The communicative dimension of landscape. A theoretical and
Joan
Nogué & Jordi de San Eugenio Vela
Мене зацікавила стаття двох іспанських дослідників Джоана
Ноге та Хорді де Сан Еухеніо Вела «Комунікативний вимір ландшафту. Теоретичний
і прикладний проект», присвячена складній проблемі – комунікативному виміру
ландшафту. В першу чергу мене привабив вільний стиль викладення ідей, що сприяє
початку дискусії. Спробую пройти сторінками статті та виділити моменти, у яких
мої погляди збігаються, та розходяться з поглядами авторів.
Стаття починається з твердження, що «Communication research has investigated the concepts of space and environment in some depth, but not the notion of landscape which has been a corner stone of the geographic academic tradition over the last two centuries, and is also a key element in today’s town and country planning policies» (с. 8). Відразу зауважу. Що автори не дають визначень ні простору, ні середовища, ні ландшафту, що ускладнює розуміння їх положень. Що стосується твердження, що поняття ландшафту було наріжним каменем академічної географічної традиції протягом двох останніх століть, відповідає дійсності та було відмічено мною у моїх монографіях 2005-го та 2009-го років. Але відзначу, що це поняття не є суто географічним, бо використовується спеціалістами різних наукових напрямів.
Зверну увагу на вислів «комунікативний вимір ландшафту».
Автори пишуть: «In our
contemporary society, landscape is undeniably a geographical concept with one
of the highest communicative dimensions. Landscape in almost all its forms and
variations is used over and over again in the contemporary communication
process; however, there has been no interpretation of this process in terms of
the landscape itself, no analysis of its basic components, and no approach to
its complex, many-sided dimensions» (с. 8). Ось тут
ми вже бачимо традиційне «analysis of its basic components»! Саме це вимагає визначення поняття ландшафту та, якщо такі
існують, його базових компонент! Є деякі питання, на які без визначення цього
поняття неможливо відповісти. Серед них:
Ландшафт існує як матеріальна сутність, чи це тільки інтегральний
образ місцевості, що формує людська свідомість, і, відповідно, чи є відмінності
між ландшафтами різних суб’єктів?
Якщо ландшафт є матеріальною сутністю, то чи підлягає він
вимірюванню, які його фізичні характеристики?
Якщо ландшафт не можна виміряти, то чи можна його
пізнати?
Як розуміти комунікативний вимір ландшафту?
І це дуже важливий момент, бо комунікувати можна з
чимось, що є джерелом сигналів, що свідчать про його стан, але процес
репрезентації є доволі складним (наприклад, [Pires, 2011]). Якщо ландшафт є фізичною реальністю, що треба довести, це одна
справа, а якщо це образ, патерн певної ділянки денної поверхні - місцевості, то
він є продуктом нашої свідомості, і вся комунікація відбувається в її глибині.
Отже, виникає питання: як може проявлятися комунікація з ландшафтом?
Автори зазначають, що «Landscape in almost all its forms and variations is used over and over again in the contemporary communication process; however, there has been no interpretation of this process in terms of the landscape itself, no analysis of its basic components, and no approach to its complex, many-sided dimensions» (с. 8). Це не відповідає дійсності, бо у 2009-му році вийшла моя монографія «Ландшафт сам по себе и для человека» [Ковалёв, 2009]. Що стосується компонентів ландшафту, їх не може бути, бо ландшафт – це інтегральний образ, який не розкладається на компоненти - це веде до втрати його сутності. Автори праві у тому, що ландшафт пов'язаний з територіальною ідентифікацією, хоча більш коректно говорити про місцеву ідентифікацію, пов’язувати з місцевостями різних масштабних рівнів. Вони натякають на існування «some contributions from the theory of geography are showed that may be valuable in a communicative approach to landscape» (с. 8). Я не знаю, що автори розуміють під теорією географії, подивимось далі. Тут же вказується на наявність прикладів нематеріальних об’єктів у ландшафті, що дивує, бо сам ландшафт, на відміну від структури денної поверхні та середовища взагалі, як основи формування ландшафтів, не містить матеріальних об’єктів. Якщо ландшафт був би матеріальним утворенням, його можна було б виміряти, але чи відомі такі дослідження? Мені ні: вимірюють що завгодно, тільки не ландшафт! Що стосується бренду місць (їх атрактивності), такі дослідження є. Складніше ставити питання про брендінг ландшафту, бо кожний реципієнт формує свій ландшафт і порівнювати їх в об’єктивний спосіб неможливо.
Ландшафт, територіальна ідентичність та представництво
Автори пишуть: «On the whole, people feel themselves to be part of a landscape, with
which they establish a deep, intertwining complicity. This feeling is
ancestral, universal and absolutely legitimate» (8). Як на
мене, це виглядає досить дивно. Звісно, коли наша свідомість формує образ
заповненого людьми пляжу чи вулиці, ми можемо говорити про «олюднений ландшафт»
(хоча це олюднене середовище), але ці люди є не частиною ландшафту, а
складовими структури відповідної ділянки денної поверхні, що і дозволяє так
вважати, але у самому ландшафті вони наче розчиняються, інтегруючись у
загальний патерн поверхні. Дивіться, самі автори пишуть, що «The landscape has always been a main
ingredient in people’s sense of place, although many places, and their
landscapes, are now suffering the impact of telecommunications, faster
transport systems, global markets and standardised fashions, products and
consumer habits» (с. 8): місця і ландшафти тут розділяються.
Цікавим є вислів: «On the whole, people feel themselves to be part of a
landscape, with which they establish a deep, intertwining complicity» (с. 8), як і «The landscape
has always been a main ingredient in people’s sense of place» (с. 8). Це вказує на те, що автори вважають ландшафт образом місцевості,
і, як вони пишуть, «we still act
out our lives within a territorialized culture where landscape plays a
prominent social and cultural role» (с. 8). Але
переплетена співучасть, на яку вказують автори, має відношення не до ландшафту,
а до місцевості, представленої у свідомості людей як ландшафт, що саме й вказує
на його комунікативне значення як патерну цієї місцевості. Також варто говорити
не про територіальну, а про місцеву культуру.
Далі важливе твердження: «When we talk about landscape, we are talking about a
portion of the earth's surface which, over decades or centuries, has been
shaped, perceived and interiorized[1] by the societies that live in that
environment. Any given landscape is full of places that embody experiences and
aspirations of its people; places that have become centers of meaning, or that
symbolize thoughts, ideas and emotions. The landscape does not merely present
the world to us as it is; it is also, in some way, a construct of this world, a
way of seeing it. The landscape is, to a large extent, a social and cultural
construct which is anchored, needless to say, in a physical, material
substrate. The landscape is both a physical reality and the cultural
representation that we make of it; the external, visible hysiognomy of a certain portion of the
earth's surface and the individual or social perception that it generates; a
geographical tangible and its intangible interpretation. The landscape is at
once the signifier and the signified, the container and the content, reality
and fiction. Most definitions and acceptances of the term "landscape"
include the perceptive element or the cultural dimension to which we reference» (с. 9). Спробуємо його розібрати.
По-перше, ландшафт не є частиною поверхні, це тільки її образ, патерн.
Частини денної поверхні «which,
over decades or centuries, has been shaped, perceived and interiorized by the
societies», варто називати антропізованими, як і відповідні
ландшафти. Що стосується твердження «The landscape is, to a large extent, social and cultural construct which
is anchored, unnecessary to say, in a physical, material substrate. The
landscape is both a physical reality and the cultural representation that we
make of it …», то закріплена у матеріальному субстраті соціальна та
культурна конструкція – це не ландшафт, а місцевість. Це проявляється і у
розробках архітекторів – перетворення ідеї (ландшафту) на фізичну реальність. Сам
ландшафт не може бути водночас і фізичною реальністю, і її відображенням! Тому
вислів «the signifier and the signified, the
container and the content, reality and fiction» не є
коректним: не можна водночас бути реальністю та вимислом. А те, що «Landscape cannot be conceived without an individual or collective observer, whose gaze confers identity upon a given territory», вірно, таку точку зору висловлював і я. Тут же автори, посилаючись на Європейську
ландшафтну конвенцію, пишуть: «The above-cited European Landscape Convention defines landscape as “an area, as perceived by people, whose character is the result of the action and interaction of natural and/or human factors”» (с. 9), однак це
невірно, бо ландшафт не є «an area, as perceived by people», це патерн цієї місцевості, що формується в результаті не тільки
візуального огляду, але й просування цією місцевістю, коли образ збирається
поступово.
Не можу підтвердити, що «To a large extent, contemporary geography understands
landscape in the way that we have just said» (с. 9). Достатньо
згадати точку зору представників російської школи ландшафтознавства, згідно з якою
ландшафт – це геокомплекс і навіть геосистема, і вони виступають проти продажу
не землі, а ландшафтів. Виходить так: ландшафт = геокомплекс = геосистема … і
це продається. Автори зазначають, що «The landscape is understood as a system of signs and symbols, rather
than seeing it merely in terms of form. However, in order to fully comprehend a
landscape, it must be understood its oral and written representations not just
as “illustrations” but as images that constitute its meanings» (с. 9). Так, це сходиться з моїм розумінням ландшафту, але як, у такому
разу, ландшафт може бути фізичною реальністю, про що автори пишуть вище?
Стосовно того, що ландшафт не тільки відображає культуру, але є її частиною –
так, бо ландшафт є проявом комунікації жителів даної місцевості з цією
місцевістю – безпосереднім середовищем свого життя, у яке вони вживлені.
Автори пишуть, що «There is a need to analyse which landscapes are
currently being turned into spectacles by city marketing campaigns that
highlight their distinctions or similarities and reinterpret their past» (с. 9). Перетворюються не ландшафти, а структура денної поверхні, яка, у
перетвореному вигляді, викликає інші емоції і, відповідно, стає основою
формування інших образів. Тут треба розуміти, що художники малюють не
ландшафти, а структуру денної поверхні, яку глядачі сприймають як ландшафт,
фотографуємо ми також не ландшафти, а структуру денної поверхні (можна зробити
фото такої ділянки денної поверхні, характер якої не дозволить сформувати
ландшафт як її інтегральний образ).
Наступний фрагмент тексту доволі цікавий. Йдеться про
перетворення місцевостей, що веде до зміни їх патернів (ландшафтів).
Посилаючись на інших дослідників, автори пишуть: «In accordance
with postmodern logic, our construction and grasp of reality are a constant
play of languages, meanings and representations. The world and its multiple
places and landscapes can be read as texts: within the framework of
deconstruction, intertextuality becomes the new discourse. The discourse is
neither stable nor unquestionable, but diffuse and volatile: the challenge
consists in seeing how these texts are being read by their multiple readers
(inhabitants, visitors or spectators of a city, for example); in analysing how
the information is encoded» (с. 9). Це серйозні думки.
Світ, його множинні місця не тільки можуть читатися, але й читаються, бо ми
пов’язані з середовищем комунікативно! Але яке місце у цій комунікації займає
ландшафт? На відміну від авторів, я вважаю, що ландшафт не читається, він і є
тим інтегральним сенсом, який проявляється під час прочитання довкілля: його
природа - інформаційна. Що стосується кодування інформації, то кодуються
сигнали, повідомлення, а не інформація, яка виробляється внаслідок декодування:
вона завжди локальна.
Далі маємо непросте питання, що стосується природи простору та відношення між простором та ландшафтом. Автори пишуть: «It should be unfair not admit that geography has come this far after fifty years of reflection on the subjective element in the perception of space, and in the perception of landscape in particular» (с. 10). Вони бачать простір і ландшафт як реально існуючі фізичні сутності, які сприймаються суб’єктивно, але не може сприйматися те, чого немає, що є абстракціями, ментальними конструкціями. В публікації «Що структурує Світ …» [Ковальов, 2022], та у інших публікаціях було показано, що простір та час були виділені з організації та виведені за її межі, що це ментальні абстракції, які були перетворені на систему координат. Це дозволило розробляти спрощені моделі динамічного середовища, у яке ми поміщені. Що стосується ландшафтів, то їх в природі немає, вони є продуктом нашої ментальності. Дещо дивує вислів – «… decisive role of human perception in shaping images of our physical environment» (с. 10), наче є ще щось, що приймає участь у цьому процесі. Незрозумілим для мене є й «geography of human experience» (с. 10): одна справа – вплив людського досвіду на формування образів геосередовища, інша – «geography of human experience». Також дивно читати наступне (з посиланням на Buttimer and Seamon, 1980; Relph, 1976; Tuan, 1974; Tuan, 1977): «This phenomenological approach to geography searched for a holistic, subjective, empathetic knowledge of space through immersion» (с. 10). Не може бути феноменологічного підходу до географії, він може бути застосований до репрезентації відповідних утворень, які географи бачать географічними.
Комунікативна сфера ландшафту
……………………………………….
Нематеріальне в ландшафті
«Нематеріальне в ландшафті» – виглядає доволі дивно, бо
ландшафт – це образ, уява, те, що не є матеріальним, на відміну від оточуючого
середовища, в першу чергу денної поверхні, на якій й розгортається людська
діяльність. Різниця між матеріальним і нематеріальним тут аналогічна
наступному: є лицева поверхня голови (матеріальна), і є лице, обличчя
(нематеріальне). Не можу не погодитись з тим, що ландшафт містить в собі естетичні,
моральні, символічні та ідентифікаційні цінності. В той же час не думаю, що так
звана територіальна комунікація (просування туризму в різних форматах,
маркетинг міста, брендинг, організація територіальних споживчих заходів тощо)
пов’язана з ландшафтом. Взагалі-то територія – це пляма певної конфігурації
(контур), її площа та розміщення відносно інших територій, отже, у
цьому контексті варто говорити не про територію, а про місцевість, яка має певну
структуру, фізіографію, та займає певну територію. Автори користуються поняттям
«географічний район», яке є дещо застарілим. Але дивним виглядає те, що вони
приписують таким районам комерційну цінність, та ще й пишуть про оптимізацію
використання нематеріального. Тут проглядається надмірна комерційна прагматика.
Не думаю, що це гарний підхід до естетичної, моральної, символічної та
ідентифікаційної цінності ландшафту! Ще гірше виглядають спроби пов’язати
ландшафти (у їх географічному розумінні) з маркетингом та брендінгом …,
перепрошую, це справа не географів!
Автори пишуть: «The design of this type of language (similar nature) requires an
additional effort in the difficult task of defining research methodologies, in
order to define the values associated with a certain place, over and above mere
taxonomic classification» (с. 10). Але чому значення місць мають обмежуватись
таксономічною класифікацією? Це далеко не так! Ці значення відіграють величезну
роль у життєвій орієнтації взагалі. І пейзажі не читаються, вони є
наслідком читання оточення, в першу чергу – структури денної поверхні. Викликають
питання і нематеріальні цінності фізичного простору: якщо це фізичний простір,
він описується фізичними характеристиками (цікаво, якими в уяві авторів?), але
не думаю, що ці характеристики містять якісь нематеріальні цінності. Тут автори
пішли шляхом редукції складного матеріального середовища до простого фізичного
простору. Далі читаємо: «It
should be remembered, at this point, that the marketing of spaces has existed
for a long time, e.g. in the area of tourism promotion. However, the recent
need to position certain geographical places by creating brand images linked to
territorial identities has brought about a huge increase in communication
strategies based on spatial inputs, largely arising from the exploitation of
the huge communication potential of landscape» (с. 11).
Важко зрозуміти, що таке «маркетинг просторів», що автори розуміють під
терміном «простір», якщо їх багато. Питання викликає і вислів «geographical places», у тому числі: якщо є місця географічні, то якими вони можуть бути ще? Є
питання і до вислову «spatial inputs»: про що йдеться?
Реальність, чи дійсність? Для багатьох ці терміни є синонімами, але вони пов’язані з дещо різними сутностями: реальність нам недоступна для спостереження, вона прихована границею розуміння, знаходячись по інший її бік, тому варто говорити про те, що ми дійсно сприймаємо, розуміємо та можемо пояснити. Ми спостерігаємо сучасний стан оточення, структури денної поверхні, і тільки у такому варіанті можемо говорити про сучасні ландшафти як їх відображення у нашій свідомості. Те саме стосується і архетипічного ландшафту – нашого уявлення про минулі стани оточення.
Реальність і репрезентація реальності
Цей текст є доволі цікавим, раджу ландшафтознавцям познайомитись з ним. Інтригуюче виглядає термін «sprawlscape» - розповзлий пейзаж.
Ландшафт, реклама і місто
З цим не можна не погодитись: у наш час ЗМІ все більше заміщає не тільки ігри, але й мандрівки, відвідування музеїв тощо. Фільми про природу часто сприймаються краще, ніж при безпосередньому відвідуванні цих місць, бо кадри очищені від, так би мовити, шуму.
Випадок дослідження: пейзаж і зв'язок на
Ландшафтній обсерваторії ім. Каталонія
Ландшафтна обсерваторія Каталонії
Автори зазначають, що «The Landscape Observatory was conceived as a nadvisory body of the Government of Catalonia and society in general in landscape matters and as the centre par excellence for the study and follow-up to the evolution of landscapes in Catalonia and the agents which condition its dynamism. The basic and generic objective of the Landscape Observatory is the study, identification, follow-up and documentation of Catalan landscapes and their transformations» (с. 14). Тут варто звернути увагу на те, що змінюються не ландшафти, а та фізична основа, що слугує матеріалом для формування ландшафтів як образів. Це стосується і вивчення – не ландшафтів, а відповідних місцевостей, які перетерплюють трансформації.
Функції та завдання Ландшафтної обсерваторії
Автори пишуть: «The landscape indicators are key factors in following up the state of the landscape in Catalonia and in the application of landscape policies at all levels. The Landscape Observatory defines and applies a list of landscape indicators, based on environmental, cultural and social viewpoints, which will enable the state of the Catalan landscapes and their evolution to be measured» (с. 15). Зрозуміти авторів складно: якщо ландшафт – це образ, що формується на основі огляду тієї чи іншої місцевості, то про який його стан йдеться? А також: про вимірювання еволюції чого йдеться, образу місцевості? Думаю, що тут варто було використати термін «фізіографія спостережної поверхні». Зверніть увагу на запропоновані показники: «transformation of landscape; landscape diversity; landscape fragmentation; economic value of the landscape; knowledge of the landscape; landscape sociability; landscape and communication; landscape satisfaction; application of the instruments of the Act for the Protection, Management and Planning of the Landscape in Catalonia; public and private action in the field of conservation» (с. 15). Якщо йдеться про ландшафт як образ, то ці показники просто дивують. А причиною є те, що автори не розділяють матеріальне середовище, на основі якого формується ландшафт, та його патерн, який виникає у людській свідомості. Ландшафт не трансформується, трансформується фізіографія денної поверхні; ландшафт не фрагментується, це ми робимо з денною поверхнею; ні про яке економічне (господарське) значення ландшафту говорити не можна, тут варто говорити скоріше не про господарське значення (явний антропоцентризм!), а про значення різних місцевостей для підтримки сталості біосфери … і т. д.
Проектування ландшафтних покажчиків для Каталонії
…………………………………….
Комунікативна стратегія Каталонського пейзажу
…………………………………………….
Зв'язок з пейзажем через бренди місць
Брендування місця: історія та значення.
Автори наводять пропозицію (Kavaratzis and Ashworth (2005, 2010)), автори наводять три моделі брендінгу місця:
«a)
Geographical nomenclature: when a physic product takes the name of a
geographical location without a link between them, for example champagne
(France region). On this point, we should refer to geobrands or geographical
brands that are defined in denomination and/or distinctions which join the
commercial field and come from explicit mentions of the territory. In Spain
coexists the guarantee of origin and quality of a wine (DOQ5) and the protected
geographical indication (IGP6). According to López-Lita and Benlloch (2006),
there are some typologies of associated brand the inherent environment of the
place. For that reason, the geographic spaces that keep their common features …» (с. 17 - 18). Хотілося б спитати, а що це за «geographical location»? Знову ми бачимо редукцію географії до розміщення чогось у просторі, яка
тягнеться з минулих століть: тут треба говорити не про географічну, а про
територіальну локацію! І далі – ніяких «geobrands or geographical brands», які «join the commercial field», бути не може, це
несерйозно, можна говорити тільки про територіальні аналоги. Немає і
географічних просторів «geographic spaces», тут йдеться про ділянки денної поверхні (середовища) з
відносно однорідною фізіографією.
«b) Products and places cobranding: when a physic
product is associated with a place that transmit beneficial attributes to the
product image …» (с. 18). Тут авторам треба було дати визначення терміну
«місце» (place), бо приклади, які вони наводять – «Swiss watches, German cars, Japanese televisions o Finish mobile phones» (с. 18) з поняттям «місце» не асоціюється, тут йдеться про цілі країни.
«c) Branding understood as a place management: essentially, place branding is a way of place management, as the places management depends on the perception that individuals have of a certain space.» (с. 18). Перепрошую, «a place management» - тут ми бачимо нерозуміння авторами того факту, що максимум, чим можна керувати, це людською діяльністю, що здійснюється в межах даного місця як контексту! Стосовно географічних просторів я вже висловився вище.
Емоції, бренди та простір. Емоційна географія
Емоції, географія почуттів, прихильності (можна додати й
емпатії) …, життєвий досвід …! Я ніяким чином не виключаю значення емоцій у
наукових дослідженнях, але чи можемо ми говорити про емоційну фізику, емоційну
хімію, емоційну соціологію …? Присутність емоцій у дослідників різних явищ не
означає потребу виділяти їх «емоційні» розділи чи напрями. Врешті решт ми же не
говоримо про географію людського досвіду! Тут знову бачимо, що автори не строго
поставилися до питання визначення області дослідження географії. Автори пишуть:
«The specific contribution of geography
towards a reassessment of the role of emotion in the various fields of applied
research finds interesting perspectives within the concept of “emotional
spaces”. Acknowledgment of the importance of emotion in the contemporary
context, and in particular of its contribution to geographical knowledge, is
the first step to legitimising emotion as a valid path towards knowledge» (. 18). Якщо значення емоцій у формуванні наукового знання ніхто не
заперечує, то це не означає існування «emotional spaces». Можна і
варто говорити про емоційне сприйняття оточення, середовища, але це не є
підставою для виділення поняття «emotional spaces», тим більше, що простір не існує сам по собі. А введення
так званої «emotional geography», та ще й у
множинному варіанті, викликає негативні емоції. Схоже, що далі почнуть
створювати такі штучні напрями, як «географія радощів», «географія смутку»,
«географія афектів» тощо.
В розділі «The emotional experience of landscape. Landscape branding» автори пишуть: «the advertising standards are transferred to the competitive management of space in order to create an optimal brand image which, in our case, means the best territorial brand image …» (с. 19). Тут ми знову бачимо «management of space», причому автори сприймають поняття «space», «territory» та «place» як синоніми, що виглядає дивно.
Емоційне переживання пейзажу. Брендування ландшафту
Дещо дивно виглядає заява авторів, що «The highest expression of the
“emotionalisation” of space is found when branding is applied to the spatial
discourse. It seeks here to construct territorial identities of places …» (с. 19). Важко уявити емоціоналізований простір, який, згідно з Г.
Лейбницем, є чимось відносним, це – порядок існування: простір - це порядок
одночасних речей (порядок, у якому речі перебувають по відношенню одна до одної),
оскільки вони існують спільно, не торкаючись їхнього специфічного способу
буття. Бачите: ми абстрагуємось від специфічного способу буття речей, то що
може викликати емоції? А далі дуже цікаво – «territorial identities of places» з «to develop its own identitarian,
emotional discourse out of the symbology, values and intangibles of landscape
(landscape branding)» (с. 19), при тому, що ландшафт – це інтегральний образ
місцевості.
Стосовно «emotional language of communication» (с. 19) ландшафту я вже висловився вище – джерелом такого роду
повідомлень є не ландшафт, а матеріальне середовище, в першу чергу, денна
поверхня, структура якої є текстом, «написаним» так званим ландшафтотвірним
процесом, що надає цій структурі організованого вигляду: ландшафт – це земле
упорядкованість, де «землі» - це морфо-типи денної поверхні (ліси, луки,
поселення тощо). Ландшафт виступає аналогом обличчя – обличчя місцевості, що не
розділяється на морфологічні складові. І далі – «…bestows certain values upon a given space» (с. 20): надати певних цінностей простору не можна, він пустий, цінності
можна надати місцевостям. Читаємо: «landscape branding represents the current trend towards the
communicative management of the implicit emotion in landscape. It is a
communicative intelligibility exercise of the intangible values present in the
landscape. Landscape branding is a commercialisation of the geography of symbolism,
with specific use of the variables of affection, emotion and sentiment» (с. 20). У ландшафті не може бути
явних чи неявних емоцій, сам ландшафт – образ місцевості – формується під
впливом емоцій, викликаних сприйняттям місцевості! Викликає непорозуміння і
вислів «commercialisation of the geography of symbolism»: по-перше, географія є науковим напрямом і переводити її у сферу комерції
не варто, по-друге, нам не вистачало ще одного напрямку псевдогеографії – «geography of symbolism»! Весь символізм пов'язаний з людиною, її сприйняттям
оточення, і географія тут ні до чого.
Цікавий вислів: «The creative processes of “clothing” a given landscape …» (с. 20): та ні, це ландшафт як цілісний образ місцевості одягає її, а бренд, маркетинг, реклама – це всього тільки слід відсутності культури сучасної комерціалізованої «людини»! І далі: «In the past, society evolved more or less naturally towards the concept of “place” by interacting repeatedly with its spaces; nowadays the same thing is achieved in an induced (even artificial) fashion by commercializing the spaces and places …» (с. 20). Знаєте, раніше люди ставилися до місць свого проживання дійсно інакше, вони зживалися з ними, ставали жителями, не думаючи про комерцію, а тепер дійшли до того, що продають землю та здійснюють масову вирубку лісів! І знову маємо дивне «the spaces and places». І самі автори заявляють, що «… branding represents the triumph of small-scale representation of reality, the triumph of artificiality and inauthenticity» (с. 20), з чим не можна не погодитись.
Final considerations
Доволі цікаве завершення статті. Читаємо: «In the context of globalization, cosmopolitism and fleeting circulation of information, the rapprochement of people to places and spaces seem to happen within a sphere that is neither strictly physical nor ascertainable. In our opinion, we are dealing here with an ethereal, intangible interaction, only explicable within the current climate of symbolism, subjectivism and the exaltation of intangibility as a validpraxis for understanding the relationships between humanity and its spaces. The exaltation of the symbology inherent in territorial logic provides us with a set of dual relationships (geography and symbolism, space and intangibility, landscape and emotion, communication and place) inviting academic exploration into a potential communicative theory of landscape, authorised and legitimised by a careful revision of geographical and communication theories» (с. 21). Почну з того, що інформація не циркулює, це відбувається з сигналами, які є джерелом для виробництва інформації реципієнтами. Далі, важко зрозуміти, що означає «the rapprochement of people to places and spaces», а де люди були до того? Що стосується вислову «within a sphere that is neither strictly physical nor ascertainable», то таким люди сприймали своє оточення завжди – щось чітким, конкретним, зрозумілим, таким, що піддається аналізу, а щось невловимим, неясним, недостовірним, розмитим, метафізичним. Чудовим проявом цього є язичництво. Є потреба у роз’ясненні так званої «territorial logic», бо у тексті такі поняття, як «простір», «територія», «місце» і навіть «ландшафт» не розділяються чітко. Що стосується «a potential communicative theory of landscape», то, скоріше, треба казати про структуру денної поверхні як текст, прочитання якого вимагає засвоєння відповідної мови, що дозволяє вступати з нею у комунікацію. Вислів «If it is accepted that the space contains the message, and that the message is transmitted by the symbolladen territory, people must also accept that the landscape plays the leading role in the process» (с. 21) не є коректним, бо простір – це абстракція, а джерелом повідомлень є матеріальне середовище. Це стосується і території, яка є тільки проекцією чогось матеріального (села, міста, річкової долини, лісу тощо) на денну поверхню: нічого символічного тут немає. Стосовно ландшафту я вже зазначав, що ландшафт є компактним інтегральним образом місцевості, що суттєво полегшує орієнтацію людини в середовищі. Не можу підтримати і вигадування нових варіантів географії на кшталт «geography of perception, humanist geography, postmodern geography, emotional geographies» (с. 21): можна говорити про вплив сприйняття, емоцій на формування картини довкілля з позиції географії як науки про його організацію, не більше, все інше тільки ускладнює і так непросту ситуацію з географією як важливим напрямом сучасної науки.
Посилання
Edmundo Balsemão Pires Communication and Consciousness in the Pragmatist Critique of Representation. W. James and C. S. Peirce Contemporary Reassessment of William James a Century Later. - III-1 | 2011, 2011. –https://journals.openedition.org/ejpap/860
Ковалёв А.П.
Ландшафт сам по себе и для человека. Харьков: Бурун-книга, 2009.
Ковальов О. Що структурує Світ - викривлення простору-часу, атракція
(гравітація) чи організація? –
http://www.geography.pp.ua/2022/01/blog-post.html
[1] Дивіться значення цього терміну тут - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
Немає коментарів:
Дописати коментар