14 березня 2021 р.

Чому область дослідження географії така складна і цікава?

Олекса Ковальов

 

Чому область дослідження географії така складна і цікава?

 

У цьому виступі я хочу загострити увагу географів на причинах складності, з якою вони стикаються, намагаючись розібратися зі своїми об’єктами. І це дійсно так, бо часто виникають питання: а що географ має досліджувати, як виокремити об’єкт, щоб він був обмежений у безперервному середовищі? Це має значення і для підготовки географів у вузах та ознайомлення з географією учнів шкіл. До речі, питання викладання географії у школах залишається доволі гострим, бо те, що викладається, географією назвати дуже складно. Неможна стати географом, якщо просто здійснювати мандрівки чи читаючи популярні чи наукові книжки. Підготовка до пізнання складного має бути складною. Ряд питань цього напряму було обговорено у статті 2017-го року «Загальна географія: від поверхневого до глибинного. Інформаційно-організаційна природа геохолонів=геооргів та геохолархії» [Ковальов, 2017] та у низці інших публікацій.

Зміна уявлень в географії та деякі важливі проблеми

Зі шкільної лави дітям викладають географію як предмет, що включає складові, які мало поєднані між собою. У вузах картина та сама. В результаті у людей виникає враження, що географія – це просто множина знань про довкілля, отриманих людством протягом століть, і чи не головним аспектом є розташування об’єктів різної природи у просторі земної поверхні. Отже, йдеться про звичайний фактаж. Все доволі просто! У дещо складнішому варіанті географію уявляють як дисципліну, що включає геоморфологію (з елементами геології), гідрологію з усім її спектром дисциплін, пов’язаних з водою, кліматологію та метеорологію, що охоплюють атмосферні процеси, біогеографію з її поділом на географію рослин і географію тварин (дивний поділ), географію людини з усіма її виробничими і культурними сферами тощо. На сьогодні поділ географії на фізичну та економічну чи соціальну й інші подібні штучні напрями є анахронізмом. Протягом десятиліть було запропоновано чимало різних напрямків географії, які до справжньої географії не мають жодного стосунку. Складним питанням залишається місце в географії ландшафтознавства. Географ має справу з ситуацією, коли поточні стани постійно змінюються і ніколи не повертаються до попередніх. Отже, маємо постійну невизначеність. Вкрай складною виявилась проблема формалізації. До цього варто додати таку особливість об’єктів географії як неможливість їх дослідження у лабораторіях, що заперечує можливість проведення експериментів та їх відтворення задля виявлення закономірностей. Все це гальмує подальший розвиток географії. Це призвело до розмивання області дослідження географії як дійсно наукового напряму. Багато питань, які повинні розглядатися географами, стали предметами розгляду екологів (навіть ввели еко-географічні регіони, наприклад, [Zhivotovsky and other, 2015], що не може не дивувати). Прикладом може бути й робота Ц. Ченя та Йо Лю, які дають цікаву схему (рис. 1) [Chen, Liu, 2014: 2014]. У цій схемі місце ландшафтної екології має займати географія, яка закликана забезпечити дійсно цілісне бачення ситуації. Додам, що ландшафт не вивчається, він сприймається, а вивчається фізіографія денної поверхні.

 


Рис. 1. Рамки вивчення ландшафту на основі концепції CNHS (coupled natural and human systems) [Chen, Liu, 2014: 1642].

В роботі «Rediscovering Geography: New Relevance for Science and Society», з якою я раджу познайомитись всім географам, третій розділ присвячений перспективам географії. Автори пишуть: «Taking time to understand geography's perspectives is important because geography can be difficult to place within the family of academic disciplines. Just as all phenomena exist in time and thus have a history, they also exist in space and have a geography. Geography and history are therefore central to understanding our world and have been identified as core subjects in American education. Clearly, this kind of focus tends to cut across the boundaries of other natural and social science disciplines. Consequently, geography is sometimes viewed by those unfamiliar with the discipline as a collection of disparate specialties with no central core or coherence» [Rediscovering Geography, 1997: 28]. Це дуже важливі зауваження! Далі я покажу, що географія і історія, які свого часу були нероздільними, але згодом розійшлися, тепер мають знову поєднатися у межах географічних досліджень. Але дивимось далі: «What holds most disciplines together, however, is a distinctive and coherent set of perspectives through which the world is analyzed. Like other academic disciplines, geography has a well-developed set of perspectives:

 

1.    geography's way of looking at the world through the lenses of place, space, and scale;

2.    geography's domains of synthesis:1 environmental-societal dynamics relating human action to the physical environment, environmental dynamics linking physical systems, and human-societal dynamics linking economic, social, and political systems; and

3.    spatial representation using visual, verbal, mathematical, digital, and cognitive approaches.

These three perspectives can be represented as dimensions of a matrix of geographic inquiry as shown in Figure 3.1.

 

 

Figure 3.1 The matrix of geographic perspectives. Geography's ways of looking at the world - through its focus on place and scale (horizontal axis) - cuts across its three domains of synthesis: human-societal dynamics, environmental dynamics, and environmental-societal dynamics (vertical axis). Spatial representation, the third dimension of the matrix, underpins and sometimes drives research in other branches of geography

_______________________________

1 The term synthesis, as used in this report, refers to the way in which geographers often attempt to transcend the boundaries traditionally separating the various natural sciences, social sciences, and humanities disciplines in order to provide a broad-ranging analysis of selected phenomena. Such research benefits not only from bringing into one analysis ideas that are often treated separately in other disciplines but also from critically examining the disjunctures and contradictions among the ways in which different disciplines examine identical phenomena.» [Rediscovering Geography, 1997: 28 - 29].


Важлива схема, у якій я би замінив на осі «geography's way of looking» - «place» на «domain», бо важливою є топологія, а не просто розташування. Дискусійним є й питання таких виділених доменів, як «human-societal dynamics, environmental dynamics, and environmental-societal dynamics»: перший є дослідницьким доменом соціології, два наступних зникають при холархічному розгляді питання, бо всі áктори (у тому числі і біота, яка у схемі відсутня) виступають як рівноцінні. Тому і було запропоновано ввести термін «геота» (поряд з такими, як «абіота», «біота» та «антропота») для позначення утворень з відповідною сутністю. Це акцентує увагу на геоцентризмі, в той час, як варіант, запропонований у даному звіті, є проявом антропоцентризму. При нашому підході саме геохолони≈орги є áкторами. Тільки у такому разі географія стає дійсно самостійною дисципліною з акцентом уваги на організацію, а не сумою результатів досліджень багатьох наукових напрямів.

Розглянемо питання з’єднання природних і людських систем, як зазвичай це подають у публікаціях. На рис. 2 дається один з варіантів, де автори розглядають перші та другі як самостійні утворення, які рухаються у напрямку поєднання [Dynamics of Coupled Natural and Human Systems (CNH), 2018]. Думаю, це хибне уявлення, бо людські системи вже виникають у межах природної системи, а все, що створюється людьми, не виходить за межі того, що дозволяє Природа. Отже, йдеться про антропізацію створеного Природою, а не про з’єднання двох утворень різної природи. Таке мало місце і при виникненні біоти – біотизація абіотичного рівню. Це є принциповою відмінністю, бо орієнтує дослідників на організацію більш загального рівня.  

 

 

          

Рис. 2. Природні системи - це ті, динаміка яких регулюється біологічними та / або фізичними процесами, тоді як людські системи - це системи, динаміка яких регулюється діями людини [Dynamics of Coupled Natural and Human Systems (CNH), 2018].

Серед найбільш складних питань є й переривчастість-безперервність геосередовища, яке саме й є об’єктом вивчення географії. Виділення природних поясів і зон є всього тільки узагальненням емпіричних спостережень. Л.С. Берг зробив спробу ввести морфологічні одиниці диференціації у вигляді природних геокомплексів різних рангів - фацій, урочищ, місцевостей та ландшафтів[1], суттєво змінивши смисл цих термінів (див. [Ковалёв, 2009]), тому цей підхід виявився некоректним. Сам же геокомплексний підхід давав картину геосередовища як множини своєрідних щільно упакованих сталих цеглин різних рівнів ієрархії з чітко визначеними межами, чого в природі ніколи не спостерігається. Це було наслідком проникнення в географію механіцизму. При цьому почали виділяти дивні геокомпоненти та визначати їх характеристики, після чого все складали у те, що комплексом бути не могло з причини відсутності взаємозалежності, взаємодії між складовими.

Наступною подією було введення В.Б. Сочавою поняття про геосистему (по аналогії з поняттям екосистеми). Це був значний крок вперед: актуалізувалося питання функціонування географічних об’єктів шляхом виявлення прямих і зворотних зв’язків, та їх сталості. Але на цьому шляху географи зіштовхнулися з низкою складних проблем. Одна з них – неможливість чітко визначити межі геосистем, однак відмовлятися від подальших спроб системного моделювання не можна. Крім того між поняттями геокомплекс і геосистема перестали бачити різницю, та ще й ландшафт[2] з тим же смислом додали. Вийшла термінологічна круговерть.

Останнє десятиліття автор розробляв бачення області дослідження географії з позиції холономної концепції. Найбільш чітко вона була сформульована у 1967-му році А. Кьослером (A. Koestler, The Ghost in the Machine, 1967) з метою відображення сутностей зі складною структурою. Він ввів поняття холону який уявляв як ціле і частину водночас. Ціле і частини є протилежностями, які, однак, не протистоять, не протидіють, а доповнюють одна іншу (простий приклад - магніт). Отже, найважливішими ознаками холону є додатковість та прояв на різних ієрархічних рівнях, що є особливістю організмічних утворень. Тут ієрархія розглядається не як супідрядність, а як форма організації складних утворень-суб’єктів[3], де всі рівні поєднані додатковістю (взаємодоповнюваністю), це форма зв’язків, що приборкує надмірну складність (хороший огляд питань ієрархії дається в роботі [Brooks, 2018]). Є ще одна важлива відмінність такого підходу: тут немає поділу на дещо (об’єкт, система) та його середовище, бо все охоплено певною організацією, яка проявляється десь більше, а десь менше. Провідну позицію в уявленнях займає поняття організації, тісно пов’язаною з інформацією. Є середовище, у якому проходять організаційні хвилі (прообразом може бути структурована поверхня озера, рис. 3.). Середовище у цьому випадку є субстратом, втягнутим у організуючий процес, у якому діють конвергентні та дивергентні режими: перші ведуть до концентрації організації, другі – до її розосередження.



Рис. 3. Структурована поверхня озера (Донецька область, район заповідника «Кам’яна могила»).


Для більш чіткого розуміння того, що таке холон≈орг, наведу деякі приклади. На абіотичному рівні це, без сумніву, флювільні патерни, що складаються з басейнів різних порядків. На біотизованому рівні чудовий приклад – термітники і термітні міста (рис. 4). Так, науковці з Університету Солфорда в Бразилії знайшли конічні структури з глини біогенного походження. Це величезні термітники, найдавніші з яких мають вік 690 - 3820 років. Кожна з башт сягає 3,5 - 4 метрів у висоту та має всередині «дитячий садок», «ферми» (рис. 5) та потужну «вентиляційну систему». Унікальним є розмір "міста" - 230 тисяч квадратних кілометрів. Відзначимо рівномірність розташування термітників. Всього нараховується до 200 мільйонів термітників. Схоже, що там живе мільярдна колонія. Діаметр башт близько 9-ти метрів. Під землею є розгалужена система тунелів. Викидаючи на поверхню ґрунт, комахи витягли на поверхню близько 10 кубічних кілометрів землі. Не може не вражати внутрішня структура термітників – це справжнє поєднання структури і функцій [Древние АРХИТЕКТОРЫ ..., 2020].

 

 

Рис. 4. Кадр з фільму: Vast 4,000-Year-Old Spatial Pattern of Termite Mounds/Curr. Biol., Nov. 19, 2018 (Vol. 28, Issue 22) - https://www.youtube.com/watch?v=uXlS48mptbM

 

 

 

Рис. 5. Головна «садова культура» термітів — гриби Termitomyces, любителі вологої та прохолодної темноти [Древние АРХИТЕКТОРЫ ..., 2020].

 

На атропізованому рівні вартий уваги цікавий приклад урбохолона, який, звісно, можна вважати цілком антропогенним. Це комплекс «Galaxy SOHO» у Пекіні (автор проекту архітектор Zaha Hadid) [Galaxy SOHO time elapse]. Він складається з чотирьох будівель купольної форми, поєднаних між собою (рис. 6). Кожна будівля може розглядатися як холон (хоча всередині кожного є більш дрібні утворення), але всі вони разом утворюють холон більш високого порядку, який, у свою чергу, є частиною певного району Пекіна.   

  


Рис. 6. Galaxy SOHO time elapse, Zaha Hadid Architects. Вид зверху (верхній знімок), і збоку (нижній знімок). 

Отже, геосередовище можна уявити як складне багаторівневе утворення, що складається з (гео)холонів≈оргів, кожний з яких продукує інформацію та обмінюється сигналами з іншими. Це є основою тієї складності, з якою під час досліджень стикаються географи, намагаючись виділити свої об’єкти, але часто не можуть навіть виявити їх чіткі межі.   

 

Суб’єктність холонів і холархія.

Зазвичай суб’єктність пов’язують з живими організмами, що мають психіку. Але спробуємо ширше поглянути на так зване «self» - особистість (індивідуальність), те, що само виокремлює себе у світі, хоча така відокремленість, звісно, є відносною, бо нічого не може існувати без свого оточення. Психолог Т. Маркс-Тарлоу з цього приводу слушно зазначає: «The boundaries of the self are dynamically fluid and ever changing, mediated by complex, recursive, feedback loops existing simultaneously at physical, social, cultural, and historical levels. Because of multiplicity and multistability, wherein multiple descriptions and states are simultaneously possible, it is suggested that the self be considered dynamically as a process-structure that is fractally organized» [Marks-Tarlow, 1999: 311]. Це властиве і геохолонам≈геооргам, що пояснює складність їх виділення і дослідження. Суттєве значення має той контекст, у якому розміщені географічно організовані утворення[4]. Т. Маркс-Тарлоу пише: «...descriptions of the self have grown increasingly contextualized, characterized by more and more attention to how the self operates in its current context, supported and maintained by a nexus of ongoing relationships. There has been a shift away from structural, experience-far models of universal stages of development to models that emphasize empirical, experience-near observation of function within unique individual contexts» [Marks-Tarlow, 1999: 313]. Це зумовлює і різноманіття підходів до дослідження і відображення у моделях таких складних утворень. Зазначу, що при такому погляді так звані «складові» - абіота, біота та антропота – вже не є окремими áкторами, вони сплетені у єдності, додаючи цілісним утворенням все більшої складності. Протягом 4,5 млрд. років наша планета двічі втягувалась у великі трансформації, пов’язані спочатку з еволюцією біоти, а потім – людства. Сьогодні ми знаємо, що становлення Біосфери планети не було простим лінійним процесом, воно супроводжувалось кризами, під час яких біота (саме вона утворювала фронт змін) і мінеральне середовище змінювались водночас. Цей процес будемо називати біотизацією планети, в першу чергу - геосередовища. Ці зміни привели до утворення умов, сприятливих для цефалізації у вигляді людського мозку, завдяки чому прихований до того процес самопізнання Природи проявився як помітний феномен. Роль і місце людського мозку у цьому процесі стає зрозумілою, якщо погодитись з тим, що, як вже давно було показано [Ковалёв, 1989], він стає мозком Природи, при умові, що природне оточення розглядається як розширене тіло людини, а людство виходить на рівень геокультури. Цей процес є антропізацією планети. Певною мірою це вже є відповіддю на питання, чому область дослідження географії є такою складною: і біота, і людська діяльність мають величезний потенціал продукування різноманіття.   

Суб’єктність означає наявність комунікації між холонами на основі обміну сигналами, повідомленнями, що є однією з основних причин складності, бо комунікація супроводжується продукуванням інформації. Оскільки основою виділення таких одиниць є їх організація (як сполучення структури і функцій та упорядкованість зв’язків), про холони можна говорити як про організаційні одиниці - згущення організації. На кожному рівні ієрархії холони≈орги мають свої сутності. Додам, що кожний домен холону≈оргу більш високого рівню формується на основі нових зв’язків (що вимагає введення нових вимірів), охоплює та пронизує всі домени холонів більш низького рівня. Оскільки холон≈орг - це процес-структура, кожний з них можна уявити у вигляді потоку як особливої організації руху (у випадку геосередовища маємо геопотік, що охоплює всі масштабні рівні). Струми одного рангу конкурують між собою і, поєднуючись, формують потоки більшого рангу. Кожен з них має свій домен-тіло (просторово-часову область з певним режимом та історією становлення – ХороХроноОрг), а режими, які діють всередині, прагнуть поширитись, що ускладнює виявлення кордонів. Картина, яку ми фіксуємо у даний момент, є одномоментним зрізом складного потоку, що суттєво ускладнює дослідження, бо у таких режимах постійно виникають хаотичні рухи, які ведуть до переформування певних ділянок потоку, а вони непередбачувані. Але ще більш важливим моментом є те, що кожний холон≈орг є утворенням, що постійно народжується шляхом виробництва інформації – дій у складному оточенні, а з припиненням цього процесу воно зникає. Додам, що виживання утворення суттєво залежить від гнучкості його структури: чим вона більша, тим більш сталим воно є. А це означає, що відповідні утворення є життєвими, адаптивними, мінливими. Це є основоположним для розуміння суб’єктності холона≈орга: кожне таке утворення само себе формує шляхом вибору послідовності дій, а це – внутрішній процес, прихований від спостережника. Такі утворення є стратами/відкладами життєвих подій минулого. Відповідно, він має історичну розмірність та характеризується певною мірою життєвості[5].     

Це стало підставою для введення понять геохолону та геооргу, які відображають дві найважливіші особливості відповідних утворень - цілісність та організацію. Організація не є чимось, заздалегідь заданим, вона виникає спонтанно, водночас «розмивається» (процес дезорганізації, без якого не може бути розвитку) та відтворюється, породжуючи варіанти. Таке відбувається в унікальній області, що має назву «кромка хаосу». В роботі [Mainzer, Chua, 2013] дається пояснення того, що це таке (рис. 7) Як зазначає М.М. Валдтоп, «all these complex systems have somehow acquired the ability to bring order and chaos into a special kind of balance. This balance point often called the edge of chaos - is were the components of a system never quite lock into place, and yet never quite dissolve into turbulence, either. The edge of chaos is where life has enough stability to sustain itself and enough creativity to deserve the name of life» [Waldtop, 1992: 12]. Це стосується і географічного середовища (ми його сприймаємо як геосвіт): маємо гібрид хаосу і порядку. У таких умовах даремно сподіватися на те, що географічно організовані утворення вдасться описати математично і вийти на прогнозування їх майбутніх станів. Це ставить під сумнів можливість прогнозування поведінки складових геосередовища.

 



Рис. 7. Співвідношення між виразною областю кромки (межі) хаосу, областю кромки хаосу та областю локальної активності [Mainzer, Chua, 2013: 22].

 

Організацію (як організованість) варто оцінювати у порівнянні з конгломератом (безструктурною механічною сумішшю), у якому кожна складова є незалежною і синергетичний ефект відсутній. При такій компоновці зовнішні впливи сприймаються кожною складовою окремо, будь-яка системність відсутня. Слід відзначити, що організація (як процес) виключає керування, цей процес пов'язаний з самоорганізацією, що охоплює весь домен (який і є наслідком цього процесу). Це досягається завдяки виникненню організаційного поля. Багато авторів бачать організацію як áктор, що має свій життєвий цикл, наприклад, Б.Дж. Кінг, Т. Фелін та Т.Х. Веттен, але зауважують: «Not much effort has been made to explain the underlying assumptions of what it means to be an actor. Consequently, our organizational theories have weakly theorized the very unit of analysis that defines our domain of study» [King, Felin, Whetten, 2010: 291]. У публікаціях серед типів організаційної структури (як ієрархія всередині організації) зустрічається географічна організація, яку визначають як ієрархію для організацій, що діють на національному чи міжнародному рівнях. Але зведення географічної організації до розміщення будь-чого є неприпустимим. 

 

Ієрархія.

Ієрархія є дуже поширеною формою організації у природі (дивіться, наприклад, дуже цікаву роботу A. Зафейріс та Т. Вічека «Why we live in hierarchies: a quantitative treatise» [Zafeiris, Vicsek, 2017]), яку у нас звикли пов’язувати з супідрядністю, але, насправді, така супідрядність характерна тільки для людського суспільства, та й то для певної стадії його становлення. У природі маємо дещо іншу картину. Відкритим питанням лишається ієрархічна будова геосередовища. Розглянемо цю форму організації. 

Х. Менгусті з співавторами ставлять питання про ціну об’єднання у модулі для мережі зв’язків [Mengistu, Huizinga, Mouret, Clune, 2016]. «Hierarchy is obviously one of the most widespread features of natural, technological and social systems 1–4 . The behaviour of these systems is typically complex and their most relevant organizational principle is that the ties among the units they have correspond to an underlying network displaying hierarchical features. One of the important related questions is concerned with the driving forces that make the network topology converge to a single hierarchy (representing one of the many possible locally optimal structures)» [Zamani, Vicsek, 2017: 291]. Схоже, що саме ієрархічна будова забезпечує сталість, рухливість і адаптивність водночас: мінливість на нижчих рівнях ієрархії зумовлює сталість її верхніх рівнів та рух до найбільш ефективного стану (який ніколи не досягається). На нижчих рівнях ієрархії накопичується різноманіття, яке зменшує ефективність, але стає корисним у разі непередбачуваних змін, бо містить варіанти можливих адаптивних рухів. 

Р. Коттам, В. Ренсон та Р. Ваункх пропонують наступну модель ієрархії, що включає низку моделей різних рівнів (рис. 8), та супроводжують її наступним текстом: «We will always portray a hierarchy lying on its side, as in Figure 1, because we do not believe that in a Natural hierarchy the conventionally indicated “top” of the hierarchy has precedence or overall control. The length of the vertical lines indicates the amount of information required to circumscribe the associated model: more complicated models require more information, and in the figure the simplest, or highest, level of the hierarchy is on the right-hand side (labeled “A”) as indicated by the line lengths. The word “information” appears somewhat awkwardly here, as we will later define information as appearing at a completely different location in a hierarchy; it is tempting to use “data” instead, but this would give a wrong impression - we will later address this question of “information” or “data” appearing in different guises in different functional locations» [Cottam R., Ranson W., Vounckx, 2016: 4]. Це відповідає уявленню про ієрархію не як форму супідрядності, а як форму організації.

 


Рис. 8. Модель ієрархії, що відображає різні рівні A, B, C, D та складні області P, Q, R між масштабними рівнями [Cottam R., Ranson W., Vounckx, 2016: 4].

 Слід зазначити, що організацію неможливо виміряти безпосередньо, бо вона не прив’язана до однієї точки, бо охоплює весь домен. Отже, ми маємо справу з дуже складним середовищем, у якому окремі утворення (якщо їх можна виділити) відрізняються своїми способами організації, що дозволяє їм адаптуватися до мінливих умов. Організація (сполучення структури, функцій та поведінки) визначає як ефективність, так і межі області толерантності утворення. Це відбувається шляхом виробництва інформації. Отже, на перший план виходять поняття організації, комунікації та інформації. Це змушує шукати її корені, які, на думку автора, пов’язані з феноменом інформації.

 

Виробництво інформації як основа виникнення організації та її відтворення: інформаційна машина.

Науковці давно звернули увагу на те, що у світі існує багато варіантів організації, що викликає питання: чому це має місце? Думаю, відповідь має лежати у площині інформаційної природи організації. Так, будь-яка організація пов’язана з процесом виробництва інформації всередині утворення, тому цьому питанню слід приділити особливу увагу. Треба більш докладно розібратися у питанні природи та сутності явища інформації.

Почнемо з етимології. Л.M. Роха і С. Шнелл зазначають, що «The word information derives from the Latin informare (in + formare), which means “to give form, shape, or character to” something. Etymologically, it is therefore understood to be the formative principle of something, or to imbue that something with a specific character or quality. However, for hundreds of years, the word information has been used to signify knowledge and aspects of cognition such as meaning, instruction, communication, representation, signs, symbols, etc.» [Rocha, Schnell, 2007]. Л.M. Роха і С. Шнелл у якості епіграфів наводять уявлення про інформацію трьох визначних науковців – К. Шеннона, Г. Бейтсона та Р. Тома [Rocha, Schnell, 2007]:

Information is that which reduces uncertainty”. (Claude Shannon)

“Information is that which changes us”. (Gregory Bateson)

“Information is a semantic chameleon”. (Rene Thom)

Ці позиції авторів є для нас базовими. 

Часто інформацію розглядають як сукупність даних, повідомлень, сигналів і навіть знання про довкілля. Так, Р.П. Сміраглія у своїй статті пише: «To understand the definition of information I look first at the definition of a related term - knowledge, which is that which is known. Recorded knowledge is knowledge that has been recorded in some tangible way. It is a common misperception that what we do in the information field is provide information. Rather, what we do is attempt to comprehend potential human information requirements, and then subsequently collect artifacts from which the correct informational instructions can be extracted, synthesized, and communicated. We provide context, and we filter it through our own expertise. Information is knowledge perceived. In colloquial usage the term “information” is used to refer to documents themselves, or even to simple data. It is crucial to comprehend the fact that information is a dynamic process, which is a crucial aspect of human existence. Finally, information can be culturally cloaked in the subjective experiences of those who experience its process» [Smiraglia, 2014]. Тут ми бачимо серйозні обмеження. Автор пов’язує інформацію зі знанням, нехай й сприйнятим, і, в перш за все, з людиною. Але інформація є глобальним феноменом, що проявляється як на абіотичному, так і на біотичному та антропному рівнях, тому вона не може бути фізичною, біологічною, географічною тощо. Інформація дійсно синтезується з даних, фактів, повідомлень, сигналів, але не передається у вигляді «the correct informational instructions», бо реципієнтом (будь-якої природи) вона сприймається знову як повідомлення, яке впливає, чи не впливає на нього. Отже, важливою є значимість повідомлення, поріг сприйняття та наявність в алфавіті станів такої їх сукупності, з яких, серед великої кількості, можна підібрати найбільш відповідний варіант. Приходимо до висновку, що інформація – це не знання, а результат їх використання у вигляді дій, направлених на досягнення мети. Не є вона і ресурсом (хоча багато хто так вважає). Інформація проявляється у зміні структури і поведінки внаслідок отриманих і розпізнаних сигналу, даних чи повідомлення, які, відповідно, інформацією не є[6]. Ця точка зору була висловлена Б.Б. Бруксом, який показав, що «The relationship is expressed in a simple equation, which he calls the fundamental equation of information science.

K [S] +∆ I = K [S+ ∆ S],

which states in its very general way that the knowledge structure K[S] is changed to the new modified structure K[S + ∆ S] by the information I, the ∆ S indicating the effect of the modification» (по роботі [Waldtop, 1992: 47])[7]. Як далі пише М.М. Валдтоп, «Brookes’s ‘fundamental equation of information science K [S] +∆ I = K [S+ ∆ S] is a very profound expression of the human and natural way of thinking and suggests a basis for treating various aspects of information related phenomena. Having defined information as a ‘small bit of knowledge’ and as “an entity, which pervades all human activity”, Brookes further, explains his view of knowledge as “a structure of concepts linked by their relationship and information as a small part of such structure”. “Objective knowledge” is the main concept around which Brookes’s fundamental equation operates» [Waldtop, 1992: 47]. І далі він зазначає: «But Brookes is inconclusive, as the equation defines the unknown in terms of unknown and is symbolised by a vicious circle of very small radius. But it is useful, he says, to express in this way because the same I may have a different affect on different knowledge structures. Brookes believes that the fundamental problem of information science is to interpret this equation and thereby explain information process» [Waldtop, 1992: 47]. Але в тому й справа, що інформація народжується в атмосфері невизначеності. Йдеться про несподіваність, про те, що людина не чекає, про таке, що неможливо було передбачити до того, як подія сталася. Крім того, вона завжди локальна, тому потоків інформації не існує. Чудовий приклад – мозок, кожен з яких має неповторну нейронну структуру (а це також інформація). Оскільки це зміна, то й оцінювати її слід по відношенню до попереднього стану, чи до інших подібних, що існують на даний момент: інформація проявляється у вигляді «рішення», за яким наступає дія.

          Це питання варто розглядати разом з питаннями локальності дії та походження складності. Як вважає Л.О. Чуа, саме локальна активність лежить в основі складності [Chua, 2005], що слугує основою для появи нової наукової дисципліни – локальна активність.

Цікаві думки стосовно значення інформації та її виробництва для екосистем наводяться в роботі колективу авторів «Principles of Ecology Revisited ...» пропонуються наступні принципи, які вводять інформацію у розуміння екосистем:

«Principle 1: Information is a fundamental feature of living systems, and therefore also of all ecological systems

Principle 2: Syntactic and semiotic information interact in feedbacks, with energetic processes and material cycles, to influence structure, function and organization in ecological systems.

Principle 3: Information processing requires energy and materials, therefore supply of energy and materials and thermodynamic constraints can limit information processing

Principle 4: Information processing allows components of living systems to measure the environment and their own state and to measure the relationship between their state and past and expected environments

Principle 5: Information processing systems are linked within and across scales of biological organization» [O'Connor, Pennell, Altermatt, Matthews, Melián, Gonzalez, 2019]. Розглянемо ці принципи.

1. Думаю, що інформація є фундаментальним принципом не тільки живих систем, але Універсуму. Тому слід ввести таку властивість, як живість, яку важко визначити, але це те, що наділяє Світ життєвістю, спроможністю бути суб’єктом.

2. Цей принцип має відношення до утворень будь-якої природи, спроможних виробляти інформацію, наприклад, флювіальних процесів.

3. Обробляється не інформація, а множина сигналів, повідомлень, даних.

4. Стан не вимірюється, а оцінюється.

5. Ще раз: обробляється не інформація, а сигнали, повідомлення, на основі яких виробляється інформація, яка, у свою чергу, є сигналом для інших утворень чи їх складових.

У цьому різниця між поглядами авторів зазначеної статті, та моїм баченням суті інформації. 

У дуже актуальній роботі Г.В.Дж. Мейєра наводяться наступні атрибути інформації за (Burk & Horton 1988):

· «Information is acquired at a definite, measurable cost.

· Information has a definite value, which may be quantified and treated as an accountable asset.

· Information consumption can be quantified.

· Cost-accounting techniques can be applied to help control the costs of information.

· Information has a clear life cycle: definition of requirements, collection, transmission, processing, storage, dissemination, use, and disposal.

· Information may be processed and refined, so that raw materials (e.g., databases) are converted into finished products (e.g., published directories).

· Substitutes for any specific item or collection of information are available, and may be quantified as more expensive, or less expensive.

· Choices are available to management in making trade-offs between different grades, types and costs of information. (Burk & Horton 1988; cited in Eaton & Bawden 1991: 160)» [Meyer, 2014].

Розберемо по пунктах.

1. Інформація не отримується за певною вимірюваною вартістю, бо вона виробляється всередині реципієнта, отримуються дані для її виробництва.

2. Інформація дійсно має цінність, яка визначається успішністю досягнення мети. Її кількісна оцінка є сумнівною, бо незрозуміло, по відношенню до чого таку оцінку можна зробити – абсолютне значення успіху відсутнє.

3. Інформація не споживається, вона є продуктом виробництва утворень-суб’єктів. Це здійснює інформаційна машина, що базується на хаотичних режимах.

4. Сумніваюсь, що можна виокремити витрати на виробництво інформації.

5. Життєвий цикл інформації (зроблений вибір) визначається можливістю її реалізації у життєвому процесі утворення.

6. Інформація не обробляється і не удосконалюється, бо вона діє один раз. Опубліковані каталоги не є інформацією, це – бази даних.

7. Без коментарів.

8. Без коментарів.

Г.В.Дж. Мейєр робить акцент на тому, що інформація не є матеріальною і вказує, що за К. Шенноном, інформація зменшує невизначеність, що також не має відношення до матеріальності.

          Є ще одне цікаве питання: чи має інформація розглядатись як фізичний феномен? У цікавій роботі М.М. Вопсон стверджує, що інформація не тільки фізична, але й вимірюється певною масою. Базуючись на принципі Р. Ландауера (R. Landauer), сформульованому у 1961-му році, він наводить схему зв’язку між масою, енергією та інформацією (рис. 9). Тут ми знову підходимо до питання: що таке інформація? Якщо підходити до його вирішення, так би мовити, технічно, то це буде саме так. Але інформація – це несподіваність, яку неможливо розрахувати, це сенс, який також не можна виміряти. До речі, варто було б розглянути питання зв’язку інформації та часу. Час – це послідовність подій, які спостережник зміг зафіксувати. Якщо події відсутні, неможливо сформувати й образ часу. Але події – це основа інформації. Отже, час має інформаційну природу, ця абстракція була сформована суспільством задля досягнення більшої регулярності, а згодом поширена на природні явища.                

 


Рис. 9. Схема, що зображує еквівалентність маси - енергії та інформації [Vopson, 1919: 3].


Інформаційні машини. Тепер зупинимось більш докладно на інформаційній машині. Це – одне з найбільш складних питань географії. Йдеться про процеси, сукупна дія яких веде до виникнення нових складових структури та зміни функціонування у відповідь на зовнішні та внутрішні виклики. Кожний áктор є суб’єктом і містить в собі інформаційну машину, для цього слід бути відчувалищем, що промацує/сканує оточення. Тому активне гетерогенне середовище розбите фронтами (від фр. front, лат. frons — лоб, чоло, передня сторона) – зонами контакту та переходу в інші стани, які водночас розділяють і об’єднують утворення з різними станами. Інформаційна машина є головною складовою передового фронту, вона продукує інформацію, зменшуючи невизначеність. Чим складніше контекст, тим довше відбувається обробка даних і здійснюється вибір на користь того чи іншого варіанту. Вироблена інформація вмикає новий режим і може вести до його поширення, змінює напрям руху, формує новий сенс. Л.M. Роха і С. Шнелл пишуть: «The central structure of information is therefore a relation among signs, objects or things, and agents capable of understanding (or decoding) the signs. An AGENT is informed by a SIGN about some THING» [Rocha, Schnell, 2007]. Не думаю, що це так. Розшифрувати знаки не означає отримати інформацію, це означає отримати дані, повідомлення про даний об’єкт, а інформацією буде рішення стосовно цього об’єкта, прийняте на основі даного повідомлення. Це наводить на думку, що можливість вироблення інформації має бути критерієм поділу на суб’єкт і об’єкт: якщо формування відбувається ззовні, маємо справу з об’єктом, якщо зсередини – йдеться про суб’єкт. Коректним прикладом інформаційної машини є наука – розгалужена мережа мислення (при наявності комунікації). Робота інформаційних машин забезпечується внутрішнім різноманіттям, на підтримання якого приходиться витрачати чималі ресурси, але це забезпечує виживання у довготривалій перспективі. До речі, зменшення біорізноманіття, яке є наслідком, у першу чергу, використання монокультур у агросфері, веде до суттєвого послаблення дії інформаційних машин на рівні біотизованих холонів та зменшення адаптивного потенціалу Біосфери. Зменшення культурного, у тому числі, мовного різноманіття людського суспільства веде до редукції функції інформаційних машин на антропізованому рівні та, відповідно, зменшення адаптивного потенціалу Антропосфери. Ці процеси є найважливішою складовою інформаційних фронтів, в межах яких відбувається перехід від невизначеності до організованої дії. Тому режим роботи інформаційної машини пов'язаний з порядком і хаосом. Доволі точно на це вказує вислів Д. Генкіної: «The individual chaos ultimately gives rise to collective order» [Genkina, 2020].

Одним з прикладів дії інформаційної машини на абіотичному рівні є руслова багаторукавність (braided channels). На рис. 10 показано річку Тальяменто в Італії. Хороший огляд цього явища міститься в роботі [Braided River, 2013]. Ще краще уявлення про цей процес дають моментальні знімки стану флювіальної системи у часі (дивіться [Braided river - Video Learning]). Що відбувається? Флювільний процес водночас промацує конфігурацію русла і власний простір станів (режими потоку), намагаючись вийти на оптимальний (найменш енерговитратний) варіант руху.

Значно складнішою є робота інформаційної машини на рівні біотизованих та антропізованих геохолонів≈оргів. На цих рівнях діє багато різних процесів, які ведуть до зміни структур, режимів функціонування, еволюції тощо. Ці питання вимагають серйозних досліджень. Не варто забувати, що людина також є представником тваринного світу і включена у загальний коловорот речовини.

 

Рис. 10. Річка Тальяменто на північному сході Італії, що тече від Альп до Адріатичного моря, є прикладом плетеної. Photo credit: www.udine20.it

https://www.amusingplanet.com/2016/02/the-stunning-beauty-of-braided-rivers.html

 

 Як вже було зазначено вище, всі утворення, спроможні виробляти інформацію, характеризуються такою властивістю, як живість: вони можуть відчувати своє оточення, свою цілісність і можливість адаптуватися до змін.

 

Звідкіля береться складність?

«As a product manager in tech who is paradoxically also an artist, I think about the complexity of a lot. In both my work and my art, complexity sometimes seems to arrive out of nowhere and I’m left asking myself - now, I wasn’t really expecting that, how did it happen?». І далі: «Nature is teeming with chaos, if it isn’t chaos itself already. Weather patterns, trees, coastlines etc., seemingly complex things originating out of the simplest of equations, unpredictable because of their sensitivity to their original conditions. And don’t you forget, we are nature too. The notion of complexity from simplicity is woven into the fabric of our very existence — the way our universe has come to it’s current state, the way something as complex as our eyes have evolved over the millennia to help us have greater chances of survival. Complexity is not the anti-pattern, it is the pattern» [Mallikarjun, 2017].

Чудова діаграма (рис. 11), наведена у роботі Г. Бенбія з співавторами [Benbya, Nan, Tanriverdi, Yoo, 2020], показує, як змінюється ситуація при переході від сталого порядку до хаосу. Складність виникає там, де є потенційна можливість існування багатьох станів з близькими характеристиками, що ускладнює вибір (зростання точності вибору веде за собою зростання витрат енергії). В той же час це створює підстави для розгортання інформаційної машини: здійснений вибір визначає напрям подальшого руху утворення. Поява на планеті біоти суттєво збільшило різноманіття (саме для цього потрібна велика кількість видів), але діяльність одного виду – Homo sapiens sapiens – продукує ще більше різноманіття.    

 

Рис. 11. Стани складних систем (Benbya and McKelvey 2011) [Benbya, Nan, Tanriverdi, Yoo, 2020: 4].

 

Тепер ми починаємо розуміти, з чим пов’язана складність області дослідження географії. Область її дослідження – це множина складних адаптивних динамічних нелінійних утворень, які формуються шляхом самоорганізації, містять інформаційні машини, які забезпечують виживання цих утворень. На нижчому рівні вони складаються з множини áкторів, що організуються у мережі без зовнішнього втручання, завдяки чому вникає колективна поведінка. Вони утворюють ієрархії, організовані у холархії, що суттєво ускладнює роботу дослідника. В роботі «What is Complexity Science?» автори виводять властивості складних утворень та ілюстрації, які дозволяють більш чітко уявити про що йдеться [Domenico, Brockmann and other, 2019]. Але тут ми маємо згадати про суб’єктність: саме вона відповідальна за комунікацію між áкторами. Сигнали, повідомлення, якими вони обмінюються, ніколи не сприймаються однозначно. Сприйнятий сигнал впливає на реципієнта, змінюючи його, отже наступний такий же сигнал вже буде сприйматися інакше. Оскільки таких сигналів багато, ситуація виявляється доволі складною.

 

Одиниці географічного середовища.

Чому цьому питанню слід приділити увагу? Тому, що саме від таких одиниць залежить різноманіття і саме завдяки ним діють інформаційні машини. Виділення одиниць географічного середовища є дуже складною проблемою. Зазвичай їх виділяють на основі відносної морфологічної однорідності територій, що робить важливим для географічного дослідження морфологічний підхід (ці питання досліджуються фізіографією) та феномен ландшафту (найбільш повно це питання розглядається в роботі [Ковалёв, 2009]). Дуже цікавою в плані підходу «MORPHO» є робота [MORPHO].

Найкращим варіантом виділення одиниць географічного середовища, з точки зору автора, є організаційні домени різних рівнів, що проявляються на різних масштабах (a scale-unit structure). Кожна така одиниця - це осередок (індивід-суб’єкт), який демонструє цілісну реакцію на внутрішні зміни та зовнішні впливи. Це може бути флювіальний басейн, представлений «деревом» каналів стоку різних порядків, що організує водний і твердий стік, біогеоценоз, представлений зв’язкою біотизованих холонів різних порядків, нарешті, антропогеоценози у вигляді селищ, міст.

Зазначу, що виділення організаційних доменів є, значною мірою, суб’єктивним моментом. Кожна організація виробляє свій варіант комунікації і, відповідно, «мову». Існує думка, що одиниці нижчого рівня поміщені у контекст макрорівня, в той же час на макрорівні індивідуальні особливості складових (варіації) можуть суттєво вплинути на реакцію складових макрорівня (наприклад, [Kozlowski, Klein, 2000]).  

В роботі «The research on the unit hierarchical taper ...» автори пропонують наступні одиниці (рис. 12) «the unit of geographic minimum structure, the unit of geographic basic function, the unit of geographic landscape, the unit of geographic landscape class and the unit of geographic landscape class combination. They represent the geographic research methodologies of "the partition of minimum spatial granularity", "the analysis of a basic spatial process", "the conjugate analysis of spatial processes", "class partition" and "reciprocity among the classes" respectively and embody the geographic research thinking of "redutive analysis", "process analysis", "whole analysis", "class partition" and "synthesis analysis" respectively» [Xue-jun, Hong-yan, Zhi-qiang, Tao, 2005]. Це доволі поширений варіант уявлень.  

 


 

Рис. 12. Сукупність ієрархічних рівнів регіональної географічної системи [Xue-jun, Hong-yan, Zhi-qiang, Tao, 2005: 936].  

 

Висновки

Ми розглянули деякі важливі моменти, з якими пов’язані унікальність, складність, різноманіття та цінність географії як наукового напрямку. Географія має чи не найскладнішу область дослідження – геосередовище, яке складається з утворень кількох рівнів ієрархії та багатьох різновидів організації. Слід виходити з того, що все складне починає формуватися з більш простих форм, поступово нарощуючи складність при необхідності. Саме це ми і спостерігаємо в історії становлення геосередовища. Це – еволюція, яка є відповіддю на критичні зміни: або утворення гине, або переходить у стан, що дозволяє існувати вже у новій формі. Сталість утворень залежить від гнучкості їх структур: найбільш гнучкі складові контролюють все утворення. Виходить, що географічне середовище – це постійно діючий фронт між минулим та майбутнім, а сучасне - це поточний момент, що і не дає нам можливості оцінювати його, бо включені у цей рух. А фронт – це, в першу чергу, дія інформаційних машин. Ми живемо не стільки у фізичному, скільки у інформаційному світі – світі, який сформувався дією інформаційних машин у минулому і у якому вони діють зараз. Схоже, що навіть так звані фізичні закони, як ми їх собі уявляємо, є наслідком відбору, що мав місце на перших етапах еволюції Всесвіту. Йдеться про процеси виробництва інформації. Саме інформація лежить в основі феномену, який ми називаємо організацією. Організація є особливим виміром всіх географічних утворень, саме вона забезпечує їх цілісність і функціональну сталість протягом певного часу. Але вона не є даною раз і назавжди: організація постійно руйнується та відтворюється. Саме на дослідження цих процесів мають бути направлені зусилля географів.

Посилання:        

Ковальов О. Загальна географія: від поверхневого до глибинного. Інформаційно-організаційна природа геохолонів=геооргів та геохолархії / Fundamental tasks of Geography, 2017. –

http://www.geography.pp.ua/2017/07/blog-post.html

Zhivotovsky L.A., Yurchenko A.A., Nikitin V.D., Safronov S.N., Shitova M.V.,  Zolotukhin S.F., Makeev S.S., Weiss S., Rand P.S., Semenchenko A.Yu. Eco-geographic units, population hierarchy, and a two-level conservation strategy with reference to a critically endangered salmonid, Sakhalin taimen Parahucho // Conservation Genetics volume 16, 2015. - Pages 431 441. –

https://link.springer.com/article/10.1007/s10592-014-0670-4

Chen J., Liu Y. Coupled natural and human systems: a landscape ecology perspective // Landscape Ecol (2014) 29:1641–1644, DOI 10.1007/s10980-014-0125-9 - https://www.researchgate.net/publication/285882682_Coupled_natural_and_human_systems_a_landscape_ecology_perspective

Rediscovering Geography: New Relevance for Science and Society. NATIONAL ACADEMY PRESS, Washington, D.C., 1997. -

https://www.nap.edu/read/4913/chapter/1

Dynamics of Coupled Natural and Human Systems (CNH). PROGRAM SOLICITATION. NSF 18-503, 2018. –

https://www.nsf.gov/pubs/2018/nsf18503/nsf18503.htm

Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека.

Zamani M, Vicsek T. (2017) Glassy nature of hierarchical organizations. Sci Rep 7:1382. – https://www.nature.com/articles/s41598-017-01503-y

Zafeiris A., Vicsek T. Why we live in hierarchies: a quantitative treatise. Preprint version. Final version to be published by Springer as part of SpringerBriefs in Physics series. 1917. - https://arxiv.org/ftp/arxiv/papers/1707/1707.01744.pdf

Brooks D.S. Levels of Organization in Biology. Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2018. - https://plato.stanford.edu/entries/levels-org-biology/

Древние АРХИТЕКТОРЫ: В ЧЕМ ТЕРМИТЫ ПРЕВЗОШЛИ ЧЕЛОВЕКА

 04 июня 2020 года, - https://www.vokrugsveta.ru/article/332240/

Galaxy SOHO time elapse, Zaha Hadid Architects

https://www.youtube.com/watch?v=mtGJnT9Nghg

Marks-Tarlow T. The Self as a Dynamical System –

https://www.researchgate.net/publication/226326796_The_Self_as_a_Dynamical_System

Ковалёв А.П. Рациональное природопользование или коэволюция общества и природной среды // Физическая география и геоморфология. Издательское объединение «Вища школа». - Вып. 36, 1989. -  С. 3 – 8. 

Mainzer K., O Chua L. Local Activity Principle: The Cause Of Complexity And Symmetry Breaking. – London: Imperial College Press, 2013. –

https://books.google.com.ua/books?id=1s66CgAAQBAJ&pg=PA15&lpg=PA15&dq=LOCAL+ACTIVITY+IS+THE+ORIGIN+OF+COMPLEXITY&source=bl&ots=Q97Ac9mcZs&sig=ACfU3U1ZMMAeXkkPOfAmXcxjueWAzzmG6g&hl=ru&sa=X&ved=2ahUKEwi1pJqOtazvAhUK7qQKHT5wAU04ChDoATAFegQIBRAD#v=onepage&q=LOCAL%20ACTIVITY%20IS%20THE%20ORIGIN%20OF%20COMPLEXITY&f=false

Waldtop M.M. Complexity: the emerging science at the edge of order and chaos. - New York: TOUCHSTONE, 1992. – 380 p. –

https://uberty.org/wp-content/uploads/2017/04/Waldrop-M.-Mitchell-Complexity-The-Emerging-Science-at-Edge-of-Order-and-Chaos.pdf

Chua L.O. Local Activity is the Origin of Complexity // International Journal of Bifurcation and Chaos. Vol. 15, No. 11, pp. 3435-3456 (2005). –

https://www.worldscientific.com/doi/abs/10.1142/S0218127405014337

King B.G., Felin T., Whetten D.A. Finding the Organization in Organizational Theory: A Meta-Theory of the Organization as a Social Actor // Organization Science Vol. 21, No. 1, January–February 2010, pp. 290 – 305. –

https://www.researchgate.net/publication/220520873_Finding_the_Organization_inOrganizational_Theory_A_Meta-Theory_of_the_Organization_as_a_Social_Actor

Mengistu H., Huizinga J., Mouret J.-B., Clune J. The Evolutionary Origins of Hierarchy. PLoS Comput Biol 12(6): e1004829. doi:10.1371/journal. pcbi.1004829, 2016. - https://www.researchgate.net/publication/277335053_The_Evolutionary_Origins_of_Hierarchy

Cottam R., Ranson W., Vounckx R. Hierarchy and the Nature of Information // Information 2016, 7, 1; doi:10.3390/info7010001. King B.G., Felin T., Whetten D.A. Finding the Organization in Organizational Theory: A Meta-Theory of the Organization as a Social Actor // Organization Science, Vol. 21, No. 1 (January-February 2010), pp. 290 305. – https://www.researchgate.net/publication/220520873_Finding_the_Organization_in_Organizational_Theory_A_Meta-Theory_of_the_Organization_as_a_Social_Actor

Rocha L.M., Schnell S. The Nature of Information / Lecture notes for I101 - Introduction to Informatics, Section1. School of Informatics, Indiana University. - https://homes.luddy.indiana.edu/rocha/academics/i101/lec01.html

Smiraglia R.P. The Nature of Information // Cultural Synergy in Information Institutions, 2014. - pp 9-16 –

https://link.springer.com/chapter/10.1007/978-1-4939-1249-0_2

O'Connor M.I., Pennell M.W., Altermatt F.,  Matthews B.,  Melián C.J.,  Gonzalez A. Principles of Ecology Revisited: Integrating Information and Ecological Theories for a More Unified Science // Front. Ecol. Evol., 18 June 2019.  https://doi.org/10.3389/fevo.2019.00219 - https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fevo.2019.00219/full

Meyer H.W.J.  The nature of information, and the effective use of information in rural development // Information research Vol. 10 No. 2, January 2005 –

http://informationr.net/ir/10-2/paper214.html

Vopson M.M. The mass-energy-information equivalence principle / Cite as: AIP Advances 9, 095206 (2019); doi: 10.1063/1.5123794. –

https://aip.scitation.org/doi/pdf/10.1063/1.5123794

Genkina D. A Frankenstein of Order and Chaos, 2021. –

https://jqi.umd.edu/news/frankenstein-order-and-chaos

Braided River. From: Treatise on Geomorphology, 2013. –

https://www.sciencedirect.com/topics/earth-and-planetary-sciences/braided-river

Braided river - Video Learning - WizScience.com –

https://www.youtube.com/watch?v=AtRGOxIgjO8

Mallikarjun N. So, where does complexity come from? –

https://nityamallikarjun.medium.com/so-where-does-complexity-come-from-c1b29fdf7bd2

Benbya H., Nan N., Tanriverdi H., Yoo Y. COMPLEXITY AND  INFORMATION  SYSTEMS  RESEARCH IN THE  EMERGING  DIGITAL  WORLD // MIS Quarterly Vol. 44 No. 1, 2020. - pp. 1 - 17. DOI: 10.25300/MISQ/2020/13304. –

https://www.researchgate.net/publication/338554096_Complexity_and_Information_Systems_Research_in_the_Emerging_Digital_World

Domenico M. De, Brockmann D., Camargo C., Gershenson C., Goldsmith D., S. Jeschonnek, L. Kay, S. Nichele, J.R. Nicolás, T. Schmickl, M. Stella, J. Brandoff, Martínez Salinas A.J., Sayama H. Complexity Explained (2019). DOI 10.17605/OSF.IO/TQGNWhttps://complexityexplained.github.io/

Research Theme — MORPHO - https://www.morpho.work/research-themes

Kozlowski, S. W. J., & Klein, K. J. (2000). A multilevel approach to theory and research in organizations: Contextual, temporal, and emergent processes. In K. J. Klein & S. W. J. Kozlowski (Eds.), Multilevel theory, research and methods in organizations: Foundations, extensions, and new directions (pp. 3 - 90). San Francisco, CA: Jossey-Bass. –

https://www.researchgate.net/publication/232580888_A_multilevel_approach_to_theory_and_research_in_organizations_Contextual_temporal_and_emergent_processes          

Xue-jun L., Hong-yan Z., Zhi-qiang G., Tao P. The research on the unit hierarchical taper of regional geographic system // GEOGRAPHICAL RESEARCH, Vol 124 , No 16, Nov 1, 2005. – Pp. 935 – 046. doi: 10.11821/yj2005060013 - http://www.dlyj.ac.cn/EN/10.11821/yj2005060013



[1] Точніше, пропонувалося, що ландшафт складається з частин кількох ієрархічних рівнів, хоча ландшафт є цілісним образом місцевості, що унеможливлює його розкладання на частини.  

[2] З поняттям «ландшафт» не все так просто. Сьогодні ним користуються фахівці багатьох наукових і практичних напрямків. Ми чуємо, наприклад, про економічний, політичний, мовний, генний ландшафт і навіть ландшафт ефективності (наприклад, [Zamani, Vicsek, 2017]) та ієрархічної організації (наприклад, [Zafeiris, Vicsek, 2017]). Звісно, є й географічний ландшафт (образ місцевості з характерною структурою денної поверхні (патерн), наприклад, заплави річки). Активно використовують це поняття архітектори. Тому визначення ландшафту має бути доволі загальним і базуватися слід на етимології. Отже, ландшафт – це земле упорядкованість, де «землі» - це морфо типи денної поверхні. Я визначав ландшафт як організацію рисунку денної поверхні, що формується у свідомості реципієнта. Організація тут має наступний сенс: це сполучення тих процесів, які у сукупності формують загальну типову структуру, яка може бути сприйняти як ландшафт (патерн). Отже, ландшафт – це множина слідів дії процесів, що містить в собі загальний сенс, а це означає, що він має ментальну природу. Ландшафт не є фізичним об’єктом, його неможливо виміряти, це зв’язка морфо-елементів денної поверхні.

[3] Суб’єкт є носієм діяльності, що базується на основі прийняття рішень, свідомості і пізнання, це індивід, що пізнає навколишній світ і впливає на нього своїми діями. Суб’єкт протиставляється об’єкту, що може пізнаватися і перетворюватись суб’єктом. Зазвичай суб’єктність пов’язують виключно з людиною, що є антропоцентризмом, бо суб’єктність глибоко укорінена у Природі, тому з кожним суб’єктом треба домовлятися. Насправді поділ на суб’єкта і об’єкта є умовним. Тільки штучні утворення можуть розглядатися як дійсно об’єкти. Природа, яку людство звикло підкорювати, є також суб’єктом (не варто забувати, що Людина є частиною Природи). Можна навести багато прикладів, коли у відповідь на дії людей Природа ставить на місце людські спільноти, хоча, звісно, такі дії у відповідь не є осмисленими.

[4] Під висловом «географічно організовані» слід розуміти, у загальному варіанті, синтез абіоти, біоти та антропоти.

[5] Живість – це можливість і спроможність робити вибір, виробляти інформацію.

[6] Прикладом може бути снігова буря у Техасі, яка сталася 16 лютого 2021 року у Штаті Техас (прорвався арктичний циклон), яка привела до випадіння снігу та різкого зниження температури. Це було несподіваним та зумовило різку зміну поведінки мешканців штату. 

[7] М.М. Валдтоп посилається на наступну роботу: Brookes, B.C. (1980). The Foundations of Information Science. 4 parts. Journal of Information Science. 2 (3).

4 коментарі:

  1. Коли я писав цю статтю, я хотів показати, що область дослідження географії є чи найскладнішою, хоча мало хто це розуміє. Питання, на які географи мають відповідати, не мають простих відповідей, бо у цій області діють водночас абіота, біота та антропота, і їх взаємодія веде до утворення нової сутності - геоти. Для її відображення попередні підходи - геокомплексний, геосистемний - вже стали недостатніми, бо перший зводиться до статичної картини як наслідку механістичного бачення, а другий - до сталого функціонування. Але головним аспектом, який робить географію дійсно самотійною, є організаційний. Причому ця організація не є чимось застиглим, вона водночас розмивається і відтворюється завдяки тим інформаційним машинам, які містяться в динаміці утворень. Такому баченню і відповідає введення геохолонів≈геооргів, які поєднані в єдиний рух - геопроцес. Ми є свідками і учасниками цього процесу. Не треба лякатися цієї складності, бо саме вона встановлює грань між дійсно науковим дослідженням, і його імітацією.

    ВідповістиВидалити
  2. Бачите, до чого доходить! Путін заявив, що дослідить ефект вакцінації та буде розширювати ГЕОГРАФІЮ своїх поїздок! З Путім все ясно, його треба було вакцінувати ще при народженні, а географію від таких "грамотних" путіних ьреба рятувати. Дивно, що купа видатних російських географів не змогли пояснити Путіну, що при відсутності освіченості не варто робити заяви, які цей факт викривають.

    ВідповістиВидалити
  3. У своїх статтях я намагаюсь показати, що середовище, яке досліджується географами, не поділяється на геоморфологічне, біогеографічне та антропогеографічне, воно є цілісним. А це означає, що поділ на зазначені напрями є штучним і пов'язаний виключно зі складністю, яку географи намагаються приборкати. Про це необхідно весь час пам'ятати. Наше дослідження не має завершення, а все, що здається остаточним, є тільки проміжною стадією.

    ВідповістиВидалити
  4. Складається враження, що спеціаліст різних професій знають, що таке геграфія і чим вона займається. На днях увімкнув канал "Інтер" і почув з вуст лектора, який розповідав про довголіття, що є навіть така наука, як географія тривалості життя! Хто винен у тому, що географію перетворюють на такий собі хламовник? Вінні географи.

    ВідповістиВидалити