, не може використовуватись у смислах, які перетворюють його на щось матеріальне, яке можна піддати вимірюванню, в тому числі – зважуванню[12]: це – повна маячня. Ландшафт є ландшафт – образ, що відповідає земле-впорядкованості як наслідку дії ландшафтотвірних (різних у різних умовах) процесів/режимів, у тому числі пов’язаних з господарською діяльністю людей. Мені подобається термін «паттернінг» (patterning), що вказує на паттернізацію, тобто набуття організації. Тому це поняття і виникло як наслідок порівняння земель, що не піддавалися обробці (значно менш упорядкованих), та земель, змінених під дією людини (на той час праця сакралізувалась). Але це стосується поняття, а сам паттерн місцевості, ще не оформлений у поняття, існував і до його виникнення (він має місце і у тварин). Ясно, що такі процеси можуть відбуватися у різних середовищах – як гомогенних, так і гетерогенних.
Отже, концепція ландшафту лишається відкритою, вона постійно змінюється, хоча її серцевина - це інваріант: ландшафт – це концепт, основу якого складає бачення оточення через призму культури, де культура є системою правил спільного життя, сукупністю відібраних режимів поведінки. Якщо йдеться, наприклад, про ситуацію, то її уявлення, що базується на множині сприйнятих фактів - це ситуаційний ландшафт. Інколи ставлять питання, ландшафт є матеріальним, чи це – метафізичний ментальний феномен. Таке питання існує тільки для тих, хто не розділяє ландшафт і фізичну денну поверхню[13] (якщо йдеться про географічний ландшафт). Не слід забувати, що сьогодні термін «ландшафт» використовується доволі широко за межами тих областей – писання картин, література, географія, архітектура, у яких він був вживаний давно. Тепер це і економіка (економічний ландшафт), і політика (політичний ландшафт), і соціологія (соціальний ландшафт) тощо. У таких варіантах вже йдеться про абстрактні поверхні у вигляді організації певних даних, відповідного контексту, а не про фізичну поверхню. У всіх випадках ландшафт залишається інтегральним образом, паттерном.

Зв’язок між географією та ландшафтознавством: чи варто говорити про ландшафтну географію

Це питання не просте. Ми побачили, що ландшафтознавство – це не географія і не її розділ, це самостійний науковий напрямок, що охоплює низку напрямків життєдіяльності, а термін «ландшафт» сьогодні використовується дуже широко. Останнім часом з’являються роботи, у яких автори намагаються говорити про ландшафтну географію як самостійний напрямок (вже навіть проводять міжнародні семінари, наприклад [Landscape Geography]), що нагадує історію з ландшафтною екологією (думаю, саме це і вплинуло на ініціаторів цього напрямку). Але я не бачу особливого сенсу ні у першому, ні у другому. В той же час слід говорити про географічний ландшафт – паттерн, що формується під впливом структури денної поверхні (як ми її сприймаємо) у межах місцевості, а місцевості можуть бути різних типів. Ось тут ми і маємо виражений зв'язок між географією і ландшафтознавством, у якому найважливіша роль належить фізіографії та фізіономіці. Розглянемо цей аспект.
У загальному сенсі фізіономіка – це опис зовнішності, фізіономічних особливостей чогось матеріального – його обличчя (у широкому сенсі цього слова), як матеріальної поверхні, що формується під дією внутрішніх і зовнішніх чинників, а фізіографія – це опис природи, якою вона є[14]. У 1900-х роках під фізіографією розуміли геоморфологічне вивчення територій регіонального масштабу, хоча саму геоморфологію можна розглядати як науку про форми земної поверхні різного походження. Такий опис базується на виділенні морфологічних складових, що саме і дозволяє створювати фізіографічні карти та схеми. Якщо ці складові відзначаються регулярністю, можна говорити про мову і текст поверхні. Ми тільки й займаємось тим, що читаємо тексти поверхонь, які весь час змінюються (поверхня виступає своєрідним палімпсестом, на відміну від поширеної думки, що таким є ландшафт (наприклад, [Vâlceanu, Kosa, Tămîrjan, 2014]), тобто її структура постійно змінюється, текст переписується). Як приклад, наведу роботу [Turner, Ruscher, 1988], у якій автори розглядають фізіографічні райони штату Джорджі (рис. 6), які виділялися на основі морфології і морфометрії та упорядкованості ділянок землекористування (land use), тобто у англомовній літературі фізіографічний підхід продовжує існувати – виділяються фізіографічні (а не географічні) райони. І хоча автори не дають свого визначення ландшафту, з тексту видно, що йдеться про особливості упорядкування земельних ділянок різних типів. Ось тут доречним стає виділення місцевостей і урочищ. Так, на рис. 6 оаза Хуакачина виглядає як урочище в межах пустельної місцевості.


Рис. 6. Фізіографічні райони штату Джорджі [Turner, Ruscher, 1988: 242]

Йдеться про те, що структура поверхні містить в собі дані про особливості внутрішньої будови і зовнішніх впливів того чи іншого організаційного утворення. Якщо об’єкт є пасивним, не містить внутрішньої динаміки, його фізіономічні особливості залишатимуться незмінними, в іншому випадку все буде залежати від складності його динаміки. Якщо виходити з того, що у при-поверхневій частині нашої планети має місце складна динаміка, яка веде до формування згущень організації – (гео)холонів/оргів, можна припустити, що вся ця складно організована морфо-динаміка лишає свій «відбиток» на денній поверхні. Деякі з цих «відбитків» виражені краще, інші – гірше. Отже, денна поверхня стає особливим об’єктом, через який зв’язуються географія, фізіографія, фізіономіка та ландшафтознавство.
У рамках такого розгляду постає і питання так званого ландшафтного картографування. Це стосується і так званих карт рельєфу. Відразу зазначу, що ніяких ландшафтних карт, як і карт рельєфу не існує – ландшафт і рельєф не поділяються на складові і не можуть бути покладений на карту (на відміну під поверхні, яка має структуру, текстуру і т. і.). Можна говорити тільки про карту типів ландшафтів та рельєфу з точки зору того чи іншого дослідника, а також про фізіографічні карти денної поверхні. Ось приклад з Інтернет [Кельнер]. Читаємо: «…карты, отображающие рельеф земной поверхности или морского дна. Наиболее многочисленные и важные группы К. р. образуют гипсометрические, батиметрические и геоморфологические карты. Наряду с ними существуют морфометрические карты, непосредственно передающие количественные характеристики густоты, глубины расчленения рельефа и преобладающую крутизну склонов. В качестве показателя густоты расчленения рельефа обычно применяется средняя ширина элементарного водосбора. Глубина расчленения характеризуется средним относительным превышением водоразделов над уровнем рек и озёр.
Менее распространены морфографические карты, отображающие внешний облик рельефа пластическими способами, а также физиографические карты, на которых рельеф изображен перспективными обозначениями, размещенными в пределах ареалов распространения определённых типов рельефа».
У цьому тексті багато моментів, з якими не можна погодитись. Так, гіпсометричні, батіметричні і геоморфологічні карти не є групами карт рельєфу – це цілком самостійні варіанти карт. Є питання стосовно земної поверхні, яка у автора відділяється від морського дна. Морфометричні карти передають характеристики не рельєфу, а фізичної поверхні, в той час, як рельєф є організація поля висот (наприклад, [Ковалёв, 2009])
Завершення. До складної проблеми загальної географії ми додали ще кілька думок. Все більш очевидними бачаться обмеження підходів минулих десятиліть і потреба у розробці нових поглядів. Географія вже не виглядає як наука, основу якої складає виключно просторовий аспект, що досліджує якийсь геопростір, це – наука, метою якої є створення образу/моделі складно організованої частини земного середовища, у якій в одне ціле сплітаються абіота, біота і антропота, що разом формують три головні рівні організації геосередовища – абіотичний (абіосфера), біотизований (біосфера) та антропізований (антропосфера): сьогодні вони вже не існують у чистому вигляді. Йдеться про те, що біота переорганізувала абіотичне середовище, а антропота – біотизоване, причому глибина перетворень є різною у різних частинах планети. Перед географами стоїть питання: що змінюється в організації середовища з виникненням біоти і що змінюється у вже біотизованому середовищі з виникненням антропоти (з врахуванням еволюції цих двох складових). Організація, що розповсюджується у певній частині земного середовища, може бути представлена у вигляді холархії - множини (гео)холонів/оргів різних рівнів і форм організації зі складною топологією. Ми також починаємо розуміти, що найбільш важливими у цій складній структурі є активні поверхні, множина яких саме і відповідає нашому уявленню про геокомплекси: тут сконцентрована найбільша інтенсивність взаємодій і все, що виникає нового, відбувається саме тут – у зоні активних поверхонь. Велика кількість різноманітних процесів, режимів формує особливий малюнок денної поверхні, який є своєрідним текстом, що використовується людьми з метою організації своєї життєдіяльності. Ми можемо розкласти цей малюнок/текст на складові і створити його фізіографічне відображення у вигляді фізіографічних карт чи схем. Це дозволяє визначити рівень упорядкованості фізіографічних елементів і, відповідно, текстів денної поверхні. В той же час існує те, що не може бути піддано вимірюванню. Це – загальний паттерн місцевості, який саме і є ландшафтом. Слід пам’ятати, що у своїй діяльності ми керуємось саме нашими образами. І якщо вже й говорити про метрику ландшафту, вона лежить у площині організації. Сам ландшафт не відображається на картах, тобто не можуть існувати ландшафтні карти (як і фото чи малюнки), бо ландшафт як паттерн формується у нашій підсвідомості і виходить на рівень свідомості як образ «обличчя» місцевості (чи чогось ще у випадку економічної, політичної і т. і. ситуацій). Тут же виникає питання географічної карти – що це таке? Географічна карта також має справу з відображенням різних форм і рівнів організації, чого картографи, що працюють у сфері географії, ще не навчилися робити. Отже, географія несподівано виходить на нові напрямки розвитку, що і дає їй перспективи у майбутньому. 

Посилання:
Inkpen R. Science, Philosophy and Physical Geography. Simultaneously published in the USA and Canada by Taylor & Francis Group or Routledge, London and New York, 2005. – 164 p. - http://bookzz.org/book/1178506/0f4c25
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. – Харьков: «Бурун Книга», 2009. – 928 с.
Macmillan Visual dictionary Geography
Johnston R. Geography – Coming Apart at the Seams? In: Questioning Geography.  Fundamental Debates. Edited by Noel Castree, Alisdair Rogers and Douglas Sherman.  Blackwell Publishing Ltd., 2005. – P. 9 – 25. - http://ua.bookfi.org/book/695033
Matthews J.A., Herbert D.T. Geography: A Very Short Introduction. Oxford New York: Oxford University Press, 2008. – 181 р. - http://bookzz.org/book/563647/0092ec
Virilio P. A Landscape of Events (Writing Architecture). This work originally appeared in French under the title Un paysage d’événements, © 1996 Editions Galilée, Paris. This translation © 2000 Massachusetts Institute of Technology, London: The MIT Press Cambridge, Massachusetts, - http://bookzz.org/book/1003034/eff132
Polnac L. Purpose, Pattern and Process. Eighth edition. Copyright © by Kendall / Hunt Publishing Company, 2008. – 442 p. - http://bookzz.org/book/827182/ba7469
Landscape pattern analysis. BIO_SOS Biodiversity Multisource Monitoring System: from Space TO Species, Editor Paola Mairota. Florence Beroud, 2010. – 82 p. – http://www.biosos.eu/deliverables/D6-4.pdf
Geography Basics, Ray Sumner, Editor, Long Beach City College, Salem Press
Pasadena, California Hackensack, New Jersey (2 Volumes Set), 2004, 634 p. http://bookzz.org/book/1011369/765faf
Gritzner Ch.F. Why GeographyJournal of Geography 102: 90 - 91. – http://academic.evergreen.edu/g/grossmaz/gritzner.html
Elsevier's Dictionary of Geography in English, Russian, French, Spanish and German, compiled by V.M. Kotlyakov and A.I. Komarova. Amsterdam – Boston – Heidelberg – London – New York – Oxford - Paris – San Diego – San Francisco – Singapore – Sydney – Tokyo, Elsevier, 2007. – 1048 p. -
Bohm B.A. The Geography of Phytochemical Races. – The New York Botanical Garden: Springer, 2009. – 348 p. - http://bookzz.org/book/2144128/6fbc60
The Geography of War and Peace: From Death Camps to Diplomats. Edited by Colin Flint.- New York: Oxford University Press, 2005. – 461 p. – http://bookzz.org/dl/735108/c49c3c
Ковальов О.П., Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору // Український географічний журнал, 2001, № 1 (33). - С. 57 - 62.
Nisbett R.E. The Geography of Thought. How Asians and Westerners Think  Differently  .  .  .  and Why. The free press. - New York - London - Toronto - Sydney -Singapore, 2003. – 263 p. - http://bookzz.org/book/940403/1e2df7
Adams P.C., Hoelscher S., Till K.E. Place in context. Rethinking Humanist Geographies. In: Textures of Place: Exploring Humanist Geographies. Minneapolis, MN, US: University of Minnesota Press. – P. xiii - xxxiii. -
Новодворская В. Мой Карфаген обязан быть разрушен: Из философии истории России. - М.: Олимп, 1999. - 288 с. - http://www.ds.ru/books/karf.htm
Huxley, T.H. Physiography: An introduction to the study of nature. – London: Macmillan and Co., 1877. – 384 p. -https://ia600509.us.archive.org/7/items/physiographyintr77huxl/physiographyintr77huxl_bw.pdf
Gaddis J.L.The landscape of history: how historians map the past. New York: Oxford University Press, 2002. – 192 р. - http://bookzz.org/book/1006865/62fee2
Pavšič M. The Landscape of Theoretical Physics: A Global View From Point Particles to the Brane World and Beyond, in Search of a Unifying Principle. New York, Boston, Dordrecht, London, Moscow: Kluwer Academic Publishers, 2002. – 119 p. – http://bookzz.org/book/918040/46294a
Cosgrove D. Prospect, perspective and the evolution of the landscape idea. Trans. Inst. Br. Geogr, 1985. N.S. 10: 45 – 62. –
Alle E. Spatial, temporal and social dimensions of the landscape influenced by contemporary art. Science – future of Lithuania, 2012 4(2): 176 – 187.
Rosenberg M. Landscape ecology. ©2014 About.com. All rights reserved. –http://geography.about.com/od/physicalgeography/a/landscapeecolog.htm
Abrahamsson K.V. Landscapes Lost and Gained: On Changes in Semiotic Resources. Human Ecology Review, Vol. 6, No. 2, 1999. – P. 51 – 61. -
Turner M.G. Landscape Ecology: The Effect of Pattern on Process. Annu. Rev. Ecol. Syst. 1989. 20:171 – 97. -
Farina A., Bogaert J., Schipani I. Cognitive landscape and information: new perspectives to investigate the ecological complexity. BioSystems 79, 2005. – P. 235 – 240. - http://www3.udg.edu/cgpt/Almo%20Farina/Biosystem.pdf
Simonsson L. Applied Landscape Assessment in a Holistic Perspective. READ No 1, 2001. – 80 p. + APPENDIX.
Fenn V. Nature of Landscape in J. M. Synge’s In The Shadow of the Glen. Language in India www.languageinindia.com  ISSN 1930-2940 14:1 March 2014. –
Holloway J., Kneale J. MikhailBakhtin. Dialogicsofspace. Thinking space. EditedbyMikeCrangandNigelThrift. LondonandNewYork: Routledge, 2000. p.71 88. – http://bookzz.org/book/815349/2876c2
Complexity and the Experience of Values, Conflict and Compromise in Organizations, edited by Ralph Stacey and Douglas Griffin. – London and New York: Routledge, 2008. – 148 p. - http://bookre.org/reader?file=698033
БСЭ, второе издание, Т. 44, 1956
Пузанов И. Очерки Северо-Восточного Судана. Заметки и наблюдения натуралиста. Глава 431. Ш. Порт Судан. // Землеведение. - М. - Книжка Ш - ІУ. 1912. - С. 150 - 171.
БСЭ, второе издание, Т. 27, 1954
Географический ландшафт
Introduction. Imaginary England.
Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1952. - 848 с.
Blankenship J.D. Reading landscape: mid-century modernism and the landscape idea. A Dissertation Presented. All Rights Reserved, 2011. –
Wylie J. Landscape. London and New York: Taylor & Francis e-Library, 2007 – 246 p. - http://bookzz.org/book/2051852/177e5a
Landscape Geography. Session organisers: Michael Jones and Gunhild Setten, Trondheim Univ. –
Vâlceanu D.-G., Kosa R.-A., Tămîrjan D.-G. Urban landscape as palimpsest. Urbanism. Arhitectură. Construcţii • Vol. 5 • Nr. 4 • 2014. – Pp. 17 – 26. –
Turner M.G., Ruscher C.L. Changes in landscape patterns in Georgia, USA. Landscape Ecology vol. 1 no. 4, 1988. Pp. 241 – 251.
Кельнер Ю.Г. Карты рельефа - http://pusk.by/bse/94000/


Ковальов О. Загальна географія: зв'язок географії та ландшафтознавства. Дається новий погляд на географію та ландшафтознавство, якому надається статус самостійної дисципліни, що зв’язує різні сфери людської діяльності – науку, мистецтво, сакральну сферу тощо. Географія розглядається як наука про організацію обмеженої частини загально-земного середовища, вирішальна роль у якій відіграють біота і антропота. Ландшафтознавство представлене як область дослідження, що вивчає формування паттернів місцевостей. Показано, що зв'язок між географією і ландшафтознавством здійснюється через денну поверхню, яка вивчається обома напрямками. Дослідження цієї структури має виражений фізіономічний аспект, а її відображення вимагає залучення фізіографії.        

Oleksa Kovalyov. General Geography: connection between Geography and Landscape science. The new view on the Geography and Landscape science is considered as independent discipline that tied up different fields of human activity – science, art, sacral sphere and so on. Geography is considered as the science about organization of the limited part of the total-earth medium, decisive role in which biota and anthropota are played. Landscape science is propounded as the sphere exploring the forming patterns of localities’ patterns. The connection between Geography and Landscape science realized over daytime (land) surface, that researched by both scientific spheres is shown. Research of it’s structure has the expressed physiognomic aspect and its reflection requires bringing of physiographic.          

Ключові слова: географія, організація, ландшафтознавство, ландшафт, геохолон/геоорг, паттерн, фізіографія, фізіономіка, місцевість.

Keywords: Geography, organization, Landscape science, landscape, geoholon/geoorg, pattern, physiography, physiognomy, terrain.



[1] У черговий раз наголошую на питанні, яке прозвучало з зали під час першого пленарного засідання конференції «Ландшафтное планирование» (Москва, МДУ, 2011) на адресу О.В. Хорошева: у чому різниця між географією та ландшафтознавством?
[2] Патерн – організація структури, композиція чого-небудь, що може бути сприйнята і згодом відтворена у пам’яті. Патерн, на відміну від структури, не піддається розкладенню, тому можна поставити під сумнів роботи, які мають заголовки на кшталт «Landscape pattern analysis» (наприклад, [Landscape pattern analysis, 2010], у якій йдеться саме про аналіз структури поверхні, а не ландшафту).
[3] Нажаль, більшість авторів цього не розуміє, думаючи, що саме їх погляди відповідають реальності настільки, що можуть вважатися непорушними – вершиною наукової думки. Але саме такі автори з часом зазнають найбільшого фіаско.
[4] Зазначу, що кожний науковий напрямок має свої критерії, які дозволяють виділити області їх дослідження. Географія не є виключенням.
[5] У роботі [Ковальов, 2001] було показано, що так звана фізична географія – це фізичний аспект географії, тобто розгляд географічних явищ з точки зору фізики. 
[6] Словник складений відомим російським географом академіком В.М. Котляковим і спеціалістом з іноземних мов Г.І. Комаровою. 
[7] Зазначу, що поки що не існує географічної картографії – те, що ми маємо, здебільшого є картами фізіографічними. 
[8] Хотілось би знати, що автори розуміють під висловленням «географічні умови».
[9] Йдеться про підхід до розуміння того, як виникали організаційні вузли, зумовлені тими чи іншими природними умовами. Ясно, що такі погляди є початковими для подальшого наукового розгляди, який має приводити до розуміння глибоких зв’язків між характером соціальної організації та природними режимами. 
[10] До речі, у БСЭ [БСЭ, том 27, 1954: 199] місцевість як географічний термін взагалі не наводиться, все зводиться до місцевості у військовій справі (кому що, а курці - просо). Місцевість визначається так: «один из важнейших элементов обстановки, в которой происходят военные действия», тобто це – контекст. А у словнику С.І. Ожегова місцевість/містина визначається так: «1. Какое-нибудь определённое место, пространство, участок на земной поверхности. 2. Край, окрýга. В нашей местности. Сельская местность» [Ожегов, 1952]. Чи не дивно це? На зв'язок з ландшафтом тут немає жодного натяку! 
[11] До речі, якщо в російській мові свого слова, що відповідає терміну «Landschaft», «Landscape» і т. і., немає в принципі, то, наприклад, в українській мові є слово «краєвид», як у польській – «krajobraz» і т. д. Схоже, що стаття, на яку я посилаюсь, написана саме паном Колбовським. Цікавий варіант: автор пише статтю від третього лиця, посилаючись на самого себе.
Російською: местность и ландшафт – абсолютно разные понятия и заявлять, что слово «местность» является наиболее близким по значению к термину «ландшафт», как это делает Е.Ю. Колбовский, есть проявление некомпетентности, а некомпетентность, наложенная на желание захватить ведущие позиции, свидетельствует об ограниченности автора.  
[12] Під час дискусії з проблеми ландшафту на українсько-польській конференції, що відбулася у Сімферополі у 1910 році відомий польський географ Анжей Ріхлінг сказав мені, що, досліджуючи ландшафт, він звик вимірювати і зважувати. Але зважують не ландшафт (як і не ґрунти, біогеоценози тощо), а ті матеріальні складові, сполучення яких дозволяють нам формувати образи їх організації. Ландшафт, ґрунт, біогеоценоз, флювіальна мережа, місто, регіон тощо – це форми організації, які не піддаються вимірюванню, у тому числі зважуванню. 
[13] У англомовній літературі відповідником терміну «денна поверхня» частіше за все виступає термін «earth surface» або «land surface» разом з «sea surface». Але земна (як планетарна) поверхня не може бути визначена чітко, а другий варіант («суходільна поверхня») вимагає використання термінів «водна поверхня», «донна поверхня» тощо, що не дуже зручно. Зрозуміло, що такі терміни можна використовувати, коли йдеться про конкретні випадки.   
[14] Фізіографію часто розглядають як фізичну географію чи геоморфологію як науку про форми поверхні – чисту морфологію ("pure morphology").

Немає коментарів:

Дописати коментар