18 серпня 2022 р.

Соединенные Штаты Украины. Украина: революция. Арестович vs Куртев. Романенко, Фельдман

Соединенные Штаты Украины. Украина: революция. Арестович vs Куртев. Романенко, Фельдман Канал «Yuriy Romanenko», https://www.youtube.com/watch?v=sJRCWCiv9CM 

На каналі Ю. Романенка інколи відбуваються цікаві розмови. На цей раз мене зацікавила назва, наведена у заголовку. Я не слухав все до кінця, обмежився початком, бо мене абсолютно не цікавили вислови пана Арестовича.

Отже, було підняте питання стосовно плану перебудови України є більше, ніж цікавим і важливим. Цікава думка Куртєєва стосовно недержаного устрою майбутнього. З середини 90-х років минулого століття, займаючись розробкою концепції регіоналізації, я поступово (протягом кількох років) прийшов саме до такої думки (є публікації): у недалекому майбутньому (думаю, що це станеться навіть протягом цього століття) державність, як форма організації, відійде у минуле, бо перестане відповідати запитам суспільства. Проблема у тому, що держава будується на основі влади, наявність якої блокує ріст різноманіття і, головне, становлення дійсно вільної людини – Людини (з великої літери). Державний устрій, крім влади, породжує обивательство, патерналізм, а це жахлива річ: тут доречними є слова з пісні В. Висоцького - "Не надо думать, с нами тот, хто всё за нас решит". Але процес роздержавлення буде відбуватися не тільки в Україні, а у всьому світі. Звісно, ні про які проекти майбутнього устрою України сьогодні говорити не можна, бо Україна не є ізольованою, йдеться про дуже складний процес перебудови всього світопорядку. Однозначно будуть зникати кордони (у протилежність тому, що зараз деякі держави створюють паркани - це дикість). Основу майбутнього світопорядку, на мою думку. будуть складати регіони - відносно самодостатні територіальні утворення, вписані у особливу територіальну структуру країни "Біосфера" (без цього нічого не вийде). Виробнича організація регіонів буде базуватися на рециркуляції технофільної речовини (вже багато років Україна продає металобрухт за кордон, хоча це цінна речовина!).

Тепер питання про те, що у нас називається словом "влада". Це завжди насилля одних над іншими. У нас владники люблять наголошувати на тому, що Україна - демократична держава, але це не відповідає дійсності (звичайне лицемірство політиканів), бо там, де є влада, про демократію годі й говорити. Мені можуть сказати, що у нас є опозиція, що слід сприймати як прояв демократії. Нічого подібного! Опозиція є складовою влади, вона має допомагати владникам у їх роботі, а у нас вона виступає протиборчою стороною, намагаючись нашкодити діючий генерації владі. Думаю, що наявність влади свідчить про те, що людина ще не надто далеко відійшла від дикої природи, де панує жорстка конкуренція на основі влади сили. У такий спосіб влада блокує становлення дійсно Людини, бо людина одержавлена такою ще не є і в умовах державного устрою стати не може. А це означає, що суспільство буде шукати такі форми організації (вони можуть бути різними і між ними буде відбуватися конкуренція в плані ефективності), які зможуть забезпечити саме такий процес - становлення Людини. Це питання піднімалося у низці моїх публікацій. Так, на перший план виходить питання: що має переважати - Закон чи Культура?

Закон є зовнішнім по відношенню до людини, він носить примусовий характер і вимагає слухняності, бо закони – це сукупність зовнішніх обмежень, яким людина чинить опір.

Культура, у її широкому розумінні, є внутрішнім базисом менталітету соціальної людини. Її можна визначити як

множину норм відносин між членами спільнот, між спільнотами та спільнот з їх природним оточенням, у тому числі на глобальному рівні.

Такі норми породжуються самою життєдіяльністю людей, тому є внутрішніми обмеженнями і сприймаються як природні.

З часом ми будемо спостерігати відмирання законів і зростання ролі культури, без чого нічого нового виникнути не зможе.

А це означає, що буде відходити у минуле і весь концепт влади. Треба довести владу до її відсутності! Звісно, це не є стереотипом поведінки всіх владників. Але подивіться цей матеріал, і все стане зрозумілим:

Прийоми Татарова. Репортаж з дня народження куратора від ОП.

https://www.youtube.com/watch?v=_AqjASJIy7U

Чудовий життєвий стереотип: ресторан → ОП → ресторан → ОП → ресторан .... з огляду на сьогоднішню ситуацію (війна), виникає питання: наші воїни віддають свої життя за що? За те, щоб ось ця шваль могла відтворювати цей стереотип?

На зміну владі з її ієрархією супідрядності має прийти розвиток горизонтальної комунікації, чому вже давно сприяє Інтернет:

треба піднімати значення кожної людини, бо кожен має право приймати участь у житті країни, але це право не реалізується.

Це суттєво змінить ситуацію, бо кожна людина зможе дійсно включитися у процес вибору напрямку руху.

Україна дещо виділяється серед інших країн тим, що тут державність ніколи не була виразною, хоча після розпаду СРСР влада пішла традиційним шляхом, утворивши те, що формально називається парламентсько-президентською республікою, почали надувати Київ, намагаючись перетворити його на щось, подібне до Москви. Але, ставши президентом, владник починає перетягувати до себе максимум повноважень, забуваючи про відповідальність. До високих крісел потрапляють ті, хто вміє красиво говорити, але слова дуже сильно розходяться зі справами. А могло (і мало б бути) інакше, для чого були всі підстави. По-перше, наша країна є козацькою, тобто значна кількість людей є носіями саме козацької ментальності, а це означає, що створення державності з її вертикаллю влади ніколи не була головною метою українців. По-друге, протягом довгого часу Україна була розділена між різними державами (і на сьогодні вона ще не є повною в плані соборності) з різними системами правопорядку, культурами управління, тому при об’єднанні цих частин маємо розбіжності, які стають внутрішніми, що слід враховувати. Для того, щоб поєднання було більш глибинним, треба опуститися на такий рівень, який є спільним для всіх частин України і всіх її соціальних шарів. А цим спільним є культура сільського населення, бо саме село є сховищем народних традицій (для селян державність має другорядне значення). Це тим більш важливо, бо сьогодні село рятує Україну і в економічному плані. Базовим рівнем є

країна як область поширення культури даного народу.

Така точка зору відрізняється від позиції Д. Пастернака-Таранушенко, який, виступаючи на каналі Ю. Романенка по темі: «Украинская власть не осознаёт, какую боль она причиняет обществу» (https://www.youtube.com/watch?v=odaf3mGKDTo), заявив, що у України має бути чітке розуміння себе, як країни, мовляв ще у 1991-му році ми зробили помилку, відмовившись прийняти країну такою, яка вона є (була на той час) – мультимовну, мультикультурну, мультнаціональну. Отже, виходить, що Україна була подібною до зменшеного варіанту РФ і, на думку пана Пастернака-Таранушенко, такою мала залишитися. Однак він не врахував історичний контекст – як Україну зробили такою (а це була політика, в першу чергу, за часів СРСР). Маємо чергову спробу обґрунтувати непотрібність поширення української мови у межах всієї території (ми вже багато років чуємо, що всі розуміють «русский язык»). Але у такому стані Україна в принципі не може стати цілісною країною, а «Сполучені Штати України» нам вже точно непотрібні.

І тут проявляється проблема:

люди водночас живуть і в країнах, і в державах, що викликає когнітивний дисонанс.

Навколо сучасної території України розташовані території, заселені переважно етнічними українцями. Це стосується і значних територій Краснодарського і Ставропольського країв. Разом з нинішньою територією України це і є те, що має стати Соборною Україною.

Головним напрямом діяльності має стати формування нашого – українського – середовища, українського світу, без якого не можна сформувати цілісну країну.

Про це свідчать події 2014-го року, коли так званий «русский мир» досить легко впровадився у східні і південні регіони України: чужорідне проникає по тих напрямках, які є найбільш слабкими, несталими, нещільними.

У цьому ж виступі Д. Пастернак-Таранушенко висловив думку, що сьогодні керівництво України не має стратегії розвитку, без чого стає незрозумілим, куди рухатись. У іншому виступі він зазначив: «Государство умыло руки везде, где надо было управлять, но встревает всюду, чтобы срубить. Чиновники использовали данные им полномочия, чтобы запустить руки в каждый финансовый поток. В результате, мы видим, что ни способности мыслить масштабно, ни способности управлять целостно у государства нет. Вся премудрость - сцедить денег с тощей экономики или выпросить у международных партнеров, и бросить на счета» (Третий текст из серии "This war of mine. Второй антиукраинский фронт" - https://hvylya.net/analytics/257500-this-war-of-mine-vtoroy-antiukrainskiy-front-3).

Але такої стратегії не було і в минулому. Я би додав, що, як і у попередні роки, це керівництво думає виключно про те, як створити позитивний імідж при тих диких помилках (якщо це були помилки!), які воно зробило останнім часом. Одним з найбільш неприємних моментів є те, що людей весь час дурять і не сприймають, як саме людей. Першим таким очевидним випадком було зняття мораторію на продаж землі, яка (я це неодноразово зазначав) в принципі не може бути товаром, бо не є продуктом виробничої сфери. Сьогодні, не дивлячись на війну, йде безцеремонне захоплення земель, у тому числі тих, які не можна орати: маємо приклад варварського ставлення до природного оточення! Хоча Зеленський давав слово, що з цього питання буде проведений референдум, він вправно обійшов його, після чого навіть ставити питання про довіру до нього втратило сенс. Ну а стосовно того, що відбувалося перед початком навали орків, годі й говорити. Достатньо подивитися цей матеріал – «Washington Post оприлюднив нові дані щодо секретних планів Путіна перед вторгненням в Україну» (https://www.pravda.com.ua/news/2022/08/16/7363509/). Так що це, неадекватність (чи може неадекват бути президентом?), злочинна бездіяльність чи щось більш серйозне?

Вважаю, що найкращим виходом для Зеленського є подача у відставку!

Після цього епопея президентських виборів припиняється.

Добре, а що робити далі? Стратегія задає, так би мовити, дальній план дії, вона має бути наповнена діями тактичного масштабу. Думаю, в першу чергу треба переформувати керівний блок. Нам потрібні не політики-начальники, які вважають, що мають право вирішувати все за всіх, а менеджери, які зацікавлені не у адміністративних кріслах, а у демонстрації своєї фаховості. Для цього потрібно відмовитись від інституту президентства, який тільки робить апарат управління складним і неефективним, та ще й створює можливість захоплення влади однією персоною та утворення авторитарного режиму. Наступним кроком має стати справжня децентралізація – створення умов для розвитку регіонів (а вони можуть бути кількох рівнів) як відносно автономних і самодостатніх соціально-виробничих утворень, які повинні мати свободу дій у сфері економіки, розвитку соціальної сфери і т. і., крім тих питань, які залишаються у компетенції держави. При цьому «вага» так званої столиці (Києва) у вирішенні питань суттєво знижується (тому все буде гальмуватися саме Києвом). Все це має відбуватися на тлі поширення української культури, мови на всій території України та прилеглих до неї територіях.

Треба тиснути культурою у всіх ї різноманітних проявах!

Але цьому має передувати суттєве зростання культурного рівню українців – освіченість, моральність, рівень фізична підготовка, що визначає здоров’я, включеність у соціальне життя спільнот на різних рівнях соціальної організації тощо. Треба рухатись у бік звільнення людини від тиску держави, створення умов для розкриття здібностей, свободи вибору на тлі зростання внутрішньої культури.

 

Олекса Ковальов             

    

 

1 коментар:

  1. Сашко, ти чо у відкриту хвіртку ломишься, "бездержавник" ти мій? Міг би папу Махна згадати, або князя Кропоткіна чи енциклопедиста Елізе Реклю (раз ти вже географ). А то виходить, що ти тутички, в Украйні Січі і Нестора Івановича, перший анархію - матеньку порядку - уздрів? Тода вітаємо у нашому гурті!
    Салют і анархія!
    Юлік Тютюнник

    ВідповістиВидалити